о як прудко й весело витанцьовують водомірки з пуголовками
на мілководді твого погляду
і як наполохано розбігаються коли я сягаю рукою
по скельце що на дні зеленіє

виймаю з піску бурштинового ніби із рани
гладенько обточене світиться сонце зачувши
не тут йому місце
та я залишаю
і ти не віддав би
мов голочка бабка тонесенька сіла на руку
дивись як умієш
я не розверну течії

22-24.04

Ірина Божко

#поезія #ІринаБожко

задонатити на розвиток проєкту

Рогокрилиця

Vitalina SorokaOka

Акрил та олія на грунтованому картоні
18×25

1200 грн

#продаж #образотворче #VitalinaSorokaOka

задонатити на розвиток проєкту

Україно! Я Тебе люблю!
Твої степи, і зорі білі над Землею,
Та висота, якою я живу тобою!
Ненько! Молюсь,
І чорнозем пошан великих коштує.
Я гаряче тремчу, як яструб у польоті.
Твої уста — єдині на землі,
Бо дорогі мені,
Моя мати,
Моя любов!
Грішні перед тобою ми,
Сучасники лихих наук,
Моя любове!
Живу лише тобою,
Сонце життя.
Залишу діточкам молитву,
А на ній ти — Україна!
///////////////////
/////////////////////
////////////////////////////
гадом шевелячи, в руці перебираю кохання, немов метадоном ріднí вабить малюка, який смокче
і смокче груди до фалосного етапу.
так люблю, як бив по-мужицьки отець дитинча за симпатії лібідозним місцем
до тебе заочно хотілось
а де ти?
в сусідній спальні, як ось я з прапором гордим,
від якого життя ллється з мене в каналізаційний каталізатор
і струнами в заплив..
малюка нестачі покрили цей символічний суртюк вологих перверсійних кроків.
крихкість неньчиного вопливого голосу наступає на когніції із привідкритих дверей, як батько на авторитет середовища уяви.
але ж я його загриз по мірі власного старіння.
заздалегідь збуджений матрац, бо я в ідентичних умовах мороку сучасності,
як змінюється злоба
на статевий потяг до променів
«Любіть Україну, як сонце
любіть»
нащо ж сором від таємних спокус?
вірш Сосюри для мене —
найкраща еротика
на момент жаги до передозування D.
дефіцит заповнив
патріотично-в'язким маршем серветки.
щирість степу скигле під жагою.

Федя Акне

#поезія #ФедяАкне

задонатити на розвиток проєкту

Ti amo senza parole

Крістіна Кадар

#образотворче #КрістінаКадар

задонатити на розвиток проєкту

відчалення

кульчик ліхтарний
гойднувся в вусі вокзалу,
жовто й лукаво
шибки зішкірились –
знають бо: не втечемо.

чуєш оте торохтіння?
чорно-біле кіно запустили:
світить прожектор,
мотається стрічка
стовпів, дерев і хатин
і душі наші, як стрічки,
розмотуються,
випрямляються,

тримайсь за цей край,
щоб не заплуталось


не загубилось.

Липнева

#поезія #Липнева

піна сповзає з плечей
мов нічна сорочка
вкрий мене
рушником
Дніпра

дай напоїтися
стомленому
цуценяті
бідне летіло на всіх
лебединих вітрáх
вірне господарці

кину йому свою руку
як палицю і скажу: біжи
ще ніхто тебе не
пригоспóдив а я
спробую — зажди

сотні зелених язиків
стрибають мов жабки
а я сумую,
я — Дафна

знічорнілася,
невдовзі розведу місяць
на серці і
з рук себе
не пущу — хай хоч
грім з неба!

*

пахну
морською цвіллю

повиймала
з голови за день
стільки тих очеретя́нок
а з голови все одно не йде.

Богдана Коваленко

#поезія #БогданаКоваленко

Перед заходом сонця

Сандра Сухецька

#образотворче #СандраСухецька

задонатити на розвиток проєкту

імені нашого алітерації  
стануть важкими нічними кошмарами, 
слухай мене, доки світ не зламається, 
слухай мене, доки світ ми не спалимо, 
 
сутінки ікла встромляють і валяться, 
сонця бояться,  
тікають? – нíкуди,  
пальці стискаю твої між палцями 
і вигризаю нам ранок іклами, 
 
і забуваю тебе на обрії, 
ти посиди там годинку, видихни, 
в світі лиш ми ось такі закохані 
світу приймаємо кожні виклики, 
 
винайшли слово, знайшли по дотику, 
букви розклали в потрібні терміни, 
то наближались одне до одного, 
то засинали далеко в темряві, 
 
втому втопили, дерева луснули, 
снігу окраєць до тебе хилиться,
я намагаюсь кривити усмішку 
і паралельно усе це вивезти, 
 
я завмираю, рахую пошепки  
дорахував вже до сотні, вимовив, 
і починаю ранкові пошуки, 
і віднаходжу тебе за іменем.

29.04.25

Єгор Дьомін

#поезія #ЄгорДьомін

Opposites?...

Олена Морозова

пап'є-маше, акрил, лак

22х24

5700 грн

#продаж #образотворче #ОленаМорозова

задонатити на розвиток проєкту

postlude

і що з мене зараз
ліва легеня злегка менша за іншу
без своєї опори зніти́лась від волі —
ти дав їй ту волю
усе що билось забрав
і розсипав бруківкою
кивнув головою
махнув рукою
і як побачив себе у воді
заснув і став жовтою квіткою
вічнозеленим богом
з мого малюнку

і я тепер рване хапання
усім собою за всього тебе
на високому чолі
сім ангельских літер
і синє запʼястя —
єдине що кидає тінь
деінде я
завис і тлію
завис і тужу
бо не вмію назад втиснуть те
що однораз вдалося
забрать від грудей

і що з мене зараз
рожеве простирадло на півобличчя
скупий ряд кісток
ніс і губи
повід на шиї —
тримай-тримай
скільки хочеш і можеш
пройде десь одне життя —
вони куплять святковий одяг
і врешт закриють
цю мушлю
глухим діес іре

і моя дитяча гримаса
якої мене навчив батько
тепер гіпсова маска
залита олійними фарбами
смиренна і по-своєму свята
наче ось — і я стану
сімдесят першим апостолом
але туга —
великий гріх
і вправність у ньому —
це замкнутий хід
до раю

то що з мене зараз
і коли з мене щось було
крик
вий
тваринна злоба
долоні — розкриті
і любов потікла з них
на холодний жертовник
і в ній — весь хороший я
а я тепер все — що лишилося без неї
тільки темний ліс гарпій
шурхотить замість серця

х

пес+пляшка

#поезія #пес_пляшка

*
прямую до тебе
крізь світло
крізь пил у вагоні купе
і випадковий сум кількома мовами
прямую

крізь силуети гілок за вікном
та густі цвітіння
прямую

крізь загублений пух
що боїться пускати коріння
і застигає в промінні
прямую

наші майбутні обійми
стануть мені
домом

Вікторія Фещук

#поезія #ВікторіяФещук

Тиша

Вікторія Багрянова

#образотворче #ВікторіяБагрянова

задонатити на розвиток проєкту

ars poetica


нічне небо над пустелею —
добре тут видивлятися притчі
цю — розповісти на горі
цю — коли піде дощ
а цю відкинути
хоч і добра вона

чи придумати місце собі
неприкаяному:
можливо воно
виявиться в котрійсь із книжок
або за дверима
в які стукав-стукав а ті
виявилися стіною

поезіє
іноді твої двері зачиняються
без попередження
а часом ти притча — добра
хоч і відкинута

Дарина Чупат

#поезія #ДаринаЧупат

WALKING THINKER

Дар'я Шаповалова

#образотворче #Дар_яШаповалова

воєнно-буденне

і навіть тримаючись | рівно,
я все ж поволі падаю долі-
лиць. і все сподіваюсь, що
хтось колись переверне горі-
лиць. і все сподіваюсь, що
хтось колись забере усе горе
з лиць. злись! ти маєш право
злитись, тож злись! злийся
з навколишнім середовищем,
злийся з полем, розсипся
насінням волошок і соняшника
скрізь. і все сподівайся, як Леся,
без краплі надії на дії свої і чужі
за всіх тих мертвих, живих і ненароджених. злись!
і все сподівайся, що краплі ті
колись витечуть із великих
пляшок, що раптом відкриються,
тобто відкоркуються, відчиняться,
розгорнуться, розплющаться.
і тектиме надія самим Дніпром,
куди припливе пором і забере
з собою на дно увесь біль,
усі сльози, усю злість, усе горе
з лиць. з усіх безневинних лиць.
злись і все contra spem spero! бо
чи є на світі щось більше за надію?
ніц.
чи є на світі щось менше за надію?
ніц.
чи зможеш, впавши,
залишитись горі-
лиць?
і як це жити, коли вже
не вистачає води для
сліз.

24.04.2025

Яна Цимбалюк

#поезія #ЯнаЦимбалюк

що ти береш із собою туди?
слова.
не писані на папері, вкладені в душу.
навіть якщо душа моя — в п’ятках.
навіть якщо ніхто не відає, скільки в ній грамів: більше чи менше, ніж в кулі.
навіть якщо куля — шалена.
беру слово «мама» — бо хто б сумнівався.
і «пташка» — тому що воно крилате.
і «дерево», дерево теж заберу з собою.
бо воно про рід і про гойдалку,
а сад — це те, що тебе тримає.
плід і початок,
земля.
вона, зрештою, теж про можливість.
точніш, неможливість без.
і тому я беру з собою туди слова.
і несу їх на шкірі як обереги.

Катерина Міхаліцина

#поезія #КатеринаМіхаліцина