то у мене був ковід, то підхопила конʼюктивіт, то просто не хотіла працювать🤪🤪🤪
але сьогодні взялася за розум і трошки пописала свій багатостраждальний теоретичний розділ дисертації. навмисно писала у ноушині, щоб не бачити кількість написаних сторінок, але все одно думала про них😭наприкінці дня перевела це у звичайний формат, очікуючи, що за кілька годин роботи написала 100 сторінок. виявилося, що лише чотири😔
зате які! нарешті я вільно почуваюся у тексті і пишу плавно. цю стадію в академічному письмі я люблю найбільше — коли пишеться хоч і не так вже й швидко, зате думок багато, і всі вони схожі на гілки, за які я хапаюся, щоб вилізти нагору

Деактивувала твітер вночі

причиною видалення з твітера стало те, що я почала туди втікати від дисертації. але якби я хоча б там отримувала якийсь затишний куточок, так ні, я отримувала там лише роздратування і відразу від вимушеного вуаєризму чужої дурості.

з іншого боку, я почала думати, наскільки навіть сама академія, яка не є прибутковою галуззю від слова взагалі залежна від цифр, без них нікуди, це правда, але коли я кажу, що написала сторінку тексту, люди не розуміють, наскільки це багато для мене, коли я перечитую кожне речення, щоб зробити плавні переходи, викристалізувати думку, коли ж мені треба фокусуватися насправді на кількості, а не на якості, і це дуже фруструє.

сьогодні пішла на прогрес і написала цілі 3 сторінки про феноменологію і дисципліну старого тіла. почуваюся деревом, що відрощує нові гілочки!

Завершую черговий день черговими 4 сторінками дисертаційного тексту, пишучи який мені вдалося розказати про дисципліну старого тіла і його інституціоналізацію. Сьогодні було інтересно працювати, бо я була зла на Шарко. Ні, це не лише душ😒а й французький психіатр, який, отримавши у підпорядкування одну з найстаріших лікарень, перетворив її на вʼязницю (у фукіанському сенсі теж) для жінок. Ще він прочитав 21 лекцію про старість, які базувалися на його спостереженнях за старими жінками. І шо? Знаєте, дуже зручно🙄Запроторених до лікарні хворих жінок всіх рівняти під одну лінійку, просто бо вони старі, а якщо старі, то хворі. Так і витворився надзвичайний медико-культурний парадокс: старе тіло є патологічним за замовчуванням, але ця патологія є нормальною, бо тіло ж старе🤪

Ну і не просто ж так його лікарню називали столицею жіночих страждань. Очевидно🤧