Казарін вихідного дня

https://www.pravda.com.ua/articles/2023/07/15/7410059/

Спокійний та виважений текст про то, чи можна гроші замість ремонтів перекидати на потреби армії

А також - які саме і як саме

https://www.epravda.com.ua/publications/2023/07/18/702312/

В начале июля я размещал пост о наступившем в отдельной стране коммунизме - поставщикам Минобороны запрещают иметь прибыль.

Если вы думаете, что проблема решилась, то нет. Даже президенту не удалось с ней совладать.
___
Dana Yarovaya:

Серія перша.
При проведенні аудиту Мініоборони Державна аудиторська служба визнала ВЕСЬ ПРИБУТОК ПОСТАЧАЛЬНИКІВ МІНІСТЕРСВА ОБОРОНИ ЯК ПО ЗБРОЇ ТАК І ТИЛОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБИТКАМИ ДЕРЖАВИ.

Серія друга.
При зустрічі Володимира Зеленського з бізнесом, президент ставить задачу Кабінету міністрів в особі Дениса Шмигаля врегулювати це питання.

Серія третя.
2 тижні йдуть погоджувальні наради, щодо внесення змін до існуючих постанов Кабінету міністрів. На крайній з них я була присутня. Було прийняте рішення скасувати 335 постанову КМУ, та врегулювати питання прибутку в постанові 1275. Всі погодились, навіть голова Держаудиту словами через рот говорить про те, що переглянуть висновки державного аудиту в частині прибутку.

Серія четверта.
Зміни до 1275 ніби проголосовані, але постанова ніде не опублікована. По типу: «ти суслика видишь? Нет. А он есть».

Серія пʼята.
Мені стало відомо з особистих джерел, що підтверджує Федерація роботодавців України та всі асоціації різних галузей промисловості, які працюють з МО. А тепер увага!
Замість того, щоб переглянути своє рішення, Держаудитслужба розсилає листи по правоохоронним органам, де повідомляє їх, що прибуток підприємств, які працюють з МО, це збитки нанесені державі і ініціює відкриття кримінальних проваджень.

Серія шоста. Заключна.
Всі постачальники МО від шкарпеток, трусів до зброї різних калібрів, завмерли в німому шоці, від очікування маскі - шоу, обшуків, виїмки документів, and other.
Десь між цими серіями МО подає позови до суду. По зброї інформація закрита, по тиловому забезпеченню до Київського окружного адміністративного суду, справа 320/20717/23 про визнання протиправними дій та скасування пунктів вимоги.

Що маємо в сухому залишку.
1. Розпорядження Президента України проігнороване Кабінетом міністрів.
2. Постачальники МО в тихому «ахері», як і я разом з ними.
3. Ми отримаємо зрив постачання будь-чого під час військового стану, якими б прозорими закупівлі не були.
До чого це призведе? Правильно.
ДО ПІДРИВУ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ.

І на останок питання.
Навіщо? Для чого це робиться?
З недолугості, непрофесіоналізму, чи чого ще?
Я не знаходжу на ці питання відповіді.
Можете пошукати їх ви.
Доповідь закінчила.

P.S. Розповсюдження цього допису вкрай важливо. Тикати паличкою треба, бо щось заносить товаришів на поворотах.

Економічного фронту не існує.
 
Як і культурного, інформаційного чи освітнього. І річ не в тому, що всі ці сфери неважливі – якраз навпаки. Економіка, що працює, дозволяє тилу виживати, культура – це колективна пам'ять нації, а освіта – це інвестиція в її майбутнє. Але зараз усі ці слова не римуються зі словом "фронт" – як би хто не намагався.
 
Раніше ми знали три концепти успіху. Три формули соціального престижу. Матеріальний успіх – гроші. Соціальний капітал – популярність та зв'язки. І критерій суспільної корисності – наприклад, якщо ти працював хірургом у перинатальному центрі. Кожен із цих чинників дарував своєму власнику додаткову гучність висловлювання. Кожен із них додавав ваги його словам. Одних слухали, бо вони багаті. Інших – через їхню популярність. Третіх – через значущість справи, якій вони присвятили своє життя.
 
Але тепер над усім цим з'явився новий чинник престижу. Піксель.
 
Доленосність того, що відбувається на фронті, наділила військових додатковою легітимністю. Військова форма почала надавати додаткової ваги висловлюванню. Служба в армії стала означати приналежність до найважливішої професійної касти країни.
 
Не дивно, що у багатьох виникла спокуса торкнутися нової теми, здатної дарувати популярність і престиж. Маркетологи перефарбовували упаковки у камуфляжні кольори. Запускали в серію товари з псевдовоєнним іміджем. Експериментували з неймінгом – і на ринку з'являлися горілка "Бахмут" та редис "Азовсталь".
 
Так ось. Все це – апропріація.
 
Спершу цей термін означав спробу присвоїти елементи однієї культури представниками іншої культури. Коли скопійоване використовується поза оригінальним контекстом. Більше того, коли воно використовується всупереч бажанням представників культури-донора.
 
Найчастіше цей термін звучить у контексті спроб корінних народів захистити свою культурну спадщину. У тих же США команда Національної футбольної ліги "Washington Redskins" ("Вашингтонські червоношкірі") у 2020 році була перейменована на "Washington Commanders". А після скарг корінних новозеландців уряд Нової Зеландії обмежив комерційне використання в тій же рекламі традиційного танцю "хака".
 
У наших широтах апропріація змінила контекст, але зберегла наповнення. Тепер можна говорити про спроби людей, які не мають відношення до армійської та військової субкультури, використовувати її елементи для комерційного просування товарів. Фактично, поки одні інвестують у колективне благо, інші намагаються привласнити іміджеві дивіденди.
 
Будь-яка недоречна апропріація провокує напругу. Вбиває клин. Збільшує дистанцію. Зчитується як присвоєння. Сіє недовіру серед людей у формі до тих, хто її не носить.
 
В обпаленій війною країні головним завданням маркетолога стає не брендінг і не неймінг. Персональна відповідальність бізнесу за нових умов – включити сито людської емпатії. Західний світ уже давно це зрозумів – і тому перед запуском нових продуктів обговорює їх із представниками різних соціальних груп. Нам не потрібно вигадувати велосипед. Рецепти та рішення давно знайдені.
 
Війна кожному з нас надала нові статуси. Одних вона зробила військовими. Інших – волонтерами. Третіх – переселенцями. Четвертих – людьми з інвалідністю. П'ятих – залишила цивільними. У кожної групи – свої контексти, свої болючі точки та свої значущі символи. Якщо вас щось не зачіпає, це не означає, що це не зачіпає нікого. Якщо вам щось здається кумедним, це не означає, що всі збігаються з вами в оцінках. Міру доречності висловлювання визначає той, кому воно видається недоречним. Війна залишає рани, і якщо у вас не болить, можливо, вам просто пощастило. Іноді ближнього потрібно просто любити.
 
А економічного фронту насправді не існує. Натомість є економічний тил. А заразом культурний, інформаційний чи освітній.

Це Оля. Вона волонтерка

Оля допомагає армії з весни минулого року. На той час проблема була навіть не в грошах. Проблема полягала в тому, що все необхідне в Україні вже розкупили. Треба було дістати та привезти. Оля діставала та привозила.

Спальники та кікімори. Взуття та приціли. Каремати та теплаки. Оля прогинала постачальників, митницю, перевізників – і все замовлене приїжджало вчасно та цілим. Чи може тилова служба складатися з однієї тендітної дівчини? Так, може. Як довго? Стільки, скільки буде потрібно.

Зараз Оля збирає на дрони. Встигла відправити на фронт 45 штук. Але їх, як відомо, завжди треба більше.

Тепер вона допомагає 81-й бригаді. Як завжди - часу мало, а дрони потрібні "на вчора". І зараз Олі потрібна наша допомога. Давайте її підтримаємо. Зрештою, майбутнє належить тим, хто в нього вкладається.

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/685NLsWyfj

💳Номер картки банки
5375 4112 0783 1863

Приватбанк
4731 2196 3159 4524

PayPal:
[email protected]

Казарін вихідного дня

https://www.pravda.com.ua/articles/2023/07/30/7413410/

Так как кто-то постоянно вбрасывает чушь про скорые выборы, давайте напишу:

Выборов не будет до окончания действия военного положения.

Это предусмотрено и в законодательстве, и (частично) в Конституции.

✔️Статья 19 Закона о правовом режиме военного положения:

"1. В умовах воєнного стану забороняються:
...
проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
...
2. Верховна Рада України не пізніше ніж у дев’яностоденний строк з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо чергові або позачергові вибори до відповідних органів мали бути проведені в період, на який було введено воєнний стан, приймає рішення про призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих виборів".

✔️Статья 83 Конституции:

"У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану".

То есть вначале окончание войны (как минимум ее "горячей стадии"), а затем прекращение действия военного положения и назначение выборов. Искусственно приостанавливать военное положение на несколько месяцев, чтобы провести выборы, никто не будет.

Это мой первый и последний пост на эту тему. Как бы я ни любил выборы, тиражировать чепуху не собираюсь.

«Узимку в США запровадили тотальну економію всього.

Заборонили продаж пів мільйона вже готових авто на первинному ринку – новий автомобіль купити могли лише медики, поліцейські чи священники.

Комплекти шин жорстоко нормували – синтетичного каучуку не вистачало, а плантації в Індонезії захопили японці. 

Водій таксі або вантажівки міг купувати шини понад норму, а іншим це було заборонено до капітуляції Японії.

Норма бензину – 3 галони (11 літрів) на тиждень.

Були обмеження також мазуту, вугілля, дров. Усюди висіли плакати: якщо ти довго приймаєш душ, то радіє особисто фюрер та мікадо.

Цукор також нормували – сім'я отримувала половину нормального споживання, пів фунта на тиждень; виробники фруктової води, морозива, кондитерські – 70% від потреби.

Так жили до 1947 року.»

Кирило Данильченко написал крутий текст про побут США під час Другої Світової

https://lb.ua/society/2023/07/30/567670_natsii_viyni_amerikanskiy_dosvid.html

История про "3 смелых судна, прорвавших блокаду" мне показалась странной, потому что эти суда (как и другие) шли в дунайские порты, которые не были ни под какой блокадой.

Зерновое соглашение касалось Одессы, отгрузка зерна в прошлом году и сейчас прерывалась для черноморских портов, а дунайские как работали, так и работают. Путь к ним проходит не через украинские воды.

Если не ошибаюсь, весной оборот зерна через дунайские порты был большим, чем через Одессу.

Поэтому я ничего про храбрые суда не писал и дождался статьи в подтверждение своих предположений.

Вот тут подробнее - Чи був насправді «прорив морської блокади» у Чорному морі, або Як ЗМІ повелися на одне повідомлення з Твіттеру.

Навесні у Краматорську я пив каву з журналістом зі Словаччини.

Він довго розповідав про свою країну. Про зміну настроїв після 24 лютого. Про російський чинник і російський вплив. А потім він сказав, що головна зміна серед його співгромадян – це раптове усвідомлення, що "НАТО – це ми".

Його можна зрозуміти. Тривалий час вступ до Північноатлантичного альянсу сприймали як перепустку до "клубу дорослих". Як парасольку безпеки, яка триматиме над твоєю країною хтось інший. Як зону спокою, яка відправить загрозу війні в історичне небуття.

Мирні десятиліття привчали європейців до думки, що їхня безпека забезпечена "апріорі". Що це "заводські налаштування", які дістаються задарма. Що в разі потрясінь роль дорослого візьмуть на себе Сполучені Штати. І ця ментальна установка призвела до серйозного ціннісного збою.

Якщо природа дала тобі можливість не думати про здоров'я – ти перестаєш його цінувати. Якщо твоя безпека – це справа зовнішнього гаранта, ти перестаєш розуміти природу цієї безпеки. Ти її не оплачуєш, ти в неї не вкладаєшся і, рано чи пізно, у рівнянні майбутнього просто не враховуєш ризики можливої війни. В результаті твої збройні сили перетворюються на бонсай-армію, а Nord Stream-2 для тебе стає історією про взаємовигідну співпрацю.

24 лютого відправило цю схему в небуття. Останні півтора року змусили багатьох у Європі згадати про ціну миру. Колективна безпека – це не лише та, в якій за тебе воюють інші. Це ще й та, в якій ти борешся за інших. Дорослі існують, просто ти – один із них.

Нам неважко зрозуміти європейську трансформацію. За останню декаду ми встигли побувати по обидва боки цієї ментальної установки.

Перші двадцять років незалежності українська армія була чимось, що регулярно йшло під ніж. Українське суспільство було переконане, що 1994-го зуміло вигідно обміняти ядерний арсенал на безпеку. За півтора року після російського вторгнення до Грузії під час президентських виборів в Україні армійська тема не лунала в програмах тих кандидатів, які вийшли до другого туру.

Ми багато що могли б розповісти про небезпеку існування проросійських сил у країні. Могли б розповісти про ризики торгівлі з Москвою. Ми знаємо, як Кремль експлуатує свободу слова задля спотворення реальності. Зрештою, могли б розповісти європейцям про те, що від війни можна втомитись – і що від цієї втоми у суспільстві виникає запит на переговори з агресором. Ми можемо розповісти про це, бо самі через це проходили, самі мирилися з цим і самі за це голосували.

Історія подарувала нам сьогодні моральний п'єдестал. З цього п'єдесталу нам легко говорити про принципи та цінності, послідовність та принциповість. Але нам буде легше зрозуміти європейців, якщо ми самі пам'ятатимемо про власне минуле. Якщо не будемо вигадувати себе заднім числом. Якщо згадаємо про те, якими ми були – перед тим, як стати тими, ким стали.

А ще нам буде легко приміряти на себе європейське протверезіння, якщо ми подивимося на людей у пікселі. Звична формула мирного часу – про те, що служать ті, хто добровільно обрав собі таку долю – перестає працювати під час війни. Безпеку країни забезпечують не якісь "спеціальні" люди. Спеціальні закінчуються – у міру того, як виграють час для інших. І дуже скоро армія починає складатися не з тих, хто обрав собі долю, а з тих, хто прийняв свою долю.

"Дорослість" – це не питання віку. "Дорослість" – це критерій відповідальності. Діти схильні жити із зовнішнім локусом контролю – списуючи свої успіхи та невдачі на зовнішні чинники. Дорослі живуть із внутрішнім локусом контролю – покладаючи відповідальність за обставини свого життя на себе.

Українське суспільство зараз проходить цей тест. Одним зручніше оголошувати себе маленькими та безпорадними. Іншим доводиться тягнути за себе та "за того хлопця". Одні кажуть, що безпека – справа рук інших. Інші тримають небо, щоб воно не звалилося нам на голови. Та сама дилема, що й у країні мого співрозмовника. Його співгромадяни звикають до того, що НАТО – це вони. Наші співгромадяни – до того, що немає інших ЗСУ, окрім тих, що складаються з нас.

Тому що війна – це час дорослих.

Буде презентація «Дикого Заходу» у Львові

Після 24 лютого для мене міста – це бригади. За півтора року ти встигаєш дізнатися, як воюють Харків та Дніпро. Знайомишся з хлопцями із Запоріжжя та Івано-Франківська. Встигаєш подружитися з Миколаєвом та Херсоном.

І у цьому списку окреме місце посідають львів'яни. Перше наше відрядження до Донецької області навесні 22-го було саме до них. Потім із ними ж перетиналися вже після Харківського контрнаступу. Наприкінці зими був Бахмут – із хлопцями із другої львівської бригади. Дуже сподіваюся, що на презентацію завітають Тарас та Вітя. Страшенно прикро, що не встигне доїхати Рустам.

Я й раніше часто думав, що міста – це завжди люди. Але останні півтора року остаточно звик до цієї думки. Ти згадуєш географію війни завдяки тим, з ким тебе звела доля – і номери їхніх бригад стають твоїм особистим міським паролем. Тепер настав час приїхати на батьківщину 103-ї та 125-ї бригад.

Приходьте. Поговоримо про майбутнє

19 серпня, 13.00,
Центр Шептицького
Вхід вільний

Казарін невихідного дня

https://www.pravda.com.ua/articles/2023/08/9/7414222/

Ладно, вот вам ещё наблюдение о непостижимой русской душе, в которой ничего особенно непостижимого нету, да и души собственно никакой тоже нету. Наблюдение, тем не менее, есть, и вот оно каково.

Чем действительно хорош русский народ - так это своей привычностью. Двести лет тому назад великий Салтыков-Щедрин писал, что задачей власти является держать народ в состоянии постоянного изумления. Он-то, может, думал, что это он так тонко и горько шутит, а власть тем временем взяла это правило на вооружение, и за двести лет беспрестанного изумления выработала в русском народе тотальный иммунитет к этому чувству. И тут уже, конечно, настала наша очередь изумляться.

Их нельзя победить в том смысле, что они не понимают смысл слов победа и поражение. И в этом своего рода мудрость, ведь для них победа от поражения ничем не будет отличаться. Победа - это они пойдут домой бухать, а власть заберёт у них все деньги в виде налогов. Поражение - это они пойдут домой бухать, а НАТО заберёт у них все деньги в виде репараций.

Пройдёмте, пронзим глазами разума своего мрак прошедших дней. Полтора года назад. Танки Армата. Истребители шестого, седьмого и восьмого поколений сразу. Системы "Исполин", "Истукан" и "Уебан", которые отключили у нас мобильную связь, электричество и рыба перестала клевать. Киев за три дня, напоминаю.

И вы знаете, им совершенно похую, что ничего этого не произошло. Очень психически устойчивый народ. Глупые смешные хохлы, которые должны были всех встречать с цветами, минус сто тысяч бандеровцев в чёрных пакетах, такой же был план. А вместо этого русский военный корабль бы и рад пойти нахуй, но он утонул вообще.

И вы знаете, им совершенно похую. Они переходят из одной реальности в другую, как принцы Амбера. Полтора года назад они жили в мире, где великая Россия немножко быстро накажет глупых хохлов. Сегодня они живут в мире, где всё, что осталось от Черноморского флота, пытается спрятаться от морских дронов, а фильм "Барби" можно, если повезёт, посмотреть в саратовском кинотеатре в не очень плохой пиратской экранке.

Рубль по сто и будет больше, но ебёт ли это принца Амбера? Нет, не ебёт, он живёт в волшебной вселенной, в которой ему только что позвонил коллектор Хагрид и подсказал, как сделать из бутылки заклинание огненного шара, которое надо скастовать на военкомат, чтобы списали долги по кредиту. И россиянин не удивляется нестыковкам. Всё логично, так кредиты и списываются в этой новой вселенной, наверное. Принцы Амбера не изумляются и не подают вида.

Захватим Киев за три дня? Ну да, конечно.

Сдадим Херсон? Ну да, конечно.

Пригожин возьмёт Ростов и на танке поедет в Кремль? Ну да, логично.

Дроны будут хуярить в Москва-сити? Ну да, так и должно быть.

Когда мы поставим тризуб над Кремлём, весь мир будет изумляться, что нам это удалось. Мы будем драться между собой, выясняя, кто попилил на тендере на металл для тризуба и заказал его установку своей фирме. И только россияне не будут чувствовать ничего. Тризуб? Над Кремлём? Полицейский теперь бьёт не за то что у тебя украинский флаг, а за то, что у тебя нет украинского флага? Ну да, логично.

Возможно это потому, что у них давно уже нет души. Без души невозможно изумляться.

Останні півтора року ми маємо питання, на яке ніхто не знає відповіді.
 
Воно звучить просто: чи готовий Кремль воювати з НАТО? Від відповіді на нього залежить набагато більше, ніж ми думаємо. Зокрема наше повоєнне майбутнє.
 
Особливість НАТО в тому, що з ним ніхто ніколи не воював. Усі військові операції проходили поза межами контуру безпеки НАТО. Для одних цей факт – найкраще підтвердження ефективності Альянсу. Для інших – привід поставити його ефективність під сумнів.
 
Позиція номер один. Кремль не ризикне напасти на Північноатлантичний Альянс. Тому що боїться США, тому що вірить у солідарну оборону, тому що розуміє непорівнянність ресурсів. У рамках цієї концепції Україна стала жертвою агресії саме через те, що не встигла стати частиною НАТО.
 
У рамках такої концепції вся допомога Заходу – це історія цінностей. Про допомогу слабкому, про боротьбу з несправедливістю, про готовність простягнути жертві руку допомоги. Наші сусіди можуть почуватися в безпеці, та їхня допомога нам пояснюється не взятими на себе зобов'язаннями, а лише етичними стандартами та вірністю принципам.
 
Інша позиція полягає в тому, що війна Росії з НАТО є лише питанням часу. Що Кремль ладен спробувати на зуб західну солідарність. Що Москва зважиться на те, на що не наважився Радянський Союз – і лише український опір відтягує цей момент.
 
У рамках такого підходу західна допомога Україні є елементарним розрахунком. Спроба зупинити ворога "на підступах" до кордонів Альянсу. Прагнення стесати зуби дракона, вибити найбоєздатніші російські частини, захиститися самим за рахунок мужності української армії.
 
Прихильники цієї концепції стверджують, що наш опір дає змогу європейцям жити у безпеці й не відчувати на собі тягарів та поневірянь воєнного часу. У рамках такого підходу Україна може претендувати на будь-яке озброєння країн НАТО, а вагання європейських столиць позбавлені логіки. "Або ми захистимо вас вашою зброєю на нашій території, або захищатиметеся самі, але вже на своїй".
 
Ці дві позиції приречені співіснувати та суперничати, тому що обидві ґрунтуються на припущенні. Якщо Кремль не готовий воювати з НАТО, мають рацію прихильники першого підходу. Якщо готовий – мають рацію прихильники другого. І протиріччя між двома таборами лише наростатимуть.
 
Якщо НАТО в безпеці, то Україні принципово стати його частиною. Захід зберігає свій моральний пріоритет, адже допомагає Києву із солідарності та доброї волі. Західна допомога заслуговує на подяку, західні рецепти реформ мають впроваджуватися, а західна критика має враховуватися. Україна воює не за Альянс, а за себе – через те, що не встигла стати частиною Альянсу.
 
Якщо НАТО під загрозою, то відносини Києва із Заходом із ціннісних переходять у прагматичні. Будь-який сценарій закінчення війни, який не співпадає з українськими очікуваннями, пояснюватиметься недостатньою допомогою союзників. Які вирішили за рахунок України свої завдання (НАТО залишилося у безпеці), але не дали Україні ресурси, щоб вона впоралася зі своїми власними (наприклад, вихід на кордони 1991 року).
 
Ми захищаємо НАТО чи НАТО допомагає нам захищати себе? Українське майбутнє безпосередньо залежить від відповіді на це запитання. Від нього залежатиме наш післявоєнний порядок денний. Рівень соціального ресентименту. Політичні програми повоєнних партій. Від нього залежатиме внутрішньоукраїнський опис війни та, зрештою, самовідчуття українських громадян.
 
Ми боремося за себе чи не лише за себе? Ми мусимо бути вдячні за допомогу чи мусять дякувати нам – за захист? Наша війна стала можливою через невивчені довоєнні уроки або через одну лише географію, яка розташувала нас поруч із кровожерливим сусідом?
 
Все це контури нашої майбутньої дискусії. Тієї самої, що чекає на нас, коли на зміну єдності воєнного часу прийде дроблення на політичні табори. Тієї самої, що йтиме як усередині країни, так і поза її межами. Тієї самої дискусії, що поділить нас на єврооптимістів і на євроскептиків.
 
Єдиний шанс її уникнути – це Третя світова війна.

Будуть Івано-Франківськ та Львів

«Дикий Захід Східної Європи» вже має чотири тиражі. Щиро кажучи, це більше за мої амбіції. Мені здавалося, що книга може не пережити 24 лютого. Я помилився.

Тепер на черзі два дуже важливі міста. Привід поговорити про те, як війна нас змінює. Як вона змінює наших ворогів та наших друзів. А ще про те, що лишається незмінним.

Кожна презентація лише на чверть складається із обговорення книги. Все інше – це розмова про армію, тил і контури майбутнього. Приходьте.

Івано-Франківськ – 18 серпня о 18.00.
«Міська читальня» на «Промприлад. Реновація» (вул. Української Перемоги, 23)

Львів – 19 серпня о 13:00.
Центр Шептицького (Стрийська 29А)

Вхід вільний.
Побачимось

НАТОвский чиновник что-то ляпнул о территориальных уступках - понеслась.

Дорогие читатели, позиция НАТО озвучивается Генсеком НАТО (или уполномоченным на это должностным лицом), в пресс-релизах Альянса и в официальных документах организации.

Это же касается и любой другой структуры и актора.

Не существует субъектов и должностных лиц, которые называются «В НАТО», «У Порошенко», «У Зеленского», «В Финляндии» (это реальное начало заголовка - «В Финляндии» тут означает «Полиция безопасности Финляндии»).

Основная причина, почему вы видите такой «синоним» в заголовке - автор понимает, что спикер так себе, поэтому раздувает его авторитет за счет приписывания к какой-то весомой структуре.

Вам продают тухляк от мелкой сошки под видом значимого заявления.

Такой прием - бронзовый призер чемпионата по ублюдочным приемам в медиа.

На втором месте - заголовки, которые заканчиваются так: «- источник»

А победитель - на скриншоте: это комбо. Тут тебе и «У Зеленского», и «идея НАТО», хотя Альянс такую идею не озвучивал.

Если убрать из заголовка Зеленского и НАТО, которые не имеют к новости отношения, что же мы получим?

А вот что: «советник главы офиса президента отреагировал в соцсети Х на слова руководителя аппарата генсека, сказанные в норвежском таблоиде».

Третьесортная говорящая голова написала пост в ответ на фразу ничего не решающего чиновника в таблоиде. Почти международный скандал.

Игорь Озадовский

Казарін вихідного дня


https://www.pravda.com.ua/articles/2023/08/20/7415910/

Я маю свій особистий нічний кошмар. Прокинутися у вересні 2013 року.
 
Я знатиму все, що чекає на нас попереду. Що Янукович не підпише Асоціацію. Що студенти вийдуть протестувати – і їх поб'ють. Що слідом збереться Майдан, який безуспішно розганятимуть.
 
Я знатиму про снайперів і Небесну сотню. Про втечу експрезидента та анексію Криму. Про вторгнення на Донбас та захоплення Слов'янська. Про Донецьк, Луганськ та малайзійський боїнг. Але що я робитиму з усім цим знанням у вересні 2013-го? Хто мені повірить? На фразі "А президент Грузії буде у нас губернатором Одеської області" мої друзі викличуть швидку допомогу. Єдине, що я зможу зробити у вересні 2013 року – це купити долари по вісім.
 
Мені можуть сказати, що Майдан та вторгнення були надто глибоким вододілом. Що вони розрубали життя країни на "до" та "після". Що війна завжди перевертає звичний побут – і тому довоєнні ми приречені не розуміти повоєнних нас. Але в тому й річ, що реальність перевертала наші уявлення про себе не лише 2014-го.
 
Уявіть, що ми потрапляємо з весни 2019-го у весну 2016-го. І говоримо оточенню, що Надія Савченко насправді не є героєм і її, скажімо так, переоцінюють. Якщо вам вдасться вціліти після цього одкровення, спробуйте потім розповісти про підсумки наступних президентських виборів. Коли ви нарешті знайдете пульт від телевізора і покажете всім майбутнього президента, ваші друзі знову викличуть вам швидку. Бо навесні 2016-го про президентські амбіції Володимира Зеленського навряд чи думав навіть сам Володимир Зеленський.
 
Втім, можна далеко не ходити. Уявіть, що із серпня 2023-го ви опиняєтеся у серпні 2021-го. І пропонуєте своєму оточенню вгадати – кого за два роки Захід визнає символом та обличчям вільного світу. "Підказка – це президент. Підказка номер два – це не президент США". І ви знову залишитеся на самоті – бо повірити в іміджеві метаморфози українського президента зможе лише той, хто занурений у контекст останніх півтора року.
Ми часто шукаємо в нашому минулому те роздоріжжя, яке відокремлює нас нещодавніх від нас нинішніх. Той вододіл, після якого майбутнє перестало нас дивувати. Ту точку фазового переходу, після якої події стали виглядати логічними та закономірними.
 
Але в тому й річ, що такої точки немає. Наші герої та антигерої міняються місцями. Наша реальність заперечує наші вчорашні прогнози. Нам нинішнім нема чого мандрувати в минуле – бо там нам ніхто не повірить.
 
Цілком можливо, що й зараз ми боїмося не того. Що новини з 2025-го здадуться нам маренням божевільного. Швидше за все, почувши про те, що на нас чекає, ми почнемо сумніватися в розсудливості співрозмовника. Ми будуємо прогнози про майбутнє, виходячи з того, що реальність рухається прокладеними рейками. А вона не їздить рейками.
 
Тому будь-які спроби говорити про детальні довгострокові плани сьогодні виглядають наївно. Ми часто дивимося на реальність, яка нас оточує, і вважаємо, що це і є фінальний агрегатний стан нашої країни. А потім приходить майбутнє та змішує карти.
 
Наприклад, немає сенсу сьогодні говорити про майбутні вибори. І справа навіть не в тому, що вони можливі лише після війни, а ми не знаємо, коли вона закінчиться. Річ у тім, що війна – це анестезія суспільству. Саме вона дарує нам ту одностайність, яку ми бачимо у соцопитуваннях. Щойно війна закінчиться, ми знову поринемо у звичну багатоголосицю та суперечки. Повоєнне суспільство буде так само несхоже на суспільство воєнного часу, як нинішня Україна несхожа на довоєнну.
 
Нам важко передбачити лінії майбутніх розколів. Тому що вони залежатимуть від сценарію завершення нашої війни. А точніше – від того, чи суспільство сприйматиме закінчення війни як перемогу чи як поразку. У першому випадку на нас чекає колективний єврооптимізм – як прояв солідарності із союзниками, які допомагали нам перемогти. У другому сценарії – ми станемо набагато більш схожими на Угорщину, а аргументи євроскептиків почнуть зводитися до зради Заходу, що не дозволило нам досягти потрібного результату.
 
Ми не знаємо, як виглядатимуть наші вулиці після війни.

Скільки на них буде людей, які відрізнятимуться від нас мовою, кольором шкіри та релігійними переконаннями. Наша депопуляція вимагатиме складних рішень – а будь-яке бажання замкнути кордон для мігрантів супроводжуватиметься стрімким зростанням цін через дефіцит робочої сили. Ми станемо куди менш гомогенними, ніж були 2021-го – і фотографії з майбутнього нас нинішніх теж напевне вразять.
 
У березні 2022-го ми готові були вважати перемогою у війні вихід на кордони 23 лютого. Сьогодні не готові погоджуватись на менше, ніж кордони 91-го року. Під час боїв за Бахмут ми вважали "Вагнер" найбільш боєздатною частиною окупаційної армії. А у червні 23-го стежили за тим, як ці найманці збивають російські гелікоптери та йдуть на Москву. Перемога правих популістів у Італії в жовтні 22-го сприймалася нами як тріумф прибічників Путіна. А потім ми виявили, що Рим перетворився на одного з основних адвокатів військової допомоги Україні.
 
У наших підручниках історії ми, звісно, зв'яжемо точки А з точками Б за допомогою прямих ліній. Заднім числом вирівняємо траєкторії, вигадаємо пояснення, підготуємо логічні формули. Стовп – це добре відредагована ялина, а тому всі отримають несуперечливі біографії та передбачувані мотивації.
 
Але поки доведеться визнати, що наша здатність будувати прогнози неабияк кульгає. Обставини не статичні, люди змінюються, випадковості руйнують плани. Нам простіше вірити в існування закулісних ляльководів та непорушних сценаріїв – бо інакше доведеться звикати до думки, що світом правлять ще й "чорні лебеді".
 
Якщо вам здається, що ви знаєте майбутнє – найімовірніше, вам здається.

Казарін вихідного дня

https://nv.ua/ukr/opinion/koli-zakinchitsya-viyna-pavlo-kazarin-rozpoviv-chogo-chekati-ukrajini-50348476.html