без назви

Софія Пшенична

#проза #СофіяПшенична

задонатити на розвиток проєкту

Як будеш повна сну ти, сива і стара
Сидіти при вогні, візьми цю книгу
Й вдумливо читай, і сни про погляду
Свого колишню ніжність і тіней шал в очах.

Як же любили всі тебе граційну,
Кохались у красі — чи щиро то було?
Один лиш душу покохав твою,
Леліяв сум на мінливім обличчі.

Схилившися над тліючим вуглем,
Шепни журливо, як любов втікала,
Майнувши вдалині понад горами,
Сховала у гурті зірок його лице.

В.Б. Єйтс
переклад з англійської —
Олександр Єлисеїв

#поезія #переклади #ОлександрЄлисеїв

задонатити на розвиток проєкту

Цілу ніч
тьмяні бростки снів
рясно
квітнуть
Всередині
кожної пелюстки —
літера,
і тобі уявляється:
якби ж тільки запам'ятати
й нанизати разом усі,
з них склалася б відповідь.
Довга ця ніч,
і не легка:
в тебе стільки гілок,
і серед них розвилки —
птахи то тут, то там,
чорний лис моститься,
аби заснути поряд,
місяць споглядає
блідим кістяним оком.
Врешті витрачаєш
всі сили, які були,
і витягаєш з землі
багнистий поділ свого коріння
і, підскочивши, прокидаєшся
з двома чи трьома складами,
мов із водою в роті
й відчуттям
втрати — спогадом
ще не зовсім слова,
точно ще не відповіді —
лише з відчуттям,
коли глибоко в дереві
відмикаються всі замки,
і крізь нього рине полум'я,
а бруньки — квітують.

Сни, Мері Олівер
переклад з англійської —
Катерина Балашова

#поезія #переклади #КатеринаБалашова

задонатити на розвиток проєкту

химера
літньої ночі
пара рожевих фей
літають у небі травневого ранку
покручені звуки стрибають на крильця
у дивну пору на заваду бажань
у мареві спеки — я серце кладу біля тебе
в трояндовий кущ і червона роса
зачаровує очі — забирає душу
місячний серпик в моїй руці
світить і любить твоє миле обличчя

гроза
найдивніша у серпні
капосні духи хочуть теплого сну — на руках оберона
але йому треба я — бо кажу що він хоче
і йому я все — бо стою перед ним на колінах
тихе ехо розплітається лісом

…пак юний пак згадай як у пʼять
ти внадив ногою в капкан
я звільнив бліде тільце
і відтоді ти юний
трава завжди
буде вище —
скільки би ти не стрибав

серце в шторм бʼється в такт із страхом
щаслива блискавка злущує фарбу з квітів
білими плямами лізе по стелі
хрущ без черева
напів-живий
чи-мертвий
махає лапкою
розгубленим решткам
незграбний танок —
присвята пустим кісткам
наче кожен спазм
хоче стрибнуть на мене
прижитися з тілом
знайти собі тихе
роздоріжжя
для сну

нутро живе
голодом —
розум
цвіте у безумстві
крізь сон — юний привид весни
пливе слідом в сльозах
і просить не озиратись
поки різкий спалах
розриває слабку
людську
суть

я зубами тримаюся за твоє стегно
тягнуся кінцівками до лиця
і ось моє черво теж зосталось деінде
жалюгідний звук ліри
на березі Гебра
—
вилови мене
вилов хоч голову
схопи і віддай її з пащі хвиль
в обійми тривкого
оптимізму
весни

сон літньої ночі
пух і листя
літають у небі травневого ранку
мала електрична фея
пробігла моїм плечем
сковзнула по шиї й напнувсь на ключицю —
тріснуло вдвоє тендітне крильце́
і зойкнув день
і за тим заспівав
затягнув зі сльозами
гіркий панегірик
—
я жарт
я втома
я мариво білих хмар
і серце моє лежить там
де ти поклав
ніж

х

пес + пляшка

#поезія #пес_пляшка

задонатити на розвиток проєкту

нещадній вулиці Дмитрівській

дорога до мого дому
думала стати морем
і взялася хвилями

з мого високого поверху
чути усю картину
малі верещать на банані
в помаранчевих водних жилетах
старі на катамаранах
розрізають морську поверхню
мама бурчить на дитину —
сиди! в тебе губи сині

на аварійних балконах —
шезлонги
сонце випалює пластик
в центрі Києва —
хвилі
кому скажи —
не повірять

дорога до мого дому
хотіла — і стала морем
хоч би бетоном залили ями —
таксист продовжує лаятися

Єпіфанова Анна

#поезія #ЄпіфановаАнна

задонатити на розвиток проєкту

пам'ять моя — нелінійна —
покручені стовбури яблунь
ослаблі мішки
з піском

затуплена вибита
вирвана — пам'ять моя —
нелінійна

запаяна
з пропусками
кратерами і червоточинами

пам'ять моя — нелінійна —
грубої в'язки
вітчизна
розходиться на нитки

блякла
долина — пам'ять моя —
полотнище з кривенькими латками
і хаотичні шви

навічно мокра наволочка —
пам'ять моя — від сліз
навічно солона
й гірка

почорнілі нігті —
сліди боротьби
нелінійної невиліковно оглухлої
пам'яті

і розбите корито серця —
ламка посудина
для душі

заполярне сяйво

#поезія #заполярнесяйво

задонатити на розвиток проєкту

нічого не болить мені. я цілий.
прокинувся від вибухів. не спав.
у темряві погладив твоє тіло.
і витягнув із нього скалки скла.

прокинувся. все ціле. вікна цілі.
ти цілу ніч вдихала цілу ніч.
пив воду і ковтав прозоро-білі
шматочки скла, що дерли голосні.

ніхто не спав, все блимало й світило,
і вибухи, і вибухи, і ви.
не засинав, щоб бите скло не снилось.
на дихання твоє всю ніч дививсь.

Павло Коробчук

#поезія #ПавлоКоробчук

задонатити на розвиток проєкту

щось
і направду
відгалузилось
перевмерло в мені
ніжність лелеча
розправилась на
грудях у неба мов
деревокрона

понавилюблювала
бозна скільки пітьм
що бачу себе лиш
навпомацки
дикі руки ростуть
обіймають мене
самотністю
гілкостискаючи
сонцехрестя

ось
вона моя
надрозумнєвість
холодна й прíсна
висмоктана з ріки
під корінь

не вмію як
відвáдити серце
як розвести
вороння́ думок
розколошканих
наче верби́
весільна сукня

зачервневочорна
моя любов
розміром з черево
горобця
в яке поміщається
стільки свята
що й не думається

ходи
будемо торкатися
землі поребраної
гадати скільки
осталося
жити

я думаю
про українські дерева
трохи похнюплені
трохи химерні
дуже прегарні
й дуже сумні
як люди

мабуть
у минулому
я була найсумнішим
деревом

скажи
а яке
найсумніше
дерево?

Богдана Коваленко

#поезія #БогданаКоваленко

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, що творять візуальне мистецтво (художники, фотографи та ін.)! Якщо ви вже публікувалися у нас і бажаєте опублікуватися ще раз — надсилайте роботи на розгляд:
@pleasedonttextme

| часодійне |

коли вже своїми долонями час
торкається горла і косить
очі голодні на паросток дня —
гóрнусь обличчям до нього

коли
зупиняється час
і стримить
з тіла багнетом кривавим —
сточую нігті об стіни

не ми
творимо вічність
не наші
теплі молитви в основі усіх
значень законів і правил

хочу
тебе
випивати до дна —
світе солодкий незнаний

хочу
палати
в багатті життя —
хочу невпинно палати

хочу
щодня
розквітати в твоїх
грудях
мій часе кривавий

хочу
зростати на твóїх вустах
хочу
зростати
зростати!

з краплі ставатися морем
в твоїх
теплих обіймах
губитись
часе багряний
охрещений в жах —
хочу творити
й творитись

коли вже
своїми долонями
час
торкається горла
і косить
очі голодні на паросток дня —
хочу
невпинно

я
хочу!


25.05–08.06.25

Марина Горбатюк

#поезія #МаринаГорбатюк

задонатити на розвиток проєкту