Три дні бойового виходу, просування вперед. З них два дні під безперервним дощем, в щойно звільнених окопах окупантів.

Десятки кілометрів пройденого шляху, по полям, посадкам, по коліно в багнюці витискаємо ворога.
Один день на те, щоб просушити одяг та спорядження і знову вперед.

Звісно, це все не казка, не голівудський бойовик і не легка прогулянка.
Десантно-штурмові та піхотні бригади ЗСУ, які рухаються вперед - роблять в прямому сенсі дива. Дива стійкості, незламності, сталевої сили духу. Такого ще не бачила сучасна світова історія 21 сторіччя.

Не час розслаблятись, треба ще більше сконцентрувати зусилля всієї України. Тільки так переможемо.

Росіяни виклали відео, де нашому живому полоненому відрізають голову.
Відео справжнє, не постановочне.

Знайдіть його і подивіться.
Через силу, через неможу.
Покажіть всім. В Україні і за кордоном.

Це треба зробити щоб не тільки зрозуміти, але відчути, що нас всіх чекає в разі поразки.

Щоб європейці зрозуміли, що вони - наступні. Що це були б вони, якби ми не встояли зараз.
Щоб припинили видавати по 10 танків і нврешті включили свій ВПК на повну.

Це те, що було з тисячами вбитих окупантами українців. В Бучі, Маріуполі, на Сході в Півдні.

Сили всіх спецслужб, міжнародних правоохоронних організацій мають бути направлені на встановлення тих хто зробив цей страшний, звірячий злочин і інші злочини, що не потрапили на відео.

Україна або зробить свій Мосаад, який і через 80 років знайде та по закону покарає кожного садиста і маніяка, або геноциди українців будуть повторюватись постійно.

Українці або навчаться не забувати і не пробачати, або не буде ніяких українців.

Христос Воскрес!
Вітаємо всіх з Великоднем!

Обов‘язково переможемо. Слава Україні!

Вже тринадцять місяців як ми стали на захист Донбасу після того як закінчили боронити Київську область і вигнали російських окупантів звідти.

Це відео ще не публікував.
Тоді ми стали на напрямку найголовнішого наступу окупантів - з Ізюма на Слов‘янськ і Краматорськ.
Це окопи під Довгеньким, про яке тоді писали всі так звані російські «воєнкори» .
Дерев, що на відео, не залишиться дуже скоро. Все виб‘ють російські снаряди, які тоді без переви, тисячами падали і падали.

Але ми вистояли, зупинили найбільший на той час наступ. Хоч іноді нас і було по двоє на позиції, з відстанню по 250 метрів між позиціями.
Вистояли і вдарили так, що окупанти тікали, кидаючі зброю і техніку, своїх 200 і 300.
Так, що ми штурмували більше двох місяців.

Там де ми стаємо в оборону, ніщо не може пробити ту оборону.

Там де ми переходимо в наступ, окупанти втікають або вмирають.

Тому що ми на своїй землі. І всю нашу землю звільнимо.
А перемогу святкуватимемо в Криму. І це буде швидше, ніж можна уявити.

Сучасною вишиванкою можна вважати і піксель і мультікам 🇺🇦

З Днем вишиванки, друзі !

Два роки як пішов з життя Віктор Іванович Гвоздь. Величезна втрата для України.

Керівник двох розвідок - ГУР МО та СЗРУ.

Справжній патріот, що очолював Зовнішню Розвідку в найважчі часи, після перемоги Революції гідності, коли одвічний ворог хотів розірвати слабку тоді країну на шматки.

Віктор Іванович зробив величезний внесок в те, що Україна вистояла. Хоча і непублічно, як має бути на такій службі.

Важка втрата для Української Держави.

Світла пам‘ять.

Рік цьому фото.
Під Довгеньким, мабуть найгарячішою точкою наступу російських військ, де була сфокусована увага всіх російських змі.

Ми зупинили там скажений російський наступ, хоча тоді росіяни зовсім не економили снаряди, буквально тисячами закидуючі по нашим окопам, розраховуючі на швидку перемогу.

Ми зупинили окупантів, хоча мало хто вірив в успіх і багатьом здавалось, що в кращому випадку вдасться стабілізувати лінію зіткнення так як вона є. Всерйоз готувались до боїв за Слов‘янськ і Краматорськ.
Зупинили окупантів і потім завдали їм нищівний удар, відкинувши їх і звільнивши наші міста.

Рік минув, з тих хто на фото продовжують воювати двоє.
Двоє загинули.
Троє не воюють за станом здоров‘я, в т.ч через важке поранення.
Оксен Лісовий став міністром освіти.

Ми показали всьому світу що одну з найкрутіших армій світу можна перемогти, бо ми на своїй землі і за свою свободу.

Ми звільнимо Україну, а ворог буде знищений.
Перемога неминуча.

Слава Україні. Слава Героям.

Вітаю свою кохану дружину з Днем Народження !

Прокляту 64 російську бригаду, яка робила геноцид українців в Бучі, прямо зараз винищують під Кремінною наші ДШВ.

Так звані російські «змі» розповідають про якісь успіхи в районі Кремінної, але це все, як завжди, брехня. Всі їх спроби просунутись закінчились однаково.

На фото - тільки одна з груп окупантів. А за сьогодні їх накрошили дуже багато.

Розплата завжди приходить. ЗСУ прийде за всіма вбивцями. Ні в Чечні ні в Бурятії сховатись не вийде.

По напрямку Кремінної дуже гаряче. Окупанти стягнули величезну кількість військ і намагаються йти в наступ.
Ми просуваємось вперед, ДШВ щодня займає нові позиції, вибиваючі звідти загарбників.
На ділянці фронту - Сватово-Кремінна наразі йдуть найзапекліші бої.

Росіяни щодня вивозять десятки чорних пакетів зі своїми 200, але тиск не послаблюють. Намагаються прорватись на Слов‘янськ і Краматорськ.
Тим часом ЗСУ все ближче до Кремінної.

Під Кремінною гаряче
4.5.0

Скажений наступ окупантів з напрямку Кремінної захлинувся. Їх власною кров‘ю.

Окупанти зосередили стотисячне угрупування, величезні запаси снарядів і ракет, з наміром прорвати нашу оборону на східному напрямку, захопити Лиман і вийти на Слов‘янськ та Краматорськ.

Більше двох тижнів вони кидались гарматним м‘ясом на нашу оборону. Штурмові групи по 10-20 росіян наближались до позицій. Їх знищували, але на їх місце, по їх трупам приходили нові, намагаючись закріпитись чи рухатись далі. І так кілька разів за день, день за днем.

Такої щільності артвогню не було з минулого року, коли росіяни намагались зайти на Слов‘янськ з боку Ізюма, через село Долина, в якому були зупинені.
Наші окопи буквально зрівнювались з землею артилерією росіян. Міномети 82 мм працювали як АГС по окремим позиціям, по кілька розривів за секунду. Танки і ствольна артилерія цілодобово вибивала окоп за окопом. Стріляли «Піони» 203 мм , від одного попадання якого залишається воронка глибиною в два людських зроста.
Росіяни перетворили машини для розмінування УР77 в зброю, яка з одного пострілу знищує будь який окоп. Вони обрізають мотузку в заряді і 700 кілограмів пластиду падає в одну точку. Це більше тони в тротиловому еквіваленті. Кілька разів на день, особливо зі сходом сонця, перед черговою хвилею штурмів такі УР77 кидали свої заряди по лінії наших окопів.
І знову після цього йшли штурмові групи окупантів.

Але ЗСУ вистояли. Ви самі знаєте якою ціною. Навіть з чисельних повідомлень в фейсбуці, з чорними лентами на фото. Не зважаючі ні на що вистояли.
Ніяка більше армія в світі не змогла би втриматись. Але Українська армія змогла.

Звісно росіяни накопичать знову сили, підтягнуть нові резерви і знову будуть намагатись наступати.

Моралі чи оптимістичного закінчення не буде.
Всі хто ще не на війні. Вимагайте більше снарядів для ЗСУ.
Вимагайте.
Вимагайте.
Вимагайте.
Купити, отримати, і найголовніше - почати виробляти. Ми зможемо перемогти тільки коли нарешті почнемо виробляти десятки тисяч снарядів і мін в день.
Снарядів, мін, ракет, артсистем, бпла. Саме в такому порядку. Інакше ціна буде непомірна.

Всім привіт. Відбили черговий наступ, що продовжувався більше двох тижнів

Прапор України.
В тканину вплавлені гострі уламки від російських снарядів.

Цей прапор висів в Українській школі, поки туди не влучила ракета, залишивши від половини будівлі величезну воронку.
Місяцями росіяни обстрілювали залишки школи, але прапор вцілів.

Це уособлення України.

Вистоїмо і переможемо!

З Днем Державного Прапора, друзі!
Слава Україні!

Ворог продовжує штурмувати на Сході. Намагаються точково прорвати нашу оборону в кількох місцях.
Росіяни постійно міняють тактику, підлаштовуються.
Весною вони підвозили десант впритул до наших позицій на броні, бувало скидали на відстані 50 метрів.

Зараз так не виходить, техніка стала раніше помічатись і більш ефективно знищуватись. Тому під шаленою підтримкою артилерії вперед пре російська піхота. Видно що це не підготовлені, але дуже чисельні і вмотивовані не відступати підрозділи. Часто це набрані з вʼязниць увʼязнені. Вже не «вагнер», а «шторм Z» під контролем російського «ВДВ».
Хвиля за хвилею лягають, але нові групи йдуть вперед, переступають через двохсотих, навіть не намагаються надавати допомогу своїм пораненим.
Чітко видно що саме це військове мистецтво - закидувати гарматним мʼясом - росіяни довели до досконалості.
Не уявляю як, але вони майже не біжуть. Якщо не витримують і відбігають, їх повертають назад.

І це все під шаленим артобстрілом з російської артилерії по нашим позиціям. Наші окопи засипає сталевий дощ, для прикладу на фото - опади з дна окопа за годину. Думаю зрозуміло що вище рівня землі.

Так і воюємо - росіяни по факту нічого не втрачають, позбавляються своїх зеків, відправляють наших же громадян з окупованих територій на нас. Або представників поневолених народів, по типу бурятів чи чеченців (взагалі їх не шкода, замість того щоб скористатись найкращим моментом за сторіччя і розпочати визвольну війну, вони своїми руками влаштовують геноцид нашого народу, як це було наприклад в Бучі).
Ми ж тим часом втрачаємо найкращих представників народу. Добровольців, або ж мобілізованих, які все одно як добровольці, бо не відкупились, не відкосили по підробним хворобам чи фіктивним шлюбам з інвалідами, не втікли за кордон по покупним перепусткам.

Не знаю до чого призведе ця «гра в демократію і толерантність» , коли по факту у нас будь хто може не воювати, якщо не хоче. А у росіян зеки йдуть вперед, переступаючі через поранених.

Знаю що в разі поразки України, буквально за пару років росіяни розпочнуть нову війну, і «відкосити» не зможе ніхто, всіх запхають в російську армію.
Тут можна перефразувати вислів «Хто не хоче годувати свою армію - буде годувати чужу» - в «Хто не хоче воювати за свою свободу, того окупанти поженуть гарматним мʼясом».

Ця війна надовго. Виграти її можна тільки переведенням країни на військові рейки, нарешті виробництвом в достатній кількості АРТСНАРЯДІВ, жорстким припиненням крадіжок посадовцями і винищенням корупції.

Переможемо.
Слава Україні.

З Днем УПА, браття і сестри!

Зустрічаємо це свято на одному з дуже гарячих напрямків. Окупанти знову намагаються просунутись на Сході.
Модних фото з обвішаними стволами нема, є зі справжньої, не пафосної війни)

Святкую цей день з 2006 року, коли вперше пройшовся Хрещатиком на марші УПА.
Нас було дуже мало, всі вважали нас маргіналами. Обʼєднані загони комуняк і міліції нападали на нас, а для суспільства гасло «Слава Україні» було чимось невідомим і страшним. Бились з бєркутом, їздили в автозаках, отримували «15 суток», сбу ходило по університетах і місцях роботи та ламало життя.

Але це був День УПА, Марш УПА, квінтесенція всього, за що ми боролись . Тому ми щороку збирались і йшли.

Хоч нас і було дуже мало, але за нами була правда, тому ми перемогли. Тепер це державне свято, а «Слава Україні - Героям слава» говорить вся Україна.

Переможемо і зараз. І ще не раз пройдемось Хрещатиком на Марші УПА.

Вітаю всіх справжніх!

Зі святом, з Днем УПА!

Марʼїнка, світанок.

Друзі, у мене все добре. Воюємо. Нема часу писати.

Переможемо.

Все ще одне безкінечне 24 лютого 22 року.
2 роки без зупину.

2014 рік. Піски.

З Днем Добровольця, друзі!