Pulsar —Raddiance Effulgence

#музика #Pulsar

задонатити на розвиток проєкту

Ентропія

У просторі неореальності цілісність поглядів - злочин,
Лице - табуйована розкіш, а тіло - смішний атавізм.
Занурення в матричний код - мандрування безкрайністю ночі,
А вихід у зовнішній світ - соціально шкідливий пуризм.

Не бійся міняти структуру своєї тонкої натури,
Сьогодні скрипи механізмом, а завтра дощем шепочи.
Єдина константа Хаосу - гранично мінлива текстура,
Тому берегти монолітність немає вагомих причин.

Молись цифровому Протею, божественна милість безмежна:
Мереживна ковдра пороку накриє пістрявість думок.
І твій перманентний неспокій у хорі глухих обережно
Злетить протигазним сопрано, вплететься в барвистий клубок.

Твоя ентропія висока. Самотність, заквітчана сумом,
Приречена вічно губитись у мулі та піняві хвиль.
Проте безперервні сигнали електромагнітного шуму -
Це краще, ніж мертве мовчання і тихий незайманий штиль.

Дмитро Зозуля

#поезія #ДмитроЗозуля

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, а ми нагадуємо, що окрім поезії та прози — приймаємо (та чекаємо!) образотворче мистецтво, фотографії та музику🖤
Надсилайте сюди: @perceptia_bot

Мовчання літер
Мовчання літер несказаного ярилослова
Перуноблиск очей що витримують і витримують
Целанокоми аксіоми очікувань утоплення печалі

Синтаксис вітру несе звістку (прощання?)
Стомлена діва мавка щось говорить (прохання?)

Небо над головою хрустить
Листя під ногами хрустить

Абсолютне безсилля коли наступив у темному лісі
На хрустку морфему плачу втомленого листя

Хрускіт під ногами
Або хрускіт зсередини?

Микита Рижих

#поезія #МикитаРижих

задонатити на розвиток проєкту

Cюр

Георгій Лаврич

#фотографія #ГеоргійЛаврич

задонатити на розвиток проєкту

Енн Секстон
переклад з англійської —
Богдана Коваленко

#поезія #переклади #БогданаКоваленко

задонатити на розвиток проєкту

"Цінь-цвірінь" —
чую спів пташиний.
"Цінь-цвірінь" —
їхня мова проста.

"Цінь-цвірінь" —
і я знову дитина,
що зачаровано
спогляда.

Із гілки на гілку
легким помахом крил.

На раз —
здіймається погляд.

На два —
виривається вниз.

На три —
народжуюсь поряд.

І овва!
...

Сойка віднині я!
Та не пробуй мене
спіймати руками,
марно не гай свій час.

Осоння

#поезія #Осоння

задонатити на розвиток проєкту

Це відбувалося точно у декорі La belle epoque,
Коли ми з тобою, вдвох
П'янкі та п'яні —
Торкались стегон одне одного,
Кружляли, як Сатурн та його кільця.
Простора та пишна зала
Чернівецького вокзалу,
Манила відблиском мармуру,
Сяяла сяйвом свічок,
І я ґальопом, у файній маринарці
Марширую, як армія на пляці.
Веду тебе за руку,
Мацаю на зап'ясті пульс.
Торкнувся твоїх вуст
Сповнених поезії Франка
І ладен був втонути...
А потім ляскав я твої сідниці,
Наче морські хвилі пірс далекого берега.
Перса твої оберігаю,
Сукенку твою шовкову,
Граалю твого покров
Знімаю.
Граю вар'ята, бавлюсь в невинність,
Поведення це поволеньки ламаю.
Повала вкрита люстрами,
Ми смакуємо садовину із раю,
Смородина розтікається тіла твого згинами.
А потім, чорною рукою Гаврила Принципа
Безпринципно розпочинаю Велику Війну.
Прошелестую увесь перемишлянський ліс,
Щоб потім, перевальцем, послати
Передовий загін на Чортківську офензиву.
Вир, ейфорія, екстаз та грація.
Констернація від того, яка прекрасна мить.
Поволічка ложа нашого вже мокра,
Що аж потічком стікає в Полтву,
Повноводить її ручаями.
Руками впинаюсь у сідниці твої,
Манірно перетікаю у партер,
Стелюсь попід тобою.
Відтягую момент нашого розпарцелювання.
Нехай усі боги кохання
Позаздрять.
Бамбетель рипить. Жевріє натомлена свічка.
Ніч огортає сутінками.
Ми цмулимо лакомі цигарки з моєї файки.
Так файно ніколи не буде.
А більше вже й не треба.

© Кудлатий

#поезія #Кудлатий

задонатити на розвиток проєкту

Phonker —Play

#музика #Phonker

задонатити на розвиток проєкту

Жовті жилети

Дмитро Вільгоцький

#проза #ДмитроВільгоцький

задонатити на розвиток проєкту

Вигорілий чолов'яга
З реклами "Чернігівського"
Завмер з розкритим ротом.
Колись, ще До Всього,
Це мав би бути крик
Затятого вболівальника.
Та тепер
Це панічний вереск людини,
Що дивиться
На обгорілий голубник.
Поруч порпаються
В суміші пилу й попелу
Осиротіли голуби
З числа тих, чиї сердечка
Не розірвалися від страху
Під час авіанальоту.
"Ур-ур, чоловіче, ур-ур, Кричи.
Кричи замість нас.
Ур-ур, чоловіче, ур-ур.
Докричися до неба
Або до людей.
Або порви намальовані
Голосові зв'язки,
Щоб ніхто не дорікав за мовчання.
Ур-ур, чоловіче, ур-ур.
Оплач їх усіх,
Постраждалих,
Поранених,
Осиротілих.
І ту, що лежить, накрита,
Якнайсильніше оплач.
Ур-ур, чоловіче, ур-ур".
І злітають
У чорне від кіптяви
Південне небо.
І падають каменями
На посічену,
Пошматовану південну землю.
"Ур-ур, чоловіче, ур-ур".

Зоя Щербініна

#поезія #ЗояЩербініна

задонатити на розвиток проєкту

фарфоровий глечик на горищі сповідається павутинню давно вже мертвого павука
сповідається і згадує —
глечику личить мати всередині бодай один сухоцвіт
бодай один сухоцвіт
бодай один
один
сподівається
сповідається
і замовкає
всередині муха

кома

#поезія #кома

задонатити на розвиток проєкту

Знову і знову
посеред поля
юрмиться переставання
тисяч колось —
лучами, що крізь неба рани,
циклування ссуть

Назар Корчемкін

#поезія #НазарКорчемкін

задонатити на розвиток проєкту

AnnaM — Hyper Phonk

#музика #AnnaM

задонатити на розвиток проєкту

Деформація
Нуль. Родинним гобеленом спада тюль,
Охоплюючи тінь старої люльки.
Квіт мережевий – мов білило в сірім трунку
Бездумних, потьмянілих кавалькад,
Сп'янілих, пересичених аркад
Зіниць набряклих стомлених будинків – Гнійних пухлин поміж жарінь стихійних ринків.

І в випарах гидких, липких, безкровних,
Поміж умовностей бетону й скла,
В серпанку білім, у квітчастім супокої,
Колисанка пливе й, мов Божа воля,
Торкає ніжні та стурбовані вуста.

Бентежить сон безформений, малечий,
З уламків із незвіданих світів.
І мертві гори, крижані замети,
Здригаються, почувши тихий материнський спів.

Та жах пливе. Лютує гнівний січень.
За склом вітрин стаккато б'є неон.
Тягучим чадом виїдене місто
Прийма життя – та марить мертвим сном.

Три. Вітри розмаюють мідно-шарлатне поле гри
У прихистку призахідного сонця,
У місячнім світінні бірюзи
Всохлих морів і почорнілих океанів
Від кіптяви приморських, незбагненно згаслих міст;
Руйнують вежі, крихкі тванисті храми,
Пісок фортець досліджують на міць.

Борозди прорізають хиткі хвилі,
Понуро крають кволий схил небес,
Осяяні шафраном грізні шпилі –
Світів незвіданих кривавий маргінес.

А там, за шафою чи то кролячою норою,
Мов голос ненчин, що диктує такти сну,
Сурмлять у ріг уславлені герої –
Дитячі руки зводять замки із піску.

Сім. Пісок змарнів, осипались фортеці.
Сталеве море розтинає сиву ніч.
І січень знов. Знов криги арабески
Утілять повиссю палкий наївний гнів:

Вогні безглузді, кольорові шати зіпсованих, розгублених крамниць.
І бутафорний, пластиковий Санта, в гротескнім реверансі, спадає долілиць
До ніг ще більш змарнілих перехожих.
Безвартісно мигочить серпантин;
Сум'ятно супиться сумлінний сім'янин,
Навряд на цей раз зверне він додому:
Кутя різдвяна потайки холоне
За іншими, чужими нам дверми.

Сімнадцять. Мов день декада.
Ось уже й за двадцять.
Холодний чай і неспокійний сон.

Світання зроджує вигадливий фантом:
Стріла спинила плин десь по шостій –
відлунням вицвіли години на стіні,
І ламана секундна послідовність
Пустилась обертом в зворотній бік петлі.

Чи надвечір'я, чи хисткий переддень...
На вістрі погляду тремтить ламка імла,
Вихоплює ряхтливі силуети
В неквапній прозі деформованого дня.

І лати втоми вже впізнавані, знайомі,
Знайома сірість поміж рідних, лихих хвиль.
І знаний млосний ореол неону,
Суботні п'янки і каплиць недільний дзвін.

А хтось по той бік сновидить химери,
Збира уламки вимислу й яви;
Для когось світ все ще великий, незбагненний
Стріча на пристані жадані кораблі.

Хтось радісно іще здіймає замки,
Склика на бій нечуваних істот.
Узгодженість знаходить в дисонансі
Рваних графем поміж міських згрубілих сот;

Між несмаку індустрії поетів,
У виведенім на паркані слові "Бог"
(Відмінність літер – тутешня привілея,
Для тих, у кого інший вид чеснот).

Ще не торкнув склепінь єства гніт тліну;
Героїка кладе тон партитур,
І вир життя трима стрімкий алюр
Під клич сурми, під непоборні гімни
Жадоба безпуту нуртує в путах авантюр.

Тріумф часу!
Плин мстить страшну образу:
Зневажив Хроноса самоприставлений арбітр –
Сточились стріли, розіп'ято ката;
До вічності зосталась сама мить!..

06:26
Сонце зійшло.
Тінь з-під мережевних узбіч фіранки відкладає силует імпровізованого гномона.
Черговий лінійний день

Сапсан

#поезія #Сапсан

задонатити на розвиток проєкту

У віці 91 рік відійшов у засвіти український та американський письменник й перекладач, один із засновників Нью-Йоркської групи українських аванґардних письменників Юрій Тарнавський 💔

*

найбільше
ненавиджу тебе
російський
народе-виродку,
що вже малим
виривав дітям
язики їхньої мови,
як крильця мух,
що скручував
голови державам,
мов пташенятам,
що дорослим
живеш у розкішній імперії
устаткованій
найновішими засобами тортур,
а ще більше — вас,
чотирилиці
оборонці слабих,
що мають силу,
любителі
єдиної-неділимої
бойні

Юрій Тарнавський

#поезія #ЮрійТарнавський

задонатити на розвиток проєкту

Спіраль

Тимур Алавердян

#поезія #ТимурАлавердян

задонатити на розвиток проєкту