Блін, ну я вже дочитую "Врозтіч", і мені взагалі не подобається, і маю багато що сказати, що з цією книжкою не так (

Не знаю, що робити - писати негативний відгук, чи ну його? 🫣

Книжки Євгенії Кузнєцової за пів доби зібрали вже 41 тисячу на ремонт транспорту для військових та медиків 😍

Якщо маєте бажання після такої ночі кудись подіти злість, ось банка ;)

Я все більше переконуюсь, що деяким письменникам не варто вести фейсбук.

Кажу як дівчинка-шмакодявка, що прийшла на все готове і сидить плює в стелю🤡

Ото я так розповідаю зумерам, що в моєму дитинстві треба було чекати два-три роки, коли Роулінг допише нового Гаррі Поттера, а вони тут на все готове вже прийшли 😂

Запускайте в коменти котів, бо нічого милого на сьогодні не маю (

Може здоровий глузд і бажання бачити на ринку нормальні видавництва? 🤔

Кажете, негативні відгуки мотивують купити? ;) Ось він - відгук на “Врозтіч” Ірини Виговської. Поста буде два - вибачайте, таке життя )

Двома словами, що це за історія: жінка 8 років прожила у шлюбі, усвідомила, що він був нещасливим, що вона “врозтіч” і з чоловіком, і з собою, і наступні 300 сторінок намагається щось з цим зробити. Авторка каже, що книжка частково автобіографічна, але в ній є і вигадане.

З плюсів: може відгукнутися багатьом жінкам, які трималися за подібні стосунки і терпіли заради сім’ї або дітей те, що їх не влаштовувало. Тут загалом є чому відгукнутися. Наприклад, таке:

"Останнім часом ти сильно втомлюєшся просто так, правда?” - каже чоловік. А вона така “Дійсно, я ж ніби нічого й не робила”. А потім згадує, що збирала дітей до школи й садка, а чоловіка на роботу, готувала, прибирала, працювала, розважала дітей.

Або таке:

Вона мала би робити те, що любить, аби не втратити себе, але водночас вона не може приділяти цьому вдосталь уваги, бо тоді уваги бракуватиме її чоловіку.

Або:

Діти можуть бути її порятунком. Вона може топитися в любові до них. Закриватися ними, мов ширмою.

Ну, словом, багато хто впізнає в себе і, можливо, замислиться, що треба щось змінювати.

З плюсами на цьому, на жаль, все. Перейдемо до мінусів:

1) Форма. Це написано як ніби психолог заліз в голову жінки. І ось він там сидить та переказує її життя від третьої особи, називаючи усі її дії та емоції: отут, дивіться, їй сумно, а отут вона вагається.

Нам не дають шансів самим відчути стан героїні через її поведінку, міміку, зовнішній вигляд, а от тупо описують: “їй було погано, їй хотілося кричати, вона почувалася самотньою, вона була сумна, їй хотілося близькості, вона недоотримувала тепла, їй було неприємно” - і в цьому полягає 70% тексту.

Це перемежовується з аналізом “вона не робила нічого, щоб виправити ситуацію”, “вона забувала про себе”. Але хто ці висновки робить - хз: по ходу, оцей незрозумілий психолог-оповідач, який розжовує нам усю цю картину і складає в клювік, якщо ми раптом щось недозрозуміли.

2) З подіями тут так само. Їх нам постійно називають: “сталося оце, вона пішла туди, побачила оце, Сашко поїхав, Зера хвилювалася, думки її затягували”: це схоже на переказ твору в хрестоматії для тих, хто хоче дізнатися, що відбулося в книжці, але не витрачати час на художні засоби.

3) Тут немає продуманої лінії сюжету. Відчуття, ніби усе, що тут відбувається, відбувається НЕ тому, що це потрібно для динаміки, логіки історії, розвитку героїв, а ймовірно тому, що це просто було в житті авторки.

Наприклад, на початку книжки, коли героїня дізнається, що чоловік їй зрадив, вони їдуть разом у відпустку і жінка сприймає це як останній шанс врятувати шлюб. Після довгих описів зборів валізи та дороги очікуєш, що у відпустці щось таке відбуватиметься, що допоможе героям щось про себе зрозуміти. А не відбувається нічого, і через 40 сторінок вони просто повертаються назад, ані грама не змінившись 😐.

І в книжці такого купа. Детальний опис походу в супермаркет перед Новим Роком, який ні про що не говорить, а займає 5 сторінок. Детальний опис початку повномасштабної війни і життя героїні в евакуації (це взагалі займає сторінок 40) - що теж можна спокійно вирізати. Розмови з мамою і подругами, в яких дуже багато зайвих слів і води.

Ти постійно намагаєшся зрозуміти, до чого авторка веде цим епізодом, а вона нікуди не веде, а просто описує своє (з вкрапленням вигаданого?) життя, як воно було. Героїня живе, щось робить, кудись ходить, і здебільшого це просто нудно читати. Єдина інтрига тут - чи лишиться вона з цим чоловіком, чи ні. На цьому все. Це дуже-дуже нудно (

продовження - у другому пості 👇

Увага, це продовження відгуку! Початок - тут 👆

4) В цілому книжка феміністична і мала би розповідати, як жінок подавляють в нещасливих сім’ях, але багато дій героїні - теж чистий ред флег, безвольність та нелогічність.

Вона читає переписки чоловіка, щоб його контролювати: і таємно і відкрито. Вона (обережно, сховані серйозні спойлери - фактично, переказ сюжету!) примусила його кинути коханку, хоча він такого рішення не приймав (більш того, зробила це за нього). Вона вирішила завагітніти під час кризи в стосунках, бо це запропонував чоловік, а коли побачила позитивний тест, зробила аборт, бо чоловік якось не дуже зрадів, та й якось і двох дітей вистачить (що це було взагалі?) Вона врешті сама зрадила чоловіку. А потім ще й почала стосунки з одруженим.

Словом, її чоловік на фоні усіх цих приколів виглядав адекватніше. І це дуже дивно як для феміністичної книжки 😐.

5) Отже, 231 сторінку героїня поводить себе дивно, разом зі стороннім оповідачем звинувачуючи чоловіка у своєму нещасливому житті (що типу він її подавляв, не давав проявитися і т.д., хоча чоловік всю книжку був пасивним пофігістом “де покладеш - там і ляже”).

В якийсь момент їй приходить важлива думка, що вона сама зруйнувала шлюб, бо мовчала про свої потреби й бажання, терпіла, не намагалася нічого змінити і не казала, що їй не ок. Але в наступному ж абзаці вирішує: “та нє, ми обидва винні”, і далі продовжує з задоволенням звинувачувати чоловіка 😐. А в підсумку, ніби вже така проаналізована та усвідомлена, сходиться з одруженим, який запевняє, що “нєнє, ми з дружиною спимо в різних кімнатах і часто говоримо про розлучення” 😁😁😁

6) Нереалістична і нежива мова діалогів. Дуже. Люди так не розмовляють.

7) Загалом у мене склалося враження, що авторці просто захотілося проаналізувати кілька років свого життя та свої емоції (посоромившись зробити це від "я" та сховавшись у вигаданому імені), і робить вона це прямо на сторінках, тому бути читачем тут аж трохи незручно.

Ідея зрозуміла: “дивіться, що я прожила, якщо у вас схожа ситуація - подумайте, чи не робите ви таку ж хєрню”. Але як художній роман це не читається, тут немає ані структури художнього роману, ані сюжетних поворотів, які б несли історію вперед, ані художності в принципі.

Ну прям зовсім не зайшло, на жаль. Хочете порівняти зі своїми враженнями? Купіть, бо раптом я помиляюся? ;)

#непозбувний_відгук