Поступовий розвиток штучного інтелекту та зростання його популярності в академічній спільноті не лише надали новий імпульс до різноманітних філософських концептуалізацій, а й створили специфічну епістемологічну пастку. Зазвичай, гуманітарний термін «агент» позначав суб’єкта, здатного до автономної відповідальної дії. При перенесенні в комп’ютерні науки термін зберіг конотації автономності, хоча позначав вже принципово інший феномен – окрему алгоритмічно-статистичну систему.

Коли ми спілкуємося з чатботом, який демонструє людську мову та адаптивність, або бачимо, як алгоритм знаходить творчі рішення складних проблем, у нас виникає інтуїтивне відчуття, що за цим стоїть якась «особистість» з власними намірами та цілями. Але з точки зору Деннета, таке відчуття є радше продуктом нашої інтерпретативної установки, аніж відображенням дійсного стану речей.

Про епістемологічні виклики щодо ототожнення агента й агентності в контексті розвитку штучного інтелекту читайте в статті Іллі Рєпіна:

https://plomin.club/ai-agent/

Напередодні інавгурації Дональда Трампа, «неореакційний» блогер Кьортіс Ярвін, відомий під псевдонімом Менціус Молдбаг, поїхав до Вашингтона, округ Колумбія, на інавгураційний бал, організований консервативним видавництвом Passage Press. Зустріч, що відбулася в бальній залі готелю Watergate, була розроблена, щоб відсвяткувати сходження нової консервативної контреліти, яка прийшла до влади на хвилі переобрання Трампа, – і Ярвін, який, мабуть, зробив більше, ніж будь-хто, щоб сформувати мислення цієї новонародженої групи, був неформальним почесним гостем.

У певному сенсі саме Ярвін передвіщав Трампа більше, ніж будь-хто інший, у своїх працях визначаючи його «неокамералістську» політику, засновану на «камералістській» адміністративній моделі прусського монарха Фрідріха Великого. Так, ще у 2007 році, в рамках свого дрібного блогу, він запропонував антидемократичну концепцію «держави- корпорації», яку завдяки покровительству «кремнієвого» мільярдера Пітера Тіля, спромігся проштовхнути до команди Трампа. Допомогло те, що Тіль був одним з перших вагомих прихильників Дональда Трампа у 2016 році й познайомив Кьортіса з нинішнім американським віцепрезидентом Джей Д. Венсом, політичний підйом якого він також щедро фінансував. За ще одною немалою випадковістю Пітер Тіль також став співзасновником PayPal ні з ким іншим, як з Ілоном Маском, чим загарантував просування «неореакціонізму» не тільки в Білому домі, а й серед техногігантів Кремнієвої долини, швидкими кроками зробивши свого «придворного філософа» улюбленцем технократів, інвестиції яких посіли чільне місце у виборі майбутнього політичного вектора американськими консерваторами.

Читайте про погляди неореакційного руху, які лягають в основу політики нової адміністрації США:
https://plomin.club/nrx-fever/

Континентальна філософія Європи ХХ століття формувалася на тлі катастроф. Людина, оточена масовими заворушеннями, жорстокими війнами, постійними змінами кордонів, заново відкривала себе у світі. Себе у світі — тобто своє особливе відчуття буття.

Чому буття, а не ніщо?

— запитував Гайдеґґер. Саме в пошуках відповіді на це запитання мислителі зверталися до джерел, і одним із них був Сьорен К’єркегор.

Переживаючи особисті потрясіння, К’єркегор обрав релігійний шлях. Але замість сухого догматизму й поверхового читання він започаткував монументальний напрям європейської думки — екзистенційну філософію. Аналізуючи біблійну історію про жертвоприношення Авраамом сина Ісаака, К’єркегор відкрив те, що назвав «стрибком віри» — готовністю людини на відчайдушний крок заради високої мети. Хіба не про це говорили Ґете, Гьольдерлін й інші романтики? Але саме К’єркегор вивів цю думку на новий рівень — рівень буття.

Нові стосунки з буттям і мета, заради якої приноситься жертва, — ось про що твір Сьорена К’єркегора «Страх і трепет». Зрештою, саме цей трепет стане у Гайдеґґера тривогою.

Нині українському читачеві пропонується переклад цієї книги від видавництва «Апріорі».

Замовляйте за посиланням:
https://apriori-publishing.com/product/strah-i-trepet-dialekticna-lirika

МІОРИЦЯ, віща ягниця
(Румунська народна балада)

На високім плаї,
На порозі раю
Глянь-но, три отари
Надолину йдуть.
Їх три чабани ведуть:
Перший молдаванин
Другий угорянин
А третій вранчанин.

Сидить угорянин,
А з ним і вранчанин.
Радяться, змовляються
Третього зловити,
На заході сонця
Молдавана вбити.
Вправний він у всьому
Кращі вівці в нього
І коні кремезні,
І пси величезні.

Маленька ягничка
Біленька сестричка
Три дні галасує,
Їй все не смакує
Овечко білява,
Подружко кудрява,
Чому без упину
Твій плач всюди лине?
Ягничко прекрасна,
Ніжненька, пухнаста,
Тут їжа недобра,
Чи, може, ти хвора?

Чабане миленький,
Збирайся швиденько,
До темного гаю
Жени всю отару.
Там трави дрімучі,
Високі, пахучі,
Там нам насолода
Й тобі прохолода.

Хазяїне добрий,
Хай пес буде поруч,
З усіх найсильніший,
Твій страж найвірніший.
Вже сонце за гори
Сідатиме скоро.
В цей час угорянин
І з Вранчі селянин
Прийдуть, супостати,
Тебе убивати.

Ягничко врочлива,
Якщо ти правдива,
Коли я загину
На цій скорбній ниві,
Скажи тому з Вранчі
Й угорцю лихому
Щоб тіло сховали
В овечім загоні.
Подбай, щоб поклали
Позаду кошари,
Щоб був я навіки
Поблизу отари.

Мені в головах
Скажи, щоб лишили
Сопілку із бука
Ніжно мрійливу.
Із кістки сопілку,
Палку і журливу
І бузинову,
Піснярку грайливу.
Як вітер повіє,
В них стане лунати,
Збіжаться всі вівці
Мене поминати.
Завиє отара,
Заплаче кошара
І сум на весь світ
Насуне мов хмара.

Про вбивство жахливе
Мовчи, моя мила.
Скажи, що побрався,
Навік повінчався
З царівною незбагненною,
Світу нареченою.
Як свайба гуляла,
Зірка з неба впала.
Сонце і місяць
Вінець нам тримали.
Клени та сосни —
Наші звані гості,
Гори синьокрилі —
Священники на весіллі.
Пташки — музики,
Зорі — смолоскипи!

Як матір старенька
Прибіжить, рідненька
Візьметься ридати,
Стане всіх питати:
«Де пастух мій ясний
Юний і прекрасний?
Його личко біле,
Мов молочна піна,
А очі чудесні,
Як далі небесні,
І вуса біляві,
І коси кучеряві.

Ясновидна овечко,
Змилуйся, сестричко.
Розкажи без утаю
Що на вході до раю
Я навік одружився,
Урочисто побрався
З царівною бездоганною,
Красунею незрівнянною.
Не кажи їй, чуєш,
Що за гостей в нас були
Сосни і клени,
А гори величні
Правили за священників.
Що пташина музика грала,
І що на весіллі тому зірка впала.

Переклала Аліса Ложкіна