Доїхав німецький переклад «Дикого заходу»
Все завдяки «Українському інституту книги», який підтримав переклад. І видавництву Ibidem, яке за нього взялося.
Попереду ще польський переклад – його обіцяють у квітні
Німецька версія разом з англійською тепер теж продається на Амазоні та на сайті видавництва.
Мам, дивись як я вмію
https://www.amazon.de/Wilde-Westen-Ost-Europas-ukrainische-Ukrainian/dp/3838218434
Все завдяки «Українському інституту книги», який підтримав переклад. І видавництву Ibidem, яке за нього взялося.
Попереду ще польський переклад – його обіцяють у квітні
Німецька версія разом з англійською тепер теж продається на Амазоні та на сайті видавництва.
Мам, дивись як я вмію
https://www.amazon.de/Wilde-Westen-Ost-Europas-ukrainische-Ukrainian/dp/3838218434
У нас є переможець на роль антигероя епохи
І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо, кого він вважає союзниками, а кого — ворогами. Знаємо його фінальну мету та методи її досягнення. Зрештою, він президент найбільшої, але напівпорожньої країни. Він — зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м’язи та мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, але далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
https://nv.ua/ukr/opinion/tramp-peremozhec-na-rol-antigeroya-epohi-kazarin-pro-novi-ssha-50498899.html
І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо, кого він вважає союзниками, а кого — ворогами. Знаємо його фінальну мету та методи її досягнення. Зрештою, він президент найбільшої, але напівпорожньої країни. Він — зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м’язи та мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, але далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
https://nv.ua/ukr/opinion/tramp-peremozhec-na-rol-antigeroya-epohi-kazarin-pro-novi-ssha-50498899.html
NV
Президент, мільярдер, нарцис, мізантроп
У нас є переможець на роль антигероя епохи
У нас є переможець на роль антигероя епохи
І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо, його фінальну мету та методи її досягнення. Він — зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м’язи та мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, але далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
Його перемога стала головним краш-тестом для цінностей. У правил, які ми вважали нормою, відібрали милиці — і тепер світ стежить за тим, наскільки вандалостійкою є конструкція. Фактично, йдеться про те, який саме будинок встигли збудувати демократії за останні десятиліття: солом’яний, дерев’яний чи кам’яний.
Американський президент скасовує інклюзивність. Клеймить різноманіття. Хоронить м’яку силу. Раз по раз говорить лише зі своїми прихильниками — і навіть не намагається спілкуватися з тими, хто за нього не голосував.
Нас довго переконували, що інституції здатні бути інструментом стримування. Що демократію захищає розділеність влади. А тепер ми спостерігаємо за тим, як президент у твіттері забороняє студентам демонстрації, антивакцинатора призначають міністром охорони здоров’я, а найбагатша людина на планеті розбирає інституції на цеглинки. За повної бездіяльності незгодних.
Американський досвід був зразком для наслідування — щоб тепер стати своєю протилежністю. Усе одно що виявити, що правильне харчування, спортзал та імунітет — це прямий шлях на лікарняне ліжко. Виявилося, що конституція, федералізм і десятиліття традицій не гарантують захисту від рукотворного хаосу, якщо його автор досить самовпевнений, наполегливий і глухий.
До того ж, під питанням опинилася теорія раціонального вибору. Раніше вважалося, що електоральні несподіванки — це доля нестійких демократій. Що вони можливі там, де населення животіє в злиднях і подачках. Що в країні з розвиненою економікою, фондовим ринком і звичкою інвестувати виборці приречені чинити раціонально — тому що прораховують наслідки. А тепер ми спостерігаємо за тим, як 77 мільйонів американців проголосували за людину, яка робить усе для зростання цін, збільшення безробіття і зниження котирувань акцій.
Ніхто тепер не може сказати напевно — що слугує в державі тим самим відрізаним куточком у сім-картки, який не дозволяє її неправильно вставити в телефон. Який вигляд має мати в демократіях захист від діяльного дурня? Як система має чинити опір рукотворному хаосу? Хто має казати «ні» чужій ексцентриці і як бути, якщо від цього заперечення вирішать відмахнутися?
Сполучені Штати одномоментно перетворилися на власну протилежність. Американська система тепер нагадує Супермена, який перейшов на темний бік. А всі її колишні союзники схожі на інших членів Ліги Справедливості. Які, загалом і в цілому, досить сильні — але однак поступаються своєму недавньому товаришеві.
Раніше ми дивилися на антиутопії в кіно, а тепер у новинах. Колись могли посміюватися над блокбастерами за сценарну стрімкість, а тепер шукаємо в них рольові моделі та прогнози. Прихильники божої роси можуть розповідати нам про хитрі плани, сильні руки та неординарні рішення, але проблема в тому, що ми відтепер живемо в третій серії «Зоряних воєн», а до шостої ще потрібно дотягнути.
Феномен Трампа ставить перед світом цілий список запитань, на які ми думали, що знаємо відповіді. Чи важлива репутація? Чи існує етика? Чи є різниця між жертвою і агресором? Хто відтепер може вважатися союзником для найсильнішої країни на планеті?
Нові США — це випадковий зиґзаґ чи нова норма? Якою має бути система стримувань і противаг від діяльного нарциса? Чи існує колективний захід, де його межі і хто посяде вакантне місце лідера?
За цим експериментом дуже цікаво спостерігати збоку. Проблема в тому, що цієї опції наша країна позбавлена.
З моменту інавгурації Дональда Трампа минуло вісім тижнів.
І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо, його фінальну мету та методи її досягнення. Він — зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м’язи та мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, але далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
Його перемога стала головним краш-тестом для цінностей. У правил, які ми вважали нормою, відібрали милиці — і тепер світ стежить за тим, наскільки вандалостійкою є конструкція. Фактично, йдеться про те, який саме будинок встигли збудувати демократії за останні десятиліття: солом’яний, дерев’яний чи кам’яний.
Американський президент скасовує інклюзивність. Клеймить різноманіття. Хоронить м’яку силу. Раз по раз говорить лише зі своїми прихильниками — і навіть не намагається спілкуватися з тими, хто за нього не голосував.
Нас довго переконували, що інституції здатні бути інструментом стримування. Що демократію захищає розділеність влади. А тепер ми спостерігаємо за тим, як президент у твіттері забороняє студентам демонстрації, антивакцинатора призначають міністром охорони здоров’я, а найбагатша людина на планеті розбирає інституції на цеглинки. За повної бездіяльності незгодних.
Американський досвід був зразком для наслідування — щоб тепер стати своєю протилежністю. Усе одно що виявити, що правильне харчування, спортзал та імунітет — це прямий шлях на лікарняне ліжко. Виявилося, що конституція, федералізм і десятиліття традицій не гарантують захисту від рукотворного хаосу, якщо його автор досить самовпевнений, наполегливий і глухий.
До того ж, під питанням опинилася теорія раціонального вибору. Раніше вважалося, що електоральні несподіванки — це доля нестійких демократій. Що вони можливі там, де населення животіє в злиднях і подачках. Що в країні з розвиненою економікою, фондовим ринком і звичкою інвестувати виборці приречені чинити раціонально — тому що прораховують наслідки. А тепер ми спостерігаємо за тим, як 77 мільйонів американців проголосували за людину, яка робить усе для зростання цін, збільшення безробіття і зниження котирувань акцій.
Ніхто тепер не може сказати напевно — що слугує в державі тим самим відрізаним куточком у сім-картки, який не дозволяє її неправильно вставити в телефон. Який вигляд має мати в демократіях захист від діяльного дурня? Як система має чинити опір рукотворному хаосу? Хто має казати «ні» чужій ексцентриці і як бути, якщо від цього заперечення вирішать відмахнутися?
Сполучені Штати одномоментно перетворилися на власну протилежність. Американська система тепер нагадує Супермена, який перейшов на темний бік. А всі її колишні союзники схожі на інших членів Ліги Справедливості. Які, загалом і в цілому, досить сильні — але однак поступаються своєму недавньому товаришеві.
Раніше ми дивилися на антиутопії в кіно, а тепер у новинах. Колись могли посміюватися над блокбастерами за сценарну стрімкість, а тепер шукаємо в них рольові моделі та прогнози. Прихильники божої роси можуть розповідати нам про хитрі плани, сильні руки та неординарні рішення, але проблема в тому, що ми відтепер живемо в третій серії «Зоряних воєн», а до шостої ще потрібно дотягнути.
Феномен Трампа ставить перед світом цілий список запитань, на які ми думали, що знаємо відповіді. Чи важлива репутація? Чи існує етика? Чи є різниця між жертвою і агресором? Хто відтепер може вважатися союзником для найсильнішої країни на планеті?
Нові США — це випадковий зиґзаґ чи нова норма? Якою має бути система стримувань і противаг від діяльного нарциса? Чи існує колективний захід, де його межі і хто посяде вакантне місце лідера?
За цим експериментом дуже цікаво спостерігати збоку. Проблема в тому, що цієї опції наша країна позбавлена.
З моменту інавгурації Дональда Трампа минуло вісім тижнів.
Лейпцизький книжковий ярмарок. Панельна дискусія з німцями
- А що ви тепер будете робити без американської допомоги?
- Хм. А ви що будете тепер робити без американської допомоги?
- Як на Україну впливає радянський досвід?
- Ви німецький журналіст і питаєте мене чи впливає на сучасність радянський досвід? Ви бачили останні результати виборів в Німеччині?
- А як Європі протистояти Росії без допомоги США?
- Якщо від вас відвернулась найпотужніша армія світу, то найпотужніша армія континенту - це єдине, що у вас є. До речі, ось її шеврон
- А що ви тепер будете робити без американської допомоги?
- Хм. А ви що будете тепер робити без американської допомоги?
- Як на Україну впливає радянський досвід?
- Ви німецький журналіст і питаєте мене чи впливає на сучасність радянський досвід? Ви бачили останні результати виборів в Німеччині?
- А як Європі протистояти Росії без допомоги США?
- Якщо від вас відвернулась найпотужніша армія світу, то найпотужніша армія континенту - це єдине, що у вас є. До речі, ось її шеврон
Forwarded from Андрющенко Time
‼️‼️Прошу уваги та поширення‼️‼️
Як держава стирає Маріуполь з історії України. Тут і зараз.
А ви знали, що травма, отримана маріупольцями в Драм театрі під час російського бомбардування - це побутова травма? А що ніякі бойові дії в Маріуполі після 05 березня 2022 року не тривали, всі вбиті та поранені - фейк, а оборона Маріуполя протягом 86 діб - вигадка?
Зараз ви думаєте, що мова про російську пропаганду. Ні. Така офіційна позиція урядовців в Україні. Тепер, думаєте що це - першоквітневий дурний жарт? Знову, нажаль, ні.
Це - сувора реальність про нас. Нас, маріупольців. Нас, сотен тисяч українців з Маріуполя, що втратили все.
Про що мова.
Маріупольчанка пані Наталі Ю. , яка дивом вижила після вибуху, отримала важкі поранення, залишилась без ока, має значні пошкодження рук та інші проблеми зі здоров’ям намагалась отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Абсолютно на підставі українського законодавства. Проте, отримала від міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоровʼя, одержаних від вибухових предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією Російської Федерації проти України (вибачте за таку довгу назву - але така вона) відповідь. Просту та однозначну - вона немає права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни тому, що з 5 березня 2022 року в Маріуполі війни не було. Отаке.
Той самий момент, коли пишеш, а руки тремтять від люті.
Тобто, не було?
Тобто Держава Україна вважає, що в Маріуполі дійсно не було десятків тисяч загиблих внаслідок російської агресії.
Що 16 березня росіяни не скидали бомбу на Драм театр.
“Побутова травма” не інакше (сарказм).
Тепер не дивно, чому Буча має меморіал щодо свої загиблих, а маріупольці навіть не мають офіційної згоди про власну жертву. Жертву, яку цивільні принесли разом з військовими, аби врятувати Україну в перші місяці війни. Або, може це просто нас та наше місто принесли в жертву з огляду на таке ставлення?
Це настільки ганебний та настільки показовий випадок, який не окремо щось підкреслює. Він просто логічно завертає картину відношення до нас, маріупольців та в цілому до всіх внутрішніх біженців від держави. Держави, яка не звільнила та не засудила до покарання жодного прокурора, що за хабар та вплив отримав статус інвалідності, проте спокійно відмовляє цивільним людям в їх законному праві Просто стираючи їх (нас) з історії України. Остаточно та безповоротно, чого ми - не дозволимо. І будемо боротись стільки, це буде потрібно.
Тому, замість висновку. Нешановні Урядовці. Це не погроза. Це - прям попередження. Маріупольці страшні в своєму єднанні в боротьбі один за одного, що довело 86 днів набагато страшнішого ворогу, аніж ви. Тому давайте зробимо так - ви швидко виправите цю несправидливість, або ми остаточно порушимо змову мовчання до кінця віни. І ми почнемо розповідати світу не лише про героїчну оборону та жертву Маріуполя, а деталі провалів евакуації, факти заспокоєння міста напередодні вторгнення візитами перших осіб, та ще купою подробиць, яка Вам не сподобається. Проте точно сподобається медійникам. Гарантую. Принаймні точно почну з власної телефонної книги, де вдосталь контактів міжнародних ЗМІ, які радо візьмуться за цю історію.
Як держава стирає Маріуполь з історії України. Тут і зараз.
А ви знали, що травма, отримана маріупольцями в Драм театрі під час російського бомбардування - це побутова травма? А що ніякі бойові дії в Маріуполі після 05 березня 2022 року не тривали, всі вбиті та поранені - фейк, а оборона Маріуполя протягом 86 діб - вигадка?
Зараз ви думаєте, що мова про російську пропаганду. Ні. Така офіційна позиція урядовців в Україні. Тепер, думаєте що це - першоквітневий дурний жарт? Знову, нажаль, ні.
Це - сувора реальність про нас. Нас, маріупольців. Нас, сотен тисяч українців з Маріуполя, що втратили все.
Про що мова.
Маріупольчанка пані Наталі Ю. , яка дивом вижила після вибуху, отримала важкі поранення, залишилась без ока, має значні пошкодження рук та інші проблеми зі здоров’ям намагалась отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Абсолютно на підставі українського законодавства. Проте, отримала від міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоровʼя, одержаних від вибухових предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією Російської Федерації проти України (вибачте за таку довгу назву - але така вона) відповідь. Просту та однозначну - вона немає права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни тому, що з 5 березня 2022 року в Маріуполі війни не було. Отаке.
Той самий момент, коли пишеш, а руки тремтять від люті.
Тобто, не було?
Тобто Держава Україна вважає, що в Маріуполі дійсно не було десятків тисяч загиблих внаслідок російської агресії.
Що 16 березня росіяни не скидали бомбу на Драм театр.
“Побутова травма” не інакше (сарказм).
Тепер не дивно, чому Буча має меморіал щодо свої загиблих, а маріупольці навіть не мають офіційної згоди про власну жертву. Жертву, яку цивільні принесли разом з військовими, аби врятувати Україну в перші місяці війни. Або, може це просто нас та наше місто принесли в жертву з огляду на таке ставлення?
Це настільки ганебний та настільки показовий випадок, який не окремо щось підкреслює. Він просто логічно завертає картину відношення до нас, маріупольців та в цілому до всіх внутрішніх біженців від держави. Держави, яка не звільнила та не засудила до покарання жодного прокурора, що за хабар та вплив отримав статус інвалідності, проте спокійно відмовляє цивільним людям в їх законному праві Просто стираючи їх (нас) з історії України. Остаточно та безповоротно, чого ми - не дозволимо. І будемо боротись стільки, це буде потрібно.
Тому, замість висновку. Нешановні Урядовці. Це не погроза. Це - прям попередження. Маріупольці страшні в своєму єднанні в боротьбі один за одного, що довело 86 днів набагато страшнішого ворогу, аніж ви. Тому давайте зробимо так - ви швидко виправите цю несправидливість, або ми остаточно порушимо змову мовчання до кінця віни. І ми почнемо розповідати світу не лише про героїчну оборону та жертву Маріуполя, а деталі провалів евакуації, факти заспокоєння міста напередодні вторгнення візитами перших осіб, та ще купою подробиць, яка Вам не сподобається. Проте точно сподобається медійникам. Гарантую. Принаймні точно почну з власної телефонної книги, де вдосталь контактів міжнародних ЗМІ, які радо візьмуться за цю історію.
Як відомо, корч – це машина, яка зламається там, куди інша не доїде.
Але ціна поломки корча набагато більша, ніж гроші. А тому мало передати армії машину. Її потрібно передати в такому стані, щоб корч був частиною рішення, а не частиною проблеми.
Батьківщина не дає армії автівки. Їх дають лише волонтери. Брест (котик, який ліворуч) та Сененко (котик, який праворуч) – це найкращі дилери коліс у ЗСУ з усіх, кого я знаю. Їхні машини вивозять - війну, пацанів та майно. Тому що в кожну Брест і Сененко вкладають багато грошей перед тим, як передавати на фронт.
Наш Черокі теж пройшов через їхні дбайливі руки – і повернувся до роти. І якщо ви думали, кому задонатити - закиньте грошей хлопцям. У коментарях буде сайт їхнього фонду, а ось вам їхня картка:
4149 4990 8667 6739
І так, ваш донат стане дуже надійним, швидким і врум-врум
Але ціна поломки корча набагато більша, ніж гроші. А тому мало передати армії машину. Її потрібно передати в такому стані, щоб корч був частиною рішення, а не частиною проблеми.
Батьківщина не дає армії автівки. Їх дають лише волонтери. Брест (котик, який ліворуч) та Сененко (котик, який праворуч) – це найкращі дилери коліс у ЗСУ з усіх, кого я знаю. Їхні машини вивозять - війну, пацанів та майно. Тому що в кожну Брест і Сененко вкладають багато грошей перед тим, як передавати на фронт.
Наш Черокі теж пройшов через їхні дбайливі руки – і повернувся до роти. І якщо ви думали, кому задонатити - закиньте грошей хлопцям. У коментарях буде сайт їхнього фонду, а ось вам їхня картка:
4149 4990 8667 6739
І так, ваш донат стане дуже надійним, швидким і врум-врум
Forwarded from Шрайк Ньюс
Давайте притянем нефтяные цены ближе к Россиюшке.
▪️В бюджете РФ на 2025 год учтена цена российской нефти 69.7 баксов.
▪️Бюджет сверстан исходя из курса 96.5 рублей за доллар.
▪️То есть для схождения бюджета нужна цена нефти 6726 руб за бочку.
▪️Сегодня Брент стоит около 65 долларов, то есть Юралс - около 51 бакса (после январских санкций Байдена дисконт вырос до 14 долларов).
▪️Текущий курс - 85.5 руб за дол.
▪️То есть цена бочки Юралса - 4360 рублей. А это аж на 35% ниже необходимых 6726 рублей.
▪️Более того, чтобы падением рубля компенсировать такие цены, нужно сотворить курс 132 руб за доллар. А это слабо вероятно.
Итого. На следующей неделе появятся данные о доходах и расходах российского бюджета. Думаю, там будет интересно. Но совсем интересно будет потом, если такая или еще более низкая цена на нефть продержится достаточно долго.
▪️В бюджете РФ на 2025 год учтена цена российской нефти 69.7 баксов.
▪️Бюджет сверстан исходя из курса 96.5 рублей за доллар.
▪️То есть для схождения бюджета нужна цена нефти 6726 руб за бочку.
▪️Сегодня Брент стоит около 65 долларов, то есть Юралс - около 51 бакса (после январских санкций Байдена дисконт вырос до 14 долларов).
▪️Текущий курс - 85.5 руб за дол.
▪️То есть цена бочки Юралса - 4360 рублей. А это аж на 35% ниже необходимых 6726 рублей.
▪️Более того, чтобы падением рубля компенсировать такие цены, нужно сотворить курс 132 руб за доллар. А это слабо вероятно.
Итого. На следующей неделе появятся данные о доходах и расходах российского бюджета. Думаю, там будет интересно. Но совсем интересно будет потом, если такая или еще более низкая цена на нефть продержится достаточно долго.
«Дикий Захід» додрукували
Чесно кажучи, 2022-го я не думав, що книга переживе повномасштабне вторгнення. Тому що катаклізми такого масштабу дуже змінюють смисловий ландшафт. Суспільство починає говорити в інших регістрах - і багато що втрачає актуальність.
Я помилявся. Видавництво вп'яте додруковує тираж.
Книжки вже поїхали до книгарень. І доступні тепер в онлайн магазині (там є опція доставки за кордон)
Я говорив, що вважатиму своєю особистою перемогою той момент, коли ця книга застаріє. Схоже, у мене все попереду
https://vivat.com.ua/product/dykyi-zakhid-skhidnoi-yevropy/
Чесно кажучи, 2022-го я не думав, що книга переживе повномасштабне вторгнення. Тому що катаклізми такого масштабу дуже змінюють смисловий ландшафт. Суспільство починає говорити в інших регістрах - і багато що втрачає актуальність.
Я помилявся. Видавництво вп'яте додруковує тираж.
Книжки вже поїхали до книгарень. І доступні тепер в онлайн магазині (там є опція доставки за кордон)
Я говорив, що вважатиму своєю особистою перемогою той момент, коли ця книга застаріє. Схоже, у мене все попереду
https://vivat.com.ua/product/dykyi-zakhid-skhidnoi-yevropy/
Взагалі планував назвати цей текст «Президент Хоумлендер», але тоді б це була перекличка таких самих гіків як я. Тому тримайте
Казарін вихідного дня
https://www.pravda.com.ua/articles/2025/05/4/7510308/
Казарін вихідного дня
https://www.pravda.com.ua/articles/2025/05/4/7510308/
Українська правда
Капітан Антиамерика
Перші сто днів Дональда Трампа заведено міряти економікою.
Це інтервʼю ми записали ще в квітні
Але воно одразу про все. Про Збройні Сили і країну. Демобілізацію і домобілізацію. Про короткий шлях від «наші сонечки, молимось за вас» до «скинь відео як ти бой ведеш, пропагандист тиловий»
Чому «глорифікація» інколи шкодить армії - і чому замість цього потрібна медійна «рутинізація» служби. Як Дональд Трамп змушує Європу дорослішати. І як Україна займається експортом самої себе всередині самої себе
Я стільки мабуть з початку року не говорив
https://youtu.be/S0IYsWv72hQ
Але воно одразу про все. Про Збройні Сили і країну. Демобілізацію і домобілізацію. Про короткий шлях від «наші сонечки, молимось за вас» до «скинь відео як ти бой ведеш, пропагандист тиловий»
Чому «глорифікація» інколи шкодить армії - і чому замість цього потрібна медійна «рутинізація» служби. Як Дональд Трамп змушує Європу дорослішати. І як Україна займається експортом самої себе всередині самої себе
Я стільки мабуть з початку року не говорив
https://youtu.be/S0IYsWv72hQ
YouTube
Павло Казарін: «Помиральна яма — це чудовий бліндаж» • Ukraїner W
«Павло Казарін зразка 2025 року не зміг би домовитись із собою зразка 2013».
Павло Казарін — журналіст, публіцист, автор книжки «Дикий Захід Східної Європи», а тепер військовослужбовець у роті ударних БпЛА 104 окремої бригади територіальної оборони.
В…
Павло Казарін — журналіст, публіцист, автор книжки «Дикий Захід Східної Європи», а тепер військовослужбовець у роті ударних БпЛА 104 окремої бригади територіальної оборони.
В…
«Є кілька речей, які треба розуміти, коли говоримо про феномен мобілізації в країні, що веде повномасштабну війну.
По-перше, війна не набуває популярності з часом. Так було під час Першої світової війни, під час Другої, під час В’єтнамської війни: на початках — черги у військкомати, а потім державі доводиться шукати людей, яких вона перевдягне у військову форму й відправить в окопи. Ми не є винятком, ми є підтвердженням загального правила.
Ну а також це історія закону про мобілізацію, коли українські парламентарі, навіть попри ризики, вирішили вихолостити його, прибравши з документа всі «кнути» для тих людей, які вирішать нехтувати своїм конституційним обов’язком. І «бусифікація», на яку так нарікає українське суспільство, — це лише реакція державного механізму на те, що люди нехтують повістками.
У нас в ЗСУ так само інколи є купа претензій до «бусифікації», тому що часто в армію відправляють людей із поганим станом здоров’я. Але якщо ми не будемо зосереджуватись на дрібничках, а от на рівні helicopter view подивимось на процес, то «бусифікація» — це реакція на те, що суспільство нехтує конституційним обов’язком.
Водночас є зараз доволі незрозумілі речі. Нещодавно я вирішив подивитись, чи є якісь надбавки грошові, які можна вибити своїм бійцям. Почав дивитись, що доплачують міста військовослужбовцям. Але ти відкриваєш на сайті міста правила — і бачиш, що там доплата назначається тим, хто мобілізований, скажімо, після 1 січня 2024.
Тобто ті хлопці, які пішли в лютому-березні 2022 року, їм нічого взагалі не полагається. Державна політика нібито підказує: «Не поспішай, іди в останній черзі в армію — і тоді тобі дадуть усі пряники, жодного батога». Але хто в армії із лютого 22-го, — вони що, обрали найгіршу стратегію — піти захищати країну, коли все було незрозуміло? А ті люди, які ще з АТО воюють, які підписали контракти ще до 22-го року, як вони почуваються?
Водоночас не думаю, що це свідома стратегія. Взагалі життя мене навчило не шукати злого умислу там, де все може легко бути пояснено дурістю. Тобто я якраз думаю, що не тайна ложа, а відкрита лажа. От це є першопричиною всіх наших проблем». Тримайте текстову версію інтерв’ю Ukrainer
https://www.ukrainer.net/pavlo-kazarin-interviu/
По-перше, війна не набуває популярності з часом. Так було під час Першої світової війни, під час Другої, під час В’єтнамської війни: на початках — черги у військкомати, а потім державі доводиться шукати людей, яких вона перевдягне у військову форму й відправить в окопи. Ми не є винятком, ми є підтвердженням загального правила.
Ну а також це історія закону про мобілізацію, коли українські парламентарі, навіть попри ризики, вирішили вихолостити його, прибравши з документа всі «кнути» для тих людей, які вирішать нехтувати своїм конституційним обов’язком. І «бусифікація», на яку так нарікає українське суспільство, — це лише реакція державного механізму на те, що люди нехтують повістками.
У нас в ЗСУ так само інколи є купа претензій до «бусифікації», тому що часто в армію відправляють людей із поганим станом здоров’я. Але якщо ми не будемо зосереджуватись на дрібничках, а от на рівні helicopter view подивимось на процес, то «бусифікація» — це реакція на те, що суспільство нехтує конституційним обов’язком.
Водночас є зараз доволі незрозумілі речі. Нещодавно я вирішив подивитись, чи є якісь надбавки грошові, які можна вибити своїм бійцям. Почав дивитись, що доплачують міста військовослужбовцям. Але ти відкриваєш на сайті міста правила — і бачиш, що там доплата назначається тим, хто мобілізований, скажімо, після 1 січня 2024.
Тобто ті хлопці, які пішли в лютому-березні 2022 року, їм нічого взагалі не полагається. Державна політика нібито підказує: «Не поспішай, іди в останній черзі в армію — і тоді тобі дадуть усі пряники, жодного батога». Але хто в армії із лютого 22-го, — вони що, обрали найгіршу стратегію — піти захищати країну, коли все було незрозуміло? А ті люди, які ще з АТО воюють, які підписали контракти ще до 22-го року, як вони почуваються?
Водоночас не думаю, що це свідома стратегія. Взагалі життя мене навчило не шукати злого умислу там, де все може легко бути пояснено дурістю. Тобто я якраз думаю, що не тайна ложа, а відкрита лажа. От це є першопричиною всіх наших проблем». Тримайте текстову версію інтерв’ю Ukrainer
https://www.ukrainer.net/pavlo-kazarin-interviu/
Ukraїner
Павло Казарін: «Армія потребує не глорифікації, а рутинізації»
«Ми не є винятком, ми є підтвердженням загального правила», — розповідає Павло Казарін про феномен української мобілізації, чому складно стояти поруч із сучасними Гераклами в строю та якою буде наша література про цю війну. Розмовляла Карина Пілюгіна інтерв’юерка…
Перші сто днів Дональда Трампа заведено міряти економікою.
Рецесією. Тарифами. Світовою економічною кризою. Сорок сьомий президент США вирішив, що його країна має більше виробляти та більше продавати – і готовий не зупинятися ні перед чим. У підсумку світ накрили тарифні загрози, невпевненість та хвилювання на біржах. Економісти шукають паралелі із законом Смута-Гоулі, президентством Герберта Гувера та його дітищем – Великою депресією.
Але в тому й річ, що "ефект Трампа" – зовсім не тільки про економіку.
Президент США справді може вважати, що нинішнє становище Сполучених Штатів – порочне. Що еміграція виробництв до інших країн – несправедлива. Що бути гарантом безпеки для союзників – марнотратство. Що не США мають купувати товари з усього світу, а весь світ має купувати американське та платити за захист. Його біда лише тому, що ця система склалася як результат повоєнної реальності. У якій вартість праці США зростала, надійність американської фінансової системи теж, тому весь світ вкладався не в американське виробництво, а в облігації американського держборгу. Просто тому, що позичати Сполученим Штатам було зручно і безпечно. Так само, як жити під американською парасолькою безпеки.
Дональда Трампа може злити ця ситуація. Він може посваритися з усім світом заради відновлення статус-кво. Проблема лише в тому, що недоліки будь-якої системи часто є продовженням її переваг. І ви не можете обнулити те, що вам не подобається, без обнулення того, що вам до вподоби.
Після Другої світової США перестали бути одним лише економічним гігантом. Вони підняли на прапори гасла глобальних цінностей. Перетворилися на магніт для тих, хто намагався вирватися з-під гніту комуністичних диктатур. У той час, коли світ став двополярним, столицею колективного Заходу став Вашингтон.
Після 1991 року обвалення радянського полюса лише зміцнило цей статус. Демократія і свобода перестали бути однією з розвилок – ставши натомість магістральним шосе. Світ нагадував Comic Con, у якому країни косплеїли тріумфатора та переймали у нього правила життя. Вашингтон перетворився на маяк і цей маяк не мав альтернатив.
Гілберт Честертон писав про те, що Рим полюбили не за велич – Рим став великим, тому що його полюбили. Сполучені Штати закохували не джинсами і не кока-колою – а "небесною подобою" того та іншого. Голлівуду було простіше, ніж будь-якому іншому центру кіноіндустрії. Тому що продавати міф про країну набагато легше, якщо у вашого міфу є гарантовані покупці.
Світ знав, куди біжить Форест Гамп – він біжить до глобалізації, свободи та першого темношкірого президента. Світ розумів, чому рятують рядового Райана – тому що лендліз, план Маршалла та Західний Берлін. Світ бачив, навіщо потрібні ковбої – адже їхньою спадщиною було право власності та торжество закону.
Від кожного героя американської літератури, від кожного персонажа кінематографа можна було провести символічну нитку в сучасність – щоб потім оголосити цю лінію маршрутним листом до волі. Герої "Титаніка" пливли до Америки Кеннеді та Рейгана. Індіана Джонс шукав артефакти минулого на правах представника світлого майбутнього. А Джон Макклейн вабив не самою лише особистою харизмою, а й декораціями країни, яку він раз у раз рятував на Різдво.
Символічний образ неможливий без фундаменту. І останні півстоліття весь символічний капітал Сполучених Штатів спирався на американську ж реальність. У цій реальності були айфон та демократія, жувальна гумка та свобода слова, чизбургер та боротьба за права. Ми жили в просторі, де лише 41 рік відокремлював Барака Обаму від Мартіна Лютера Кінга – і це дозволяло нам говорити про тріумф останнього. А значить, про тріумф Харві Мілка та Ерін Брокович, Джанго та Альдо Рейна, Тоні Старка та Стіва Роджерса.
З будь-якої точки американського минулого історична пряма вела у відоме нам майбутнє – тим самим забезпечуючи гарантований хепі-енд. Будь-який кіногерой був предтечею сьогодення і тому навіть у разі поразки все одно перемагав в очах глядача.
Рецесією. Тарифами. Світовою економічною кризою. Сорок сьомий президент США вирішив, що його країна має більше виробляти та більше продавати – і готовий не зупинятися ні перед чим. У підсумку світ накрили тарифні загрози, невпевненість та хвилювання на біржах. Економісти шукають паралелі із законом Смута-Гоулі, президентством Герберта Гувера та його дітищем – Великою депресією.
Але в тому й річ, що "ефект Трампа" – зовсім не тільки про економіку.
Президент США справді може вважати, що нинішнє становище Сполучених Штатів – порочне. Що еміграція виробництв до інших країн – несправедлива. Що бути гарантом безпеки для союзників – марнотратство. Що не США мають купувати товари з усього світу, а весь світ має купувати американське та платити за захист. Його біда лише тому, що ця система склалася як результат повоєнної реальності. У якій вартість праці США зростала, надійність американської фінансової системи теж, тому весь світ вкладався не в американське виробництво, а в облігації американського держборгу. Просто тому, що позичати Сполученим Штатам було зручно і безпечно. Так само, як жити під американською парасолькою безпеки.
Дональда Трампа може злити ця ситуація. Він може посваритися з усім світом заради відновлення статус-кво. Проблема лише в тому, що недоліки будь-якої системи часто є продовженням її переваг. І ви не можете обнулити те, що вам не подобається, без обнулення того, що вам до вподоби.
Після Другої світової США перестали бути одним лише економічним гігантом. Вони підняли на прапори гасла глобальних цінностей. Перетворилися на магніт для тих, хто намагався вирватися з-під гніту комуністичних диктатур. У той час, коли світ став двополярним, столицею колективного Заходу став Вашингтон.
Після 1991 року обвалення радянського полюса лише зміцнило цей статус. Демократія і свобода перестали бути однією з розвилок – ставши натомість магістральним шосе. Світ нагадував Comic Con, у якому країни косплеїли тріумфатора та переймали у нього правила життя. Вашингтон перетворився на маяк і цей маяк не мав альтернатив.
Гілберт Честертон писав про те, що Рим полюбили не за велич – Рим став великим, тому що його полюбили. Сполучені Штати закохували не джинсами і не кока-колою – а "небесною подобою" того та іншого. Голлівуду було простіше, ніж будь-якому іншому центру кіноіндустрії. Тому що продавати міф про країну набагато легше, якщо у вашого міфу є гарантовані покупці.
Світ знав, куди біжить Форест Гамп – він біжить до глобалізації, свободи та першого темношкірого президента. Світ розумів, чому рятують рядового Райана – тому що лендліз, план Маршалла та Західний Берлін. Світ бачив, навіщо потрібні ковбої – адже їхньою спадщиною було право власності та торжество закону.
Від кожного героя американської літератури, від кожного персонажа кінематографа можна було провести символічну нитку в сучасність – щоб потім оголосити цю лінію маршрутним листом до волі. Герої "Титаніка" пливли до Америки Кеннеді та Рейгана. Індіана Джонс шукав артефакти минулого на правах представника світлого майбутнього. А Джон Макклейн вабив не самою лише особистою харизмою, а й декораціями країни, яку він раз у раз рятував на Різдво.
Символічний образ неможливий без фундаменту. І останні півстоліття весь символічний капітал Сполучених Штатів спирався на американську ж реальність. У цій реальності були айфон та демократія, жувальна гумка та свобода слова, чизбургер та боротьба за права. Ми жили в просторі, де лише 41 рік відокремлював Барака Обаму від Мартіна Лютера Кінга – і це дозволяло нам говорити про тріумф останнього. А значить, про тріумф Харві Мілка та Ерін Брокович, Джанго та Альдо Рейна, Тоні Старка та Стіва Роджерса.
З будь-якої точки американського минулого історична пряма вела у відоме нам майбутнє – тим самим забезпечуючи гарантований хепі-енд. Будь-який кіногерой був предтечею сьогодення і тому навіть у разі поразки все одно перемагав в очах глядача.
Символічна роль Сполучених Штатів була виправданням для всіх зигзагів її історії – даруючи кожному своєму прихильнику рятівне "натомість". Натомість тепер США допомагають бідним. Натомість сьогодні захищають слабких. Натомість зараз протистоять диктатурам.
Тепер усе це в минулому.
Дональд Трамп зламав не лише традицію публічної риторики. Не лише логіку стосунків із союзниками та диктатурами. Він також поховав весь той символічний капітал, що його країна накопичувала десятиліттями.
47-ий президент США скасовує USAID та закриває "Голос Америки". Призначає лояльних та звільняє професіоналів. Підлещується до диктаторів та підвищує голос на демократії. Дональд Трамп ухвалив рішення "вийти в кеш" – і розмінює на це накопичені дублони репутації та авторитету своєї країни.
Відтепер Сполучені Штати – це країна, яка голосує в ООН синхронно з Нікарагуа, Еритреєю та Білоруссю. Оголошує на весь світ, що інші країни цілують її лідера в дупу. Це країна, яка вимагає, щоб жертва капітулювала перед агресором, щоб не заважати Вашингтону вести бізнес із Москвою.
Дональд Трамп перелицював не лише американську політику. Він заразом відібрав у американського образу всю його "моральну правоту". Ту, що спиралася на роль та значення Сполучених Штатів для решти світу. Ту моральну правоту, що дозволяла співпереживати Скарлет О'Харі та Джону Рембо, Клінту Іствуду та Мартіну Ріггсу.
Велич США будувалася не тільки на економічній могутності. В її фундаменті – довіра до американських інститутів та імідж надійного партнера. Стабільність долара та незалежність Федеральної резервної системи. Професіоналізм бюрократії та верховенство закону. Лідерство в міжнародних організаціях та публічна роль вартового демократії. Все те, від чого відмовляється сьогодні 47-ий президент США.
Руйнуючи символічний капітал заради економіки, Дональд Трамп обнуляє одразу все. Американська мрія більше не римується з етикою. Джинси перестали бути дрескодом демократії. Сполучені Штати позбулися рольової моделі "зразка для наслідування". І навіть якщо на наступному електоральному витку нинішній президент поступиться кріслом своєму опоненту, пам'ять про те, що 77 мільйонів американців обрали курс Дональда Трампа, нікуди не зникне.
У світу був хороший маяк. На жаль, він згас.
Тепер усе це в минулому.
Дональд Трамп зламав не лише традицію публічної риторики. Не лише логіку стосунків із союзниками та диктатурами. Він також поховав весь той символічний капітал, що його країна накопичувала десятиліттями.
47-ий президент США скасовує USAID та закриває "Голос Америки". Призначає лояльних та звільняє професіоналів. Підлещується до диктаторів та підвищує голос на демократії. Дональд Трамп ухвалив рішення "вийти в кеш" – і розмінює на це накопичені дублони репутації та авторитету своєї країни.
Відтепер Сполучені Штати – це країна, яка голосує в ООН синхронно з Нікарагуа, Еритреєю та Білоруссю. Оголошує на весь світ, що інші країни цілують її лідера в дупу. Це країна, яка вимагає, щоб жертва капітулювала перед агресором, щоб не заважати Вашингтону вести бізнес із Москвою.
Дональд Трамп перелицював не лише американську політику. Він заразом відібрав у американського образу всю його "моральну правоту". Ту, що спиралася на роль та значення Сполучених Штатів для решти світу. Ту моральну правоту, що дозволяла співпереживати Скарлет О'Харі та Джону Рембо, Клінту Іствуду та Мартіну Ріггсу.
Велич США будувалася не тільки на економічній могутності. В її фундаменті – довіра до американських інститутів та імідж надійного партнера. Стабільність долара та незалежність Федеральної резервної системи. Професіоналізм бюрократії та верховенство закону. Лідерство в міжнародних організаціях та публічна роль вартового демократії. Все те, від чого відмовляється сьогодні 47-ий президент США.
Руйнуючи символічний капітал заради економіки, Дональд Трамп обнуляє одразу все. Американська мрія більше не римується з етикою. Джинси перестали бути дрескодом демократії. Сполучені Штати позбулися рольової моделі "зразка для наслідування". І навіть якщо на наступному електоральному витку нинішній президент поступиться кріслом своєму опоненту, пам'ять про те, що 77 мільйонів американців обрали курс Дональда Трампа, нікуди не зникне.
У світу був хороший маяк. На жаль, він згас.
Forwarded from Шрайк
Нельзя выиграть игру, если персонаж, взявший на себя арбитраж, постоянно подыгрывает твоему сопернику.
Он свистит, как только твоя атака получает шанс на успех, и не замечает явные фолы противника.
Трамп: Вы должны согласиться на 30-дневное прекращение огня.
Зеленский: Мы согласны.
Путин: Ахаха, хуй вам. Хотя... вот, держите пару перемирий без перемирий.
Трамп: О! Соу свит!
Зеленский и европейские лидеры: Если Путин не согласится на прекращение огня с 12 мая, нужно ввести санкции. Донни, ты согласен?
Донни: Конечно.
Путин: Сосите хуй. Вот вам вместо этого переговоры в Стамбуле, продолжающие ебанину 2022 года.
Трамп: О! Соу свит! Зеленски, немедленно соглашайся.
Зеленский: Бля, ну ок, давайте переговоры, но только с Путиным.
Трамп: О! Грэйт айдиа, я тоже приеду!
Путин: И снова хуй вам. Вот тут есть пачка бомжей, говорите с ними.
Трамп: О! Соу свит! Зеленски, немедленно соглашайся.
Зеленский: Ну бля... Ладно, мы готовы к любому формату. Или не готовы, хрен теперь поймешь. Ладно, приеду в Анкару с топ-составом делегации, а там как-то оно будет. Придумаем на ходу.
Трамп: Чую запах мира!
Путин: Повторяю для тупых, я не приеду.
Трамп: Конечно! Кто мог такое вообще подумать! Я тоже не приеду! Или приеду, если приедет Владимир. Но он не приедет, потому что не приеду я. Но я могу быть, если это нужно.
Итого на этот момент: Группа бомжей ждет в Стамбуле, Зеленский думает в Анкаре, Рубио плавится в Анталии.
С этой херней нужно как-то заканчивать.
Он свистит, как только твоя атака получает шанс на успех, и не замечает явные фолы противника.
Трамп: Вы должны согласиться на 30-дневное прекращение огня.
Зеленский: Мы согласны.
Путин: Ахаха, хуй вам. Хотя... вот, держите пару перемирий без перемирий.
Трамп: О! Соу свит!
Зеленский и европейские лидеры: Если Путин не согласится на прекращение огня с 12 мая, нужно ввести санкции. Донни, ты согласен?
Донни: Конечно.
Путин: Сосите хуй. Вот вам вместо этого переговоры в Стамбуле, продолжающие ебанину 2022 года.
Трамп: О! Соу свит! Зеленски, немедленно соглашайся.
Зеленский: Бля, ну ок, давайте переговоры, но только с Путиным.
Трамп: О! Грэйт айдиа, я тоже приеду!
Путин: И снова хуй вам. Вот тут есть пачка бомжей, говорите с ними.
Трамп: О! Соу свит! Зеленски, немедленно соглашайся.
Зеленский: Ну бля... Ладно, мы готовы к любому формату. Или не готовы, хрен теперь поймешь. Ладно, приеду в Анкару с топ-составом делегации, а там как-то оно будет. Придумаем на ходу.
Трамп: Чую запах мира!
Путин: Повторяю для тупых, я не приеду.
Трамп: Конечно! Кто мог такое вообще подумать! Я тоже не приеду! Или приеду, если приедет Владимир. Но он не приедет, потому что не приеду я. Но я могу быть, если это нужно.
Итого на этот момент: Группа бомжей ждет в Стамбуле, Зеленский думает в Анкаре, Рубио плавится в Анталии.
С этой херней нужно как-то заканчивать.