А поки я у відпустці, давайте поговоримо про екстралінгвістичне — одяг на усні переклади!

Я починала в середині 2000-х і дрес-код тоді був справді жорстким. Обов'язково підбори (найкраще шпильки), дуже бажано діловий костюм (на крайняк блузка та спідниця), колготки тільки тонкі і тілесного кольору. Тим більше коли тобі 20-21, а виглядаєш іще молодшою, такий одяг дозволяв накинути хоч трохи солідності. Чесно, якби за кожний здивований вираз обличчя, коли я з'являлася на переклади, мені давали по долару, можна б уже давно було піти на пенсію.

Самим трешем була мода на чоботи на шпильках. Такого насильства над собою я вже не стерпіла і ледь вишукувала зимове взуття, що не виглядало як бабусині галоші, а приходячи кудись синхронити — лишала його в кабіні і перевзувалася в "нормальні" туфлі. Пишу і самій не віриться, що так було.

Схоже, дрес-код задовбав не тільки мене, тож із плином років ставало легше. Спочатку увійшли в моду ділові сукні. Потім — цупкі кольорові колготки (а значить, узимку можна не мерзнути, стоячи на зупинці в очікуванні тролейбуса). Ще через кілька років на ділових зустрічах стали прийнятними джинси. Щоправда, уперше я вдягнула їх на переклад уже ближче до тридцятника, коли остаточно перестала виглядати як студентка.

Чоботи на шпильках теж зникли; утім, підбори на іншому взутті залишалися. І потім якась геніальна людина додумалася до балеток. А ще геніальніша — що сукні можна носити з кросівками. Тоді мені вже було за тридцять, але я відривалася за всі ті роки, через які заробила hallux valgus на обох стопах.

Якось я мала перекладати на відкритті заводу Кока-Коли десь у Київській області, і івент-агенція мені весь мозок винесла тим, що клієнт має лише 170 см зросту і дуже переживає, щоб перекладачка не була за нього вищою. Я, маючи стільки ж, прийшла в балетках і нарвалася на лекцію, чому це я не на підборах, а також чому у мене волосся не в гульці, прости гспд. Навіть намагалися знайти мені туфлі 38 розміру і шпильку (одну, ага, щасти їм), щоб заколоти волосся. Це вже було напередодні періоду суконь із кросівками, тож ця істерика виглядала мегакомічно. А клієнт у результаті сказав, що виступати з промовою не буде, тож я просто сиділа з ним поруч у першому ряду і робила шушотаж.

Звісно, завжди були (і є) переклади, де вимагається зовсім інший одяг, але про це вже наступного разу 😊 Діліться своїми історіями про дрес-код у коментарях!

Найнесподіваніший одяг, у якому я робила усні переклади:
- рибацькі чоботи до колін, щоб лазити чернігівськими болотами в пошуках очеретянки прудкої (British Royal Society for Protection of Birds forever in my heart)
- майка та лосини, ще й босоніж — майстер-клас із сучасного танцю
- костюм хірургічної медсестри в операційній та патологоанатома в морзі

А у вас?

Останній пост цього року, як годиться, має бути з підсумками. Тож поїхали.

Роботи було багато. За враженнями — ще більше, ніж 2022 року. Моїм основним завданням стало не упоротися вкінець, а працювати якісно на обраних проектах. Випадкового та одноразового майже не брала — приношу вибачення, якщо хтось розраховував.

Несподівано з'явився постійний замовник із французькою мовою, і це реально перемога за ті 10 років після Страсбургу, коли я відчайдушно намагалася ту французьку не забути.

Відновила канал, який мовчав майже рік. Комусь не сподобався сам факт, комусь зміна мови ведення, комусь те, що я ним транслюю. У черговий раз повідомлю, що грошей я за нього не отримую, це перекладацький щоденник + чат однодумців і таким залишатиметься.

Наступного року всім нам бажаю цікавої, змістовної, добре оплачуваної роботи, достатнього часу на себе. І скорішої перемоги Україні.

Вітаю вас у новому році! Сьогодні отримала перше замовлення — 1500 слів на психологічну тематику. Отже, вдалося відпочити майже місяць, чого не було вже кілька років. А ви як? Ще релаксуєте чи давно впряглися працювати? Що перекладаєте?

#TranslatorBookshelf
Давно не користувалася цим тегом, аж ось прийшов час — я прочитала прекрасний роман Suzette Haden Elgin "Native Tongue" в улюбленому моєму жанрі лінгвістичної фантастики.

У світі 23-го століття патріархат остаточно переміг, жінки не мають жодних прав, а Земля веде агресивну експансію на інші планети, унаслідок чого потрібно терміново опановувати мови інших цивілізацій. Для цього створюється особлива каста лінгвістів, де дітей із пелюшок навчають десятку людських мов і кільком іншопланетним — надаючи можливість безпосереднього "інтерфейсування" з їхніми носіями. Фактично єдина робота, до якої досі допускаються жінки — це усний і письмовий переклад, бо навіть божевільний патріархат не може собі дозволити не допускати до роботи 50% спеціалістів. Але, звісно ж, основне призначення жінок-лінгвісток — народити побільше дітей-майбутніх перекладачів.

Живучи під постійним тиском, жінки примудряються створювати власну жіночу мову, хоча б таким чином відвойовуючи собі трохи свободи. Ну а далі — гіпотеза Сапіра-Ворфа в дії. До речі, авторка роману сама лінгвістка і захищала дисертацію з мови навахо (а вищезгадана гіпотеза сформована саме на основі мов американських індіанців).

Далі спойлерити не буду, книга прекрасна і до того ж є першою частиною трилогії, тож на мене чекають ще The Judas Rose та Earthsong. А я дуже рідко читаю серії романів, тож сприймайте це як беззаперечну рекомендацію.

Трохи ще до підбірки "що мене дратує в роботі" — коли замовник каже: "Ми ніби все розуміємо, тож ви поки не перекладайте, коли нам знадобиться, ми скажемо".

І відключитися ж не можеш, усе одно постійно слухаєш, а втомлюєшся чи не більше, ніж якби весь час перекладала.

Тижнем довгих онлайнів навіяло... (я ще й музикую, а не тільки перекладаю, хто не знав)

#TranslatorBookshelf

"The linguist kids are crazy. They don't mind sitting in the damn interpreting booths from eight o'clock in the morning until noon, and then all afternoon long, listening to people go on and on and fucking on about should we put two hooks on the top of the box to hang stuff from or three hooks on the top of the box to hang stuff from. <...> When lunch comes around, you know what they do? They sit here and argue about verb endings... And they really care about them - I mean, they really care."

(Suzette Haden Elgin "The Judas Rose")

Учора мала онлайн-зустріч зі студентами-магістрами програми "Усний переклад" (саме така відкрилася минулого вересня у Львові). Мабуть, одна з найцікавіших, що в мене колись були — бо студенти ставили дуже притомні і цікаві питання. Одне мене реально змусило замислитись і я не відразу зрозуміла, що відповісти.

Чи можна назвати усного перекладача "досконалим читачем"?

З одного боку, ні. Бо ми не читаємо, а слухаємо.

З іншого боку, може і не досконалим, а досить вправним — безумовно. Вчишся дуже швидко опрацьовувати великі обсяги матеріалів, вихоплюючи звідти основні терміни, звороти, суть принципів і явищ. Відкидаєш "воду", самовихваляння і реверанси. Знаходиш подвійне дно і справжній посил комунікації. Правда, і забуваєш швидше ті пласти, які стають непотрібними.

У перші роки роботи це зіграло зі мною злий жарт — я майже перестала читати для задоволення. Повноцінно повернулася до читання у Страсбурзі, коли дорога до університету займала 40 хвилин на автобусі в один бік, а навантаження було таке, що нестерпно хотілося переключитися.

А ви би як відповіли на це питання?

В одній перекладацькій групі на Фейсбуці знову підняли вічну тему: "я не беру синхронні переклади, бо від них надривається горло і сідає голос". Крім очевидного — а саме не намагатися синхронити соло по кілька днів підряд — є декілька простих принципів, що допомагають мені вже 15+ років. За весь цей час у мене НІ РАЗУ не сів голос від перекладу.

1. Не кричати. Ви працюєте у мікрофон, аудиторія все прекрасно почує. Більше того, якщо волати в кабінці, а приміщення маленьке, слухачам це тільки заважатиме. Якщо відчуваєте, що намагаєтеся перекрикувати те, що чуєте — знизьте рівень гучності в навушниках.

2. Не переходити на мовлення упівголоса/шепіт. Таким чином голосові зв'язки тільки більше втомлюються. Не дарма, коли від хвороби сідає голос, лікарі забороняють найперше говорити пошепки.

3. Пити воду. Голосовий апарат потребує регулярного зволоження, особливо якщо ви досі говорите "горлом", а не "животом" - див. п. 4., найголовніший.

4. Навчитися говорити правильно. Якщо любите співати — корисними будуть уроки вокалу. Якщо між вами і музикою нічого спільного — походіть у театральний гурток або на уроки риторики. Там ви дізнаєтеся, що горло взагалі не повинно напружуватися, а основну роботу виконує діафрагма (підтримує стабільне дихання) і різні м'язи черевної порожнини (забезпечують потрібний тиск повітря). Ще раз — якщо від розмов у вас напружується і болить горло, ви точно робите це неправильно і ситуацію слід чимскоріше виправити.

Фейсбук сьогодні нагадав фото чотирирічної давності. Зазвичай я не люблю отакі постановочні кадри з роботи, набагато більше мені подобається, коли перекладача фотографують у дії. Але цей захід вийшов справді пам'ятним. Не тільки за своєю суттю — це був неймовірно цікавий і насичений кількаденний семінар зі створення радіовистав, і мені не заважав навіть холод у неопалюваному Арсеналі — а ще й тому, що він виявився останнім "нормальним" заходом перед замиканням усього світу на карантин. Ну а що було далі, самі знаєте.

Та мене досі дивує, наскільки раптово змінилося все тоді в житті загалом і у світі перекладу зокрема. Повномасштабне вторгнення було ще попереду, але воно вже не мало такого ефекту раптовості, бо про нього постійно говорили, чимало заходів скасовували превентивно ще з початку лютого, а тут ось у тебе заповнений щоденник на найближчі пару місяців, а ось роботи не стало 😊 І з того часу мене не полишає противне відчуття, що ми живемо в одному з дистопічних світів, про які я так любила читати в дитинстві (і досі люблю). Що ж, у цьому є свій плюс — мене мало що може здивувати. І хоча до мобільного телефону письменники-фантасти так і не додумалися, і Марс та інші планети ми досі не колонізували, чимало людських вчинків вони передбачили надзвичайно точно.

Читаю зараз автобіографію Стіва Тайлера, фронтмена Aerosmith. І цей уривок наочно демонструє, чому я завжди обираю оригінал, а не переклад. Хоча з нальоту і не розпізнаю всі алюзії, це все одно смакота.

Цитата від замовника щодо триденного заходу наступного тижня:

«На жаль, інших матеріалів [крім програми заходу - прим. Word4Power] не маємо і, найімовірніше, мати не будемо. Вибачте. Спікер не планує ділитися презентацією з мотивів конфіденційності. Натомість, за його словами, специфічної лексики не буде, адже аудиторія не є професіоналами у сфері аналізу даних. Колеги, які спілкуються зі спікером, кажуть, що говорить він дуже просто і зрозуміло. Наша віра у вас безмежна, тому, сподіваємося, все буде добре ❤️».

Так і живемо.

Після ранкової атаки мізків вистачає тільки на картинки с котиками, а сьогодні ще перекладати цілий день.

До речі, замовник із попередньої публікації таки надіслав матеріали :-)

На тему "та що там перекласти ту довідку про щеплення", і це лише в одному документі, написаному від руки:

- довідок на одну особу видано дві, і в них не збігається рік народження, хоча збігається дата. З урахуванням дати першого щеплення від туберкульозу, що робиться через кілька днів після народження, таки визначила потрібний рік;
- "руб" виявляється "рубчиком від місцевої реакції на щеплення" (scar);
- чомусь тип вакцини під час останнього щеплення від гепатиту зазначено просто як Hepatitis B, хоча попередні були Euvax. Лізу в гугл - виявляється, індійська вакцина так буквально і називається (а Euvax то корейці);
- звісно ж, оскільки написано все від руки, серійні номери того ж Пріориксу від дифтерії доводиться перевіряти за наказами МОЗу;
- друга довідка видана на тому самому стандартному "дитячому" бланку, і прямо в табличці для туберкульозу, яка йде першою, стоїть AstraZeneca без зазначення нозології. Судячи з того, що доз дві і обидві були введені восени 2021 року, на 99% упевнена, що то коронавірус, але таки перевіряю, чи нема ще яких актуальних вакцин того самого виробника. Є грип і РС-вірус, але там вводять лише одну дозу, тож таки COVID-19.

Ну що ж, упоралася. Добре, що медичні документи від руки все більше стають винятком, аніж правилом. І у друкованих лікарі допускають помилки, але там хоча б почерк розбирати не треба.

Уже не перше квітня, але цей чолов'яга так стверджує всерйоз.

Оце найгірше — дають тобі відредагувати презентацію, яку писали наші. Читаєш і там не те що калькований синтаксис, а часом узагалі незрозуміло, що малося на увазі. Запитуєш україномовний оригінал, а тобі відповідають: "Його немає, ми намагалися відразу англійською писати".

Пам'ятаєте, у чаті питали? Колега дуже вичерпно сформулювала те, що про це думаю я.

Натрапила в одному сусідньому каналі на коментар-питання, чи багато перекладачів мріють доробитися до "серйозних" структур.

Можливо, автор не мали цього на увазі,
але звучить так, наче всі інші переклади в інших контекстах - несерйозні.

Типу - біжиш-біжиш, крутишся і тупцяєшся у світі неінституційних перекладів, такий собі "добігаючий", доки не втрапиш нарешті в ООН чи Єврокомісію?

Так-от, це трохи хибна і стереотипна думка.

Кожен мій переклад важливий, цінний, і точно серйозний.

Я можу безпосередньо порівняти і з Єврокомісією, і з Європарламентом, і з ООНівськими структурами та іншими усталеними інституціями,
тому дозволю собі таке стверджувати.

Ані ставлення до підготовки, ані якість не повинні тут ранжуватися для перекладача по-різному.

А загалом - відмінність в тому, коли працюєш на всьому готовому і коли доводиться всю оргроботу самому робити.

Кого від чого пре, так би мовити.