Це державний кордон між Україною та Румунією. Він проходить по Дунаю.

А якщо дивитись прямо, то дорога веде в Рені, прикордонне місто на самому півдні Одещини. Там ще один кордон, з Республікою Молдова. І доки не почав функціонувати паром в селі Орлівка, цей мізерний відрізок Молдови був єдиною дорогой з Рені в Румунію 😔

До речі, ти знав, що Україна втратила ділянку сучасного порту Джурджулешти на користь Молдови замість ділянки території з дорогою біля села Паланка? Для Молдови цей стратегічній шматок узбережжя Дунаю довжиною 480 м дав можливість стати морською державою. А для України — коротку дорогу в Рені з Одеси, яка раніше проходила лише по мосту в Затоці.

Дорога до Рені на цій світлині проходить між Дунаєм там озером Кагул. Ще одна гарна локація в твою колекцію для рибалки та туризму. Біля берегів Кагула гарна природа, смачна Бессарабська кухня, вино і дороги дуже гарної якості аж від самої Одеси.

Тому варто відвідати, особливо наприкінці весни та початку літа, коли почнуть цвісти макові поля ☺️

#одеська #природа

Природні печери Одеси.

Ти, друже, знаєш про мою любов до підземель.
Я постійно відшукую цікаві печери та підземні об'єкти по всій Україні.

Вся моя любов до них пішла з досліджень Одеських катакомб. Мало хто знає, що під Одесою є не тільки каменоломні, а ще й природні печери, які утворилися тисячі років тому підземними ріками. Пізніше вони були знайдені завдяки доволі насиченому розгалуженню ходів катакомб довжиною понад 2,500 км.

В наш час під Одесою відомо 68 природніх печер. 11 печер мають довжину більш ніж 100 метрів, а дві з них навіть є найдовшими в регіоні: Новоросійська (1470 метрів) та Наталіна (1292 метрів). Вони знаходяться майже під центральними вулицями міста.

Кілька простих, безпечних, але гарних печер можна побачити з екскурсійною групою в одному з підземних музеїв. Але більшість печер доступні лише досвідченним спелеологам.

Хочу з тобою поділитися невеличким відео того, як на вихідних нам доводилося "проходити" одну з печер. Сподіваюсь, у тебе не почнеться клаустрофобія ☺️

#одеська #підземне
@omriyana

Закинутий автобусний парк 🚌

Я зараз в Києві і тішусь як дитина, що зміг потрапити в Київський автобусний парк №7 на Бориспільській вулиці, 15. Цей об'єкт вже став доволі популярним у шанувальників закинутих об'єктів, але до сьогодні я жодного разу не був в середині.

Це підприємство було відкрито в 1973 році. На його території було задіяно 1400 осіб, які щодня обслуговували 400 автобусів, що здійснювали міські, міжміські і міжнародні маршрути.

Розвал СРСР і тривала економічна криза сприяли занепаду підприємства. У 1990-х роках стало неможливим здійснення міжнародних рейсів. 2005 року скасували обслуговування міських маршрутів.

«Київпастранс» використовує депо для збереження понад 900 одиниць непридатного до експлуатації громадського транспорту. Поступово будівля занепадала. Факт аварійності підтвердила державна архітектурно-будівельна інспекція. 2015 року парк повністю закрився. І тепер ця велетенська будівля в стилі радянського модернізму стоїть закинутим цвинтарем для автобусів всіх часів.

Вже багато років ідуть спори з приводу подальшої долі автобусного депо. Скоріш за все його будуть зносити та будувати нові висотні будинки, тому я і тішусь, що все ж таки встиг попасти всередину та не бути поміченим охороною ☺️

#київська #закинуте
@omriyana

Привіт, друже 😊

Так багато хочеться зараз написати, аби підтримати тебе та твій спокій в цей важкий час.
Нажаль, найгірша ситуація про яку було навіть страшно подумати, вже сталася. Тепер лише від нашої армії та від наших з тобою дій буде залежати як і як скоро закінчиться ця війна.

Я прокинувся сьогодні від гулу працюючих систем ПВО в Одесі і це мене заспокоїло.
Українська армія сильна як ніколи, а бойовий дух наших чоловіків і дівчат в армії, волонтерських формуваннях, територіальній обороні на дуже високому рівні. За нами правда, гори та море. Ми на своїй землі і залишимо в цій землі всіх, хто сюди зайде.

Я впевнений в цьому і сильно вірю в Україну.
А ще обіймаю тебе міцно, давай не будемо панікувати.
Бережи себе та своїх близьких.

Все буде Україна!

Я третій день у складі територіальної оборони і саме зараз я можу сказати, що мене переповнює шалена гордість за всю нашу країну.

Сьогодні на шикуванні я окинув оком наш батальйон та одразу побачив купу знайомих з мирного життя: бігун з яким ми колись були на змаганнях, дівчинка з гірської тусовки, програміст з роботи, дідусь-сусід... Тут всі. Нажаль, війна вимусила цілі родини взяти зброю до рук.

В моїй роті є батько та син 20 років. А ще є чоловік та жінка, яким не було з ким залишити свого пса, тому вони пішли на війну зі своїм хаскі.

Цілий день волонтери до нас несуть їжу, медикаменти, рації, воду і коктейлі Молотова. Саме зараз вся країна об'єдналася проти путінської орди і я неймовірно пишаюсь нашою країною.

Ідіть нахуй, російські Івани.

Слава Україні!

Обожнюю цю землю, це небо та ці поля. І не готовий миритися з тим, що оркські танки їздять по теренам нашої Омріяної.

Навіть під час війни доводиться мандрувати по таким неймовірним місцям нашої з тобою країни 🇺🇦

Люблю тебе, Омріяна.

Ми боронимо кожен метр твоєї землі, кожен камінчик міст та кожну квіточку на твоїх полях. Щоб потім відбудувати та ростити дітей в любові до твоїх теренів. І щоб більше ніколи не допустити, щоб ця навала забрала хоча б єдине життя твоїх дітей, Омріяна.

Привіт, незламність ❤️

Сподіваюсь, що ти, твої близькі і рідні в безпеці, живі та здорові.

Я довго не писав, бо в якийсь момент здалося, що мої подорожі Омріяною обмежилися бліндажем, кулеметом та пораненими.

Але потім відкрив очі і помітив, що мене оточує вся та сама краса нашої української землі. Та краса та свобода рідної землі, за яку ми боремося кожного дня.

Сьогодні був теплий та чудовий день на наших позиціях на Херсонщині. Якщо на хвилину відволіктися від війни та обстрілів, то можна помітити дивовижну природу, яка продовжує жити. І не було ще жодного дня, щоб я не думав "Як же тут гарно. Я обов'язково повернусь сюди з наметом та каяком після перемоги. Після нашої перемоги."

Обіймаю тебе міцно ❤️

#херсонська

Як наповнювався Інгулець

Ріка Інгулець, яка є притоком Дніпра, створює унікальну та гарну екосистему української природи.
Я дуже люблю ці місця та багато писав тобі в цьому щоденнику про подорожі та сплави байдарками по Інгульцю. Впевнений, що повернусь сюди після перемоги.

А поки, так сталося, що смуга відповідальності мого підрозділу опинилась саме між Інгульцем та Дніпром та окрім захисту України нам ще довелось допомагати місцевому населенню впоратися з наслідками теракту.

Всі ці дні увага світу була прикута до Херсону. І це логічно, адже в Херсон без жодних перешкод могли доїхати волонтери, зоо-захисники та журналісти. В якийсь момент кількість волонтерів стала більшою за кількість людей, які потребували допомоги, а в інтернеті є багато відео, де за однією собакою гналося одразу 2 або три човна повні волонтерів та людей з камерами. Ця трагедія знову об'єднала всіх українців 🇺🇦

Через бойові дії та небезпеку, в нашу зону не пускали ані журналістів, ані волонтерів. При цьому на якийсь час ріка повністю відрізала всі села від сполучення із суходолом. Масової істерії та евакуації не було, але командуванню доводилось вирішувати багато проблем: постачання питної води та ліків, лікування людей та тварин в умовах недоступності лікарень, постачання пального та їжі, допомога та переміщення людей, які постраждали від затоплення.

Впорались. Зараз вода спадає, деякі вулиці знову можна проїхати машиною і люди повертаються до домівок. Постачання човнами всього необхідного відновлено, а ми продовжуємо нести службу та оберігати нашу єдину та незламну Україну.

Обіймаю тебе, як би важко тобі не було, знай. Ми разом.

#Херсонська