Бюджет-2026: Як зміняться соціальні видатки та скільки Україна витратить на війну у 2026 році?

Кабмін затвердив проєкт бюджету на 2026 рік з рекордними витратами на оборону та дефіцитом 2,4 трлн грн. На що ще підуть гроші і як уряд збирається покривати дефіцит? Розповідаємо: 

1. Курс валют. Розрахунковий показник курсу долара, на якому Мінфін будував бюджет, заклали на рівні 45,7 грн. Проте важливо наголосити, що значення курсу – розрахункове і майже ніколи не справджується.

2. Соціальні стандарти. Мінімальна зарплата – з 8 000 грн до 8 647 грн (зростання на 8%); загальний прожитковий мінімум – з 2 920 грн до 3 209 грн (+9,9%); прожитковий мінімум для працездатних осіб – з 3 028 грн до 3 328 грн (+9,9%); прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, – з 2 361 грн до 2 595 грн (+9,9%).

3. Дефіцит бюджету у 2026 році становитиме 18,4% від ВВП – 2,429 трлн грн. Кошти на покриття цієї "діри" уряд планує позичати – переважно в партнерів. При цьому наразі до кінця незрозуміло, у кого саме та в яких обсягах. Ба більше, за даними співрозмовників ЕП, обізнаних зі станом фінансування військових видатків, діра у фінансуванні є вже у 2025 році. До кінця поточного року уряду потрібно знайти джерела покриття додаткових військових видатків на близько 300 млрд грн.

4. Витрати на оборону залишаються пріоритетом бюджету – на них у 2026 році уряд планує витратити 2,805 трлн грн або 27,2% ВВП. Сума видатків на оборону майже дорівнює всім внутрішнім надходженням України від податків та зборів, які очікується зібрати у 2026 році.

5. Уряд закладає збільшення видатків на освіту та науку у 2026 році на 30% до 257,37 млрд грн. Майже половина цієї суми – кошти на виплату зарплати освітянам (103 млрд грн). Крім того, уряд заклав додаткові 53,84 млрд грн на підвищення престижності праці у сфері освіти. Видатки на охорону здоров'я уряд планує збільшити на 14,5% до 254,8 млрд грн, а видатки на соцпідтримку громадян планують підвищити на 10,6% до 465,37 млрд грн.

6. Уряд планує дещо збільшити видатки на утримання органів державної влади. Зокрема, для Верховної Ради вони зростуть на 16,2% до 3,65 млрд грн, Кабміну – на 9,2% до 1,09 млрд грн, Офісу президента – на 12,4% до 877 млн грн. САП та НАБУ обійдуться у 2,91 млрд грн (на 15,9% більше, ніж цьогоріч).

7. Обсяг державного боргу у 2026 році має сягнути 10,472 трлн грн і перевищити 101% ВВП. 19,9% держборгу буде внутрішнім, а решта 80,1% – зовнішнім, що робитиме державні фінанси вкрай чутливими до коливань курсу валют і політичної ситуації в країнах-партнерах. На погашення боргів у 2026 році держава витратить 656,82 млрд грн. Ще 513,12 млрд грн (на 77 млрд грн більше, ніж у 2025 році) підуть на сплату процентів за ними. Загалом держборг у 2026 році обійдеться Україні в 1,078 трлн грн.

Cимвол чужої війни: як смерть українки у США стала передвиборчим інструментом?

Для американського суспільства вбивство Ірини Заруцької перетворилося на привід для політичних суперечок. Що небезпечно само по собі – реальні трагедії стають інструментом ніяк не пов'язаної з Україною політичної боротьби. А українці – її заручниками. Що відбувається? Якщо коротко:

1. Республіканці використали вбивство Ірини як доказ провалів у сфері безпеки та потреби жорсткіших законів. Демократи натомість наголошують на кризі психічного здоров’я й нестачі соціальних програм.

2. Показовою була реакція Дональда Трампа: "Кров цієї невинної жінки буквально видно, як капає з ножа вбивці, і тепер її кров на руках демократів, які відмовляються саджати поганих людей до в'язниці", - заявив він. Таким чином особиста трагедія стала предметом передвиборчої риторики та інструментом мобілізації електорату.

3. Частина суспільства побачила у справі Ірини підтвердження страху: що "білі жінки" стають все більш вразливими у публічних просторах. Інші — що реакція медіа й влади залежить від того, хто жертва і хто злочинець. Це породжує образ ворога та стереотипи, які посилюють суспільний розкол.

4. З одного боку, коли у політичних дискусіях звучить ім’я українки, це нагадує американцям про ціну війни та долі тих, хто був змушений тікати від російської агресії. Але є і зворотний бік – ризик, що Україна стає "фоном" для звинувачень між демократами і республіканцями. 

5. Саме в цьому контрасті – між людським болем і американською поляризацією – ми бачимо небезпеку: трагедії перетворюються на зброю у суперечках. Україна не може цього змінити, але може нагадувати: за гучними словами завжди стоїть людська доля.

Вибори завтра і ніколи. Як політика перемагає війну в житті еліт?

Ще з часів закону про НАБУ і САП "слуги" вимагали зустрічі з Зеленським. Час у президента знайшовся тільки тепер, проте щось пояснювати він навіть не планував – про історію з НАБУ сказано було ледь не випадково і нічого по суті. А от що Зеленський відповів на пряме запитання про вибори та хто, як і чи готується до можливої кампанії? Зʼясовуємо у тексті, а ось дуже коротко:

1. За словами одного з депутатів, якщо підсумувати, то відповідь Зеленського щодо завершення війни була, що от "поки воюємо". Але якщо справи на фронті будуть погані, то доведеться йти на якісь важкі рішення. "Ще цікава фраза була від президента: "У мене багато енергії, вік дозволяє, тому ми цю війну завершимо і добре", – додає інший учасник зустрічі.

2. Щодо проведення виборів – Зеленський сказав, що це питання важливе лише або для росіян, або для української опозиції. "Для всіх інших вибори не актуальні – нам війну закінчувати", – передає слова президента один із нардепів.

3. Водночас така позиція президента досі не заважала вести непублічну підготовку до можливої виборчої кампанії. Офіційним стартом роботи такого штибу, мабуть, варто вважати зустріч Андрія Єрмака з Валерієм Залужним у грудні минулого року. Там він намагався укласти якщо не союзний договір, то принаймні пакт про ненапад. Залужний тоді послухав, але в колі своїх повторював, що якщо почнуться вибори, то ми програли, переказує слова Залужного людина з його оточення.

4. А втім, десь на початку лютого 2025 року команда Зеленського почала серйозно думати про можливі варіанти, як піти на вибори. В той період на Банкову приводили різних політтехнологів, відповідальні за регіональну роботу в ОП та уряді тоді проводили наради з регіонами, а вертикаль Олега Татарова збирала "папочки" і почала "підкручувати" резонансні справи типу "труб Медведчука" і інших, де фігурувало прізвище Порошенка.

5. Зацікавлення викликають і зроблені за канонами передвиборчої агітації масовані рекламні кампанії великих військових підрозділів із медійними командирами, як-то ІІІ штурмова чи "Азов", чи (підставити потрібну назву). Формально все це реклама рекрутингу чи зборів. Проте якщо порівняти її з такою ж "наружкою" під час виборчих кампаній, то буде складно знайти 10 відмінностей.

6. Власне, саме це спричиняє гостру політичну печію в ОП і виливається, скажімо, в заборону організаторам різних публічних форумів "надмірно захоплюватись" запрошенням військових. Наприклад, командування може в останній момент не пустити в Київ на конференцію YES кількох командирів корпусами тощо.

7. "Знаєте, було враження, що всі кудись біжать, що от-от на осінь буде якась угода і вибори, але після зустрічі Трампа і Путіна на Алясці все різко зупинилось. Схоже, наші вирішили, що нічого не вийде, воюємо далі", – ділиться враженнями з УП один із співрозмовників на Банковій.

Що нам розповів міський голова Львова Андрій Садовий?

За майже 20 років у місті так і не знайшлося сильного конкурента, який зміг би скинути Садового з п'єдесталу львівської політики. Але у цьому інтервʼю ми майже не говорили про місто Лева. Це – ширша розмова про останні 20 років української політики. Отже:

Про те, чому влада змінює багатьох у гіршу сторону: Я часто говорю, що найбільшу тупість і глупість легко сховати за стінами адміністративних будівель. Будемо говорити без прізвищ, але є тисячі невігласів, які отримали владу, повдягали костюми і ходять когутами. Це трагедія. Знаєте, 100 років тому на вході у львівську ратушу був такий напис: "Щасливе те місто, якими керують філософи". Я би хотів, щоб у владу поверталися мудрі інтелігентні й освічені люди. Тому що вони можуть змінювати і творити. А коли приходять неосвічені невігласи й агресивні люди, то маємо трагедію.

Про Ющенка: Він мав стратегічну візію держави, але припустився великої помилки – це кадри. Ющенко залучив до роботи людей, які його і зрадили, і підставили. Тому що поставивши Порошкнка на РНБО, а Тимошенко на главу уряду, він створив шалений батл. Вони кожного дня його роздирали – мовляв, "давай на мою сторону". Друга помилка – ми не залучали західних інвесторів, маючи великі можливості, коли світ був готовий інвестувати в Україну.

Про Януковича: Він був апаратчик, який знав, як працює система. 
Я думаю, що у перший рік його президентства не було явних жорстких корупційних схем. Але потім вони почалися у великому масштабі. Плюс, не маючи освіти, він не мав спроможності ефективно керувати. І я так розумію, що Янукович передав реальне управління синові. Олігархи тоді мали до цього дуже багато зауважень. І треба зазначити, що у тому, що ми сьогодні маємо війну в нашій державі, це його вина, тому що він зрадив державу.

Про Порошенка: Він був бізнесменом – 90% займався бізнесом, а той час, що залишився, займався державою. А враховуючи, що тоді "Самопоміч" була в парламенті, він хотів через мене тиснути на голосування в парламенті. Я давав йому розуміти, що так це не працює. І закінчилося все тим, що почалася сміттєва блокада. Тому відносини з ним були дуже складними. (…) Порошенко навіть пропонував мені підписати угоду, що контроль над "Самопоміччю" в парламенті переходить до нього. І тоді знімається сміттєва блокада. Я на це не пішов. Порошенка завжди цікавив і цікавить тотальний вплив і контроль.

Про Зеленського: Ми не уявляємо, що таке керувати країною в час війни. Наприклад, кожного дня у Львові маємо похорони. Це дуже складно морально. Я думаю, щодня в президента на столі є інформація, скільки людей вбито, скільки поранено. І він має з тим жити. Ніхто не може собі уявити, наскільки це є складно. 

Чому ресторатори готуються до невідворотної кризи та закриття закладів?

"Ресторанна галузь – це БДСМ-клуб. Нам неприємно, але ми продовжуємо це робити", – каже ресторатор Алекс Купер. Чим спричинена неминуча криза в галузі, яку учасники ринку прогнозують вже на листопад? Розповідаємо з їхніх слів:

1. Брак трудових ресурсів в Україні не оминув жодний бізнес і ресторанний – не виняток. Співвласниця True Burger Bar і Hendrick’s Bar Анна Каткова каже, що не виходить з Work.ua. Там 35 тисяч вакансій тільки в Києві, з них 3,5 тисячі – ресторанних. Відгуків на вакансію немає, шукати кандидатів доводиться самій. Причому почасти кандидати знаходять вакансії ще до того, як рестораторка відгукується на їхнє резюме.

2. Проте брак кадрів – проблема для бізнесу, але не головна причина майбутньої кризи в галузі. Листопад, грудень і січень, крім різдвяного періоду, завжди були одними з найгірших місяців для галузі HoReCa за доходом, а війна підсилює цей тренд. "Якщо будуть дощова холодна погода та постійні обстріли, то ситуація лише погіршиться. Раніше це було сезонним коливанням, а зараз стає критичними спалахами", – ділиться Завертайло.

3. CEO та співзасновник компанії з автоматизації закладів Poster Родіон Єрошек поки що не фіксує масових закриттів кав'ярень, кафе і ресторанів. За його даними, кількість діючих закладів і тих, що готуються до відкриття, – у межах середніх значень. "Останніми роками кожна зима – це стрес-тест для ринку. Після новорічних свят і так є зниження відвідуваності гостей, а у воєнні роки до цього ще додаються блекаути, посилення обстрілів, відплив працівників", – каже Єрошек.

4. Передвісником кризи, що наближається, є економічна картина, каже Завертайло. "Платоспроможність населення падає, ціни зростають, люди менше відвідують заклади", – каже ресторатор. Його слова підтверджує аналітика Poster: у січні-серпні 2025 року заклади видали відвідувачам на 8,5% менше чеків, ніж за аналогічні місяці 2024 року.

5. Завдяки номінальному зростанню цін середній чек у гривні збільшився в середньому в Україні на 16,5%. При цьому через падіння відвідуваності дохід закладів рік до року зріс у середньому на 6,5%. Тобто виручка в ресторанному бізнесі наздогнала інфляцію, при тому, що певні ціни в галузі зростають швидше, ніж офіційна інфляція", – розповів Єрошек на конференції "Реве та стогне ресторатор".

6. Купер попереджає, що спроби зарегулювати ринок за допомогою різких рухів призведуть до краху. За його словами, переведення ресторанів і кафе на загальну податкову модель призведе до підвищення цін на страви на 45% і суттєвого скорочення персоналу. Мовляв, ресторани – це високоризикований бізнес, який, якщо пощастить, окуповується за 2-4 роки. Вкладати в цей бізнес і чекати повернення інвестицій десять років ніхто не буде – простіше купити квартиру і здавати її в оренду.

Китай в кожному дроні. Чому в нашій зброї так мало українського?

Власне виробництво комплектуючих до зброї зараз як ніколи потрібне Україні в усіх сенсах: і політично, і економічно, і військово. Тож що заважає українському виробництву комплектуючих? Пояснюємо у тексті, а ось дуже коротко про те, чому імпорт з Китаю – не варіант.

1. Чому компоненти для зброї – це стратегічне питання? Один китайський завод може одночасно виконувати замовлення для російських та українських "друзів". При цьому Пекін щороку ускладнює доступ своїх підприємств на український ринок. Спочатку компартія ввела обмеження на вивіз дронів, а потім – на компоненти для них. Втім, ринок таки знайшов спосіб продовжувати торгівлю через посередників та лазівки у законодавстві.

2. Очевидно, що це залишається можливим лише тому, що цього хоче китайська влада. У випадку загострення конфлікту або чергового зближення Пекіну з Москвою, Україна разом з партнерами швидко може залишитись без спроможності виготовляти свою головну зброю, принаймні в таких же великих обсягах.

3. Що не так з постачаннями з Китаю? Непоодинокими були випадки, коли з Китаю на українські заводи приходила низькоякісна техніка, непридатна до бойових дій. Або ж вона приходила невчасно. Вимоги до бойових безпілотників постійно зростають, а сфера їх застосування на війні – розширюється. Через це з’являється потреба у спеціалізованих військових компонентах, а не звичайних цивільних.

4. Як Україна виграє від локального виробництва? Спроможність виробляти бодай якусь частину комплектуючих – це і про економічну вигоду та розвиток інженерії. Український ринок дронів та снарядів – це мільярди доларів, більшість з яких витікає за кордон через потребу купувати там електроніку та вибухові речовини. За словами засновника компанії Vyriy Олексія Бабенка, якщо в майбутньому перевести всі українські дрони на вітчизняні мотори, це допоможе створити близько 1000 робочих місць.

5. Що буде з експортом зброї? "Якщо ми орієнтуємось на продаж зброї країнам НАТО, то використання китайських компонентів є "ред флегом" для покупця. Західні країни висувають вимоги до своїх виробників на мінімізацію залежності від Китаю.

6. Чим займатимуться виробництва після війни? Виробничі лінії з електронікою можливо перевести на цивільні рейки після закінчення бойових дій. Наприклад, якщо ми робимо льотний контролер, то ми згодом зможемо робити плати для систем безпеки, сигналізацій, пральних машин, мікрохвильовок, холодильників тощо.

Дірки між піхотними позиціями стають усе більшими. Що заважає українській армії стримувати росіян?

Ми поспілкувалась із військовими як безпосередньо на передовій, так і у штабах, і вирішили розібратись, які основні проблеми заважають Силам оборони стримувати тиск росіян на фронті. Отже:

1. Дефіцит піхоти. Найгострішою потребою безпосередньо на передовій залишається піхота. Тому відстань між сусідніми позиціями може складати 200–300, 500–700 метрів, а іноді навіть по кілометру. У межах фронту це величезна відстань, точніше – дірка для проходу ворожої піхоти. За словами офіцера однієї з бригад, що стоїть на Покровському напрямку, є навіть позиції, які стоять суто заради галочки – на них контужені, трьохсоті: "Вони стоять там, щоб зверху тішилися, що в нас там є позиції".

2. Дірки між позиціями та відсутність сталої лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). Це означає тісне розміщення позицій Сил оборони між позиціями ворога – як, наприклад, на Добропільському виступі, проникнення піхоти, а не ДРГ противника, у прифронтові міста – як у випадку з Костянтинівкою чи Ямполем. Через відсутність бійців на першій лінії піхотою вимушено стають дронщики та мінометники, які стоять за 3–5 км від переднього краю. У найгірших випадках, про які УП теж відомо, росіяни навіть доходять до артилерійських позицій. Це 10–15 км від ЛБЗ.

3. Складний перехід на корпуси. Ключовою перевагою переходу Сил оборони на корпусну систему прихильники реформи називали появу сталих органів управління. Але саме цього поки так і не відбулося, оскільки на місцях в тому чи іншому вигляді все ще існують тимчасові ОТУ, ТГРи і т.д..

4. Мікроменеджмент головнокомандувача та постійні зміни в структурі управління військами. У червні 2025-го УП писала, як головком Олександр Сирський вдається до ручного управління фронтом. За ці три місяці ситуація лише ускладнилася. Спочатку Сирський почав регулярно відвідувати та "підрулювати" дії підрозділів на Добропільському виступі, який нині "зрізають" Сили оборони. Згідно з публічними згадками самого головкома, за останні 3,5 місяця він з'їздив на наради та зустрічі з тамтешніми командирами аж вісім разів. За даними УП, саме головком, а також командувач ДШВ Олег Апостол є ключовими людьми, що ставлять задачі штурмовим підрозділам на цьому напрямку – попри те, що тут має керувати 1-ий корпус НГУ "Азов".

5. Дронові виклики. Якщо дивитись на ситуацію в розрізі, то можна виділити головну тезу – Україна все ще переважає в інноваціях, але росіяни беруть масовістю виробництва, що з кожним днем все більше й більше відчувається як на фронті, так і в тилу.

6. Відтягування тилів від лінії бойового зіткнення. Через активність російської авіації та дронів приблизно з кінця весни – початку літа цього року підрозділи забезпечення української армії почали відсуватися подалі від ЛБЗ. Це означає, що плече логістики стає довшим і складнішим. Водночас це є способом уберегти людей та техніку. Разом із підрозділами забезпечення подалі від ЛБЗ почали шукати житло й самі військові, що суттєво подовжує час добирання на позиції.

Два місяці ударів по енергетиці РФ. Чи вдається Україні "виключати" російську нафтову галузь?

За словами президента Зеленського, Україна вже здатна запускати по Росії 100-150 дронів на день. Це в кілька разів менше за ворога, але вже дає свій відчутний результат, який ми чи не кожного дня бачимо в медіа. OSINTери з "Кіберборошна" проаналізували останні удари по російській енергетиці, і от що з цього вийшло:

1. Заявлених ударів було близько 50, але частина з них не увійшла до аналізу, оскільки їм немає підтверджень, окрім текстових згадок у ЗМІ. Отже, за серпень-вересень 2025 року вдалося підтвердити 30 атак на енергетичні об’єкти на території РФ. З них: успішні - 23, неуспішні - 2, невідомо - 5.

2. Тобто Сили оборони робили по 3 успішних підтверджених ураження на тиждень. Для порівняння, у січні-березні 2025 року, коли Україна теж била по нафтових об’єктах РФ, було 2,1 успішні ураження енергетики на тиждень. Це пов’язано не тільки із фактичною успішністю українських атак, але і їх концентрованістю в певний проміжок часу та більшому фокусуванні саме на енергетичній інфраструктурі. Що важливо – багато ударів зараз припадають саме на критичне обладнання, а не цистерни, як під час минулої кампанії.

3. Домінуючим українським засобом ураження, принаймні за опублікованими відео, став безпілотник FP-1 від компанії Firepoint. Легендарні "Люті" теж продовжують літати, але вже їх видно менше.

4. Важливо розглядати подібні атаки не лише через призму дальності польоту чи факту влучання, а насамперед у розрізі тривалості зупинки виробництва, перебоїв із постачанням та реального впливу на систему. «Долетіли 1700 км» саме по собі не можна вважати успіхом.

5. Ми проаналізували російські відкриті джерела і зафіксували повідомлення про проблеми з пальним у 33 суб’єктах РФ з 83. Водночас було б наївно вважати, що ситуація з пальним якось вплине на наявність дизелю у ворожій армії. Однозначно, російські танки будуть заправляти пріоритетно, а дефіцит відчуватимуть цивільні люди та експортери.

6. Але це хороший спосіб економічного тиску, адже нафта і нафтопродукти – це близько 30% доходів російського бюджету, на який вони купують зброю та оплачують свою армію найманців.

Як з'явилась і чому занепадає перша в історії монобільшість у Раді?

На початку сьомого року формального існування "монобільшості" ми вирішили згадати, як від піднесення перших днів фракція президента дійшла до фактичного напіврозпаду. Отже, перша частина – про те, як монобільшість стала реальною. А тут – дуже коротко про ключових персонажів цієї історії:

1. За словами колишнього спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова, список "слуг" формувався за кількома підходами. По-перше, там були люди, які працювали у центральному виборчому штабі та люди від регіональних штабів. Кожен із них мав свою квоту у списку. Була група "кварталівців" – були ті, хто просто з'явився в списку, а були ті, хто працював весь час на етапі проведення виборчої кампанії.

2. Крім того, були люди, дотичні до партійного процесу – їх називали групою Нижного. Була група експертів, хто був у так званій "білій кімнаті" у штабі і приймав участь в усіх обговореннях. Була група BRDO, так звана група реформаторів Гончарука. І вони, плюс-мінус, отримали по одному місцю в кожній десятці. Було троє людей, делегованих Разумковим.

3. Головна проблема із формуванням списку полягала в тому, що ніхто точно не розумів, яка ж із його частин буде прохідною. Наприклад, Разумков пригадує, як нардеп Микита Потураєв образився і навіть просив його виключити зі списку, коли дізнався, що буде там аж під № 97. Інтриги додавав той факт, що до партійного з'їзду ніхто зі списочників не знав свого місця.

4. Водночас по мажоритарці рівень напруги був просто захмарним. Офіційно модерували весь процес Олександр Корнієнко та Сергій Трофімов. Неформально з ними дуже тісно працював Ілля Павлюк. В деяких областях він допомагав контактами, в деяких сам відповідав за всіх висуванців.

5. Один із членів виборчої команди "Слуги" пригадує: окремо на парламентських виборах уже відкрито проявився "Товариш" – так у штабі називали Ігоря Коломойського. Мовляв, були області, де “слуги” не змогли б самі, а в нього були люди і можливості. І вони не лізли в список, а ішли в поля на найважчі округи змагатись.

6. Були області, де місцеві феодали проводили одного – двох своїх висуванців під брендом СН, а решту – протискали під власними політичними брендами. Як, наприклад, на Волині, де Ігор Палиця і сам обрався, і всіх своїх людей провів по округах і навіть делегував одного в "Слугу". Це була така форма політичної ввічливості та повідомлення про готовність до співпраці.

7. Як і послуги від тодішнього глави МВС Арсена Авакова. На виборах в Раду він закрив масу "сіток" Порошенка на округах, і так змогли виграти багато абсолютно безнадійних кандидатів, навіть Коля Тищенко, пригадує один із членів виборчого штабу Зеленського.

Армія СЗЧ. Як працює механізм повернення на службу і що з ним не так?

Як повернутися на військову службу після самовільного залишення частини або дезертирства, не потрапивши до в'язниці, які проблеми можуть виникнути на цьому шляху і що Рада планує змінювати в законодавстві про відповідальність за втечу з армії? Розповідаємо:

1. Подеколи командирам невигідно повідомляти про СЗЧ і дезертирство, адже вони самі відпускають підлеглих військовослужбовців додому в обмін на банківську картку, куди щомісяця приходять виплати за службу. Дехто навіть додає "мертві душі" в бойові розпорядження, щоб отримувати премію, зазначає співрозмовник УП серед комбригів.

2. Втеча зі служби стала чи не єдиним методом для переведення військових між підрозділами. У листопаді 2024-го Верховна Рада ухвалила закон, що дозволяє поновлювати контракти і виплати військовим, які добровільно повернулися на службу. Командувачі відкрили скриньку Пандори – бійці масово почали використовувати СЗЧ як метод переведення, особливо з піхотних і штурмових підрозділів.

3. Загальна статистика тих, хто повернувся, засекречена. Однак нещодавно директор ДБР Олексій Сухачов розповів, що 29 тисяч українських бійців повернулися на службу за спрощеним порядком. Він передбачав поновлення через резервну військову частину. Боєць мав подати рапорт в "Армію+", згодом його розподіляли в підрозділ резерву. Вже звідти військовий міг перевестися за відношенням від обраної військової частини. Упродовж трьох діб відновлювалися грошові виплати та соціальні гарантії.

4. Водночас юрист Назар Олексюк каже, що військові, які поверталися через резервний підрозділ, не мали гарантій, що повернуться саме туди, куди планували. Як наслідок, частина бійців перестали повертатися із СЗЧ.

5. Спрощений порядок перестав працювати 30 серпня. Нині військовослужбовці можуть повернутися на службу за загальним алгоритмом – через суд. Щоправда, від початку повернення із СЗЧ до офіційного поновлення у війську може минути від кількох місяців до року. Весь цей час вони чекають рішення вдома. І їх ніхто не розшукує.

6. Дехто з бійців почав зловживати правом звільнитися від покарання після першого СЗЧ або дезертирства. Вони повертаються, кримінальна справа закривається, потім знову тікають зі служби і "розраховують, що в частині не витрачатимуть час на службове розслідування і передачу матеріалів до ДБР", – розповідає УП рекрутер однієї з бригад ЗСУ.

7. Щоби цього уникнути, військові разом із депутатами підготували законопроєкт № 13260. Документ передбачає, що боєць звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому разі, якщо після повернення із СЗЧ відслужить щонайменше 3 місяці.

Роз'єднані Штати Трампа: як ключовий союзник України занурюється у внутрішню кризу?

Те, що ще десять років тому вирішувалося в американських інституціях, сьогодні залежить від настроїв виборців, ток-шоу та політичних війн у Конгресі. Що відбувається, і як тепер діяти Україні? Розповідаємо:

1. Рух Make America Great Again повністю переформатував Республіканську партію. З класичного консерватизму, що апелював до ринку й моралі, вона перетворилася на антисистемну силу, побудовану на ресентименті – відчутті приниження, страху та реваншу. І це вже не ідеологія, а ідентичність: "ми проти них".

2. Ідеологія поступається місцем лояльності. Якщо раніше партія була інструментом для просування ідей президента, то для Трампа партія – дзеркало його образу. У перші місяці другої каденції Трампа він активно посилив персоналізацію влади та перевищив традиційні межі партійного устрою: впродовж перших 100 днів президент підписав рекордні 143 виконавчі накази. На з’їздах і в Конгресі дедалі частіше головним критерієм підтримки стає не консервативна доктрина, а вірність Трампу та його "великій місії відновлення Америки".

3. Прагнучи відновити довіру робітничого класу, який масово перейшов до республіканців, демократи намагаються відмовитися від елітарного стилю й академічного словника. Але ця мовна демократизація водночас є проявом глибшого лівішання – прагнення знову стати "партією простих американців", протиставляючи себе великому капіталу та політичним елітам. Ця риторика, що мала визволяти, дедалі частіше виключає – передусім виборців центру, середній клас і передмістя. 

4. Американська політика втратила спільну мову, якою можна говорити між таборами.
Демократи відповіли тим самим, що й їхні опоненти: замість дискусії – моральна гомогенність, замість пошуку компромісу – вимога правильної позиції.
Так формується дзеркальна радикалізація: і ліві, і праві більше не сперечаються про рішення – лише про правоту.

5. Проте найнебезпечнішим наслідком цієї радикалізації стало руйнування довіри до інституцій. Верховний суд, Конгрес, медіа, армія – усе стає об’єктом політичних атак. Як наслідок, демократія в США все менше спирається на процедури і все більше – на емоції. Так народжується симетричний популізм, у якому кожен табір бачить себе єдиним носієм істини.

Як Україна опинилася перед загрозою нових блекаутів?

Ворог вибиває енергетику України регіон за регіоном, тож найближчий опалювальний сезон цілком може за певних сценаріїв виявитись більш складним і проблемним, ніж зима 2022–2023 років. Як Росія змінила свою тактику, і що відбувається з захистом української енергетики? Розповідаємо:

1. Глобальний задум ворога незмінний – розбалансувати систему та спричинити блекаут. Для цього росіяни намагаються спочатку розділити енергосистему країни на дві великі частини та зробити їх некерованими. Мета – створити дефіцит на сході країни, де історично споживання завжди вище, а майже вся місцева генерація вже розбита; і поступово паралізувати перетік електроенергії із заходу в східні регіони.

2. У підсумку країна може опинитись у двох реальностях: дефіцитний схід і профіцитний захід, між якими дуже ослаблені "перетини". Це ідеальна ситуація для ворога, щоб спричинити блекаут.

3. Наступним кроком може бути удар по маневровій генерації в західних областях (теплові електростанції), а згодом – атака по розподільчих пристроях атомних електростанцій. Якщо ці об'єкти одночасно отримають суттєві пошкодження, атомні станції не зможуть видавати електрику споживачам, можливий стрибок частоти та системна аварія. Це сценарій, який українські енергетики добре пам'ятають із 23 листопада 2022-го, коли без світла, води й опалення одночасно лишились понад 10 млн людей.

4. "Найімовірніше, взимку нас очікує сценарій "4х2": чотири години без світла, дві – зі світлом", – прогнозує представник однієї з державних енергетичних компаній. Найскладнішою ситуація буде в прифронтових і прикордонних регіонах. Зі слів співрозмовника, одна з ключових проблем полягає в тому, що ППО не може забезпечити стовідсотковий захист.

5. Паралельно росіяни б'ють і по газовій інфраструктурі: видобуток, компресори підземних сховищ, розподільчі мережі облгазів. Їхня мета – не лише зруйнувати енергетику, а й порушити баланс газу, щоб Україна в тому числі не могла стабільно постачати паливо для генерації електрики та тепла.

6. Планувати та готувати масовані обстріли російським військовим допомагають їхні енергетики, які точно знають наші прогалини та слабкі місця. "Це вже не війна озброєнь – це війна інженерів. З обох боків сидять енергетики, які слідкують за обстрілами, рахують мегавати, резерви. Одні будують, інші руйнують. І лінія фронту тепер проходить не лише в окопах, а й між диспетчерськими пультами", – додає представник однієї з компаній.

Чому президент припинив українське громадянство Труханова саме зараз?

В історії з російським паспортом Труханова логічним видається запитання, чому раптом зараз, після більш як 10 років з моменту перших матеріалів у ЗМІ, на Банковій згадали про ймовірне друге громадянство одеського мера? Зʼясовуємо у тексті, а ось дуже коротко:

1. Сам Зеленський пояснював своє рішення тим, що "занадто багато безпекових питань в Одесі занадто довго залишались без належної відповіді". Цілком імовірно, президент може мати якийсь перелік конкретних безпекових претензій до Труханова. Однак ні до припинення громадянства, ні після нього Зеленський не оприлюднив додаткові деталі.

2. Водночас, як припускають співрозмовники УП в органах влади і силових структурах, ще від 2019 року команда Зеленського планувала велике перезавантаження в регіонах, особливо заміну правлячих еліт у містах-мільйонниках. Втрата громадянства автоматично означає для Труханова втрату права балотуватись на гіпотетичних майбутніх місцевих виборах.

3. Як захоплення влади у Чернігові кілька років тому через відсторонення мера, так і події в Одесі – це інструмент для Зеленського, як у позаелекторальний спосіб взяти міста під одноосібний контроль. Очевидно, що йдеться про ключові для оборони країни регіони. Очевидно, що попередні очільники згаданих міст – просто еталонно одіозні діячі кримінально-політичної еліти. Але не менш очевидно, що на конкурентних виборах команда президента їм програє.

4. Друга площина, в якій можна розглядати ситуацію з паспортами Труханова – протистояння спецслужб і ОП. В команді президента переконані, що від часу виграної битви за Чорне море "безпекове прикриття" порту в Одесі здійснювалось силами ГУР Кирила Буданова. За даними УП, ексмер Одеси мав дуже тісну координацію з відомством Буданова, зокрема пропонуючи до використання свої зв'язки в кримінальному світі.

5. Джерела УП в ГУРі категорично відкидають, що їхня структура може бути дотична до спроб поживитись із багатомільярдного потоку офіційного і "сірого" аграрного та іншого експорту, який йде через одеські порти. А втім, саме такі "дані" регулярно постачали президенту з Одеси. В останні кілька тижнів у Офісі сталося чергове загострення у давній історії щодо зменшення самостійності і впливу очільника ГУРу. Одним із кроків на цьому шляху в ОП вважають і перехоплення впливу на Одесу у Труханова.

6. Показово, що, як і в ситуації з наїздом на НАБУ, ударним кулаком акції виступила СБУ. Логічно, що очолити міську воєнну адміністрацію доручили генералу СБУ Лисаку. Однак це може стати і проблемою для Служби. Особливо, якщо виявиться правдою повідомлення команди розслідувачів Христо Грозєва, що оприлюднений СБУ "паспорт Труханова" – несправжній. Тоді весь медійний негатив ляже на Службу безпеки.

Росія нарощує удари по українських збройних заводах. Як зберегти підприємства?

Існує думка, що ворог знищує наші оборонні заводи лише фізично ракетними ударами. Але разом з російськими ракетами "прилітають" борги, втрачені ресурси на розвиток технологій, нереалізовані інвестиційні проєкти тощо. Як зберегти вітчизняне виробництво озброєнь в умовах постійних обстрілів? Зʼясовуємо:

1. Є три механізми форс-мажорів. Перший – відтермінування, тобто виробник досі зобов'язаний поставити продукцію, але держава дозволяє це зробити пізніше. Другий – розірвання контракту за згодою сторін без сплати штрафу, але тоді виробник має повернути авансові кошти, навіть якщо вони вже були витрачені на виготовлення знищеної продукції. Третій – те саме, але розрив контракту ініціюється державою в односторонньому порядку.

2. Отже, витрати за будь-які удари по підприємству несе оборонна компанія. З цього приводу на ринку є дві протилежні позиції – і вони відрізняються залежно від сили руйнувань, рівня прибутковості компанії, особливостей продукції та банальної менеджерської впевненості у собі.

3. Для компанії у напруженому фінансовому стані покриття збитків від обстрілів може означати скасування інвестпроєктів. Іншими словами, вона не зможе вкласти гроші у покращення характеристик своєї зброї та збільшення обсягів її виробництва, здаючи позиції в технологічному протистоянні з росіянами.

4. Ризик залишитись сам-на-сам зі своїми проблемами після обстрілу стимулює підприємства в кращому випадку закладати ці ризики в ціну продукції, а в гіршому – взагалі відлякує від роботи в галузі та великих інвестицій. А це суперечить цілі держави максимально залучати в галузь приватний капітал та зрештою призводить до нереалізованого потенціалу вітчизняного виробництва озброєнь.

5. Найчастіше побажання, яке висловлюють опитані виробники та збройні асоціації – серединний варіант, щоб держава хоч у якомусь форматі розділила ризики зі збройними підприємствами. Серед названих варіантів – надання допомоги у відновленні чи пошуку нових будівель або ж купівлі обладнання, можливості списати частину зобов'язань з оборонної компанії на постачання тієї продукції, яку було знищено.

6. Коли дискусія заходить у поле державної підтримки бізнесу, не можна оминути ризик шахрайства. Наприклад, "Оборонці" відомо про випадки, коли державні та приватні підприємства під час виконання контрактів зловживали оголошенням форс-мажорів, не маючи змоги впоратись із взятими на себе зобов'язаннями.

7. На думку директора "Української бронетехніки" Владислава Бельбаса, в оцінці обсягів знищеної продукції можна спиратися на кримінальні провадження з описом збитків, які зазвичай відкривають після прильотів на підприємства. Це може бути підкріплено обов'язковою документальною експертизою, яка б підтвердила перебування продукції у вказаному місці.

Пільги для ВПО: що можна отримати від держави?

Нині в Україні налічується близько 4,5 мільйона ВПО, з яких приблизно 900 тисяч отримують соціальні виплати. Кого вважають ВПО та які пільги можна отримати? Розповідаємо:

1. Хто вважається ВПО? Це людина, яка законно живе в Україні та була вимушена змінити своє місце проживання, аби уникнути: негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації; проявів насильства; порушень прав людини; надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Всі ці обставини вважаються загальновідомими і їх не треба доводити. Отримати статус ВПО можна онлайн через "Дію" або офлайн у ЦНАПах чи управлінні соцзахисту.

2. Як отримати грошову допомогу? Щомісяця переселенці можуть отримати грошову допомогу від держави: 2 тис. грн для дорослого і 3 тис. грн – для дитини та людини з інвалідністю. Подати заявку на виплати можна онлайн або офлайн. У застосунку "Дія" зробити це можна під час оформлення статусу. Виплати для ВПО можна замовити у ЦНАПах, відділах соцзахисту населення та в представників місцевої влади. Кошти переказуватимуть на картку "єПідтримка", а витрачати їх можна без обмежень.

3. Чи отримують допомогу особи працездатного віку? Усі непрацюючі люди працездатного віку протягом трьох місяців після призначення допомоги мають "сприяти своїй зайнятості": працевлаштуватися, зареєструватися як ФОП або отримати статус безробітного. Якщо людина цього не зробить, то виплати припиняться.

4. Які пільги можуть отримати ВПО? ВПО мають право на безоплатне тимчасове проживання протягом 6 місяців у державних або місцевих закладах, гуртожитках, притулках. Оплачувати треба лише комунальні послуги. Для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю і людей похилого віку цей термін можуть продовжити. Крім того, родина ВПО може одночасно отримувати і субсидію на оренду, і субсидію на комунальні послуги.

5. А що з придбанням власного житла? За програмою "єОселя" держава компенсує 70% першого внеску на іпотеку для переселенців та жителів прифронтових територій, а також 70% виплат за кредитом у перший рік. Також ВПО, які втратили житло на тимчасово окупованих територіях, зможуть отримати від держави до 2 млн грн на одну людину або сім'ю.

6. Що ще? Окрім пільг на медицину та навчання, переселенцям не нараховують штрафи чи пені, якщо вони не можуть вчасно погасити кредити. ВПО, які безперервно працюють пів року, можуть отримати додаткову одноразову виплату в розмірі 2 тис. грн. Крім того, переселенці, які отримують житлові субсидії і не отримали кошти від міжнародних організацій, зокрема на прифронтових територіях, зможуть придбати тверде паливо на зиму.

У яких професіях ШІ починає домінувати?

Американська компанія Anthropic оприлюднила детальні дані про використання свого продукту Claude.ai. Хоча ця система менш популярна, ніж Gemini чи ChatGPT, її дані дозволяють уперше проаналізувати, у яких сферах ШІ починає домінувати, зокрема в Україні. Цікава інфографіка тут, а ось тезово:

1. Для аналізу всі запити користувачів були класифіковані за функціями, притаманними різним професіям. Найбільшу частку професійної взаємодії з ШІ становлять IT-фахівці, на них у США припадає близько третини запитів. Далі йдуть освітяни (понад 12% запитів), решта професій помітно відстають.

2. В Україні картина дещо інша. За підрахунками ЕП, 64% всіх звернень до Claude стосуються ІТ-завдань (розробка, тестування, підтримка програм, сайти, бази даних, алгоритми, технічна підтримка). На другому місці – мистецтво, дизайн, розваги, спорт і ЗМІ (11%), на третьому – освіта (менше 10%).

3. Ці дані вказані без урахування 37% запитів, які не можна віднести до жодної професійної категорії.

4. На початкових етапах країни з низьким рівнем AI adoption (використання ШІ на душу населення) зазвичай зосереджуються на вузькому колі технічних завдань, передусім на програмуванні. У більш зрілих екосистемах спектр застосувань розширюється: з'являються освітні, наукові, офісні і творчі завдання.

5. Попри розширення можливостей ШІ, розробники закликають не панікувати: технологія наразі не витісняє людину, а підсилює її можливості. Мовляв, зараз Claude пише 90% коду Anthropic, але це не зменшує кількість робочих місць, а лише підвищує продуктивність. Інженери концентруються на найскладніших 10% завдань.

6. У звіті OpenAI зазначено, що в США ChatGPT на роботі використовують 28% працівників (проти 8% у 2023 році). За оцінками компанії, вони на 40% продуктивніші. Утім, ця формула не є непорушною вічно. "Коли автоматизація досягне 95-99%, нас очікують значні зрушення на ринку праці. Це станеться протягом 2-5 років", – попереджає співзасновник Anthropic Даріо Амодей.

Як непомітно падає Покровськ? 5 спостережень УП

Станом на кінець жовтня Покровськ і Мирноград перебувають у дроновому оточенні противника. І щодня наближаються до того, щоб опинитися в реальному. Воєнна кореспондентка УП Ольга Кириленко розповідає про те, чому падає оборона Покровська:

1. Реакція вищого командування на загострення ситуації в Покровську була запізнілою.
Росіяни "повернулися" в Покровськ практично одразу після гучної липневої зачистки. Жодних додаткових ресурсів, зокрема людей, продовжує пояснювати заступник комбата, для стримування противника вони не отримали. Усі бригади, що стояли в обороні, були виснаженими. Проблем із боєприпасами, наскільки відомо УП, не було, однак можливості ним скористатися вже давно немає. Занести БК у місто власноруч нереально, а логістика на авто давно обрізана.

2. Регресуючу обстановку в Покровську затьмарили переможні новини з Добропільського виступу. Однак, як нещодавно дізналася УП, Добропільський виступ мав стати однією з двох клешень, якими росіяни збиралися охопити практично всю неокуповану Донеччину. Сам виступ – південна клешня, наступ на Святогірськ – північна. За планом-максимум противника, вони мали з'єднатися ген по Ізюму та Барвінковому – це приблизно сотня кілометрів просування. Роздроблення Добропільського виступу, хоч і часткове, дозволило зірвати цей план.

3. Різка заява Сирського про неприпустимість приховування правди щодо ситуації на Покровському напрямку не була голослівною. На умовній позиції N, яку бригада нанесла на мапу ситуативної обізнаності як існуючу, може стояти двоє поранених піхотинців або ж взагалі не бути нікого. Командири йдуть на таку брехню, щоб уникнути чергової перевірки чи кримінального провадження. А також через те, що після доповіді про втрачену позицію вони часто отримують наказ на її відновлення – а відновлювати немає ким. Водночас на оприлюднених Сирським фото з наради на Покровському напрямку немає жодного командира бригади – а саме ця ланка знає про ситуацію в місті та навколо нього найбільше.

4. Тотальний контроль росіян над небом і дірки між піхотними позиціями, якими просочується противник. Російські FPV контролюють практично всі логістичні маршрути до Покровська та Мирнограда – роблять дірки в антидронових сітках, знищують авто та, що найгірше, вбивають українських військових. На кожній трасі чергують дрони-"ждуни" – FPV, що "сидять" на узбіччі й чекають, щоб уразити авто, які проїжджають повз.

5. Падіння Покровська означатиме автоматичну втрату його міста-супутника Мирнограда та, за відсутності вчасного наказу на вихід, оточення військових, що стоять у Мирнограді. "Якщо ляже Покровськ, для гарнізону в Мирнограді виходу не буде. У нас логістика в Мирноград – понад 20 км. Провести заміни майже неможливо. Тих, хто на щиті, винести неможливо. Родинське піджимають (росіяни – УП), Червоний Лиман під пі*арами. Люди працюють на межі, розуміють, що оточення все ближче",– розповідає УП один із офіцерів, що працює на напрямку Мирнограда.

❤️ Бізнес — це не лише про цифри й звіти. Це історії реальних людей, рішень і можливостей.

У LIGA.Бізнес — тільки перевірені факти, реальні дані та пояснення, які допомагають зрозуміти, як працює бізнес в Україні та світі.

Підписуйтесь, щоб розуміти бізнес, а не просто читати про нього.

#кляті_рекомендації

Умови для допомоги Україні: за яких обставин ЄС піде на використання активів РФ?

23 жовтня на засіданні Європейської ради у Брюсселі одним із ключових питань стало фінансування України у 2026–2027 роках і чи можна для цього використати заморожені російські активи. У підсумку, попри часто емоційні заяви лідерів різних країн, насправді не сталося ані прориву, ані провалу:

1. Серед найважливіших рішень засідання Євроради – те, що вона доручила Єврокомісії підготувати до грудня конкретні варіанти фінансової підтримки України на 2026–2027 роки. Йдеться про довгострокову архітектуру, яка мала би замінити нинішній механізм Ukraine Facility і додати компонент оборони.

2. У підсумкових висновках саміту Європейська рада підтвердила формулу, яка вже багато років є традиційною: заморожені російські активи залишаються під контролем ЄС до моменту, коли Росія відшкодує завдані збитки. Але Єврокомісія має напрацювати юридично бездоганну модель їх можливого використання.

3. Бельгія, де депозитарій Euroclear зберігає основну частину заморожених активів РФ (понад 190 млрд євро), та й зрештою уся єврозона, не може дозволити, щоб міжнародний депозитарій із трильйонами клієнтських коштів, в тому числі багатьох провідних держав, опинився під ударами судів. Тому Бельгія наполягає на спільній системі гарантій усіх держав-членів ЄС.

4. За тиждень до засідання Євроради у Вашингтоні відбулися щорічні збори МВФ і Світового банку. Саме там виконавчий віцепрезидент Єврокомісії представив європейську концепцію репараційної позики. Це був чіткий сигнал, що ЄС готовий взяти на себе довгострокову фінансову відповідальність за Україну.

5. Втім, США на цій зустрічі утримались від чіткої підтримки ініціативи з російськими активами. Фактично це означає, що Сполучені Штати поки не готові брати участь у схемі з невизначеним юридичним ризиком.

6. Грудень стане моментом перевірки інституційної спроможності як для євробюрократії, так і української команди. Якщо до цього часу ЄС зможе перетворити політичні наміри на конкретний юридично оформлений фінансовий інструмент, а Україна – інтегрувати свої потреби у його параметри, це означатиме, що європейська спільнота отримає міцний та довготривалий фундамент міцності для перемоги.

Катарський шлях для України: чи замінять "статтю 5 НАТО" гарантії безпеки від Трампа?

"Європейська правда" лишається прихильною до ідеї колективної безпеки як найбільш ефективного та стійкого довгострокового механізму стримування РФ – у тому числі через членство України у НАТО. Утім, ми лишаємося відкритими до обґрунтованої дискусії та публікуємо аналітичні матеріали, що пропонують інші підходи у сфері міжнародної безпеки – навіть у разі розбіжності з редакційною позицією.

До вашої уваги – стаття українського юриста-міжнародника Михайла Солдатенка про безпекові гарантії США у зв'язці з "постійним нейтралітетом" України як про альтернативний до НАТО механізм забезпечення стійкого миру. 

1. "Катарський" указ Трампа встановлює низку зобов’язань США. Штати розглядатимуть напад на Катар як "загрозу миру та безпеці США", подібно до формулювань в договорах із азійськими союзниками. У разі нападу на Катар США зобов'язуються "вжити всіх правомірних та належних заходів, включно з дипломатичними, економічними та, за необхідності, військовими". На відміну від статті 5 НАТО, указ прямо не згадує потенційне застосування сили з боку США, але й не виключає його.

2. Риторика Трампа та Віткоффа після саміту на Алясці свідчать, що США можуть розглянути схоже зобов’язання для України, якщо це допоможе Трампу виконати свою обіцянку щодо завершення війни. Утім, це буде можливе лише у разі згоди Росії на такі гарантії (а також за припинення бойових дій, щоб гарантії діяли лише у разі нового нападу на Україну).

3. Наразі це видається можливим лише у поєднанні з домовленістю про озброєний нейтралітет / позаблоковість України. Не виключено, що останні заяви спецпредставника Путіна Кирила Дмитрієва про відкритість РФ до обговорення гарантій безпеки для України є ознакою готовності до руху в цьому напрямку.

4. Якщо США візьмуть на себе чітке зобов'язання, яке, серед іншого, передбачатиме потенційне застосування сили – вони ставлять на карту свою репутацію та довіру до зобов'язань США перед іншими партнерами та союзниками. За цих умов підтримка довіри до зобов’язань перед Україною стає частиною національного інтересу США. 

5. А оскільки Україна не може собі дозволити покладатися тільки на сторонні гарантії, другим необхідним елементом стримування мають бути сильні оборонні та стримувальні можливості України, серед іншого, із західною безпековою допомогою в мирний час. Це може змусити Росію поставити під сумнів доцільність початку ще однієї війни, враховуючи низькі шанси на успіх.