📰 Що у світі писали про російсько-українську війну 23 травня

📍Два тижні провів у окопах на гарячих ділянках фронту американський журналіст Люк Могельсон. Результатом став величезний репортаж у журналі The New Yorker, який намагається максимально наблизити читача до життя українських військових. Ось бійці відновлюють укриття в окопі неподалік Бахмуту: раніше в нього влучили росіяни, вбивши їхнього побратима. Сьогодні колоди дерев кладуть якомога щільніше одна до одної: від цього залежить, чи легко буде зруйнувати таке укриття вибухом міни чи артилерійського снаряда ― а отже, й життя українських бійців. Іще на самому початку матеріалу Могельсон повторює базове правило піхоти в цій війні: хочеш жити ― копай.

Герої матеріалу позбавлені пропагандистського пафосу. Один із них ― із позивним «Бізон» ― був на фронті від самого початку повномасштабної війни. Таких лишилося мало: піхотний батальйон 28 ОМБр, до якого належить «Бізон», зазнав тяжких втрат і під час звільнення правобережжя Херсонщини, і під Бахмутом. Раніше вони стояли ближче до міста, однак росіяни, а саме «мʼясні стіни» з зеків-«вагнерівців» витіснили їх звідти. Кілька десятків піхотинців потрапили в оточення, їх узяли в полон. «Бізон» і сам був поранений тричі ― та щоразу повертався на фронт. Другий його досвідчений побратим ― «Одеса» ― після операції на Херсонщині став дезертиром. Він поїхав додому, де провів два місяці: мовляв, просто втомився. На фронт повернувся добровільно. Не зі страху: «Що вони можуть мені зробити? В окоп посадять?», а через побратимів. «Одеса» відчував, що його місце тут. Тепер він спить у дуже вузькому окопі ― це зроблено зумисно, адже так менший ризик, що снаряд або міна туди влучать.

Могельсон проводить із піхотинцями добу ― стає свідком обстрілу й атаки дроном, разом з українцями очікує на ймовірний нічний наступ росіян, чує розмови про те, що ніхто з солдатів на цих позиціях до кінця війни не доживе. Один з учасників цих розмов, 19-річний «Кадет» (йому виповнилось 18 у перші дні повномасштабного наступу росіян) сміється на це, однак старші чоловіки говорять про таке спокійно й без усмішки. У всіх них бруд аж вʼївся в долоні: тут, на передовій є вода, щоб пити, але немає, щоб помитися.

Більшість солдатів, яких Могельсон зустрів у цих окопах і на сусідніх ділянках фронту, були людьми ручної праці. Не всі навіть після місяців в окопах вважали, що за своїм характером і здібностями спроможні воювати. Журналіст побував на передовій саме тоді, коли ЗСУ відчували брак боєприпасів і, попри значні обсяги новітньої зброї, які тоді надавали Україні західні союзники, на фронті все ще воювали старими зразками, аж до майже ідентичного розробленому в середині XIX століття кулемета «Максим». Солдати в окопах розуміли потребу накопичити зброю для контрнаступу ― і хоча деяким групам замість минулорічної добової квоти в 300 артилерійських снарядів зараз дозволяли використати лише п’ять, ЗСУ вдавалося тримати лінію фронту. І навіть попри подеколи недружнє ставлення місцевого населення (більшість із тих, хто обрав залишитися у фронтових поселеннях, прихильні до росії) бійці не втрачали мотивації відбивати напад росіян за будь-яких умов.

#babel
#інозмі

🇺🇦 Як Київ відбив безпрецедентні ракетні атаки Росії у травні

🗣 «30-річний оператор “Патріота” [В’ячеслав] згадує момент оплесків, радості та матюків, коли українські офіцери ППО усвідомили історичність моменту тієї ночі 4 травня. Російська “непереможна” балістична ракета повітряного базування Х-47 “Кинджал” була не тільки переможною, а й насправді рухалася зі швидкістю “лише” близько 1240 метрів на секунду, третина від позначки, якою люблять хвалитися росіяни».

Травень був одним із найскладніших місяців для Києва за останній рік — ледь не щодня місто атакували російські ракети і дрони. Хоча без жертв не обійшлося, ППО впоралася майже з усіма цілями. У новому випуску The Economist аналізує, як це вдалося.

Головна причина — суттєве покращення якості протиповітряної оборони. Із початку відкритого вторгнення ЗСУ захищали Україну завдяки хороброму і креативному використанню радянських систем на кшталт зенітно-ракетних комплексів «Бук» і С-300. Але за останні півроку українська ППО суттєво посилилася західними системами.

🗣 «[Командувач повітряного командування, відповідального за Київ] генерал Кривоножко каже, що будівництво протиракетного щита Києва почалося в травні 2022 року. До цього часу протиракетна оборона обмежувалася обороною стратегічних об’єктів. Щит адаптувався в міру того, як розвивалася російська тактика, і зростала готовність Заходу йти на ризики. Тривалий час основна допомога Україні складалася із переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), як-то “Стінгери”, які вперше були поставлені ще до війни. Коли Росія почала атаку енергетичної інфраструктури України восени минулого року, Україна вже отримала першу зі своїх передових батарей — систему IRIS-T німецького виробництва. Незабаром з'явилися системи NASAMS, поставлені Америкою та Норвегією, які так само здатні протистояти крилатим ракетам. Перший в Україні комплекс Patriot PAC-3 запрацював 21 квітня, другий — 27 квітня».

Однак протиповітряна оборона не обмежується західними системами. Захист Києва складається із кількох шарів, куди входять також радянські системи ППО та мобільні вогневі групи.

Київ є найбільш бажаною і найбільш атакованою ціллю росіян, тому він зараз найкраще захищений. Однак наступна велика ціль, пише The Economist — ефективніше захистити усю країну. 

🗣 «Зараз [українське керівництво] сподівається побудувати два ешелони протиповітряної оборони на національному кордоні, яка б працювала разом із сучасними західними винищувачами, щоб збивати ракети задовго до того, як вони досягнуть великих міст. Це було б масштабним проєктом, який потребував би часу та грошей, яких Україна може й не мати, визнає генерал Кривоножко. Але Росія не демонструє жодних ознак готовності припинити свою кампанію терору. “Ми ще довго житимемо під загрозою”».

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

😎 Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов зі своєю унікальною харизмою стає легендарною фігурою не лише в Україні, а й на Заході.

Журналісти The Economist відвідали ГУР на Рибальському острові у Києві і написали профайл генерала Буданова. Ми обрали і переклали для вас три найцікавіші цитати із цього матеріалу.

🗣«Потрібно добре постаратися, щоб налякати досвідчених військових-розвідників. Але російська атака на Рибальський острів у березні 2022 року перетнула цей поріг. Офіцери згадують “жах” у момент, коли приземлялися ракети, лопали вікна, а напівзруйновані будівлі розсипалися. Чоловіки, які чекали в приймальні на зустріч з командиром, впали на підлогу. Через кілька хвилин двері поруч із ними відчинилися, і з них вийшов генерал-майор Кирило Буданов. “Усе в порядку”, пробуркотів він і наказав повернутися до роботи. “Він витер пил, одягнув кашкет і вийшов на вулицю, щоб оглянути пошкодження”, згадує один з очевидців».

🗣«Рішення Володимира Зеленського у 2020 році підвищити маловідомого командира [до посади начальника ГУР] стало несподіванкою для багатьох. Але всередині спецслужб ім’я Кирила Буданова вже було легендарним. Дещо про нього знали і в Кремлі. “Це було як помахати перед ним червоним прапором”, каже Андрій Юсов, офіцер ГУР. “Це те, що переконало багатьох із нас у надійності [президента] Зеленського у сфері національної безпеки”.

Нового керівника розвідки шанували як командира сміливого рейду у 2016 році, метою якого було знищити вертольоти на авіабазі Джанкой в окупованому Росією Криму. Географія операції — під носом російських спецслужб — була нахабною сама по собі. Покидаючи місце операції, команда генерала Буданова також вступила в бій з російськими спецназівцями, убивши кількох із них, зокрема високопоставленого командира. Пізніше росіяни помстилися за цей рейд власними атаками: їм не вдалося зачепити Буданова, але вони убили його прямого начальника [OYT: мабуть, ідеться про убивство полковника ГУР Максима Шаповала у Києві у 2017 році]».

🗣«З нашої розмови видно, що генерал Буданов багато думає про повоєнне майбутнє Україну. Минулої зими були чутки про те, що він стане міністром оборони. Він наполягає, що його єдині політичні амбіції — перемога над Росією. Проте приватні опитування, проведені офісом Зеленського, показують, що вони думають про використання культу свого героя-розвідника, щоб урівноважити (уявну) загрозу, яку представляє Валерій Залужний, симпатичний і незалежний головнокомандувач України. Колеги генерала Буданова кажуть, що вони переконані, що попереду нього велике політичне майбутнє, коли настане мир — якщо він до нього доживе».

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

Як західні медіа висвітлюють Україну — інтерв'ю з Оленою Ремовською

Олена Ремовська — ведуча «Суспільного». Як журналістка вона бере інтерв’ю для національного телемарафону у топових українських та міжнародних спікерів.

На початку відкритого російського вторгнення Олена залишилася у Києві. Вона почала коментувати ситуацію для іноземних медіа і сама моніторила, що пишуть про війну західні видання.

Тоді вона запустила свій Телеграм-канал «Ремовська Дайджест», де регулярно ділиться цікавими публікаціями про Україну в іноземних ЗМІ. Зараз Олена продовжує моніторити, що пишуть про війну провідні англомовні медіа, та спілкуватися із західними журналістами й аналітиками.

Я поговорив із нею про те, як зараз Україна постає на сторінках іноземних видань, які міфи про нас найбільш поширені за кордоном, який наратив російської пропаганди все ще працює і до чого нам треба найбільше привертати увагу на Заході.

Бонус — рекомендація двох англомовних медіа, які найкраще читати на тему України.

Читайте за посиланням 👉 https://telegra.ph/RemovskaInterview-06-27

⏱Час на прочитання статті — 4 хвилини

Сьогодні у американській газеті The Washington Post вийшло інтерв’ю із Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним.

Три основні тези:

📌 Залужного дратує, що контрнаступ ЗСУ сприймають на Заході як шоу і підганяють Україну. При цьому поспіх не підкріплений повною підтримкою у постачанні зброї: «хоча найбільші західні союзники ніколи не розпочали б наступ без переваги в повітрі, Україна досі не отримала сучасних винищувачів; при цьому очікується, що вона швидко звільнить окуповані Росією території», пише авторка, перефразовуючи слова Залужного.

📌 Особливо Залужний звертає увагу на важливість постачання літаків, яке відбувається дуже повільно — винищувачі F-16 Україні пообіцяли лише недавно, і реально ЗСУ їх отримають у кращому випадку восени. «Скажімо так, кількість літаків [країн НАТО] біля наших західних кордонів вдвічі перевищує кількість російських літаків, які руйнують наші позиції. Чому ми не можемо взяти хоча б третину звідти і перенести сюди?», запитує Залужний.

📌 Заколот вагнерівців у Росії минулого тижня не мав особливого впливу на ситуацію на фронті. «За словами Залужного, вагнерівські війська вже вийшли з лінії фронту після того, як місяць тому оголосили про захоплення Бахмута, тому на полі бою не відбулося помітних змін під час [їх] повстання [у Росії]».

▪️ Читати повну статтю (~6 хвилин)
▪️ Читайте також: огляд минулорічного профайлу Залужного в журналі Time

🖊 Щоб регулярно стежити за тим, що в англомовному медіапросторі пишуть про російсько-українську війну та її глобальний вимір, підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал • імейл-розсилка

Від невдалої спроби власника «ПВК Вагнер» Євгенія Пригожина штурмувати Москву пройшло пʼять днів, а для ЗМІ по всьому світу це досі тема номер один. Ситуацію підігрівають різні чутки — як наприклад, можливе затримання генерала Сергія Суровікіна, що був пов’язаний із Пригожиним. Сам Пригожин довго був ключовою фігурою для Кремля. Його компанія «Конкорд» роками годувала путіна, «ПВК Вагнера» виконували завдання в Сирії, Африці та в Україні. А люди з «фабрики тролів» Пригожина десять років просували інтереси росії в інтернеті.

Тепер російській владі треба думати, як зберегти свій вплив в інших країнах, що робити з найманцями і активами Пригожина. «Бабель» прочитав десяток статей в іноземних медіа про невдалий бунт і його можливі наслідки. Всі погоджуються з тим, що Кремль не пробачить зради, а заколот ще матиме серйозні наслідки для російської армії та самого путіна. Ось що пишуть медіа.

@babel

Що на Заході все ще не розуміють про російсько-українську війну

Минулого тижня у нас вийшло інтерв'ю з Оленою Ремовською — журналісткою Суспільного і оглядачкою іноземних медіа. Раджу почитати повну статтю; а тут — одна з тем, які ми обговорили: що західні медіа ще не зрозуміли про російсько-українську війну.

🗣 «Головне, що західні медіа ще не розуміють про цю війну — що це не війна Путіна і що ймовірно вона не закінчиться, якщо Путіна не стане. У розмовах зі мною західні журналісти кажуть: “ви ж розумієте, росіяни — жертви пропаганди; у Росії немає об'єктивної соціології”.

Із цієї проблеми виходять історії в медіа, коли журналісти намагаються показати, що росіяни “теж” страждають від війни. Наприклад, як тяжко росіянам, які виїхали, жити за кордоном; як їм неприємно, коли західні фестивалі скасовують їхню участь.

Російські впливи за кордоном залишаються високими. Треба розуміти, що історія російської еміграція значно довша, ніж історія української. Більшість українців за кордоном зараз — це біженці, яким не до того, щоб ходити по тусовках, спілкуватися з журналістами і розказувати про основи російсько-української війни. Натомість російська еміграція — це часто представники інтелігенції, які виїжджали впродовж останніх 20 років і мають тісніші культурні зв’язки.

Однак можна ставити питання, які змушують таких журналістів задуматися. Наприклад: якщо ви кажете що це війна Путіна, чи говорили ви з росіянами про те, якою вони бачать подальшу долю Криму, якою вони бачать свою подальшу участь у тому, як Росія має платити репарації? Це питання, які, на мій погляд, є хорошим фільтром для росіян. Медійники просто про таке не говорять з ними».

📍Читайте повну статтю за посиланням 👉 https://telegra.ph/RemovskaInterview-06-27

Наступний випуск у серії «цікаві лонгріди на рандомні теми» — профайл Бена Вілсона, очільника бренду презервативів Durex.

Сам Вілсон у статті постає архетипним company man: він працює над розвитком Durex на різних ролях останні півтора десятка років, а у вільний час купує вінтажні презервативи середини 20-го століття (і, звісно, випробовує різні презервативи особисто). Цікавішою, ніж він особисто, є його місія — зробити сексуальним продукт, який є апріорі несексуальним, який споживачі використовують здебільшого знехотя і через потребу, а не з любові до бренду

Durex складно назвати андердоґами — вони домінують на світовому ринку презервативів із часткою у 40%. Але й виклики також є: інновації просуваються повільно, а пандемія призвела до зменшення кількості сексу на одну ніч.

Одна із тактик розвитку — змістити фокус у маркетингу із презервативів як засобу безпеки на презервативи як інструмент для задоволення. Інший спосіб — відхід від гендерних категоризацій і фокусу лише на вагінальному сексі: слоган «прискорюють її, сповільнюють його» уже в минулому. А для категорії людей, яких неможливо змотивувати купувати презервативи, Вілсон бачить великий комерційний потенціал у лубрикантах, якими він також займається у Reckitt, батьківській компанії Durex.

За хорошою традицією якісних профайлів, у статті багато цікавого бекґраунду — зокрема історія презервативів («історія постійно зменшуваного болю») і репортаж із фабрики у Таїланді, де виробляється половина усіх презервативів Durex (вона може видавати 200 тисяч презервативів за годину, а спеціалістки з контролю якості перевіряють по 22 тисячі штук за одну зміну).

У Financial Times вийшов матеріал про те, як Австрія перетворилась на хаб для російських шпигунів.

🗣 «Після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року європейські країни вислали зі своїх територій понад 400 російських шпигунів, які працювали під дипломатичним прикриттям. Австрія поки що вислала лише чотирьох.

За словами одного високопоставленого працівника західної розвідки, у Відні все ще перебувають понад 180 акредитованих російських дипломатів, і щонайменше третина з них використовує дипломатичне прикриття для збору розвідданих».

🗣 «Зростання шпигунства у Відні викликало осуд з боку союзників і підірвало авторитет країни серед європейських сусідів, які дедалі більше турбуються про безпеку.

У Австрії розміщені кілька великих міжнародних організацій, зокрема Міжнародне агентство з атомної енергії, ОПЕК та різні агентства ООН, але країна традиційно закриває очі на розвідувальну діяльність на своїй території — якщо та спрямована не проти австрійського уряду».

Російські шпигуни вільно зустрічаються зі своїми інформаторами на території Австрії (чого вони не могли б робити, наприклад, у Німеччині) та встановлюють обладнання для радіоелектронної розвідки на дахах російських дипломатичних установ.

🗣 «Високопоставлені чиновники європейської розвідки дивляться на ситуацію в Австрії з дедалі більшим здивуванням, [й інші європейські країни перестають ділитися з нею своїми розвідданими]».

Проблема у тому, що шпигунська діяльність у Австрії не криміналізована, якщо вона не спрямована напряму проти національних інтересів Австрії. Опозиційні партії у парламенті намагаються це змінити, але уряд блокує реформу.

Можливо, кажуть джерела Financial Times, відсутність законодавчої заборони грає на руку уряду:

🗣 «“Якби вони змінили закон, їм довелося б спробувати забезпечити його виконання — а справа в тому, що вони, ймовірно, не зможуть цього зробити”, каже [анонімний посадовець західної розвідки]. “Це було б ще більшою ганьбою [для австрійського уряду, ніж закривати очі на проблему]”».

▪️ Читати повну статтю • текст без пейволу на Реддіті (~5 хвилин)

У The Guardian вийшла стаття про кримськотатарський партизанський рух на окупованих територіях — і про роль кримськотатарського народу в майбутній Україні.

🗣 «Група “Атеш” (“вогонь” із кримськотатарської) була створена у вересні минулого року. Її головна мета — здійснювати диверсії всередині російської армії. Представники групи стверджують, що вже понад 4000 російських солдатів записалися на онлайн-курс про те, як “пережити війну”, знищуючи власну техніку… група взяла на себе відповідальність за низку атак меншого масштабу [ніж підрив на Кримському мосту], підрив російських блокпостів, вбивство російських офіцерів, підпал казарм і передачу конфіденційної інформації українській розвідці».

Автор статті поговорив із Мустафою Джемілєвим, фактичним лідером кримськотатарського народу. За словами Джемілєва, кримськотатарський народ є у центрі опору російській окупації з 2014 року — значною мірою завдяки його історії боротьби з московським режимом. У 1944 весь народ депортували з Криму, і десятиліттями кримські татари боролися за повернення на рідну землю. Зараз киримли, які залишаються на окупованій території, потерпають від російських репресій: вони налічують лише 13% населення Криму, але є жертвою близько 85% політичних арештів і нелегальних обшуків.

🗣 «Попри рівень контролю та переслідування [в окупованому Криму], Джемілєв каже, що якщо кримські татари відчують, що визволення наближається, лави партизанів значно зростуть. “Зараз близько 1000 молодих хлопців готові приєднатися до збройної боротьби, щойно прибуде українська армія, якщо вони зможуть отримати зброю”, каже він».

У майбутньому для кримськотатарських лідерів важливо отримати більше визнання їхнього народу, пише The Guardian:

🗣 «Рефат Чубаров, нинішній голова Меджлісу, застерігає від того, щоб майбутнє Криму визначали без участі його корінного населення...

Після звільнення кримські татари прагнутимуть більшого визнання, включно з конституційними змінами, які зроблять Крим “національною республікою”, в якій вони як корінне населення матимуть особливий статус…»

Але ці питання — уже на після перемоги:

🗣 «“У час війни заборонено змінювати конституцію”, каже Таміла Ташева, кримськотатарська активістка, яка зараз є постійним представником президента в АР Крим. “Є багато розмов про статус Криму після звільнення, але зараз остаточного рішення немає. Наразі це питання на паузі”».

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

У The New York Times вийшла стаття про роль Чорного моря у російсько-українській війні та глобальній економіці.

🗣 «Оточене Україною, Росією і трьома країнами НАТО [Туреччиною, Румунією і Болгарією]... Чорне море стає дедалі небезпечнішим центром військової та геополітичної напруженості після рішення Москви минулого місяця припинити угоду, що забезпечує безпечне перевезення українського зерна».

Ще з імперських часів Росія історично намагалася встановити контроль за Чорним морем, і путінський режим приділяє цьому особливу увагу. Але за останні тижні конфлікт у Чорному морі вийшов на новий рівень. Росія руйнує українську портову інфраструктуру, а Україна у відповідь атакує російські кораблі та оголосила про військову загрозу в акваторії шести російських портів у Чорному морі.

Як пишуть автори статті, це викликає побоювання, що країни НАТО можуть бути втягнуті у війну.

🗣 «Попри виражене бажання НАТО уникнути прямої конфронтації з Росією, ризики ненавмисного інциденту, який вийде з-під контролю, останнім часом зростають».

Україна і представники транспортної індустрії давно закликають західні країни надати військовий супровід суднам із українським зерном, але країни НАТО цього серйозно не розглядають, зокрема через опозицію Туреччини, яка боїться ескалації конфліктів з Росією. (З іншого боку Туреччина закрила протоки Босфор і Дарданелли для російських кораблів з початку великої війни, що допомогло Україні).

Автори статті нагадують, що російська війна проти України у Чорному морі має великий вплив на світову економіку. Понад три відсотки світової нафти і нафтопродуктів транспортуються через Чорне море, зокрема суттєва частина російського експорту. Здатність України більш ефективно атакувати російські кораблі дронами може ускладнити російський експорт — і відтак призвести до глобального підвищення цін на нафту.

▪️ Читати повну статтю (~7 хвилин)

Артем Чех — письменник, військовослужбовець ЗСУ і один із авторів-українців, хто публікується у західних медіа. У The New York Times вийшло потужне есе про його досвід захисту України у боях за Бахмут.

Артем Чех описує, як пережив пекельні дні в Бахмуті у травні цього року — і поєднує свою історію із долею сотень тисяч українців, які хотіли б жити у мирній країні, але змушені воювати, щоб захищати батьківщину.

📌 Зазвичай ми перекладаємо обрані цитати з оригіналу українською, але в цьому випадку раджу почитати англійською або почекати на українську версію від автора, яку він пообіцяв пізніше опублікувати.

🗣 “In Bakhmut, where I served in May… the unit I commanded was given the task of building a combat position on the outskirts of the city, but everything was changing very quickly. The Russians captured the rest of the city and most of the Ukrainian units left. Suddenly we found ourselves in a trap — there was no one to cover us. Seeking protection, I lay down in a tiny trench… For 115 hours, I lay in this four-foot-deep hole and looked up at the clear sky, wincing at the explosions next to me.

All around was pure hell. Since our positions were on the way out of Bakhmut, retreating troops — wasted, wounded, deafened by explosions — passed by constantly. The enemy attacked them, walkie-talkies went crazy with reports of casualties and drones buzzed endlessly. Branches sheared by shelling fell on our heads.

I was lying at the bottom of my grave thinking that, even though I had accepted my death long ago, I was still not prepared for this death right now. My wife doesn’t know how to pay utility bills, I didn’t leave her my email and internet banking passwords, and there are parcels in the mail that I didn’t have time to inform her about”.

🗣 “Did I want to fight? Do hundreds of thousands of Ukrainians want to fight? We have children, families, jobs, hobbies, parcels in the mail. And some of us have an unfinished novel about the adventures of a Ukrainian in America who didn’t want to fight but couldn’t do otherwise. We also cannot do otherwise, because our enemies are trying once more to take away our right to live on our land. Because they are trying to take away our right to freedom.

How could I not pick up a weapon here? For those who lived for many decades in the cozy arms of democracy and freedom, who don’t know the fear of captivity and torture, it is difficult to understand why such peaceful people — who from time immemorial grew wheat, mined iron and coal, and grazed cattle on boundless meadows — defend every meter of their country with such fury. But I know the answer. This is our wonderful land. And it must be free”.

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

Чи замінить штучний інтелект авторів Old York Times?

Сподіваюся, ні. Але ризик є: ми існуємо уже майже п’ять років, і з того часу інструменти машинного перекладу навчилися перекладати з англійської на українську значно якісніше, а чатботи непогано справляються із завданням зробити короткий конспект основних ідей довгого тексту.

Про це — і багато чого іншого — я недавно поговорив із журналісткою видання про медіа «Медіамейкер» Веронікою Нановською. Вероніка написала профайл нашого проєкту: як він зароджувався, як монетизовуємося і які плани на майбутнє.

Вийшло цікаво, раджу почитати — https://mediamaker.substack.com/p/old-york-times

#OldYorkTimes_Insider

Сьогоднішня атака дронів на російській території була наймасованішою з початку російсько-української війни. The Economist розбирає, як Україна використовує дрони власного виробництва для боротьби з Росією.

🗣 «Українська дронова програма зумовлена необхідністю. Росія, ракетна наддержава, почала війну з явною перевагою в потужностях ударів на великі відстані. Пізніше вона почала закуповувати в Ірану дешеві та ефективні безпілотники-камікадзе “Шахед”. Україна, з іншого боку, не має права використовувати зброю, надану Заходом, на території Росії, і тому вона шукає інші способи завдати удару у відповідь…

Дронова кампанія України проти Росії зараз активізувалася з кількох причин. Резонансні удари по Москві мають на меті психологічний вплив: принести реальність війни ближче до повсякденного життя простих росіян. Але українські військові також кажуть, що більшість їхніх операцій безпосередньо підтримують [поточний] контрнаступ».

У Росії велика мережа протиповітряної оборони, тому українські атаки потребують ретельного планування, пише The Economist. Вони зазвичай відбуваються рано вранці, і першою метою є пробратися крізь ~60 кілометрів прикордонних територій, які найкраще захищені: «Росія не може закрити усю свою величезну територію». Близько 35-40% дронів долітають близько до цілі. Дані збираються завдяки західній розвідці, супутникам, соцмережам та місцевим інформаторам.

Один із безпілотників, який використовувався для масованої атаки російську військову базу в окупованому Криму 25 серпня —  дрон-прототип «Морок». Це далекобійний безпілотник, дальність польоту якого становить кілька сотень кілометрів. Як пише автор статті, розробники досягли такого результату здебільшого без урядової підтримки, а завдяки приватним донорам.

🗣 «Українська дронова програма не має єдиної командної чи закупівельної структури. Кілька державних органів, зокрема всі розвідувальні агентства, мають власні програми. Також долучаються фриланс-розробники. Ці компоненти організовані в осередках, які не спілкуються один з одним. Це сприяє безпеці та конкуренції, але може ускладнити оптимізацію та масове виробництво».

Виклик, який мають вирішити розробники українських дронів зараз — як масштабувати цю роботу. Потрібно не лише знайти гроші, а й знайти малопоширені матеріали і найняти спеціалістів. Тим часом Росія не дрімає і також активно виробляє нові ракети й дрони, зокрема «Шахеди».

Росіяни швидко вчаться, тому «Україні потрібно буде вигадувати нові асиметричні способи використовувати дрони, зокрема із залученням штучного інтелекту для покращення ефективності. Уряд виділив нову статтю бюджету у 40 мільярдів гривень на дрони». Утім, воно того варте — часто результати роботи стають одразу очевидними на фронті.

▪️ Читати повну статтю (~5 хвилин)

The Economist зробили короткий репортаж із Чопа, прикордонного містечка у Закарпатській області, про те, як деякі українські чоловіки уникають призову і намагаються виїжджати за кордон.

Автор статті пише про різні легальні та сірі способи уникнути мобілізації — наприклад, тисячі чоловіків вступили в університети, бо студенти мають відстрочку. Інші користуються відстрочкою для опікунів людей з інвалідністю чи для чоловіків, які самостійно виховують дитину.

🗣 «З початку вторгнення при перетині українського кордону затримали близько 6100 чоловіків, які намагалися виїхати з використанням підробних чи незаконно отриманих дозволів, каже підполковник Олена Трачук, речниця Чопського загону Держприкордонслужби. Але зараз їх кількість скоротилася до кількох на тиждень.

Прикордонники зараз витрачають більше зусиль на затримання українських чоловіків, які намагаються покинути країну в інших місцях, не через офіційні пункти пропуску. З початку вторгнення вони зловили близько 13600 людей, які намагалися це зробити. Попри це, за оцінкою підполковника Трачук, у чопській ділянці на кожного затриманого чоловіка припадає один, якому вдається виїхати».

🗣 «Чоловіки, які намагаються перетнути кордон пішки, можуть отримати штраф, але не тюремний строк. Ті, хто їм допомагають, ризикують в’язницею. Використання фальшивих документів є кримінальним правопорушенням, на відміну від незаконного перетину кордону. Якщо вони успішно перетинають кордон, сусідні країни не відправляють їх назад. На початку вторгнення більшість чоловіків, які намагалися виїхати, керувалися страхом, каже підполковник Трачук. Зараз, за її оцінкою, половина з них тікають у пошуках роботи».

▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

5 думок американського історика Тімоті Снайдера про стан російсько-української війни:
➡️ Російські пропагандисти, виступаючи перед російською аудиторією, не приховують, що їхньою метою є знищення української нації, а припинення вогню буде лише засобом виграти час. Тепер, коли ядерний блеф значною мірою вичерпав себе, Москва змінила свій підхід, намагаючись змусити людей повірити, що на полі бою нічого не відбувається.
➡️ Українських територіальних досягнень цього літа було достатньо, щоб викликати шквал закликів до припинення вогню з боку дружніх до Кремля голосів. З огляду на те, як працюють ЗМІ, ці заклики (а не події на місцях) іноді здаються новинами.
➡️ Прокремлівські публіцистичні статті проштовхують припущення, що Україна не просувається вперед, хоч насправді це відбувається. Союзники Кремля висувають аргументи про страждання українців, але ніколи не цитують українців або дані опитувань, які свідчать про переважну підтримку війни.
➡️ Висловлюють занепокоєння, що Росія може «піти на ескалацію». Цей аргумент є тріумфом російської пропаганди. Жоден з ударів України через кордон не призвів ні до чого іншого, окрім зменшення російського потенціалу. Жоден з них не змусив Росію робити те, чого вона ще не робила. Поняття «ескалація» в цьому контексті є непорозумінням.
➡️ Ця війна принесла цілком нову теорію того, що означає оборона: боротьба лише на власній території. Це не відповідає міжнародному праву і ніколи не мало жодного сенсу. Це трохи схоже на те, як вболівати за баскетбольну команду, але при цьому вважати, що вона повинна грати, не виводячи м'яч за межі своєї половини майданчика, або вболівати за боксера, але стверджувати, що він не має права завдавати удару після того, як це зробить його суперник. Якби таке розуміння [оборони] було в минулих війнах, жоден з партнерів України не виграв би жодної з воєн, перемогою в яких вони пишаються.

Більше читайте у колонці Тімоті Снайдера на нашому сайті. Переклав Сергій Громенко.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/stan-viini-dumki-z-kiieva-kolonka-timoti-snaidera/?fbclid=IwAR1B0HmnPMOBcey7V91zUL_zNd-eJDVaFPiXXIfAzXnZIF0vdi23h4Z1mtg

🇭🇺 Провела кілька днів у Будапешті за розмовами про Орбана та сприйняття угорцями російсько-української війни. Поділюся з вами конспектом за підсумками зустрічей:

▫️Тісні відносини Орбана і Росії - це, перш за все, про дешеві енергоресурси. Принаймні раніше так було, бо зараз російський газ для Угорщини не є дешевим. Також серед великих проектів співпраці країн в енергетичній сфері - добудова Росією двох енергоблоків угорської АЕС "Пакш". Це - єдина АЕС в Угорщині.

▫️Орбан і далі має високий рівень підтримки серед угорців, тоді як його зовнішню політику мої співрозмовники назвали катастрофою. Зокрема, за останні півтора року відчутно похолоднішали відносини Угорщини з країнами "Вишеградської четвірки", хоч усі ці роки в ЄС вони намагалися так чи інакше триматися купи.

▫️Політика Орбана в різних сферах призвела до того, що Угорщина не отримує від ЄС частину фінансової допомоги. Це - одна з причин економічного зближення Угорщини з Китаєм.

▫️З одного боку, підтримка Орбана і партії "Фідес" залишається високою. З іншого - в Угорщині зараз найвища інфляція серед усіх країн ЄС. Ми з колегами запитували в угорських журналістів: як це можливо? Кажуть, що поки що працюють аргументи про те, що в інфляції винні санкції/війна в Україні/США/ваш варіант, тільки не безпосередньо політика угорського уряду. ⬇️

📰 Що у світі писали про російсько-українську війну 21 вересня

🖌 Світу й Україні варто налаштуватися на тривалу війну, запевняють у редакційній колонці автори The Economist. Досі всі сподіваються на контрнаступ, не надто плануючи життя на наступні роки. Звісно, події ще можуть здивувати, та й прорив на фронті можливий, однак «навряд варто робити на це ставку». Як і на переговори в осяжному майбутньому: жодна сторона їх не хоче і не готова до них. Натомість, вважають у виданні, слід бути готовими до тривалої, можливо багаторічної, кампанії. Що не є вироком, а зміна перспективи може покращити в чомусь ситуацію вже зараз. Зокрема, можливо створити всі умови для того, щоб Україна зараз продовжила розвиватися і навіть, у майбутньому, процвітати, впевнена редакція The Economist.

Насамперед ідеться про безпеку: потрібно захистити ППО всі великі міста України не гірше за Київ. Також потрібно частково переносити війну на територію росії ― і регулярні запуски дронів по цілях у країні-агресорі є хорошим прикладом цього. Потім Україна має зробити все можливе, щоб повернути населення, зокрема в доволі безпечні західні регіони, і залучити цих людей до економічної активності. Це означає, що реформи слід проводити просто зараз, щоб зробити сферу якомога прозорішою. Поєднання цих факторів дозволить залучити в Україну як іноземних, так і місцевих інвесторів, які не боятимуться вкладати гроші, якщо їхній бізнес буде захищено і фізично, і правилами. І чекати завершення війни для цього необовʼязково.

Свої кроки має зробити й Захід, точніше ― Європа. Навіть якщо на виборах 2024 року у США Трамп не переможе, із часом фінансова та збройна участь Штатів у російсько-українській війні зменшиться. І цю ношу має взяти на себе Європейський Союз: зрештою, ця війна ― передусім про його безпеку. ЄС має інвестувати у свій військово-промисловий комплекс і підготуватися до прийняття нових членів. «Ставки навряд могли б бути вищими. Поразка означатиме failed state на кордоні ЄС і наближення убивчої машини путіна до його кордонів. Успіх означатиме нового члена Євросоюзу із 30 мільйонами добре освічених людей, найбільшою армією Європи та великою аграрною та індустріальною базою», ― ідеться у статті. І другий варіант розвитку подій стане значно ймовірнішим, якщо вже зараз зосередитися на системній роботі.

@babel
#інозмі

📰 Що у світі писали про російсько-українську війну 9 жовтня

🖌 Практично не маючи свого флоту, тактикою точкових, але болючих ударів Україна істотно послабила позиції росіян у Чорному морі. Про це пишуть одразу кілька впливових видань ― зокрема, Financial Times, The Guardian та Al Jazeera. Приводом звернути на це увагу для всіх названих медіа стало те, що росіяни перебазували свої найцінніші кораблі з Севастополя до Новоросійська. А українці фактично продовжили роботу зернового коридору, хоча поки що в скромному обсязі.

Коли два місяці тому військове керівництво України заявило, що російським кораблям у Чорному морі не буде спокійно, це здавалося «беззубою заявою», пише Financial Times. Далі всі побачили зміни: українці відновили контроль над «вишками Бойка», послабивши можливості російської радіоелектронної розвідки. Тоді знищили великий десантний корабель «Мінськ» і підводний човен, які перебували на ремонті. Згодом атакували найновішу систему протиповітряної оборони «Тріумф», невдовзі після цього зруйнували штаб-квартиру Чорноморського флоту окупантів, убивши десятки офіцерів. Однак головним досягненням у цій серії ударів FT усе ж вважає знищення сухого доку, де ремонтували субмарину й «Мінськ». Настільки розвиненої інфраструктури для ремонту військових кораблів та інших плавзасобів, як у Севастополі, у росіян на Чорному морі більше немає. Створити її ― справа не року й не двох, тож удари вже вплинули на можливість росіян вести війну в морі у довгостроковому плані.

Успіхи України в морі ще помітніші на тлі повільного просування її наземних військ, відзначають видання. І пояснення тут просте, зазначає The Guardian. Щоб досягти відчутного ефекту на морі, достатньо кількох точкових операцій чи вдалих влучань. На суходолі ж росіяни так окопались, що цих операцій чи влучань треба сотні.

Все ж, про перемогу ЗСУ в Чорному морі і навіть про паритет сил говорити зарано. Із Новоросійська кораблі теж можуть запускати «Калібри» по всій території України. Також росіяни можуть спробувати замінувати ділянку моря, яка використовується кораблями з зерном, чи атакувати власне кораблі. Однак баланс явно зміщується на користь України, погоджуються медіа.

🖌 Кремлю вдалося перелаштувати російську економіку на воєнні рейки, констатує The New York Times. Вона виявилась значно витривалішою, ніж сподівались автори санкцій, накладених на країну-агресора одразу після початку повномасштабної війни. Так, навесні 2022-го фінансова система росії перебувала в шоковому стані, доходи бюджету було складно спрогнозувати ― однак зараз росіяни знайшли покупців на свою нафту (і навіть обійшли верхню межу в $60 за барель), підвищують зарплати й прогнозують ріст ВВП за 2023 рік у 2,5%. Втім, як стверджують опитані NYT економісти, ріст ВВП у воєнний час не завжди впливає на рівень життя людей, оскільки туди входить і збільшення військового виробництва. Натомість ціни на продовольство істотно зросли, як і курс рубля. А уряд перекроїв бюджет, віддавши близько 40% на повʼязані з війною витрати. Можливо, якийсь час росія зможе маскувати економічні проблеми офіційною статистикою, однак очевидно, що фінансово Кремль поступово слабшає.

🖌 Також варті уваги матеріал France 24 про мобільний стоматологічний кабінет для українських військових та антиутопічна колонка ексжурналіста The Economist Едварда Лукаса на CEPA про те, яким буде світ, якщо Україна програє (якщо коротко ― малопривітним).

@babel
#інозмі

Іронічно поширювати це у Телеграм-каналі, але тема цікава і важлива — написав статтю для The Fix про критику Телеграму:
▪️ Небажання модерувати контент каналів, пов’язаних з терористичними групами на кшталт Хамасу, що допомагає поширювати їхню пропаганду.
▪️ Ймовірні зв’язки Телеграму з Росією, на які вказує один із найпомітніших критиків платформи в Україні Ярослав Ажнюк.

Мене аргументи Ажнюка не переконують повністю покинути Телеграм, але мотивують звертати більше уваги на те, щоб не використовувати його для передання чутливих даних.