Погоджуюся.

Ще і безвіз з Маврікієм.

Схоже, начальство вирішило відмовитися від "електричного" терору населення. Мабуть продавці різного обладнання для організації резервного живлення (ринок, який контролює начальство) підняли непогані гроші, а структури, що керують виробництвом і розподілом електрики отримали обіцяні їм гроші "на ремонт" та "модернізацію". Нам же все це пояснили тим, що спала спека. Нагадаю, що ще за часів СРСР головною загрозою для народного господарства була погода. Як тоді казали, у колгоспника є чотири вороги: весна, літо, осінь і зима. Затишок на електричному фронті не означає, що начальство не придумає щось ще. Розслаблятися рано.

Поширюють інформацію, що "за результатами опитуванням Ipsos, Камала Харріс випереджає Дональда Трампа з результатом 42% проти 37% в загальнонаціональному опитуванні щодо президентських виборів у США".

Це чудова ілюстрація того, чого прагнуть демократи в США. Вони давно мріють про загальнонаціональні вибори президента. Тобто, все населення голосує і хто набрав більше, той президент. Але відомо, що США - це федерація і вибори президента відбуваються з урахуванням цього факту. Згадайте, як Клінтон наголошувала на тому, що програла Трампу вибори в яких за неї проголосувало більше американців. Ось і зараз поширюють дані опитування, які не мають нічого спільного з цими виборами. На виборах рахуються не голоси виборців, а голоси штатів (і в кожному є певна кількість виборщиків), які повністю віддають перевагу тому, чи іншому кандидату.

Взагалі, американці голосують тільки за владу свого штату. Це загальні вибори. Вони також голосують за представників штату у Конгресі. Вибори президента це окрема історія, бо президент не глава держави. Він керує федеральним урядом, але його повноваження не поширюються повністю на штати. Він не може приїхати і звільнити когось у штаті и видати там якійсь указ. Там є свій губернатор і свій Конгрес. Президент - це така собі противага Конгресу в Вашингтоні від губернаторів, тобто від виконавчої влади.

Строго кажучи, президента обирають саме губернатори, які призначають колегію вибрщиків і які голосуватимуть за кого скаже губернатор. На практиці, губернатори зацікавлені у переобранні, а тому зацікавлені в тому, щоб його виборщики проголосували за того, кого підтримує населення штату. Тобто, коли американці голосують за президента, то це таке собі консультаційне голосування, яке має підказати губернатору, як проінструктувати виборщиків. Губернатор і виборщики вправі проігнорувати результат голосування за президента в штаті.

І от демократи давно вже виношують план перетворити США на унітарну державу з загальнонаціональними виборами президента, який буде головним начальником. Тому вони регулярно наголошують на тому, що постійно збирають більшість голосів всіх виборців. Насправді, в США існують 5-6 штатів, де голоси розподіляються дуже близько між кандидатами основних партій. Решта штатів традиційно підтримують ту чи іншу партію. От власне виборщики від тих кількох штатів і вирішують долю господаря Білого дому.

Це війна на виснаження, не забувайте.

Британці співають про безпечну Польщу...

https://x.com/TRobinsonNewEra/status/1822000761754325269

Щойно переглянув чергове відео на каналі історика Марка Солоніна. Я захоплююся його історичними розвідками про події часів II світової війни і, як інженер, кайфую від його сюжетів в рубриці "Технікум". Але щойно він торкається тем, пов'язаних з соціальними явищами як такими, фундаментальних засад функціонування суспільства, держави, економіки, то просто дивує своєю наївністю і повною плутаниною в голові. Свіже відео вийшло як "размишлізм про демократію". І це просто жах. Правда першу половину відео він присвятив короткому огляду поточних подій, зокрема в США, а от друга стала розлогими міркуванням з приводу того, що ж трапилося з демократією і чому з нею все так погано. Ну, от, подумав я, зараз він торкнеться проблем пов'язаних з існуванням такого явища, як держава, і викладе своє розуміння її природи. Ну і звідси вже перейде до демократії, як однієї з форм організації державної влади в сучасну епоху. Нічого цього не сталося. Солонін ще раз підтвердив своє реноме затятого етатиста, який свято вірить у державу і ставиться до неї, як до, як кажуть етатисти, "вищої форми організації суспільства". Тобто, проблема тільки в тому, що не ті люди опиняються при владі. Отже, робить він висновок, замість виборів необхідно застосувати інший механізм "представництва". Саме представництво, як таке, у нього не викликає сумнівів і виглядає як єдиний спосіб керувати суспільством. Він пропонує жереб серед тих, хто висловить бажання і доведе (кому?) що є "достойним" цієї місії. Далі йде типовий популістський набір "вимог" до представників, включно із недоторканістю, середньою у країні зарплатою і іншими фантазіями. Критикувати це немає сенсу. Але я ще раз переконався у тому, в чому переконаний. Історики - найнебезпечніші люди, коли йдеться про відстоювання етатизму, культу держави. Їм, як то кажуть, пороблено. І нічого вже тут не змінити.

Mark Knopfler-75.

"У комфортному, але примарному світі, створеному «статистикою ВВП», державні видатки на товари та послуги рахуються в якості доповнення до національного продукту. Насправді ж, оскільки надходження до уряду, на відміну від усіх інших інститутів, стягуються з платників податків примусово, а не сплачуються ними добровільно, набагато реалістичніше визначати всі державні видатки не як доповнення національного продукту, а як пограбування значної частини цього доходу".

М. Ротбард. "Велика депресія в США".

Із новин: "На хабарі в $500 тис викрито заступника міністра енергетики". Це ж що мали так вразити ворожі дрони?

Пам'ятаєте, наскільки популярною була концепція "несиметричної відповіді" на агресію? У них сил багато, у нас - мало, отже ми приречені на те, щоб знайти несиметричний, несподіваний спосіб дій. Нам обіцяли цей спосіб знайти. Чекали на допомогу, на гроші, на повернення з закордону навчених воїнів. І ось все співпало і що ми бачимо? Наше командування не придумало нічого кращого за те, щоб використати обмежені ресурси для того ж, що весь цей час робив ворог - захоплювати окремі села на чужій території і звітувати командуванню про черговий вивішений прапор на сільраді.

Хіба це асиметрична відповідь? Багато хто вірить у чудо - що вдасться уникнути численних жертв серед учасників цієї операції. Багато хто вірить, що в Кремлі когось цікавить доля жителів тих самих сіл і містечок. Хтось розраховує на те, що по той бік кордону почнеться щось таке, що змінить всю ситуацію на нашу користь. Отже, ми знову в тій самій пасці: просто копіюємо дії агресора і знову таки сподіваємось на щось, що має статися там, а не тут. А тут і далі гинуть мирні люди. Спроби згадати про історично наші землі там виглядають як поганий жарт, бо саме цим виправдовується ворогом нинішня агресивна війна. Мрії про можливий обмін захопленими територіями мають привести мрійників до висновку, що краще втратити якусь територію, аби зберегти життя людей, які ще живуть на землі по цей бік кордону, і вже почати ті кляті переговори. Якщо переговорні позиції не враховують жертви серед наших людей, а тільки квадратні кілометри території, від якої український уряд фактично відмовився ще 10 років тому, то заради чого будуть вестися ці переговори?

Асиметрична відповідь, насправді існує. Вона полягає у втраті територій, яка, насправді, буде розплатою за 30 років діяльності тут національної держави. Ця діяльність стала причиною економічної руїни, втрати половини населення, бідності і відчаю. Хіба хтось очікував, що за все це не доведеться заплатити? Самі діячі - в безпеці і комфорті. Українці платять життям, кров'ю, руйнуваннями і безнадійністю під час війни, яку приніс до нас багаторічний стратегічний партнер українського уряду. Чи не час покінчити з цією грою, яка загрожує нам зникненням? Чи не важливіше зберегти те, що залишається поза війною, і нарешті створити тут людські умови для життя всіх. хто ще живий? Умови не для купки начальства, а для всіх, хто хоче чесно працювати і багатіти на цій землі своєю працею, а не пограбуванням співвітчизників. Ось так і виглядає несиметрична відповідь. Час для того, щоб її реалізувати, спливає поки ми спостерігаємо за черговими спробами начальства стати ще більше подібними до того ворога, з яким українці воюють.

Один з читачів прислав мені на пошту посилання на відео з одним досить відомим в обмежених колах персонажем і додав: "може прокоментуєте?" Я переглянув відео і відверто скажу, що просто не знайшов, що там коментувати. Людина в кадрі повторює досить популярну серед державників ідею про те, що держава не тримається купи, тому що бюрократія погана, "непрофесійна", або її не вистачає взагалі. Автор називає таку ситуацію "міною, закладеною під державу" і звинувачує в цьому поточну конфігурацію державного начальства. Не треба було розганяти спеців минулого, наголошує людина в кепці в стилі мілітарі.

На одному моменті я все ж зупинюся. Принциповою помилкою міркувань автора є висновок, що в державі щось тримається купи, дякуючи зусиллям і інтересам бюрократії. Тому, бажано щоб вона була численна і володіла відповідним досвідом. Ні. Суспільство існує у відносно стабільному стані дякуючи ринку і праву. Ці два спонтанні порядки зв'язують людей у систему тісних відносин, що тримаються на взаємовигідній співпраці і ринковому поділі праці. До цих механізмів додається ще третій спонтанний порядок - мова чи мови, в залежності від історичного і економічного контексту. Тобто "купи" все тримається дякуючи економічній діяльності на вільному ринку.

Держава існує як паразит і заважає функціонуванню згаданих спонтанних порядків. А отже, заважає суспільству "триматися купи" і розвиватися. Там, де держава домінує у протистоянні зі суспільством (як в Україні, наприклад), там зв'язки між людьми руйнуються, і щонайменше, слабшають. Суспільство стає слабким і поступово занепадає, що проявляється у масовій міграції туди, де спонтанні порядки хоча б відносно сильніші за державу.

А як тримається сама держава в стані паразиту? Мабуть саме дякуючи бюрократії? Ні. Держава нав'язує себе виключно силою (або погрозами застосування сили). Заберіть агресивне насильство і вся бюрократія завтра буде шукати роботу на ринку, бо зникне джерело її доходу - податки.

Те, що бюрократія нездатна утримати щось в країні, чи державі, люди мого віку бачили на власні очі. СРСР зник, саме як держава, практично миттєво, незважаючи на гігантську армію професійної бюрократії, значною мірою зацікавленої в тому, щоб все тривало і далі. Змінився формат держави і бюрократія відродилася і її навіть стало більше. Бюрократія йде слідом за державним агресивним насильством і завдячує йому своїм існуванням.

А тепер пару слів про кількість бюрократів і її професіоналізм. Бюрократії більше там, де більше харчова база для неї. Там, де держава паразитує на відносно розвиненому ринку, стягується більше податків і виникає більше можливостей з привласнення грошей, засвоювання їх. Цим і займається бюрократія. Вона забезпечує функціонування системи, яка, якщо взяти її суть, є великим механізмом відмивання грошей з т.з. бюджету у кишені державної верхівки. На ці гроші, гроші з податків, тобто з наших кишень, створюється система фіктивної зайнятості значної кількості людей, яка дозволяє вирішувати одразу кілька питань. Перше - відмивання грошей, друге - держава виглядає як "працедавець", третє - державі вигідніше платити зарплату бюрократам, ніж допомогу з безробіття (частина першої повертається в бюджет, створюючи ілюзію того, що податки платять "всі"), четверте - бюрократія - це дисципліновані виборці, якими легко маніпулювати. Є, мабуть, і ще інші, але кожний може сам подумати які вони. (закінчення далі)

(початок - у попередньому пості) Отже, зрозуміло чому в США і в ЄС повно бюрократів. Тому що вони паразитують на відносно розвиненій економіці, де є що взяти. А звідки береться їхній "професіоналізм"? Це наслідки того, що держава - це політичний спосіб збагачення людей, які не ведуть економічну діяльність. А там де люди, завжди виникає ринок. Так, і в державі також. Це закон природи: де є люди, виникає ринок. А там де ринок - там конкуренція. Якщо ми говоримо про паразитування на розвиненій економіці, то це конкуренція за досить пристойну "зарплату" і цілу низку привілеїв від начальства. Отже бюрократ зацікавлений "працювати" краще. Єдина проблема - критерії тут інші. Через те, що продукт бюрократії не споживається на вільному ринку, а нав'язується людям, то критерієм того, що таке хороша робота є реакція начальства. Бюрократ служить, але не людям в суспільстві, а власному начальству. Необхідність конкурувати і задовольняти вимоги начальства і є мотивами підвищення "професіоналізму".

Покращення позиції на переговорах шляхом окупації території агресора може свідчити тільки проте, що і агресор і жертва агресії не вважають окупацію порушенням чиїх-то прав. Тобто з точки зору обох сторін переговори не можуть йти про вихід агресора з окупованих територій, бо це, ніби, "об'єктивна реальність" війни. Переговори можливі лише про обмін окупованими територіями, причому окупантами стають і агресор, і жертва агресії. Якщо хтось вважає, що жертва агресії не стає окупантом внаслідок таких дій, то тоді необхідно визнати, що і принцип недоторканості кордонів не має сенсу. Але саме на ньому базується звинувачення агресора!

Там, де діють держави (тобто люди, які являють собою державу), там немає місця для логіки правової системи. Коли йдеться про державу, то звинувачення в агресивності це просто образа, як називати одне одного фашистом чи імперцем. Просто образи з політичного словника. Вони не мають сенсу в такому застосуванні. Важливо голосно їх вигукувати. Право у таких конфліктах почне діяти тільки після появи власника. Його немає, ні на нашому боці кордону, ні на їхньому. І там і там все належить державі (часом це звучить як все належить народові, але суті це не міняє).

Але належність державі (умовній сутності) не заміняє власність. Отже, переговори матимуть сенс з точки зору права тільки коли за столом переговорів сидітиме власник (або його представник) який постраждав від агресії. І інша особа - агресор. І мова може йти тільки про розмір компенсації за порушення права. Власнику не потрібно захоплювати власність агресора, щоб покращити свої "переговорні позиції". На його боці право.

Коли в правову систему починають бавитися люди, які скасовують право на підконтрольній їм території, тобто люди держави, різниця між агресором і жертвою агресії стає уявною. Хто гучніше буде називати іншого агресором, той і агресор. Саме цим визначається необхідність стати агресором і для жертви агресії, щоб мати можливість домовлятися. Такі переговори - це просто розділ сфер контролю між двома агресорами, якими за виначенням є всі держави.

Залізниця працює як класична державна монополія. Знову готують підвищення тарифів. На ринку конкуренція сприяла б падінню цін і підвищенню якості послуг. В державі робиться все, щоб як можна менше людей взагалі думали користуватися їхніми "послугами". "Паровоз - для машиниста", як казав колись Жванецький про радянські потяги. Нічого у підходах не змінилося.

Біля сотні електрокарів Tesla Model 3 стоять просто під відкритим небом у Флориді. Їх замовили, але потім не викупили. Тепер вони, скоріше за все, підуть на смітник.

Бундесвер зацікавився новинами з фронту.