Любой нигилизм, откровенно выраженный в словах, а не в суициде – половинчатый, слабый. Он хочет чтоб его утешили, в сущности очень детское состояние, даже не подростковое. Когда ребенок швыряет вещи, падает на пол и в истерике плачет – он нигилист

Нашла идеальную обложку для «Истории глаза» Батая

В свои 54 года Ханна Арендт написала письмо, которое так и не смогла отправить Хайдеггеру:
«оставаясь верной и неверной, не переставая любить тебя»

А Хайдеггеру на этот момент уже 70…

Рецензия Анатолия помимо себя самой интересна еще вот чем. Во первых мы в свое время довольно крупно поспорили, аж до расфренда (с моей стороны, каюсь). Во вторых, Анатолий весьма критичный критик, не сказать что злой, но именно что достаточно суровый говорить именно то, что думает и как думает. Потому я был готов к разному, дело автора написать и дальше наблюдать не выебываясь. Все выебоны или прозвучали в тексте или уже навсегда запоздали. В итоге я прочел доброжелательную и глубокую рецензию, в которой выгляжу умнее, чем на самом деле, но это в любом случае не обо мне, о книге

https://tyzhden.ua/estetyka-vijny-pro-zbirku-shchilnyjchornyj-vijskovoho-medyka-dmytra-shandry/

Вот интересно те, кто отписались, это любители какого-то особо героического стиля письма или Чех чем-то провинился перед идеологически правыми? Потому что как можно не любить художественное нытье, если буквально любая хорошая литература - это художественное нытье или рефлексии на тему нытья?

Мода на націоналізм.

Сучасному суспільству нав’язали хибну тенденцію, що громадянином держави людину робить лише наявність паспорта, а ріст популярності ліберальних і космополітичних ідеологій посіяв байдужість до будь-яких обов’язків, не говорячи вже про традиційні цінності та високі ідеали.

Суспільство розглядає державу лише з перспективи соціальних благ та задоволення матеріальних потреб окремого індивіда. Фактично суспільство готове любити свою Батьківщину лише тоді, коли це вигідно або коли це стає суспільною модою. П’яне бидло кричить на вулиці «Слава Україні!» і називає себе патріотами, посилаючись на свою гордість за хлопців, які відбили черговий наступ росіян чи звільнили новий населений пункт. Симетрично постає питання: який внесок зробило це тупе стадо у вищезгаданий успіх на фронті?

Все частіше на вулицях можна зустріти гламурних сучок і півників у шмотках від «Heyday brand» з національною символікою, розфарбованою у кольори ЛГБТ. Націоналізм скотився до свого роду моди, футболка з символікою - це більше не форма протесту, не виклик суспільству, що потопає в деградації, а лише жалюгідна данина моді.

Називаючи себе націоналістами, ми перш за все ідентифікуємо себе з людьми елітарного світогляду. Ми любимо нашу країну незалежно від часу, погоди і пори року. Ми любимо її за будь-яких обставин, незалежно від того, процвітає вона чи переживає занепад. Ми дивимось на сьогоднішні труднощі не як на біду, а випробування, яке нас лише загартує і зробить сильнішими.

Наш світогляд – не мода, а боротьба, щоденна і невтомна праця в ім’я наших ідей, постійні зусилля над собою, презирство до своїх слабкостей і змагання до ідеалу надлюдини. Наша ціль – могутня нація і держава, і вона залишається незмінною, незалежно від того, що модно в цьому сезоні.

Щось модне, щось було модним, та є цінності, які не старіють ніколи.