Telegram Web Link
Хочу підтримати Гаррі Каспарова в його оцінці політичної поведінки російських активістів, що тиражуються певними політичними колами на Заході - Юлії Навальної, Володимира Кара-Мурзи та Іллі Яшина як інтелектуального колабораціонізму. Однак у виступах активістів у Європейському парламенті були продемонстровані ще й ознаки очевидної людської дурості та моральної зради.
Тому що нічим іншим, окрім моральної зради, не можна назвати заклик вдови антикорупційного активіста Олексія Навального до європейців відмовитися від допомоги Радіо Свобода на користь фінансування колективів російських медіа, які емігрували. І це передусім зрада пам'яті її покійного чоловіка.
Зрада саме тому, що Радіо Свобода не просто мало можливість, розповідаючи про проекти і долю Навального, називати речі своїми іменами і не мигдальнічати з деградуючим російським суспільством і криміналізованою владою так, як це робили всі ці роки російські медіа - від провладних до опозиційних, але й при цьому нагадуючи про його безпрощення стоять не просто журналісти, а й самі Сполучені Штати Америки. І, можливо, усвідомлення цього факту минулого подарувало Навальному кілька додаткових років життя, яке дружині - кілька років сімейного щастя.
Так, Радіо Свобода фінансується Американським конгресом. Це видатний винахід американського генію: розповідати авторитарній країні про її власні проблеми, підкріплюючи це зацікавленістю американського народу в демократії та правді. Як можна не розуміти цього та протиставляти цей безцінний досвід російським емігрантським проектам? Дурість, невігластво чи аморальність? Не розумію!
Натомість щодо України я розумію все. Активісти та їх публіцистична обслуга - від істеричного їдкого Шендеровича до меланхолійної неосвіченої Латиніної - як і раніше, вимагають врятувати Україну від західних країн. Але насправді врятувати Україну міг би не Захід, а російський народ – якби він був проти війни! При цьому саме з цього народу, з росіян, активісти намагаються зняти будь-яку відповідальність за злочини Кремля - ​​ніби це не російські вбивають, грабують, гвалтують, бомбять, підтримують, збирають смертоносну зброю, платять податки на війну!
Чому? А тому замість того, щоб подумати про порятунок власної честі та історичної честі власної країни всі ці дрібні й нерозумні люди думають про фантастичні вибори! Вони думають не про українців, які гинуть під бомбами і не про російське суспільство, що підтримує злочинний режим. Вони думають про електорат та про бюджет. І не помічають, як життя в утопії призводить їх до морального краху та інтелектуального колабораціонізму.
Багатьох вразила розповідь колишнього прем’єр-міністра України Миколи Азарова про те, як буцімто бандерівці вбили письменника Ярослава Гашека.
Мене ж ця новина особливо не здивувала — просто тому, що я добре усвідомлюю рівень неуцтва людей, які прийшли до влади в Україні у дев’яності роки, причому саме з антиукраїнського табору.

Дивовижно, наскільки тоді відрізнялися два табори!
Так, звичайно, можна висувати претензії до політичного інтелекту окремих представників українських націонал-демократів і тих, хто вирішив об’єднатися з ними напередодні Майдану 2004 року.
Але це були люди, які читали книжки, цікавилися історією, відвідували концерти, пишалися культурними досягненнями своєї країни.

Віктору Ющенку навіть дорікали за надмірну увагу до гуманітарної сфери управління, яка — несподівано для людини, котра прославилася своєю роботою в Національному банку — стала для нього важливішою за економічні питання.
І коли вже після 2019 року я побачив Віктора Ющенка і Петра Порошенка на концерті Національної опери, де виконувалися українські народні колядки в обробці Мирослава Скорика та Івана Небесного, я цьому абсолютно не здивувався.

А з іншого боку — просто якісь гопники, які вдягли пристойні костюми, але при цьому залишилися жадібними й злими люмпенами.
І Азаров тут не виняток. Взяти хоча б його спроби говорити українською мовою!
Хіба ми мало бачили вихідців із Росії, які вивчили українську чи інші мови і прекрасно ними володіли?
А тут людина начебто все життя прожила в Україні — але демонструвала просто кричущу інтелектуальну лінь.
Та й загалом — лінь, дурість, жадібність і неуцтво.
Ось портрет Малоросії, яку вони хотіли створити тут замість України.

І вражає навіть не те, що цей неосвічений, жадібний і дурний персонаж став академіком Російської академії наук.
А те, що ще багато років тому він був обраний членом-кореспондентом Національної академії наук України!
Академіком тут його, щоправда, не прийняли. На це у нашої Академії наук таки вистачило мужності.
2025/06/30 15:53:31
Back to Top
HTML Embed Code: