Як казав один давній грек: те, що ви не зацікавлені в українській державі, не означає, що російська держава не зацікавиться вами.
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Кожен з нас може ненавидіти росіян в будь-яких формах і скільки завгодно разів на день, але для перемоги нам важливо простягнути росіянам руку допомоги. Дати знати, що ми готові витягнути їх з лайна, якщо вони захочуть. Тоді вже їхні руки будуть наводити наші дрони і т.д. і т.п.
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Сьогодні мене відписали від анархії вже тричі. А чого добився ти, любий читальнику?
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Кремль хоче, щоб українцям здавалося, ніби політики все розікрали, зброя скінчилась, армії вже нема, а їжі, води та електрики більше не буде, однак при цьому все одно ТЦК ловлять щодня по 100500 немовлят, пхають їх у буси, дають кулемети в зуби й посилають на штурм Білгорода.
Взагалі, для нормальної, психічно здорової людини природно піклуватися лише про власну сраку й вигадувати собі різноманітні виправдання. Норміси й мамку рідну здадуть, аби на столі була ковбаса. Вся надія на нас, безумців, які вигадують собі якісь ідеали, цінності та правила.
@penultimate_resort
Взагалі, для нормальної, психічно здорової людини природно піклуватися лише про власну сраку й вигадувати собі різноманітні виправдання. Норміси й мамку рідну здадуть, аби на столі була ковбаса. Вся надія на нас, безумців, які вигадують собі якісь ідеали, цінності та правила.
@penultimate_resort
Один з найулюбленіших артів, від якого палали дупи в тих, хто ненавидить кавказців і тих, хто ненавидить націоналістів. Навіть у якусь німецькомовну книгу потрапив.
Якийсь час замовляв футболки з цим зображенням, але друк став зовсім гівняний і я перестав. Може, порадите підприємства, де якісно зроблять таку картинку?
@penultimate_resort
Якийсь час замовляв футболки з цим зображенням, але друк став зовсім гівняний і я перестав. Може, порадите підприємства, де якісно зроблять таку картинку?
@penultimate_resort
Slav trigger warning: civil war
Американські критики кажуть, що фільм — політкоректна хуїта, оскільки повністю позбавлений політичного контексту. Ніяких ідеологій, партій, рухів — просто собі громадянська війна без виразних причин.
Сам не дивився і бажання не маю, однак слов'янська локалізація вражає.
Якщо американцям небезпечно показувати реалістичну соціальну фантастику, бо ще повірять і сприймуть її як заклик до дії, то українцям і росіянам, виходить, не можна показувати навіть тайтл, саму думку про громадянську війну.
@penultimate_resort
Американські критики кажуть, що фільм — політкоректна хуїта, оскільки повністю позбавлений політичного контексту. Ніяких ідеологій, партій, рухів — просто собі громадянська війна без виразних причин.
Сам не дивився і бажання не маю, однак слов'янська локалізація вражає.
Якщо американцям небезпечно показувати реалістичну соціальну фантастику, бо ще повірять і сприймуть її як заклик до дії, то українцям і росіянам, виходить, не можна показувати навіть тайтл, саму думку про громадянську війну.
@penultimate_resort
Ви могли пропустити, але от вам факт: серед російських ненонацистів, які підтримують Z-війну чи безпосередньо беруть у ній участь, українців прийнято називати... Більшовицькою мразотою.
Дослідники калу мене зрозуміють.
Від того, що в Росії немає притомної мети, пропаганда й фабрикує кожній суспільній групі щось своє. Хтось їде в Україну на смерть за білу расу, хтось за імперію, хтось за Сталіна. Але в цілому всі йдуть за гроші — пропаганда лише пом'якшує транзит з умовного Саратова до окопів.
Власне, це типово фашистська практика пропаганди, коли різним групам обіцяють різні речі, а потім оголошують, що в них усіх спільна мета, і якщо піддані служитимуть вірою та правдою богообраному вождю, то дістануть хатинку, земельний наділ і рабів на додачу.
@penultimate_resort
Дослідники калу мене зрозуміють.
Від того, що в Росії немає притомної мети, пропаганда й фабрикує кожній суспільній групі щось своє. Хтось їде в Україну на смерть за білу расу, хтось за імперію, хтось за Сталіна. Але в цілому всі йдуть за гроші — пропаганда лише пом'якшує транзит з умовного Саратова до окопів.
Власне, це типово фашистська практика пропаганди, коли різним групам обіцяють різні речі, а потім оголошують, що в них усіх спільна мета, і якщо піддані служитимуть вірою та правдою богообраному вождю, то дістануть хатинку, земельний наділ і рабів на додачу.
@penultimate_resort
Наше військово-політичне керівництво дає західній пресі похмурі прогнози зрозуміло чому: щоб Україні давали побільше грошви та зброї.
Наші громадяни читають ці похмурі прогнози із західної преси теж зрозуміло чому: від надлишку мізків.
Мені імпонує підхід видання @babel: редакція має окрему рубрику «що пишуть про Україну у світі», і сам формат уже має на увазі критичне прочитання.
Подавати ж під панічним заголовком слова українського ньюзмейкера з інтерв'ю якому-небудь The Economist — практика дуже порочна.
Наші громадяни читають ці похмурі прогнози із західної преси теж зрозуміло чому: від надлишку мізків.
Мені імпонує підхід видання @babel: редакція має окрему рубрику «що пишуть про Україну у світі», і сам формат уже має на увазі критичне прочитання.
Подавати ж під панічним заголовком слова українського ньюзмейкера з інтерв'ю якому-небудь The Economist — практика дуже порочна.
Якби росіяни поважали закони та звичаї ведення війни, не знищували цивільних, не страчували полонених, не викрадали дітей — ця війна мала б зовсім інший характер. Але так сталося, що росіяни у прагненні повторити «подвиг дідів» повторили злочини фашистів. Тому ніякого миру не буде.
@penultimate_resort
@penultimate_resort
Півроку спікер палати представників Конгресу США не виносив на порядок денний законопроєкт про військову допомогу Україні попри двопартійну підтримку цього питання. Півроку як ми припинили наступ і потерпаємо від нестачі боєприпасів, півроку як росіяни з останніх сил продираються крізь нашу оборону. І все завдяки спікеру, який створив штучну перепону для голосування.
Увесь масив республіканських заперечень щодо допомоги Україні виявився надуманим пшиком, бо, зрештою, основна перепона зникла так само легко, як і з'явилася. Далі черга за Сенатом і президентом, але там ніяких зволікань не буде — вони були готові надати допомогу ще минулого року. І постає питання: для чого все це було? Шоб шо?
Бо кандидат в президенти Дональд Трамп, який навіть не має жодної посади, так захотів. І йому це вдалося, бо його бояться ключові гравці Республіканської партії. Як бачимо, поразка України для них не принципова, бо, зрештою, голосування розблокували, а законопроєкт ухвалили. Але для них було принципово продемонструвати Україні, хто вдома хазяїн.
Щоб ми тут, не дай Боже, не подумали, що самі собі господарі. Трамп півроку дозволяв росіянам користуватися нашою безпорадністю. Завдяки цій людині ми півроку втрачали людей, квадратні кілометри території і цілісність міст, бо не мали можливості протидіяти натиску російського фаршу. Бо у цій війні наша власна промисловість не здатна забезпечити фронт, так само як і в будь якій окремій західній країні.
Власне, нам допомагають не тому що ми настільки бідні. Були б ми багаті, стикнулися б з тим самим. Сьогодні ніхто в Європі та Америці не готовий до конвенційної війни на своїй території, і саме тому західний світ постачає нам мільйони всього. Але ми, українці, народ гордий і неслухняний. Як хочемо, так і воюємо. Захотіли — пішли на Білгород, захотіли — знищили російські нафтопереробні заводи.
І якщо одні лідери намагаються нас просто відмовити, інші готові жорстоко провчити. Щоб не забували своє місце й цілували черевики панів, які просто виконують свої зобов'язання. Бо хто ми такі? Якісь тубільці, що просто за збігом обставин мають світлий колір шкіри. А Трамп і схожі на нього політики з такими як ми рахуватись не звикли.
Який ми можемо винести з цього урок? А такий, що союзники можуть нас кинути через забаганку однієї людини. І що без гордості та зухвалості ми загинемо набагато скоріше, ніж зі слухняністю та покірністю перед панами, які просто так, без жодних поважних причин можуть одним словом приректи на смерть тисячі наших співгромадян.
Світовий порядок проїла іржа, і, щоб вижити, нам доведеться не лише гордо захищати свій дім, а й зухвало лізти на світові трибуни з залізними щітками у руках.
@penultimate_resort
Увесь масив республіканських заперечень щодо допомоги Україні виявився надуманим пшиком, бо, зрештою, основна перепона зникла так само легко, як і з'явилася. Далі черга за Сенатом і президентом, але там ніяких зволікань не буде — вони були готові надати допомогу ще минулого року. І постає питання: для чого все це було? Шоб шо?
Бо кандидат в президенти Дональд Трамп, який навіть не має жодної посади, так захотів. І йому це вдалося, бо його бояться ключові гравці Республіканської партії. Як бачимо, поразка України для них не принципова, бо, зрештою, голосування розблокували, а законопроєкт ухвалили. Але для них було принципово продемонструвати Україні, хто вдома хазяїн.
Щоб ми тут, не дай Боже, не подумали, що самі собі господарі. Трамп півроку дозволяв росіянам користуватися нашою безпорадністю. Завдяки цій людині ми півроку втрачали людей, квадратні кілометри території і цілісність міст, бо не мали можливості протидіяти натиску російського фаршу. Бо у цій війні наша власна промисловість не здатна забезпечити фронт, так само як і в будь якій окремій західній країні.
Власне, нам допомагають не тому що ми настільки бідні. Були б ми багаті, стикнулися б з тим самим. Сьогодні ніхто в Європі та Америці не готовий до конвенційної війни на своїй території, і саме тому західний світ постачає нам мільйони всього. Але ми, українці, народ гордий і неслухняний. Як хочемо, так і воюємо. Захотіли — пішли на Білгород, захотіли — знищили російські нафтопереробні заводи.
І якщо одні лідери намагаються нас просто відмовити, інші готові жорстоко провчити. Щоб не забували своє місце й цілували черевики панів, які просто виконують свої зобов'язання. Бо хто ми такі? Якісь тубільці, що просто за збігом обставин мають світлий колір шкіри. А Трамп і схожі на нього політики з такими як ми рахуватись не звикли.
Який ми можемо винести з цього урок? А такий, що союзники можуть нас кинути через забаганку однієї людини. І що без гордості та зухвалості ми загинемо набагато скоріше, ніж зі слухняністю та покірністю перед панами, які просто так, без жодних поважних причин можуть одним словом приректи на смерть тисячі наших співгромадян.
Світовий порядок проїла іржа, і, щоб вижити, нам доведеться не лише гордо захищати свій дім, а й зухвало лізти на світові трибуни з залізними щітками у руках.
@penultimate_resort
Forwarded from NIHILIST.LI
Підрозділу нашого редактора з 100 ОМБр на Авдіївському напрямку терміново потрібна станція РЕБ для виїздів.
«Ми вже знайшли, де замовити необхідну станцію, але потрібна ваша допомога зібрати кошти.
Необхідно зібрати 266 000 грн, та дуже швидко.
Адже виготовлення самої станції також займе час, котрого в нас немає.
Дуже розраховуємо на вашу допомогу».
https://send.monobank.ua/jar/VApU8Tjfk
«Ми вже знайшли, де замовити необхідну станцію, але потрібна ваша допомога зібрати кошти.
Необхідно зібрати 266 000 грн, та дуже швидко.
Адже виготовлення самої станції також займе час, котрого в нас немає.
Дуже розраховуємо на вашу допомогу».
https://send.monobank.ua/jar/VApU8Tjfk
У 2010 ми з колегами-художниками провели перформанс у Лаврі, де засідали православні сталіністи. Прогресивна публіка акцію не зрозуміла. Ніхто й уявити не міг, що ці виродки дуже скоро почнуть вбивати.
До речі, ікону Сталіна в Лаврі сприйняли як належне й спокійно освятили.
@penultimate_resort
До речі, ікону Сталіна в Лаврі сприйняли як належне й спокійно освятили.
@penultimate_resort
Весь прикол у тому, що злісні ухилянти — себто люди, якім просто не щастить отримати повістку — переважно тримають свою думку при собі або у вузькому колі близьких людей. Бо військові вважаються фундаментом сучасного українського суспільства, а ЗСУ це вже популярний культ.
Для багатьох українські солдати це мало не космодесант із Warhammer 40k. І відкрито сваритися з ними крім ворогів і колаборантів можуть лише, скажімо так, блаженні люди. Війна змінює не тільки військових, а й решту суспільства, що стає сильнішим і дедалі радикальнішим.
Власне, ухилянти не мобілізуються в основному через страх. І багатьом із них дуже соромно за це. Звинувачувати в чомусь українську оборону — останнє, що може спадати на думку більшості українського суспільства. Ніякого громадського конфлікту щодо оборони не існує.
Тож коли ви бачите в інтернетах якусь тотальну зраду, перед вами або малограмотні безумці, або російська інформаційно-психологічна атака. За безумців можна не хвилюватися, вони точно не розпалять антиурядове повстання й не підпишуть капітуляцію.
Хвилюватися варто за ворожі потуги — росіянам дуже хочеться, щоб ми реагували на їхню маячню в соцмережах. Такі дописи потрібно просто одразу репортити, а їх авторів — банити, незалежно від того, пишуть це вороги від імені пересічних українців чи якісь нещасні безумці.
Росіяни отруюють наш інформаційний простір для саме того, щоб ми засмутилися, зневірилися й гірше воювали або працювали через прочитання скажених дискусій про «бусифікацію» або участь у них. Старе правило про шкоду дискусій з тролями діє і тут. Нехай токсичні хвилі російських інформаційних атак розбиіаються об скелі кіберпростору, а не об нашу мораль.
@penultimate_resort
Для багатьох українські солдати це мало не космодесант із Warhammer 40k. І відкрито сваритися з ними крім ворогів і колаборантів можуть лише, скажімо так, блаженні люди. Війна змінює не тільки військових, а й решту суспільства, що стає сильнішим і дедалі радикальнішим.
Власне, ухилянти не мобілізуються в основному через страх. І багатьом із них дуже соромно за це. Звинувачувати в чомусь українську оборону — останнє, що може спадати на думку більшості українського суспільства. Ніякого громадського конфлікту щодо оборони не існує.
Тож коли ви бачите в інтернетах якусь тотальну зраду, перед вами або малограмотні безумці, або російська інформаційно-психологічна атака. За безумців можна не хвилюватися, вони точно не розпалять антиурядове повстання й не підпишуть капітуляцію.
Хвилюватися варто за ворожі потуги — росіянам дуже хочеться, щоб ми реагували на їхню маячню в соцмережах. Такі дописи потрібно просто одразу репортити, а їх авторів — банити, незалежно від того, пишуть це вороги від імені пересічних українців чи якісь нещасні безумці.
Росіяни отруюють наш інформаційний простір для саме того, щоб ми засмутилися, зневірилися й гірше воювали або працювали через прочитання скажених дискусій про «бусифікацію» або участь у них. Старе правило про шкоду дискусій з тролями діє і тут. Нехай токсичні хвилі російських інформаційних атак розбиіаються об скелі кіберпростору, а не об нашу мораль.
@penultimate_resort
Нещодавно батько римський засудив виробників зброї та контрацептивів, що особисто я сприймаю як заклик до розповсюдження диктатур і венеричних захворювань.
Звісно, спіч Франциска можна обіграти як заклик до життя в мирі й цноті, але світ так не працює.
Зброя та презервативи — одні з найкращих винаходів людства, що гарантують бодай якусь свободу та безпеку.
Як-то кажуть, на Бога надійся, а сам не зівай ⚔️💖
@penultimate_resort
Звісно, спіч Франциска можна обіграти як заклик до життя в мирі й цноті, але світ так не працює.
Зброя та презервативи — одні з найкращих винаходів людства, що гарантують бодай якусь свободу та безпеку.
Як-то кажуть, на Бога надійся, а сам не зівай ⚔️💖
@penultimate_resort
БАБА-ЯГА
Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.
– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.
Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема. У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптикону.
Беру в руки рацію.
– Жижа, Росінант, Курва, — готуйтеся.
Розрахунки по черзі плюсують.
Напружено очікуємо початку вогню.
– Зараз буде, зараз буде... Всьо, полетіли! — Синій енергійно тикає пальцем у монітор.
Тепловізійна камера націлюється на ворожий бліндаж, у якому вже кілька днів знаходять прихисток надокучливі росіяни. Десь там, у темряві над ворожим укріпленням, висить монстр Франкенштейна з вісьмома моторами — він здатний доставити за кілька кілометрів здоровенну бляшанку, набиту вибухівкою. Мабуть, його лопаті верещать як зграя відьом.
Раптово екран засвічує яскравий спалах. За мить на місці бліндажа, набитого росіянами, з'являється вогняний стовп. Здається, послуги гранатометів і мінометів не знадобляться, однак я помиляюсь. Уже через кілька секунд з вогняної ями починають дряпатися тіла, що світяться білим.
– Жижа, Росінант, киньте три рази по три! — кричу гранатометникам.
– Плюююс!
За якусь мить на зграю росіян, які намагаються загасити свій підпалений одяг у посадці, падають гранати. Один з ворогів підстрибує та перекидається на спину.
– Ну ніхуя собі, пряме попаданіє! — кричить по гучному зв'язку аеророзвідник. Очевидно, одна з гранат на підльоті влучила окупанту в пузо.
– Курва, накинь три швидкими! — кричу мінометному розрахунку.
Юрба росіян починає організовуватися попри розриви довкола. Двійко намагаються витягнути з палаючого бліндажа свого побратима. Гранатомети продовжують насипати блискучі спалахи. Тим часом підлітають міни — одна з них падає трошки не там, прямо в яр, на дні якого після дощу утворилося болото.
Бачимо на місці розриву високий, яскравий фонтан з багнюки. Красиво. Наступні дві падають де треба, — проте росіяни й не думають помирати. Попри розриви мін і гранат вони дістають свого обгорілого побратима, підводять з землі решту і, стрункою колоною, в супроводі білих вогників, трусять кудись на північ. Раптово, один за одним, їхні теплові сигнатури зникають.
– Блять, куди вони поділися? Шо, ще один бліндаж?!
– Ну йоб твою мать...
Усі в розпачі матюкаються.
Виявляється, за п'ятнадцять метрів від спаленої ями в росіян є підготовлене резервне укриття. Їм — пораненим, приглушеним та обгорілим — вдається врятувати свої життя.
– Може повторимо? — питаю в Синього.
– То вже завтра. Якщо командир домовиться, — невдоволено бурчить він.
Закидувати бліндаж малими мінами немає сенсу, все одно не влучимо в прохід, а перекриття вони навіть не покоцають. Великі міни можна переключити на фугасну дію — за ідеєю боєприпас має трохи заглибитись у землю, а потім рознести все довкола. Однак цих мін дуже мало, і перевірити теорію не вийде. Сидимо кілька хвилин у цілковитій тиші, засмучені невдачою. Зітхаю і записую дані про вогневе завдання у журнал. Час, координати, характер цілі, використані боєприпаси, результат. Такий собі результат, хоча нарікати нема сенсу — усі спрацювали як треба. Просто... Просто не пощастило.
Дивимось перехоплення від розвідки й вгадуємо репліки наших ворогів. «Ебать, там Баба-яга!», «Нас уебало, горим, горим!» Всміхаюсь про себе, бо прізвисько «Баба-яга» дійсно пасує вантажному дрону через виття його лопатей. Втім, вони, мабуть, так називають усі наші ударні дрони. Ніби ми не зрозуміємо про що мова. Але чого там, ми теж по-дурацьки шифруєм.
Йду до чайника. Газовий пальник повільно кип'ятить водичку в підгорілій емальованій посудині з ромашками.
@penultimate_resort
Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.
– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.
Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема. У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптикону.
Беру в руки рацію.
– Жижа, Росінант, Курва, — готуйтеся.
Розрахунки по черзі плюсують.
Напружено очікуємо початку вогню.
– Зараз буде, зараз буде... Всьо, полетіли! — Синій енергійно тикає пальцем у монітор.
Тепловізійна камера націлюється на ворожий бліндаж, у якому вже кілька днів знаходять прихисток надокучливі росіяни. Десь там, у темряві над ворожим укріпленням, висить монстр Франкенштейна з вісьмома моторами — він здатний доставити за кілька кілометрів здоровенну бляшанку, набиту вибухівкою. Мабуть, його лопаті верещать як зграя відьом.
Раптово екран засвічує яскравий спалах. За мить на місці бліндажа, набитого росіянами, з'являється вогняний стовп. Здається, послуги гранатометів і мінометів не знадобляться, однак я помиляюсь. Уже через кілька секунд з вогняної ями починають дряпатися тіла, що світяться білим.
– Жижа, Росінант, киньте три рази по три! — кричу гранатометникам.
– Плюююс!
За якусь мить на зграю росіян, які намагаються загасити свій підпалений одяг у посадці, падають гранати. Один з ворогів підстрибує та перекидається на спину.
– Ну ніхуя собі, пряме попаданіє! — кричить по гучному зв'язку аеророзвідник. Очевидно, одна з гранат на підльоті влучила окупанту в пузо.
– Курва, накинь три швидкими! — кричу мінометному розрахунку.
Юрба росіян починає організовуватися попри розриви довкола. Двійко намагаються витягнути з палаючого бліндажа свого побратима. Гранатомети продовжують насипати блискучі спалахи. Тим часом підлітають міни — одна з них падає трошки не там, прямо в яр, на дні якого після дощу утворилося болото.
Бачимо на місці розриву високий, яскравий фонтан з багнюки. Красиво. Наступні дві падають де треба, — проте росіяни й не думають помирати. Попри розриви мін і гранат вони дістають свого обгорілого побратима, підводять з землі решту і, стрункою колоною, в супроводі білих вогників, трусять кудись на північ. Раптово, один за одним, їхні теплові сигнатури зникають.
– Блять, куди вони поділися? Шо, ще один бліндаж?!
– Ну йоб твою мать...
Усі в розпачі матюкаються.
Виявляється, за п'ятнадцять метрів від спаленої ями в росіян є підготовлене резервне укриття. Їм — пораненим, приглушеним та обгорілим — вдається врятувати свої життя.
– Може повторимо? — питаю в Синього.
– То вже завтра. Якщо командир домовиться, — невдоволено бурчить він.
Закидувати бліндаж малими мінами немає сенсу, все одно не влучимо в прохід, а перекриття вони навіть не покоцають. Великі міни можна переключити на фугасну дію — за ідеєю боєприпас має трохи заглибитись у землю, а потім рознести все довкола. Однак цих мін дуже мало, і перевірити теорію не вийде. Сидимо кілька хвилин у цілковитій тиші, засмучені невдачою. Зітхаю і записую дані про вогневе завдання у журнал. Час, координати, характер цілі, використані боєприпаси, результат. Такий собі результат, хоча нарікати нема сенсу — усі спрацювали як треба. Просто... Просто не пощастило.
Дивимось перехоплення від розвідки й вгадуємо репліки наших ворогів. «Ебать, там Баба-яга!», «Нас уебало, горим, горим!» Всміхаюсь про себе, бо прізвисько «Баба-яга» дійсно пасує вантажному дрону через виття його лопатей. Втім, вони, мабуть, так називають усі наші ударні дрони. Ніби ми не зрозуміємо про що мова. Але чого там, ми теж по-дурацьки шифруєм.
Йду до чайника. Газовий пальник повільно кип'ятить водичку в підгорілій емальованій посудині з ромашками.
@penultimate_resort
Був такий собі контрактник ЗС РФ, якого перевели в Шторм Z, так він служив у Білгороді й втік з фронту. Дезертир каже, що село Козинка знесли до нуля разом із цивільними, аби не допустити потік біженців у великі міста, бо це могло б посилити панічні настрої в Росії.
Його історія припорошена очевидними побрехеньками, але озвучена мотивація обстрілу Козинки звучить, як для Росії, цілком логічно. Проблемних розстріляти, поранених добити, село з цивільними розхуярити, бо там українські війська. Чом би й ні? Росія може зробити й значно гірші речі, ми всі вже не раз це бачили.
Власне, російському вождю наплювати, хто загине, адже всі росіяни, на його думку, все одно відправляться у рай. Або в Кремлі просто збочено розуміють власну пропаганду про один народ. І мені таке навіть не здається шокуючими. Я вже читав про все це у Володимира Сорокіна.
@penultimate_resort
Його історія припорошена очевидними побрехеньками, але озвучена мотивація обстрілу Козинки звучить, як для Росії, цілком логічно. Проблемних розстріляти, поранених добити, село з цивільними розхуярити, бо там українські війська. Чом би й ні? Росія може зробити й значно гірші речі, ми всі вже не раз це бачили.
Власне, російському вождю наплювати, хто загине, адже всі росіяни, на його думку, все одно відправляться у рай. Або в Кремлі просто збочено розуміють власну пропаганду про один народ. І мені таке навіть не здається шокуючими. Я вже читав про все це у Володимира Сорокіна.
@penultimate_resort