Урвала

Мені негайно потрібно на їх концерт ❤️‍🔥

Бачу в стрічці в ФБ повідомлення, що фейсбук-знайома потрапила в дтп і фотку з машини, де зламана кінцівка перетягнута ременем. Далі іде опис пошкоджень її, інших пасажирів і бла бла бла.

Оч повезло, що живі і це от все, але блять, ремінь. Сука, ремінь.
Я пройшла мимо.

Кожен день це день торгів з собою. Спускаючись в майстерню я така: давай, зроби щось простіше, Вольха, блять. Зроби простих паличок, згадай з чого ти починала, ти не вивезеш зробити достатньо ахуєнних паличок, треба щось просте і елегантне.
І кожен день я собі пройобую😅

Можливо сьогодні мені пощастить. Але є певні сумніви

Знайшла зато свою саму першу паличку. Букову. Тисячі раз поривалась іі викинути, бо ну камон. А зараз прям вдячна чоловіку, що не дав цього зробити😅

Скажем дякую моїй сімейній лікарці за вчасну ревакцинацію від правця 😅

АААААА

Бля 😭

Підготовка до Дайскону несеться.
Почали нарешті прибувать всякі ніштяки, і о боги як мене це все тішить.

У кожної жінки повинна бути маленька чорна сукня.
У кожної жінки тепер є велике чорне горе.
Перераховуй, жінко, усіх, хто зараз тут ще присутній,
доки імена їхні не застрягають намертво у твоєму горлі.

Доки їхні життя не перетворюються на притчі.
Доки смерть дивиться на цей світ зі зверхністю і погордою.

Жінки напрасовують чорні сукні, одягають свої найкращі обличчя,
ходять вулицями і квартирами, міцно тримаючись одна одної.

Тетяна Власова

Розкажіть мені що у вас хорошого. Як там пише Машенька #дужетребапрохороше

Вольха: ми робимо палички для цивілів, треба красиво, треба щоб понятно і вопше.

Теж Вольха: давай їбанемо паличку мізерикордія, назвем її «милосердя місяця» і будем ходить тішитися 😅

Тим, хто вже ніколи не зможе
Забути смаку заліза і солі
Вугільного пилу на терикона
Палаючих пластику і мультикаму
"Прозорої" води і кави,
чорної як смола
Усіх відтінків "Монстра" і "Нонстопу"
Сльозогінного газу, хлорпікрину
і синильної кислоти
Мали б звести пам'ятники
Оспівати в піснях
Але краще б робили все що треба,
Поки вони живі.
Щоб вони були живі.

#віси #нерегулярне_ехо

Похвалюсь. Приїхали коробочки.

Кросіве😍 а ще приїхали оксамитові мішечки і трохи холдеріа для паличок з шкіри молодого дермантина ( але вони ну дуже довгі того хз)

Ще жду одну посилку і антуражна частина буде закрита. Лишилось паличок наробить

В нас на районі якесь свято ( досі не знаю де саме) але іноді буває до нас доноситься відгомін якихось івентів. І от сьогодні я прокинулася від розмитих і незрозумілих криків дітей, які волають щось невнятне при чому без музики. Дуже далеко і не ясно що там відбувається, але я хвилину десь вслухалася висунувши голову у вікно, прислухаючись чи не будуть звучати сирени і нервово переглядаючи львівські новинні канали чи не проспала я якусь трагедіїю у Львові і куди бігти якщо шо з рюкзаком.

Про то що це якесь свято до мене дійшло не зразу 😒

На сьогодні домовилась з Дарсюніч про фотосесію.

Лютеїнова фаза: добрий день, мать

Мать, я там пацанам твою банку скинув, як набереться грошів — замов нам алюміній, відправ на ізюм.
— ++
— Обняв, припідняв.

***

— Ти мене нахуй пошлеш і я не обіжусь, но карочє, нам треба нічник і ще плани знову змінились, я наберу розкажу.
— Ніколи так не було і от знову.
— Та блять.

***
— Я знову прийшов жебрати.
— Та ти заїбав, ми сука три роки дружимо ти мені фотки свого малого показуєш, я нахуй всі твої травми і болячки ліпше за свої знаю. Но досі блять не навчився, що ти не жебрак.
— Ну Вольх, я знаю що вже заїбав.
— Заібав хуйню молоти, кажи що нада.

***
— А в тебе є? / — Можеш організувати? / — Знаєш де взяти?

Всі ці діалоги давно стали буденними, я чесно не знаю чим дивувати і вражати, як переконувати що мої пацани срані монстри, які при тому потребують допомоги, бо вони канєшно їбашаться, і в промислових масштабах знищують ворога, але і по них прилітає, вони виходять на больнічку, збирають раму, збирають з нуля снарягу і знову йдуть робити свою роботу. І їм нада добити збір на ремонт, тому що крім ремонту в нас висить ще купа задач, без виконання яких їх ефективність просяде. Тому дайте, бумласка, трохи грошів для центру спеціальних операцій Альфа. Да-да, тих самих кентів сбушніків. Бо боротьба триває.

https://send.monobank.ua/jar/3ZmWaEbioa

А ще знаєте, це тупо, но мене так жере провина за підготовку до Дайскона, замість того щоб їхати на фронт навчати пацанів, замість того щоб пилити контент і клянчити гроші, замість того щоб норстопом вирішувати проблеми моїх підопічних і бути 24/7 доступною і ефективною, я закрилась на підвалі і вилажу тільки поїсти, зробити якісь відправки, і вертаюсь назад.

Я буквально зараз в своїй голові та сама мразота, яка живе своє краще життя, хоча ж обіцяла що в цій війні до кінця і до упору. І я знаю що до упору я дійшла, переступила, проволочилась ще десь пів року, а тоді лягла в помиральну яму і от тільки зараз почала по-справжньому відживати. І мій мозок такий: нє, ми там вже були, нам не понравилось, давай ото палички робити, в фей грати, хотіти платюшко і на гру, а не це от все. І совість така: ага, тобто поки твої пацани і пацанеси воюють, поки твоїх друзів кожну їбану ніч тероризує йобана русня, поки важливі тобі люди в полоні, ти блять палички робиш. Ну да, це ж ахуєть як важливо. Яка ти молодець, а хто там на могилах друзів обіцянки давав? Ми вже забули да?

І я вже змирилася з тим що скільки б не було зроблено, цього буде недостатньо. Що не титан, що тримає на плечах землю, і навіть не божественна сила, яка може безпосередньо вплинути на те чи виживуть мої бійці чи ні, я можу там трохи підсобить, тут трошки помогти і все. Ладно, пижджу, не змирилась, але по крайній мірі говорю собі це кожного разу.

Така от хуйня. Я знаю, що я завдяки довірі моїх донаторів зробила багато важливого і корисного, я знаю кілька людей, яким ця допомога навіть врятувала життя, і це в принципі саме цінне що може бути, але ця провина живе в мені, я почуваюсь так, ніби залипнувши в майстерні, я зраджую тих всіх людей, які мені довірились, але оскільки моя терапевтка у відпустці, нию вам тут.
Така от хуйня

І все ці аргументи, що «фестиваль буде благодійний і він памʼяті Гудка» і що гроші треба заробляти, бо ну тупо висіти на шиї в чоловіка, чи що там моя кукуха важлива і що якщо зараз переламати себе і вийти на попередній темп, я так вскриюсь у ванній, і тоді взагалі все закінчиться я впринципі сама собі говорю але звучать вони, як тупорилі відмазки…

Давайте про смішне. Я ж вчора таки вибралась на фотосесію з темною богинею мого серця — Дарсюнічем. Ну і фоткаєм мене красиву і тут Дарсюніч: а можна тебе роззути, бо тут все таке феячечно прекрасне і тут лови: получи мразь реальністю в їбало.