Душа

Якщо ви любите людину за те, що вона красива, то, виходить, якщо вона втратить свою красу, ви її розлюбите.

Якщо ви любите за її гроші, то якщо вона збанкрутує, ви її розлюбите.

Завжди є хтось, хто сильніший, красивіший, стрункіший і багатший.

Якщо ви любите душу людини, ви ніколи її не розлюбите, і навіть після смерті ви будете разом, бо душі не вмирають.
@prytcha

Сніг і доріжки
Жили поряд два сусіда. Прийшла зима, випав сніг.
Перший сусід вранці вийшов з лопатою розгрібати сніг перед будинком.
Поки розчищав доріжку, подивився, як там справи у сусіда. А у сусіда —  вже втоптана доріжка.
На наступний ранок знову випав сніг.
Перший сусід встав на півгодини раніше, взявся за роботу, дивиться — а у сусіда вже доріжка прокладена.
На третій день знову сніг випав. Ще раніше вийшов чоловік наводити порядок… Дивиться — а у сусіда доріжка вже прокладена. Як це так? Коли він встигає?
У той же день зустрілися вони на вулиці, поговорили про те, про се… Тут перший сусід ненароком і питає:
— Послухай, сусіде, а коли ти встигаєш доріжку до будинку торувати?
Другий сусід здивувався спочатку, а потім засміявся:
— Так я ніколи доріжки не топчу — це до мене друзі ходять!
@prytcha

Одного разу багата людина дала біднякові кошик, повний сміття. Бідняк йому посміхнувся і пішов із кошиком.
Витрусив із нього сміття, вичистив, а потім наповнив гарними квітами. Повернувся він до багача і повернув йому кошик.
Багач здивувався і спитав:
— Навіщо ти мені даєш цей кошик, наповнений гарними квітами, якщо я дав тобі сміття?
А бідняк відповів:
— Кожен дає іншому те, що має у своєму серці.
@prytcha

Ракурс

Майстер, здавалося, просто випромінював радість. Учні поцікавилися, чи знайома йому зневіра.
— Знайома.
Ті продовжували допитуватися: а чи правда, що він перебуває в постійному блаженстві?
— Правда.
Їм не терпілося дізнатися, в чому секрет.
— Секрет у тому, — відповів Майстер, — що добре людині чи погано — вирішує вона сама.

Ентоні де Мелло
@prytcha

Притча про дикобразів
Стадо дикобразів лягло в один холодний зимовий день тісно купою, щоб, гріючись взаємною теплотою, не замерзнути.
Однак незабаром вони відчули уколи від голок один одного, що змусило їх лягти подалі один від одного. Потім, коли потреба зігрітися знову змусила їх присунутися, вони знову потрапили в колишнє неприємне становище, так що вони метались з однієї сумної крайності в іншу, поки не лягли на помірній відстані один від одного, при якій вони з найбільшою зручністю могли переносити холод.
Так потреба в товаристві, що виникає з порожнечі і монотонності особистого внутрішнього життя, штовхає людей один до одного; але їх численні відразливі властивості і нестерпні недоліки змушують їх розходитися.

Ірвін Ялом «Шопенгауер як ліки»
@prytcha

Страх невідомості. Що за дверима?

Одну людину привели на суд до правителя. Справа була непростою. І правитель не знав, чи то карати людину, то чи помилувати... І тоді запропонував йому самому вибрати покарання: або в тюрму, або потрапити за великі чорні страшні залізні двері з яких ніхто ніколи не повертався. Злочинець подумав і вибрав в'язницю.
Коли він уже йшов до в'язниці, він раптом сказав:
— Мені стало цікаво: що там, за тими дверима?
Правитель розсміявся:
— Так ось, бачте, кумедна штука виходить. Я часто пропоную цей вибір — і всі вибирають в'язницю.
— А там що? — допитується злочинець.
Помовчавши, правитель відповів:
— Там великі чорні страшні залізні двері.
— А за ними що? — Не вгамовувався чоловік.
— За ними… Нічого... Що може бути за дверима? Нічого за ними немає. Свобода. Ось тому ніхто ніколи не повертався. Але люди так бояться невідомості, що вважають за краще в'язницю.
@prytcha

Напередодні Різдва

Напередодні Різдва чоловік і дружина підбивали підсумки минулого року. За обідом у ресторані чоловік став скаржитися на те, що пішов не тим шляхом, яким, на його думку, він повинен був піти. Дружина пильно дивилася на ялинку, що прикрашала ресторан. Чоловік подумав, що вона більше не зацікавлена ​​у розмові, і змінив тему:
— Ну, чи не чудові лампочки на ялинці! — сказав він.
— Так, справді, — відповіла дружина. — Але якщо ти подивишся пильніше, то побачиш, що серед дюжини лампочок є одна, яка перегоріла. Мені здається що, замість того, щоб дивитися на минулий рік з погляду дюжини благословень, що його освітили, ти зациклився на єдиній лампочці, яка нічого не освітлює.
@prytcha

Дві сніжинки

Йшов сніг. Взимку це звичайна справа. Погода була безвітряна, і великі пухнасті сніжинки повільно кружляли в химерному танці, повільно наближаючись до землі.
Дві сніжинки, що летіли поруч, вирішили почати розмову. Боючись втратити одна одну, вони взялися за руки, і одна з них весело каже:
— Як добре летіти, насолоджуватися польотом!
— Ми не летимо, ми просто падаємо, — сумно відповіла друга.
— Скоро ми зустрінемося з землею і перетворимося на білу пухнасту ковдру!
— Ні, ми летимо назустріч загибелі, а на землі нас просто розтопчуть.
— Ми станемо струмками і прямуємо до моря. Ми житимемо вічно! — сказала перша.
— Ні, ми розтанемо і зникнемо назавжди, — заперечувала друга.
Нарешті їм набридло сперечатися. Вони розтиснули руки, і кожна полетіла назустріч долі, яку вибрала сама.
@prytcha

Свічка

Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку розтавали… Було так тихо, що чулося, як вони, потріскуючи вогником, розмовляють.

Перша сказала: «Я — Спокій. На жаль, люди не вміють мене зберігати. Думаю, не залишається нічого іншого, як згаснути!» І вогник свічки згас.

Друга сказала: «Я — Віра. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу горіти далі». Ледве вимовивши це, вона згасла.

Засмутившись, третя сказала: «Я — Любов. У мене немає сил горіти далі. Люди не цінують мене. Вони не вміють ні дарувати любов, ні отримувати її». І ця свічка згасла.

Раптом... До кімнати увійшла дитина. Побачивши три згаслі свічки, вона злякався і закричала: «Що ви робите ?! Ви повинні горіти! Я боюся темряви!» І заплакала.

Схвильована четверта свічка промовила: «Не бійся і не плач! Поки я горю, можна запалити і інші три свічки. Я — НАДІЯ».
@prytcha

#новийрік
❤️ @with_love_card