🎙Закриваємо 2к зі збору і завтра викладаю випуск "Середньостатистичного подкасту" про жахи із Бабаями у загальний доступ😍

send.monobank.ua/jar/4EkusjY6hM

Нарешті дочитала до свого улюбленого розділу у «Воно» 😁

У Жоржа на стенді в Франкфурті сигнальні примірники трилеру Оксани Ковальчук «Залишена» і трукрайм-збірки «Я бачу зло» 😍

Маємо надію, що скоро будуть доступні для всіх🥰

https://www.tg-me.com/harold_blooom/3736

Єєєє, вже у вільному доступі 🥳

https://www.youtube.com/watch?v=C6tnicNXALE

Ну що ж, я дочитала «Воно», і тепер, за традицією, на мене чекає екзистенційна криза, бо ця книга — мов ціле життя ☔️

🔍Трукрайм, який максимально уникає тієї складової, що «крайм», та таки лишається шикарним зразком сучасного трукрайму.

Насправді, коли я побачила тоді ще анонс цієї книги, моєю першою думкою було: «Та скільки ж можна тягати цю історію, про яку вже сказано абсолютно все, що тільки можна сказати?»

І до певного моменту я навіть не планувала її читати — незважаючи на те, що вибір трукрайму українською не такий вже й великий.

Але ця книга цікава саме тим, що каже як раз про те, про що за близько 150 років, що минули з тих пір, як відбулась сумнозвісна серія вбивств, досі ніхто не сказав. У всякому разі, не сказав так ґрунтовно і розлого, як Геллі Рубенголд.

🌹 Авторка зробила жінок, канонічних жертв Різника, головними героїнями.

Дала можливість побачити їхнє життя таким, яким воно було — складним, мінливим, неоднозначним, сповненим емоцій і випробувань.

Зробила їхні òбрази випуклими, обʼємними, справжніми і такими, що їм важко не співпереживати.

І я цим щиро захоплююся.

Як я вже писала, про злочини тут майже не йдеться.

🔪 Авторка уникає опису вбивств, майже не торкається обставин смерті і розслідування, повністю ігнорує вбивцю — він присутній лише примарно, як те, що вимушено обʼєднало героїнь у смерті і стало поштовхом для того, щоб про їхні життя розповіли у рамках одного видання.

🩸 Та це все ще трукрайм, бо скільки б співчуття і людяності не було у тексті, ми все ше говоримо про жертв. При чому, говоримо про них не тільки як про жертв вбивства, а й як про жертв того часу, в якому вони жили, бо суспільство зробило їх жертвами вже за життя.

Книга аналізує і те, що зробило ці злочини можливими, і те, як вони висвітлювались у пресі, якою була реакція і настрої суспільства.

💀 Згадуються і інші трукрайм епізоди — так, побіжно і без деталей, та все так чи інакше обертається навколо злочинів, хай і не дуже звичним для традиційного трукрайму чином.

Та головне, книга підіймає дуже багато етичних, моральних і дискусійних питань. Я вкрай рідко обираю нонфікш літературу для книжкових клубів, але «Пʼять» для цього пасує ідеально.

І я б сказала, що читати її варто, маючи хоча б загальне уявлення про серійні вбивства Різника, але мені важко уявити людину, яка такого уявлення не має.

Навряд тут знайдеться щось, що прям переверне ваше уявлення про те, що ви чули до того, але глибини розуміння теми і емоційних нюансів книга точно додасть.

📖 «Пʼять. Нерозказані історії жінок, убитих Джеком Різником»
✍️ Геллі Рубенголд

Видавництво Жорж

Барний експерт Олександр Карпусь презентує ексклюзивний коктейль Ілюзорна мрія, створений за мотивами книги Rouge Мони Авад, в Readeat🌹