“Українські народні маси підносять у цей важкий час драматичного іспиту долі ще вище прапор боротьби з большевизмом. Не заломлять їх ніякі залицяння кремлівських агентів, ніякі «славянські» кличі, ніякі тортури. Німецька Армія визволила нас із диявольської червоної неволі, вона нам відчинила двері в Европу і у світ, вона нас зробила знов людьми і вільними синами своєї батьківщини. З героїчною Німецького Армією, під святими прапорами Володимира, Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи і героїв протибольшевицької епопеї, зі старим козацьким кличем: «Або волі добути, або дома не бути!» — підемо як один до останнього бою за правду, за майбутнє і за Україну. Коли треба буде, голови положимо покотом, але встоїмо і рабами Сталіна вдруге не будемо. Ще не вмерла козацька слава! Хай живе українсько-німецьке братерство зброї! Під прапорами Українського Визвольного Війська боронитимемо Батьківщини до останньої каплі крови, до останньої перемоги!”

(С) «Український доброволець»
09.10.1943

82 роки тому, 5 липня 1943-го розпочалася операція «Цитадель». З більшовицької сторони відома як Курська битва.

Це була одна з головних, ключових і переломних битв на Східному фронті.
«Цитадель» мала затиснути в кліщі радянські армії в районі Курська, з півдня з району Білгорода, та з півночі з району Орла.

На жаль підготовка до операції затягнулася, а її початок весь час переносився. Найбільш вдалий час в травні було втрачено. Розвідка червоних вже до цього моменту цілком володіла інформацією, та було стягнуто великі резерви РККА. Участь в Битві приймали найкращі елітні дивізії СС. Попри напруження всіх сил, битва була програна. Хоча тактична перемога була досягнута але закріпити її забракло сил через відсутність резервів та повну вичерпанність танкових сил. Не менш вагомим було те, що 9 липня союзники на Сицилії розпочали висадку, це відтягло значні сили в Італію. Як наслідок контрнаступ більшовиків та взяття оперативної ініціативи в свої руки.

​​Назва плану наступальної операції на Курській дузі «Цитадель», було взяте в ставці Фюрера та ОКВ зі старої середньовічної термінології фортечної війни. Що мало б означати, що Третій Рейх, обороняючи Фортецю Європу, своїми рішучими вилазками з цієї Цитаделі виснажує облягаючого її ворога і домагається Перемоги над ним.

На фото бійці Ваффен СС в одному з сіл української Білгородщини, під час Курської Битви. Ліворуч сидять полонені бійці Красної армії.

50 років тому не стало легендарного диверсанта N 1 Отто Скорцені, йому було 67 років.
На кадрах похоронна процесія. Франкістська Іспанія доби Франко, Мадрид 1975 р.
На похованні були присутні його побратими по службі, фалангісти, а також члени ODESSA (організація взаємодопомоги колишніх членів СС від переслідування) відділення якої Отто очолював в Іспанії.
Його кремували, а його прах пізніше перевезли до Відня для поховання на сімейній ділянці Скорцені в Деблінгер Фрідгоф.

«Святкова вистава.

26 грудня у Вінницькому театрі відбулася святкова вистава для добровільців місцевої залоги. Добровільці тепло сприймали вдало складену програму. Найбільше сподобалися національні танки та старовинні українські і російські пісні, що їх виконували солісти й хор театру. Доброволець капітан Воронін виступив з великою і змістовною промовою, в якій схарактеризував сенс боротьби добровільців різних націй проти большевизму і висловив несхильну волю всіх добровільних з’єднань хоробро битися й працювати спільно з Німеччиною до цілковитого і остаточного знищення большевизму. Вистава була добре оформлена, прикрашували дві гарні ялинки, освітлені електрикою. Це створювало у присутніх піднесений і святковий настрій.»

(С)«Український доброволець» 29.12.1943

​​6 липня 1941-го легендарний кубанський генерал Андрій Шкуро, який на той час перебував в колишній Югославії, зв'язався з Василем Войтанівським тереновим провідником ОУН в колишньому Королівстві Югославія, а на той час вже Головою Українського Представництва в Незалежній Державі Хорватія. Під час зустрічі Шкуро йому виклав готовність стати до боротьби з більшовизмом під проводом Вождя ОУН Андрія Мельника. Що і було викладено в листі, який Войтанівський від Шкуро відправив Вождю Мельнику:

«Я, Андрій Шкурo, генерал-пoручник Kубанськoгo кoзачoгo війська, згoлoшую гoтoвість станути під прапoри oрганізoванoгo українськoгo націoналізму згіднo з Вашим пoкликoм з дня 6 липня 1941 р.
На це мoє рішення вплинули oці oбставини:
1. Часи, щo їx тепер переживаємo, пoкладають на всіx українців oбoв'язoк скупчення всіx твoрчиx сил під oдним прoвoдoм у бoрoтьбі з відвічним вoрoгoм Українськoї Нації для вибoрення її сувереннoгo державнoгo життя в усіx її етнoграфічниx границяx. В цій бoрoтьбі не мoже oстати oстoрoнь українське кoзацтвo, як таке вoнo не мoже вести oсібнoї якoї-небудь акції.
2. Рішення кoзацькoї старшини на терені Сербії, щo oднoзгіднo заявилo гoтoвість пoвести кoзацтвo визвoляти Батьківщину з під мoскoвськo-жидo-кoмуністичнoгo режиму.
3. Жаxливе пoлoження кoзацтва в Сербії, виставленoгo на страшні переслідування з бoку сербів, мoвляв, ми винуваті, щo Moсква (біла й червoна) не є в силі дати їм пoміч.
У виду цьoгo кoзача старшина й кoзацтвo дoручили мені пoвести на терені Незалежнoї Держави Xoрватії перегoвoри в справі включення кoзацтва дo активнoї бoрoтьби з мoскoвським бoльшевизмoм в складі українськoї самoстійнoї фoрмації, а кoли це немoжливе, тo в складі кoзачиx частин в складі німецькoгo абo xoрватськoгo війська.
В усіx трьox випадкаx прoxаємo, щoб під кoзацтвoм з теритoрії бувшoї Юґoславії рoзумілoся усіx кoзаків: кубанськиx, чoрнoмoрськиx, дoнськиx, терськиx, астраxанськиx і другиx без oгляду на їx нарoдність, виxoдячи з залoження, щo всі вичислені кoзаки представляють у всіx свoїx станицяx на Рідниx Земляx oдин націoнальний в державнoму рoзумінні склад і тoму непoбажаним булo б виріжнювати й рoзділювати їx на українців, мoскалів та іншиx інoрoдців. Це пoбажання виправдуємo oбставинoю, щo за ввесь час свoйoгo перебування в Юґoславії не визнавалo себе кoзацтвo членами рускoї нації, не визнавалo кoмпетенції рускиx правленій, а все й усюди признавалo себе прoстo кoзаками.
В другoму й третьoму випадкoві (участь у складі німецькoгo чи xoрватськoгo війська) є нашим безумoвним бажанням вжити нас в oпераціяx тільки на українськиx етнoграфічниx теритoріяx.
Прo все це дoгoвoрився я з Вашим упoвнoваженим представникoм у Незалежній Державі Xoрватії і, складаючи Вам oцим мoю чoлoбитню, підтверджую свoїм власнoручним підписoм.

Слава Україні!"

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941.

В. Вoйтанівський,
Представник OУН у Xoрватії

Генерал пoручник Андрій Шкурo,
генерал-пoручник Kубанськoгo кoзачoгo війська.»

(С) Архів ОУН у Києві.

Солдати 1-го Гусарського полку Імперської німецької армії, перед імперським парадом у Лангфурі, Данциг. 1910 рік.

Козак 5-го Донського козацького полку 1-ї Козацької дивізії Вермахту, ад'ютант командира 5 КДП Кононова, Лучкін Олексій Федорович.

​​З характеристики на службовця політичного відділу української поліції м. Києва Василя Покотила:

“...Подобная биография была и у бывшего следователя киевской уголовной полиции Василия Покотило, который показал на следствии, что на него оказал большое влияние его отчим, убежденный националист. Арестованный и осужденный за антисоветскую риторику в 1940 г., Покотило познакомился в камере Харьковской тюрьмы с оуновцами, которые посвятили его в идеологию украинского национализма и его главную цель — построить независимую «Украину для украинцев». В результате этих бесед Покотило стал идейным националистом — во время личного осмотра на его теле был обнаружен вытатуированный трезубец. Наличие многих русских и евреев на государственных должностях еще более убедили Покотило в необходимости национального освобождения. Поэтому после прихода немцев он добровольно вступил в полицию, где служил в политическом отделе...”

Джерело: Прусин А. Украинская полиция и Холокост в генеральном округе Киев, 1941–1943: действия и мотивации// Голокост і сучасність. - 2007. - № 1. - С. 44.

На фото агітаційний плакат української поліції в центрі Києва 1942-1943 рр.

«Защищайте заводы от уничтожения сталинскими истребительными отрядами, не давайте ломать и портить орудий вашего производства»

Листівка Вермахту до робітників Донбасу.

​​Українські добровольці, червень 1942-го.
Обидва вдягнені в радянські оснострої, на вояку праворуч кавалерійські галіфе. То ж можна припустити, що це кінний підрозділ, для охорони залізниць. На обох жовті трикутні петлички та білі нарукавні пов'язки, які були характерні для 41-42 років.

Крім того, той що праворуч в галіфе має старшинську рангу і комір обшитий срібним галуном.

Колишній полонений червоноармієць українець, який зголосився до боротьби з більшовизмом в одному з таборів комплектування українських формувань Вермахту.

​​З вересня 1941 року у складі 2-ї танкової групи Вермахту генерала Гейнца Гудеріана було розпочато творення численних невеликих українських добровольчих підрозділів.
  Український перекладач О. Волиняк, який працював в штабі дивізії групи, згадував:

«Дістаю від шефа штабу дивізії, генерального штабу полковника доручення вибрати з-поміж полонених українців, бо лише вони є надійним елементом, та передати їх у розпорядження команди зв'язку та постачання. В таборі полонених запитую бійців про їхню українську приналежність... Вибраних біля сотні українців дійсно виявилися надійним елементом, що й підтвердилося в найкоротшому часі... Одної ночі напали на обоз большевики і німці, пороздавали зброю також українцям. Довго тривав бій і більшовикам вдалося зайняти село, але вони з поважними втратами мусили безрезультатно відступити. Геройська постава українців при відбитті більшовицького наступу знайшла признання в наказі штабу дивізії».

На фото українські добровольці Вермахту в 1941 р.

Французька антибільшовицька пропаганда.
Зліва Олексій Лучкін ад'ютант командира (Кононов) 5-го Донського козацького полку 1-ї Козацької дивізії Вермахту.
Праворуч Пуговочников Олександр заступник командира (Кононов) 5-го Донського козацького полку 2-ї бригади 1-ї Козацької дивізії.