Перші двадцять років існування індівідуума у цьому світі надають йому досвід, необхідний для того, щоб намацати свій шлях, ґрунтуючись на усвідомленні своєї вродженої диспозиції та властивостей даності, в яку його закинула доля – навіть якщо значна частина подальшого шляху спочатку виглядає похмурою і позбавленою значних подій.

У періоди «стабільності», тобто коли крива розвитку (або деградації) цивілізації близька до горизонталі, будь-яка яскрава індивідуальність може довго існувати у свого роду латентному стані, поки контраст між прагненням до здійснення шляху та навколишнім безкрайнім болотом не призведе до вибухового прояву індивідуальної волі, що для сучасного обивателя, тобто людської більшості, яка не зуміла скористатися початком життя для усвідомлення свого призначення, виглядає трагедією, безумством, або небезпечним порушенням «суспільних норм»: так комівояжери стають художниками, бухгалтери – поетами, а інженери – алхіміками.

Читайте рецензію Гліба Бутузова на книгу «Автаркія» Євгена Врядника на нашому сайті:
https://plomin.club/butuzov-autarky/

У ніч з 22 на 23 вересня 1241 року помер Сноррі Стурлусон. Насправді він не так помер, як був убитий. І не так був убитий, як зарубаний на смерть у власній домівці. Таке в Ісландії раніше траплялося. Особливо – якщо певна особистість активно займалась політикою, але в цьому аспекті мало змінилося і дотепер у деяких північних краях.

Сноррі син Стурли Старого сина Торда сина Ґільса, відомий насамперед як поет і автор саґ про конунґів Норвеґії, тобто історик і літератор. Найбільш значущі його твори – «Едда» («Едда Сноррі», «Молодша Едда», «Прозова Едда»), підручник для скальдів і водночас джерело відомостей зі скандинавської міфології (наскільки адекватне – питання цілком окремої розвідки) і «Коло світове» (збірка «королівських саґ»).

Читайте про Сноррі сина Стурли у статті Віталія Кривоноса:
https://plomin.club/snorri-sturluson/