​​📚  Музиканти. Четвертий дарунок - Володимир Аренєв
Видавництво: ВСЛ

📚 Наздоганяю відгуки, які десь заблукали у травні. Тому першою на черзі казочка про дивну трійцю: 🐱 рудого кота, 🐶 сліпого здорованя ньюфаундленда та 🦉 постійно невиспану (ну прям як всі ми) сичуню.

📚 Головні герої у передвечір Різдва отримують спокусливу пропозицію - всього ніч постерегти сховок повний різного мотлоху. За це вони отримають харч, притулок і бонусом виконання одного бажання.
Варто натякати, що така легенька робота виявиться повна несподіваних загроз? Отожбо :) Тому пригоди тільки починаються.

📚 Одразу зізнаюсь, чому трійцю називають Музикантами я поки недокумекав. Знаючи пана Володимира готовий побитись об заклад: він точно заклав у це призвісько якусь смачнющу великоденку. Тому якщо матимете натхнення, можете спробувати розв'язати цю загадку. І не тільки її. Бо різноманітних прихованих відсилок в тексті вистачає. Деякі я побачив. Підозрюю, що частину пропустив... можливо колись вони випадково розкриються в моїй голові. Як, наприклад, лише через пару днів після прочитання (доречі казка невелика, читається за пару годин) я зрозумів, чому автор робить такий акцент на взутті частини персонажів. Бо ж котики в першу чергу бачать вас до пояса, і взуття - перше що впадає їм в очі)

📚 А ще для себе відмітив, що зовсім інакще сприймаю тексти про наше сьогодення. Паралельно ж якраз почав читати малу прозу Діка. І коли читаєш про війну Землі й Центаври, чи Штатів з рашею (якусь загальну картину війни), то не так реагуєш як на абзац про шкільний підвал перебудований під бомбосховище і тд...

🐱🐶🦉 Підсумовуючи - Музиканти справді хороша казка яку точно раджу прочитати. Тепер чекатиму продавження 🙃

#прочитав

Книга, яку читаєш — і ніби говориш із подругою.

У книжці «Обійми» Людмили Таран немає вигаданих героїнь. Вони справжні: трохи втомлені, трохи закохані, іноді розгублені, але дуже сильні.

🎨 Художниця, яка їде малювати замок — і випадково зустрічає чоловіка, що може змінити її маршрут.
📞 Дзвінок з минулого, який перевертає спогади.
✈️ Париж, що відкриває зовсім не те, на що вона чекала.

🫂І війна — така, як є. Зі страхом, з надією, з бажанням просто обійняти близьких.

Це про жінок, які щодня тримають себе і світ.

Дизайн обкладинки: Тетяна Омельченко

«Я часто почувалася так, ніби за мною хтось стежить, але думала, що то Бог, бо тут до Бога справді дуже близько. Тепер може виявитися, що то був лише кіт, хоча хтозна, хтозна, чи кіт і Бог — це таке вже й різне».

Таня Малярчук «Згори вниз», 2006

Це ідеальна книжка, для того, щоб:

⛰ нею захоплюватися, або думати «що за хрінь?»;

🏔 кайфувати або гидувати;

🗻 наводити її, як приклад того, що сучукрліт — це кайф, або навпаки — претензійна базгранина;

⛰ сміятися і плакати;

🏔 сперечатися і погоджуватися;

🗻 читати уривки один одному вголос;

⛰ ловити вайби «Тіней забутих предків», «НепрОстих», «Ста років самотності» і трошки Пагутяк.

🤌 Коротше, це ідеальна книжка. Ймовірно, найкраща з прочитаних мною цього року. Тут прекрасно все — як сама повість, так і збірка оповідань, об’єднаних у три цикли. Кайф у кожному слові, радість і щастя — ось що це таке. Обожнюю.

♥️ Нічого більше не буду розповідати, #раджу_почитати всім, такого більше не знайдете. Для книжкових клубів — краще не буває! Дякую ВСЛ за таке щастя, це просто свято.

#сучукрліто

Як не загубитися у Дискосвіті? 💫

Що складніше: шукати приховані великодки чи перекладати гумор? Як запам'ятати всі власні назви вигаданого світу? 🤔

Про це та багато іншого поговоримо з Ольгою Бєловою - перекладачкою, що долучилася до перекладу книжок з циклу про Тіффані, Відьом, Ринсвінда та інших.

Модеруватиме зустріч Ксенія Загородько ✨

🗓️Коли?
19 червня, о 19:00

Готуйте і свої запитання про переклад (і не тільки) 😉

Чекаємо вас на Михайлівській, 18 💚

Колеги з Видавництва Старого Лева щось знали, бо надіслали мені книжку, яку я записала у вішліст одразу, як побачила анонс. Ще й зібрали бокс, що пахне дитинством — кавою, смаколиками та свіжескошеною травою!

За Наталкою Діденко я стежу давно і не лише через душевні метеорологічні прогнози, які радше скидаються на поетичні замальовки. Мені імпонує її театральний смак, глибока любов до української культури, котів та Голосієва. А ще ми обидві випускниці 117 школи імені Лесі Українки.

Книжка «Тролейбус номер 15» — це подорож Києвом, який я теж трошки пам'ятаю. Кожна зупинка — окрема розповідь, що в ній знаходиться місце дослідженню київської топоніміки, аромату бабусиних пампушок та перших французьких парфумів, історичним фактам, світлим, а іноді й хмарним спогадам дитинства.

Здається, я тільки відкрила книжку, а вже доїхала цим тролейбусом часу до сьомої зупинки і точно поїду по колу. Як робила у свої дванадцять на «двадцяточці». Коли прогулювала заняття в палаці піонерів, каталася тролейбусом від нинішньої площі Українських героїв до музею історії України у ДСВ та назад.

От чого не вистачає у цій книзі, так це вклейки з фото. Старого Києва та самої Наталки. Пожаліюся на це авторці в середу, 18 червня, коли піду в «Сенс» на презентацію. І ви приходьте!