Сьогодні Покрова, це свято хоч і має візантійську легенду в основі, скоріше всього з'явилось в Руській православній церкві.
Маловідомий факт: кримські татари так само місцями мали свято Пакрава́ (інша назва – Хасим), яке описують як "свято восени, коли зібрали врожай". А недавно мій товариш Рефат записав, шо в одній місцевості весь місяць жовтень називали Пакрава.

На ілюстрації образ з Київщини з музея Івана Гончара.

"Пігмейська флейта" – простий свисток з обробленого куска бамбука, закритого з одного боку. Дуже давній інструмент, винайдений людьми ше в палеоліті. Звичайно, бамбук, очерет чи дерево легко ломаються і гниють в землі, того з археології ми знаємо кістяні свистки.
Цікаво, шо тут немає розділення на інструментальну музику і спів. Голос виконавця і голос інструмента доповнюють одне одного. Я думаю, це вражало давніх людей і давало їм ше одну причину подумати про природу речей і звуків.

https://youtu.be/c6T6suvnhco?si=B4e4kg2csNguSCAY

Після того, як люди навчились грати музику на одному свистку, один з наступних кроків – брати кілька свистків різної довжини. На ілюстрації – інструмент з Маріупольського могильника часів неоліту, 4 тисячі років до н.е. Пізніше, в бронзову добу на таких теж будуть грати – люди ямної культури, катакомбної. Дивовижно, шо такий же інструмент зберігся до початку 20 століття подекуди на Чернігівщині, а в росіян на Курщині був ше в 90х роках, на них грали жінки до танців. І підспівували голосом точно так само, як африканські пігмеї. Дуже мала ймовірність, шо між пігмеями і Курщиною був прямий зв'язок в останніх кілька тисяч років. Більше віриться в те, шо і там, і там це дуже давня, доісторична техніка гри.

До слова, в Карпатах є аналогічний дерев'яний інструмент, шо зазнав вдосконалення в османські часи. Але зберіг давню назву – ребро, бо історично ребра худоби брали за матеріал.

Ше один крок вперед: поєднати свиріль і гідравлічний механізм, який рівномірно качає повітря в свистки. На фотографії – орган з Помпей, 1 століття н.е., Археологічний музей в Неаполі. На таких грали греки і римляни, а значить в наших краях вони зустрічались в Криму і чорноморських колоніях. За Русі візантійська музика була в княжих містах, певно і органи так само були. Тільки в пізньому середньовіччі орган поступово стає церковним інструментом, і це лишається +- так само до нашого часу.

Забув сказати. Такий орган з повітряним насосом на водяному механізмі називався гідравлос, тобто "водний авлос". Авлос – це парна дудка з очеретяним пищиком як в теперішнього гобоя.
І того слово "гідравліка", "гідравлічний" походять саме від цього музичного інструмента.

Шведська гравюра саамського шаманського бубна, 1682 рік.

Під час 30-річної війни (1618-1648) серед противників Швеції ходили чутки, шо фінські вершники такі люті, бо це саами-ідолопоклонці, і шо навіть сам король Густав Адольф мав шаманів (по-саамськи ноайді) серед радників. Це привело до того, шо шведська еліта зацікавилась саамами і рішила дослідити, шо в них там з ідолопоклонництвом. Як результат, почались перші письмові дослідження традиційної релігії саамів, але і разом з тим – хвиля насильної християнізації.

Може хто пам'ятає, того року в мене був аудіоурок, де балакалось про пісні в українців і кримських татар з похожими сюжетами. Мій любимий сюжет – це коли дівчина кидає яблуко, як ворожіння на майбутнього чоловіка. Тепер попалась на ютубі дуже гарна болгарська пісня про це, "Мятало Ленче абълка" – "Кидала Лєнче яблуко". Мій приблизний переклад тексту:

Кидала Лєнче яблуко
Кидала і наказувала:
"На кого впаде яблуко
За того заміж віддадусь"

Яблуко впало на діда
Дід собі радіє і "бородіє":
Закручує вуса догори
Вкладає бороду донизу

Заплакала тоді Лєнче:
"Ололо, мамко моя
Як мені з дідом справитись?"

"Мовчи, Лєнче, не плач,
Дроворуби в ліс ідуть,
Діда з ними відправимо,
Хай його дерево приб'є,
Хай його ведмідь з'їсть"

Вертають дроворуби з лісу
Наш дід перший іде
Колоду на плечі несе
Ведмедя за вухо веде

https://youtu.be/75wunNEQvzk?si=0V2elFVJ6vPFnmjI

Поговоримо про труби?
Саме слово "труба" – питоме слов'янське, його відповідники є в усіх слов'янських мовах, а значить і було в праслов'ян раннього середньовіччя – в реконструйованій формі *trǫba. Від самого початку це була назва саме музичної, сигнальної, мисливської труби.
Є дві версії походження: або це слово звуконаслідувальне, споріднене з "трутнем". Або, як мені здається ймовірніше – це запозичення від франкського *trumba, від якого походить і англійське trumpet, і італійська trompeta, і навіть слово тромбон.

Треба сказати, шо в Карпатах є ше трембіта, вона ж трумпета чи тромпіта, по-румунськи тромбіца, по-угорськи тромбіта. Судячи з усього це ше середньовічне запозичення з італійської мови – італійська культура мала вплив на Угорське королівство.

На ілюстрації – бойко з Самбірщини з трембітою.

Взагалі, шо ми знаємо про музичний світ давніх слов'ян, з історичних і мовних даних?
Подивимось на музичні інструменти:
- є "струни" і є "гуслі", які греки назвали лірами і китарами – значить, це був багатострунний інструмент, скоріше всього типу тих, які зараз навколо Балтії – в литовців, латвійців, естонців, фінів.
- як звучать ці струни? Вони "гудуть", але можуть "звеніти" і "бряцати"
- далі є "труба", як вже говорили, і є "ріг"
- є різні духові, чий звук порівнюється з голосом і анатомічними звуками: "дуди", "перегудниці", "пищалі", "сопілі", "перділі"
- є ударні: "бубни" не дуже зрозумілої конструкції, але ясно, шо з глухим голосом, бо вони бубнять; є дерев'яні "била" і "клепала"
- є "дзвони" і "колоколи", часто досить невеликих розмірів

Звичайно, є спів, але це окрема тема.

Книжка 16 століття, вічні проблеми.