✍ Євген Гуцало

#поезіяпідписників

ми ще маєм, про що помовчати,
й про що поговорити тàкoж.
вже немає сенсу кохати,
кожен з нас починає з початку.

ти любив встромляти ножі в спину ,
я ж в свою чергу вміла солодко брехати,
мені часто не вистачало кисню,
коли з тобою на одинці залишалась.

я втомилась терпіти ці страждання ,
забери моє кохання нікчемне ,
віддам тобі осінь, що була остання ,
і своє, понівечене серце.

І знову цілу ніч верзлося:
біжу зацькований, мов звір,
і слід кривавиться на росах,
і піт рудий туманить зір.

І знову бачу світ багряно.
За мною полум’я і дим,
гаряча заграва над станом,
безправ’я над добром моїм.

І знов в ганьбі стріваю ранок,
і ліс мені, мов звірю кліть.
Та прийде день мій невблаганно,
ще мить, ще мить!..

✍ Оксана Лятуринська

📃 Я більш – добривечір...

Я більш — добривечір.
Ніж добрий ранок.
Я більше сова,
Ніж жайворонок.
Я — більше роздати,
Щоб менше нести.
Я більше — прощаю
І менше — прости.

Я більш журавель,
Ніж синиця в руках.
Я мало насправді —
Багато в думках.
Я з радістю мало,
Багато з журбою.
Багато без тебе
Й ніколи — з тобою.

✍ Олексій Ганзенко

#поезіяпідписників

Вилучай неважливе із лона життєвої скрині.
Викидай, не вагаючись, тут недоречні жалі.
Не тягни мотлох в дім, обіцяй собі, серце, віднині
не селити плевели в ґрунти урожайні свої.

Бережи спокій свій, хто його берегтиме, крім тебе?
Хто його захистить від засилля лукавих приблуд?
Оборона слабка – частокіл із розхитаних ребер
І душі затонкий ще й обтяжений зайвим сосуд.

Прибирання важке – найскладніше у нім відрізнити,
де безцінні скарби, де в злотавій обгортці дрантя.
Перевіримо, серце, який з тебе виріс цінитель –
що ти цінним назвеш і залишиш собі для життя?

👤 Олеандра

#поезіяпідписників

я мала б кохати, але відьма нанесла — клятую
я б кохала би чесно, але варто чекати, клятьбою

я б заснула напевно, але інші вуста моляться
вже котра вечеря
супроводжується — потоском

я кохала вуста, чесно
я не вірю словам, чистим
демонізації, розглос
я не повернусь, просто

чи то зима, холодить вуста?
чи то весна, холоста?
чи то вечора, болі?
чи то журість ти-хо ходить?

я закручую хустки — білі
я рву сльоз — хвилі?
тиша в голосі, нині
я не прошу, але прийди

👤 Анастасія Халаімова

​📃 Здалека

Здалека все краще здається:
Не треба ж так близько підходить.
Не треба торкать, придивлятись —
Здалека зирнуть і проходить…

Зирнуть і навіки зоставить
Ласкавий і радісний спомин:
Він буде життя зогрівати,
Як сонця весняного промінь!

✍ Ганна Супруненко

🔥Додавай одним кліком папку КнигоВсесвіт.

Знаєш, що тільки що відбулося?
Тепер в тебе у підписці усі найкрутіші книжкові канали, які тільки існують в україномовному ТГ.

Тільки книги і нічого окрім них. Насолоджуйся!

✍ Олена Теліга

​​📃 Я кличу тебе

Той сад, і ніч, і зорі —
де вони тепер?
Згадай, як весна цвіла,
зі мною ти рада йшла.
А в серці — мов крик…
А серце розривалось,
бідне, прощалось
з тобою навік.
Ти їдеш в далекий край…
прощай, люба,
прощай!
Ой строгий життя закон:
востаннє глянь з вікон,—
я кличу тебе весь час,
життя ось розлучить нас!
Як гарно було нам!
Та я… я знову сам.

✍ Павло Тичина

#поезіяпідписників

ти — мав би бути спасінням
о, сило, то вже маю ховати
від себе думки, бо якби ж то
хоронити почуття і зівʼяти

по кольору, тексту і шрифту
проходжусь у барі самітня
в нікуди приходжу, я все ще закрита
як вірш це пишу — все так само

зівʼяли всі квіти для мене
не збирай, я дивлюся на інших
ті пахнуть спиною, руками
я ж квочка — гидка і бентежна

кімнати мені не відчинені
інструкцій до неї немає
я — все ще не дівчина
раціо перемагає

👤 Анастасія Халаімова

📃  Іду я стежкою дзвінкою...

Іду я стежкою дзвінкою,
так вільно й молодо мені,
і Марс горить переді мною
в непереборній вишині.

Над далиною голубою
віків гармонії печать,
і наче крила за спиною
в просторах світових шумлять.

Я хочу піснею ясною
прославить радість на землі,
щоб юні повною луною
вона цвіла у днів далі.

Повітря медом лине в груди,
і грає зорями блакить.
Так хто ж сказав, що я не буду
з тобою, пісне, в світі жить?!

✍ Володимир Сосюра

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос – і коси,
твої коси сумні цілувать...

✍ Володимир Сосюра

Один лишився сам на сам.
Нема ні кревного, ні друга.
І любкою — помститись туга,
і туга — подругою дням.

Отак натрапити зненагла
вполудне чи в досвітні роси
і бачити — о туго спрагла!—
як жах обличчя перекосить,

як все круглішатимуть очі…
Де край жорстокого надхнення?
Мов псам, відкинуть духам ночі
на потіп ворога імення.

✍ Оксана Лятуринська

#поезіяпідписників

📃 Щомиті

Ми вірою в щастя щомиті жили,
Та вже нам не вдасться зустріти зими,
Лиш минуле тримає розбиті мости,
Лиш спогади знають, ким була ти.

Ми щомиті за руку кохання тримали,
Так рішуче, без бою, ми все зруйнували,
Та згадаєм з роками, всміхаючись знов
І сердце відчує забуту колишню любов.

Хай зорі малюють дорогу  життя,
Лиш щастя прискорює серцебиття,
Хай жахи проганяє темної ночі,
Лиш кохання запалює твої очі.

👤 A. Bog

​​📃 Світ надзвичайно широкий...

Світ надзвичайно широкий
має укладисті далі.
Від того і перші кроки
майже завжди невдалі.
Безпомічні вірші перші.
Нещасне перше кохання.
Немає ніяких звершень,
а тільки одні поривання.
А потім проходять роки,
з’являється стримана сила.
Поглянеш – а перші кроки
вже й пилом давно притрусило.
І смішно тобі, й сердито,
і ти забуваєш часто:
для того щоб добре ходити,
раз десять треба упасти.

✍ Ліна Костенко

#поезіяпідписників

📃 я бажаю тобі любові

я бажаю тобі любові – найпрекраснішого із див
із божественним у розмові крізь пробудження почуттів
поза часом, понад умовність, як воно має бути і де
упередженості натомість крізь прекрасне любов веде

може бути неждано й лячно – попереджень вона не шле
повноцінна любов терпляча, незневолююча, але
є у неї одна потреба – віддавати своє тепло
лиш прими, більше їй не треба. не відбутись для неї – зло

я бажаю тобі любові, бо без неї нема краси
а із нею стають чудові пошуків і чекань часи
все довкола покоєм дише, все радіє, усе росте
й темну ніч, й цілковиту тишу повнить сяяння золоте

якщо стрінеш і не впізнаєш, розминешся і пройдеш повз,
повернися, вона чекає без засуджуючих промов
не буває для неї пізно, не буває не там й не так
неприродньо, якщо нарізно. це єдиний кінцевий знак

я бажаю тобі любові, най вона у тобі живе
у діяннях усіх побутових має значення ключове.
в усіх виборах, всіх поривах, пожаданнях, ривках, боях
най любові осяйна сила твій життєвий формує шлях

👤 Олеандра

Сонце намальоване циноброю,
На вітрилах вечора пливло.
В золотій спечаленості обрію
Ти світилась, як небесне тло.

За зорею рідною й далекою
Ти тужила на моїм крилі,
Ніби не принесена лелекою,
А прибула в світ на кораблі.

Ми стояли в придніпровській обочі,
Ми вдивлялись, наче діти, в путь,
По якій твої космічні родичі
Надпливуть чи просто надійдуть…

✍ Дмитро Павличко

📃 Я не помру від розпачу і муки...

Я не помру від розпачу і муки, 
Лиш в одинокі ночі навесні 
Все будуть сниться милі, теплі руки 
І оченята сині і ясні. 

І будеш ти у кожному диханні, 
І будеш ти навіки при мені 
Гасить зірки очима на світанні, 
Палить мене в безжальному вогні. 

І буду ждати кожної години 
В далекому чи близькому краю 
Одну тебе, тебе єдину, 
Маленьку милу дівчинку мою. 

✍ Василь Симоненко

📃 Вечірній сон. І спогади. І дощ...

Вечірній сон. I спогади. I дощ
колише світ розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала, забарилась.
Надворі дощ і ллє як із барила.
Заснеш — і чуєш: торготить вікно.
Здається, хтось підійде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи і не питай про матір,
I більше не загадуй наперед,
бо не стоїть хвилина на хвилині,
хвилина на хвилині не стоїть.
Нехай тобі бодай у сновидінні
появиться очікувана мить.

✍ Василь Стус