23 серпня — День Державного Прапора України

Синій і жовтий — не просто кольори.

Це небо, над яким летять наші дрони, і пшениця, в яку впала перша сльоза війни.

Це стяг, який тримають руки захисників на передовій — з кіптявою, з кров’ю, з підписами побратимів.

Це прапор, який піднімають над визволеними селами. Який тримають над серцем полонені. Який розгортають на руїнах — бо Україна не падає. А стає сильнішою.

Це — наша гідність і символ незламності, наша історія й наше майбутнє.

Наш прапор — це виклик окупанту і обіцянка:
“Нас не зламати. Ми тут. І ми переможемо.”

SVA STONE дякує кожному, хто під цим стягом — на фронті, в тилу, в інформаційній боротьбі, на волонтерському шляху.

Це наш спільний колір спротиву. Наш знак життя. Це — кров, сльози, гордість і воля мільйонів українців.

З Днем Прапора, Україно!
Тримай висоту.

24 серпня — День Незалежності України

Незалежність — не дата.

Це не просто день.
Це нагадування, що наша Незалежність — не дарунок, а заслуга.
Це шлях. Пройдений в крові, в молитвах, на барикадах і в окопах.
Це кожен метр, який виборюється під свист куль.
Це кожна дитина, народжена під сирени.
Кожен солдат, який стоїть до кінця.
Це вибір — бути. Навіть тоді, коли весь світ сумнівається.

За неї платили — і платять.
Життями, свободою, здоров’ям.
Поколіннями нескорених.
Сьогодні вона — в руках тих, хто тримає зброю. Хто тримає тил. Хто тримає слово.
Хто тримає країну.

Незалежність — це не папірець з підписом.
Незалежність — це коли серце б’ється в ритмі «Слава Україні»,
а душа не приймає рабства.
Це погляд в очі ворогу.
Це броня духу.
Це коли над тобою небо, а ти — не схиляєшся.

Сьогодні ми не святкуємо —
Ми згадуємо, ми тримаємо стрій,
Ми дякуємо тим, хто зараз — у полі, в бою, в шпиталі.
Ми обіцяємо тим, кого вже немає:
Україна — була, є і буде.

SVA STONE вклоняється кожному, хто тримає Незалежність на своїх плечах.
Вдячні. Пам’ятаємо. Несемо далі.

Ми — сила.
Ми — свобода.
Ми — нескорена нація.
Ми боремося — значить, живемо.

З Днем Незалежності, Україно.
З Днем Незалежності, нескорені.

Пам’ятний Знак шляхетному Лицарю української Реконкісти, Герою України АНДРІЮ ЖОВАНИКУ в Києві!

Для зручності відкрили MonoБанку:

Памʼятник Андрію Жованику

🎯Ціль: 600 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7LgzEpVZjY

💳Номер картки банки
4441 1111 2500 1747


Андрій Жованик — Легенда націоналістичного руху, відчайдушний Воїн і учасник багатьох зіткнень з імперською машиною ублюдочної росії на манежах пострадянських воєн.
З 1989 р. Він був членом Спілки української молоді, найрадикальнішої української організації. Потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” (ДСУ) та Історичного клубу “Холодний Яр”. Творив у Києві СНПУ.

Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). Учасник боїв на Савур-могилі (у складі ДУК “Правий Сектор”), в Степанівці, Дебальцевому, Іловайську та на Світлодарській Дузі.

З 24 лютого 2022 р. Андрій – Командир загону спецпризначення LEGIO V у складі ОДЧ Карпатська Січ.
З 01 травня 2022 р. Командир загону спецпризначення LEGIO V у складі ДУК Правий Сектор.

Загинув від снайперської кулі у відкритому бою в Соледарі 2 серпня 2022 року.
Андрій Жованик – батько трьох дітей, пішов за небокрай у 46 років.
Звання Герой України присвоєно посмертно...

Пам'ятний Знак Андрію Жованику плануємо встановити 08.09.2025 у затишному
Сквері ім. Героя України Андрія Жованика в Солом’янському районі міста Києва, розташованому між вулицями Солом’янською, Григорія Кочура та Андрія Головка.
Скульптор пам’ятника – Сергій Ярина.

29 серпня — День пам’яті Захисників України

Сьогодні згадуємо не цифри, не зведення і навіть не історії — згадуємо обличчя. Згадуємо очі, які бачили війну зблизька. Руки, що тримали зброю за нас. Долі, які обірвались, щоб ми могли жити далі.

Це не просто дата в календарі. Це рубець на серці нації.

Цього дня чорні соняхи ростуть на полях Іловайська, а серце нації стискається від болю.

Це день, коли тиша кричить. Коли згадуємо тих, хто не повернувся з бою. Тих, хто тримав лінію, коли здавалося, що світ валиться. Тих, хто залишився в окопах, але навіки — в серцях.

Вони — не просто імена на граніті.
Це Хлопці й Дівчата, які могли б жити.
Але вибрали — боротися.

Їхні імена вписані в легенду. Їхня жертовність — наш дороговказ.
Це ті, хто не повернувся. Але ті, завдяки кому ми стоїмо. Дихаємо. Працюємо. Боремося.

Їхній подвиг — наш обов’язок. Їхня смерть — наш біль. Їхня Віра — наш дороговказ.

SVA STONE вшановує кожного Воїна, який загинув за Волю України.

Ми не забудемо. Ми не пробачимо. Ми — продовжимо боротьбу.

Вічна слава Героям.
Слава Україні.

30 серпня — День авіації України

Цей день — про Сталь, Вогонь і Вірність.
Про мужність літати, коли інші бояться дихати.

Небо — їхній дім. Політ — їхній стиль життя. Захист — їхня присяга.

Коли інші дивляться в небо — вони вже там.
Коли ворог думає, що недосяжний — з неба приходить удар.
Вони завжди вище. Вище страху. Вище болю. Вище зневіри.
Несуть смерть ворогам і надію тим, хто внизу.

Наші пілоти — це не просто майстерність, це ті, кому доручено найважче:
тримати небо, коли горить земля.
Повертатись з вильоту, коли повернення — диво.
Це сталевий хребет ЗСУ.
Точні, сміливі, рішучі. Ті, хто не просто літає — а змінює хід війни.
Наші соколи — це точність, рішучість, холодний розрахунок.
І любов. До Батьківщини. До неба. До тих, кого вони прикривають із повітря.

І навіть коли техніка ледве працює, вони злітають.
Бо хтось має прикривати землю з повітря. Хтось має бити далеко. Хтось має не промахнутись.

Сьогодні вклоняємось нашим Соколам.
Живим — які борються.
Полеглим — які тепер частина неба.

Ми памʼятаємо. Ми дякуємо. Ми віримо.
Українське небо — наше. Бо його тримають наші.

Слава Повітряним Силам ЗСУ.
Слава тим, хто злетів — і тим, хто не повернувся.
Земля тримається — бо небо на нашому боці.

8 вересня у Києві в сквері Андрія Жованика…

Буде відкрито пам’ятний знак Герою України Андрію Жованику.
Адреса: Київ, сквер Героя України Андрія Жованика (між вулицями Григорія Кочура та Андрія Головка, перед Центральним державним історичним архівом, вул. Солом’янська, 24).
15.00.

https://maps.app.goo.gl/H64z8wuoc9rvNAMr6?g_st=ipc

“Загинути в бою за Україну – це честь та привілей”, – говорив Андрій.
“За смерть у бою!” – не раз повторював він у 2022-му.
Американці і канадійці, які брали участь в операціях “Карпатської Січі” під його командою, стверджували, “не бачили більш відважного і безстрашного воїна”.

Коротка біографія Героя України:
ЖОВАНИК “ТАТАРИН” Андрій Євгенович (8.09.1975, Київ – 2.08.2022, м. Соледар Донецької обл.).
Військовий і громадський діяч, інженер-будівельник; опікун куреня ч. 39 ім. Дмитра Донцова київського Пласту (до 2.08.2022), Командир підрозділу ОДЧ “Карпатська Січ” (24.02. – 30.04.2022), Командир 1-ї роти 4-ї тактичної групи 7-го центру ССО (Legio V у складі ДУК “Правий сектор”, з 1.05.2022); Лейтенант ЗСУ.
Випускник Київського національного університету будівництва і архітектури.
Козак Історичного клубу “Холодний Яр” (з 01.1997).
Відзначений “Золотою Сваргою” – найвищою нагородою Історичного клубу “Холодний Яр” (21.01.2024).
Указом Президента України № 126/2024 від 24 лютого 2024 р. лейтенантові А. Є. Жованику надано звання Герой України (посмертно).

Співфундатори (компанії-побратими SVA STONE та M-TAC), Київський національний університет будівництва і архітектури та Історичний клуб “Холодний Яр” запрошують киян і гостей столиця вшанувати українського Героя.
Участь візьмуть Арсеній Білодуб, Олександр Карасьов, Роман Коваль, Андрій Середа, Дана Виноградова, Євген Карась, студенти та викладачі Київського національного університету будівництва і архітектури, козаки і козачки Історичного клубу “Холодний Яр”, побратими з "Legio V", ОШБ "Карпатська Січ", ДУК та 3 АК.