маю до початку жовтня дописати розділ, підготувати доповідь на конференцію і з нуля написати статтю в науковий журнал, тож вирішила замість цього всього купити сукню на ту ж таки конференцію, до якої взагалі не готова. хі-хі-хі....

Я (під бомбьожкою)

мене запросила на каву тренерка з пілатесу. в результаті я розказала їй все про жіночу старість, і вона сказала, що лише зараз, ближче до 50-ти, почувається людиною, а не сексуалізованим обʼєктом😭

А я все пишу і пишу свою дисертацію про жіноче старіння в літературі🤪це ніколи не завершиться (я тільки почала, будьмо чесними). є така неймовірна гілка геронтології, яка зветься наративною, і от я скільки про неї думаю, стільки ще більше шпортаюся в розумінні того, як ми говоримо про старість.

по-перше, є доволі відома концепція Поля Рікера про наративну ідентичність. ми є тим, про що і як розповідаємо іншим про себе. Рікер вірив, що наративна ідентичність потенційно може допомогти людині сформувати стабільний і чіткий образ «я», але це все за умови, що сам оповідач стабільний і не в кризі. тут і починаються проблеми для геронтології. старі люди майже ніколи не є стабільними, вони буквально перебувають у найбільшій життєвій кризі. більш того, вони володіють ненадійними оповідями, які Рікер не хоче бачити. а як же деменція, яка породжує численні оповіді, які ніяк не узгоджуються? їх відкидати не можна, для розуміння старіння вони потенційно можуть дати надзвичайно багато.

по-друге, є наративна уява. це основа нашого конструювання кожної окремої оповіді, сукупність яких і має формувати наративну ідентичність.

а ще є наративні середовища. і там все тяжко. бо будь-яка спільнота є наративним середовищем, яке володіє структурами і моделями оповіді, які ми благополучно перебираємо собі. та не лише структурою єдиною, навіть афекти, емоції, наше ставлення до того, що ми розповідаємо іде саме від цих наративних середовщ. вони ще й накладаються. тобто розказує нам стара людина про свій досвід старіння, а як зрозуміти, де тут її, а де тут те, що їй накинула родина, друзі, культура?

одна з чільних літературних геронтологинь (Марґарет Морґанрот Ґуллетт) писала: володіти життя означає володіти наративом. Виходить, нема у нас життів, бо чи не всі наративи нам не належать, а просто собі існують у спільному користуванні😭

Поки чекаю на своє передзамовлення «нічної сучки», дивлюся ось цей есей про материнство (друга моя улюблена тема в літературі після жіночої старості😇)

https://youtu.be/DbcuRvCDMf4?si=0MlOE2BDT5LaSR4v

цією надзвичайно вичерпною і придатною до герменевтичних вправлянь світлиною жіночого старіння (за кадром жінки говорили, як важко їм спати і як швидко втомлюються) прийшла просить у вас грошей на допоміжну банку Настасії на РЕБ для 116 ОМБР

https://send.monobank.ua/jar/CqAmSXyoK

we’re so back😏