(НЕ)САМОТНІЙ ДЕНЬ ЗАКОХАНИХ
Сьогодні я думав не лише про свою дружину і те, як я її люблю, але також неодноразово згадував самотніх друзів, для яких цей день може бути важким випробуванням і хоча й пізно, але вирішив написати цей пост. Можливо це не стосується абсолютно всіх, однак якщо ти з тих, хто ненавидить це свято, то я пишу це особисто для тебе щоб послужити твоєму серцю. Водночас цей пост до всіх одружених, які в своїх намаганнях допомогти самотнім людям можуть робити тільки гірше.
Можливо ви не знаєте або забули, але ось що зазвичай буває в день свята, яке присвячене коханню та романтиці.
Ти один і не одружений. У тебе немає дівчини чи подруги, якій можна було б написати щось романтичне. Отже, ти запрошуєш кількох приятелів подивитися якийсь новий фільм, матч Ліги Чемпіонів або пограти в комп’ютерні ігри та поговорити про те, як ви не розумієте дівчат. Ви жартуєте про те, як вам пощастило, що сьогодні не довелося планувати побачення та платити за шикарну вечерю. Ви разом насміхаєтеся з сторіс своїх закоханих чи одружених друзів.
Ти самотня і не заміжня. Тому вирішуєш сама собі влаштувати свято і піти на побачення з собою - купити собі квіти, цукерки, сукню або просто вдома засісти за якийсь роман чи серіал. Ти говориш всім своїм одруженим друзям або постиш в інстаграм, що щаслива і задоволена своїм життям, насолоджуєшся свободою і самотністю.
Ти робиш все це маскування, однак наприкінці дня, коли забираєшся у своє порожнє ліжко, розпач обрушується на тебе, змушуючи дивуватися, чому ніхто, можливо, навіть сам Бог, не любить тебе. Глибоко всередині серця у тебе є біль, образа, заздрість, самотність і думки - я ненавиджу День Закоханих!
З однієї сторони суспільство різними способами постійно тисне на те, щоб самотні люди шукали свою цінність, ідентичність та безпеку в романтичних відносинах керуючись власними відчуттям. З іншої сторони цей тиск, на жаль, може підсилюватися в церквах, оскільки самотні стають свого роду завадою чи незрозумілим елементом у боротьбі за захист шлюбу та сім’ї. Для багатьох одружених віруючих самотні в їхньому середовищі в кращому випадку жалюгідні, а в гіршому - небезпечні. Їх соромляться запрошувати в гості, де збираються сімейні пари, бо для когось здається, що самотні виглядають як п’яте колесо для автомобіля. Це неподобство обов’язково потрібно виправити і тому самотні люди в церквах часто чують банальні слова «підбадьорення», які завдають їм ще більшого болю.
1. Чому ти ще досі самотня? Невже ти не хочеш одружитися?
2. Насолоджуйся тим, що ти самотня, адже в тебе море вільного часу.
3. Можливо тобі потрібно понизити твої стандарти та очікування? Не будь такою перебірливою!
4. Я тобі допоможу когось знайти
5. Ой … Мені так шкода, що ти самотня… співчуваю…
6. Тобі слід познайомитися з…
7. А ти пробував онлайн побачення?
8. … так от чому ти ще досі не заміжня (не одружений)
9. Можливо ти просто ще не готова до цього?
10. Ну, що? Ти наступний?
11. Просто будь задоволена Христом і Він приведе тебе до правильної людини.
Чи говорили тобі щось подібне? Чи говорив ти щось подібне? Чи розумієш ти, що робиш цим боляче іншим?
Якщо ти не переживав довгого періоду самотності, то тобі буде важко зрозуміти тих, хто через це зараз проходить, а тому слід бути дуже обережними з «підбадьореннями» та «настановами».
Ми ж не говоримо подружній парі, що їх безпліддя могло б бути вирішене, якби вони були більш задоволені бездітністю. Ми не повинні говорити людині, яка має фінансові труднощі, що вона отримає роботу своєї мрії, якби прийняла те, що Бог має зараз. Так само ми не повинні давати такі легковажні обіцянки самотнім людям, а тим більше говорити, що задоволення в Бозі - це шлях до отримання більшого благословіння. Задоволення в Бозі - це і є благословіння та кінцева мета в усьому, що ми робимо.
Сьогодні я думав не лише про свою дружину і те, як я її люблю, але також неодноразово згадував самотніх друзів, для яких цей день може бути важким випробуванням і хоча й пізно, але вирішив написати цей пост. Можливо це не стосується абсолютно всіх, однак якщо ти з тих, хто ненавидить це свято, то я пишу це особисто для тебе щоб послужити твоєму серцю. Водночас цей пост до всіх одружених, які в своїх намаганнях допомогти самотнім людям можуть робити тільки гірше.
Можливо ви не знаєте або забули, але ось що зазвичай буває в день свята, яке присвячене коханню та романтиці.
Ти один і не одружений. У тебе немає дівчини чи подруги, якій можна було б написати щось романтичне. Отже, ти запрошуєш кількох приятелів подивитися якийсь новий фільм, матч Ліги Чемпіонів або пограти в комп’ютерні ігри та поговорити про те, як ви не розумієте дівчат. Ви жартуєте про те, як вам пощастило, що сьогодні не довелося планувати побачення та платити за шикарну вечерю. Ви разом насміхаєтеся з сторіс своїх закоханих чи одружених друзів.
Ти самотня і не заміжня. Тому вирішуєш сама собі влаштувати свято і піти на побачення з собою - купити собі квіти, цукерки, сукню або просто вдома засісти за якийсь роман чи серіал. Ти говориш всім своїм одруженим друзям або постиш в інстаграм, що щаслива і задоволена своїм життям, насолоджуєшся свободою і самотністю.
Ти робиш все це маскування, однак наприкінці дня, коли забираєшся у своє порожнє ліжко, розпач обрушується на тебе, змушуючи дивуватися, чому ніхто, можливо, навіть сам Бог, не любить тебе. Глибоко всередині серця у тебе є біль, образа, заздрість, самотність і думки - я ненавиджу День Закоханих!
З однієї сторони суспільство різними способами постійно тисне на те, щоб самотні люди шукали свою цінність, ідентичність та безпеку в романтичних відносинах керуючись власними відчуттям. З іншої сторони цей тиск, на жаль, може підсилюватися в церквах, оскільки самотні стають свого роду завадою чи незрозумілим елементом у боротьбі за захист шлюбу та сім’ї. Для багатьох одружених віруючих самотні в їхньому середовищі в кращому випадку жалюгідні, а в гіршому - небезпечні. Їх соромляться запрошувати в гості, де збираються сімейні пари, бо для когось здається, що самотні виглядають як п’яте колесо для автомобіля. Це неподобство обов’язково потрібно виправити і тому самотні люди в церквах часто чують банальні слова «підбадьорення», які завдають їм ще більшого болю.
1. Чому ти ще досі самотня? Невже ти не хочеш одружитися?
2. Насолоджуйся тим, що ти самотня, адже в тебе море вільного часу.
3. Можливо тобі потрібно понизити твої стандарти та очікування? Не будь такою перебірливою!
4. Я тобі допоможу когось знайти
5. Ой … Мені так шкода, що ти самотня… співчуваю…
6. Тобі слід познайомитися з…
7. А ти пробував онлайн побачення?
8. … так от чому ти ще досі не заміжня (не одружений)
9. Можливо ти просто ще не готова до цього?
10. Ну, що? Ти наступний?
11. Просто будь задоволена Христом і Він приведе тебе до правильної людини.
Чи говорили тобі щось подібне? Чи говорив ти щось подібне? Чи розумієш ти, що робиш цим боляче іншим?
Якщо ти не переживав довгого періоду самотності, то тобі буде важко зрозуміти тих, хто через це зараз проходить, а тому слід бути дуже обережними з «підбадьореннями» та «настановами».
Ми ж не говоримо подружній парі, що їх безпліддя могло б бути вирішене, якби вони були більш задоволені бездітністю. Ми не повинні говорити людині, яка має фінансові труднощі, що вона отримає роботу своєї мрії, якби прийняла те, що Бог має зараз. Так само ми не повинні давати такі легковажні обіцянки самотнім людям, а тим більше говорити, що задоволення в Бозі - це шлях до отримання більшого благословіння. Задоволення в Бозі - це і є благословіння та кінцева мета в усьому, що ми робимо.
❤31👍7🔥2
Отож, розуміючи виклики деяких самотніх християн на День Закоханих, ми можемо допомогти їм ухопитися за євангельські істини.
Ви улюблені
Бог любить тебе. На жаль, ця істина втратила свою силу для багатьох християн. Наша культура передбачає і навіть вимагає, щоб Бог любив усіх однаково без винятків. Навіть усередині церкви Божа любов може поширюватися настільки легковажно, що віруючі починають думати, що Він зобов’язаний їх любити. Якщо бути чесними, Його любов уже рідко шокує нас, оскільки ми рідко зупиняємося, щоб замислитися над скандалом того, як святий Богом обіймає бунтівний народ. Ми всі згрішили і були ворогами Бога, але Він віддав Свого Сина на смерть замість нас. Божа любов незаслужена, нічим не обмежена і нескінченна, і вона дається кожному, хто довіряється Ісусу як Спасителю незалежно від сімейного стану. Тому правда в тому, що, будучи самотнім християнином у День Закоханих, ти не можеш бути ще більш улюбленішою, бо Бог до нестями закоханий в тебе. Ніхто, ніщо і ніколи не відлучить тебе від Його любові!
Ви не самотні
Ви не тільки улюблені, ви, по суті, ніколи не самотні. Бог створив вас, щоб ви були у стосунках із Ним. Той, Хто нічого не потребує, Той, Хто оточений небесним військом, яке невпинно вихваляє Його, і Той, Хто від віку наситився в любові та спілкуванні у Своєму триєдинстві – цей Бог створив вас Своєю рукою і хоче мати стосунки з вами. Звичайно, ми всі розбиті через наш гріх. Але Син Божий прийшов в цей світ та пережив абсолютно пекельну самотність на хресті для того щоб кожен, хто вірує в Нього більше ніколи не почувався самотнім. Він дарує Свого Духа, Духа любові, тому ви завжди можете спілкуватися з Коханим і відчувати Його любов.
Ви сім’я
Ісус помер не для того, щоб спасти лише вас. Він помер, щоб урятувати Свою наречену (церкву). Таким чином, ваші стосунки всередині церкви перевершують просту дружбу. Сімейність – найміцніші людські стосунки – перевизначаються не біологічними відносинами, а взаємною вірою у Христа. Навіть людський шлюб обмежений: цей інститут не продовжуватиметься вічно, а натомість поступиться місцем реальності, на яку він увесь час вказував — шлюб Ісуса та Його нареченої. Це означає, що у вашій церкві ви спілкуєтеся з чоловіками та жінками, які вам ближче, ніж ваші біологічні брати та сестри. Ви формуєте стосунки, які продовжаться у вічності, у вічному та радісному спілкуванні один з одним та з триєдиним Богом.
Тож будьте чесні з собою, своїми друзями і, перш за все, з Господом у тому, що ви відчуваєте цього Дня Закоханих. Коли ви починаєте почуватися непривабливими, подумайте про висоту, глибину і широту Божої любові до вас. Коли ви починаєте почуватися самотніми, проведіть час, спілкуючись з Ним через Його Слово і молитву, і оточуйте себе братами і сестрами, які будуть підтримувати вас і підбадьорювати вас, а ви робіть те саме для інших. І найголовніше, коли ви відчуватимете бажання пожартувати цинічним жартом із серії «холостяк до вознесіння», боріться з цим. Боріться з гіркотою, самотністю, можливо навіть з відчаєм. Боріться за радість у Спасителі.
Якщо ти самотня зараз, то послухай мене, будь ласка, твоя «черга» вже настала, бо ти вже належиш Христу. Одного славного дня ти зустрінешся очима зі своїм Спасителем-Нареченим і настане вічність двох навічно закоханих - Церкви та Ісуса.
Якщо ж ти маєш кохану людину (одружений чи заміжня), то приділи зараз декілька хвилин щоб помолитися за свого самотнього друга чи подругу і поділися з ними цим постом.
Ви улюблені
Бог любить тебе. На жаль, ця істина втратила свою силу для багатьох християн. Наша культура передбачає і навіть вимагає, щоб Бог любив усіх однаково без винятків. Навіть усередині церкви Божа любов може поширюватися настільки легковажно, що віруючі починають думати, що Він зобов’язаний їх любити. Якщо бути чесними, Його любов уже рідко шокує нас, оскільки ми рідко зупиняємося, щоб замислитися над скандалом того, як святий Богом обіймає бунтівний народ. Ми всі згрішили і були ворогами Бога, але Він віддав Свого Сина на смерть замість нас. Божа любов незаслужена, нічим не обмежена і нескінченна, і вона дається кожному, хто довіряється Ісусу як Спасителю незалежно від сімейного стану. Тому правда в тому, що, будучи самотнім християнином у День Закоханих, ти не можеш бути ще більш улюбленішою, бо Бог до нестями закоханий в тебе. Ніхто, ніщо і ніколи не відлучить тебе від Його любові!
Ви не самотні
Ви не тільки улюблені, ви, по суті, ніколи не самотні. Бог створив вас, щоб ви були у стосунках із Ним. Той, Хто нічого не потребує, Той, Хто оточений небесним військом, яке невпинно вихваляє Його, і Той, Хто від віку наситився в любові та спілкуванні у Своєму триєдинстві – цей Бог створив вас Своєю рукою і хоче мати стосунки з вами. Звичайно, ми всі розбиті через наш гріх. Але Син Божий прийшов в цей світ та пережив абсолютно пекельну самотність на хресті для того щоб кожен, хто вірує в Нього більше ніколи не почувався самотнім. Він дарує Свого Духа, Духа любові, тому ви завжди можете спілкуватися з Коханим і відчувати Його любов.
Ви сім’я
Ісус помер не для того, щоб спасти лише вас. Він помер, щоб урятувати Свою наречену (церкву). Таким чином, ваші стосунки всередині церкви перевершують просту дружбу. Сімейність – найміцніші людські стосунки – перевизначаються не біологічними відносинами, а взаємною вірою у Христа. Навіть людський шлюб обмежений: цей інститут не продовжуватиметься вічно, а натомість поступиться місцем реальності, на яку він увесь час вказував — шлюб Ісуса та Його нареченої. Це означає, що у вашій церкві ви спілкуєтеся з чоловіками та жінками, які вам ближче, ніж ваші біологічні брати та сестри. Ви формуєте стосунки, які продовжаться у вічності, у вічному та радісному спілкуванні один з одним та з триєдиним Богом.
Тож будьте чесні з собою, своїми друзями і, перш за все, з Господом у тому, що ви відчуваєте цього Дня Закоханих. Коли ви починаєте почуватися непривабливими, подумайте про висоту, глибину і широту Божої любові до вас. Коли ви починаєте почуватися самотніми, проведіть час, спілкуючись з Ним через Його Слово і молитву, і оточуйте себе братами і сестрами, які будуть підтримувати вас і підбадьорювати вас, а ви робіть те саме для інших. І найголовніше, коли ви відчуватимете бажання пожартувати цинічним жартом із серії «холостяк до вознесіння», боріться з цим. Боріться з гіркотою, самотністю, можливо навіть з відчаєм. Боріться за радість у Спасителі.
Якщо ти самотня зараз, то послухай мене, будь ласка, твоя «черга» вже настала, бо ти вже належиш Христу. Одного славного дня ти зустрінешся очима зі своїм Спасителем-Нареченим і настане вічність двох навічно закоханих - Церкви та Ісуса.
Якщо ж ти маєш кохану людину (одружений чи заміжня), то приділи зараз декілька хвилин щоб помолитися за свого самотнього друга чи подругу і поділися з ними цим постом.
❤48👍6🥰1
ЯК ВСЕ ПОЧАЛОСЯ?
Сьогодні багато хто згадує яким було для нього і нашої країни 24 лютого минулого року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення армії РФ на територію України.
Цей день, напевно, назавжди закарбується у пам‘яті кожного українця. Проте, починаючи з того дня, я вирішив вести невеликий щоденник і щодня записувати свої думки, переживання і події тих днів (принаймні перших 50 днів).
Оскільки тоді часу багато не було, щоб все розписати, а подій було стільки багато, що все й не пригадаєш, то деякі речі я записував тезисно.
Ось яким було 24 лютого для мене і моєї сім‘ї рівно рік тому в цю ж саму годину.
Сьогодні багато хто згадує яким було для нього і нашої країни 24 лютого минулого року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення армії РФ на територію України.
Цей день, напевно, назавжди закарбується у пам‘яті кожного українця. Проте, починаючи з того дня, я вирішив вести невеликий щоденник і щодня записувати свої думки, переживання і події тих днів (принаймні перших 50 днів).
Оскільки тоді часу багато не було, щоб все розписати, а подій було стільки багато, що все й не пригадаєш, то деякі речі я записував тезисно.
Ось яким було 24 лютого для мене і моєї сім‘ї рівно рік тому в цю ж саму годину.
❤3👍1
На годиннику 00:51 год, а на календарі 25 лютого 2022 року. Поряд зі мною спить дружина і мої троє неповнолітніх дітей. Сьогодні ми ночуємо не на 8 поверсі своєї квартири, а в будинку у моїх батьків, бо тут безпечніше і є підвал. Цей день був дуже емоційним і складним, але, не дивлячись на пізній час, спробую пригадати хронологію подій того, що відбувалося сьогодні.
…20 годин до цього…
Я прокинувся зранку і, як зазвичай, пішов готувати сніданок дітям щоб зібрати їх до школи. Проте нарізаючи бутерброди на кухні я почув дивний звук, неначе схожий на вибух. Я чув подібне раніше, тому не надав тому значення. Однак за якусь мить це повторилося, а потім знову. Це видалося мені дивним і я почав телефонувати знайомим щоб дізнатися, що це. Мій друг військовий був поза зоною і це мене насторожило, бо звуки лунали зі сторони військового аеродрому. Декілька пожежних поїхали в тому напрямку і звук їх сирен розбудив мою дружину. Я дозвонився до свого знайомого з міської ради і він заспокоїв, мовляв, це наші військові відпрацьовують авіаудари. Я почав активно переглядати різні телеграм канали новин, які писали про те, що Росія обстрілює різні міста України. В телеграм групі пасторів України служителі з різних міста також писали, що їх атакують.
Невже розпочалася повномасштабна війна? Я не міг повірити, що все це правда. Остаточну крапку поставив директор школи, в якій вчаться наші діти. Він написав у вайбер групі класу: «Дорогі батьки, в зв‘язку з початком війни в Україні, уроки відміняються…»
Забувши про приготування сніданку, я продовжував телефонувати різним людям намагаючись зрозуміти, що насправді відбувається і пробувати дізнатися, що з військовим аеродромом і чому мій друг, який служить там, не відповідає на дзвінки.
В цей момент мені написали, що помер чоловік однієї сестри з нашої церкви і просили прийти та підтримати її і допомогти організувати похорон. Не знаючи, що чекає всіх нас попереду, я подумав: як символічно…
Поки я намагався зібратися думками, моя дружина вже вдягнулася, зібрала тривожну валізу і сказала, що потрібно будити дітей та пояснити чому вони не йдуть в школу.
В ту мить діти ще спали. Спочатку я зайшов в кімнату доньки, яка щойно прокинулася. Я сів поряд з нею і не встиг ще промовити жодного слова, як вона сказала:
⁃ тато, мені наснився сон, що почалася війна і біля нашого будинку взірвалася ракета. Далі я бачила російського солдату і поряд з ним я лежала в крові.
Вона на хвильку замовкла, а я не міг повірити тому, що я чую. Донька продовжила:
⁃ Я померла і потрапила в пекло. Там був диявол в образі дівчини. Я почала проситися щоб він мене відпустив, але він сказав, що ні. Тато, я не хочу в пекло…
Після цих слів моя донька заплакала. Я притиснув її про себе і вирішив поділитися з нею Євангелієм, доброю новиною, після чого запропонував покаятися і помолитися щоб не потрапляти в пекло. Вона уважно все слухала, а тоді ми разом помолилася і моя донька просила в Бога прощення за свої гріхи. Це була радісна мить, але все ж таки крім хорошої новини мені потрібно було їй сказати і погану.
⁃ Доню, твій сон частково збувається. Росія напала на Україну і почалася війна.
Донька почала плакати притулившись до мене і злісно випалила:
⁃ він тиран, той путін. Що йому Вкраїна поганого зробила? Чому він пристав до нас?
Я сидів поряд, гладив доньку по голові і намагався заспокоїти її.
Старший син спав довше, але через декілька хвилин прийшов на кухню до нас з дружиною з запитанням:
⁃ ми сьогодні не йдемо в школу?
Ми теж йому сказали правду, адже він достатньо дорослий щоб знати її і він досить спокійно на це відреагував, очевидно не розуміючи до кінця, що це означає.
Я не знав, що далі робити, але розумів, що мені потрібно поїхати до сестри, в якої помер чоловік щоб підтримати її, помолитися і допомогти з організацією похорону. Я там якийсь час, але мої думки були в іншому місці, думаючи про війну.
Дорогою додому я зайшов в супермаркет щоб купити якісь продукти, але скрізь були величезні черги, в одній з них жінка з кимось дуже сперечалася. Я вперше побачив, що полиці з хлібом були майже порожні.
…20 годин до цього…
Я прокинувся зранку і, як зазвичай, пішов готувати сніданок дітям щоб зібрати їх до школи. Проте нарізаючи бутерброди на кухні я почув дивний звук, неначе схожий на вибух. Я чув подібне раніше, тому не надав тому значення. Однак за якусь мить це повторилося, а потім знову. Це видалося мені дивним і я почав телефонувати знайомим щоб дізнатися, що це. Мій друг військовий був поза зоною і це мене насторожило, бо звуки лунали зі сторони військового аеродрому. Декілька пожежних поїхали в тому напрямку і звук їх сирен розбудив мою дружину. Я дозвонився до свого знайомого з міської ради і він заспокоїв, мовляв, це наші військові відпрацьовують авіаудари. Я почав активно переглядати різні телеграм канали новин, які писали про те, що Росія обстрілює різні міста України. В телеграм групі пасторів України служителі з різних міста також писали, що їх атакують.
Невже розпочалася повномасштабна війна? Я не міг повірити, що все це правда. Остаточну крапку поставив директор школи, в якій вчаться наші діти. Він написав у вайбер групі класу: «Дорогі батьки, в зв‘язку з початком війни в Україні, уроки відміняються…»
Забувши про приготування сніданку, я продовжував телефонувати різним людям намагаючись зрозуміти, що насправді відбувається і пробувати дізнатися, що з військовим аеродромом і чому мій друг, який служить там, не відповідає на дзвінки.
В цей момент мені написали, що помер чоловік однієї сестри з нашої церкви і просили прийти та підтримати її і допомогти організувати похорон. Не знаючи, що чекає всіх нас попереду, я подумав: як символічно…
Поки я намагався зібратися думками, моя дружина вже вдягнулася, зібрала тривожну валізу і сказала, що потрібно будити дітей та пояснити чому вони не йдуть в школу.
В ту мить діти ще спали. Спочатку я зайшов в кімнату доньки, яка щойно прокинулася. Я сів поряд з нею і не встиг ще промовити жодного слова, як вона сказала:
⁃ тато, мені наснився сон, що почалася війна і біля нашого будинку взірвалася ракета. Далі я бачила російського солдату і поряд з ним я лежала в крові.
Вона на хвильку замовкла, а я не міг повірити тому, що я чую. Донька продовжила:
⁃ Я померла і потрапила в пекло. Там був диявол в образі дівчини. Я почала проситися щоб він мене відпустив, але він сказав, що ні. Тато, я не хочу в пекло…
Після цих слів моя донька заплакала. Я притиснув її про себе і вирішив поділитися з нею Євангелієм, доброю новиною, після чого запропонував покаятися і помолитися щоб не потрапляти в пекло. Вона уважно все слухала, а тоді ми разом помолилася і моя донька просила в Бога прощення за свої гріхи. Це була радісна мить, але все ж таки крім хорошої новини мені потрібно було їй сказати і погану.
⁃ Доню, твій сон частково збувається. Росія напала на Україну і почалася війна.
Донька почала плакати притулившись до мене і злісно випалила:
⁃ він тиран, той путін. Що йому Вкраїна поганого зробила? Чому він пристав до нас?
Я сидів поряд, гладив доньку по голові і намагався заспокоїти її.
Старший син спав довше, але через декілька хвилин прийшов на кухню до нас з дружиною з запитанням:
⁃ ми сьогодні не йдемо в школу?
Ми теж йому сказали правду, адже він достатньо дорослий щоб знати її і він досить спокійно на це відреагував, очевидно не розуміючи до кінця, що це означає.
Я не знав, що далі робити, але розумів, що мені потрібно поїхати до сестри, в якої помер чоловік щоб підтримати її, помолитися і допомогти з організацією похорону. Я там якийсь час, але мої думки були в іншому місці, думаючи про війну.
Дорогою додому я зайшов в супермаркет щоб купити якісь продукти, але скрізь були величезні черги, в одній з них жінка з кимось дуже сперечалася. Я вперше побачив, що полиці з хлібом були майже порожні.
Після магазину я ще вирішив спробувати заправити авто. Об‘їздив багато запровок, але скрізь були довгі черги. Поїхав на заправку біля аеродрому військового, але там теж була довга черга, а стояти довго там мені здалося поганою ідеєю. Ще трішки поїздивши, я все таки знайшов можливість залити повний бак.
Повернувшись додому ми вирішили, в першу чергу, завезти в село тещу разом з хворою на дцп сестрою дружини. Зібравши все необхідне, посадивши їх в авто, я віддав ключі дружині і вона повезла їх в північному напрямку.
Написав в церковну групу, що ввечері у нас буде спонтанне, але таке необхідне молитовне зібрання і сів готуватися до проповіді. Пізніше попросив брата завезти дітей до батьків додому, а самі поїхали на зібрання церкви. Це був четвер, людей було не багато. Посеред зібрання я помітив, що приїхала дружина, але виглядала дуже схвильовано.
Коли ми поверталися до батьків їдучи в авто, дружина почала плакати і розповідати, що коли їхала в село, то бачила довгі колони нашої військової техніки, яка рухалася в сторону кордони з Білоруссю. Ми думали повертатися додому з дітьми, але деякі люди почали писати повідомлення, що хочуть на ніч в церковне приміщення. Одну сестру ми забрали до батьків додому, а решту треба було селити там. Всього бажаючих було 15 чоловік. Поїхав з братом і швагром в церкву щоб допомогти там розкласти все.
Ввели комендатську годину, то ми не могли бути довго, бо і так вже було після 22:00. Поїхали додому до батьків і там лишилися на ніч. Перед тим як лягти спати ми зібралися всі разом в залі щоб помолитися, а перед цим прочитали разом з дітьми псалом 4, який завершується такими словами:
«У спокої я ляжу й засну, бо ти Господи єдиний даєш мені жити безпечно»
Ми всі розійшлися по кімнатах опівночі і намагалися.
Мені зателефонував один хлопець і зі слізьми сказав, що вдарив свою маму. Він нього був важкий день на роботі, а вона не слухалася його щоб поїхати з міста, тому він зірвався. Він був злий на неї і на себе, бо вона вигнала його з дому. Плакав і кричав в трубку, але був щирий зі мною. Я його вислухав і підбадьорив. Він теж пішов ночувати в церкву…
Інша сестра з церкви почала писати, мовляв, їй сказали, що будуть обстріли вночі і треба попередити інших. Я заспокоїв її і сказав, що не треба ширити чутки.
Написав знайомому військовому з анродрома, але він знову не відписав.
Прочитав новини, що наші військові багато де відбилися і подумав: які ж вони молодці.
Прийшов молодший брат і сказав, що після 1 години ночі можливі повторні обстріли, то щоб ми були готові.
Зараз ось вже 1:27 ночі, але все поки тихо і тільки гавкання собак лунає здалеку. Поряд тихенько сопе мій син і спить дружина. Буду і я лягати спати. Перший день війни добіг свого кінця, а що чекає попереду, одному тільки Богу відомо…
…1 рік по тому…
Перечитую зараз ті записи і усвідомлюю, що і гадки не мав, що чекає попереду мене, мою сім’ю, церкву і нашу країну.
Рік справді був досить складним, але в усьому цьому Бог знову і знову являв Свою вірність та милість. Ми могли багато послужити, багато чого робили вперше, багато плакали і раділи, познайомилися з багатьма новими людьми і пережили багато Божої благодаті, якої завжди достатньо для всіх викликів життя. Саме тому ми можемо з надією і впевненністю дивитися у майбутнє розуміючи наступне: що б не чекало нас попереду, які б випробування чи труднощі не були в новому році життя, там неодмінно буде Бог і Його благодаті завжди достатньо.
Повернувшись додому ми вирішили, в першу чергу, завезти в село тещу разом з хворою на дцп сестрою дружини. Зібравши все необхідне, посадивши їх в авто, я віддав ключі дружині і вона повезла їх в північному напрямку.
Написав в церковну групу, що ввечері у нас буде спонтанне, але таке необхідне молитовне зібрання і сів готуватися до проповіді. Пізніше попросив брата завезти дітей до батьків додому, а самі поїхали на зібрання церкви. Це був четвер, людей було не багато. Посеред зібрання я помітив, що приїхала дружина, але виглядала дуже схвильовано.
Коли ми поверталися до батьків їдучи в авто, дружина почала плакати і розповідати, що коли їхала в село, то бачила довгі колони нашої військової техніки, яка рухалася в сторону кордони з Білоруссю. Ми думали повертатися додому з дітьми, але деякі люди почали писати повідомлення, що хочуть на ніч в церковне приміщення. Одну сестру ми забрали до батьків додому, а решту треба було селити там. Всього бажаючих було 15 чоловік. Поїхав з братом і швагром в церкву щоб допомогти там розкласти все.
Ввели комендатську годину, то ми не могли бути довго, бо і так вже було після 22:00. Поїхали додому до батьків і там лишилися на ніч. Перед тим як лягти спати ми зібралися всі разом в залі щоб помолитися, а перед цим прочитали разом з дітьми псалом 4, який завершується такими словами:
«У спокої я ляжу й засну, бо ти Господи єдиний даєш мені жити безпечно»
Ми всі розійшлися по кімнатах опівночі і намагалися.
Мені зателефонував один хлопець і зі слізьми сказав, що вдарив свою маму. Він нього був важкий день на роботі, а вона не слухалася його щоб поїхати з міста, тому він зірвався. Він був злий на неї і на себе, бо вона вигнала його з дому. Плакав і кричав в трубку, але був щирий зі мною. Я його вислухав і підбадьорив. Він теж пішов ночувати в церкву…
Інша сестра з церкви почала писати, мовляв, їй сказали, що будуть обстріли вночі і треба попередити інших. Я заспокоїв її і сказав, що не треба ширити чутки.
Написав знайомому військовому з анродрома, але він знову не відписав.
Прочитав новини, що наші військові багато де відбилися і подумав: які ж вони молодці.
Прийшов молодший брат і сказав, що після 1 години ночі можливі повторні обстріли, то щоб ми були готові.
Зараз ось вже 1:27 ночі, але все поки тихо і тільки гавкання собак лунає здалеку. Поряд тихенько сопе мій син і спить дружина. Буду і я лягати спати. Перший день війни добіг свого кінця, а що чекає попереду, одному тільки Богу відомо…
…1 рік по тому…
Перечитую зараз ті записи і усвідомлюю, що і гадки не мав, що чекає попереду мене, мою сім’ю, церкву і нашу країну.
Рік справді був досить складним, але в усьому цьому Бог знову і знову являв Свою вірність та милість. Ми могли багато послужити, багато чого робили вперше, багато плакали і раділи, познайомилися з багатьма новими людьми і пережили багато Божої благодаті, якої завжди достатньо для всіх викликів життя. Саме тому ми можемо з надією і впевненністю дивитися у майбутнє розуміючи наступне: що б не чекало нас попереду, які б випробування чи труднощі не були в новому році життя, там неодмінно буде Бог і Його благодаті завжди достатньо.
🙏34👍6❤1
Декілька фото з поїздки на Херсонщину, де побував разом з командою на цьому тижні.
👍13