на голові моїй двохтисячні
як завеликий капелюх
що впав на очі наївним нестайковим сном
двохтисячні схожі на зачіску
застарілий острівець несмаку,
моди забутої на потилиці
і світять двохтисячні як залисина
випадковий мазок перукарної машинки
двохтисячні, немов з голови підлітка,
розлетілись по світу
рештками відмерлої шкіри

опера міні за дві гривні
спогади наче засвітлені фото
клацання кнопкового телефону
змійка і тетріс, дурні смски
нічні переписки, вічне безсоння
безліміти на спільні мережі
мереживо невідправлених слів

по мені не лишиться кісток і плоті
не складеться застільних пісень
зникнуть прикраси, одяг, девайси
талісмани, документи й рослини
весь непотріб, зникне навіть сміття

і тільки відбиток брехливого коду
мерехтітиме глибоко в мережі

Я дебютую в двадцятих роках
маленькою книжкою віршів.
Двадцять шість коротких історій
поміж золотавих форзаців.
Бо двадцяті роки твердо стоять
на пустих сторінках антологій,
бо неминуча спрага для них
ці темні пробіли заповнити.

Чи товаришем, а чи зрадником
запишеться проміжком в змісті.
Зрештою, кимось таки запишеться.
Можливо, і першим, і другим.
Хтозна чи прийде тридцять другий
і скільки достигне до того.
Хтозна чи прийде сорок перший
і чи нитка достатньо довга.

Молодість вимальовує кола
і прошиває століття наскрізь.
Так записано сто років тому,
так перепишеться наново зараз.
Страшно чути гомін святковий,
пам'ятаючи обпечені пальці.
Страшно радісно розуміти:
я на собі відчую двадцяті.

2017

темні ночі

місцевим бог — далекий родич
місцевий бог — старий дідуган
святкувати його ювілеї,
щороку справляти вечерю
співати святкових пісень
пісень занадто щасливих,
теплих і кольорових
для таких темних ночей

2017

покладу у горщик і присиплю землею
серце святого аскета

за вікном сходить сонце
його батько вигнав із дому
досить сидіти на шиї,
почни заробляти на себе

горщик куняє на підвіконні
вбирає сонця тяжку роботу

він був сином тіні борової
він дав обітницю несвободи
і вірив у духа святого так,
що любив свою несвободу

тепер його серце — кімнатна рослина
за ним доглядає моя совість

ламкий і спокійний цвіт орхідеї
приймає обітницю сонця
по святості лишається серце
святість нікуди не зникне

Рушниця в брата не стріляє — клинить
і нікуди не втечеш
тихим зойком сходить іній
на моїх дітей і їх дітей
Рушниця в брата не стріляє — клинить
пручається як сива давнина
записана у поля за плечима
Перед тобою все моє життя
минуле і майбутнє разом
Рушниця в брата не стріляє — клинить
Отже, ти мені не брат

Запис вчорашнього етеру! Безмежна подяка всім хто слухав і поширював мою трансляцію. Чекаю вас наступного разу! https://youtu.be/wVYTDYET8kk

я онук рибалки
мій дід зловив в'юна
цей в'юн такий живучий
такий живучий як і я

я син грибниці
вона знайшла гриба
цей гриб червивий
такий червивий як і я

я онук поштарки
вона знайшла листа
цей лист останній
такий останній як і я

Пасмо волосся і плаття чернече
тримаєш в руках.
Тікай не тікай — тепла павоть
проникла у пори, у лінії на руках.
Злякається всяка комашка,
всяка людинка,
але найбільше відлюдник в тобі.
По сльозах лишались сліди
на сорочці,
чорні колючі cліди павуків.
Пасмо світла проникло в кімнату:
молись не молись — не втечеш.

Останній день Хвильового

Останнього ранку свого життя, Хвильовий зустрів світанок
і вийшов з кабінету до загальної кімнати
погладив по голові мисливського пса
собака крутнувся, ніжно заскавучав
вони так любили полювати разом
вони так любили полювати разом

Останнього вечора свого життя, Хвильовий думав про сонце
про теплий і соняшний завтрашній ранок
собака зустрів його на порозі квартири
ніщо не зрівняється з відчуттям свободи
від полювання з добрим мисливським псом
від полювання з добрим мисливським псом

жінка, чоловік і бог
це і є трійця

Побачити хмару знизу і згори
було давньою мрією
безмежної глупости моєї
скупатись в ній
як у заплаві крейдяній
вибіливши душу і думки
і тілом написавши
поверх чорнозему
Я бачив хмару знизу і згори
життя того не варте

Запах вареної кукурудзи
холодна вечірня роса
кінечність і безкінечність
найпершої дружби
спи, а то люди ніч розберуть
завтра побачиш його

євангеліст Лука ходитиме
полем з маленьким кошиком
його анекдоти, дивні історії
як найперша варена кукурудза
солодкуваті і приторні

кінечність і безкінечність
літнього вечора

дістали варяга з болота, похований без прикрас
лежав собі тисячу років у поліському торфі
слухав як чермеха зводить з розуму відьом
як вовчі ягоди щемно виють на місяць
як буськи збираються на похорони і суди

загублений годинник показує точний час
час вертати додому, час повертатися назад
мох скрипить під ногами, має пісню свою
вихід з великого лісу там, де я тебе люблю

Своє і позичене

у мене немає свого життя
є позичене в янголів:
оборонців неба
захисників правди

як не в цьому житті
то в наступному
ми цю правду дізнаємось

ми — паростки світла
передсвітанковий дощ
по-літньому холодний
стане нам новим життям

друзі сестри й наставники
янголи янголи янголи
батьки сини й однокласники
янголи янголи янголи

як не в цьому житті
то в наступному

І тільки для двох людей
достигнуть повні склянки
мед і смаколики благодаті
енергетики та снодійне

забудьмо думати про пусте
щоденність вертається
тріумф і підняті прапори

ласка божа дійшла до горла
щоденність вертається
славте її, двоє людей
війна не закінчиться ніколи

дощ він і є дощ

не коан, не молитва
голуби, які мокнуть
і ворони і я

хай собі йде

дощ він і є дощ

це вітер такий
чи щось полетіло?

хтозна

хай собі віє
хай собі летить

побита бурею пшениця
потворне бліде небо
життя зрослось зі смертю
ніби так треба

ти не погана людина
але тримай це в секреті
ліс-обрій сива смуга
минуле — твоя недуга

мрійники збиті на злеті
огидно-голодна картина
сьогодні зрослось зі вчора
а завтра не видно

очищення і спокута
кров як кисле повидло
витікає жовч і слина
небо рідини твої поглине

холодний черствий хліб
творець усе переплутав
життя зрослося зі смертю
ніби земля з небом