🇺🇦 Сьогодні Україна відзначає День Державного Прапора – символу, що об’єднує нас у радості й, на жаль, у випробуваннях.

Прапор супроводжує нас у найважливіші моменти життя: коли ми святкуємо перемоги, коли боремося за майбутнє, коли віримо й не здаємося. Жовто-блакитні кольори щодня нагадують, що дива є, проте створюються титанічною працею наших Людей 💪

Вітаємо всіх вас!
Слава Україні!

Незважаючи на випробування, труднощі і зазіхання на нашу ідентичність після відновлення Незалежності, гордість, любов, міць і підтримка залишаються сильнішими за біди.

Сьогодення об’єднує всіх нас зараз, а наші спогади і надії дають й надалі твердий фундамент для віри в завтра!

Поки ми разом і маємо щирі людські почуття, ми по-справжньому сильні і вільні, ми Українці 🫂

З Днем Незалежності України!
Героям слава 💛💙

✅ Жовква

🏰 Нагадаю, що в широкий туристичний маршрут «Золотої підкови Львівщини» входять Олеський, Підгорецький, Золочівський, Свірзький, Жовківський, Старосільський та Поморянський замки.

В останньому, я на жаль, ще не встиг побувати, тож тут на каналі ви можете знайти розповіді про всі твердині, окрім тої, що в Поморянах.

В Жовкві замок збудували у 1605 році на замовлення тутешнього правителя Станіслава Жолкевського. Завдяки реалізації архітекторами всіх задумів, замок одразу став осередком господарського, політичного, культурного життя міста, надійно захищаючи місцевих жителів від загарбників. У мурах було чотири міські брами — Львівська, Туринецька, Краківська і Звіринецька. До сьогодні дожили тільки дві останні, але Краківську все ж перебудовували у 1990 році після її руйнування «совєтами».

У брамах розміщувались механізми звідних частин мостів. Перед брамами робили земляні насипи, далі — рів, наповнений водою.
Взагалі, Жолкевського можна сміливо називати батьком Жовкви, адже він володіючи Винниками, які було селом, не просто замовив будівництво на цій місцевості власного замку і закрився від людей, а розбудовував сучасне зручне місто з інфраструктурою для розквіту всього простору навколо.

Будівництво Жовкви велося за зразком «ідеальних міст» вимріяних італійськими архітекторами. Так завдяки такому розвитку, у 1603 році було отримано ще й Магдебурзьке право.

Після смерті Станіслава у 1620 році в битві під Цецорою, замок, як і вся Жовква, переходить дружині, а через 4 роки — їхній доньці Софії, а потім і онуці Теофілі, матері Яна ІІІ Собеського, за часів правління якого у головної Жовквівської будівлі починається нове життя.

Замок стає вже не оборонною спорудою, а королівським палацом-резиденцією: збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення, трофеї, привезені з військових походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї.
🌳 Біля палацу квітнув парк зі звіринцем, в якому розводили, зокрема оленів, зубрів і сарн. У середині 18 сторіччя остання представниця роду Собєських перед своєї смертю продала палац та навколишні землі Михайлу Казимиру Радзивіллу.

Новий власник розширив свої володіння, але недовго встиг потішитися цьому, адже вже у 1762 році помер.

З цього моменту палац починає занепадати. У 1915 році під час війни твердиня ще й була майже повністю спалена російськими військами. Коли тут панували поляки перед Другою Світовою, вони намагалися трохи реставрувати замок-палац, але не встигли, адже у 1939 Жовкву окупували вже «совєти», а замість реконструкції створили у замку в'язницю 😡

Після війни сюди заселили совєтських офіцерів і до 2003 року тут фактично був житловий комплекс, уявіть собі.

Продовження розповіді про Жовкву чекайте на наступному тижні 🔜