Ви могли не чути цей термін, але щодня зіштовхуєтеся з ним, як з явищем. На тижні колега запитала мене, чому олія не продається літрами, а по 0,85 чи навіть 0,75. І, соромно зізнатися, що хоч я і розуміла деякі нюанси чисто інтуїтивно, та і неодноразово слухала чи читала інтерв`ю на тему — назву явища, його історію та вплив на економіку не знала.
Так я ближче познайомилася з терміном «шрінкфляція» або «даунсайзинг», і тепер хотіла би поділитися з вами.
Цей термін ввела економістка на ім`я Піппа Мальмгрен. Якщо коротко, то сутність у тому, щоб зменшити кількість (наприклад, яйця) або об`єм (крупи чи напої) певного продукту, але при цьому не змінювати ціну або змінити її непропорційно. Як бонус, у більшості випадках, за рахунок дизайну упаковки, чисто візуально 0,9л олії чи навіть 0,85л будуть виглядати так само, як 1л.
У чому причини, крім бажання більше заробляти? Які реальні кейси? Як дизайнери можуть нас ввести в оману, а зменшення ваги хліба ускладнити життя економістам – читайте за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/marketing/shrinkflation/
Так я ближче познайомилася з терміном «шрінкфляція» або «даунсайзинг», і тепер хотіла би поділитися з вами.
Цей термін ввела економістка на ім`я Піппа Мальмгрен. Якщо коротко, то сутність у тому, щоб зменшити кількість (наприклад, яйця) або об`єм (крупи чи напої) певного продукту, але при цьому не змінювати ціну або змінити її непропорційно. Як бонус, у більшості випадках, за рахунок дизайну упаковки, чисто візуально 0,9л олії чи навіть 0,85л будуть виглядати так само, як 1л.
У чому причини, крім бажання більше заробляти? Які реальні кейси? Як дизайнери можуть нас ввести в оману, а зменшення ваги хліба ускладнити життя економістам – читайте за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/marketing/shrinkflation/
Привіт! І знов у нас маркетинг-субота. Знаю, що всі вже готують смачнючі та не дуже пасочки, налаштовані на свято і вам не до оцих всіх маркетингів, тому зібрала лише найважливіше.
Цього тижня у нас:
✔️оновлення Telegram, які полегшать життя;
✔️чому великі бренди з обігом від 50 млн євро вирішили переїхати в ОТГ;
✔️як зміняться витрати на рекламу для FMCG світу і чим вирізнився Китай;
✔️90% маркетологів планують працювати з мікроінфлюенсерами та інші відкриття Linqia;
✔️ну і креатив тижня, по традиції.
Посилання туть: https://ukrainian.marketing/blog/novini-marketingu/marketing-subota-2/
Всім сонячного настрою та з прийдешнім!
До речі, що запланували на вихідні?
Цього тижня у нас:
✔️оновлення Telegram, які полегшать життя;
✔️чому великі бренди з обігом від 50 млн євро вирішили переїхати в ОТГ;
✔️як зміняться витрати на рекламу для FMCG світу і чим вирізнився Китай;
✔️90% маркетологів планують працювати з мікроінфлюенсерами та інші відкриття Linqia;
✔️ну і креатив тижня, по традиції.
Посилання туть: https://ukrainian.marketing/blog/novini-marketingu/marketing-subota-2/
Всім сонячного настрою та з прийдешнім!
До речі, що запланували на вихідні?
Особисто для мене найголовнішою подією тижня був День народження нашої компанії, який ми святкували вчора. Ну і мені «поклали» сайт, через що кілька днів я не могла нічого публікувати. Це одні з причин, чому суботній дайджест виходить у неділю, хоча не виключаю, що час від часу ця рубрика буде по неділям або не виходити взагалі, в залежності від того, чи дійсно відбувалося щось цікаве. А писати щось аби було – не бачу сенсу.
Проте є багато інших подій, на які варто звернути увагу. Як відреагував Google на випуск iOS 14.5 та чому це оновлення змусить страждати маркетологів і навіть команду Facebook; який алкоголь полюбляють українці; автоматичні субтитри в Instagram та інші оновлення соцмережі; креативи тижня; дві новини про локдаун: хороша та погана. З якої почнемо?
Проте є багато інших подій, на які варто звернути увагу. Як відреагував Google на випуск iOS 14.5 та чому це оновлення змусить страждати маркетологів і навіть команду Facebook; який алкоголь полюбляють українці; автоматичні субтитри в Instagram та інші оновлення соцмережі; креативи тижня; дві новини про локдаун: хороша та погана. З якої почнемо?
Часом нам хочеться задовільнити максимальну кількість клієнтів. Запропонувати весь спектр вражень і варіативності, який ми тільки готові «вичавити» з компанії. Ми самі на початках цим грішили – пропонували безліч варіантів пакетів абонплати, знижок, бонусів, від яких у потенційного клієнта йшла голова обертом.
Чесно? Я навіть не розуміла, що ми робимо не так. Все змінилося, коли я почала знайомитися з роботами психолога Шини Айенгар. Найвідоміше дослідження, яке вона провела – це Jam Study 2000-го року. Висока ймовірність, що ви про нього щось вже читали, бачили або чули.
Вони з колегою вирішили порівняти продажі джемів за двох умов. У перший день вони використали стенд з 24-ма видами джему на вибір (стенд 1), а в інший день – з 6-ма (стенд 2).
Особливістю було те, що Стенд 1 привертав більше уваги. Біля нього зупинилося 60% людей, які проходили повз, порівняно з 40%, увагу яких завоював Стенд 2. Але! Зі стенду 1 лише 3% споживачів зробили покупку, натомість 30% придбали джем в умовах обмеженого вибору.
Ще один експеремент був з шоколадом. Він трошки цікавіший з точки зору маркетингу. Цього разу було три групи людей, які спеціально підбиралися для дослідження. Основним критерієм було, щоб вони раніше не куштували шоколад марки, яка використовувалася під час експерименту. Перша група мала, як ви могли здогадатися, великий вибір (30 варіантів, група 1), друга – обмежений вибір (6 варіантів, група 2) і остання група не мала вибору взагалі (група 3). Останні просто дегустували один рандомно обраний смак.
Що цікаво, потім всім групам запропонували або взяти шоколад, який вони обрали (ну, ті хто міг обирати), еквівалентний сумі $5 або просто забрати ці гроші. У групі з обмеженим вибором шоколад обрали 48% людей, з широким вибором – 12%, і відповідно 10%, де вибору не давали взагалі. Так само, найбільш задоволеними своїм вибором були представники групи 2, менш задоволені – 1 група і ще гірше оцінили свій вибір без вибору остання група.
Ці експерименти показали, що люди прагнуть мати свободу вибору – пригадайте лише кейс з чорними Фордами, але з ростом кількості варіантів, зростає і стрес. Один з найкращих термінів, який описує це явище – аналітичний параліч. Суть у тому, що коли нам потрібно проаналізувати надто багато даних, щоб винести рішення, страх зробити неправильний вибір стає вищим, ніж бажання врешті-решт щось обрати і закрити питання. Тому більшість прокрастинує, а то і зовсім відмовляється обирати.
Це одна з причин, чому при презентації лінійки нових моделей телефонів, планшетів та іншої техніки, зазвичай дають певний вибір (начинка, діагональ, ціна), але він є мінімальним – як правило, 2-4 варіанти.
Помічала це навіть за собою. Наприклад, давно слідкую за одним брендом, але через широкий асортимент продукції в одній категорії і відсутності очевидних критеріїв, які полегшили би вибір, прокрастиную від замовлення біля півроку з моменту рішення зробити покупку на сайті. Подумайте, як часто такі ситуації траплялися з вами.
У нас в команді постійно кажуть «Ускладнювати просто, спрощувати складно», і я обожнюю цей вираз. Коли компанія Procter & Gamble скоротила серію шампуню з 26-ти видів до 15-ти, продажі збільшилися на 10%. Коли корпорація Golden Cat позбулася 10-ти найгірших наповнювачів для котячих туалетів, їх прибуток збільшився на 87%. Тому спрощуйте життя собі і клієнтам. Позбувайтеся зайвого на виробництві, в асортименті, в комерційних та в житті.
Чесно? Я навіть не розуміла, що ми робимо не так. Все змінилося, коли я почала знайомитися з роботами психолога Шини Айенгар. Найвідоміше дослідження, яке вона провела – це Jam Study 2000-го року. Висока ймовірність, що ви про нього щось вже читали, бачили або чули.
Вони з колегою вирішили порівняти продажі джемів за двох умов. У перший день вони використали стенд з 24-ма видами джему на вибір (стенд 1), а в інший день – з 6-ма (стенд 2).
Особливістю було те, що Стенд 1 привертав більше уваги. Біля нього зупинилося 60% людей, які проходили повз, порівняно з 40%, увагу яких завоював Стенд 2. Але! Зі стенду 1 лише 3% споживачів зробили покупку, натомість 30% придбали джем в умовах обмеженого вибору.
Ще один експеремент був з шоколадом. Він трошки цікавіший з точки зору маркетингу. Цього разу було три групи людей, які спеціально підбиралися для дослідження. Основним критерієм було, щоб вони раніше не куштували шоколад марки, яка використовувалася під час експерименту. Перша група мала, як ви могли здогадатися, великий вибір (30 варіантів, група 1), друга – обмежений вибір (6 варіантів, група 2) і остання група не мала вибору взагалі (група 3). Останні просто дегустували один рандомно обраний смак.
Що цікаво, потім всім групам запропонували або взяти шоколад, який вони обрали (ну, ті хто міг обирати), еквівалентний сумі $5 або просто забрати ці гроші. У групі з обмеженим вибором шоколад обрали 48% людей, з широким вибором – 12%, і відповідно 10%, де вибору не давали взагалі. Так само, найбільш задоволеними своїм вибором були представники групи 2, менш задоволені – 1 група і ще гірше оцінили свій вибір без вибору остання група.
Ці експерименти показали, що люди прагнуть мати свободу вибору – пригадайте лише кейс з чорними Фордами, але з ростом кількості варіантів, зростає і стрес. Один з найкращих термінів, який описує це явище – аналітичний параліч. Суть у тому, що коли нам потрібно проаналізувати надто багато даних, щоб винести рішення, страх зробити неправильний вибір стає вищим, ніж бажання врешті-решт щось обрати і закрити питання. Тому більшість прокрастинує, а то і зовсім відмовляється обирати.
Це одна з причин, чому при презентації лінійки нових моделей телефонів, планшетів та іншої техніки, зазвичай дають певний вибір (начинка, діагональ, ціна), але він є мінімальним – як правило, 2-4 варіанти.
Помічала це навіть за собою. Наприклад, давно слідкую за одним брендом, але через широкий асортимент продукції в одній категорії і відсутності очевидних критеріїв, які полегшили би вибір, прокрастиную від замовлення біля півроку з моменту рішення зробити покупку на сайті. Подумайте, як часто такі ситуації траплялися з вами.
У нас в команді постійно кажуть «Ускладнювати просто, спрощувати складно», і я обожнюю цей вираз. Коли компанія Procter & Gamble скоротила серію шампуню з 26-ти видів до 15-ти, продажі збільшилися на 10%. Коли корпорація Golden Cat позбулася 10-ти найгірших наповнювачів для котячих туалетів, їх прибуток збільшився на 87%. Тому спрощуйте життя собі і клієнтам. Позбувайтеся зайвого на виробництві, в асортименті, в комерційних та в житті.
Минулого тижня не було достатньо цікавих новин, щоб писати дайджест. Але була одна, яка мене зачепила – Інстаграм на обраних профілях почав ховати лічильник переглядів у сторіз. Офіційна позиція соцмережі – це турбота про ментальне здоров`я користувачів, яких засмучують низькі показники охоплення.
Якщо пам`ятаєте, у 2019-му вже велися розмови, що Інстаграм буде приховувати лайки під постами інших користувачів. Той функціонал активно тестували, на багатьох акаунтах функцію вимикали, кіпішу було море, але типовим функціоналом то так і не стало. Проте на деяких особистих профілях почала з`являтися можливість вимикати вручну відображення реакцій на контент у інших підписників. Функція знаходиться у розділі конфіденційності і називається «Hide Like and View Counts».
Тоді я писала про те, чому саме соцмережі впливають на наш психологічний стан, самооцінку та здоров`я. Цього разу хочу нагадати, розширити та доповнити тему.
Ось лише деякі результати досліджень, які я знайшла:
1) Ще в 1998 році американський психолог Роберт Краут довів, що є прямий зв'язок між кількістю проведених годин в соцмережі і рівнем стресу.
2) Соцмережі знижують самооцінку – одне з опитувань показало, що 62% користувачів оцінюють своє життя негативно, на тлі постів своїх друзів у Фейсбуці і Інстаграмі.
3) Дослідження «The Lancet Psychiatry» показало, що люди, які перевіряють Facebook пізно ввечері, частіше почуваються пригніченими та нещасними і на 6% ймовірніше можуть страждати на депресію.
4) Дослідження Університету Пенсільванії 2018-го року підтвердило, що чим менше часу люди проводять у соціальних мережах, тим менше симптомів депресії та самотності вони відчувають.
5) Дослідження 2015-го року показало, що користувачі Facebook, які відчували заздрість, перебуваючи у соцмережі, активніше розвивали симптоми депресії.
6) 60% людей, які користуються соціальними мережами, повідомили, що це негативно вплинуло на їх самооцінку.
7) 50% повідомили, що соціальні медіа негативно впливають на їх стосунки.
8) 80% повідомили, що легше бути обдуреними іншими через «шеєринг» у соціальних мережах.
9) 51% повідомляють, що соціальні мережі змусили їх більше звертати увагу на свою зовнішність.
Зазвичай звинувачують два ефекти, через які ми повертаємося у соцмережі раз за разом, попри зіпсований настрій від хейтерів в коментарях, фото знайомої з Мальдів і сина маминої подруги на Ламборгіні. Перше – це «Ефект ігрових автоматів». Лайки, підписники, коментарі та інші реакції на контент, який ви створюєте – це ті ж самі рівні, лут (нова броня у Skyrim, нова зброя у GTA), нові скіли у комп`ютерних іграх. Це позитивне підкріплення. Як шматок м`яса для собаки, яка правильно виконала команду, хіба що більш уявний. Вас і мене винагороджують за проведення часу у соцмережах, змінюючи цифри біля іконок, щоб ми продовжували і продовжували там сидіти. Це одна з причин, чому просто прибрати всі метрики для вас у соцмережі – майже харакірі. А ось сховати лайки інших, залишивши позитивне підкріплення для вас – то благородство.
Є ще ефект FOMO. Це синдром втраченої вигоди. А ви вже чули цю новину? А бачили новий мем? А знали, що однокласниця вийшла заміж і народила трійню? А дивилися, скільки лайків зібрав ваш новий допис? Тобто, як ні?
Через те, що ми боїмося випасти із інфопростору, ми повертаємося і повертаємося у соцмережі. Наче там дійсно є щось важливе. Наче те, що Ви не знаєте про мем, який перестане бути актуальним за кілька днів, щось змінить.
Ще одна причина нововведення, крім ментального здоров`я, за словами Інстаграму – якісна оцінка контенту. Соцмережа намагається стимулювати ставити лайк не через те, що їх там вже 5000, а через те, що ви дійсно оцінили якість, креативний підхід та старання автору.
Якщо пам`ятаєте, у 2019-му вже велися розмови, що Інстаграм буде приховувати лайки під постами інших користувачів. Той функціонал активно тестували, на багатьох акаунтах функцію вимикали, кіпішу було море, але типовим функціоналом то так і не стало. Проте на деяких особистих профілях почала з`являтися можливість вимикати вручну відображення реакцій на контент у інших підписників. Функція знаходиться у розділі конфіденційності і називається «Hide Like and View Counts».
Тоді я писала про те, чому саме соцмережі впливають на наш психологічний стан, самооцінку та здоров`я. Цього разу хочу нагадати, розширити та доповнити тему.
Ось лише деякі результати досліджень, які я знайшла:
1) Ще в 1998 році американський психолог Роберт Краут довів, що є прямий зв'язок між кількістю проведених годин в соцмережі і рівнем стресу.
2) Соцмережі знижують самооцінку – одне з опитувань показало, що 62% користувачів оцінюють своє життя негативно, на тлі постів своїх друзів у Фейсбуці і Інстаграмі.
3) Дослідження «The Lancet Psychiatry» показало, що люди, які перевіряють Facebook пізно ввечері, частіше почуваються пригніченими та нещасними і на 6% ймовірніше можуть страждати на депресію.
4) Дослідження Університету Пенсільванії 2018-го року підтвердило, що чим менше часу люди проводять у соціальних мережах, тим менше симптомів депресії та самотності вони відчувають.
5) Дослідження 2015-го року показало, що користувачі Facebook, які відчували заздрість, перебуваючи у соцмережі, активніше розвивали симптоми депресії.
6) 60% людей, які користуються соціальними мережами, повідомили, що це негативно вплинуло на їх самооцінку.
7) 50% повідомили, що соціальні медіа негативно впливають на їх стосунки.
8) 80% повідомили, що легше бути обдуреними іншими через «шеєринг» у соціальних мережах.
9) 51% повідомляють, що соціальні мережі змусили їх більше звертати увагу на свою зовнішність.
Зазвичай звинувачують два ефекти, через які ми повертаємося у соцмережі раз за разом, попри зіпсований настрій від хейтерів в коментарях, фото знайомої з Мальдів і сина маминої подруги на Ламборгіні. Перше – це «Ефект ігрових автоматів». Лайки, підписники, коментарі та інші реакції на контент, який ви створюєте – це ті ж самі рівні, лут (нова броня у Skyrim, нова зброя у GTA), нові скіли у комп`ютерних іграх. Це позитивне підкріплення. Як шматок м`яса для собаки, яка правильно виконала команду, хіба що більш уявний. Вас і мене винагороджують за проведення часу у соцмережах, змінюючи цифри біля іконок, щоб ми продовжували і продовжували там сидіти. Це одна з причин, чому просто прибрати всі метрики для вас у соцмережі – майже харакірі. А ось сховати лайки інших, залишивши позитивне підкріплення для вас – то благородство.
Є ще ефект FOMO. Це синдром втраченої вигоди. А ви вже чули цю новину? А бачили новий мем? А знали, що однокласниця вийшла заміж і народила трійню? А дивилися, скільки лайків зібрав ваш новий допис? Тобто, як ні?
Через те, що ми боїмося випасти із інфопростору, ми повертаємося і повертаємося у соцмережі. Наче там дійсно є щось важливе. Наче те, що Ви не знаєте про мем, який перестане бути актуальним за кілька днів, щось змінить.
Ще одна причина нововведення, крім ментального здоров`я, за словами Інстаграму – якісна оцінка контенту. Соцмережа намагається стимулювати ставити лайк не через те, що їх там вже 5000, а через те, що ви дійсно оцінили якість, креативний підхід та старання автору.
Вечір добрий. А поки більшість святкують вдалий виступ гурту Go_A, ми поговоримо, що ж такого цікавого сталося за цей тиждень.
Burger King планує відкритися в Україні; Clubhouse запустився на Android; дослідження про B2B сайти (та в чому не праві B2B-маркетологи); рейтинг топ-50 інфлюенсерів в Інтернеті; депресивні настрої українського бізнесу; як змінилася поведінка в соцмережах у покоління Z і міленіалів на початку 2021-го року; який креатив зачепив цього разу.
Все це читаємо за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/novini-marketingu/dajdzhest-novin-pro-marketing-4/
Burger King планує відкритися в Україні; Clubhouse запустився на Android; дослідження про B2B сайти (та в чому не праві B2B-маркетологи); рейтинг топ-50 інфлюенсерів в Інтернеті; депресивні настрої українського бізнесу; як змінилася поведінка в соцмережах у покоління Z і міленіалів на початку 2021-го року; який креатив зачепив цього разу.
Все це читаємо за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/novini-marketingu/dajdzhest-novin-pro-marketing-4/
Багато хто чув, що сьогодні був скандал через колаборацію агенції Banda з російською Setters, в рамках якої вони вирішили обмінятися співробітниками.
Насправді, хайповості додало кілька факторів. По-перше, Банда один з лідерів української креативної індустрії, а лідерство, як ми вже обговорювали, це про відповідальність. По-друге, Banda відома, в першу чергу, проукраїнськими проєктами – це і Ukraine NOW, і Євробачення в Україні, і кампанія по деокупації Криму. Саме «патріотичні» проєкти зробили їх дорогою агенцією, яка має багато прихильників та достатньо клієнтів. По-третє, попри всі лаври Setters, по соцмережі гуляють фото, де у їх офісі прапор «ДНР», що аж занадто контрастує з тим же проєктом CRIME(A), який непогано пропіарив Банду.
Я просто ненавиджу писати про компанії креативної індустрії та конкурентів у негативному руслі. Але ті, хто зі мною знайомий, прекрасно знають, як мені це болить, бо я родом з Донбасу, бо я обожнюю неповторну природу Криму і хотіла би колись ще раз піднятися на Ай-Петрі, бо мені не все одно. І в нашій компанії з моменту перших зелених чоловічків не було прийнято жодного замовлення з Росії, якою би «привабливою» пропозиція не була у фінансовому плані.
Бо політика – це не просто дядьки у піджаках, які щось розповідають з трибун. Лицемірно бути поза політикою і сподіватися на краще майбутнє. Лицемірно розповідати, до якого злочину опустилася Росія в Криму, натомість роблячи колаби з тим, хто підтримує ДНР.
А як ви поставилися до новини?
Насправді, хайповості додало кілька факторів. По-перше, Банда один з лідерів української креативної індустрії, а лідерство, як ми вже обговорювали, це про відповідальність. По-друге, Banda відома, в першу чергу, проукраїнськими проєктами – це і Ukraine NOW, і Євробачення в Україні, і кампанія по деокупації Криму. Саме «патріотичні» проєкти зробили їх дорогою агенцією, яка має багато прихильників та достатньо клієнтів. По-третє, попри всі лаври Setters, по соцмережі гуляють фото, де у їх офісі прапор «ДНР», що аж занадто контрастує з тим же проєктом CRIME(A), який непогано пропіарив Банду.
Я просто ненавиджу писати про компанії креативної індустрії та конкурентів у негативному руслі. Але ті, хто зі мною знайомий, прекрасно знають, як мені це болить, бо я родом з Донбасу, бо я обожнюю неповторну природу Криму і хотіла би колись ще раз піднятися на Ай-Петрі, бо мені не все одно. І в нашій компанії з моменту перших зелених чоловічків не було прийнято жодного замовлення з Росії, якою би «привабливою» пропозиція не була у фінансовому плані.
Бо політика – це не просто дядьки у піджаках, які щось розповідають з трибун. Лицемірно бути поза політикою і сподіватися на краще майбутнє. Лицемірно розповідати, до якого злочину опустилася Росія в Криму, натомість роблячи колаби з тим, хто підтримує ДНР.
А як ви поставилися до новини?
Сьогодні я би хотіла поговорити про важливу для мене тему, а саме емоційне вигорання. Мене тут не було два тижні. Я змогла вперше собі зізнатися, що втомилася і взяти шалену відпустку аж на 9 днів, протягом яких я проїхала більше 2500 км Україною, що для мене рекорд по «протяжності» відпустки за останні 7 років.
Першим дослідником емоційного вигорання став Герберт Фройденбергер. У 1974 році він опублікував статтю "Staff Burn-Out", яка описувала роботу соціальних робітників та поклала початок вивченню теми. Ви можете не сприймати цю проблему серйозно, але я знаю не одну історію (в тому числі, і у нашому колективі), коли люди звільнялися чи були звільнені не через погану роботу, а через невміння дати собі перепочинок, що стало причиною емоційного вигорання. І часом це бувають одні з найталановитіших та найпродуктивніших людей в команді. Адже, як не дивно, емоційне вигорання зазвичай отримують на улюбленій роботі. Але про це далі.
У світі соцмережного «успішного успіху», більшість людей плутають емоційне вигорання із звичайною втомою або навіть ниттям, через що то менеджери ігнорують перші «дзвоники», то працівники, які перегоріли – відмовляються визнати проблему та почати з цим щось робити. До слова, емоційне вигорання не визнано хворобою, як багато хто стверджує, але згідно ВООЗ, безпосередньо впливає на здоров`я та є приводом звернутися до лікарів. Також офіційно емоційне вигорання стосується виключно роботи, тому неправильно його застосовувати до дітлахів чи побутових ситуацій.
Які симптоми емоційного вигорання?
1. Виснаженість та втома. Зниження активності.
2. З`являється відчуття неспроможності справлятися зі своїми обов`язками на роботі. Безсилля.
3. Будь-які робочі ситуації сприймаються з роздратуванням та цинізмом. Розвивається неприязнь щодо клієнтів чи колег.
4. Через втрату продуктивності починаються сумніви у власних компетенціях та знаннях. Прогресує синдром самозванця.
5. Відірваність від колективу. З досвіду, зазвичай ті, хто страждає «вигоранням» – починають дистанціюватися від колег, відмовлятися від участі у корпоративних заходах, рідше усміхатися та частіше вступати у конфлікти.
6. Проблеми зі сном, концентрацією уваги, імунітетом.
7. Підвищення тривожності та відчуття гіпервідповідальності. Часто супроводжується страхом.
Як результат, при ігноруванні симптомів, відчуття апатії, втрата інтересу до роботи та життя.
Щодо того, що помічала ще:
1. Відсутність бажання працювати на стратегічні завдання та будувати довгострокові плани.
2. Постійні думки про роботу, навіть під час відпочинку з сім`єю, друзями та, особливо, перед сном.
3. Як не дивно, при емоційному вигоранні, спеціалісти часто починають часто брати роботу додому або виходити на роботу в суботу, але при цьому не роблячи її або роблячи не надто якісно. Часом помічала, що могла всю суботу просидіти за комп`ютером в офісі, а в результаті визначити, що жодного по-справжньому важливого завдання так і не закрила.
4. Підвищена увага до менш пріоритетних або зовсім неважливих завдань та прокрастинація за їх рахунок. Наприклад, замість вирішення конфлікту з клієнтом, допомагати дизайнеру шукати, яке фото використати на креативі.
5. Відчуття, що тебе не цінують.
Мені здається, що всі, хто працював у колективі, мав впізнати тут себе чи своїх колег. Впізнали?
Тоді голосуємо і читаємо далі, через що таке неподобство стається та що з цим робити.
Першим дослідником емоційного вигорання став Герберт Фройденбергер. У 1974 році він опублікував статтю "Staff Burn-Out", яка описувала роботу соціальних робітників та поклала початок вивченню теми. Ви можете не сприймати цю проблему серйозно, але я знаю не одну історію (в тому числі, і у нашому колективі), коли люди звільнялися чи були звільнені не через погану роботу, а через невміння дати собі перепочинок, що стало причиною емоційного вигорання. І часом це бувають одні з найталановитіших та найпродуктивніших людей в команді. Адже, як не дивно, емоційне вигорання зазвичай отримують на улюбленій роботі. Але про це далі.
У світі соцмережного «успішного успіху», більшість людей плутають емоційне вигорання із звичайною втомою або навіть ниттям, через що то менеджери ігнорують перші «дзвоники», то працівники, які перегоріли – відмовляються визнати проблему та почати з цим щось робити. До слова, емоційне вигорання не визнано хворобою, як багато хто стверджує, але згідно ВООЗ, безпосередньо впливає на здоров`я та є приводом звернутися до лікарів. Також офіційно емоційне вигорання стосується виключно роботи, тому неправильно його застосовувати до дітлахів чи побутових ситуацій.
Які симптоми емоційного вигорання?
1. Виснаженість та втома. Зниження активності.
2. З`являється відчуття неспроможності справлятися зі своїми обов`язками на роботі. Безсилля.
3. Будь-які робочі ситуації сприймаються з роздратуванням та цинізмом. Розвивається неприязнь щодо клієнтів чи колег.
4. Через втрату продуктивності починаються сумніви у власних компетенціях та знаннях. Прогресує синдром самозванця.
5. Відірваність від колективу. З досвіду, зазвичай ті, хто страждає «вигоранням» – починають дистанціюватися від колег, відмовлятися від участі у корпоративних заходах, рідше усміхатися та частіше вступати у конфлікти.
6. Проблеми зі сном, концентрацією уваги, імунітетом.
7. Підвищення тривожності та відчуття гіпервідповідальності. Часто супроводжується страхом.
Як результат, при ігноруванні симптомів, відчуття апатії, втрата інтересу до роботи та життя.
Щодо того, що помічала ще:
1. Відсутність бажання працювати на стратегічні завдання та будувати довгострокові плани.
2. Постійні думки про роботу, навіть під час відпочинку з сім`єю, друзями та, особливо, перед сном.
3. Як не дивно, при емоційному вигоранні, спеціалісти часто починають часто брати роботу додому або виходити на роботу в суботу, але при цьому не роблячи її або роблячи не надто якісно. Часом помічала, що могла всю суботу просидіти за комп`ютером в офісі, а в результаті визначити, що жодного по-справжньому важливого завдання так і не закрила.
4. Підвищена увага до менш пріоритетних або зовсім неважливих завдань та прокрастинація за їх рахунок. Наприклад, замість вирішення конфлікту з клієнтом, допомагати дизайнеру шукати, яке фото використати на креативі.
5. Відчуття, що тебе не цінують.
Мені здається, що всі, хто працював у колективі, мав впізнати тут себе чи своїх колег. Впізнали?
Тоді голосуємо і читаємо далі, через що таке неподобство стається та що з цим робити.
Привіт! Маємо аж додатковий вихідний, щоб ознайомитися з дайджестом. Що цього разу?
• Свіженька добірка книжок від Білла Гейтса на літо;
• Ecommerce-дослідження: з яких причин 1/5 з кожного $1 у роздрібній торгівлі буде витрачатися онлайн та чому найближчим часом закриється 100 000 підприємств;
• Дослідження про ріст експорту IT-послуг в Україні;
• Нова айдентика Мінкульту;
• Толерантна рекламна кампанія від ZooKiev;
• Що не так з Роналду та Колою;
• Скільки заробили українці на Біткоїні;
• Як YouTube обмежив рекламу алкоголю та азартних ігор;
• І знову оновлення соцмереж, про які варто знати.
Приємного читання та гарних вихідних!
• Свіженька добірка книжок від Білла Гейтса на літо;
• Ecommerce-дослідження: з яких причин 1/5 з кожного $1 у роздрібній торгівлі буде витрачатися онлайн та чому найближчим часом закриється 100 000 підприємств;
• Дослідження про ріст експорту IT-послуг в Україні;
• Нова айдентика Мінкульту;
• Толерантна рекламна кампанія від ZooKiev;
• Що не так з Роналду та Колою;
• Скільки заробили українці на Біткоїні;
• Як YouTube обмежив рекламу алкоголю та азартних ігор;
• І знову оновлення соцмереж, про які варто знати.
Приємного читання та гарних вихідних!
Чого мене навчив досвід роботи у IT-компанії, то це тому, що зламують не машини, а людей.
На які б хитрощі ми не йшли з сучасним програмним забезпеченням, юридичними договорами, інструкціями та бекапами даних, які би надійні датацентри, сініор сисадмінів наші компанії не залучали, найслабшою ланкою залишається звичайна дурна людина. Яка впевнена, що стандартний логін admin та пароль до нього admin на сайті – то надійний захист. Яка не блокує комп`ютер з відкритою обліковою системою вашої компанії та качає «документи» розширення exe, бо у тілі листа написали, що то чек оплати чи документація до тендеру. Яка віддає конфіденційні дані свої чи компанії по першому запиту. Спитай будь-якого нашого сисадміна, і він годинами може розповідати про часом абсурдні ситуації з безпекою, які доводилося розрулювати.
І знаєте, що найприкріше? Коли такою дурною людиною виявляєшся ти. Читаєш хабр та книги Кевіна Мітніка, щодня працюєш пліч-о-пліч з системними адміністраторами… і все одно повелася.
Я не буду ховати імена, бо компанія і так про сітьюейшн офіційно написала сама. Кілька тижнів тому мені написав «адмін» Laba. Спитав, чи цікавить співпраця, а я видала своє автоматичне «рекламу не розміщую, вибачте». Слово за слово, він похвалив мій Телеграм-канал, сказав, що типу сам підписаний і таке потрібно розвивати. Спитав, чи цікавить аутсорс-просування, на що відповіла, що я все це роблю самостійно – для досвіду та фану і плюс хотілося б почати з чогось меншого. Натомість він пообіцяв під розміщення на самому каналі Лаби вибити знижку. Тут я зайшла на сторінку самого телеграм-каналу і подивилася, хто адмін. Наче все співпало ask_Iaba, аватарка та опис профілю аналогічні. Я собі подумала, що вартість адекватна, і най буде, тим більше, що писати пишу, а просуванням повноцінним майже не займалася. І це ж ну Лаба! Я і з більш «мутними» телеграм-організаціями спілкувалася...
Продовження за посиланям, оскільки у допис не вписалася по знакам.
На які б хитрощі ми не йшли з сучасним програмним забезпеченням, юридичними договорами, інструкціями та бекапами даних, які би надійні датацентри, сініор сисадмінів наші компанії не залучали, найслабшою ланкою залишається звичайна дурна людина. Яка впевнена, що стандартний логін admin та пароль до нього admin на сайті – то надійний захист. Яка не блокує комп`ютер з відкритою обліковою системою вашої компанії та качає «документи» розширення exe, бо у тілі листа написали, що то чек оплати чи документація до тендеру. Яка віддає конфіденційні дані свої чи компанії по першому запиту. Спитай будь-якого нашого сисадміна, і він годинами може розповідати про часом абсурдні ситуації з безпекою, які доводилося розрулювати.
І знаєте, що найприкріше? Коли такою дурною людиною виявляєшся ти. Читаєш хабр та книги Кевіна Мітніка, щодня працюєш пліч-о-пліч з системними адміністраторами… і все одно повелася.
Я не буду ховати імена, бо компанія і так про сітьюейшн офіційно написала сама. Кілька тижнів тому мені написав «адмін» Laba. Спитав, чи цікавить співпраця, а я видала своє автоматичне «рекламу не розміщую, вибачте». Слово за слово, він похвалив мій Телеграм-канал, сказав, що типу сам підписаний і таке потрібно розвивати. Спитав, чи цікавить аутсорс-просування, на що відповіла, що я все це роблю самостійно – для досвіду та фану і плюс хотілося б почати з чогось меншого. Натомість він пообіцяв під розміщення на самому каналі Лаби вибити знижку. Тут я зайшла на сторінку самого телеграм-каналу і подивилася, хто адмін. Наче все співпало ask_Iaba, аватарка та опис профілю аналогічні. Я собі подумала, що вартість адекватна, і най буде, тим більше, що писати пишу, а просуванням повноцінним майже не займалася. І це ж ну Лаба! Я і з більш «мутними» телеграм-організаціями спілкувалася...
Продовження за посиланям, оскільки у допис не вписалася по знакам.
Зараз, особливо в літній сезон, багато дискусій навколо того, як так вийшло, що жінкам необхідно голити все волосся на тілі? Хтось звинувачує всю чоловічу стать, хтось – масонів, хтось маркетинг. Я схиляюся до останнього, і далі розповім, чому.
З однієї сторони, гоління використовували ще у «древніх» цивілізаціях, щоб запобігти зараженню вошами та іншими паразитами.
Час від часу воно входило у моду. Так, у давньому Єгипті та за часів Олександра Македонського на випадок війни чоловіки голили голови, щоб уникнути обезголовлювання під час бою. Ворога з волоссям на голові було простіше схопити у вирі битви. Вже на той час голений чоловік асоціювався з прогресом та цивілізацією, а борода та «патлатість» з рабством, дикунством та варварством. А у Давній Греції жінка без волосся на тілі асоціювалася з богинею, що також створювало певний тренд.
Ближче до Середньовіччя мода на гоління трошки ослабла, особливо серед жінок. Консервативний одяг не створював необхідності видаляти волосся зі всього тіла, щоб відповідати нормам чи моді.
Які бренди створили тренд на гоління для чоловіків та жінок? До чого тут Max Factor та нейлон? Хто такі J Sisters? Читаємо та дивимося на сайті. Буде багато прикладів реклами 90-х та цікавих фактів: https://ukrainian.marketing/blog/marketing/chomu-golinnya-dlya-zhinok-stalo-normoyu/
З однієї сторони, гоління використовували ще у «древніх» цивілізаціях, щоб запобігти зараженню вошами та іншими паразитами.
Час від часу воно входило у моду. Так, у давньому Єгипті та за часів Олександра Македонського на випадок війни чоловіки голили голови, щоб уникнути обезголовлювання під час бою. Ворога з волоссям на голові було простіше схопити у вирі битви. Вже на той час голений чоловік асоціювався з прогресом та цивілізацією, а борода та «патлатість» з рабством, дикунством та варварством. А у Давній Греції жінка без волосся на тілі асоціювалася з богинею, що також створювало певний тренд.
Ближче до Середньовіччя мода на гоління трошки ослабла, особливо серед жінок. Консервативний одяг не створював необхідності видаляти волосся зі всього тіла, щоб відповідати нормам чи моді.
Які бренди створили тренд на гоління для чоловіків та жінок? До чого тут Max Factor та нейлон? Хто такі J Sisters? Читаємо та дивимося на сайті. Буде багато прикладів реклами 90-х та цікавих фактів: https://ukrainian.marketing/blog/marketing/chomu-golinnya-dlya-zhinok-stalo-normoyu/
А перед сном можна трошки почитати дайджест – як завжди, коротко про головне:
•Звіт від YouTube про тренди
•Переможні роботи українців на Каннських левах
•Офіс Apple в Україні
•Закон, який змусить платити за онлайн-рекламу більше
•Дослідження e-commerce в Україні
•Скандал навколо Fozzy Group
•Найгарніша книжка України
До речі, надалі планую випускати дайджести раз на місяць, і більше присвячувати часу статтям про маркетинг. Бо час від часу просто не вистачає по-справжньому цікавих подій, досліджень та новин.
Як ви думаєте, чи справедливо звільнили Славу Баранського?
•Звіт від YouTube про тренди
•Переможні роботи українців на Каннських левах
•Офіс Apple в Україні
•Закон, який змусить платити за онлайн-рекламу більше
•Дослідження e-commerce в Україні
•Скандал навколо Fozzy Group
•Найгарніша книжка України
До речі, надалі планую випускати дайджести раз на місяць, і більше присвячувати часу статтям про маркетинг. Бо час від часу просто не вистачає по-справжньому цікавих подій, досліджень та новин.
Як ви думаєте, чи справедливо звільнили Славу Баранського?
Колись в одній книзі я прочитала, що сильна компанія — це не сім‘я, а футбольна команда. Тоді мене це нереально обурило, і справа навіть не в тому, що я на той момент не любила футбол. Мені здавалося, що єдина причина динамічного росту з 2 до 40 співробітників та кількості клієнтів з кількох до сотень, єдина причина комфортних умов роботи, єдина причина, чому я так обожнюю свою компанію — це та сама “сімейність”. Але коли нас стало 40 — щось дійсно пішло не так.
Взагалі про фейли дуже складно розповідати. У світлі “успішного успіху” ти виглядаєш, як мінімум, невдахою, але саме пропрацювання своїх фейлів та підбиття підсумків дозволяє вийти на новий якісний рівень. Отож, з березня у моїй команді лишилося менше половини “старого складу” — всі інші або пішли, або були звільнені, і це при тому, що весь період карантину і довгий час до нього колектив не змінювався взагалі. Інші команди також потрапили у зону турбулентності. І одна з причин, крім зовнішніх, були роздуті “сімейні цінності”.
Чому “Сімейна компанія” гірше за команду.
1. Все сприймається надто особисто.
Коли тобі роблять зауваження керівники, то це зазвичай сприймається...як зауваження. Ти розумієш, що накосячив і тобі потрібно зробити наступного разу краще. Коли це вже твій хороший друг, то критика може сприйматися як особиста образа. Тому деякі замість того, щоб врахувати все і виправлятися, починають з`ясовувати стосунки та кидати “обідки”.
2. Членів сім‘ї важко звільнити
Помічали за собою, що якщо людина працювала в колективі менше місяця, то рішення про її звільнення приймається миттєво — щойно виникає розуміння, що спеціаліст не підходить. Але якщо з тих чи інших причин людина затримується на кілька місяців, то рішення про звільнення з кожним місяцем стає пропорційно важчим. Знаходяться завжди причини — у когось проблеми в сім`ї, хтось круто грає в покер, хтось просто приємна людина, яку дуже і дуже шкода. Часто доходило до того, що в колективі тільки і обговорювали, що спеціаліст Х далекий від ідеалу, як Путін від лібералізму, але тягнули до останнього і в результаті людина звільнялася сама.
3. Сім‘ї багато чого пробачаєш
Правила мають бути одні для всіх. “Сімейність” майже завжди конфліктує зі здоровою бюрократією. Якщо, наприклад, у колективі заборонено підвищувати голос на клієнта, то звільнений має бути кожен, хто не дотримується правила. Так, це може бути найкращий менеджер або просто серце колективу. Так, клієнт був сам винен, а спеціаліст “не хотів”. Але якщо вводити правило і хтось має право його порушувати, то порушуватися воно буде постійно, хоч тобі штрафи та щоденні спічі в спільних чатах.
4. Цінність хороших людей вище за цінність компанії
Замість того, щоб шукати під критичні завдання спеціалістів, ти шукаєш роботу для хороших людей. Якщо роботи стає менше, то її висмоктують з пальця, намагаються шукати способи перекваліфікації та будь-що, щоб не “кинути” хорошу людину. У нас це ніколи не було роздуто аж так, але часто зустрічала, як в сімейних компаніях були спеціалісти, які не мали жодних формальних обов`язків і їх існування жодним чином не впливало на робочі процеси.
5. Усюди зрада
Якщо хтось приймає рішення рухатися далі — власний бізнес, інша компанія, інше місто, то у 90% випадків це призводить до депресивних настроїв та відчуття, що нас кинули. Для команди нормально змінити одного сильного гравця на іншого — не менш сильного. Новий гравець — це можливість грати по іншому, відкрити нові горизонти. А для сім`ї складно прийняти, що дочка вже виросла і має піти. Навіть якщо вона наркоманка і здала прикраси бабусі в ломбард.
Продовження за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/personal/family_vs_team/
Взагалі про фейли дуже складно розповідати. У світлі “успішного успіху” ти виглядаєш, як мінімум, невдахою, але саме пропрацювання своїх фейлів та підбиття підсумків дозволяє вийти на новий якісний рівень. Отож, з березня у моїй команді лишилося менше половини “старого складу” — всі інші або пішли, або були звільнені, і це при тому, що весь період карантину і довгий час до нього колектив не змінювався взагалі. Інші команди також потрапили у зону турбулентності. І одна з причин, крім зовнішніх, були роздуті “сімейні цінності”.
Чому “Сімейна компанія” гірше за команду.
1. Все сприймається надто особисто.
Коли тобі роблять зауваження керівники, то це зазвичай сприймається...як зауваження. Ти розумієш, що накосячив і тобі потрібно зробити наступного разу краще. Коли це вже твій хороший друг, то критика може сприйматися як особиста образа. Тому деякі замість того, щоб врахувати все і виправлятися, починають з`ясовувати стосунки та кидати “обідки”.
2. Членів сім‘ї важко звільнити
Помічали за собою, що якщо людина працювала в колективі менше місяця, то рішення про її звільнення приймається миттєво — щойно виникає розуміння, що спеціаліст не підходить. Але якщо з тих чи інших причин людина затримується на кілька місяців, то рішення про звільнення з кожним місяцем стає пропорційно важчим. Знаходяться завжди причини — у когось проблеми в сім`ї, хтось круто грає в покер, хтось просто приємна людина, яку дуже і дуже шкода. Часто доходило до того, що в колективі тільки і обговорювали, що спеціаліст Х далекий від ідеалу, як Путін від лібералізму, але тягнули до останнього і в результаті людина звільнялася сама.
3. Сім‘ї багато чого пробачаєш
Правила мають бути одні для всіх. “Сімейність” майже завжди конфліктує зі здоровою бюрократією. Якщо, наприклад, у колективі заборонено підвищувати голос на клієнта, то звільнений має бути кожен, хто не дотримується правила. Так, це може бути найкращий менеджер або просто серце колективу. Так, клієнт був сам винен, а спеціаліст “не хотів”. Але якщо вводити правило і хтось має право його порушувати, то порушуватися воно буде постійно, хоч тобі штрафи та щоденні спічі в спільних чатах.
4. Цінність хороших людей вище за цінність компанії
Замість того, щоб шукати під критичні завдання спеціалістів, ти шукаєш роботу для хороших людей. Якщо роботи стає менше, то її висмоктують з пальця, намагаються шукати способи перекваліфікації та будь-що, щоб не “кинути” хорошу людину. У нас це ніколи не було роздуто аж так, але часто зустрічала, як в сімейних компаніях були спеціалісти, які не мали жодних формальних обов`язків і їх існування жодним чином не впливало на робочі процеси.
5. Усюди зрада
Якщо хтось приймає рішення рухатися далі — власний бізнес, інша компанія, інше місто, то у 90% випадків це призводить до депресивних настроїв та відчуття, що нас кинули. Для команди нормально змінити одного сильного гравця на іншого — не менш сильного. Новий гравець — це можливість грати по іншому, відкрити нові горизонти. А для сім`ї складно прийняти, що дочка вже виросла і має піти. Навіть якщо вона наркоманка і здала прикраси бабусі в ломбард.
Продовження за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/personal/family_vs_team/
Одне зі стандартних питань, яке задають наші менеджери з продажів: «У вас є брендбук чи логотип?». І тут зазвичай відбувається найцікавіше. У більшості випадків, коли нам кажуть, що брендбук є – нам кидають PDF, де на першому слайді логотип і ще на трьох 3-4 мокапи з тим самим логотипом. Як правило, серед мокапів обов`язково чорна візитівка з тисненням золотою фольгою і ще кілька варіантів з випадковими кольорами чи, буває, і шрифтами.
Найскладніше у такі моменти пояснювати, що у клієнта не те щоб немає брендбуку, але навіть і логотип повноцінно не дороблений. Бо про яку впізнаваність ми кажемо, якщо колір змінюється, як на новорічній гірлянді, а шрифти покривають весь діапазон від Arial і Comic Sans до Lobster і Times New Roman.
Почнемо з того, що таке бренд, бо це є найважливішим елементом у цій екосистемі термінів.
Я вже трошки згадувала про це, але повторюся, що бренд – це сукупність асоціацій про комерційну чи некомерційну організацію, людину, державу, тощо. Створити цілісний бренд майже неможливо, бо той меседж, який ви передаєте в рекламній комунікації, завжди буде «прикрашений» власним досвідом людини. Якщо людина отруїлася кентукі-куркою, то навряд вона буде всім розповідати, що «It’s Finger Lickin’ Good». Якщо споживач діабетик або просто не полюбляє солодкі напої, то навряд слоган Coca-Cola «Open Happiness» відгукується у його серці. Кожна відповідь (або її відсутність) вашої техпідтримки, кожна покупка у вашому магазині, кожен факап та тріумф у соцмережах чи навіть просто посмішка прибиральниці у закладі – це все вплине на бренд. Купа і купа факторів, які так складно контролювати.
Але якщо знати, на що робити акцент в комунікації і кому доносити меседжі, бути цілісним і послідовним на всіх «точках дотику» з клієнтом, то на бренд може вплинути.
Тут на сцену виходить брендбук. Це Біблія бренду. Книга, у якій прописані “священні” закони компанії, організації чи, навіть, адміністративної одиниці – візуальні та ціннісні. Все інше, від логотипу до гайдлайну, є складовими брендбуку. А він – це більше, ніж ці складові, і не суто за рахунок синергії. Тому давайте почнемо з найменшого. Далі буде зрозуміліше.
Продовження за посиланням ❤️
Найскладніше у такі моменти пояснювати, що у клієнта не те щоб немає брендбуку, але навіть і логотип повноцінно не дороблений. Бо про яку впізнаваність ми кажемо, якщо колір змінюється, як на новорічній гірлянді, а шрифти покривають весь діапазон від Arial і Comic Sans до Lobster і Times New Roman.
Почнемо з того, що таке бренд, бо це є найважливішим елементом у цій екосистемі термінів.
Я вже трошки згадувала про це, але повторюся, що бренд – це сукупність асоціацій про комерційну чи некомерційну організацію, людину, державу, тощо. Створити цілісний бренд майже неможливо, бо той меседж, який ви передаєте в рекламній комунікації, завжди буде «прикрашений» власним досвідом людини. Якщо людина отруїлася кентукі-куркою, то навряд вона буде всім розповідати, що «It’s Finger Lickin’ Good». Якщо споживач діабетик або просто не полюбляє солодкі напої, то навряд слоган Coca-Cola «Open Happiness» відгукується у його серці. Кожна відповідь (або її відсутність) вашої техпідтримки, кожна покупка у вашому магазині, кожен факап та тріумф у соцмережах чи навіть просто посмішка прибиральниці у закладі – це все вплине на бренд. Купа і купа факторів, які так складно контролювати.
Але якщо знати, на що робити акцент в комунікації і кому доносити меседжі, бути цілісним і послідовним на всіх «точках дотику» з клієнтом, то на бренд може вплинути.
Тут на сцену виходить брендбук. Це Біблія бренду. Книга, у якій прописані “священні” закони компанії, організації чи, навіть, адміністративної одиниці – візуальні та ціннісні. Все інше, від логотипу до гайдлайну, є складовими брендбуку. А він – це більше, ніж ці складові, і не суто за рахунок синергії. Тому давайте почнемо з найменшого. Далі буде зрозуміліше.
Продовження за посиланням ❤️
Вечір добрий. А перед сном читаємо дайджест. Що у нас сьогодні?
• Рейтинг українських сайтів
• Брендинг Хортиці
• Борщ у стратосфері
• Facebook втрачає аудиторію у великих містах України
• Туристичний ролик України
• Мила кампанія від Червоного Хреста
• Круте дослідження про чутливість до цін
• Дослідження OLX про онлайн-користувачів
• Оновлення соцмереж
• Сімейний бізнес VS традиційний – хто виживає довше
• Дослідження, де Тікток розповідає, який Тікток крутий
Приємного! І голосуємо, яка комунікація сподобалася більше.
Читаємо тут 🔥
• Рейтинг українських сайтів
• Брендинг Хортиці
• Борщ у стратосфері
• Facebook втрачає аудиторію у великих містах України
• Туристичний ролик України
• Мила кампанія від Червоного Хреста
• Круте дослідження про чутливість до цін
• Дослідження OLX про онлайн-користувачів
• Оновлення соцмереж
• Сімейний бізнес VS традиційний – хто виживає довше
• Дослідження, де Тікток розповідає, який Тікток крутий
Приємного! І голосуємо, яка комунікація сподобалася більше.
Читаємо тут 🔥
Почала би з того, що мені набридло. Набридло пояснювати, чому ми платимо податки, хоча конкуренти не платять. Чому ми не працюємо з Росією, хоча інші конкуренти працюють. Чому ми посилаємо всі проєкти мікрокредитів, гадалок, астрологів, торгашів БАДами та МЛМ. Чому ми не беремо хабарі, коли пропонують, щоб виграти чи взяти участь у тендерах. Час від часу прилітають питання, навіщо ми самі собі, як компанії, наносимо, здавалося би, збитки та не користуємося шансом. Часом навіть кажуть, що ми не принципові, а просто дурні. І це дуже часто ті самі люди, які щиро вважають себе патріотами – цитують Кобзар, раз на 5 років ходять на мітинги, пишуть сьогодні сльозливі дописи про незалежність України.
Я бачила багато визначень патріотизму, але лише тільки одне припало до душі. Зараз буде не дослівна цитата з «45 татуювань особистості», але суть така: патріотизм – це коли ти якісно робиш справу, якою займаєшся. Я би сюди лише додала: «якісно робиш справу, якою займаєшся, в рамках закону та з думкою про людей, на яких результат твоєї справи впливає прямо чи опосередковано». Тут я аж відчуваю, як деякі з вас не погоджуються.
Але я вважаю, що наша відповідальність за добробут країни, як маркетологів, підприємців, айтішників, дизайнерів, менеджерів, тощо – не менша за відповідальність політиків. Чому?
Бо крім того, що ми щодня стикаємося з поганою чи не дуже інфраструктурою, наслідками політичних рішень – ми щодня так само стикаємося з українськими брендами та їх продуктами. Вони всюди – у смартфоні, на кожному борді, у кожній організації, на прилавку кожного магазину. І тому саме ми з вами можемо зробити країну місцем, де хочеться жити. Або ні.
Коли твій день – це хамство персоналу, глючні мобільні додатки, невиконані обіцянки компаній, низькокваліфіковані спеціалісти – тобі не хочеться залишатися у цьому середовищі. Бо кожне погане слово, кожен косий погляд, кожен обман, баг чи брак, кожна несмачна страва в ресторані чи погане обслуговування у перукарні залишають неприємний осад, аж доки ти не вирішиш, що з тебе досить. Коли ви відчуваєте, що немає на кого покластися – ані у держструктурах, ані в комерції, бо всі замість того, щоб робити свою роботу правильно та віддано – лише роблять видимість роботи… хіба не це спонукає багатьох виїхати за кордон?
Уявіть Україну, де політики якісно виконують свою роботу з думкою про громаду, де кожен підприємець та маркетолог чесний, де ваші діти вчаться у фанатів своєї справи, де ви лікуєтеся у суперспеціалістів, які провчилися без хабарів. Де немає дрифтів по Софіївській, бо люди, в першу чергу, думають про людей та наслідки. Уявіть країну, де кожен робить свою роботу якісно і з думкою про інших. Платить податки, бо розуміє, що з них будуються нові дороги та школи. Використовує гроші платників податків раціонально, бо він професіонал. Надає якісний сервіс, бо саме такий сервіс робить життя всіх навколо трохи щасливішим. Перемагає на змаганнях, створює продукти світового значення, діє в рамках правил та закону. Де кожен розуміє свою відповідальність та має професійну гідність. Відповідальність і як спеціаліста, і як громадянина.
Хіба не це той самий патріотизм, якого ми гідні? Хіба не такий патріотизм зробить наше життя кращим?
Деякі вважають, що разове відвідування мітингу дає їм статус патріота до кінця своїх днів. Що якщо вони знають мову і десь собі причепили жовто-блакитну стрічку, то вони патріоти, але це не так. У мене на рюкзаку висить значок NASA, але не дає мені приналежність до NASA. Бо твою приналежність до чогось визначає те, що ти робиш і як ти це робиш – з дня у день.
Для мене чесний маркетинг – це також патріотизм, бо завдяки ньому українці мають сервіс, який робить їх буденність радіснішою, мають продукти, які задовольняють їх потреби, мають емпатичні бренди – які дослуховуються та цінують думку.
І тому, крім припинення війни, я побажаю на День Незалежності побільше людей навколо, які роблять свою роботу якісно – з любов`ю до своєї справи, з повагою та турботою про вас. По всій вертикалі влади, по всій горизонталі 603 548 км² нашої країни.
Я бачила багато визначень патріотизму, але лише тільки одне припало до душі. Зараз буде не дослівна цитата з «45 татуювань особистості», але суть така: патріотизм – це коли ти якісно робиш справу, якою займаєшся. Я би сюди лише додала: «якісно робиш справу, якою займаєшся, в рамках закону та з думкою про людей, на яких результат твоєї справи впливає прямо чи опосередковано». Тут я аж відчуваю, як деякі з вас не погоджуються.
Але я вважаю, що наша відповідальність за добробут країни, як маркетологів, підприємців, айтішників, дизайнерів, менеджерів, тощо – не менша за відповідальність політиків. Чому?
Бо крім того, що ми щодня стикаємося з поганою чи не дуже інфраструктурою, наслідками політичних рішень – ми щодня так само стикаємося з українськими брендами та їх продуктами. Вони всюди – у смартфоні, на кожному борді, у кожній організації, на прилавку кожного магазину. І тому саме ми з вами можемо зробити країну місцем, де хочеться жити. Або ні.
Коли твій день – це хамство персоналу, глючні мобільні додатки, невиконані обіцянки компаній, низькокваліфіковані спеціалісти – тобі не хочеться залишатися у цьому середовищі. Бо кожне погане слово, кожен косий погляд, кожен обман, баг чи брак, кожна несмачна страва в ресторані чи погане обслуговування у перукарні залишають неприємний осад, аж доки ти не вирішиш, що з тебе досить. Коли ви відчуваєте, що немає на кого покластися – ані у держструктурах, ані в комерції, бо всі замість того, щоб робити свою роботу правильно та віддано – лише роблять видимість роботи… хіба не це спонукає багатьох виїхати за кордон?
Уявіть Україну, де політики якісно виконують свою роботу з думкою про громаду, де кожен підприємець та маркетолог чесний, де ваші діти вчаться у фанатів своєї справи, де ви лікуєтеся у суперспеціалістів, які провчилися без хабарів. Де немає дрифтів по Софіївській, бо люди, в першу чергу, думають про людей та наслідки. Уявіть країну, де кожен робить свою роботу якісно і з думкою про інших. Платить податки, бо розуміє, що з них будуються нові дороги та школи. Використовує гроші платників податків раціонально, бо він професіонал. Надає якісний сервіс, бо саме такий сервіс робить життя всіх навколо трохи щасливішим. Перемагає на змаганнях, створює продукти світового значення, діє в рамках правил та закону. Де кожен розуміє свою відповідальність та має професійну гідність. Відповідальність і як спеціаліста, і як громадянина.
Хіба не це той самий патріотизм, якого ми гідні? Хіба не такий патріотизм зробить наше життя кращим?
Деякі вважають, що разове відвідування мітингу дає їм статус патріота до кінця своїх днів. Що якщо вони знають мову і десь собі причепили жовто-блакитну стрічку, то вони патріоти, але це не так. У мене на рюкзаку висить значок NASA, але не дає мені приналежність до NASA. Бо твою приналежність до чогось визначає те, що ти робиш і як ти це робиш – з дня у день.
Для мене чесний маркетинг – це також патріотизм, бо завдяки ньому українці мають сервіс, який робить їх буденність радіснішою, мають продукти, які задовольняють їх потреби, мають емпатичні бренди – які дослуховуються та цінують думку.
І тому, крім припинення війни, я побажаю на День Незалежності побільше людей навколо, які роблять свою роботу якісно – з любов`ю до своєї справи, з повагою та турботою про вас. По всій вертикалі влади, по всій горизонталі 603 548 км² нашої країни.
Вітаю з Днем знань! У зв`язку з таким інфоприводом розповім трошки про книгу, яку я часто називаю підручником для бізнесу — це "Масштабування бізнесу" Верна Гарніша. Я її ніколи не бачила у ТОПах і особливо нічого не чекала. Яким же було моє здивування, коли майже після кожної глави у мене був чек-лист по тому, що можна покращити в компанії.
Жодних мотиваційних спічей, афірмацій чи успішного успіху. Жодних «секретів» або простих схем, як заробити мільйон за місяць. Просто сувора правда, від якої часом сумно і боляче.
Чому підручник?
Бо у кожній главі є таке собі домашнє завдання – це або питання, на які треба сформулювати чітку відповідь, або таблиці, які треба заповнити. І, скажу чесно, що займатися тим всім доводиться себе змушувати. Бо більшість відповідей не лежать на поверхні. Взагалі.
А якщо ви дійсно хочете результат, то не поспішайте відповісти на запитання самі. Попросіть колег заповнити ті самі таблиці та надати власні відповіді. Ви можете здивуватися, наскільки різне бачення компанії у різних членів вашої команди, навіть якщо до цієї книги ви були впевнені, що всі тримають один курс і ледве не читають думки один одного.
Саме ось ця «прикладна» складова та відсутність можливості відповісти абстрактно (бо там потрібні конкретні цифри та імена) змусила мене відчувати то ненависть до неї, то палку любов.
Найпрекрасніше у книзі, звичайно, практична частина. Але ось деякі з ідей (вирішила не писати прямими цитатами), які мені імпонують:
1) Якщо у вас за певний напрямок робіт є кілька відповідальних – вітаю, у вас нуль відповідальних за цей напрямок.
2) Беріть менше людей і платіть їм більше.
3) Наради повинні мати свій ритм – не чекаємо тих, хто запізнюється, не переносимо, бо хтось не може, не даємо більше часу, якщо хтось не встиг вкластися у таймінг. І так. Більше людей (на нараді) – менше самих нарад.
4) Якщо маєте сумніви з приводу якогось співробітника – уявіть, що він вперше подається на співбесіду, але ви про нього знаєте стільки же, скільки зараз. Якщо не відповіли би однозначне «так» – звільняйте.
5) Найкращі менеджери думають не про те, як мотивувати людей, а про те, як їх не демотивувати.
6) Люди приходять в компанію, а йдуть від менеджера.
7) Кожна обіцянка бренду має підкріплюватися відповідними гарантіями. Обіцяєте на сайті швидку реакцію на звернення? А чи є гарантії, що відповідь на звернення буде швидка? А швидка – це скільки? А якщо не буде відповіді протягом цього часу, то що? З брендами, як зі стосунками – краще не обіцяти нічого, ніж обіцяти, а потім не виконувати.
8) Компанія, яка розвивається – це компанія, яка навчає.
Раджу прочитати книгу двічі – один раз, щоб зрозуміти, про що мова. Другий, щоб втілювати все на практиці. Приємного!
Також цікаво, якщо обрати якусь одну тему, яка вам категорично не цікава на цьому каналі, то якою вона була би?
Жодних мотиваційних спічей, афірмацій чи успішного успіху. Жодних «секретів» або простих схем, як заробити мільйон за місяць. Просто сувора правда, від якої часом сумно і боляче.
Чому підручник?
Бо у кожній главі є таке собі домашнє завдання – це або питання, на які треба сформулювати чітку відповідь, або таблиці, які треба заповнити. І, скажу чесно, що займатися тим всім доводиться себе змушувати. Бо більшість відповідей не лежать на поверхні. Взагалі.
А якщо ви дійсно хочете результат, то не поспішайте відповісти на запитання самі. Попросіть колег заповнити ті самі таблиці та надати власні відповіді. Ви можете здивуватися, наскільки різне бачення компанії у різних членів вашої команди, навіть якщо до цієї книги ви були впевнені, що всі тримають один курс і ледве не читають думки один одного.
Саме ось ця «прикладна» складова та відсутність можливості відповісти абстрактно (бо там потрібні конкретні цифри та імена) змусила мене відчувати то ненависть до неї, то палку любов.
Найпрекрасніше у книзі, звичайно, практична частина. Але ось деякі з ідей (вирішила не писати прямими цитатами), які мені імпонують:
1) Якщо у вас за певний напрямок робіт є кілька відповідальних – вітаю, у вас нуль відповідальних за цей напрямок.
2) Беріть менше людей і платіть їм більше.
3) Наради повинні мати свій ритм – не чекаємо тих, хто запізнюється, не переносимо, бо хтось не може, не даємо більше часу, якщо хтось не встиг вкластися у таймінг. І так. Більше людей (на нараді) – менше самих нарад.
4) Якщо маєте сумніви з приводу якогось співробітника – уявіть, що він вперше подається на співбесіду, але ви про нього знаєте стільки же, скільки зараз. Якщо не відповіли би однозначне «так» – звільняйте.
5) Найкращі менеджери думають не про те, як мотивувати людей, а про те, як їх не демотивувати.
6) Люди приходять в компанію, а йдуть від менеджера.
7) Кожна обіцянка бренду має підкріплюватися відповідними гарантіями. Обіцяєте на сайті швидку реакцію на звернення? А чи є гарантії, що відповідь на звернення буде швидка? А швидка – це скільки? А якщо не буде відповіді протягом цього часу, то що? З брендами, як зі стосунками – краще не обіцяти нічого, ніж обіцяти, а потім не виконувати.
8) Компанія, яка розвивається – це компанія, яка навчає.
Раджу прочитати книгу двічі – один раз, щоб зрозуміти, про що мова. Другий, щоб втілювати все на практиці. Приємного!
Також цікаво, якщо обрати якусь одну тему, яка вам категорично не цікава на цьому каналі, то якою вона була би?
Секс продає?
Як ви вже, певно, знаєте, цього тижня Верховна Рада ухвалила законопроект, який забороняє використовувати у рекламі твердження і зображення про перевагу однієї статі над іншою та стереотипи про роль чоловіка й жінки. У тому числі, під дію закону потрапляє реклама, яка об`єктивізує жіноче чи чоловіче тіло.
Частина маркетологів поставилися до закону негативно. Деякі у подібних ситуаціях навіть цитували Огівлі: «Якось мій брат Френсіс запитав редактора лондонської газети «Дейлі Міррор», справжнього кокні, які фотографії більш інших привертають увагу читачів. Він відповів: «Діти, тварини та секс». З тих пір у світі реклами нічого не змінилося.»
Але є різниця між «звертає увагу» та «продає», про що свідчать різні дослідження і на що сам же Огівлі неодноразово звертав увагу своїх читачів.
Джон Віртц, професор реклами в Іллінойському університеті, об'єднав дані 78 досліджень, які проаналізували ефективність сексуальних образів у рекламі. Дослідження виявило, що аудиторія не могла згадати назву бренду та не мала наміру купити продукт, якщо рекламна кампанія апелювала до сексуальних образів. Автори дослідження вказали: «Ми виявили буквально нульовий ефект на намір учасників купити продукт в рекламі з сексуальним контентом. Твердження, що секс продає, невірно. Немає ніяких ознак його позитивного ефекту.»
Друге дослідження, про яке хотіла би розповісти, показало ще більш цікаві результати, бо цього разу порівняли враження від реклами сексуалізованої та звичайної для представників різної статі. Про нього та інші дослідження читайте за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/povedinkova-psixologiya/seks-prodaye/
Як ви вже, певно, знаєте, цього тижня Верховна Рада ухвалила законопроект, який забороняє використовувати у рекламі твердження і зображення про перевагу однієї статі над іншою та стереотипи про роль чоловіка й жінки. У тому числі, під дію закону потрапляє реклама, яка об`єктивізує жіноче чи чоловіче тіло.
Частина маркетологів поставилися до закону негативно. Деякі у подібних ситуаціях навіть цитували Огівлі: «Якось мій брат Френсіс запитав редактора лондонської газети «Дейлі Міррор», справжнього кокні, які фотографії більш інших привертають увагу читачів. Він відповів: «Діти, тварини та секс». З тих пір у світі реклами нічого не змінилося.»
Але є різниця між «звертає увагу» та «продає», про що свідчать різні дослідження і на що сам же Огівлі неодноразово звертав увагу своїх читачів.
Джон Віртц, професор реклами в Іллінойському університеті, об'єднав дані 78 досліджень, які проаналізували ефективність сексуальних образів у рекламі. Дослідження виявило, що аудиторія не могла згадати назву бренду та не мала наміру купити продукт, якщо рекламна кампанія апелювала до сексуальних образів. Автори дослідження вказали: «Ми виявили буквально нульовий ефект на намір учасників купити продукт в рекламі з сексуальним контентом. Твердження, що секс продає, невірно. Немає ніяких ознак його позитивного ефекту.»
Друге дослідження, про яке хотіла би розповісти, показало ще більш цікаві результати, бо цього разу порівняли враження від реклами сексуалізованої та звичайної для представників різної статі. Про нього та інші дослідження читайте за посиланням: https://ukrainian.marketing/blog/povedinkova-psixologiya/seks-prodaye/
Я досить часто чула цитату: «If you’re not paying for the product, then you are the product.» (якщо ви не платите за товар, то ви і є товар). І найбільш актуальною ця цитата є для соцмереж. Ми, як рекламодавці, купуємо у соцмережі увагу наших потенційних чи поточних споживачів і саме ми, рекламодавці, є клієнтами Фейсбуку, Інстаграму та Тіктоку.
Щоб утримувати увагу наших споживачів, соцмережі необхідно створювати умови, за яких вони матимуть мотивацію не тільки повертатися, але і проводити там більшість часу. Чим більше ми всі сидимо у соцмережах – тим більше ми переглядаємо реклами і тим більше соцмережі заробляють.
То ж як нас до того стимулюють?
У всьому винен дофамін.
Всі ми так чи інакше чули, що таке дофамін. Багато статей в укрнеті чомусь стверджують, що він виділяється у момент, коли ми отримуємо щось приємне для себе — смачну їжу, секс, визнання, тощо, але це не так. Якщо спростити — це нейромедіатор, який є ключовим у нашій системі мотивації. Мозок виробляє дофамін, якщо ми визначаємо певну мету, в результаті якої отримаємо винагороду, і ця речовина допомагає сфокусуватися на її досягненні.
У результаті експерименту Роберта Хіта з Тулейнського університету з'ясувалося, що якщо мозок позбавити дофаміну, він як і раніше продовжить отримувати задоволення від солодкої їжі. Однак, без нього людина втратить привабливість будь-яких винагород і не буде нічого робити для досягнення цілі. Таким чином, було виведено, що дофамін відповідає за передчуття задоволення. Дофамін допомагає нам не просто робити правильний вибір, який дозволить отримувати винагороду, але і мотивує нас до певних дій, без яких ми мети не досягнемо — наприклад, купити продукти і приготувати собі їжу.
У іншому дослідженні професор Стенфордського університету Брайан Кнутсон поміщав учасників у томограф і напрацьовував у них умовну реакцію: коли на екрані з'являвся певний символ, вони могли виграти грошовий приз. Щоб його отримати, потрібно було тиснути на кнопку. Незабаром, коли люди бачили символ, активізувалася система підкріплення у мозку і виділявся дофамін. Але при виграші ця область мозку затихала. Кнутсон довів, що дофамін відповідає за передчуття, а не за винагороду.
Коли ми говоримо про формування залежностей, то найчастіше говорять про собак Павлова. Але я вважаю це несправедливим, оскільки в експерименті цього вченого тварини не мали жодних можливостей впливати на хід експерименту, а у випадку із залежностями – ми самі приймаємо рішення про наші дії. Саме можливість волевиявлення характеризує оперантну поведінку, і коли ви будете шукати про неї інформацію, то часто будете наштовхуватися на вченого Берреса Фредеріка Скіннера.
Особливістю оперантної поведінки є те, що спочатку ми маємо зробити певну дію, щоб отримати певний стимул до цієї дії (винагороду), а не навпаки. Так, в школі за хорошу оцінку ми маємо зробити якісну роботу, а не спочатку отримуємо бал, а потім маємо виконати вимоги, які відповідають цьому балу. Думаю, тут ви усвідомили, до чого була частина з дофаміном.
Згідно з його твердженнями, підкріпленням є будь-яка подія, яка, поєднуючись з певним видом поведінки, буде робити її частішою. Щоб визначити певну кореляцію між типами підкріплення і типами поведінки, він зробив безліч експериментів. Але під це має бути окрема стаття.
Його дослідження дуже добре дають зрозуміти, що соцмережі в принципі задизайнені так, щоб викликати залежність, про що і поговоримо далі: https://ukrainian.marketing/blog/povedinkova-psixologiya/pozitivne-pidkriplennya-v-socmerezhax-abo-yak-socmerezhi-viklikayut-zalezhnist/
Щоб утримувати увагу наших споживачів, соцмережі необхідно створювати умови, за яких вони матимуть мотивацію не тільки повертатися, але і проводити там більшість часу. Чим більше ми всі сидимо у соцмережах – тим більше ми переглядаємо реклами і тим більше соцмережі заробляють.
То ж як нас до того стимулюють?
У всьому винен дофамін.
Всі ми так чи інакше чули, що таке дофамін. Багато статей в укрнеті чомусь стверджують, що він виділяється у момент, коли ми отримуємо щось приємне для себе — смачну їжу, секс, визнання, тощо, але це не так. Якщо спростити — це нейромедіатор, який є ключовим у нашій системі мотивації. Мозок виробляє дофамін, якщо ми визначаємо певну мету, в результаті якої отримаємо винагороду, і ця речовина допомагає сфокусуватися на її досягненні.
У результаті експерименту Роберта Хіта з Тулейнського університету з'ясувалося, що якщо мозок позбавити дофаміну, він як і раніше продовжить отримувати задоволення від солодкої їжі. Однак, без нього людина втратить привабливість будь-яких винагород і не буде нічого робити для досягнення цілі. Таким чином, було виведено, що дофамін відповідає за передчуття задоволення. Дофамін допомагає нам не просто робити правильний вибір, який дозволить отримувати винагороду, але і мотивує нас до певних дій, без яких ми мети не досягнемо — наприклад, купити продукти і приготувати собі їжу.
У іншому дослідженні професор Стенфордського університету Брайан Кнутсон поміщав учасників у томограф і напрацьовував у них умовну реакцію: коли на екрані з'являвся певний символ, вони могли виграти грошовий приз. Щоб його отримати, потрібно було тиснути на кнопку. Незабаром, коли люди бачили символ, активізувалася система підкріплення у мозку і виділявся дофамін. Але при виграші ця область мозку затихала. Кнутсон довів, що дофамін відповідає за передчуття, а не за винагороду.
Коли ми говоримо про формування залежностей, то найчастіше говорять про собак Павлова. Але я вважаю це несправедливим, оскільки в експерименті цього вченого тварини не мали жодних можливостей впливати на хід експерименту, а у випадку із залежностями – ми самі приймаємо рішення про наші дії. Саме можливість волевиявлення характеризує оперантну поведінку, і коли ви будете шукати про неї інформацію, то часто будете наштовхуватися на вченого Берреса Фредеріка Скіннера.
Особливістю оперантної поведінки є те, що спочатку ми маємо зробити певну дію, щоб отримати певний стимул до цієї дії (винагороду), а не навпаки. Так, в школі за хорошу оцінку ми маємо зробити якісну роботу, а не спочатку отримуємо бал, а потім маємо виконати вимоги, які відповідають цьому балу. Думаю, тут ви усвідомили, до чого була частина з дофаміном.
Згідно з його твердженнями, підкріпленням є будь-яка подія, яка, поєднуючись з певним видом поведінки, буде робити її частішою. Щоб визначити певну кореляцію між типами підкріплення і типами поведінки, він зробив безліч експериментів. Але під це має бути окрема стаття.
Його дослідження дуже добре дають зрозуміти, що соцмережі в принципі задизайнені так, щоб викликати залежність, про що і поговоримо далі: https://ukrainian.marketing/blog/povedinkova-psixologiya/pozitivne-pidkriplennya-v-socmerezhax-abo-yak-socmerezhi-viklikayut-zalezhnist/
Немає часу нічого пояснювати. Останні пів року життя кардинально змінилися і я планувала відновлювати блог у березні, але, як розумієте, тепер не до того. Сьогодні наш колектив максимально включається хто, чим може. Хтось переводить зарплату на допомогу армії, хтось волонтерить, хтось пішов в ТРО, хтось запускає інформаційні кампанії на закордон, хтось ДДОсить, хтось шукає мітки по місту. З нашої команди ніхто не втік закордон і ніхто не лишається осторонь. Я знаю, що тут більшість таких.
Я страшно пишаюся українцями і нашими військами. А поки коротко, чим можна зайнятися на вихідних, якщо не записалися в ТРО чи ЗСУ. Деталі за посиланням, бо Телеграм свариться на публікацію: https://ukrainian.marketing/blog/personal/yak_dopomogti_ukrayini/
Якщо є, чим доповнити, то пишіть мені, статтю буду розширювати @tetiana_marketing
Я страшно пишаюся українцями і нашими військами. А поки коротко, чим можна зайнятися на вихідних, якщо не записалися в ТРО чи ЗСУ. Деталі за посиланням, бо Телеграм свариться на публікацію: https://ukrainian.marketing/blog/personal/yak_dopomogti_ukrayini/
Якщо є, чим доповнити, то пишіть мені, статтю буду розширювати @tetiana_marketing
