✅ Стрий

Хоч площа всього міста — 16.95 км², але історія дуже давня і велика.

🗓 У 1431 році отримує Магдебурзьке право. Правда, вже за 3 роки, через політичні зміни, цей титул у міста ненадовго забирають, але у 1460 році повертають.

🗓 У 1523 році Стрий був знищений набігами татар, через що будується Стрийський замок, який проіснував до 18 сторіччя. І, хоч місто за поляків у середині 18 сторіччя нормально так розвивалось, часи, як ви знаєте, були такі, що стабільністю не особливо відзначались.

🗓 І от, у 1648 та 1652 роках Стрий було знищено та спалено через козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького, а далі вже й татари постарались у 1699 році. Після цього йшли доволі спокійні часи (якщо не враховувати потужні міські пожежі), проте не надто перспективні.
🗓 Хоча, от наприкінці 19 сторіччя у Стрию з’явились невеликий чавуноливарний завод Верштайна, завод по випуску обладнання для нафтодобувної промисловості, деревообробні заводи, сірникова фабрика «Ватра», три парових і шість водяних млинів, десятки майстерень.
🗓 Проте, 17 квітня 1886 року — найбільша пожежа за всю історію Стрия.

🗓 З початком Першої світової війни Стрий стає місцем народження легіону Українських січових стрільців. І знов сумні часи: з 8 вересня по 19 жовтня 1914 року і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915-го Стрий було окуповано російськими військами.
🗓 Потім він потрапляє під панування Австро-Угорщини, яке тривало до листопада 1918 року.
🗓 1 листопада 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР.
🗓 За результатами підписання Ризького договору у 1921 році Стрий у складі Західної України — під владою Польщі.
🗓 У 1920–1930-х роках місто було одним із найактивніших осередків УВО й ОУН.
🗓 За Пактом Молотова — Ріббентропа, 1939 року Стрий анексований «совєтами», а у липні 1941 року червона окупація змінюється нацистською і 5 серпня 1944 року — знов до пазурів комуністичних загарбників.

🇺🇦 14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ — прапор України, хоча по факту, до Незалежності це вже було, правда, впродовж лише року, якраз за часів ЗУНР.

Якщо чесно, то саме я прямував сюди виключно заради музею-садиби Степана Бандери, тож інші пам’ятки провтикав, перепрошую 🫣

Цей будинок належав його дідові, і в ньому Степан Андрійович жив з 1919 по 1927 роки. З оригінального залишились стіл, сервант, шафа, бамбетль (лавка-ліжко) та унікальні історії та факти, які я особисто не знав до цього.

✅ Старе село

🏰 Ну що ж, повертаємось до замків «Золотої підкови Львівщини».

Старосільський замок оповитий не тільки містичними історіями, як майже всі будівлі такого типу, а й має й історичні неточності 👇

1️⃣ Згідно з деякими версіями, твердиню, руїни, якої зараз тут височіють, побудували у другій половині 16 сторіччя, як весільний подарунок князю Василю Костянтину Острозькому від Яна Тарнавського — коронного гетьмана.

2️⃣ За іншими твердженнями, замок у Старому селі збудували в середині 17 сторіччя.

💯 Одне можна сказати точно — це найбільший замок Львівщини. Його площа — 2 гектари. Закладався у стилі пізнього ренесансу. Висота стін досягала 8 метрів і завершувалася аттиком. Фронтони шести башт прикрашалися бароковою різьбою в камені, яка збереглася до наших днів на східній вежі. Крім твердих кам'яних стін, на шляху до замку було багато боліт. Для додаткового захисту використовувалися земляні укріплення — бастіони з ровами, що заповнювалися водою, що дозволяло доволі безболісно відбивати атаки козаків та турків. На початку 18 сторіччя новий власник Адам Микола Сенявський ще й перевозить сюди збройний арсенал, раніше розташований у Львові.

У 1809 році замок отримують у володіння Чарторийські-Потоцькі. Стає трохи спокійніше і в замку з’являється, як зараз би сказали «крафт»: броварня, винокурня, а також склади для зберігання зерна.

Чи це просто збіг, чи пов’язані речі з тим, що витрати на розбудови таких інфраструктурних об’єктів не виправдали себе, але далі замок починає занепадати.

🤬 А вже «совєти» за звичкою «добили» культурну спадщину, використовуючи територію замку, як складські приміщення колгоспу.

😢 Правда, й за Незалежності він нікому особливо не цікавий, окрім туристів, які заїжджають поглянути на руїни, поки вони ще стоять.

🇺🇦 Сьогодні Україна відзначає День Державного Прапора – символу, що об’єднує нас у радості й, на жаль, у випробуваннях.

Прапор супроводжує нас у найважливіші моменти життя: коли ми святкуємо перемоги, коли боремося за майбутнє, коли віримо й не здаємося. Жовто-блакитні кольори щодня нагадують, що дива є, проте створюються титанічною працею наших Людей 💪

Вітаємо всіх вас!
Слава Україні!

Незважаючи на випробування, труднощі і зазіхання на нашу ідентичність після відновлення Незалежності, гордість, любов, міць і підтримка залишаються сильнішими за біди.

Сьогодення об’єднує всіх нас зараз, а наші спогади і надії дають й надалі твердий фундамент для віри в завтра!

Поки ми разом і маємо щирі людські почуття, ми по-справжньому сильні і вільні, ми Українці 🫂

З Днем Незалежності України!
Героям слава 💛💙

✅ Жовква

🏰 Нагадаю, що в широкий туристичний маршрут «Золотої підкови Львівщини» входять Олеський, Підгорецький, Золочівський, Свірзький, Жовківський, Старосільський та Поморянський замки.

В останньому, я на жаль, ще не встиг побувати, тож тут на каналі ви можете знайти розповіді про всі твердині, окрім тої, що в Поморянах.

В Жовкві замок збудували у 1605 році на замовлення тутешнього правителя Станіслава Жолкевського. Завдяки реалізації архітекторами всіх задумів, замок одразу став осередком господарського, політичного, культурного життя міста, надійно захищаючи місцевих жителів від загарбників. У мурах було чотири міські брами — Львівська, Туринецька, Краківська і Звіринецька. До сьогодні дожили тільки дві останні, але Краківську все ж перебудовували у 1990 році після її руйнування «совєтами».

У брамах розміщувались механізми звідних частин мостів. Перед брамами робили земляні насипи, далі — рів, наповнений водою.
Взагалі, Жолкевського можна сміливо називати батьком Жовкви, адже він володіючи Винниками, які було селом, не просто замовив будівництво на цій місцевості власного замку і закрився від людей, а розбудовував сучасне зручне місто з інфраструктурою для розквіту всього простору навколо.

Будівництво Жовкви велося за зразком «ідеальних міст» вимріяних італійськими архітекторами. Так завдяки такому розвитку, у 1603 році було отримано ще й Магдебурзьке право.

Після смерті Станіслава у 1620 році в битві під Цецорою, замок, як і вся Жовква, переходить дружині, а через 4 роки — їхній доньці Софії, а потім і онуці Теофілі, матері Яна ІІІ Собеського, за часів правління якого у головної Жовквівської будівлі починається нове життя.

Замок стає вже не оборонною спорудою, а королівським палацом-резиденцією: збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення, трофеї, привезені з військових походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї.
🌳 Біля палацу квітнув парк зі звіринцем, в якому розводили, зокрема оленів, зубрів і сарн. У середині 18 сторіччя остання представниця роду Собєських перед своєї смертю продала палац та навколишні землі Михайлу Казимиру Радзивіллу.

Новий власник розширив свої володіння, але недовго встиг потішитися цьому, адже вже у 1762 році помер.

З цього моменту палац починає занепадати. У 1915 році під час війни твердиня ще й була майже повністю спалена російськими військами. Коли тут панували поляки перед Другою Світовою, вони намагалися трохи реставрувати замок-палац, але не встигли, адже у 1939 Жовкву окупували вже «совєти», а замість реконструкції створили у замку в'язницю 😡

Після війни сюди заселили совєтських офіцерів і до 2003 року тут фактично був житловий комплекс, уявіть собі.

Продовження розповіді про Жовкву чекайте на наступному тижні 🔜