Paradise Lost — Ascension: Краса знайомої меланхолії
Хоча я ніколи не зараховував себе до найвідданіших шанувальників Paradise Lost, щоб авторитетно розсуджувати про найкращі та найгірші альбоми гурту, я завжди уважно стежив за їхньою творчістю. Від сирого дум-дезу ранніх робіт, експериментів із готичним роком до вишуканого металу нульових — кожен етап цієї легендарної галіфакської команди знаходив у мені відгук.
⚫ Попередній альбом Obsidian приємно вразив, особливо треком «Darker Thoughts» з його виразними середньовічними мотивами. Новий реліз, Ascension, загалом залишає позитивне враження, проте не викликає того самого тотального захвату — знайома ситуація для гуртів із настільки великою дискографією.
Варто зазначити, що альбом вийшов на тлі кадрових змін: місце за ударною установкою залишив Гвідо Монтанаріні (ставши шостим барабанщиком, що покинув гурт), а на його місце повернувся Джеф Сінгер.
На цьому етапі кар'єри Paradise Lost нікому нічого не доводять — їхній внесок в історію музики незаперечний. Тому Ascension пропонує слухачеві знайому, відточену роками формулу: мелодійний дум-метал із готичною атмосферою та фірмовими патернами. Втім, подекуди можна вловити ледь помітні відсилки до Metallica чи Type O Negative. Гурт вкотре майстерно цитує власну творчість, знаходячи золоту середину між масивними думовими рифами та витонченими готичними полотнами, які вони грали в другій половині 90-х.
Дата релізу: 19.09.2025
🎵 Улюблені треки: Tyrants Serenade, Salvation, Lay A Wreath Upon The World, Savage Days, Sirens
🎙 Співзвучні: My Dying Bride, Anathema, Katatonia, Tiamat, Moonspell, Novembers Doom
🌟 🌟 🌟 🌟 (добре, але не видатний, утім зберігає вірність стилю)
🎧 Слухати: https://paradiselost.bfan.link/ascension
#DoomMetal #DeathMetal #GothicMetal #UK
Хоча я ніколи не зараховував себе до найвідданіших шанувальників Paradise Lost, щоб авторитетно розсуджувати про найкращі та найгірші альбоми гурту, я завжди уважно стежив за їхньою творчістю. Від сирого дум-дезу ранніх робіт, експериментів із готичним роком до вишуканого металу нульових — кожен етап цієї легендарної галіфакської команди знаходив у мені відгук.
Варто зазначити, що альбом вийшов на тлі кадрових змін: місце за ударною установкою залишив Гвідо Монтанаріні (ставши шостим барабанщиком, що покинув гурт), а на його місце повернувся Джеф Сінгер.
На цьому етапі кар'єри Paradise Lost нікому нічого не доводять — їхній внесок в історію музики незаперечний. Тому Ascension пропонує слухачеві знайому, відточену роками формулу: мелодійний дум-метал із готичною атмосферою та фірмовими патернами. Втім, подекуди можна вловити ледь помітні відсилки до Metallica чи Type O Negative. Гурт вкотре майстерно цитує власну творчість, знаходячи золоту середину між масивними думовими рифами та витонченими готичними полотнами, які вони грали в другій половині 90-х.
✔️ Підсумовуючи, Ascension не викликав ані ейфорії, ані розчарування. Це якісна, зріла робота, яка, на відміну від деяких альбомів їхніх колег по сцені, не звучить вимучено. На своєму сімнадцятому альбомі Paradise Lost вкотре доводять: джерело їхньої фірмової меланхолії невичерпне, а відчаю ніколи не буває забагато. Це музика, що знаходить красу у стражданні.
Дата релізу: 19.09.2025
#DoomMetal #DeathMetal #GothicMetal #UK
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤🔥15❤6💯1
тимчик, канєш, лютий троль!
це було дуже тонко та іронічно😁
✔️ підпишіться на його канал: https://www.tg-me.com/tymchyk
це було дуже тонко та іронічно😁
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🤣9🔥3💯1
Amorphis — Borderland (2025): Робота над помилками та повернення до себе
Моє знайомство з новим альбомом Amorphis, Borderland, було непростим і сповненим упереджень. Спочатку на моє сприйняття сильно вплинули вкрай негативні відгуки друзів, які назвали реліз чи то вторинним, чи то занадто «стариганським». Коли оточення так категорично критикує роботу улюбленого гурту, важко залишатися об'єктивним.
Проте, відкинувши чужі думки, я вирішив дати альбому ще один шанс. І, нічого не очікуючи, отримав зовсім інший досвід. Можливо, вся справа була в настрої: за вікном падав осінній дощ, і меланхолійні мелодії Borderland ідеально влучили в цю атмосферу, розкрившись із нового боку. Це був стабільно збалансований альбом від фінських класиків, яким, як і Paradise Lost, давно не потрібно нікому нічого доводити.
⚫ Стилістично Borderland набагато ближчий до Queen of Time та Under the Red Cloud, ніж до свого попередника, Halo, який отримав чимало заслуженої критики. Здається, музиканти справді провели роботу над помилками, повернувшись до перевіреної формули: плавне поєднання чарівних, фірмових мелодій та заспокійливого голосу Томі Йоутсена.
🎵 Альбом одразу бере хороший старт з треку «The Circle» — це потужний і мелодійний опенер з насиченими клавішними, хоч і не дотягує до шедеврального «The Bee». Композиція «Bones» приємно відсилає до звучання епохи Eclipse, демонструючи, що гурт не забуває своє коріння.
Далі альбом тримає планку, хоча і не без недоліків. Деякі пісні здаються затягнутими, а «Dancing Shadow», попри свою назву, не пропонує нічого, крім легкої танцювальності. По-справжньому виділяється «Fog to Fog» — беззаперечний фаворит платівки. Середньовічні фолькові мотиви, кришталево чисті аранжування та потужне гітарне соло створюють неймовірну атмосферу і захоплюють від першої до останньої ноти. Також запам'ятовуються клавішні партії в «The Strange» та атмосферність «Light and Shadow», тоді як балада «Tempest», на жаль, виявилася невиразним філером.
Чи є Borderland ідеальним альбомом? Ні. Часом відчувається, що музиканти діють за перевіреною схемою, а у вокалі Томі Йоутсена з’явилася певна втома, майстерно прихована за бездоганним професіоналізмом. Проте це величезний крок уперед порівняно з монотонним Halo.
Дата релізу: 26.09.2025
🎵 Рекомендовані треки: The Circle, Fog to Fog, Light and Shadow, The Lantern
🎙 Співзвучні: Dark Tranquility, The Halo Effect, Mors Principium Est, Insomnium, Swallow The Sun
⭐️ ⭐️ ⭐️ ⭐️ (бракувало пристрасті і невимушеної легкості, яка була)
🎧 Слухати: https://bio.to/amorphis
#MelodicDeathMetal #ProgressiveMetal #Finland
Моє знайомство з новим альбомом Amorphis, Borderland, було непростим і сповненим упереджень. Спочатку на моє сприйняття сильно вплинули вкрай негативні відгуки друзів, які назвали реліз чи то вторинним, чи то занадто «стариганським». Коли оточення так категорично критикує роботу улюбленого гурту, важко залишатися об'єктивним.
Проте, відкинувши чужі думки, я вирішив дати альбому ще один шанс. І, нічого не очікуючи, отримав зовсім інший досвід. Можливо, вся справа була в настрої: за вікном падав осінній дощ, і меланхолійні мелодії Borderland ідеально влучили в цю атмосферу, розкрившись із нового боку. Це був стабільно збалансований альбом від фінських класиків, яким, як і Paradise Lost, давно не потрібно нікому нічого доводити.
Далі альбом тримає планку, хоча і не без недоліків. Деякі пісні здаються затягнутими, а «Dancing Shadow», попри свою назву, не пропонує нічого, крім легкої танцювальності. По-справжньому виділяється «Fog to Fog» — беззаперечний фаворит платівки. Середньовічні фолькові мотиви, кришталево чисті аранжування та потужне гітарне соло створюють неймовірну атмосферу і захоплюють від першої до останньої ноти. Також запам'ятовуються клавішні партії в «The Strange» та атмосферність «Light and Shadow», тоді як балада «Tempest», на жаль, виявилася невиразним філером.
Чи є Borderland ідеальним альбомом? Ні. Часом відчувається, що музиканти діють за перевіреною схемою, а у вокалі Томі Йоутсена з’явилася певна втома, майстерно прихована за бездоганним професіоналізмом. Проте це величезний крок уперед порівняно з монотонним Halo.
✔️ Borderland
— це альбом, на якому Amorphis, здається, скинули кайдани самоповторів і просто записали музику, яка приносить радість. І ця емоція передається слухачеві, змушуючи знову і знову повертатися до найкращих треків та уявляти, як потужно вони звучатимуть наживо.
Дата релізу: 26.09.2025
#MelodicDeathMetal #ProgressiveMetal #Finland
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍12❤4❤🔥2🤔1😍1💯1👀1
YouTube
Robert Plant - Everybody's Song (Official Music Video)
Robert Plant and Saving Grace perform Low's "Everybody's Song," from their album 'Saving Grace,' out now on Nonesuch Records: https://robertplant.lnk.to/savinggrace
Written by Mimi Parker, Zak Micheletti, Alan Sparhawk
Robert Plant – Vocals
Suzi Dian…
Written by Mimi Parker, Zak Micheletti, Alan Sparhawk
Robert Plant – Vocals
Suzi Dian…
Robert Plant & Saving Grace - Однойменний альбом.
Чудовий саундтрек для дощової неділі.
Слухаючи, як осінь стукає дощем у Ваше вікно, ідеально вмикати "Saving Grace" — однойменний альбом від Роберта Планта та його нового, але вже зіграного колективу. Це не черговий сольний альбом у звичному розумінні, а повноцінний гурт (зверніть на це увагу, я теж не відразу розібрався!), з яким Плант гастролює останні роки. Музиканти тут творять атмосферний рутс-фолк та блюз, свідомо уникаючи рок-гуркоту. І даний альбом є збіркою переосмислених кавевів, де старовинні пісні отримують нове, делікатне звучання.
Якщо Вам свого часу сподобався його знаковий, ґремміносний альбом "Raising Sand" (про який я обов'язково зроблю окреме ессе) з Елісон Краусс — цей реліз точно для Вас. "Saving Grace" продовжує цю лінію, але замість класичної американи тут ми чуємо більш фолкові та іноді містичні відтінки.
Особлива родзинка — вокальні діалоги Планта зі співачкою Сюзі Діан. Вони звучать стримано, але дуже проникливо.
Ця платівка може стати гарним фоном для завершення недільного вечора: спокійна та наповнена музичною глибиною.
https://youtu.be/tfcRe8NyFjE?si=22g7mIpEqv5Xnm3l
Чудовий саундтрек для дощової неділі.
Слухаючи, як осінь стукає дощем у Ваше вікно, ідеально вмикати "Saving Grace" — однойменний альбом від Роберта Планта та його нового, але вже зіграного колективу. Це не черговий сольний альбом у звичному розумінні, а повноцінний гурт (зверніть на це увагу, я теж не відразу розібрався!), з яким Плант гастролює останні роки. Музиканти тут творять атмосферний рутс-фолк та блюз, свідомо уникаючи рок-гуркоту. І даний альбом є збіркою переосмислених кавевів, де старовинні пісні отримують нове, делікатне звучання.
Якщо Вам свого часу сподобався його знаковий, ґремміносний альбом "Raising Sand" (про який я обов'язково зроблю окреме ессе) з Елісон Краусс — цей реліз точно для Вас. "Saving Grace" продовжує цю лінію, але замість класичної американи тут ми чуємо більш фолкові та іноді містичні відтінки.
Особлива родзинка — вокальні діалоги Планта зі співачкою Сюзі Діан. Вони звучать стримано, але дуже проникливо.
Ця платівка може стати гарним фоном для завершення недільного вечора: спокійна та наповнена музичною глибиною.
https://youtu.be/tfcRe8NyFjE?si=22g7mIpEqv5Xnm3l
❤8👍2❤🔥1🔥1
А якщо ви раптом цього вечора не хочете занурювати занадто глибоко і бажаєте чогось подинамічніше, то ось вам класика з 90х, про яку багато людей мабуть і не чуло
⬇️⬇️⬇️
⬇️⬇️⬇️
👍2
YouTube
I Alone
Provided to YouTube by Universal Music Group
I Alone · Live
Throwing Copper
℗ 1994 UMG Recordings, Inc.
Released on: 2019-07-19
Producer: Live
Producer: Jerry Harrison
Mixing Engineer: Tom Lord-Alge
Composer Lyricist: Ed Kowalczyk
Composer Lyricist:…
I Alone · Live
Throwing Copper
℗ 1994 UMG Recordings, Inc.
Released on: 2019-07-19
Producer: Live
Producer: Jerry Harrison
Mixing Engineer: Tom Lord-Alge
Composer Lyricist: Ed Kowalczyk
Composer Lyricist:…
Throwing Copper від Live — реліз 1994 року, що став справжнім мостом між гранджем і наступною хвилею альтернативного року.
#trueclassic
Альбом Throwing Copper вийшов 26 квітня 1994 року, лише за два тижні після смерті Курта Кобейна. В той час, коли музичний світ був у стані шоку, грандж-епоха трагічно добігла до свого кінця і публіка шукала щось нове, щось, що могло б ввібрати в себе ту сиру емоційність, але при цьому запропонувати певний промінь надії. І тут на сцену вийшли Live з їхнім третім студійним альбомом.
Хлопці зростали у так званому "іржавому поясі" Америки. Їхнє провінційне походження, ця "провінційна туга" і відчуття замкненості у рідному місті, знайшли потужне відображення в їхній музиці. Лірика Еда Ковальчика надихалася індійською філософією, що додавало пісням духовної глибини та екзистенційного пошуку, чого часто бракувало їхнім колегам по сцені, які топили слухача в нігілізмі гранжу. Продюсуванням займався Джеррі Гаррісон з Talking Heads, і це була просто геніальна знахідка, бо він допоміг гурту відточити їхнє звучання до епічного розмаху.
Атмосфера та Звукова Картина
Щойно вмикаєш Throwing Copper, одразу занурюєшся в цю потужну, але водночас меланхолійну атмосферу.
Звичайно, в першу чергу хочеться згадати їхні хіти. "Selling the Drama" містить жвавий, майже R.E.M.-івський гітарний джем та лірику із сильним політичним підтекстом. І, звісно, "I Alone" – ця пісня про беззастережне кохання та самотність.
Але справжньою ягідкою альбому є "Lightning Crashes". Ця балада, присвячена пам'яті їхньої загиблої однокласниці, розповідає історію про смерть матері під час пологів і одночасне народження нової дитини, зациклюючи коло життя. Пісня, що будується від тихого шепоту до гігантської, емоційної кульмінації, стала символом 90-х.
На момент виходу критики сприйняли Throwing Copper дуже позитивно, відзначаючи "епічне звучання" гурту та їхню майстерність. Але справжній прорив трапився пізніше. Альбом не "вистрілив" миттєво, він продавався поступово, "нарощуючи оберти". У 1995 році він піднявся на перше місце в чарті Billboard і став 8-кратно платиновим, продавши понад 8 мільйонів копій лише в США.
Це була та платівка, яка знайшла свого слухача у масовій аудиторії, хоча деякі і називали гурт "претензійним". Але я вважаю, що саме ця їхня подача, поєднана з душевною лірикою, дозволила мільйонам людей знайти в ньому щось для себе.
Особливе місце в історії альбому посідає пісня "Lightning Crashes". У 1995 році, після теракту в Оклахома-Сіті, на місцевих радіостанціях її почали використовувати як пісню скорботи та надії, вона стала неофіційним саундтреком для жалоби та відновлення нації. Це підняло її статус до чогось більшого, ніж просто рок-хіт.
Throwing Copper для мене є першим альбомом із ери пост-гранджа. Він взяв гітарний драйв і емоційну інтенсивність сіетлської сцени, але додав до них більш мелодійні структури, чистий вокал і оптимістичніші гітарні гармонії, прокладаючи шлях для багатьох гуртів, що домінували в ефірі 2000-х (привіт, Nickelback)
Сам альбом увійшов до списку "500 найкращих альбомів усіх часів" Зали слави рок-н-ролу, що підтверджує його незаперечний статус культурної віхи 90-х.
І після розбору всіх матеріалів, які я використав при написанні цієї замітки, я так і не можу зрозуміти одного - чого цей альбом неначе відсутній в нашому музичному просторі?
https://music.youtube.com/watch?v=SjAgP7GwsGA&si=pR5fh6ndVtzwvuWm
#trueclassic
Альбом Throwing Copper вийшов 26 квітня 1994 року, лише за два тижні після смерті Курта Кобейна. В той час, коли музичний світ був у стані шоку, грандж-епоха трагічно добігла до свого кінця і публіка шукала щось нове, щось, що могло б ввібрати в себе ту сиру емоційність, але при цьому запропонувати певний промінь надії. І тут на сцену вийшли Live з їхнім третім студійним альбомом.
Хлопці зростали у так званому "іржавому поясі" Америки. Їхнє провінційне походження, ця "провінційна туга" і відчуття замкненості у рідному місті, знайшли потужне відображення в їхній музиці. Лірика Еда Ковальчика надихалася індійською філософією, що додавало пісням духовної глибини та екзистенційного пошуку, чого часто бракувало їхнім колегам по сцені, які топили слухача в нігілізмі гранжу. Продюсуванням займався Джеррі Гаррісон з Talking Heads, і це була просто геніальна знахідка, бо він допоміг гурту відточити їхнє звучання до епічного розмаху.
Атмосфера та Звукова Картина
Щойно вмикаєш Throwing Copper, одразу занурюєшся в цю потужну, але водночас меланхолійну атмосферу.
Звичайно, в першу чергу хочеться згадати їхні хіти. "Selling the Drama" містить жвавий, майже R.E.M.-івський гітарний джем та лірику із сильним політичним підтекстом. І, звісно, "I Alone" – ця пісня про беззастережне кохання та самотність.
Але справжньою ягідкою альбому є "Lightning Crashes". Ця балада, присвячена пам'яті їхньої загиблої однокласниці, розповідає історію про смерть матері під час пологів і одночасне народження нової дитини, зациклюючи коло життя. Пісня, що будується від тихого шепоту до гігантської, емоційної кульмінації, стала символом 90-х.
На момент виходу критики сприйняли Throwing Copper дуже позитивно, відзначаючи "епічне звучання" гурту та їхню майстерність. Але справжній прорив трапився пізніше. Альбом не "вистрілив" миттєво, він продавався поступово, "нарощуючи оберти". У 1995 році він піднявся на перше місце в чарті Billboard і став 8-кратно платиновим, продавши понад 8 мільйонів копій лише в США.
Це була та платівка, яка знайшла свого слухача у масовій аудиторії, хоча деякі і називали гурт "претензійним". Але я вважаю, що саме ця їхня подача, поєднана з душевною лірикою, дозволила мільйонам людей знайти в ньому щось для себе.
Особливе місце в історії альбому посідає пісня "Lightning Crashes". У 1995 році, після теракту в Оклахома-Сіті, на місцевих радіостанціях її почали використовувати як пісню скорботи та надії, вона стала неофіційним саундтреком для жалоби та відновлення нації. Це підняло її статус до чогось більшого, ніж просто рок-хіт.
Throwing Copper для мене є першим альбомом із ери пост-гранджа. Він взяв гітарний драйв і емоційну інтенсивність сіетлської сцени, але додав до них більш мелодійні структури, чистий вокал і оптимістичніші гітарні гармонії, прокладаючи шлях для багатьох гуртів, що домінували в ефірі 2000-х (привіт, Nickelback)
Сам альбом увійшов до списку "500 найкращих альбомів усіх часів" Зали слави рок-н-ролу, що підтверджує його незаперечний статус культурної віхи 90-х.
І після розбору всіх матеріалів, які я використав при написанні цієї замітки, я так і не можу зрозуміти одного - чого цей альбом неначе відсутній в нашому музичному просторі?
https://music.youtube.com/watch?v=SjAgP7GwsGA&si=pR5fh6ndVtzwvuWm
👍9
Blind Equation – A Funeral In Purgatory (2025). Від блекухи до фонку. Передоз і втома слухача.
Blind Equation — це той випадок, коли гурт існує понад десять років, але звучить так, ніби зумери взяли на понт все, що слухали за останні п'ять років, і вивалили на слухача. А ви жріть це все нахуй!
Їхній новий альбом A Funeral In Purgatory — це тотальне засилля екшену, хаосу і, чого вже там, лютого снобізму, що прагне здаватися максимально несподіваним.
▶️ Щойно натискаєш Play, як тебе одразу ж кидає в пекло божевільного стилістичного міксу. В межах однієї пісні гурт примудряється змішати блек-метал (з вокалом, що нагадує Лабіринтус Стеларум), ретровейв, грайндкор, трепчик і дивний космік-блек з атональними ходами та грайндкоровими ударними. І це лише початок!
У другій композиції шугейзова стіна звуку пре на нагромаджене місиво гітар і синтів. До цього додайте трепові біти, скрімо-вокал і металкорчик — і, як це не дивно, воно все якось примудряється працювати в купі, хоча й виглядає, як аварія поїзда на стику жанрів.
Проте, не завжди цей експеримент спрацьовує на 100%. Навіть не встигаєш зрозуміти, як почала грати третя пісня, а тут уже фонк і трепчик із якимось ригаючим скрімом, що буквально створює блювотний ефект. Крінж, словом.
Це відчуття, ніби музиканти свідомо кажуть: "А ми такі ахуєнні, що змішаємо блекуху, фонк, космічні синти і протяжні тремоло, щоб забить хуй на логіку структурування пісень, і для нас нічого нема неможливого. Ви повинні нас понять."
🎵 Заголовний трек «A Funeral In Purgatory» намагається трохи урівноважити хаотичну ситуацію. Він стартує як лонг-волл саунд, який хоче здаватися атмосферним блек-металом, але по-факту звучить на базі металкору зі спрощеними поп-структурами та фонковими глюкаючими синтами. Знову ж, це набір лютого снобізму, але він хоча б відносно збалансований. Добре, що гурт вставив інтерлюдію, яка дає хоч трохи перепочинку. Вона звучить таємниче, атмосферно, ніби щось прибуває з космосу і загрожує цьому світу. Але спокійно музикантам не сидиться, і вони знову навалюють крінжі з нелогічних структур.
Але найбільша проблема альбому розкривається у другій половині. Після стартового подиву і жанрових приколів, альбомчик потроху набридає. Починають повторюватися одні й ті ж рішення, а від такого засилля одноманітної какофонії слухач просто втомиться. Особливо, якщо йому, як то кажуть, сруть у вуха. Тож, друга половина стає найменш цікавою. Можливо, це просто я вже заїбався слухати звуковий кал, але факт залишається фактом: гурт перегнув з кількістю елементів і відчувається передоз в усьому.
Дата релізу: 18.07.2025
🎵 Рекомендовані треки: Flashback, It Feels Like the End, A Funeral
🎙 Співзвучні: FIRE-TOOLZ, Deathtrippa, Temenigru, Cocojoey
🌟 🌟 🌟
🎧 Слухати: https://linktr.ee/BlindEquation
#Cybergrind #Metalcore #Grindcore #BlackMetal #USA
Blind Equation — це той випадок, коли гурт існує понад десять років, але звучить так, ніби зумери взяли на понт все, що слухали за останні п'ять років, і вивалили на слухача. А ви жріть це все нахуй!
Їхній новий альбом A Funeral In Purgatory — це тотальне засилля екшену, хаосу і, чого вже там, лютого снобізму, що прагне здаватися максимально несподіваним.
У другій композиції шугейзова стіна звуку пре на нагромаджене місиво гітар і синтів. До цього додайте трепові біти, скрімо-вокал і металкорчик — і, як це не дивно, воно все якось примудряється працювати в купі, хоча й виглядає, як аварія поїзда на стику жанрів.
Проте, не завжди цей експеримент спрацьовує на 100%. Навіть не встигаєш зрозуміти, як почала грати третя пісня, а тут уже фонк і трепчик із якимось ригаючим скрімом, що буквально створює блювотний ефект. Крінж, словом.
Це відчуття, ніби музиканти свідомо кажуть: "А ми такі ахуєнні, що змішаємо блекуху, фонк, космічні синти і протяжні тремоло, щоб забить хуй на логіку структурування пісень, і для нас нічого нема неможливого. Ви повинні нас понять."
Але найбільша проблема альбому розкривається у другій половині. Після стартового подиву і жанрових приколів, альбомчик потроху набридає. Починають повторюватися одні й ті ж рішення, а від такого засилля одноманітної какофонії слухач просто втомиться. Особливо, якщо йому, як то кажуть, сруть у вуха. Тож, друга половина стає найменш цікавою. Можливо, це просто я вже заїбався слухати звуковий кал, але факт залишається фактом: гурт перегнув з кількістю елементів і відчувається передоз в усьому.
✅ Blind Equation, безперечно, є сміливцями, бо де ще ви почуєте ретровейв у металкорі, а грайндкор і космічний блек-метал в одному флаконі? Це наочна історія про те, як зумери уявляють метал. Але їхня робота відштовхує: що багато, то не здраво. Мене лякає перспектива, що скоро з металу залишиться тільки одна назва.
Дата релізу: 18.07.2025
#Cybergrind #Metalcore #Grindcore #BlackMetal #USA
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥7❤3👀3
Forwarded from Smak
⚡️Люди наближені до ОП повідомляють, що Зеленський доєднався до субкультури потужнемо
Потужнемо сумують за 2022, де була віра в перемогу, ріжуться, бо не бачать сенсу жити без кордонів 1991 та слухають сумні ремікси смарагдового неба і доброго вечора ми з України.
Smak | Монобаза
Потужнемо сумують за 2022, де була віра в перемогу, ріжуться, бо не бачать сенсу жити без кордонів 1991 та слухають сумні ремікси смарагдового неба і доброго вечора ми з України.
Smak | Монобаза
🤣74🤮4💅3❤1
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😁37
Psycho-Frame — Salvation Laughs in the Face of a Grieving Mother (2025): Рецензія на звукову катівню
Мої стосунки з дезкором завжди були, скажімо так, дипломатичними. Тому, обережно вмикаючи новий альбом Psycho-Frame, я очікував чого завгодно, але точно не задоволення. Проте реальність виявилася несподіваною, і цей реліз змусив мене переглянути власні упередження.
Я ніколи не був прихильником ревайвлу «майспейс-дезкору» — тренду, де гурти ніби змагаються в екстремальності. Та і дезкор як жанр, довго не міг співіснувати та порозумітися зі мною в одному плейлисті. Я постійно йому казав "от чого ти ореш на мене як чокнутий?"😤
Існує думка, що гіпероктанові барабани, екстремально низький стрій гітар та максимальна звукова компресія стали простим способом привернути увагу, перетворивши музику на змагання «хто зіграє важче та брутальніше» і завдяки такому підходу, гурти добивалися успіху.
🫣 І саме тут Psycho-Frame дивують. Попри всю свою агресію, психологічний/емоційний тиск, вони не забувають про мелодії, що вже вирізняє їх на тлі безликих «дробилок». Але не варто обманювати себе: за своєю суттю, Salvation Laughs... — це звуковий еквівалент дикунського нападу з синдромом дефіциту уваги. Композиції рідко фокусуються на одній ідеї довше п'ятнадцяти секунд. Нестримні бласт-біти та гравіті-бласти, технічні, майже математичні рифи та вокал, що балансує на межі людських можливостей, — усе це створює отруйну, тягучу атмосферу справжньої звукової катівні. Це щільно збитий, сипучий потік нещадних звуків, зіграний з вражаючою технічністю.
✔️ Однак не варто шукати тут продуману структуру, покликану передати трагедію чи викликати катарсис. Це «майспейс-дезкор», і йому байдуже на високі сенси. Один хрен, ви там їх не розчуєте толком. Його мета значно простіша і водночас страшніша: дослідити найтемніші закутки людської душі, розкопати її звірину сутність і випустити на волю всіх внутрішніх демонів. І, варто визнати, з цим завданням Psycho-Frame справляються блискуче.
➿ ➿ ➿ ➿ ➿ ➿
Дата релізу: 25.07.2025
🎵 Рекомендовані треки: INVERTED SPEAR OF HEAVEN, THE PORTAL, ENDLESS AGONAL DEVOTION, FILLETED AND FUCKED
🎙 Співзвучні: Signs of the Swarm, CELL, Face Yourself, Nylist, Carcosa, Despised Icon, Mental Cruelty
🌟 🌟 🌟 🌟
🎧 Слухати: https://bfan.link/SLITFOAGM
#Deathcore #USA
Мої стосунки з дезкором завжди були, скажімо так, дипломатичними. Тому, обережно вмикаючи новий альбом Psycho-Frame, я очікував чого завгодно, але точно не задоволення. Проте реальність виявилася несподіваною, і цей реліз змусив мене переглянути власні упередження.
Я ніколи не був прихильником ревайвлу «майспейс-дезкору» — тренду, де гурти ніби змагаються в екстремальності. Та і дезкор як жанр, довго не міг співіснувати та порозумітися зі мною в одному плейлисті. Я постійно йому казав "от чого ти ореш на мене як чокнутий?"😤
Існує думка, що гіпероктанові барабани, екстремально низький стрій гітар та максимальна звукова компресія стали простим способом привернути увагу, перетворивши музику на змагання «хто зіграє важче та брутальніше» і завдяки такому підходу, гурти добивалися успіху.
✔️ Однак не варто шукати тут продуману структуру, покликану передати трагедію чи викликати катарсис. Це «майспейс-дезкор», і йому байдуже на високі сенси. Один хрен, ви там їх не розчуєте толком. Його мета значно простіша і водночас страшніша: дослідити найтемніші закутки людської душі, розкопати її звірину сутність і випустити на волю всіх внутрішніх демонів. І, варто визнати, з цим завданням Psycho-Frame справляються блискуче.
Дата релізу: 25.07.2025
#Deathcore #USA
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥7💯1🤣1
Fox Lake – New World Heat (2025): Талановитий флоу на шаблонних рифах
У сучасному металізованому хардкорі існує чіткий вододіл: до і після останнього альбому Knocked Loose. Вони встановили настільки високу планку, що будь-який новий реліз у суміжному жанрі мимоволі розглядається крізь призму їхнього досягнення. І хоча другий повноформатник Fox Lake, New World Heat, безсумнівно, знайде свою аудиторію, мої враження від нього залишилися доволі неоднозначними.
З одного боку, цікаво спостерігати, як реп-метал 90-х, що колись гримів завдяки Clawfinger, Stuck Mojo та Biohazard, досі знаходить відгук у нових поколінь. З іншого — неможливо ігнорувати відчуття, що пік актуальності жанру минув років п'ятнадцять тому, а особисто я встиг ним пересититися ще в студентські роки.
Головний парадокс New World Heat у тому, що він одночасно звучить агресивно, енергійно та по-хуліганськи, але при цьому є до болю примітивним. Гурт рухається за найпростішою схемою «куплет-приспів-брейкдаун», не пропонуючи слухачеві нічого свіжого. Брейкдауни звучать шаблонно, біти — нудно, а скретчі діджея — просто не цікаво.
⚫ Альбом чітко ділиться на дві нерівноцінні частини. Реп-складова тут чудова: вокаліст має відмінний, технічний флоу, а хіп-хоп біти дійсно качають. Але щойно починається метал, усе розсипається: Fox Lake перетворюються на бліду копію Fever 333, а гітарні рифи віддають вторинністю в дусі Тома Морелло, позбавленою його оригінальності. Тексти, на жаль, є найслабшою ланкою, не пропонуючи ані цікавих ідей, ані винахідливості.
☝️ Цікавий момент: композиції за участю запрошених артистів звучать набагато яскравіше за сольні треки, ніби чужа енергія змушує гурт виходити за межі власної зони комфорту.
Дата релізу: 01.08.2025
🎵 Могли б вам сподобатися: Go 4 The Throat, Freestyle, Cold Hard Truth, Headshot
🎙 Співзвучні: Fever 333, Rage Against The Machine, Stray From The Path, Thrown
🌟 🌟
🎧 Слухати: https://foxlake.ffm.to/newworldheat
#NuMetal #RapMetal #Hardcore #USA
У сучасному металізованому хардкорі існує чіткий вододіл: до і після останнього альбому Knocked Loose. Вони встановили настільки високу планку, що будь-який новий реліз у суміжному жанрі мимоволі розглядається крізь призму їхнього досягнення. І хоча другий повноформатник Fox Lake, New World Heat, безсумнівно, знайде свою аудиторію, мої враження від нього залишилися доволі неоднозначними.
З одного боку, цікаво спостерігати, як реп-метал 90-х, що колись гримів завдяки Clawfinger, Stuck Mojo та Biohazard, досі знаходить відгук у нових поколінь. З іншого — неможливо ігнорувати відчуття, що пік актуальності жанру минув років п'ятнадцять тому, а особисто я встиг ним пересититися ще в студентські роки.
Головний парадокс New World Heat у тому, що він одночасно звучить агресивно, енергійно та по-хуліганськи, але при цьому є до болю примітивним. Гурт рухається за найпростішою схемою «куплет-приспів-брейкдаун», не пропонуючи слухачеві нічого свіжого. Брейкдауни звучать шаблонно, біти — нудно, а скретчі діджея — просто не цікаво.
✔️ У підсумку, New World Heat — це альбом із сильним вокалістом та чудовою хіп-хоп основою, які, на жаль, поховані під шаром застарілих та нецікавих метал-кліше. Потенціал у гурту є, але для його реалізації їм необхідно або повністю зануритись у хіп-хоп, або нарешті знайти спосіб осучаснити свою важку складову.
Дата релізу: 01.08.2025
#NuMetal #RapMetal #Hardcore #USA
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤7👍6💯1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
але ж вміють люди в розривні перформанси 💪
😁25🔥14❤3
YouTube
Semi Automatic Facial Reconstruction
Provided to YouTube by Century Media
Semi Automatic Facial Reconstruction · Sanguisugabogg · Travis Ryan · Cattle Decapitation
Hideous Aftermath
℗ 2025 Century Media Records Ltd. under exclusive license from Sanguisugabogg
Released on: 2025-10-10
Associated…
Semi Automatic Facial Reconstruction · Sanguisugabogg · Travis Ryan · Cattle Decapitation
Hideous Aftermath
℗ 2025 Century Media Records Ltd. under exclusive license from Sanguisugabogg
Released on: 2025-10-10
Associated…
Sanguisugabogg - Hideous Aftermath 2025
Сьогодні хочеться мняса, тому цей альбом вийшов максимально вчасно. Бажаєте чогось максимально брутального, але втомились від гіперпродюсованих та пластикових дезкор-рифів? Тоді забудьте про «найважчий брейкдаун» і приготуйтеся до справжнього, жирного брудного brutal death metal!
Sanguisugabogg є одним із найяскравіших представників нової молодої сцени, яка обігрує олдскульний Death Metal, але подає його у сучасному, драйвовому баченні. І фішка не лише в ностальгічному заграванні із флоридською классикою, але в подачі із додаванням груву, хардкору та сладжу. В найкращих традиціях постмодернової декомпозиції однозначно не скажеш який саме підвид death metal грають сучасні гурти, адже тут присутні найбрутальніші елементи з кожного, але головне — це заразний, «тупий» грув, який змушує хитати головою.
Hideous Aftermath – це їхній третій повноформатник. Хлопці відточили своє звучання, не втративши при цьому тієї первісної атмосфери. Завдяки продюсуванню від самого Курта Баллу (Converge, Nails), звук став щільним і сфокусованим. А справжня зірка банди - ударник-перкуссіоніст, чиї акценти, бласти та хронометричні відліки неможливо не помітити.
Як не кумедно це звучить в контексті такої музики, але альбом вийшов різноманітним. Альбом чудово поєднує безкомпромісну бласт-бітну нарізку, «м’ясисті» повільні сладжеві груви та індустріальні мотиви.
І звісно, варто відзначити гостей,цього альбому, в тому числі Тревіс Раян з Cattle Decapitation (на Semi Automatic Facial Reconstruction) та Defeated Sanity (на Abhorrent Contraception). І особливу відзнаку від мене отримує вступна Repulsive Demise, де проскакують цікаві індустріальні нотки.
Ні, цей альбом не про прогрессивні підходи. Це щось тупе, важке, брутальне, але неймовірно резонансне!
https://music.youtube.com/watch?v=ZZWVYDHEZbw&si=U9VzssW8NrXmW4zL
Сьогодні хочеться мняса, тому цей альбом вийшов максимально вчасно. Бажаєте чогось максимально брутального, але втомились від гіперпродюсованих та пластикових дезкор-рифів? Тоді забудьте про «найважчий брейкдаун» і приготуйтеся до справжнього, жирного брудного brutal death metal!
Sanguisugabogg є одним із найяскравіших представників нової молодої сцени, яка обігрує олдскульний Death Metal, але подає його у сучасному, драйвовому баченні. І фішка не лише в ностальгічному заграванні із флоридською классикою, але в подачі із додаванням груву, хардкору та сладжу. В найкращих традиціях постмодернової декомпозиції однозначно не скажеш який саме підвид death metal грають сучасні гурти, адже тут присутні найбрутальніші елементи з кожного, але головне — це заразний, «тупий» грув, який змушує хитати головою.
Hideous Aftermath – це їхній третій повноформатник. Хлопці відточили своє звучання, не втративши при цьому тієї первісної атмосфери. Завдяки продюсуванню від самого Курта Баллу (Converge, Nails), звук став щільним і сфокусованим. А справжня зірка банди - ударник-перкуссіоніст, чиї акценти, бласти та хронометричні відліки неможливо не помітити.
Як не кумедно це звучить в контексті такої музики, але альбом вийшов різноманітним. Альбом чудово поєднує безкомпромісну бласт-бітну нарізку, «м’ясисті» повільні сладжеві груви та індустріальні мотиви.
І звісно, варто відзначити гостей,цього альбому, в тому числі Тревіс Раян з Cattle Decapitation (на Semi Automatic Facial Reconstruction) та Defeated Sanity (на Abhorrent Contraception). І особливу відзнаку від мене отримує вступна Repulsive Demise, де проскакують цікаві індустріальні нотки.
Ні, цей альбом не про прогрессивні підходи. Це щось тупе, важке, брутальне, але неймовірно резонансне!
https://music.youtube.com/watch?v=ZZWVYDHEZbw&si=U9VzssW8NrXmW4zL
🔥10
важко сказати що вони грають, якийсь стик готики й клубної музики в похмурій атмосфері десублімації декадансу, осені і возвеличення меланхолійного самобичування
краса вуху
посилання лишу
краса вуху
посилання лишу
❤16
Blackbraid — Blackbraid III (LP, 2025). Рецензія
Настала й моя черга висловитися про альбом Blackbraid III, який цього року отримав надзвичайно інтенсивний медіа-пуш. Я щиро вважаю, що гурт не заслужив такої ажіотажної уваги, хоч би як західні метал-критики його не "облизували". Скоріше я критичний відгук від Олексія дочекаюся, ніж від медіа. Останні кілька днів я найбільш інтенсивно слухав три релізи: Paradise Lost, Blackbraid та Panopticon, і це дозволило зробити об'єктивне порівняння.
⚫ Нова робота Blackbraid справила на мене позитивне враження, але не викликала того захоплення, яке подарував Songs of Hiraeth (Panopticon). Це не означає, що Blackbraid III поганий. Він настільки якісний, наскільки це можливо в рамках жанру. Але я не готовий назвати його одним із найкращих альбомів року. Якщо Songs of Hiraeth запам'ятовується глибокою, обволікаючою атмосферою, то Чорна Коса бере своє палкою, нестримною енергією чорного металу.
✍️ І все ж, я визнаю той факт, що Blackbraid випустили свій найкращий альбом станом на зараз. Усі попередні ідеї вони згрупували в єдиний звуковий ландшафт і вдихнули в нього ковток свіжості.
Хоча акустичні інтерлюдії спершу здавалися мені не надто цікавими, після ознайомлення з концепцією альбому їхня роль стала зрозумілою. Ці маневри вирішують завдання розвитку сюжету і розкривають звукове тло. Акустика надає альбому відтінків ніжності, заривається у щось інтимне та потаємне; і хоча лірику тут практично не розбереш, можна припустити, що вона несе важливий зміст.
✔️ Загалом, я не повністю розділяю суцільний захват навколо цього альбому, але я безумовно усвідомлюю його крутість. Як мінімум 2–3 треки звідси мені дуже непогано так заходять.
Дата релізу: 08.08.2025
🎵 Рекомендовані треки: The Dying Breath of a Sacred Stag, Tears of the Dawn, And He Became the Burning Stars
🎙 Співзвучні: Saor, Abigail Williams, Panopticon, Grima, Native Front, Ulcerate
🌟 🌟 🌟 🌟
🎧 Слухати: https://blackbraid.us/
#AtmosphericBlackMetal #USA
Настала й моя черга висловитися про альбом Blackbraid III, який цього року отримав надзвичайно інтенсивний медіа-пуш. Я щиро вважаю, що гурт не заслужив такої ажіотажної уваги, хоч би як західні метал-критики його не "облизували". Скоріше я критичний відгук від Олексія дочекаюся, ніж від медіа. Останні кілька днів я найбільш інтенсивно слухав три релізи: Paradise Lost, Blackbraid та Panopticon, і це дозволило зробити об'єктивне порівняння.
Хоча акустичні інтерлюдії спершу здавалися мені не надто цікавими, після ознайомлення з концепцією альбому їхня роль стала зрозумілою. Ці маневри вирішують завдання розвитку сюжету і розкривають звукове тло. Акустика надає альбому відтінків ніжності, заривається у щось інтимне та потаємне; і хоча лірику тут практично не розбереш, можна припустити, що вона несе важливий зміст.
Blackbraid III — це ефектний, енергійний та якісний реліз, який однозначно варто послухати. Можливо, ви будете більш захоплені ним, ніж я.
Дата релізу: 08.08.2025
#AtmosphericBlackMetal #USA
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
💯4❤3🔥3