Давно відчуваю бажання щось написати, але весь час наче нема про що. Ну так, щоб цікаво і корисно, або емоційно хоча б 😅

Зʼїздили в Париж, замість романтичних прогулянок містом ми обидва захворіли і сварились так, що я поставила ультиматум ребром або пробуємо сімейну терапію, або всьо, розходимось.

Він погодився на терапію, і прикольно, що вона йому подобається (може навіть більше ніж мені 😁). Терапевти кажуть що пара у нас класна і дуже жива, то ж вчимось розуміти різність один одного і приймати без сильного бажання щось змінити в іншому (що найскладніше).
Але загально все добре, просто у нас різні мови любові.
Він робить моє життя кращім мовчки, а мені треба щоб і робив і казав і ще при цьому не забував тримати за руку. Весь час забуваю, що здебільшого чоловікі однозадачні. Терапія нагадує. І нагадує мені, що я теж не ідеальна. Приземляє.

На терапії я дізналась що «піца з ананасами, то любов» 😂
Висновок: якщо є за що - боріться і пробуйте все що може допомогти ❤️

Зробила скрін щоб написати що тіндер, хіндж та Бамбл в апл сторі раптово були знайдені в необхідних програмах.
Цікаво, бо всі мої сінгл подружки розповідають історії з побачень як про «парад Пітер Пенів» - молодий (+- 30 років) різного ступені успішності і взагалі не хоче/може/розуміє стосунки які не є одноденним святом.
Я пояснюю це різницею менталітету та стиканням з кризами в житті.
Ми виросли в постійному стресі, від одного піздецу ми плавно йшли до іншого, а потім йобнула війна ще звузивши рубіж планування до «завтра я виживу/завтра не настане». Ніяких тобі олд мані, та 100 річних сімейних реліквій.
Десь мені трохи завидно цим вестернам, вони не знають як то виживати в різному розумінні життя.
Але і себе, тебе, нас мені шкода, бо ми не знаємо як може бути по іншому, як то просто жити. Безтурботно стосовно завтра, яке точне настане і все буде добре.