🇺🇦 Сьогодні Україна відзначає День Державного Прапора – символу, що об’єднує нас у радості й, на жаль, у випробуваннях.

Прапор супроводжує нас у найважливіші моменти життя: коли ми святкуємо перемоги, коли боремося за майбутнє, коли віримо й не здаємося. Жовто-блакитні кольори щодня нагадують, що дива є, проте створюються титанічною працею наших Людей 💪

Вітаємо всіх вас!
Слава Україні!

Незважаючи на випробування, труднощі і зазіхання на нашу ідентичність після відновлення Незалежності, гордість, любов, міць і підтримка залишаються сильнішими за біди.

Сьогодення об’єднує всіх нас зараз, а наші спогади і надії дають й надалі твердий фундамент для віри в завтра!

Поки ми разом і маємо щирі людські почуття, ми по-справжньому сильні і вільні, ми Українці 🫂

З Днем Незалежності України!
Героям слава 💛💙

✅ Жовква

🏰 Нагадаю, що в широкий туристичний маршрут «Золотої підкови Львівщини» входять Олеський, Підгорецький, Золочівський, Свірзький, Жовківський, Старосільський та Поморянський замки.

В останньому, я на жаль, ще не встиг побувати, тож тут на каналі ви можете знайти розповіді про всі твердині, окрім тої, що в Поморянах.

В Жовкві замок збудували у 1605 році на замовлення тутешнього правителя Станіслава Жолкевського. Завдяки реалізації архітекторами всіх задумів, замок одразу став осередком господарського, політичного, культурного життя міста, надійно захищаючи місцевих жителів від загарбників. У мурах було чотири міські брами — Львівська, Туринецька, Краківська і Звіринецька. До сьогодні дожили тільки дві останні, але Краківську все ж перебудовували у 1990 році після її руйнування «совєтами».

У брамах розміщувались механізми звідних частин мостів. Перед брамами робили земляні насипи, далі — рів, наповнений водою.
Взагалі, Жолкевського можна сміливо називати батьком Жовкви, адже він володіючи Винниками, які було селом, не просто замовив будівництво на цій місцевості власного замку і закрився від людей, а розбудовував сучасне зручне місто з інфраструктурою для розквіту всього простору навколо.

Будівництво Жовкви велося за зразком «ідеальних міст» вимріяних італійськими архітекторами. Так завдяки такому розвитку, у 1603 році було отримано ще й Магдебурзьке право.

Після смерті Станіслава у 1620 році в битві під Цецорою, замок, як і вся Жовква, переходить дружині, а через 4 роки — їхній доньці Софії, а потім і онуці Теофілі, матері Яна ІІІ Собеського, за часів правління якого у головної Жовквівської будівлі починається нове життя.

Замок стає вже не оборонною спорудою, а королівським палацом-резиденцією: збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення, трофеї, привезені з військових походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї.
🌳 Біля палацу квітнув парк зі звіринцем, в якому розводили, зокрема оленів, зубрів і сарн. У середині 18 сторіччя остання представниця роду Собєських перед своєї смертю продала палац та навколишні землі Михайлу Казимиру Радзивіллу.

Новий власник розширив свої володіння, але недовго встиг потішитися цьому, адже вже у 1762 році помер.

З цього моменту палац починає занепадати. У 1915 році під час війни твердиня ще й була майже повністю спалена російськими військами. Коли тут панували поляки перед Другою Світовою, вони намагалися трохи реставрувати замок-палац, але не встигли, адже у 1939 Жовкву окупували вже «совєти», а замість реконструкції створили у замку в'язницю 😡

Після війни сюди заселили совєтських офіцерів і до 2003 року тут фактично був житловий комплекс, уявіть собі.

Продовження розповіді про Жовкву чекайте на наступному тижні 🔜

✅ Жовква (частина 2)

Наразі нарешті замок-палац став туристичним об’єктом на рівні з іншими, що є у місті.

Серед них:

✅ Ратуша. Її розташування змінювали декілька разів, але та, яку ви можете побачити сьогодні, з’явилась тут у 1932 році на місці міських казематів. Сьогодні з вежі ратуші можна поглянути на місто з висоти, а також дізнатись про нього більше у історичному музеї.

✅ Церква Пресвятого Серця Христового. Побудована у 1612 році, але отримала сучасні риси у 1910 році. Та головне – це розпис геніальним Юліаном Буцманюком, який поєднував стилі української сецесії, модернізму і кубізму. Для відтворення біблійних сюжетів на стінах цієї церкви, художник змальовував обличчя простих людей для зображення ликів деяких святих або ж надаючи цим історіям української автентики. Зокрема, серед розписів ви можете побачити деяких дійових осіб навіть у козацьких строях, а також Михайла Грушевського, Симона Петлюру, гетьмана Скоропадського та митрополита Андрея Шептицького.
Костел святого Лаврентія.

✅ Закладений за сприяння Станіслава Жолкевського у 1606 році храм став його усипальницею і його дружини з донькою та сином. Якуб Собеський, батько майбутнього короля Польщі, Яна Собеського, також був похований в костелі. Храм побудований в стилі ренесанс, і жодних серйозних зовнішніх перебудов з того часу не зазнавав. Лише всередині костелу додавались нові вівтарі, ставились нові пам’ятники, писались нові образи. Серед митців, що писали образи до вівтарів — Софія Фредро, мати митрополита Андрея Шептицького. 1946 року костел був закритий та перетворений на музей, а згодом — на склад. Інтер’єр храму був майже повністю знищений, а витвори мистецтва, що зберігались в ньому — вивезені. 1989 року костел був повернений віруючим і почалася реставрація, а в 2005 році сюди повернулись органи, які нарешті знов звучать, як і колись до «совєтської» окупації. Та й краще, адже інструменти ці вже сучасніші.

👀 Місто є справді унікальним, адже цю всю красу можна побачити лише поворотом на 360 градусів, стоячи на Площі Ринок (Вічевій), яка закладена наприкінці 16 сторіччя. А по центру у вас будуть залишки стовпа ганьби, до якого прив’язували злочинців або дрібних порушників для того, аби вони подумали над своєю поведінкою, а мешканці міста могли висказати все, що вони думають про цю людину. Людей тут не вбивали, але таке покарання було ще ефективнішим, адже порушника порядку вже всі знали в обличчя, і в атмосфері такого пильного людського контролю набагато складніше вже скоювати злочини.

✅ Також трохи подалі від центру (дійсно, трохи, адже все місто займає лише 7,6 квадратних кілометрів), є монументальний і одночасно вишуканий Домініканський костел, побудований у 1655 році. Він став усипальницею для деяких представників роду Собєських. За часів «совєтів», ясно шо, тут служби не проводились, діяв музей атеїзму.

✅ Ще трохи подалі є руїни синагоги оборонного типу, побудованої в кінці 17 сторіччя, яка вважається однією з найбільших у світі — 20 на 20 метрів. Окрім цього, жовквівська синагога стала своєрідним еталоном ренесансної іудейської релігійної споруди. Її архітектуру часто використовували як прототип для будівництва синагог у інших містах. За окупації нацистами в червні 1941 року її було підірвано, зруйнувалися перекриття та інтер'єр, але загалом споруда вистояла, завдяки своїй фортифікаційній міці. У 1955—1956 роках синагогу було частково відновлено, але будівлю використовували як склад. Зараз тут триває реставрація, щоб відкрити Єврейський центр Галичини, але все виглядає так, що з такими темпами перших відвідувачів ще дуже довго доведеться чекати.

✅ Ще подаааалі у Жовкві знаходяться дві дерев’яні церкви — Пресвятої Трiйцi та Рiздва Пресвятої Богородиці. Перша була збудована у 1720 році, а друга ще давніше — у 1705. Обидві є класичними представниками дерев'яних храмових споруд Галичини і мають всередині неймовірні різьблені іконостаси.

До речі, у 1951 році місто отримало назву Нестерів (на честь льотчика Петра Нестерова, який загинув неподалік). Історичну назву місту повернули аж у 1992 році 🇺🇦

Сьогодні — День Захисників і Захисниць України.

Перш за все, хочеться подякувати Людям, воля і рішучість яких є справді титанічними.
Завдяки нашим відважним воїнам, ми маємо впевненість у майбутньому, можливість жити і мріяти.

Памʼятаймо, якою ціною дається можливість бути з близькими на рідній землі, і всіляко підтримуймо наших Героїв.

Слава українським Захисникам і Захисницям 🇺🇦

✅ Миколаїв

Рушаймо до моря, в чудовий Миколаїв 🌊

А ні, стоп, зараз про інший Миколаїв — той, що на Львівщині. Місто, де мешкали неандертальці, Білі Хорвати та точились запеклі бої Першої Світової. Але про все по порядку 👇

Грот Прийма посеред лісу треба ще пошукати. Тим паче, ввечері, як це робив я — ще та задачка з зірочкою*. Нормально так сховалися залишки мисливського поселення 30-20-х тисяч років до нашої ери, де знайшли вперше на Галичині кістки давньої людини-неандертальця. Крім того, в печерах гроту знайшли чотири кам’яних гостроконечники, залишки перепаленої деревини та кістки кам’яного ведмедя, який був здобиччю для тодішніх людей.

Також унікальним є печерний храм Білих Хорватів 9-10 сторічь. Це декілька паралельних тунелів різної довжини, з'єднаних між собою у різних місцях. Виходи з них ведуть на зовнішню терасу з якої відкривається чудовий вид.
✍️ Трохи історичної довідки, щоб зорієнтуватися, хто це такі взагалі були:

слов'янське плем'я, яке жило у 6–10 сторіччях на території південного заходу Польщі, півночі Чехії, України та частково на сході Німеччини. Проте, на територію сучасної Хорватії вони прибули аж у кінці 13 сторіччя. Історики стверджують, що Білу Хорватію не слід розглядати як якусь конкретну країну, а простір, який населяли більш чи менш пов'язані між собою слов'янські племена, які дотримувались язичницьких вірувань.

👋 Якщо тут є історики, поправте мене: @Ihorrrrr

До речі, зокрема вищезгадані печери використовувались і під час Першої Світової 🪖

Також збереглися й інші руїни лінії оборони. Ще до початку війни у 1914 році австрійці почали будівництво укріплень на лінії Розділ-Верин-Миколаїв-Дроговиж. Наприкінці серпня 1914 року розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. Зараз тут залишились дві підземні кімната, сходи та бійниці з гарним виглядом на навколишні пагорби.