Аграрний експорт становить понад 50% усього експорту України - Шмигаль

Архів 2017 рік.

Друзі згадують як уперше потрапили до Європи та свої відчуття. З багатьма це сталося на початку 90-х. Багатьох вразила різноманітність і кількість товарів у магазинах. Я приблизно в цей час теж уперше виїхав і одразу в Лондон. Британську візу я отримував ще в радянський паспорт, у якому стояла віза, що дозволяла виїзд "в усі країни світу" (якщо не помиляюся у формулюванні).

Отримати паспорт в ОВІРі просто так не можна було - необхідно було мати привід. У мене приводом було запрошення на наукову конференцію в Будапешт. Туди я не поїхав, але паспорт під цю справу отримав. Повороти долі закинули мене до Британії в ранні 90-ті і перше, на що я звернув увагу, після того, як минув шок від Лондона і я опинився в домі друзів у провінції, так це те, що вони тут такі самі, як ми. Група мужиків неквапливо ремонтувала дорогу, сусід у своєму гаражі перефарбовував Ладу, сподіваючись продати її литовській мафії, яка зачищала острів від радянського автопрому і відправляла тисячі Лад і Нив (і навіть Москвичі) баржами в Каунас. Інший сусід, власник пабу, ламав голову над тим, як вижити в умовах, коли люди купували пиво не в нього, а в супермаркеті. Усе зрозуміле й людське. Нічим вони від нас не відрізняються. Звідси було вже близько до питання - а якого рожна ми живемо так як живемо, а вони зовсім інакше?

Треба розуміти, що в пізньому СРСР щосили розкручували міф про те, що люди на заході не нам рівня - працюють як кляті, капіталісти вичавлюють із них усі соки, та ще й експлуатують народи Африки та Азії. А ми тут сачки, нероби і дармоїди, тому не жити нам так, як на Заході, і справа зовсім не в системі - капіталізм чи соціалізм, а в людях. Ця доктрина, до речі, жива і донині. Саме на ній засновані стогони наших політиків про "захист населення" від ринку, про “малозабезпечених”, яким не вижити без держави, і про "спритних ділків", які грабують беззахисний народ, не здатний заробити собі на життя. Волею-неволею, до своїх 30 років, я, вже переконаний антирадянщик і "західник", теж було вже майже повірив у те, що ми - не вони, і нам на роду написана бідність і вбога залежність від чиновника, і лише небагатьом вдасться якось вибратися з цього болота, зокрема й виїхавши за кордон.

Так ось моїм першим і головним враженням від відвідин далекого багатого Заходу стала тверда впевненість у тому, що люди нічим, по суті, не відрізняються і скрізь хочуть чесно працювати і жити на зароблене на власний розсуд і за власним розумінням щастя. Різниця в рівні проникнення свободи, або, іншими словами, наскільки сильно їх грабує держава, наскільки глибоко держава втручається в їхнє життя. Після повернення в Київ я спостерігав за всім, що відбувалося навколо, сподіваючись побачити, як будується нова, ефективна, українська держава, розвинена демократія, політики нового типу.

Знадобилися ще роки, багато країн, багато книжок і гіркий досвід на Батьківщині, щоб зрозуміти, що питання не в поліпшенні держави, питання - в позбавленні від неї.

Сподіваюся, українці, які вперше потрапили за кордон, швидше дійдуть цього висновку. Тепер є швидкий інтернет і книжки, яких не було, коли я вперше побачив на власні очі Білі скелі.

Школярам в Британії на уроках англійської розповідають, що французька героїня Жанна д'Арк могла бути небінарною особою. Це формулювання викликало обурення серед деяких представників академічної спільноти. Жанна д'Арк привела французьку армію до перемоги в 1429 році, переломного моменту Столітньої війни між Францією та Англією. Відомо, що Жанна мала коротке волосся та носила чоловічий одяг, що було ключовим фактом проти неї під час суду за єресь у 1431 році, який зрештою призвів до її спалення на вогнищі. “Жанна д’Арк воювала як жінка і померла як жінка”, — сказав виданню The Telegraph Роберт Томбс, почесний професор історії Франції в Кембриджському університеті. Між тим, зображення Жанни як небінарної людини та звернення до неї відповідними займенниками було на афіші для п’єси 2022 року в театрі The Globe. В театрі захищали своє рішення і наполягали, що Шекспір ​​схвалив би це. Письменниця Дж. К. Роулінг висміяла ці дії театру. (dailymail)

Meta припинила роботу програми фактчекінгу у Facebook, Instagram і Threads на території США

Натомість почнуть зʼявлятися перші Community Notes – «примітки спільноти», як у соцмережі X (Twitter) Ілона Маска. Жодні штрафи до таких нотаток користувачів не застосовуватимуть – тобто не будуть знижувати охоплення чи блокувати контент. В Meta так хочуть зменшити цензуру й відновити “свободу слова”. За словами CEO Meta Марка Цукерберга, системи, які створила компанія для модерації, роблять занадто багато помилок. Також фактчекери стали занадто політично упередженими. Також компанії Meta Platforms і Amazon скоротили свої програми DEI щодо різноманітності та інклюзії напередодні повернення Дональда Трампа на посаду президента США. (village)

Цей Вовк жахливий (Aenocyon dirus) був одним з найгрізніших хижаків на американському континенті під час останнього льодовикового періоду. Тепер американська компанія зробила крок, спрямований на повернення цього виду з небуття. Компанія Colossal Biosciences, що базується в Далласі, оголосила про народження трьох "генно-інженерних" вовченят, створених за допомогою стародавньої ДНК, отриманої зі скам'янілих решток цих лютих вовків.

225 ОШП показав, як бронетехніка ЗСУ проривається у Бєлгородську область РФ

Трамп скасував обмеження тиску води в душових лійках. У середу президент Трамп підписав указ про перевизначення слова “душова лійка” у федеральних правилах, що, за словами Білого дому, “покладе край війні оголошеній Обамою та Байденом щодо тиску води та знову зробить душові кабіни Америки зручними”. В рамках екологічних заходів адміністрації Обами міністерство енергетики свого часу постановило, що душові лійки не повинні лити більше 2,5 галонів на хвилину. Трамп пом’якшив це правило під час свого першого терміну після того, як поскаржився, що деякі душові лійки погано ополіскують його волосся, але адміністрація Байдена відновила його. “Відновлюючи свободу в душі, президент Трамп виконує своє зобов’язання скасувати непотрібні правила та поставити американців на перше місце”. йдеться у заяві Білого дому. (Axios)

Із новин: "У ЗСУ вперше показали українську лазерну зброю. Нову систему “Тризуб“ представив командувач сил безпілотних систем Вадим Сухаревський під час конференції “Європейська оборонна індустрія: перспективи співпраці з українським ОПК”.
Невже хтось вірить у те, що цей "гіперболоїд" здатен на щось серйозне? Ну щось "підсвітити" він мабуть може. Але не більше. Китайський фонарик.

Зеленський ніби то сказав (за повідомленням CNN), що втрати ЗСУ складають 100 тис. Виходячи з того, як швидко за останній час начальство "піднімає" цю цифру, реальні втрати будуть значно більшими.

Реакція на удар по Сумах? Чергове інтерв'ю президента західним ЗМІ. Несиметрична відповідь.

Готуючи черговий випуск свого дайджеста новин "Вісткар", я натрапив на статтю у британському виданні Spiked. Для дайджесту це забагато тексту і тому я хочу поширити його тут.
-----------------------
Держава регулює, забороняє або криміналізує найбезпечніші повсякденні види діяльності
Цього тижня прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер пообіцяв зробити громади безпечнішими, вивівши більше поліцейських на вулиці. Це є частиною ширшого плану лейбористського уряду щодо більш рішучого втручання в життя громади. Це бажання контролювати та регулювати діяльність людей далеко не унікальне для цього лейбористського уряду.
Скоріше це частина довгострокової тенденції, коли держава прагне дедалі більше контролювати наше повсякденне життя. Це суперечить набагато тривалішій традиції громадянської свободи. На наших вулицях, у наших домівках і в неофіційних громадських місцях має залишатися життя, в якому люди можуть вільно організовувати справи між собою. Тобто, простори в яких вони вільні встановлювати власні правила, а держава втручається туди лише у випадках злочинів та інших порушень закону. Проте за останні 20 років чи близько того державне регулювання поширилося на повсякденне життя, розмиваючи наші свободи.
Сьогодні ми все частіше поводимося згідно з офіційними кодексами чи правилами, або підлягаємо кримінальним наказам чи покаранням за виконання повсякденних дій. Все частіше повсякденні дії, такі як годування голубів, гра в м’яч або просто перебування в групі, стають кримінальними злочинами. Запроваджені як частина Закону про антисоціальну поведінку, злочинність і поліцейську діяльність 2014 року, так звані Накази про охорону громадських місць (PSPO) надали радам в Англії та Уельсі надзвичайно широкі повноваження придумувати злочини та карати за них. Як наслідок, зараз існує понад 2000 нових правових кодексів, які забороняють багато тисяч повсякденних дій, включаючи сон у громадських місцях або відтворення музики на вулиці.
Нові накази від лейбористів лише нададуть владі повноважень криміналізувати досі непримітну поведінку. Сьогодні криміналізовано діяльність, яка нікому не завдає шкоди та не завдає значних неприємностей суспільству. Саме визначення “злочину” було переосмислено та тривіалізовано. Замість того, щоб класифікувати дії, які серйозно заважають іншим, кримінальні дії можуть стосуватися поведінки, яка дратує чи ображає, або має “шкідливий вплив”. Різниця між злочином і незлочинністю розмивається. З кимось, хто порушує правила, можна поводитись і карати його так само, як з кимось, спійманим на крадіжці в магазині. Розробляється кримінальне законодавство для вирішення побутових соціальних проблем.
Перевизначення повсякденного життя як злочинного або потенційно злочинного означає, що всі сфери існування стають відкритими для державного управління, спостереження та покарання. Однак повсякденне життя не просто криміналізується. Воно також підлягає процесу ліцензування. Це означає, що люди тепер повинні запитувати дозвіл або подавати документи на ліцензії, перш ніж виконувати повсякденну діяльність, від роздачі листівок до збору на благодійність. У деяких радах людям доводиться платити до 200 фунтів стерлінгів, щоб роздавати листівки в центрі міста. (продовження у наступному пості)

У минулому будь-хто міг поставити кіоск у місті чи центрі міста, щоб отримати підтримку громадськості чи зібрати кошти. Зараз більшість рад вимагають, щоб ви подали заявку заздалегідь, забронювали слот та ще і сплатили комісію. У деяких районах жителі повинні заздалегідь подати свої листівки або кампанії на затвердження та перевірку радою. Ради часто вимагають оцінки ризиків і страхування громадської відповідальності для будь-якої громадської діяльності, включаючи ліцензії на збір коштів або ліцензію для кіоску. Роль ліцензування означає, що певні звичайні дії дозволені лише з офіційного дозволу, після того, як ви заповнили форму та іноді сплатили внесок. Держава видає себе фактичним власником повсякденного життя; ми можемо діяти лише на його умовах і з його дозволу. Дійсно, з’явився новий злочин – неліцензійна діяльність, коли когось штрафують не за те, що він вчинив злочин чи заподіяв неприємності, а лише за те, що він щось зробив (наприклад, роздав листівки) без згоди.
Іншою формою контролю є кодифікація повсякденного життя, за якої наша поведінка керується штучними правилами чи кодексами. У нас є мовні кодекси, які вказують нам, які слова використовувати, і кодекси захисту дітей, які вказують нам, як поводитися з дітьми, включно з правилами того, як ми стоїмо з дітьми або розмовляємо з ними. Тут порядність – це не добрі наміри чи повага до інших людей. Натомість бути хорошою людиною тепер означає підкорятися формальним правилам поведінки, починаючи від використання встановленої мови і закінчуючи дотриманням правильних протоколів “захисту”.
Користуватися здоровим глуздом або діяти спонтанно вважається “небезпечним”. Фрази “безпечний дотик”, “безпечний спорт”, “безпечні кампуси” або “безпечний секс” позначають сфери життя, які тепер мають здійснюватися згідно з офіційними правилами. Особливо виражена влада офіційної влади над нашою повсякденною мовою. Використання певних слів (незалежно від наміру чи значення) стало предметом контролю та санкцій, а інші (штучні) слова пропонуються як альтернативи. Як наші вільні стосунки, так і наші вільні судження вважаються токсичними та небезпечними.
Кодифікація повсякденного життя була написана під час пандемії Covid. Держава фактично визначила, як далеко ми повинні стояти від людей, як часто ми можемо зустрічатися та кількість членів родини та друзів, які можуть збиратися разом. У цих правилах було мало епідеміологічної логіки, але вони дуже чітко виражали ідею про те, що вільні дії призводять до зараження, тоді як стримані дії вважаються чистими та безпечними. Така кодифікація повсякденної діяльності є певною мірою найзгубнішою формою державного регулювання. Це тому, що вона потрапляє у вашу голову, на ваш язик і змінює ваші фізичні та психічні стосунки з іншими людьми. Держава стає третьою стороною або посередником у кожному спортивному клубі чи класі, і наші взаємодії стають незвичними та штучними.
У той же час, коли наша повсякденна свобода обмежується та стримується, наші ЗМІ та політичні еліти все більше представляють державну владу як по суті доброчинну та позитивну силу. У той час як громада підривається, вуличні охоронці та офіцери отримують свавільні повноваження встановлювати обмеження або виписувати штрафи – все в ім’я “захисту громад”. Політики все частіше розглядають заборони та покарання як вирішення соціальних проблем. Вони незмінно дають посадовцям більше повноважень для втручання в повсякденне життя або збільшення законних розпоряджень і штрафів. (продовження у наступному пості)

Саме за допомогою сили примусу держава намагається вирішити такі проблеми, як безпритульність чи психічні захворювання, або прагне зробити певні міські райони “гарнішими”. У той час як наші повсякденні стосунки та дії обмежені та обмежені правилами, дії чиновників дедалі більше звільняються від будь-якого процесуального контролю чи кодифікації. Багато з нових повноважень не вимагають від органів влади надання підстав або доказів, перш ніж вони можуть бути використані (тим більше належної судової процедури, у якій особа має право на захист). Офіційні особи можуть використовувати повноваження для розгону, щоб заборонити вам доступ до громадських місць, і якщо вони видадуть вам протокол, повернення стане злочином. Офіційні особи можуть стояти біля ваших дверей і виписувати наказ, який набуває юридичної сили. Деякі органи надають посадовим особам повноваження наказувати вам припинити щось робити (чи то їзда на велосипеді, плавання, скейтборд або вживання алкоголю), після чого продовжувати - означає злочин.
Свобода державних агентів регулювати та карати розширюється на кожному кроці. Нескінченне розширення державної влади розглядається як “прогресивне”, як щось, що завжди відповідає суспільним інтересам або для суспільного блага. У той час як батькам, волонтерам чи вчителям заборонено втішати дітей, якщо це передбачає фізичний контакт, поліцейські проводять повний обшук понад 100 000 дітей на рік і роздягають 3 000 із них – усе в ім’я громадської безпеки.
Для чиновників вимоги звернутися до суду чи зібрати докази все частіше сприймаються як невиправдані обмеження у здійсненні своїх повноважень. Вони бачать необхідність доводити правоту як марну трату свого часу. Натомість вони шукають “швидших, легших” повноважень, які уникають таких процесів. У результаті повсякденне життя тепер підпорядковане загальній тиранії. Навіть якщо немає правового порядку, ліцензії чи кодексу, вас все одно можуть попросити припинити те, що ви робите. Проте, замість того, щоб розглядати як авторитарну загрозу, це розширення довільної влади представляється як шлях до ввічливості та порядності – протиотрути від “антисоціальної поведінки” сусідів і співгромадян.
Нам залишається не ввічливість і соціальний порядок, а ковбойська поведінка дрібного чиновника, який дорікає і панує над громадськістю. Ви не знаєте, на кого чи на що ці посадовці наступного разу звернуть увагу; ви не знаєте, коли вам накажуть припинити все, що ви робите. Треба починати відстоювати повсякденну свободу. Захоплення держави повсякденним життям впливає на наше мислення, мову, якою ми користуємося, і на те, як ми ставимося до наших співгромадян. Якщо вам видано юридичні накази, які вказують вам, що ви можете робити у своєму домі, сфера, в якій ви повинні почуватися комфортно та безпечно, стає зоною примусу та загрози. Якщо ми не можемо проводити громадську діяльність на вулицях, це не наші вулиці.
Ми перестаємо бути громадянами й стаємо простими підданими, які мають дозвіл подорожувати з пункту А в пункт Б або відвідувати магазини, доки ми не намагаємося робити щось без дозволу. Якщо ми не можемо вести розумну розмову з нашим сусідом щодо повсякденних конфліктів чи розбіжностей і можемо говорити лише через законні розпорядження, видані радою, тоді ми не можемо спілкуватися з іншими чи вирішувати проблеми для себе. Це означає, що щоразу, коли ми стикаємося з проблемою, першим із багатьох спонукань є звернення до гарячої лінії чи офіційної форми скарги. Люди, з якими ми живемо поруч, вважаються нашими ворогами, а не товаришами, з якими ми живемо в спільному світі. Належна роль держави полягає у виявленні та судовому переслідуванні визначених злочинів, коли дії однієї особи порушують права іншої, наприклад, крадіжка, зловживання, напад або злочинна шкода. Це не те, щоб наглядати за спальними місцями бездомних або вчити сусідів тому, що вони не можуть дивитися один на одного. (закінчення у наступному пості)

(закінчення) Примус стрімко стає основною державною послугою. Це марна, соціально деструктивна, трата ресурсів. Правда полягає в тому, що єдиним джерелом цивілізованості та суспільного порядку є свобода. Міська вулиця стає приємною завдяки тому, що на ній роблять люди. Бути вільним – це не панувати над людьми, тикати їм очі наказами – це входити у простір вільних стосунків, де ми ведемо переговори та об’єднуємося з іншими, беремо із задоволенням на себе обов’язки громадянина. Лише тоді, коли ми вільні, ми можемо відчути тепло і жвавість спільного життя, і це може надихнути нас на громадські дії.
Нинішній консенсус стверджує, що свобода — це варварство, а держава — це цивілізованість. Це неправильний шлях – сьогоднішня держава є варварством. Замість того, щоб дозволяти державі все більше і більше занурювати нас у варварство, ми повинні триматися та захищати простір, у якому ми можемо бути вільними. Тільки так наше повсякденне життя може бути джерелом задоволення, піднесення та поваги.

Великобританія: Верховний суд постановив, що трансгендерні “жінки” не є жінками

Знаковим рішенням вищий суд Великої Британії врегулював дискусію, яка роками розділяла британське суспільство, постановивши, що стать має ґрунтуватися на біологічній основі. Верховний суд одноголосно постановив, що трансгендерні жінки не є жінками за законом. Рішення встановило, що “стать” у законі про рівність відноситься до біологічної статі, і його не слід розширювати, щоб включати транс-людей із сертифікатом визнання статі (GRC). Рішення є кульмінацією тривалої судової суперечки, яка почалася в 2018 році, коли парламент Шотландії ухвалив законопроект про забезпечення гендерного балансу в радах державних органів. Це означало, що транс-жінки з GRC будуть включені до 50-відсоткової жіночої квоти, обов’язкової для громадських рад у Шотландії. Організація For Women Scotland оскаржила законність цього рішення і справа опинилася у Верховному суді в Лондоні для остаточного рішення. (telegraph)

Держава деформує ринок праці. По всій Європі зростає кількість іммігрантів, які застрягли на роботах, що не відповідають їхнім навичкам. Лікарі водять таксі, інженери прибирають офіси, а вчителі складають книжки на полицях. Не через брак таланту, а через бюрократичну тяганину, невизнані дипломи та витончену дискримінацію.
Багато хто опиняється на узбіччі ринку праці навіть тоді, коли бракує кваліфікованої робочої сили.

Із архіву.

- Правьте нами! Очольте нас нарешті. Покажіть, на кого молитися? Вкажіть шлях!
- От же ж прив'язалися. Богу моліться. І самі вирішуйте свої проблеми. Розучилися домовлятися?
- Самозванець! І таких самих із собою привів. Загублять же все. Пропадемо ми з ним. Куди податися?

Із новин: "Відсьогодні патрулювати вулиці Запоріжжя почнуть ще й поліцейські дрони".
Чекайте скоро в небі українських міст.

"Характер українських дій і надалі залишатиметься дзеркальним: на тишу будемо відповідати тишею, на російські удари – ударами, заявив президент України Володимир Зеленський".
Тобто, нікого звільнення окупованих територій? Ну то закінчуйте вже з цим. Бережіть життя людей.