Що стосується Mortal Kombat: Annihilation 1997 року, якщо дивитися на нього як на токусацу фільм і не звертати уваги на рекаст, усе стає тільки краще.

Токусацу з японської перекладається як "фантастичне кіно зі спецефектами про супергероїв". Дивилися Power Rangers (вони же Super Sentai), Ultraman або Kamen Rider? Annihilation розділяє з ними майже всі складові — починаючи від яскравих костюмів і палітри, аж до нескінченного екшену різного рівня абсурдності (до речі, сучасні кінокомікси, на зразок останніх фільмів Marvel, теж можна вважати токусацу).

Annihilation дуже легка мішень для биття. В окремих інтерв'ю 2012 року співавтори Mortal Kombat Ед Бун і Джон Тобіас настільки ненавиділи фільм, що вважали його найгіршим досвідом за всі роки, які вони провели, працюючи над франшизою Mortal Kombat; На честь двадцятиліття Робін Шоу і Пол Андерсон відкрито висловлювали ворожість до фільму (Андерсон не займався сиквелом, оскільки був зайнятий Event Horizon); Графік був НАСТІЛЬКИ щільним що деяким акторам і каскадерам довелося зіграти декілька ролей; А про те, як протягом багатьох років компанія New Line Cinema намагалась розробляти третій фільм, можна написати цілу серію книжок — настільки там усе було боляче.

Гаразд, ще в цьому фільмі Скорпіон кричить SUCKEEERS!, його затягує у фіолетову жижу і ми більше його ніколи не бачимо.

Вловили думку. Але в дитинстві крім першого фільму та Annihilation нічого не було. Окрім фішок. Тож хлопці у дворі тільки й робили, що роздивлялися на них арти, тим самим дражнячи свою фантазію — десь там був ідеальний Mortal Kombat на великих екранах.

Ще був серіал Mortal Kombat: Conquest, але щоб його подивитися, потрібно було кабельне телебачення, чого в мене в дитинстві не було. Тому Annihilation був переглянутий мільйон разів разом із першим фільмом.

Час минав, по телевізору показували тих самих Power Rangers, а потім сталося занурення в аніме. І тільки зараз до мене дійшло — Annihilation такий самий токусацу серіал, який ти випадково міг увімкнути ввечері по телевізору.

(1/2)

Головне, що створює цю дивну естетику низькобюджетного японського шоу (крім зламаних візуальних ефектів), це різка хореографія — постійні сальто, явні троси і відсутність зв'язку між силою удару і його наслідками. Це є в кожній битві, з яких фільм складається майже повністю. Плюс стало набагато більше сетпісів, які базуються на магії або надздібностях бійця, що, звісно ж, віддаляло бій від приземленості, тим самим роблячи його комічним.

Annihilation був досить важливим епізодом у моєму дитинстві — саме тоді я навчився внутрішньо пояснювати собі, чому конкретно цей фільм для мене виглядає до неповоротного стану погано і що я взагалі відчуваю з цього приводу. З віком, знаючи контекст жахливо поспішного виробництва, я вже не відчуваю колишньої суворості. Більше співчуваю і частіше звертаю увагу на те, що мені сподобалося. Наприклад, бадьорий саундтрек і подвійне сальто в битві Саб-Зіро і Скорпіона — все ще неіронічно радують.

В інтерв'ю для книги Люка Оуена "Lights, Camera, Game Over" продюсер Лоуренс Касінов розповів, що фільм був випущений із незакінченими візуальними ефектами. Студія просто сказала: "Нам все одно". Напевно через це можна сказати, що Annihilation має такий вигляд, ніби його зробила дитина, а якийсь дорослий подивився на це і каже Look at this, it's disgusting. I love it!

Тому, знаєте, якщо коли-небудь кінематограф поглине AI, то цей фільм йому точно не вдасться відтворити. Аж надто багато чого тут пішло не так, а зв'язок із токусацу фільмами практично випадковий. Що дає абсолютно унікальний і ні на що не схожий вайб зламаного кіно.

(2/2)