Мавпа з ядерною бомбою думає, що його божевільні промови та ніким не визнані геополітичні махінації здатні щось зупинити. Воно не розуміє, що час, коли Орду слухав увесь світ, давно пройшов. Час відправлятися на смітник історії.

#уп_московія
#уп_війна
#уп_політика

З днем початку ленд-лізу вас, друзі!

Тепер в нас буде більше західної техніки, аніж відбитої в московитів.

#уп_війна
#уп_політика

Реалії їх життя. Але ви не плутайте, "ДНР" проти гейропи!

#уп_русня
#уп_лгбт
#уп_гумор

Яка різниця, що там і де залишили? Зате військова розвідка русні вміє ось так!

#уп_русня
#уп_війна
#уп_гумор

Вата вітає кремлівського чорта із сімдесятиріччям. А ми, українці, прикладемо всі зусилля, щоб він не дожив до наступного дня народження!

#уп_московія
#уп_війна
#уп_гумор

Як правильно читати русняві гасла.

#уп_війна
#уп_вата

Зі святом вас, друзі!

Перемоги всім нам та мирного неба над головою!

#уп_свято
#уп_захисники
#уп_війна

​​Я ж казав, що я завжди повертаюся

Вітаю вас, друзі. Минуло вже більше чотирнадцяти місяців з того моменту, як я востаннє щось тут писав. Втім, краще пізно, аніж ніколи, вірно? Дякую, що дочекалися.

Моїй відсутності було чимало вагомих причин - як особистих, так і зовнішніх. В числі них і діяльність в інших сферах нашої боротьби, й чималі інтелектуальні пошуки, а також багато іншого. Можливо, колись я розповім про це докладніше.

Багато води й крові спливло, багато речей змінилися за цей час. Зміни торкнуться й мого каналу. Але головне лишилося незмінним: моя відданість Ідеї та моя любов до вас, друзі мої.

Я зробив чимало помилок, ведучи УльтраПравду. На щастя, не в тому, що я казав, а лиш в тому, як саме я це робив. Мабуть, найбільша з них - це те, що я дозволяв другорядним, прохідним, сьогохвилинним постам забирати левову частку мого часу й сил. Іншими словами, не завжди правильно розставляв пріоритети. Тепер я не буду писати кожен день, зате нарешті доберуся до багатьох важливих та складних тем, до яких раніше не доходили руки.

За час моєї відсутності показники каналу скотилися в прірву, але чи це страшно? Вбивство недолюдьми України та українців - ось що страшно насправді. Страшно готуватися вбити рідну людину, аби вберегти її від полону та катувань. Страшно звикнути до бомбардувань та обстрілів, до смертей. Що у порівнянні з цим наші дрібні неприємності? Лише пил, який зідме вітер часів.

Чимало каналів суттєво впливають на світ довкола, маючи лише сотні підписників. Інші, із важливою тематикою та якісним наповненням, роками не змінюють їх кількість. І навпаки, всі ми знаємо такі ресурси, що із десятками й сотнями тисяч лише розважають нас у нехитрий спосіб. Тож все далеко не так однозначно. В одному з наступних постів я говоритиму про це більш конкретно.

Ліберальна цензура робить неможливим відверте висловлювання своїх думок будь-де, куди вона проникає. Зараз її щупальця поступово захоплюють і Телеграм. Однак поки що тут лишається достатньо чистого повітря, щоб більш-менш дихати й писати. Я хочу й завжди хотів висловлювати свої думки, не стримуючись. Мене заїбало втримуватись. Саме тому я пощу свастя, фото трупів і ругаюся матом. Я не хочу бути як ліберальні хробаки з Заходу, які бояться слово сказати, аби не зачепити якусь унтерменшину із крутим лоббі. Не хочу постійно оглядатися. Я в курсі, що через це в мене можуть бути проблеми, але свобода завжди дорожча.

Я розповідатиму вам речі, які іноді можуть здаватися не настільки актуальними прямо зараз, але які важливо знати завжди. Майте на увазі, я не претендую на повноту охоплення правої тематики. Авжеж, я розраховую, що ви підписані й на інші праві ресурси. Тому я намагаюся дати вам те, до чого інші автори поки не дійшли, те, що забуте, залишене поза увагою. Найважливіше, найкорисніше, найфундаментальніше - саме це є метою мого каналу. Розпалити в вашім серці полум'я Ідеї, вибудувати в мізках її розуміння, викувати в душі сталеву волю й дати поштовх до правильних дій - ось до чого я прагну й заради чого працюю.

Отже, радий знову вас бачити, друзі. Лишайтеся із УльтраПравдою, буде цікаво. Боротьба триває!

#уп_канал

​​Про головне: що робити зараз?

Авжеж, воювати на "нулі" - це найбільш гідне, складне й небезпечне, що зараз може робити українець. І чуємо ми здебільшого саме про таких людей. Рідше - про волонтерів, військових в тилу, правоохоронців... І зовсім рідко - про пересічних українців. То що ж, лишити їм одну тільки функцію донату на ЗСУ та роль мішені для обстрілів й нальотів?

Тут усім нам в пригоді стане влучна фраза 26го президента США Теодора Рузвельта:

Роби те, що можеш, з тим, що маєш, там, де перебуваєш.

Ця мудрість воістину всеосяжна, бо підходить вона для будь-якого часу й ситуації. Але для нас зараз - особливо. Є безліч, комусь здавалося б, малих та малозначущих, самих собою зрозумілих речей, які потрібно робити навіть під час війни. На жаль, в нас мало згадують про фахівців комунальних служб, які фактично забезпечують життєдіяльність країни, про пожежників і рятувальників, участь яких в ліквідації наслідків нальотів важко переоцінити, про тих, хто в такий страшний час народжує дітей, хто надихає на подальше життя й боротьбу, хто пече хліб і навіть прибирає вулиці.

Звісно ж, це не про чинуш, що вміють тільки перекладати папірці, і не про мажорних діточок, що зроду палець об палець не вдарили, не про базік з телеекрану й не про "героїв економічного фронту". Це про тих, чия діяльність має певну користь для Нації й держави.

Людині властиво завжди прагнути більшого й кращого. Але якщо немає змоги за якихось причин попасти на фронт, не треба собі краяти серце. Кожний має знайти власне місце в машині національного Опору: Опору ворогові явному - зі Сходу та прихованому - з Заходу, зовнішньому та внутрішньому. Особисто мені із цим повезло - колись мені допомогли знайти моє. І хоча час плине, а обставини змінюються, в цілому я вже десятий рік займаюся здебільшого тим, що у різний спосіб надихаю людей. Це і є мій гвинтик в нашій спільній машині.

Тож шукайте своє місце і свій шлях, друзі мої. І не варто соромитися, якщо це буде тил: економічний, культурний, інформаційний, освітній. Бо кожному своє. А фронт є лише один, і судився він не всім.

#уп_війна
#уп_психологія
#уп_політика

Наслідки

Вірш поетеси Віри Павлової. Дуже сильно, як на мене. Може, вата задумається, якщо у когось з них ще лишилося чим.

Единственный твой сынок,
защитник, помощник, друг,
с вокзала придёт без ног,
обнимет тебя без рук,
наполнит стакан без дна,
без глаз оглядит подвал
и скажет: была война,
и я её проиграл.

#уп_поезія
#уп_війна
#уп_психологія
#уп_вата