Вміння віддавати

Один багач запитав у приятеля:

— Чому мене всі називають жадібним, коли відомо, що я розпорядився передати після моєї смерті все, що я маю, на благодійні цілі?

— У відповідь, — сказав друг, — я дозволю собі розповісти про те, як свиня скаржилася корові, що до неї погано ставляться: «Люди завжди говорять про твою доброту та очі з поволокою. Звичайно, ти даєш їм молоко та масло, але ж я даю людям набагато більше: ковбаси, стегенця та відбивні, кістки, шкіру та щетину! І все одно ніхто мене не любить. Чому так?»

Корова трохи подумала і відповіла: «Може, тому, що я все даю ще за свого життя?»
Ошо
@prytcha

Дві вази

Давним-давно жив один китайський імператор. У нього був гарний палац, найдивнішою прикрасою якого вважалися дві вази — справжні витвори мистецтва. Імператор дуже любив їх і розмістив в самому шикарному залі свого палацу.
Але одного разу сталося нещастя — одна з ваз впала на підлогу і розбилася на дрібні шматочки. Імператор довго горював, але потім наказав знайти майстрів, які могли б склеїти її заново.
І такі майстри знайшлися. Вони працювали дні і ночі, поки, нарешті, ваза знов не була зібрана. Вона майже не відрізнялася від своєї копії, але все ж одна істотна відмінність між ними була: склеєна ваза більше не могла утримувати в собі воду. Однак у неї був безцінний досвід — досвід бути розбитою і зібраною заново.
@prytcha

​Щасливий хвіст
Одного разу старий кіт зустрів молоде кошеня. Бігаючи по колу, кошеня намагалося наздогнати свій власний хвіст. Старий кіт стояв мовчки, спостерігаючи за діями кошеня. А воно, не припиняючи ні на мить, бігало за своїм хвостом.
— Ти женешся за своїм хвостом? — Навіщо? — запитав старий кіт.
— Мені сказали, що в моєму хвості — моє щастя, — відповіло кошеня, — тому я і ловлю його, своє щастя. Тільки ніяк спіймати не можу.
Старий кіт, закатив очі, посміхнувся так, як це міг зробити тільки бувалий кіт, та сказав:
— Колись я був молодий і, так само як і ти намагався «впіймати щастя за хвіст», бо свято вірив в правдивість сказаного мені. Ти не уявляєш, скільки днів я пробігав за своїм хвостом. Я забув, що таке їжа, вода, все бігав і бігав за своїм хвостом. Я падав, але знову вставав і гнався за своїм щастям. Але настав той момент в моєму житті, коли я вже втратив надію, та кинувши це заняття пішов геть. І ти знаєш, що трапилось?
— Що? — широко відкривши очі, запитало кошеня.
— Мій хвіст поплентався за мною. Він завжди зі мною, а значить і щастя теж завжди зі мною. Куди я — туди і моє щастя!…
@prytcha

Одного разу один професор фізико-математичного факультету, з наміром дати студентам урок: що запам'ятається на все життя, написав на дошці велику цифру 1 і,подивившись на студентів, пояснив:
— 1 (одиниця) — Це ваша людяність. Найнеобхідніша в житті якість.
Потім, поруч з цифрою 1 написав 0 і сказав:
— А це ваші досягнення, які з людяністю збільшили вас у 10 разів. Ще один 0 — досвід, з яким людина стала «100».
І так додавав 0 за 0 — обережність, вихованість, любов...
— Кожен доданий 0 в 10 разів облагороджує людину, — сказав професор.
Раптом він стер цифру 1, що стоїть на початку ряду чисел.
На дошці залишилися нікчемні, нічого не значущі нулі...
Професор сказав:
— Якщо у вас не буде людяності, решта — нічого не варта.
@prytcha

Секрет успіху
— Пане, в чому секрет вашого успіху? — запитав журналіст успішного підприємця. — Я розумію, що це довга розмова, але якщо коротко?
— Можна і коротко... Я можу відповісти двома словами.
— Всього два слова? І які?
— Правильні рішення.
— А як же ви приймаєте правильні рішення?
— Тут вистачить одного слова.
— Так? І що це за слово?
— Досвід!
— А... як ви отримуєте цей самий досвід?
Уже зовсім розсміявшись, підприємець сказав:
— Лише два слова.
— І які ж?
— Неправильні рішення
@prytcha

Жасмин
Жив колись садівник, який умів обходитися з жасмином.
Він обрізав його геть у листопаді й ставив у темне місце.
Однак потім рослина рясно вкривалася листям і квітами.
Так і з людиною буває: спершу потрібно в темряві постояти і в холоді....
А потім уже й плодів буде багато.
@prytcha

Мотузка

Один подорожній ішов селом, аж раптом перечепився і впав у сухий колодязь. Що він тільки не робив, силкуючись видряпатися нагору, — все дарма! Тоді він став кликати на допомогу. Урешті-решт селяни почули його і, примчавши до колодязя, спустили мотузку.
— Тримайся міцніше! — гукнули вони. — Ми витягнемо тебе!
Та, на жаль, не так сталося, як гадалося! Рятівники були неабияк здивовані, коли бідолаха в колодязі слабким голосом промовив:
— Друзі! Допоможіть мені спершу вхопитися за мотузку...
Індійська притча
@prytcha

Смак повітря

Якось Учитель запитав мене:
— Чи відчуваєш ти смак повітря?
Я принюхався до лісового повітря і назвав кілька запахів.
— Так, нюх у тебе непоганий. Але як щодо смаку?
Я по-собачому висунув кілька разів язика, але здивувався.
— Добре, — Вчитель усміхнувся і, підскочивши ззаду, схопив мене і затис рота і носа.
Я зрозумів, що опір марний, але через хвилину інстинкт самозбереження змусив мене тремтіти кінцівками і звиватися. Тоді Вчитель відпустив мене і я вдихнув на повні груди Життя.
— Смак життя, — сказав я, трохи віддихавшись.
— Правильно. Цей смак ти маєш відчувати завжди. Цей смак є також у воді, в їжі та багато в чому іншому. Не їж те, у чому немає головного смаку. Не говори з тим, хто душевно мертвий. Пий із Чаші життя із задоволенням, але не поспішай, адже можна спустошити її раніше часу, а можна й зовсім розплескати.
@prytcha

Шість хлібин
Один чоловік щодня купував шість буханців хліба. Щодня за будь-якої погоди він ходив на базар за хлібом. Одного разу друг спитав його:
— Скажи мені, що ти робиш із цими шістьма буханцями, які ти купуєш день у день? Ти все одно не зможеш стільки з'їсти.
Чоловік сказав:
— Я охоче поясню тобі. Слухай: один буханець я залишаю собі, один викидаю, два віддаю назад, а два даю в борг.
Почувши таке, друг похитав головою:
— Я не зрозумів жодного слова з того, що ти сказав; скажи ясніше.
Тоді той відповів:
— Хліб, що я залишаю собі, я з'їдаю. Хліб, який викидаю, я віддаю своїй тещі. Два буханці, які я повертаю, я даю моїм матері та батькові, а ті два буханці, які я позичаю, даю моїм синам.
@prytcha