Про ще два напади на молодь неформальної зовнішності на Подолі стало відомо від потерпілих. Напади сталися наприкінці січня та на початку лютого цього року.

Як розповів нам учасник подій, 27 січня о дев’ятій вечора він у компанії п’яти друзів повертався з Контрактової площі до станції метро «Поштова площа». В одного хлопця було волосся зеленого кольору, в іншого — довге волосся та веселкова маска на обличчі.

Їх наздогнала група з приблизно 10 молодиків та, вживаючи гомофобну лексику, почала вимагали зняти райдужну маску з обличчя. На запитання чому нападники відповіли, що це символіка ЛГБТ.
Після нетривалої розмови двоє нападників розпилили людині в райдужній масці в обличчя газовий балончик, після чого дістали металеві ланцюги. Групі постраждалих вдалося відступити до метро, де вони попросили про допомогу чергову по станції. Але та повідомила, що аптечки у них немає, а поліція на станції відповідає лише за те, що відбувається в метро, та порадила викликати 102.

Ми також звернулися до самого потерпілого, який розповів, що через тиждень на нього знову напали на станції метро «Контрактова площа». Близько 10 людей оточили його, штовхали та намагались зірвати райдужну маску з обличчя.

Щодо другого нападу хлопець подав заяву до поліції та звернувся до правозахисників. Утім, він зазначив, що правоохоронці поставилися до нього упереджено та повідомили, що знайти нападників усе одно не вдасться.

Подільський районний суд м. Києва закрив шість із тринадцяти справ проти учасників антифашистської акції 19 січня, яких грубо затримала поліція під приводом порушення карантинних обмежень. Суд не знайшов у їхніх діях складу адмінпорушення.

Після публікації моніторингового звіту про ультраправе насильство та конфронтації у 2020 році до нього, як і до самої дослідницької групи, з’явилося чимало питань. На жаль, наша позиція фактично не була представлена у ЗМІ, і більшість з них лишилися без відповіді. Щоб виправити це, ми створили окремий розділ сайту, де зібрали найбільш поширені питання та дали на них відповіді. Сподіваємося, це допоможе краще розібратися у принципах роботи моніторингової групи Marker.
https://violence-marker.org.ua/faq/

Вінницька ультраправа організація «Едельвейс» увійшла до Громадської ради при Вінницькій облраді. Про це ГО «Едельвейс» повідомила у своєму інстаграмі: https://www.instagram.com/p/CLq2PnsBQ-C/?utm_source=ig_web_copy_link

До допису долучено фото із зали засідань та фото бюлетеня для голосування на установчих зборах Ради. Як заявляють самі члени організації, для них це «один з важелів впливу на роботу місцевої влади», де вони будуть «лобіювати інтереси молоді».

Організація «Едельвейс» стала відомою після нападу на журналістський тренінг з висвітлення ЛГБТ-тематики у Вінниці 1 лютого 2020 року. В січні 2021 року «Едельвейс» намагався зірвати акцію #saveФОП, звинувачуючи лідера руху в роботі на партію ОПЗЖ. А на місцевих виборах голова організації Роман Костишин балотувався у депутати Вінницької облради від «Європейської солідарності»: https://cutt.ly/tlEjMY0

Детальніше про це угруповання можна прочитати у нашому розділі «Досьє»: https://cutt.ly/blEjXr9

Ультраправа організація «Традиція і порядок» оголосила на 8 березня «операцію з порятунку феміністок». Як зазначено в анонсі акції на Михайлівській площі, феміністки начебто зможуть сходити на побачення «з вродливими хлопцями». Ми не вправі оцінювати зовнішні дані членів ТіП, але нагадаємо, що завдяки таким «побаченням» у 2020 році «Традиція і порядок» стала другою ультраправою організацією за кількістю актів насилля чи конфронтації.

Минулого року моніторинговою групою «Маркер» було зафіксовано 17 випадків насилля, здійсненого ГО «Традиція і порядок», 9 з яких проти людей. А головними цілями нападів традиціоналістів були феміністки, представни_ці ЛГБТ+ спільноти, їхні приміщення та публічні події.

Так, у червні 2020 року члени «Традиції і порядку» напали на двох активісток з @Феміністичної майстерні та @FemSolution. Група з приблизно 15 націоналістів оточила дівчат, штовхала їх, ображала, погрожувала та навіть застосовувала фізичну силу. Це був уже другий їхній напад на активісток Феммайстерні: https://www.facebook.com/violencemarker/posts/139402524420588

А восени члени «Традиції і порядку» намагались не допустити учасниць на акцію на підтримку польських жінок, які борються проти майже повної заборони абортів у своїй країні. Тоді «традиціоналістів» зібралось близько 40: https://www.facebook.com/violencemarker/posts/186455369715303

Педагоги гімназії № 43 в Харкові 3 березня запросили ультраправу організацію «Фрайкор» провести для школярів «уроки мужності». На фото з виховного заходу видно, як дітей вчать поводитись зі зброєю.
Звіт з події з’явився на телеграм-каналі організації. Згодом його було видалено, але про урок від «Фрайкору» встиг написати секретар Харківської міської ради Ігор Терехов, який назвав його «уроками фашизму». Він заявив, що ініціює службове розслідування, на час якого директора школи буде відсторонено від своїх обов’язків.

З оцінками Терехова не погодилося чимало депутатів з Харківської міськради, зокрема від фракцій «Європейська солідарність» та Блоку Світличної «Разом!», а також голова Постійної комісії з гуманітарних питань в Харківській міській раді Олег Абрамичев. На їхню думку, уроки мужності є важливим елементом виховання української молоді, а підстав вважати членів «Фрайкору» фашистами немає.

Організація «Фрайкор» відома нападами на події, організовані ЛГБТ+ активіст_ками, зокрема на ХарківПрайд, та атаками на політичних опонент_ок. А восени 2020 року «Фрайкор» разом з іншими ультраправими організаціями України вшанував пам’ять загиблого російського неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича.

Запрошувати ультраправі організації для патріотичного виховання — поширена в Україні практика. Так, наприкінці лютого 2021 року інша ультраправа організація «Карпатська Січ» завітала до учнів Оноківської школи на Закарпатті. Тут члени організації провели «вечір пам’яті Героїв Небесної Сотні та полеглих воїнів під час російської агресії проти України».

Долучалась ця організація до виховного процесу і раніше. У 2018 році «Карпатська Січ» спільно з «Правим сектором» відвідала вище професійне училище № 21 м. Івано-Франківська, а в грудні 2020 року провела «урок мужності» для учнів середньої школи у селі Ільниця Закарпатській області.

З 9 по 12 березня триває набір до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів України. Цього року, аби увійти у Раду, свої зусилля об’єднали одразу 9 ультраправих організацій, які утворили ініціативу «Праві ветерани». До об’єднання увійшли члени організацій «Свобода», «Сокіл», «Традиція і порядок», «Суспільство майбутнього», «Національний спротив», «Невідомий патріот» «Правий сектор», «Карпатська Січ» та «Лицарі міста».

«Ми, українські праві, об’єдналися для того, щоби пройти до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів», — йдеться у заяві ініціативи. Однією з цілей об’єднання є також протистояти «ідейним ворогам», до яких «праві ветерани» зараховують представників ЛГБТ+ спільноти та прихильників декриміналізації канабісу: «В той же час, наші ідейні вороги, яких на війні було менше, ніж пальців на руці — активно лізуть у ветеранське середовище. Створюють неіснуючі ЛГБТ-батальйони, пишуть “ветерани за канабіс” та іншу дичину. Ми мусимо зіпсувати їм це свято життя».

До Громадської ради при Мінветі «Праві ветерани» висунули список з 11 кандидатів. Серед них, зокрема, члени ультраправої організації С14 Євген Карась, Олександр Войтко та Андрій Медведько. Організації-сателіти С14, як-от «Освітня асамблея» і «Спілка ветеранів війни з Росією, регулярно отримують фінансування від Міністерства ветеранів. З 2018 по 2020 рік Мінвет профінансував проєкти сателітів С14 на майже 6 млн грн. Цього року «Освітня асамблея» та «Спілка» також подаються на бюджетне фінансування.
Інший відомий кандидат — Євген Строкань. Він — голова організації «Невідомий патріот», а також пов’язаний з «Братством» Дмитра Корчинського. Строкань неодноразово брав участь у провокативних акціях, що мали антигендерну, гомофобну чи ксенофобну повістки.

Головними опонентами, судячи з трансфобного ролика, який зняли «праві ветерани» (http://bit.ly/3vf9Gul), вони вважають кандидатів від «Демократичної сокири» та об’єднання ЛГБТ-військових. Тим не менше, у списку кандидатів до Громадської ради, за які агітує «Демсокира», також є члени ультраправих організацій. Зокрема, члени пов’язаних з «Нацкорпусом» парамілітарних організацій «Національні дружини» Ігор Бобер та «Цивільний корпус “Азов”» Євген Даценко, а також голова ГО «Юнацький корпус» Дмитро Дорошенко.

Конфлікт в Україні став поворотною точкою, що надала східноєвропейським ультраправим групам статусу успішних бойових сил та авторитету на міжнародній арені. Якщо в минулому їм не вдавалось увійти до міжнародного ультраправого середовища (extreme right-wing movement), то за останні роки вони суттєво покращили свою комунікацію та стали позиціонувати себе як хаби для ультраправого руху зі всієї Європи. Про це йдеться в звіті «Насильницький правий екстремізм та тероризм: транснаціональні зв’язки, визначення, інциденти, структури та спротив», опублікованому Counter Extremism Project.

Головним українським партнером ультраправих на Заході Counter Extremism Project називають «Азов»*. Протягом найбільш гарячої фази бойових дій на Сході України «Азов» активно намагався завербувати у свої ряди європейських добровольців, спекулюючи на темі боротьби з наступницею Радянського Союзу — Росією. В «Азові» воювали добровольці з Фінляндії, Франції, Німеччини, Швеції, Британії, США та інших країн. Усього ж по обидва боки фронту у війні взяли участь близько 1000 осіб із Західної Європи (на додачу до 15 000 росіян та 1000 бійців з колишніх радянських республік). Хоча більшу частину з них усе ж складали добровольці з проросійською позицією.

З 2017 року «Азов» спробував посилити свої позиції у європейському ультраправому середовищі завдяки популяризації концепту «Інтермаріуму». Ця ідея передбачає створення геополітичного альянсу між країнами Східної Європи на території між Адріатичним, Балтійським та Чорним морями, який став би основною для стримування Росії та боротьби проти ліберального Заходу. Відповідальною за цей напрямок в Азові стала Олена Семеняка.

Також «Азов» встановив тісні зв’язки із німецькими неонацистськими партіями «Третій шлях» (Der III Weg) та Національно-демократичною партією Німеччини (Nationaldemokratische Partei Deutschlands), а також норвезькою неоязичницькою ультраправою групою «Німецько-українсько-норвезьке джерело» (German-Ukrainian-Norwegian Kraftquell). До того українські націоналісти намагались завербувати і членів «Північного руху опору» («Nordic Resistance Movement» або NRM) — неонацистського об’єднання на півночі Європи, також зареєстрованого як політична партія у Швеції. Втім, оскільки керівництво партії на той момент дотримувалось проросійської позиції, учасникам не дозволили поїхати воювати.

З 2017 року Україну відвідала низка лідерів європейських ультраправих організацій, йдеться у звіті. Зокрема, щоб взяти участь у Пан’європейській конференції (Paneuropa Conference) та Конференції Групи підтримки «Інтермаріуму», організовані «Азовом». Своєю чергою, члени «Азову» стали активними учасниками націоналістичних подій у Центральній та Західній Європі.

Представники «Азову» відвідали фінську ультраправу конференцію «Пробудження» («Awakening»); форум «Скандза» у Швеції; Jugend im Sturm, який організовував «Третій шлях», та конференції «Молодих націоналістів», що їх організовувала Національно-демократична партія Німеччини.
Утім, «Азов» — не єдина східноєвропейська група, що за останній час набула ваги у європейському ультраправому середовищі. За вплив на міжнародній арені з ним конкурує «Російський імперський рух» (РІР), що має прямо протилежні погляди на конфлікт на Сході України і також намагається стати хабом для західних правих.

У «Російського імперського руху» також є глобальні амбіції: «Світовий національний консервативний рух» (World National Conservative Movement) як асоціація ультраправих політичних сил, націлена на спротив «лібералізму, мультикультурності і толерантності», а також «наднаціональним інституціям».
РІР є православним рухом, який ставить себе вище за товаришів з інших народів, які підтримують неоязичницькі вірування. Тим не менше, вони зустрічаються та співпрацюють, спираючись на ідею, що «біла раса» перебуває під загрозою і лише єдиний фронт «білих воїнів» зможе здолати ворогів на цьому етапі.

Так, найбільшого успіху РІР досяг у встановленні зв’язків із ультраправим середовищем скандинавських країн. Щонайменше з 2012 року РІР встановила тісні контаки зі шведською партією «Північний рух опору» (NRM). Більш успішним за «Азов» РІР є і у французькому середовищі, де «Рух» встановив контакти з Французькою націоналістичною партією (Parti Nationaliste Français, PNF).

Хоча європейці, що приїжджали в Україну та Росію, можуть дотримуватися різних поглядів або навіть воювали по різні боки лінії фронту, вони все одно утворюють ветеранську спільноту людей зі схожим досвідом, ідеями та контактами. Тому колишні бійці стають пропагандистами, беруть участь у силових протестах або ж починають післявоєнну кар’єру в інших гарячих точках світу.

* У звіті Counter Extremism Project під назвою «Азов» мають на увазі «азовський рух». Тут і далі ми також вживаємо «Азов» у цьому значенні.

Звіт моніторингової групи «Маркер» викликав багато обговорень і навіть хвилю обурення через те, що в ньому йшлося про конфронтації і напади на членів або ж прихильників «проросійських» партій в Україні. Втім, до такої ж думки доходить і Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ). У нещодавно опублікованій Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з серпня 2020 року по січень 2021 року йдеться:

«Напередодні місцевих виборів у жовтні 2020 року УВКПЛ спостерігало хвилю нападів на членів і співробітників політичних партій, здебільшого спрямованих проти
двох опозиційних партій, які багато хто вважає “проросійськими”. Правоохоронні органи часто не забезпечували ефективний захист потерпілих і не запобігали насильству, а більшість винних не були притягнуті до відповідальності». У звіті також йдеться, що у деяких інцидентах серед виконавців були виявлені члени ультраправих угрупувань.

Ці висновки цілком узгоджуються з даними моніторингової групи «Маркер» про сплеск ультраправого насильства, що припав на період місцевих виборів. За 2020 рік моніторинг зафіксував 51 випадок насилля та конфронтацій проти політик_кинь та партій. Переважна більшість цих нападів чи конфронтацій були здійснені ультраправими в рамках оголошеного ними «сафарі»:

У Доповіді також йдеться про 3 випадки насилля проти ЛГБТІ-людей, зафіксованих за пів року. Моніторинг «Маркеру» протягом 2020 року зафіксував 14 випадків насильства, спрямованого проти ЛГБТІ-людей.
УВКПЛ також зафіксувало випадки перешкоджання проведенню мирних зібрань. Зокрема, прояви насильства проти учасників мітингів перед будівлями судів, що розглядали гучні справи, і заходів, організованих ЛГБТІ-людьми та людьми, які їх підтримують.

Окрім того, за пів року УВКПЛ зафіксувало 8 випадків погроз і нападів на працівни_ць ЗМІ, журналіст_ток і блогер_ок. Більшість із задокументованих випадків пов’язані з висвітленням заходів боротьби з корупцією або пандемією, запроваджених урядом.

У 2021 році «Маркер» також фіксував насилля й погрози журналістам — з боку ультраправих угруповань чи акторів, як-от у лютому 2021-го у зв’язку із введенням санкцій проти телеканалів «112 Україна», NewsOne та ZIK. Так, 3 напади відбулися під час акцій ультраправих за закриття телеканалу «НАШ», що проходила під гаслом «Доб’ємо вцілілих».

У Доповіді УВКПЛ також повідомляється, що з 16 січня почастішали випадки погроз та ворожнечі через критику мовного закону. Приклади цього зафіксував моніторинг «Маркеру»: наприкінці січня на мовному підґрунті розгорнувся булінг темношкірого студента Запорізького медуніверситету, який висловив свою думку щодо мовного закону. Булінг мав підкреслено расистський характер, а інформація про нього активно поширювалась ультраправими телеграм-каналами.

«УВКПЛ стурбоване тим, що при кваліфікації злочинів поліція, як і раніше, не враховує мотиви нападів, які можуть вчинятися за ознаками ідентичності жертви», — стверджує Доповідь. Про цю тенденцію йдеться й у звіті «Маркеру» за 2020 рік.

Найближчий соратник російського неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича Андрій Дєдов, також відомий як Дєд, переховується від ФСБ в Україні. Здійснити переїзд у 2020 році йому допомогла неонацистська організація Wotanjugend.
Утекти з Росії Дєд був змушений через поновлення справи про показове вбивство, здійснене російськими неонацистами, яке було зняте на відео та розповсюджене в інтернеті під назвою «Казнь таджика и дага», а також затримання та смерті колишніх соратників з неонацистського угруповання «Формат 18».

Перед смертю у в’язниці Тесак зізнався у злочинах та свідчив проти інших учасників організації. Також було опубліковано його записку, в якій він радив Дєду тікати з Росії.

Дєдов — не єдиний нацист з «Формат 18», що переховується в Україні. Сюди також перебрався Роман Желєзнов на прізвисько «Зухель», який поїхав воювати в складі «Азову». До того в Україну переїхали й інші лідери неонацистського руху Росії: Сергій «Малюта» Коротких, Денис «White Rex» Нікітін та лідери Wotanjugend Іван Міхєєв і Олексій Льовкін. Усім їх допомагав «Азов».

Історію життя Дєда, його нового бізнесу та раптової втечі до України описує журналіст Рустам Юлбарісов для Заново-медиа

«Традиція і порядок» блокували роботу депутатів Баришівської селищної ради, щоб протиснути рішення про висловлення недовіри селищному голові Олександру Вареніченку. Про це вони пишуть у власному інстаграмі.

«Традиція і порядок» звинувачують депутатів у саботажі процесу відсторонення мера. Після обідньої перерви в раді оголосили, що повторного голосування за відсторонення Вареніченка не буде. Тоді ультраправі зайшли до зали та заблокували трибуну.

Спроби протиснути рішення в селищних та міських радах силою є поширеною практикою серед ультраправих організацій та партій, які нікуди не пройшли та позбавлені можливості впливати на прийняття рішень законними методами.

Про попередні спроби ультраправих тиснути на рішення місцевої влади читайте у нашому дописі.