Свята Церква кожного дня вшановує пам'ять святих. Але оскільки були угодники Божі, які невідомо подвизалися, не явлені Церкві, то, щоб не залишити і їх без вшанування, свята Церква встановила день, у який прославляє всіх, хто від віків догодив Богові, щоб не залишилося нікого, кого б вона не прославляла. Творити ж це негайно після Зішестя Святого Духа узаконила вона тому, що всі святі стали і стають святими благодаттю Святого Духа.

Благодать Святого Духа приносить покаяння і відпущення гріхів, вона ж вводить у боротьбу з пристрастями і похотями і вінчає цей подвиг чистотою і безпристрасністю. І таким чином з'являється нове створіння, придатне для нового неба і нової землі.

Будьмо ревними ж і ми йти слідом святих Божих. Як це робити — вчить нинішнє Євангеліє: воно вимагає небоязливого сповідування віри в Господа, переважної любові до Нього, підняття хреста самозречення і сердечного від усього відсторонення. Покладемо ж початок за цією вказівкою.

"Не журіться" (Мф. 6:31). Як же жити? Треба їсти, пити, одягатися. Але Спаситель не каже: нічого не робіть, а — не журіться. Не мучте себе цією журбою, яка з'їдає вас і вдень, і вночі, та не дає вам спокою ні на хвилину. Журба така — хвороба гріховна. Вона показує, що людина на себе сперлася, а Бога забула, що надію на Промисел Божий загубила, все хоче в себе влаштувати самими лише своїми трудами, добути все потрібне і здобуте зберегти своїми способами.

Зчепився він серцем із тим, що має, і на ньому спочивати думає, як на міцній основі. Любов до багатства зв'язала його, і він тільки й думає, щоб якнайбільше забрати у свої руки. Мамон цей став йому замість Бога.

А ти трудитися — трудися, а журбою злою себе не томи. Чекай успіху всякого від Бога і в Його руки віддай долю свою. Усе здобуте приймай, як дар від руки Господньої, і в міцному сподіванні чекай від Нього продовження щедрості. Знай, що одна хвилина — і може нічого не залишитися від усього, що має той, хто багато має, якщо захоче Бог.

Усе тління і прах. Чи варто через це мучити себе? Отже, не журіться!