Своїми атаками по Україні Путін тестує Трампа, перевіряє де у американського президента межа витривалості, після якої він вже не зможе ігнорувати злочини свого російського колеги і продовжувати із ним сердечні розмови по телефону. Так неслухняна дитина намагається перевірити, коли урветься терпець у батьків, чи можна далі бити шибки у сусідів й прогулювати уроки. Але коли батьки обмежуються виключно роздратованими нотаціями і ніяких наслідків для дитини не відбувається, можете бути впевненими: все продовжиться знову. Може, навіть із більшою силою.
Так і тут. Трамп кілька разів обіцяв пекло ХАМАСу, але так і не став реально втручатися в ситуацію, коли терористи проігнорували його погрози.  З іншого боку, президент США довгий час не звертав уваги на інструменти, які використовує Ізраїль для боротьби з терористами. У перекладі на мову російсько-української війни Трамп може або сам вжити більш дієвих інструментів тиску на Путіна або ж посилити допомогу Україні з метою більш інтенсивного знищення військового економічного потенціалу Росії.
Але не виключеним є і третій варіант — гнівні заяви, відсутність дій і відсутність нової допомоги. Й ось цьому третьому варіанту і потрібно запобігти.

Мерц обіцяє Зеленському «Тауруси» | Віталій Портников
https://youtu.be/f9-aOM9-EbA

Трамп дає Путіну два тижні | Віталій Портников
https://youtu.be/mzUP4xQvGfY

Путинский реванш в Молдове | Виталий Портников @TV8Moldova
https://youtu.be/AtWaDLtKPws

❗️Путін почав літній наступ | Віталій Портников
https://youtu.be/3687uKwAGiM

Чи домовились Трамп і Путін | Віталій Портников @gvlua
https://youtu.be/7LCfp6-whAY

В Ізраїль знову везуть спектакль російського пропагандиста — на цей раз Олександра Домогарова. Організатор — черговий “російськомовний” продюсер, який роками працює не на розвиток ізраїльської культури, а на утримання аудиторії в болоті “русского міра”.

Сам спектакль — типова пропагандистська постановка. Формально — про народженого в Києві співака Олександра Вертинського. А за змістом — про те, яка це трагедія жити поза “матушкою Россієй” і яке це щастя — повернутися “додому”. І звертаючись до ізраїльських євреїв (які якраз і повернулися додому), цей бездарний пропагандист у фіналі кричатиме зі сцени: «Плачьте, бо я — дома, а ви — ні».

Цілком очікувано, такий перебіг подій викликав обурення частини ізраїльської громадськості. І, певен, ніхто не здивувався, коли продюсер Домогарова вирішив “гордо відповісти”, заявивши, що він — “справжній патріот Ізраїлю”, і його не цікавлять “диванні розбірки” Росії та України.

І це не жарт. Заради заробітку на російській пропаганді ця людина називає загибель жінок і дітей, балістичні удари по мирних містах — “диванними розбірками”.

Та мене у всій цій ситуації зацікавило інше — її системна подібність. Людина, яка присвятила життя просуванню російськомовної культури в Ізраїлі — тобто фактично робить усе, аби євреї, які репатріювалися додому, якомога довше не ставали ізраїльтянами, — при цьому гордо називає себе “ізраїльським патріотом”.

Вам це нічого не нагадує? Адже ми теж маємо “українських патріотів”, які пояснюють, що збереження в Україні культурного впливу держави-агресора — нібито аж ніяк не суперечить їхньому патріотизму.

А продюсер, що хоче заробити на російській пропаганді, додає: “Головне, що я — поза політикою”.
І це знову не нове. Хіба не ці ж самі аргументи ми чули під час дискусій довкола серіалу “Свати”? Після критики якого, до речі, я особисто отримав особисте зауваження від одного з його продюсерів Володимира Зеленського. А чим Федір Добронравов відрізняється від мерзотника Домогарова? Нічим.

Просто за ці кілька років український продюсер, на президентом України — і разом з нами живе у нескінченній війні. А ізраїльський продюсер продовжує заробляти свої гроші — і тепер ще й погрожує критикам судовими переслідуваннями.

Як все це знайомо!

Та водночас ми чудово розуміємо, що проблема не тільки у продюсерах. Проблема — насамперед у нас самих. Якщо ми й надалі будемо готові сприймати і годувати тих, хто хоче нас убити або позбавити ідентичності, — жодна критика не завадить їм це робити. І в Ізраїлі. І в Україні. І по всьому світу.

Хто зустрінеться у Стамбулі | Віталій Портников
https://youtu.be/i-EPRfsc7gw

Конца войны в Стамбуле не будет | Виталий Портников @i_gryanul_grem
https://youtu.be/v8-iQ3Pkuf0

Сцикливий «герой» Путін у Курську | Віталій Портников
https://youtu.be/ATkppawBNvU

Декларативна відсутність співчуття до хворого на рак Джозефа Байдена примушує кожного з нас — навіть критиків нинішнього американського президента — співчувати йому.

Звісно, Дональд Трамп — не перша і не остання людина у світі, фактично позбавлена емпатії й чутливості до страждань інших. Але зазвичай навіть такі люди чудово знають, якими є норми поведінки у цивілізованому суспільстві, й намагаються приховати свою байдужість за формальними словами співчуття. Саме так і зробили спічрайтери Трампа, коли з’явилися перші новини про хворобу Байдена: вони підготували співчутливі заяви для офіційних акаунтів.

Але демонстрація відвертої відсутності співчуття — це вже сам Трамп, напряму, без посередників між собою і публікою.

І така демонстрація говорить про серйозні розлади у характеристиках особистості. Людина, яка здатна контролювати себе, ніколи б не дозволила собі такого вчинку — як, зрештою, і багатьох інших, які ми спостерігаємо з боку Трампа останні місяці.

Так, це вже не політика. Це — медицина.

Саме тому я ще раз щиро співчуваю чинному американському президентові, як будь-яка здорова людина має співчувати хворій.

А парадокс ситуації полягає в тому, що у сьогоднішньому політичному світі виживання здорових людей залежить від тих, хто тяжко хворіє — і при цьому не усвідомлює власного стану та його наслідків.

Украина меняет ход войны | Виталий Портников @i_gryanul_grem
https://youtu.be/d9e5gEinE4w

Польські вибори: хто переможе | Віталій Портников
https://youtu.be/1Ee22DGJkwk

Россия гнобит всех | Виталий Портников @1inTVArmenia
https://youtu.be/vehC3froR_8