Але буває, коли ця приблизна і неточна епічна памʼять зберігає справді дуже давні імена і процеси. В турків є епічний цикл «Книга мого діда Коркуда», відомий з двох рукописів 16 століття. В ній мудрий співець Коркуд розказує про давні війни і богатирів минулого. А події відбуваються в часи, коли предки турків називались огузами. Той, хто записав ці епоси очевидно бачив, як вони виходять з усної памʼяті і хотів їх зберегти для майбутнього.

Огузи кочували в 8-11 століттях в Центральній Азії – на Сирдарʼї, коло Аральського і Каспійського морів. Вони були споріднені з печенігами, і вважається шо літописні торки були саме огузами, тобто якісь з них доходили і до Русі.

Зараз на Сирдарʼї живуть казахи. Вони за мовою і історією формування народу достатньо далекі від середньовічних огузів. Але в них є жива памʼять про Коркита, місцевого святого, покровителя пастухів і співців, винахідника музичних інструментів. Навіть є місце, яке шанують як могилу Коркита. На фотографіях – як ця могила вигляділа на початку 20 століття. Вона не збереглась, але зараз на цьому місці побудований новий меморіальний комплекс.

А в казахів, шо живуть в Китаї, в Сінцзян-Уйгурській автономії навіть записана пастуша мелодія – "Кюй Коркита", який за легендою створив сам Коркит. Своєю музикою він міг робити надприродні речі і навіть зупиняти смерть.

Вчора в твіторі прем'єр-міністр Швеції Ульф Крістерсен написав відповідь угорському Орбану і згадав про те, як шведський дипломат рятував євреїв в Будапешті під час Другої світової. Це дуже важлива тема і вона напряму стосується України і Криму. Бо разом з дипломатом була його жінка, Ніна Боровко.

Батьки Ніни Боровко були пристрасні есперантисти. Вони пропагували цю мову і писали нею перші художні твори. Батько після революції 1905 року в статтях дуже критикував владу, за шо його судили і заборонили жити в Криму.
Ніна з сестрами займалась музикою і театром. Це стало їхньою професією, коли батько в 1913 році помер. Складно сказати, який був повний репертуар, але точно відомо, шо Ніна Боровко знала всі популярні в Ялті кримськотатарські пісні.
Записи з її голосу ввійшли в збірки етномузиколога Аркадія Кончевського.
Через голод в Криму Ніна виїжджає до Москви на заробітки і потрохи перевозить туди сестер і маму. Там друг сім'ї, шведський есперантист Вальдемар Ланґле її "вдочерив", шоб помогти виїхати за кордон.

Через два роки, в 1925 Боровко і Ланґле одружились. В Швеції вони видають нотну збірку для фортепіано, з піснями і танцями, а на презентаціях Ніна Боровко сама виконує ці номери, вбрана в кримськотатарський костюм.

Подружжя з 1930 року перебралось на південь – до Югославії, а потім Угорщини. Вальдемар пішов на дипломатичну службу. І в 1944 році, коли німці знищували угорських євреїв, саме Вальдемар і Ніна від імені Швеції рятували тисячі людей, видаючи їм охоронні документи.

Вальдемар Ланґле помер в 1960 році. Ніна Ланґле займалась музикою, викладала її в Стокгольмі, а в 1982 році видала книжку спогадів. Померла в 1988 році, похована коло чоловіка.

Вчора одним оком пробігся по цікавій книжці про культуру українських болгар, 1914 року видана ше.

Мені звичайно цікава вперед всього музика. З того, шо пише автор, то на Одещині і Миколаївщині весільні музики грали ансамблем. На Бердянщині більше була сольна кеменче (в музеї в Пирогові є кілька інструментів з тих країв якраз). А в Криму основна музика – це була гайда (дуда).

На фотографії – стильний кеменчеджія з Преслава Бердянського повіту.

Да, я забув нагадати, шо таке болгарське кеменче.

https://www.tg-me.com/anonimny_avtor/629

Нагадав сьодні слово "термітя".

Це коли шашіль точить дерево – з нього термітя сипеться. Або коли шось старе і розвалюється, то "аж термітя сипеться". Або "я вже такий старий, шо аж термітя сипеться".

Кажуть, хто старший, шо колись правда термітів були завезли і вони жерли меблі.

На дружньому каналі Обранці духів кілька днів був гарний цикл дописів про шаманізм, як його (не)правильно розуміти і чим принципово відмінний неошаманізм.

Від себе додам думку, яку прочитав в Девіна ДеВіза і яка мене вразила своєю новизною. Коли традиційне релігієзнавство називає якусь релігію "шаманізмом" – це приводить до зміщення акцентів і обмеженого розуміння. Більшість щоденних чи річних ритуалів в основі мають культ предків і ніколи не залучають шамана. І цей культ предків насправді не так радикально відрізняється в "шаманізмі" і авраамічних релігіях.

Коли ми перетворюємо сучасний дуалізм на універсальний еталон для всіх можливих систем світогляду, ми фактично впадаємо у своєрідний добровільний інтелектуальний канібалізм — тобто «поїдання» чужої культури. У такий спосіб західна цивілізація постійно намагається увійти в тіло тих, хто не належить до так званої «сучасної культури». Ми прагнемо зрозуміти, як «дикуни» оцінюють самих себе, виходячи не з їхніх власних категорій, а з того, як ми звикли оцінювати себе.

Бразильський антрополог Едуарду Вівейруш де Кастру назвав цей процес «канібальським cogito» Ось як він пояснює логіку канібалізму племен Амазонії:

Канібалізм у цих спільнотах не є нарцистичним поглинанням чужих якостей чи атрибутів і не зводиться до механізму контрастивної диференціації (“я — не той, кого я їм”). Навпаки, він означає: “Я прагну стати іншим”, засвоюючи позицію, яку ворог чи інший займає щодо мене. Це дозволяє мені вийти за межі самого себе й побачити себе ззовні як певну сингулярність. Саме той, кого я їм, визначає мене тим, ким я є

Навершя для шапки з давньоугорського поховання Берегово ІІ (Beregszasz II), випадково розкопаного і розграбованого робітниками в 1900 році. Зараз знаходиться в Угорському національному музеї в Будапешті. В похованні були інші ювелірні вироби – ґудзики, бляшки для пояса, була шабля, загострена з двох боків, стремена, стріли.

Вітаю братню Молдову з успішними виборами! Ці ямпільські музики сьогодні грають для вас ♥️

https://youtu.be/DvVhJY6Dv5s?si=sucapACJej3e0dod

Пан Андрій з Історії мови озвучив і розібрав "Козака Нетягу ", дякую йому.

Тільки трохи не згоден з акцентами. Татарин тут – це явно охоронець, а козак прийшов за здобиччю. Це ж глибоко на турецькій території все було. Крім того, велике питання, чи можна збити людину з коня кулею і не вбити її. Того звичайно, ця пісня про шляхетну поведінку, але не за сучасними мірками, а за тодішніми, коли успішний збройний напад на чужій території вважався славним ділом.

https://youtu.be/dz54wX9CTLw?si=yRENQzZVXW-Q2HBf

Пан з ніком сім глеків сикери на твіторі підкинув важливий контекст.