https://risu.ua/pro-okozamilyuvalne-zbigovisko-mospatriarhatu-v-ukrayini-abo-chomu-ne-sobor_n129247
Про окозамилювальне збіговисько Моспатріархату в Україні, або чому не Собор
Про окозамилювальне збіговисько Моспатріархату в Україні, або чому не Собор
Релігійно-інформаційна служба України
Про окозамилювальне збіговисько Моспатріархату в Україні, або чому не Собор - РІСУ
На засіданні Синоду філії Моспатріархату в Україні (самоназва – УПЦ) від 12 травня було анонсовано «найближчим часом буде скликано зібрання за участі єпископів, священників, монахів та мирян… для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок…
Журналісти і далі телефонують з приводу Синоду УПЦ МП. Одна пані так прямо і сказала: коротко і і «без емоцій». Намагатимусь.
1. Керівництво УПЦ МП несе відповідальність за те, що від 2014 року било у спину Україні. Коли її єпископи зривали мобілізацію в ЗСУ, освячували зброю, з якої тепер вбивають їхню паству, приймали паради в ДНР, розповідали про громадянську війну і Крим, «який сам відпав», самовіддано «боролися за мир» з Києвом і ніколи – з Москвою.
2. Це була неспровокована ворожість. Вже під час російської агресії «князі церкви» отримували землі, навіть ордени, але палко, пліч-о-пліч з московськими дяками стогнали у Страсбурзі про «безпрецедентні гоніння». До 24 лютого верхівка УПЦ МП, яка постійно повторювала, що її паства по обидві боки лінії розмежування, не дуже й приховувала на якому боці вона сама.
3. Після 24 лютого жодного розкаяння, найменшого натяку на визнання своїх помилок ніхто від цієї верхівки не почув. Зараз її цікавить незмірно більше збереження власної корпорації, ніж доля своєї пастви. Головний ворог – внутрішній, «розкольники з ПЦУ»; серед зовнішніх – не кращий учень у школі ненависті до України патріарх Кирил, а друг нашої країни патріарх Варфоломій.
4. Звинувачення ПЦУ і Порошенка у російському вторгненні – крок, наскільки я знаю, старанно обміркований, але глибоко хибний з огляду на майбутнє МП в Україні. Таке не скоро (якщо взагалі) забувається. Треба було ще через кому згадати біологічні лабораторії, підлітний час до Москви, фашизм-нацизм, розширення НАТО на Схід та питомі російські землі, підступно віддані Лєніним Україні.
5. Зараз керівництво УПЦ МП отримало від центральної влади щось на зразок «охоронної грамоти». Там вирішили, що ієрархія МП, разом із ведучими медведчуківських каналів, «перейшла на бік України». Що, принаймні, її «молитовний зв'язок» з Московським патріархатом, який нічим не відрізняється від середнього російського міністерства за ступенем умонтованості в злочинну мілітарну машину, особливої небезпеки наразі не становить. Це не так. Ієрархи «нічого не забули і нічому не навчилися». Просто почитайте інтерв’ю чи Великодні звернення декотрих єпархіальних архієреїв і спробуйте зрозуміти хто на кого напав і хто у чому винуватий. Або порівняйте проповідь митрополита Епіфанія на Вербну Неділю про протистояння неправді з проповіддю у той самий день митрополита Онуфрія про смирення.
6. Політика «невтручання», яка здійснювалася у релігійній сфері з 2019-го, є хибною. Особливо і передовсім, коли у цю сферу нахабно й масштабно втручається ворог. А спроби перевести «на бік України» керівництво МП в Україні (йдеться саме про керівництво, а не вірних) будуть невдалими, поки вони представлятимуть тут МП. До цих спроб вдавався спочатку і Порошенко, а перед тим Ющенко, а ще раніше – Кучма; їхнє розчарування очікує і на адміністрацію Зеленського.
7. Керівництво УПЦ МП не хоче будь-що міняти. Воно сподівається заткнути рота невдоволеним; карати і забороняти, зімітувати занепокоєність, провести колись якісь там ним контрольовані, з наперед готовими рішеннями збори, виграти час і залишити все, як було. Воно визирає з-поза спин тих самовідданих батюшок, які прагнуть нагодувати, відігріти, захистити і евакуювати своїх (і не тільки своїх) вірних. Ієрархи намагаються ототожнити Церкву Христову з адміністративно-управлінською структурою, що входить до складу РПЦ і оголосити розрив з цією структурою «зрадою Церкви». Інакше неможливо примусити мовчати совість, яка повстає проти знаходження у лавах натхненників вбивць, мародерів і ґвалтівників. Ви зобов’язані причащатися з цими вбивцями, мародерами і ґвалтівниками з Єдиної Чаші, кажуть ієрархи. Але з тими, хто захищає вас від нелюдей, з жертвами їхніх катувань і погромів причащатися великий гріх. Оце і є формула політики УПЦ МП на біжучому етапі.
І зовсім риторичне запитання: чи має право Українська держава цю політику толерувати?
(с) Віктор Єленський
1. Керівництво УПЦ МП несе відповідальність за те, що від 2014 року било у спину Україні. Коли її єпископи зривали мобілізацію в ЗСУ, освячували зброю, з якої тепер вбивають їхню паству, приймали паради в ДНР, розповідали про громадянську війну і Крим, «який сам відпав», самовіддано «боролися за мир» з Києвом і ніколи – з Москвою.
2. Це була неспровокована ворожість. Вже під час російської агресії «князі церкви» отримували землі, навіть ордени, але палко, пліч-о-пліч з московськими дяками стогнали у Страсбурзі про «безпрецедентні гоніння». До 24 лютого верхівка УПЦ МП, яка постійно повторювала, що її паства по обидві боки лінії розмежування, не дуже й приховувала на якому боці вона сама.
3. Після 24 лютого жодного розкаяння, найменшого натяку на визнання своїх помилок ніхто від цієї верхівки не почув. Зараз її цікавить незмірно більше збереження власної корпорації, ніж доля своєї пастви. Головний ворог – внутрішній, «розкольники з ПЦУ»; серед зовнішніх – не кращий учень у школі ненависті до України патріарх Кирил, а друг нашої країни патріарх Варфоломій.
4. Звинувачення ПЦУ і Порошенка у російському вторгненні – крок, наскільки я знаю, старанно обміркований, але глибоко хибний з огляду на майбутнє МП в Україні. Таке не скоро (якщо взагалі) забувається. Треба було ще через кому згадати біологічні лабораторії, підлітний час до Москви, фашизм-нацизм, розширення НАТО на Схід та питомі російські землі, підступно віддані Лєніним Україні.
5. Зараз керівництво УПЦ МП отримало від центральної влади щось на зразок «охоронної грамоти». Там вирішили, що ієрархія МП, разом із ведучими медведчуківських каналів, «перейшла на бік України». Що, принаймні, її «молитовний зв'язок» з Московським патріархатом, який нічим не відрізняється від середнього російського міністерства за ступенем умонтованості в злочинну мілітарну машину, особливої небезпеки наразі не становить. Це не так. Ієрархи «нічого не забули і нічому не навчилися». Просто почитайте інтерв’ю чи Великодні звернення декотрих єпархіальних архієреїв і спробуйте зрозуміти хто на кого напав і хто у чому винуватий. Або порівняйте проповідь митрополита Епіфанія на Вербну Неділю про протистояння неправді з проповіддю у той самий день митрополита Онуфрія про смирення.
6. Політика «невтручання», яка здійснювалася у релігійній сфері з 2019-го, є хибною. Особливо і передовсім, коли у цю сферу нахабно й масштабно втручається ворог. А спроби перевести «на бік України» керівництво МП в Україні (йдеться саме про керівництво, а не вірних) будуть невдалими, поки вони представлятимуть тут МП. До цих спроб вдавався спочатку і Порошенко, а перед тим Ющенко, а ще раніше – Кучма; їхнє розчарування очікує і на адміністрацію Зеленського.
7. Керівництво УПЦ МП не хоче будь-що міняти. Воно сподівається заткнути рота невдоволеним; карати і забороняти, зімітувати занепокоєність, провести колись якісь там ним контрольовані, з наперед готовими рішеннями збори, виграти час і залишити все, як було. Воно визирає з-поза спин тих самовідданих батюшок, які прагнуть нагодувати, відігріти, захистити і евакуювати своїх (і не тільки своїх) вірних. Ієрархи намагаються ототожнити Церкву Христову з адміністративно-управлінською структурою, що входить до складу РПЦ і оголосити розрив з цією структурою «зрадою Церкви». Інакше неможливо примусити мовчати совість, яка повстає проти знаходження у лавах натхненників вбивць, мародерів і ґвалтівників. Ви зобов’язані причащатися з цими вбивцями, мародерами і ґвалтівниками з Єдиної Чаші, кажуть ієрархи. Але з тими, хто захищає вас від нелюдей, з жертвами їхніх катувань і погромів причащатися великий гріх. Оце і є формула політики УПЦ МП на біжучому етапі.
І зовсім риторичне запитання: чи має право Українська держава цю політику толерувати?
(с) Віктор Єленський
Саопштење Светог Архијерејског Сабора Српске Православне Цркве
за јавност (16. маја 2022.)
Примивши акт Светог Архијерејског Синода „Македонске Православне Цркве – Охридске Архиепископије” којим иста прихвата општепризнати канонски статус, додељен јој 1959. године од стране Светог Архијерејског Сабора Српске Православне Цркве, и изражава наду да ће Српска Православна Црква братољубиво решавати и решити и питање њеног коначног канонског статуса, чему треба да уследи свеправославно сагласје и прихватање тога статуса, Свети Архијерејски Сабор је одлучио:
– са благодарношћу Господу и са радошћу Сабор поздравља прихватање општепризнатог канонског статуса, а то је статус најшире могуће аутономије, односно пуне унутрашње самосталности, додељен још 1959. године;
– пошто су овим уклоњени разлози за прекид богослужбеног и канонског општења, изазвани једностраним проглашењем аутокефалности 1967. године, васпоставља се пуно литургијско и канонско општење;
– васпостављањем јединства на канонским основама и под условима важења канонског поретка на читавом подручју Српске Православне Цркве дијалог о будућем и евентуално коначном статусу епархијâ у Северној Македонији није само могућ него је и целисходан, легитиман и реалан;
– у дијалогу о њиховом будућем и евентуално коначном канонском статусу Српска Православна Црква ће се руководити само и искључиво еклисиолошко-канонским и црквено-пастирским начелима, мерилима и нормама, не марећи за „реалполитичке”, „геополитичке”, „црквенополитичке“ и друге сличне датости или за једностране иницијативе и не подлежући ничијим утицајима или притисцима;
– и, напослетку, Сабор нема намеру да после решавања статуса условљава нову сестринску Цркву ограничавајућим клаузулама у погледу опсега њене јурисдикције у матичној земљи и у дијаспори, уз препоруку истој да питање свог званичног назива реши у непосредном братском дијалогу са јелинофоним и осталим помесним Православним Црквама.
за јавност (16. маја 2022.)
Примивши акт Светог Архијерејског Синода „Македонске Православне Цркве – Охридске Архиепископије” којим иста прихвата општепризнати канонски статус, додељен јој 1959. године од стране Светог Архијерејског Сабора Српске Православне Цркве, и изражава наду да ће Српска Православна Црква братољубиво решавати и решити и питање њеног коначног канонског статуса, чему треба да уследи свеправославно сагласје и прихватање тога статуса, Свети Архијерејски Сабор је одлучио:
– са благодарношћу Господу и са радошћу Сабор поздравља прихватање општепризнатог канонског статуса, а то је статус најшире могуће аутономије, односно пуне унутрашње самосталности, додељен још 1959. године;
– пошто су овим уклоњени разлози за прекид богослужбеног и канонског општења, изазвани једностраним проглашењем аутокефалности 1967. године, васпоставља се пуно литургијско и канонско општење;
– васпостављањем јединства на канонским основама и под условима важења канонског поретка на читавом подручју Српске Православне Цркве дијалог о будућем и евентуално коначном статусу епархијâ у Северној Македонији није само могућ него је и целисходан, легитиман и реалан;
– у дијалогу о њиховом будућем и евентуално коначном канонском статусу Српска Православна Црква ће се руководити само и искључиво еклисиолошко-канонским и црквено-пастирским начелима, мерилима и нормама, не марећи за „реалполитичке”, „геополитичке”, „црквенополитичке“ и друге сличне датости или за једностране иницијативе и не подлежући ничијим утицајима или притисцима;
– и, напослетку, Сабор нема намеру да после решавања статуса условљава нову сестринску Цркву ограничавајућим клаузулама у погледу опсега њене јурисдикције у матичној земљи и у дијаспори, уз препоруку истој да питање свог званичног назива реши у непосредном братском дијалогу са јелинофоним и осталим помесним Православним Црквама.
Церква здорової людини: Рішення СПЦ про Охридську Церкву - РІСУ
https://risu.ua/cerkva-zdorovoyi-lyudini-rishennya-spc-pro-ohridsku-cerkvu_n129282
https://risu.ua/cerkva-zdorovoyi-lyudini-rishennya-spc-pro-ohridsku-cerkvu_n129282
Релігійно-інформаційна служба України
Церква здорової людини: Рішення СПЦ про Охридську Церкву - РІСУ
Сьогодні Собор Сербської православної церкви прийняв рішення щодо Охридскьої Церкви, котрим прийняв її у спілкування. Паралелі із рішенням Моспатріархату щодо відновленої Київської мітрополії кожен може провести сам. - РІСУ
https://risu.ua/pro-obovyazkovist-pominannya-gundyayeva-v-mpvu_n129331
Про обов’язковість поминання Ґундяєва в МПвУ
Про обов’язковість поминання Ґундяєва в МПвУ
Релігійно-інформаційна служба України
Про обов’язковість поминання Ґундяєва в МПвУ - РІСУ
Один мій знайомий священик з філії Моспатріархату в Україні попросив мене підготувати історично-канонічну довідку про те, кого поминали парафіяльні священики в давні часи, чи був у них обов’язок згадувати когось, крім свого єпархіального архієрея. - РІСУ
Сербський приклад для «лаврських старців»
Після історичного рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного та євхаристійного спілкування з ієрархією Охридської Архієпископії у Північній Македонії, яка рішенням Сербської Православної Церкви 2005 року була «позбавлена сану», 19 травня 2022 року відбулося продовження руху до розв’язання накопичених за минулі десятиліття проблем - у соборі св. Сави Сербського в Белграді відбулася спільна літургія Сербського Патріарха Порфирія та Охрідського Архієпископа Стефана, ієрархів Сербського Патріархату та Охрідської Архиєпископії.
У офіційному повідомленні на сайті СПЦ Охрідський Архієпископ іменований «Блаженнійшим», а Церква - «Македонською Православною Церквою - Охрідською Архієпископією». Зазначено також, що ієрарх СПЦ Іоан, якого Патріархат раніше призначив бути «архієпископом Охрідським і митрополитом Скопським», тобто очільник паралельної сербської ієрархії, яку намагалися створити у Північній Македонії, - був «молитовно присутній», отже не служив.
Співслужіння не означає ще остаточного врегулювання відносин двох Церков, але свідчить про фактичне подолання розділення, що існувало між ними протягом 55 років. Це стало можливим саме завдяки рішенню Вселенського Патріархату. Оглядачі прогнозують, що співслужіння стало частиною «дорожньої карти» до визнання Церкви у Північній Македонії автокефальною.
Ієрархам і духовенству Московського патріархату в Україні варто би було звернути увагу на сьогоднішню подію, адже рішення про уневажнення московських відлучень, ухвалене Вселенським Патріархатом щодо УПЦ КП і УАПЦ в жовтні 2018 року вони, навідміну від зробленого тепер СПЦ, проігнорували.
МПвУ вважає СПЦ своїм ключовим союзником (і не безпідставно), туди не раз їздили делегації з Лаври за підтримкою. Тож тепер очільники МПвУ опиняються у складному становищі: як можна пояснити, чому рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного достоїнства і євхаристійного спілкування з ієрархами в Північній Македонії Сербська Церква, яка їх «позбавила сану», прийняла і виконала, подолавши 55-літнє розділення, а рішення того ж Вселенського Патріархату щодо українського питання МП зневажає і заперечує?
(с) Євстратій Зоря
Після історичного рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного та євхаристійного спілкування з ієрархією Охридської Архієпископії у Північній Македонії, яка рішенням Сербської Православної Церкви 2005 року була «позбавлена сану», 19 травня 2022 року відбулося продовження руху до розв’язання накопичених за минулі десятиліття проблем - у соборі св. Сави Сербського в Белграді відбулася спільна літургія Сербського Патріарха Порфирія та Охрідського Архієпископа Стефана, ієрархів Сербського Патріархату та Охрідської Архиєпископії.
У офіційному повідомленні на сайті СПЦ Охрідський Архієпископ іменований «Блаженнійшим», а Церква - «Македонською Православною Церквою - Охрідською Архієпископією». Зазначено також, що ієрарх СПЦ Іоан, якого Патріархат раніше призначив бути «архієпископом Охрідським і митрополитом Скопським», тобто очільник паралельної сербської ієрархії, яку намагалися створити у Північній Македонії, - був «молитовно присутній», отже не служив.
Співслужіння не означає ще остаточного врегулювання відносин двох Церков, але свідчить про фактичне подолання розділення, що існувало між ними протягом 55 років. Це стало можливим саме завдяки рішенню Вселенського Патріархату. Оглядачі прогнозують, що співслужіння стало частиною «дорожньої карти» до визнання Церкви у Північній Македонії автокефальною.
Ієрархам і духовенству Московського патріархату в Україні варто би було звернути увагу на сьогоднішню подію, адже рішення про уневажнення московських відлучень, ухвалене Вселенським Патріархатом щодо УПЦ КП і УАПЦ в жовтні 2018 року вони, навідміну від зробленого тепер СПЦ, проігнорували.
МПвУ вважає СПЦ своїм ключовим союзником (і не безпідставно), туди не раз їздили делегації з Лаври за підтримкою. Тож тепер очільники МПвУ опиняються у складному становищі: як можна пояснити, чому рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного достоїнства і євхаристійного спілкування з ієрархами в Північній Македонії Сербська Церква, яка їх «позбавила сану», прийняла і виконала, подолавши 55-літнє розділення, а рішення того ж Вселенського Патріархату щодо українського питання МП зневажає і заперечує?
(с) Євстратій Зоря
https://risu.ua/i-znov-pro-zbigovisko-mospatriarhatu-v-ukrayini_n129496
І знов про збіговисько Моспатріархату в Україні
І знов про збіговисько Моспатріархату в Україні
Релігійно-інформаційна служба України
І знов про збіговисько Моспатріархату в Україні - РІСУ
Сьогодні митрополит в Києві Онуфрій у своєму циркулярі оголосив, що анонсоване на Синоді зібрання проходитиме у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі у Феофанії в м. Київ. - РІСУ
Сербська Церква проголосила автокефалію Охридської архиєпископії!
https://www.facebook.com/571631351/posts/10159796926886352/
https://www.facebook.com/571631351/posts/10159796926886352/
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
Імхо, найпростіше та найбезпечніше, що можуть зробити завтра учасники "помісного зібрання" УПЦ МП - це ухвалити рішення про збори Собору єпископів УПЦ, який би поставив на голосування дійсність рішення Помісного собору 1-3 листопада 1991 року про прохання до РПЦ про автокефалію УПЦ.
Рішення Собору єпископів за статутом УПЦ МП ухвалюється ПРОСТОЮ БІЛЬШІСТЮ голосів. Так що у противників автокефалії не буде ЖОДНИХ канонічних підстав не змиритись з цим рішенням. Якщо ж вони на знак незгоди вийдуть з-під підпорядкування Онуфрія - то вони стають розкольниками по тій самій схемі, що була застосована РПЦ і в 1992 році.
Тобто, вихід там же, де і вхід. Повертаємося до Помісного собору 1991 року (а він ніким ніде не скасований!, просто законсервований), денонсуємо рішення Харківського собору як такого, що не призвів до подолання розколу та збереження єдності православ"я - ані українського, ані вселенського. Не треба вигадувати лісапед.
І Кирил ніхріна з цим зробити не зможе. Тільки очиськами кліпати.
До речі, собор єпископів УПЦ МП має право вносити зміни до статуту УПЦ МП. Ці зміни мають бути легалізовані РПЦ. Але якщо Кирил відмовиться затвердити їх, то міф про самостійність управління УПЦ просто розсипається на очах.
(c) Тетяна Деркач
Рішення Собору єпископів за статутом УПЦ МП ухвалюється ПРОСТОЮ БІЛЬШІСТЮ голосів. Так що у противників автокефалії не буде ЖОДНИХ канонічних підстав не змиритись з цим рішенням. Якщо ж вони на знак незгоди вийдуть з-під підпорядкування Онуфрія - то вони стають розкольниками по тій самій схемі, що була застосована РПЦ і в 1992 році.
Тобто, вихід там же, де і вхід. Повертаємося до Помісного собору 1991 року (а він ніким ніде не скасований!, просто законсервований), денонсуємо рішення Харківського собору як такого, що не призвів до подолання розколу та збереження єдності православ"я - ані українського, ані вселенського. Не треба вигадувати лісапед.
І Кирил ніхріна з цим зробити не зможе. Тільки очиськами кліпати.
До речі, собор єпископів УПЦ МП має право вносити зміни до статуту УПЦ МП. Ці зміни мають бути легалізовані РПЦ. Але якщо Кирил відмовиться затвердити їх, то міф про самостійність управління УПЦ просто розсипається на очах.
(c) Тетяна Деркач
Коло історії замикається
Вельми символічно, що зібрання, яке скликає в Києві митрополит Онуфрій, відбудеться на 30-ту річницю зібрання в Харкові.
Зазвичай дати того зібрання святкували. Збиралися в Харкові, проголошували перемогу соборності над авторитаризмом, канонічності над схизмою. Засвідчували вірність єдності з Москвою.
Москва розбомбила Харків. Дісталося і місцю проведення тих самих зборів.
І продовжує бомбити. Тож збиратися саме там - небезпечно для життя. Саме через Москву…
Збираються в Києві, який зберегли ті самі «українські націоналісти», з якими МПвУ 30 років боролася. Зберегла влада, до якої МПвУ постійно шле закиди в «гоніннях» проти себе.
Збираються, щоби якось дистанціюватися від того самого Кирила, якого ще не так давно зустрічали з плакатами «наш Патріарх…» Бо їхній «отєц» не лише ані слова співчуття не сказав щодо вбитих священиків та вірних МП (не кажучи вже про загалом загиблих в Україні), але прямо, відкрито, з характерним притиском в голосі «благословив» російські війська на бійню в Україні. «Рассія нікада ні на каво нє нападала!…»
Тому самЕ це зібрання, безвідносно до будь-яких його результатів, добрих чи поганих, ВЖЕ засвідчує банкрутство, внутрішній крах архітектури, закладеної 30 років тому в Харкові. Не так багато вже лишилося в живих тих ієрархів, які там збиралися, але сам митрополит Онуфрій повинен добре пам‘ятати ті часи. Досягли того, про що там думали?
Зберегли єдність Церкви? Ні, лише поглибили розділення.
Зберегли єдність зі Вселенським Православ‘ям? Ні! Самі ізолювалися від Вселенського Патріархату і низки Помісних Церков.
Зберегли «трієдіную Русь»? Ні, її остаточно вбили у Бучі, розбомбили в Маріуполі. Мертвий міф лишилося лише поховати.
Як там «тріумф соборності»? Кирил Гундяєв остаточно забетонував цей «квітник», не турбуючись вже навіть декораціями.
Проблемність ситуації поступово проривається в свідомість керівництва МПвУ. Більше не вдається жити во облацех…
Але рішення - нема. Як розірвати з Москвою, але залишитися в єдності з нею? Як засудити Кирила, але не засудити себе за вірність йому всі ці роки?
Однак, судячи з усього, головне питання зборів буде наступне: яке ще придумати виправдання для того, щоби не єднатися з ПЦУ? Яку ще конструкцію запропонувати, щоби надалі тримати українське православ‘я поділеним?
Якщо в МПвУ залишаються ще життєві сили - бажаю їм якось розрухати решту до адекватних рішень, до повернення в реальність. Якщо ні - нехай являть світу, народу та власній пастві те, що смоковниця ця лише з вигляду пишна, але плодів на ній Христос не знаходить…
Господи, яви волю Свою!
(с) Євстратій Зоря
Вельми символічно, що зібрання, яке скликає в Києві митрополит Онуфрій, відбудеться на 30-ту річницю зібрання в Харкові.
Зазвичай дати того зібрання святкували. Збиралися в Харкові, проголошували перемогу соборності над авторитаризмом, канонічності над схизмою. Засвідчували вірність єдності з Москвою.
Москва розбомбила Харків. Дісталося і місцю проведення тих самих зборів.
І продовжує бомбити. Тож збиратися саме там - небезпечно для життя. Саме через Москву…
Збираються в Києві, який зберегли ті самі «українські націоналісти», з якими МПвУ 30 років боролася. Зберегла влада, до якої МПвУ постійно шле закиди в «гоніннях» проти себе.
Збираються, щоби якось дистанціюватися від того самого Кирила, якого ще не так давно зустрічали з плакатами «наш Патріарх…» Бо їхній «отєц» не лише ані слова співчуття не сказав щодо вбитих священиків та вірних МП (не кажучи вже про загалом загиблих в Україні), але прямо, відкрито, з характерним притиском в голосі «благословив» російські війська на бійню в Україні. «Рассія нікада ні на каво нє нападала!…»
Тому самЕ це зібрання, безвідносно до будь-яких його результатів, добрих чи поганих, ВЖЕ засвідчує банкрутство, внутрішній крах архітектури, закладеної 30 років тому в Харкові. Не так багато вже лишилося в живих тих ієрархів, які там збиралися, але сам митрополит Онуфрій повинен добре пам‘ятати ті часи. Досягли того, про що там думали?
Зберегли єдність Церкви? Ні, лише поглибили розділення.
Зберегли єдність зі Вселенським Православ‘ям? Ні! Самі ізолювалися від Вселенського Патріархату і низки Помісних Церков.
Зберегли «трієдіную Русь»? Ні, її остаточно вбили у Бучі, розбомбили в Маріуполі. Мертвий міф лишилося лише поховати.
Як там «тріумф соборності»? Кирил Гундяєв остаточно забетонував цей «квітник», не турбуючись вже навіть декораціями.
Проблемність ситуації поступово проривається в свідомість керівництва МПвУ. Більше не вдається жити во облацех…
Але рішення - нема. Як розірвати з Москвою, але залишитися в єдності з нею? Як засудити Кирила, але не засудити себе за вірність йому всі ці роки?
Однак, судячи з усього, головне питання зборів буде наступне: яке ще придумати виправдання для того, щоби не єднатися з ПЦУ? Яку ще конструкцію запропонувати, щоби надалі тримати українське православ‘я поділеним?
Якщо в МПвУ залишаються ще життєві сили - бажаю їм якось розрухати решту до адекватних рішень, до повернення в реальність. Якщо ні - нехай являть світу, народу та власній пастві те, що смоковниця ця лише з вигляду пишна, але плодів на ній Христос не знаходить…
Господи, яви волю Свою!
(с) Євстратій Зоря
ЗБЕРЕГТИ ЄДНІСТЬ З МОСКВОЮ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ?
27 травня у Феофанії під Києвом відбудеться зібрання УПЦ, яке має вирішити подальшу долю цієї Церкви, що перебуває у канонічній єдності з Московським патріархатом.
Як видно, наразі сформувались дві основні течії і думки, які будуть сперечатись між собою.
Одна група налаштована домагатись повного розриву молитовного і канонічного єднання з Московським патріархатом та проголошення автокефалії УПЦ з тим, щоб звернутись до Помісних Церков допомогти канонічним шляхом подолати розкол в українському православ'ї.
Інша група налаштована на збереження прихованого єднання з МП під різними хитрими формулюваннями, на зразок самопроголошеної Автономної Церкви в Україні 1941 - 43 рр., де в усіх єпархіях під час війни було припинено поминання московського патріарха, а його поминав лише первоієрарх. Тобто пропонується проголошення "розширеної автономії" з припиненням поминання п. Кіріла в єпархіях, тоді як його продовжуватиме поминати предстоятель УПЦ і таким чином начебто зберігатиме "канонічну єдність зі світовим православ'ям". Це подаватиметься як "майже автокефалія", яка "зберігає канонічний лад та церковну єдність". Насправді ж, через збереження київським митрополитом поминання патріарха московського, зберігається не єдність з повнотою світового православ'я (яку МП одноосібно давно вже розірвала з низкою Помісних Церков), а виключно єдність з Москвою, хоч і в прихованому вигляді. Такі полуміри...
Водночас, Церква - це не просто організація чи інституція. За церковним вченням, вона є перш за все Містичним Тілом, де через молитви і таїнства всі члени Церкви перебувають у містичному єднанні між собою і з церковними ієрархами навіть на відстані. Так от, виходить, що коли навіть лише один предстоятель УПЦ поминає московського патріарха, то містично, через молитовну єдність через свого первоієрарха і всі інші члени УПЦ, від єпископів і священиків до рядових мирян, через поминання первоієрархом перебувають у молитовному єднанні з п. Кірілом і молитовно беруть співучасть у його благословеннях на війну Росії проти України, співучасть у його молебнях за російську армію і владу включно з верховним головнокомандувачем військ рф в. путіним, а отже і в молебнях за перемогу російської окупаційної армії над Україною, тобто молебнях за геноцид і знищення українського народу (тобто і пастви УПЦ). Бо саме така духовна природа Церкви як Містичного організму, де через молитву всі поєднані між собою (така собі містично-молитовна "ланцюгова реакція").
Який шлях обере церковне керівництво УПЦ, чи зможе воно дати адекватну відповідь на історичні виклики часу, чи ж традиційно намагатиметься за будь-що, хоч у прихованому вигляді, зберігати єдність і залежність від Москви, побачимо вже 27 травня. Але вже навіть той факт, що замість Собору, як того вимагали сотні священиків, і як то мало б бути за Статутом УПЦ, вирішено провести лише "зібрання" з невизначеним статусом, змушують сумніватися в якихось суттєвих змінах, які здатні врятувати УПЦ і дати їй новий шанс і нове дихання для повноцінного служіння саме в українському суспільстві, щоб бути Церквою саме українського народу, а не сусідньої держави-агресора. Проте, дочекаємось самого зібрання. Шанс завжди є, поки він остаточно не відкинений...
(с) Сергій Шумило
27 травня у Феофанії під Києвом відбудеться зібрання УПЦ, яке має вирішити подальшу долю цієї Церкви, що перебуває у канонічній єдності з Московським патріархатом.
Як видно, наразі сформувались дві основні течії і думки, які будуть сперечатись між собою.
Одна група налаштована домагатись повного розриву молитовного і канонічного єднання з Московським патріархатом та проголошення автокефалії УПЦ з тим, щоб звернутись до Помісних Церков допомогти канонічним шляхом подолати розкол в українському православ'ї.
Інша група налаштована на збереження прихованого єднання з МП під різними хитрими формулюваннями, на зразок самопроголошеної Автономної Церкви в Україні 1941 - 43 рр., де в усіх єпархіях під час війни було припинено поминання московського патріарха, а його поминав лише первоієрарх. Тобто пропонується проголошення "розширеної автономії" з припиненням поминання п. Кіріла в єпархіях, тоді як його продовжуватиме поминати предстоятель УПЦ і таким чином начебто зберігатиме "канонічну єдність зі світовим православ'ям". Це подаватиметься як "майже автокефалія", яка "зберігає канонічний лад та церковну єдність". Насправді ж, через збереження київським митрополитом поминання патріарха московського, зберігається не єдність з повнотою світового православ'я (яку МП одноосібно давно вже розірвала з низкою Помісних Церков), а виключно єдність з Москвою, хоч і в прихованому вигляді. Такі полуміри...
Водночас, Церква - це не просто організація чи інституція. За церковним вченням, вона є перш за все Містичним Тілом, де через молитви і таїнства всі члени Церкви перебувають у містичному єднанні між собою і з церковними ієрархами навіть на відстані. Так от, виходить, що коли навіть лише один предстоятель УПЦ поминає московського патріарха, то містично, через молитовну єдність через свого первоієрарха і всі інші члени УПЦ, від єпископів і священиків до рядових мирян, через поминання первоієрархом перебувають у молитовному єднанні з п. Кірілом і молитовно беруть співучасть у його благословеннях на війну Росії проти України, співучасть у його молебнях за російську армію і владу включно з верховним головнокомандувачем військ рф в. путіним, а отже і в молебнях за перемогу російської окупаційної армії над Україною, тобто молебнях за геноцид і знищення українського народу (тобто і пастви УПЦ). Бо саме така духовна природа Церкви як Містичного організму, де через молитву всі поєднані між собою (така собі містично-молитовна "ланцюгова реакція").
Який шлях обере церковне керівництво УПЦ, чи зможе воно дати адекватну відповідь на історичні виклики часу, чи ж традиційно намагатиметься за будь-що, хоч у прихованому вигляді, зберігати єдність і залежність від Москви, побачимо вже 27 травня. Але вже навіть той факт, що замість Собору, як того вимагали сотні священиків, і як то мало б бути за Статутом УПЦ, вирішено провести лише "зібрання" з невизначеним статусом, змушують сумніватися в якихось суттєвих змінах, які здатні врятувати УПЦ і дати їй новий шанс і нове дихання для повноцінного служіння саме в українському суспільстві, щоб бути Церквою саме українського народу, а не сусідньої держави-агресора. Проте, дочекаємось самого зібрання. Шанс завжди є, поки він остаточно не відкинений...
(с) Сергій Шумило
ВИРІШАЛЬНЕ ЗІБРАННЯ УПЦ МП
Чи наважиться церква піти від Москви
Через три місяці після початку повномасштабної війни Росії проти України УПЦ Московського патріархату збирається на серйозну дискусію про своє майбутнє - залишити все так, як є, чи почати рух до автокефалії.
За час війни життя УПЦ змінилось. Кирило, який є для церкви патріархом, відверто підтримує війну, Путіна і російську армію.
Російські війська нищать навіть храми УПЦ, гинуть її священники та віряни. Як розповів речник УПЦ митрополит Климент, за час війни знищені близько 100 їхніх храмів, а чотири священнослужителі загинули.
Багато православних українців ставлять вимогу УПЦ порвати зв'язки з Російською православною церквою.
Частина священників та єпископів припинили поминати патріарха Кирила, про що офіційно заявили 16 єпархій з 53. Частина єпархій, за даними ВВС News Україна, дозволили священниками самим вирішувати, чи поминати Кирила.
Припускали, що війна запустить нову потужну хвилю переходів громад до автокефальної Православної церкви України. За три місяці перейшли всього 400 з понад 12 тисяч громад. А соцопитування показують стрімке падіння прихильного ставлення до УПЦ через зв'язок із Москвою.
У квітні майже пів тисячі священників УПЦ зібрали підписи під зверненням до старших православних патріархатів провести суд над Кирилом, що стало черговим дзвіночком для керівництва, що потрібно якось діяти.
Заклики митрополита Онуфрія до Москви звернути увагу на страждання українського народу від війни патріарх показово ігнорує.
Врешті предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій скликав на 27 травня у Феофанії біля Києва збори єпископів, духовенства, чернецтва і мирян, щоб обговорити долю церкви.
Там розташований монастир, де Онуфрій проводить найбільше часу, на противагу Києво-Печерській лаврі, де перебувають багато інших впливових єпископів УПЦ.
Це зібрання - не собор, який, за статутом, має юридичне право щось ухвалити. Проте на зборах планують обговорити рішення, які в перспективі можуть або призвести до розриву зв'язків з Москвою, або ж просто дозволять випустити пару.
Хоча, як кажуть співрозмовники в УПЦ, можуть бути і певні сюрпризи.
Голоси проти патріарха Кирила почали лунати з перших днів війни, а особливо після того, як той фактично благословив російську армію.
Заклики митрополита Онуфрія та всієї УПЦ МП до Кирила посприяти припиненню війни залишились непочутими.
Ставлення українців до УПЦ погіршувалось, у парламенті взагалі заговорили про заборону церкви, а у деяких містах влада просто ухвалювала рішення про заборону УПЦ МП. Вони хоч і суперечать закону, проте їх досі не скасували.
Російські війська знищили сто храмів УПЦ МП, а в деяких з них влаштували катівні
Церква публічно намагається максимально дистанціюватись від Росії. Більшість священників та єпархій допомагають ЗСУ, збирають гуманітарну допомогу, рятують біженців і відспівують загиблих українських вояків.
Є випадки, коли СБУ ловить священників УПЦ на співпраці з росіянами. Проте у церкві вказують, що такі випадки непоодинокі і в самих силових органах. І наголошують, що жодного чинного судового рішення у цих справах немає, а їх просто медійно більше розкручують опоненти церкви.
12 травня зібрався синод (керівний орган церкви), від якого чекали рішень щодо майбутнього церкви. Натомість там просто засудили дії ПЦУ, яка переманює громади до себе, та фактично звинуватили у спричиненні війни Петра Порошенка, який допомагав створювати помісну українську церкву.
На тому ж синоді вперше пролунала ідея провести зібрання, на якому обговорити майбутнє церкви.
І митрополит Онуфрій скликав його досить швидко - протягом двох тижнів.
Як вказує відомий російських релігієзнавець Сергій Чапнін, Онуфрій фактично відсторонив від підготовки до зібрання 27 травня керуючого справами УПЦ митрополита Антонія, якого експерти називають одним з лідерів проросійського крила УПЦ.
У розмові з ВВС News Україна речник УПЦ митрополит Климент заявив, що вперше чує про таке відсторонення, і назвав цю інформацію неправдивою.
Чи наважиться церква піти від Москви
Через три місяці після початку повномасштабної війни Росії проти України УПЦ Московського патріархату збирається на серйозну дискусію про своє майбутнє - залишити все так, як є, чи почати рух до автокефалії.
За час війни життя УПЦ змінилось. Кирило, який є для церкви патріархом, відверто підтримує війну, Путіна і російську армію.
Російські війська нищать навіть храми УПЦ, гинуть її священники та віряни. Як розповів речник УПЦ митрополит Климент, за час війни знищені близько 100 їхніх храмів, а чотири священнослужителі загинули.
Багато православних українців ставлять вимогу УПЦ порвати зв'язки з Російською православною церквою.
Частина священників та єпископів припинили поминати патріарха Кирила, про що офіційно заявили 16 єпархій з 53. Частина єпархій, за даними ВВС News Україна, дозволили священниками самим вирішувати, чи поминати Кирила.
Припускали, що війна запустить нову потужну хвилю переходів громад до автокефальної Православної церкви України. За три місяці перейшли всього 400 з понад 12 тисяч громад. А соцопитування показують стрімке падіння прихильного ставлення до УПЦ через зв'язок із Москвою.
У квітні майже пів тисячі священників УПЦ зібрали підписи під зверненням до старших православних патріархатів провести суд над Кирилом, що стало черговим дзвіночком для керівництва, що потрібно якось діяти.
Заклики митрополита Онуфрія до Москви звернути увагу на страждання українського народу від війни патріарх показово ігнорує.
Врешті предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій скликав на 27 травня у Феофанії біля Києва збори єпископів, духовенства, чернецтва і мирян, щоб обговорити долю церкви.
Там розташований монастир, де Онуфрій проводить найбільше часу, на противагу Києво-Печерській лаврі, де перебувають багато інших впливових єпископів УПЦ.
Це зібрання - не собор, який, за статутом, має юридичне право щось ухвалити. Проте на зборах планують обговорити рішення, які в перспективі можуть або призвести до розриву зв'язків з Москвою, або ж просто дозволять випустити пару.
Хоча, як кажуть співрозмовники в УПЦ, можуть бути і певні сюрпризи.
Голоси проти патріарха Кирила почали лунати з перших днів війни, а особливо після того, як той фактично благословив російську армію.
Заклики митрополита Онуфрія та всієї УПЦ МП до Кирила посприяти припиненню війни залишились непочутими.
Ставлення українців до УПЦ погіршувалось, у парламенті взагалі заговорили про заборону церкви, а у деяких містах влада просто ухвалювала рішення про заборону УПЦ МП. Вони хоч і суперечать закону, проте їх досі не скасували.
Російські війська знищили сто храмів УПЦ МП, а в деяких з них влаштували катівні
Церква публічно намагається максимально дистанціюватись від Росії. Більшість священників та єпархій допомагають ЗСУ, збирають гуманітарну допомогу, рятують біженців і відспівують загиблих українських вояків.
Є випадки, коли СБУ ловить священників УПЦ на співпраці з росіянами. Проте у церкві вказують, що такі випадки непоодинокі і в самих силових органах. І наголошують, що жодного чинного судового рішення у цих справах немає, а їх просто медійно більше розкручують опоненти церкви.
12 травня зібрався синод (керівний орган церкви), від якого чекали рішень щодо майбутнього церкви. Натомість там просто засудили дії ПЦУ, яка переманює громади до себе, та фактично звинуватили у спричиненні війни Петра Порошенка, який допомагав створювати помісну українську церкву.
На тому ж синоді вперше пролунала ідея провести зібрання, на якому обговорити майбутнє церкви.
І митрополит Онуфрій скликав його досить швидко - протягом двох тижнів.
Як вказує відомий російських релігієзнавець Сергій Чапнін, Онуфрій фактично відсторонив від підготовки до зібрання 27 травня керуючого справами УПЦ митрополита Антонія, якого експерти називають одним з лідерів проросійського крила УПЦ.
У розмові з ВВС News Україна речник УПЦ митрополит Климент заявив, що вперше чує про таке відсторонення, і назвав цю інформацію неправдивою.
Шлях від Москви чи лишити як є
У будь-якому разі, на зібранні налаштовані обговорити можливість "унезалежнення" УПЦ й початок руху від Москви.
Частина західноукраїнських єпархій вже давно говорили про такий шлях, відкрито про це перед зібранням оголосили навіть у східній Сумській єпархії, яка сильно постраждала від вторгнення.
"Підтримую необхідність відокремлення від Руської Православної Церкви та Московського Патріархату шляхом набуття Українською Православною Церквою канонічної автокефалії", - саме за такий шлях проголосували 65% кліриків єпархії. Таку позицію єпархія і митрополит Сумський і Охтирський Євлогій буде обстоювати на зібранні 27 травня.
На противагу таким єпархіям, як Сумська, багато владик вже виступили проти автокефалії. Зокрема, Запорізька єпархія різко засудила будь-які рухи у бік автокефалії. Митрополит Лука на зборах 23 травня мав дуже палкий виступ із засудженням цих ініціатив.
Я не знаю, що таке "русский мир" - митрополит УПЦ МП Лука про причини війни та стосунки з Москвою. "Якщо ж говорити безпосередньо про результати набуття УПЦ автокефалії, то вони не обіцяють для нашої церкви нічого доброго", - підсумував Лука. Варіант залишити все так, як є зараз, на зібранні єпархії підтримали 75% учасників, а шлях до автокефалії - тільки 8%.
Це зібрання стане першим майданчиком, де прихильники і противники автокефалії в УПЦ зійдуться у дебатах не в інтернет-пабліках, а у відкритій дискусії. І предстоятель це стимулює.
У розмові з ВВС News Україна речник УПЦ митрополит Климент утримується від будь-яких прогнозів щодо результатів зібрання.
Він називає цю подію "майданчиком, де кожен зможе обмінятись своїми поглядами, чим сьогодні живе церква, які перспективи її розвитку".
Він очікує дискусії представників різних поглядів - і на захист автокефалії, і проти. Сам він щодо автокефалії висловлюється обережно - "треба робити все, щоб церква звершувала свою місію. Сам факт автокефалії чи ні - це не мета буття церкви".
Владик Климент очікує, що врешті 27 травня церква дійде до спільного бачення, як чинити далі. А чия думка візьме гору - прогнозувати не береться. "Я не можу сказати, які думки будуть переважати. Якогось скрінінгу думок не проводили", - додає він. І окремо наголошує - зараз на непідконтрольних Україні територіях є 14 єпархій УПЦ, їх на зібранні не буде, але їхню думку стратегічно треба теж враховувати.
"Їх просто проігнорувати і (швидко зібрати собор - Ред.) - не можна", - відповів митрополит Климент на питання, чи варто чекати швидкого проведення собору за результатами зібрання.
Співрозмовник ВВС News Україна серед впливових ієрархів УПЦ визнає, що війна з кожним днем все більше вимагає реакції церкви. І просто лишати все так, як є, не можна.
Він каже, що настрій "тривожний", адже чимало священників сподіваються на позитивні зрушення у питанні відходу від Москви.
Найболючіше їм зараз "потерпати від бандитів ПЦУ, які захоплюють храми" під приводом підпорядкування їх Москві. Саме так в УПЦ МП воліють називати переходи громад за участі більшості учасників її зборів.
Співрозмовник ВВС News Україна очікує від зібрання визначення чіткого вектору руху церкви, проте конкретних рішень точно не буде.
"В будь-якому разі я проти самопроголошення автокефалії. В ідеалі було б добре, щоб влаштувало всіх - звернення до РПЦ щодо автокефалії", - вказує єпископ. Він очікує реальної дискусії про всі ризики проголошення автокефалії.
І пропонує компромісний варіант - підняти звернення про автокефалію 1991 року від УПЦ ще на чолі з митрополитом Філаретом.
В 1991 році собор ще єдиної УПЦ на чолі з Філаретом звертався до РПЦ з проханням надати автокефалію. Під тим зверненням стоїть підпис тоді ще молодого єпископа Чернівецького Онуфрія.
Щоправда, тоді Москва автокефалії не дала, а самого Філарета невдовзі усунули з керівництва.
Співрозмовник ВВС News Україна визнає, що Кирило швидше за все не дасть автокефалію, але спробувати варто.
Інакше самопроголошення може призвести до невизнання цього кроку усіма помісними церквами.
У будь-якому разі, на зібранні налаштовані обговорити можливість "унезалежнення" УПЦ й початок руху від Москви.
Частина західноукраїнських єпархій вже давно говорили про такий шлях, відкрито про це перед зібранням оголосили навіть у східній Сумській єпархії, яка сильно постраждала від вторгнення.
"Підтримую необхідність відокремлення від Руської Православної Церкви та Московського Патріархату шляхом набуття Українською Православною Церквою канонічної автокефалії", - саме за такий шлях проголосували 65% кліриків єпархії. Таку позицію єпархія і митрополит Сумський і Охтирський Євлогій буде обстоювати на зібранні 27 травня.
На противагу таким єпархіям, як Сумська, багато владик вже виступили проти автокефалії. Зокрема, Запорізька єпархія різко засудила будь-які рухи у бік автокефалії. Митрополит Лука на зборах 23 травня мав дуже палкий виступ із засудженням цих ініціатив.
Я не знаю, що таке "русский мир" - митрополит УПЦ МП Лука про причини війни та стосунки з Москвою. "Якщо ж говорити безпосередньо про результати набуття УПЦ автокефалії, то вони не обіцяють для нашої церкви нічого доброго", - підсумував Лука. Варіант залишити все так, як є зараз, на зібранні єпархії підтримали 75% учасників, а шлях до автокефалії - тільки 8%.
Це зібрання стане першим майданчиком, де прихильники і противники автокефалії в УПЦ зійдуться у дебатах не в інтернет-пабліках, а у відкритій дискусії. І предстоятель це стимулює.
У розмові з ВВС News Україна речник УПЦ митрополит Климент утримується від будь-яких прогнозів щодо результатів зібрання.
Він називає цю подію "майданчиком, де кожен зможе обмінятись своїми поглядами, чим сьогодні живе церква, які перспективи її розвитку".
Він очікує дискусії представників різних поглядів - і на захист автокефалії, і проти. Сам він щодо автокефалії висловлюється обережно - "треба робити все, щоб церква звершувала свою місію. Сам факт автокефалії чи ні - це не мета буття церкви".
Владик Климент очікує, що врешті 27 травня церква дійде до спільного бачення, як чинити далі. А чия думка візьме гору - прогнозувати не береться. "Я не можу сказати, які думки будуть переважати. Якогось скрінінгу думок не проводили", - додає він. І окремо наголошує - зараз на непідконтрольних Україні територіях є 14 єпархій УПЦ, їх на зібранні не буде, але їхню думку стратегічно треба теж враховувати.
"Їх просто проігнорувати і (швидко зібрати собор - Ред.) - не можна", - відповів митрополит Климент на питання, чи варто чекати швидкого проведення собору за результатами зібрання.
Співрозмовник ВВС News Україна серед впливових ієрархів УПЦ визнає, що війна з кожним днем все більше вимагає реакції церкви. І просто лишати все так, як є, не можна.
Він каже, що настрій "тривожний", адже чимало священників сподіваються на позитивні зрушення у питанні відходу від Москви.
Найболючіше їм зараз "потерпати від бандитів ПЦУ, які захоплюють храми" під приводом підпорядкування їх Москві. Саме так в УПЦ МП воліють називати переходи громад за участі більшості учасників її зборів.
Співрозмовник ВВС News Україна очікує від зібрання визначення чіткого вектору руху церкви, проте конкретних рішень точно не буде.
"В будь-якому разі я проти самопроголошення автокефалії. В ідеалі було б добре, щоб влаштувало всіх - звернення до РПЦ щодо автокефалії", - вказує єпископ. Він очікує реальної дискусії про всі ризики проголошення автокефалії.
І пропонує компромісний варіант - підняти звернення про автокефалію 1991 року від УПЦ ще на чолі з митрополитом Філаретом.
В 1991 році собор ще єдиної УПЦ на чолі з Філаретом звертався до РПЦ з проханням надати автокефалію. Під тим зверненням стоїть підпис тоді ще молодого єпископа Чернівецького Онуфрія.
Щоправда, тоді Москва автокефалії не дала, а самого Філарета невдовзі усунули з керівництва.
Співрозмовник ВВС News Україна визнає, що Кирило швидше за все не дасть автокефалію, але спробувати варто.
Інакше самопроголошення може призвести до невизнання цього кроку усіма помісними церквами.
Інший варіант, який обговорюють в УПЦ, - діалог про потенційне об'єднання з ПЦУ, яка визнана Вселенським патріархом. Але владика наполягає, що до діалогу з ПЦУ абсолютна більшість єпископів УПЦ МП не готова.
Вселенський патріархат визнає в Україні Православну церкву України, а УПЦ МП - ні
"Хоча на якісь розмови з Варфоломієм я готовий, хоч і представником бути на переговорах", - розмірковує співрозмовник.
Він передбачає, що на зібранні буде доповідь керівника, аргументи за та проти руху до автокефалії, а потім жваві дискусії. А за її результатами вже могли б зібрати собор для ухвалення офіційного рішення.
Хоча він повністю не виключає великого сюрпризу - проголошення цього зібрання собором, а відтак і ухвалення рішення.
Речник ПЦУ архієпископ Зоря у розмові з ВВС News Україна розповів про скептичне ставлення щодо результативності зібрання.
Він чекає на розпливчасте рішення, яке пропонуватиме "щось і колись" вирішити у майбутньому.
"Єдине реалістичне рішення зараз - діалог з ПЦУ щодо єднання. Але в УПЦ МП до цього не готові", - вказує архієпископ Зоря.
- Зараз, каже він, жодної комунікації з цього приводу між ПЦУ та УПЦ МП немає.
Найпростіше рішення - зближення УПЦ та ПЦУ. Але градус несприйняття автокефальної церкви в УПЦ МП дуже великий.
Професор Стокгольмської школи теології, архімандрит Кирило Говорун, бачить два головних сценарії, чим закінчиться зібрання. Перший - "пшиком" - люди випустять пару, поговорять, але підтримки руху від Москви не буде. Другий сценарій - початок руху до "унезалежнення".
"Кожна група впливу сподівається на своє. Умовна група митрополита Антонія сподівається на пшик, а прихильники автокефалії, як митрополит Сумський, сподіваються на реальне рішення у бік автокефалії", - вказує Говорун.
Він вважає, що до самої зустрічі ніхто не знає, хто переможе і яке буде рішення.
"Це дійсно буде таке зібрання, яке не запрограмоване заздалегідь, рішення будуть ухвалювати саме там. Там буде місце для дискусій", - вказує Говорун.
Він вважає, що Онуфрій зараз в принципі не заперечує проти руху до автокефалії і може обрати цей сценарій, якщо побачить, що більшість у церкві цей шлях підтримує. Але і рух до незалежності від Москви може бути кількома напрямками.
"Один варіант руху - просити незалежність у Москви, розуміючи, що та її не дасть. Тоді це знову буде новий пшик - ми просили, нам не дали", - каже Говорун.
Інший варіант руху від Москви - і на цьому теж можуть наполягати - проголошення незалежності УПЦ МП попри позицію Москви. "Це шлях митрополита Філарета 90-х і створення УПЦ КП", - додає Говорун. Він вважає, що самопроголошену незалежність не визнають інші церкви. "Але це дасть УПЦ МП певну суб'єктність, щоб вступити у переговори з ПЦУ щодо формули об'єднання", - вважає Говорун.
Вселенський патріарх Варфоломій вже визнав в Україні помісну автокефальну церкву - ПЦУ. Тому, як вказує Говорун, УПЦ МП він як структуру не визнає, хіба що може бути модератором переговорів між нею та ПЦУ.
Релігієзнавець Андрій Смирнов у розмові з ВВС припустив, що зібрання УПЦ МП у Феофанії висловить підтримку ідеї "канонічної" автокефалії.
"Враховуючи відцентрові тенденції серед духовенства і мирян, згодом собор єпископів може звернутися до предстоятелів усіх помісних православних церков із проханням надати автокефальний статус УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм", - каже Смирнов.
Такий сценарій не виключає співрозмовник в УПЦ, хоча й визнає його складність. Кирило Говорун не вірить у дієвість такого звернення, адже вважає, що предстоятелі інших церков можуть бути тільки посередниками у перемовинах УПЦ та ПЦУ.
Традиційно такі важливі зібрання проводились не у Феофанії, а у Києво-Печерській лаврі, там провідні ролі відіграють її настоятель митрополит Павло та керуючий справами УПЦ митрополит Антоній. Це крило в УПЦ оглядачі називають проросійським, і, на перший погляд, може здатись, що місце проведення - це політичне питання.
Вселенський патріархат визнає в Україні Православну церкву України, а УПЦ МП - ні
"Хоча на якісь розмови з Варфоломієм я готовий, хоч і представником бути на переговорах", - розмірковує співрозмовник.
Він передбачає, що на зібранні буде доповідь керівника, аргументи за та проти руху до автокефалії, а потім жваві дискусії. А за її результатами вже могли б зібрати собор для ухвалення офіційного рішення.
Хоча він повністю не виключає великого сюрпризу - проголошення цього зібрання собором, а відтак і ухвалення рішення.
Речник ПЦУ архієпископ Зоря у розмові з ВВС News Україна розповів про скептичне ставлення щодо результативності зібрання.
Він чекає на розпливчасте рішення, яке пропонуватиме "щось і колись" вирішити у майбутньому.
"Єдине реалістичне рішення зараз - діалог з ПЦУ щодо єднання. Але в УПЦ МП до цього не готові", - вказує архієпископ Зоря.
- Зараз, каже він, жодної комунікації з цього приводу між ПЦУ та УПЦ МП немає.
Найпростіше рішення - зближення УПЦ та ПЦУ. Але градус несприйняття автокефальної церкви в УПЦ МП дуже великий.
Професор Стокгольмської школи теології, архімандрит Кирило Говорун, бачить два головних сценарії, чим закінчиться зібрання. Перший - "пшиком" - люди випустять пару, поговорять, але підтримки руху від Москви не буде. Другий сценарій - початок руху до "унезалежнення".
"Кожна група впливу сподівається на своє. Умовна група митрополита Антонія сподівається на пшик, а прихильники автокефалії, як митрополит Сумський, сподіваються на реальне рішення у бік автокефалії", - вказує Говорун.
Він вважає, що до самої зустрічі ніхто не знає, хто переможе і яке буде рішення.
"Це дійсно буде таке зібрання, яке не запрограмоване заздалегідь, рішення будуть ухвалювати саме там. Там буде місце для дискусій", - вказує Говорун.
Він вважає, що Онуфрій зараз в принципі не заперечує проти руху до автокефалії і може обрати цей сценарій, якщо побачить, що більшість у церкві цей шлях підтримує. Але і рух до незалежності від Москви може бути кількома напрямками.
"Один варіант руху - просити незалежність у Москви, розуміючи, що та її не дасть. Тоді це знову буде новий пшик - ми просили, нам не дали", - каже Говорун.
Інший варіант руху від Москви - і на цьому теж можуть наполягати - проголошення незалежності УПЦ МП попри позицію Москви. "Це шлях митрополита Філарета 90-х і створення УПЦ КП", - додає Говорун. Він вважає, що самопроголошену незалежність не визнають інші церкви. "Але це дасть УПЦ МП певну суб'єктність, щоб вступити у переговори з ПЦУ щодо формули об'єднання", - вважає Говорун.
Вселенський патріарх Варфоломій вже визнав в Україні помісну автокефальну церкву - ПЦУ. Тому, як вказує Говорун, УПЦ МП він як структуру не визнає, хіба що може бути модератором переговорів між нею та ПЦУ.
Релігієзнавець Андрій Смирнов у розмові з ВВС припустив, що зібрання УПЦ МП у Феофанії висловить підтримку ідеї "канонічної" автокефалії.
"Враховуючи відцентрові тенденції серед духовенства і мирян, згодом собор єпископів може звернутися до предстоятелів усіх помісних православних церков із проханням надати автокефальний статус УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм", - каже Смирнов.
Такий сценарій не виключає співрозмовник в УПЦ, хоча й визнає його складність. Кирило Говорун не вірить у дієвість такого звернення, адже вважає, що предстоятелі інших церков можуть бути тільки посередниками у перемовинах УПЦ та ПЦУ.
Традиційно такі важливі зібрання проводились не у Феофанії, а у Києво-Печерській лаврі, там провідні ролі відіграють її настоятель митрополит Павло та керуючий справами УПЦ митрополит Антоній. Це крило в УПЦ оглядачі називають проросійським, і, на перший погляд, може здатись, що місце проведення - це політичне питання.
"Це чисто організаційний момент, не треба тут вбачати політику", - сказав ВВС News Україна владика Климент. З цією думкою погоджується Кирило Говорун, який радить розглядати питання безпеки зібрання, а не робити політичних висновків щодо розкладу сил в УПЦ. Саме у монастирі у Феофанії Онуфрій проводить багато часу в останні роки.
Обидва варіанти рішення - за і проти автокефалії - зараз на столі, вважає Говорун. Він припускає, що у єпархіях, де одразу припинили поминати Кирила, сильніші настрої за автокефалію. Але є єпископи, які налаштовані на єдність з РПЦ, але не факт, що духовенство і миряни підтримають. Є й чіткий поділ географічний - у різних регіонах по різному ставляться до Москви. Звісно, що 14 єпархій, які зараз під окупацією Росії, точно не наважаться підтримувати автокефалію. Це навіть фізично небезпечно для людей в Криму та на Донбасі, а зараз і на окупованій Херсонщині і частині Запорізької області.
Окрім того, різко проти автокефалії, як вказує Говорун, може виступати впливовий спонсор церкви Вадим Новинський, який вже має церковний сан протодиякона. Останніми місяцями він стабільно з'являється поруч з Онуфрієм під час найважливіших церковних подій.
Віталій Червоненко
BBC News Україна
Обидва варіанти рішення - за і проти автокефалії - зараз на столі, вважає Говорун. Він припускає, що у єпархіях, де одразу припинили поминати Кирила, сильніші настрої за автокефалію. Але є єпископи, які налаштовані на єдність з РПЦ, але не факт, що духовенство і миряни підтримають. Є й чіткий поділ географічний - у різних регіонах по різному ставляться до Москви. Звісно, що 14 єпархій, які зараз під окупацією Росії, точно не наважаться підтримувати автокефалію. Це навіть фізично небезпечно для людей в Криму та на Донбасі, а зараз і на окупованій Херсонщині і частині Запорізької області.
Окрім того, різко проти автокефалії, як вказує Говорун, може виступати впливовий спонсор церкви Вадим Новинський, який вже має церковний сан протодиякона. Останніми місяцями він стабільно з'являється поруч з Онуфрієм під час найважливіших церковних подій.
Віталій Червоненко
BBC News Україна
Відповідь на роздуми єпископа Сільвестра
Оскільки єпископ Сільвестр підкреслив, що його стаття - це його особиста думка, однак все ж він не є просто приватною особою, і його відповідь на позицію Архієрейського Собору ПЦУ щодо діалогу може відображати більше, ніж його індивідуальні переконання, то вважаю необхідним відповісти.
Теж з власної точки зору. Але ґрунтуючись на загальній позиції.
1. Діалог краще ніж його відсутність. При митрополиті Володимирі діалог був. Тож немає жодних підстав вважати його неможливим зараз.
2. Від ПЦУ немає ультиматумів, але є публічне пояснення власної позиції. ПЦУ виступає за діалог без попередніх передумов, що означає: у нас є позиція, але ми не зобов’язуємо вас погодитися з нею ДО ТОГО, як розпочнемо діалог.
3. Те, що Сербська Церква не наробила таких нісенітниць, як РПЦ, не кидалася анафемами і не заперечувала навіть дійсності хрещення - лише підкреслює безпідставність тих перешкод, які поставила РПЦ на шляху порозуміння.
Адже всі рішення, на яких грунтуються нинішні «сумніви в канонічності ієрархії», мають СУБ‘ЄКТИВНЕ походження, з рішень РПЦ, а не об‘єктивне - як у випадку з УАПЦ формації 1921 р., де початок ієрархії відбувся через «всесоборну висвяту».
І якщо/коли зараз Москва застосує акти «канонічного примусу» щодо України - чи будуть в УПЦ МП їх вважати дійсними? Адже погрожував п. Кирил через свою канцелярію, що всіх, хто його не буде поминати, вважатиме розкольниками з відповідними наслідками. Ці погрози теж визнаються справедливими?
4. МП в Україні - назва, яка відповідає припису закону #2662, а не образа. Цілком коректна і за формою, і за змістом - навідміну від улюблених на сайтах, афілійованих з УПЦ МП, виразів «сцу», «думєнковская сєкта», тощо.
В процесі діалогу можна виробити взаємно прийнятний формат іменування. До речі, найменування УПЦ (ПЦУ), яке з Лаври оскаржували, як неправильне, суд визнав для нас цілком законним. Чи погоджуються його вживати наші опоненти на тій самій підставі - що ми так зареєстровані?
5. Вселенський Патріарх у листі на ім’я митрополита Онуфрія попереджав, що після Об‘єднавчого Собору він втратить канонічне право на титул митрополита Київського. Тож було би дивно, якби ПЦУ іменувала його цим титулом. Але «Орестом Березовським», навідміну знову ж таки від звичайного іменування нашого Предстоятеля на сайтах, афілійованих з УПЦ МП «Сергій Думенко», - очільника цього релігійного об‘єднання ніхто не називає.
Звичайна практика - погоджуватися із самоназвою партнера по діалогу в спільних документах, зберігаючи за собою право не визнавати канонічних наслідків такої назви. Адже найменування, наприклад, «єпископ» щодо лютеранського релігійного діяча не означає, що він визнається єпископом в православному канонічному значенні, але лише те, що лютерани визнають його своїм єпископом, а відповідно ми сприймаємо його як єпископа серед лютеран, а не як рядового вірянина.
6. Щодо риторики «захоплення». Тут утримаюсь від детальних коментарів, а лише зазначу, що питання прийнятного для обох сторін механізму зміни юрисдикції громадою має бути темою діалогу.
Якщо односторонній (чи де-факто односторонній, бо зараз не чув, щоби якісь громади йшли від ПЦУ в МП) «мораторій» буде ПЕРЕДУМОВОЮ для початку діалогу, то це суперечитиме вихідній точці: діалог повинен початися без попередніх умов чи виконання попередніх вимог.
7. Щодо «невтручання політиків». А як бути з тим, коли політик прийняв сан, не полишивши політики? Такий політик входить в коло тих, хто не має втручатися? Очевидно, що публічні політики не повинні виступати ключовим рушієм діалогу. Але якщо питання, які виникатимуть в діалозі, передбачатимуть дії з боку держави чи внесення змін до законів парламентом - чи можливо апріорі виключати з діалогу тих, від кого будуть очікувати рішень?
8. Зрозумілим є вживання єпископом Сільвестром посилання на авторитет Албанського Архієпископа. Але ми зі свого боку можемо в дискусії посилатися на авторитет чотирьох Предстоятелів, два з яких - найстарші в Диптиху. Чи вони менш освічені в канонах та богослів‘ї?
Оскільки єпископ Сільвестр підкреслив, що його стаття - це його особиста думка, однак все ж він не є просто приватною особою, і його відповідь на позицію Архієрейського Собору ПЦУ щодо діалогу може відображати більше, ніж його індивідуальні переконання, то вважаю необхідним відповісти.
Теж з власної точки зору. Але ґрунтуючись на загальній позиції.
1. Діалог краще ніж його відсутність. При митрополиті Володимирі діалог був. Тож немає жодних підстав вважати його неможливим зараз.
2. Від ПЦУ немає ультиматумів, але є публічне пояснення власної позиції. ПЦУ виступає за діалог без попередніх передумов, що означає: у нас є позиція, але ми не зобов’язуємо вас погодитися з нею ДО ТОГО, як розпочнемо діалог.
3. Те, що Сербська Церква не наробила таких нісенітниць, як РПЦ, не кидалася анафемами і не заперечувала навіть дійсності хрещення - лише підкреслює безпідставність тих перешкод, які поставила РПЦ на шляху порозуміння.
Адже всі рішення, на яких грунтуються нинішні «сумніви в канонічності ієрархії», мають СУБ‘ЄКТИВНЕ походження, з рішень РПЦ, а не об‘єктивне - як у випадку з УАПЦ формації 1921 р., де початок ієрархії відбувся через «всесоборну висвяту».
І якщо/коли зараз Москва застосує акти «канонічного примусу» щодо України - чи будуть в УПЦ МП їх вважати дійсними? Адже погрожував п. Кирил через свою канцелярію, що всіх, хто його не буде поминати, вважатиме розкольниками з відповідними наслідками. Ці погрози теж визнаються справедливими?
4. МП в Україні - назва, яка відповідає припису закону #2662, а не образа. Цілком коректна і за формою, і за змістом - навідміну від улюблених на сайтах, афілійованих з УПЦ МП, виразів «сцу», «думєнковская сєкта», тощо.
В процесі діалогу можна виробити взаємно прийнятний формат іменування. До речі, найменування УПЦ (ПЦУ), яке з Лаври оскаржували, як неправильне, суд визнав для нас цілком законним. Чи погоджуються його вживати наші опоненти на тій самій підставі - що ми так зареєстровані?
5. Вселенський Патріарх у листі на ім’я митрополита Онуфрія попереджав, що після Об‘єднавчого Собору він втратить канонічне право на титул митрополита Київського. Тож було би дивно, якби ПЦУ іменувала його цим титулом. Але «Орестом Березовським», навідміну знову ж таки від звичайного іменування нашого Предстоятеля на сайтах, афілійованих з УПЦ МП «Сергій Думенко», - очільника цього релігійного об‘єднання ніхто не називає.
Звичайна практика - погоджуватися із самоназвою партнера по діалогу в спільних документах, зберігаючи за собою право не визнавати канонічних наслідків такої назви. Адже найменування, наприклад, «єпископ» щодо лютеранського релігійного діяча не означає, що він визнається єпископом в православному канонічному значенні, але лише те, що лютерани визнають його своїм єпископом, а відповідно ми сприймаємо його як єпископа серед лютеран, а не як рядового вірянина.
6. Щодо риторики «захоплення». Тут утримаюсь від детальних коментарів, а лише зазначу, що питання прийнятного для обох сторін механізму зміни юрисдикції громадою має бути темою діалогу.
Якщо односторонній (чи де-факто односторонній, бо зараз не чув, щоби якісь громади йшли від ПЦУ в МП) «мораторій» буде ПЕРЕДУМОВОЮ для початку діалогу, то це суперечитиме вихідній точці: діалог повинен початися без попередніх умов чи виконання попередніх вимог.
7. Щодо «невтручання політиків». А як бути з тим, коли політик прийняв сан, не полишивши політики? Такий політик входить в коло тих, хто не має втручатися? Очевидно, що публічні політики не повинні виступати ключовим рушієм діалогу. Але якщо питання, які виникатимуть в діалозі, передбачатимуть дії з боку держави чи внесення змін до законів парламентом - чи можливо апріорі виключати з діалогу тих, від кого будуть очікувати рішень?
8. Зрозумілим є вживання єпископом Сільвестром посилання на авторитет Албанського Архієпископа. Але ми зі свого боку можемо в дискусії посилатися на авторитет чотирьох Предстоятелів, два з яких - найстарші в Диптиху. Чи вони менш освічені в канонах та богослів‘ї?
Отже, підсумовуючи: якщо УПЦ (МПвУ) зможе ухвалити рішення про діалог з ПЦУ без передумов, ультиматумів чи інших завідомо неприйнятних конструкцій (на кшталт колишньої «комісії з прийому покаяння від розкольників»), то це буде справді реальний крок у вірному, і головне - церковному напрямку.
(с) Євстратій Зоря
(с) Євстратій Зоря
ЗВЕРНЕННЯ ДУХОВЕНСТВА ДО ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА ОНУФРІЯ З НАГОДИ ПРОВЕДЕННЯ ЗІБРАННЯ ЗА УЧАСТЮ ЄПИСКОПІВ, СВЯЩЕННИКІВ, МОНАХІВ ТА МИРЯН
Христос воскрес!
Ваше Блаженство!
Священний Синод Української Православної Церкви у своєму Зверненні позитивно оцінив можливість ґрунтовного та всебічного обговорення будь-яких питань церковного життя, зокрема і питань, що стосуються майбутнього Церкви. Соборна природа Православної Церкви проявляється й у висловленні позиції священнослужителів й усіх вірних Церкви Христової щодо канонічного устрою УПЦ.
Заявлене Священним Синодом зібрання за участю єпископів, священників, монахів та мирян повинне обговорити проблеми церковного життя, що виникли внаслідок війни і які турбують усіх вірян УПЦ.
У цьому зв’язку хочемо донести до Вас свої пропозиції щодо питань, які за-плановано обговорити на зібранні.
1. Оскільки патріарх Кирил не засуджує російську військову агресію проти суверенного народу України, а, навпаки, у своїх висловлюваннях і діях підбурює до неї, виправдовує воєнні злочини російських збройних сил, які чинять геноцид українського народу, жодним чином не проявляє себе істинним пастирем, піклувальником про долю своєї пастви в Україні, констатувати, що патріарх московський остаточно втратив право називатися духовним батьком для вірян Української Православної Церкви. Бо сказано: «Котрий із вас, батьків, коли син проси-тиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку? Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона?» (Лк. 11:11-12).
2. Підтримка і оправдання розв’язаної Росією війни єпископатом і духовен-ством РПЦ, які не лише оправдовують, а й схвалюють людиноненависницькі плани військового злочинця путіна і воєнні дії російської армії в Україні, ще раз підтверджує те, що агресивна ідеологія «русского мира», що заперечує навіть існування українського народу, стала усвідомленою позицією Московської патріархії: «… люди ж темряву полюбили більше як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ін. 3:19). Тому важливим завданням зібрання повинна стати канонічно-богословська та морально-етична оцінка висловлювань і дій патріарха, єпископату і духовенс-тва РПЦ, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ненависті та випра-вдання воєнних злочинів. Бо сказано: «Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1Ін. 2:11).
3. Питання зміни канонічного устрою Української Православної Церкви не можуть розглядатися без участі усього світового Православ’я. На жаль, через де-структивну діяльність Московської патріархії, Церква стоїть перед очевидною загрозою ізоляції. Тому нагальним питанням є відновлення євхаристичного спілкування з тими Помісними Церквами, з якими воно було припинене раніше.
4. Усвідомлюючи загрозу, яка постала перед Україною загалом та перед її боголюбивим народом і Українською Православною Церквою зокрема, вважаємо за недоцільне і злочинне подальше перебування в адміністративному підпорядкуванні Московському патріархату, як організації, що проміняла вічні істини Христа на сьогочасну і примарну вигоду світу цього. Тому надзвичайно важливим є прийняття соборного рішення про вихід Української Православної Церкви зі струк-тури РПЦ і, відповідно, припинення участі єпископату і духовенства УПЦ у роботі Соборів, Синоду, інших структурних підрозділів, комісій і груп РПЦ.
5. У якості першочергового рішення, враховуючи скасування Святим і Священним Синодом Вселенського Патріархату Патріаршої та Синодальної Грамоти від 1686 року (11.10.2018 р.), підтвердити канонічну залежність Київської Митрополії від Константинопольського Патріархату. Цей крок є важливим для того, щоб Українська Православна Церква не опинилася в канонічній ізоляції й зосередилась на узгодженні шляхів виходу зі спровокованої Московською патріархією кризи.
Христос воскрес!
Ваше Блаженство!
Священний Синод Української Православної Церкви у своєму Зверненні позитивно оцінив можливість ґрунтовного та всебічного обговорення будь-яких питань церковного життя, зокрема і питань, що стосуються майбутнього Церкви. Соборна природа Православної Церкви проявляється й у висловленні позиції священнослужителів й усіх вірних Церкви Христової щодо канонічного устрою УПЦ.
Заявлене Священним Синодом зібрання за участю єпископів, священників, монахів та мирян повинне обговорити проблеми церковного життя, що виникли внаслідок війни і які турбують усіх вірян УПЦ.
У цьому зв’язку хочемо донести до Вас свої пропозиції щодо питань, які за-плановано обговорити на зібранні.
1. Оскільки патріарх Кирил не засуджує російську військову агресію проти суверенного народу України, а, навпаки, у своїх висловлюваннях і діях підбурює до неї, виправдовує воєнні злочини російських збройних сил, які чинять геноцид українського народу, жодним чином не проявляє себе істинним пастирем, піклувальником про долю своєї пастви в Україні, констатувати, що патріарх московський остаточно втратив право називатися духовним батьком для вірян Української Православної Церкви. Бо сказано: «Котрий із вас, батьків, коли син проси-тиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку? Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона?» (Лк. 11:11-12).
2. Підтримка і оправдання розв’язаної Росією війни єпископатом і духовен-ством РПЦ, які не лише оправдовують, а й схвалюють людиноненависницькі плани військового злочинця путіна і воєнні дії російської армії в Україні, ще раз підтверджує те, що агресивна ідеологія «русского мира», що заперечує навіть існування українського народу, стала усвідомленою позицією Московської патріархії: «… люди ж темряву полюбили більше як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ін. 3:19). Тому важливим завданням зібрання повинна стати канонічно-богословська та морально-етична оцінка висловлювань і дій патріарха, єпископату і духовенс-тва РПЦ, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ненависті та випра-вдання воєнних злочинів. Бо сказано: «Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1Ін. 2:11).
3. Питання зміни канонічного устрою Української Православної Церкви не можуть розглядатися без участі усього світового Православ’я. На жаль, через де-структивну діяльність Московської патріархії, Церква стоїть перед очевидною загрозою ізоляції. Тому нагальним питанням є відновлення євхаристичного спілкування з тими Помісними Церквами, з якими воно було припинене раніше.
4. Усвідомлюючи загрозу, яка постала перед Україною загалом та перед її боголюбивим народом і Українською Православною Церквою зокрема, вважаємо за недоцільне і злочинне подальше перебування в адміністративному підпорядкуванні Московському патріархату, як організації, що проміняла вічні істини Христа на сьогочасну і примарну вигоду світу цього. Тому надзвичайно важливим є прийняття соборного рішення про вихід Української Православної Церкви зі струк-тури РПЦ і, відповідно, припинення участі єпископату і духовенства УПЦ у роботі Соборів, Синоду, інших структурних підрозділів, комісій і груп РПЦ.
5. У якості першочергового рішення, враховуючи скасування Святим і Священним Синодом Вселенського Патріархату Патріаршої та Синодальної Грамоти від 1686 року (11.10.2018 р.), підтвердити канонічну залежність Київської Митрополії від Константинопольського Патріархату. Цей крок є важливим для того, щоб Українська Православна Церква не опинилася в канонічній ізоляції й зосередилась на узгодженні шляхів виходу зі спровокованої Московською патріархією кризи.