А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?

(Неупереджений погляд упередженої особи)

Зазначу наперед: я – особа упереджена, оскільки є кліриком УПЦ. Наскільки неупереджений мій погляд, судити читачеві.

А мова піде про повну незалежність і самостійність УПЦ, як це представлено в Статуті про управління. До речі, що таке статут, я знаю. Але статут ПРО щось – це такий собі юридичний нонсенс: статут є нормотворчим документом організації; у ньому говориться про її структуру і механізми функціонування, а не лише про управління нею.

Отже, як свідчить практика (і підказує довідник з ділової української мови), постанова як спільна ухвала повинна складатися, принаймні, з двох частин – констатувальної та ухвалювальної (розпорядчої). У першій частині дається оцінка ситуації, що спонукала до прийняття відповідного рішення, зазначаються причини прийняття ухвали, а також (якщо у цьому є потреба) дається посилання на конкретний правовий акт вищої інстанції. У частині ухвалення подається перелік запропонованих заходів, за необхідності визначаються виконавець і термін виконання. Іноді цей порядок може трохи змінюватися: у кожному пункті ухвали може бути присутня констатувальна частина – опис обставин, які спонукали до прийняття саме цього рішення. Однак, яку б форму не використали у постанові, розпорядча частина повинна бути чіткою і зрозумілою: що потрібно зробити!

Тож спробуємо проаналізувати Постанову Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року, виходячи саме з визначеної вище позиції. Точніше, не всю Постанову, а лише той її пункт, що стосується внесення змін до Статуту про управління Української Православної Церкви.

Заздалегідь зазначу, що ухвала колегіального органу, яким є Собор, підписується щонайменше головою і секретарем. У відкритому доступі такого документа я не знайшов, тому скористаємося текстом Постанови, який був оприлюднений на офіційному сайті УПЦ (https://news.church.ua/2022/05/27/postanova-soboru-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-27-travnya-2022-roku/).

Більшість вірян не були учасниками Собору і не можуть свідчити як очевидці про ті баталії навколо питання про статус Церкви, які розгорталися біля мікрофону. Подейкують, що прихильники «єдінонєдєлімості» на чолі з відомим «козацьким» митрополитом мало не захопили трибуну, не даючи можливості опонентам висловити свою позицію. А «протодиякон всія України» ледь не після кожного виступу зривався зі свого насидженого місця серед білих клобуків (ну чим тобі не папський легат), щоб уставити своє слово, а то й пригримнути на непокірних владик. Проте Предстоятель проявив твердість, і рішення прийняли.

Читаємо:
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.

Тут варто зробити невелику ремарку: щоб там не обговорювалося на форумі чи в кулуарах, які б пропозиції не вносилися протягом дискусії – у правовому відношенні силу має лише прикінцевий документ. У нашому випадку – Постанова Собору. Лише те, що написано в цьому документі, є справжнім рішенням Церкви і ніхто, одноосібно чи групою, не має повноважень до нього щось внести.

Тож глянемо прискіпливіше на ухвалені зміни і доповнення.

Отже, «старий» Статут говорить: Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Тобто, здавалося б, що ще можна додати, щоб оголосити повну самостійність і незалежність УПЦ. Мабуть, додати слово «повністю». Іронізую. Повна незалежність і самостійність є в автокефальної Церкви. Тому (і це, вважаю, логічно) потрібно було внести до Статуту таке положення, якщо хотіли засвідчити повну незалежність. Чи внесли?

Згідно зі «старим» Статутом (Собор проходив під час дії саме «старого» Статуту), Cобор ухвалює Статут, а також вносить до нього доповнення та зміни. Хвилинку: лише Собор наділений повноваженнями схвалити Статут і внести до нього зміни.

Постає питання: Які зміни прийняв Собор? Які доповнення пропонувалися? Які були прийняті? Які відхилені? У якій редакції були прийняті ці доповнення? Запитання залишаються без відповідей, оскільки Постанова Собору не називає жодної з правок чи доповнень. Тоді виникає запитання: Якщо у постанові Собору немає прийнятих правок, то хто ці правки буде формулювати і вносити у Статут? Точніше, хто ще, крім Собору, може одноосібно взяти на себе такі повноваження? Хто буде вирішувати, що саме оцю чи іншу фразу потрібно змінити, вилучити або додати? І чи потрібно буде збирати ще один Собор, щоб ці правки схвалити?

Не знаю, хто погано спрацював у цій ситуації: чи відповідальні за підготовку, чи секретаріат Собору. Але, щоб правильно сформулювати пункт Постанови, можна було б скористатися уже наявним досвідом. За прикладом далеко ходити не треба. Достатньо взяти будь-який Закон України про внесення змін і доповнень до вже діючих законів. Важко не помітити, як вносяться зміни (взято для прикладу):
1) статтю 23 доповнити частиною третьою такого змісту: …;
2) текст статті 29 викласти в такій редакції: …;
3) у статті 36 частину першу доповнити пунктами такого змісту: …;
4) у частині першій статті 43 абзац четвертий виключити…

Чітко і для всіх зрозуміло! А тепер ще раз пробіжимося з лупою по пункту 4 постанови Собору. Що доповнили у «новому» Статуті? Який текст виклали в новій редакції? Які слова чи абзац виключили з тексту? Врешті, як змінився текст Статуту після його затвердження Собором? Чи, можливо, делегати проголосували за зміни, не маючи їх? Тобто, ви проголосуйте за загальну фразу про «зміни та доповнення, що свідчать…», а ми там напишемо, що самі захочемо. Виходить якось отак…

Можна, звичайно, передбачити заперечення, що голосували за вилучення з тесту Статуту згадки про РПЦ і патріарха. Однак, такі формулювання потрібно було викласти в новій редакції. Якій? Де у Постанові можна їх прочитати? Та й про вилучення згадки у документі не йдеться.

І, як наслідок, маємо те, що вже протягом такого тривалого часу «новий» Статут офіційно не опублікували. І навіть той варіант, що «бігає» зараз по Інтернету, офіційно не визнається і не оприлюднюється. Усе логічно, адже нової редакції Статуту про управління Української Православної Церкви НЕ ІСНУЄ! Його НЕ ПРИЙМАЛИ на Соборі! Жодних змін до нього НЕ ВНЕСЛИ! Абсурдно вимагати те, чого немає… Тому, оскільки новий Статут прийнято не було, УПЦ керується старим Статутом, який визначає її як частину РПЦ. От такі-то справи, малята (майже за дідом Панасом з «Вечірньої казки»)!

У цьому руслі (коли УПЦ фактично і юридично залишається в орбіті РПЦ), чи може нас дивувати відсутність реакції керівництва на прояви колабораціонізму, прямий перехід єпархій під «святєйшую руку», поминання патріарха на богослужінні і таке інше?

Показовою у цьому плані є лист Предстоятеля УПЦ до Голови ДЕСС. У ньому, зокрема, зазначається, що на Соборі до
Статуту були внесенні такі доповнення та зміни:
- постанови Соборів РПЦ не є підставою для діяльності Собору єпископів УПЦ;
- Митрополит Київський і всієї України припинив членство у Священному Синоді РПЦ;
- Предстоятель УПЦ пожиттєво обирається єпископатом УПЦ без подальшого благословення;
- вилучено пункт про поминання за богослужінням у храмах та монастирях УПЦ імені Патріарха Московського і всієї Русі.

Не треба далеко ходити, щоб перевірити, чи справді у Постанові Собору є ці пункти. А якщо їх там немає, то вони не прийняті! Як говорив Ходжа Насреддін: Скільки не говори «халва» – у роті солодше не стане.

Показовою в цьому плані є реакція моспатріархії. Мовчанка, ігнорування, «якоже не быша». Ба більше! Чулися голоси чільних представників, що нічого не сталося, усе залишилося, як було. Може, дивлячись на це, нам варто було схаменутися, покумекати, чи все ми правильно робимо?

Як це могло статися? – запитає обиватель. Напевно, Секретаріат Собору виявився недосвідченим у цьому плані: не знають і не вміють створювати підсумкові документи форумів такого штибу. Або цей пункт прийнятий, як заклик до дії у найближчій перспективі. Тоді логічним було б рішення Священного Синоду щодо створення групи для підготовки і редагування можливих змін і доповнень до Статуту, затвердження таких правок на Синоді й далі на Соборі. Хотілося б вірити! Та результати останнього Синоду показують нам зовсім протилежне.

Та є ще одна причина. Не хотілося б, щоб саме вона стала найбільш вірогідною. Як говорив колись журналістам нині покійний відомий діяч однієї з одіозних партій у Верховній Раді Михайло Чечетов: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят». Не хотілося б…

Підбиваючи підсумок

Після Собору усі ми були на піднесенні: бачили, що Церква прагне змін, очищується від нашарувань «скрєпної» духовності, стає на шлях канонічної автокефалії. Одні говорили, що це перший крок, за яким підуть інші, не менш вагомі. Інші зазначали, що це рішення є вже «технічною автокефалією». Розглядалися шляхи реалізації такої незалежності в окремих діях, що притаманні автокефальній церкві: мироваріння, пасторська опіка діаспори тощо. Прогнозувалися кроки до єднання Православ’я в Україні, відновлення спілкування з іншими Церквами. Врешті, була зустріч у Софії з «Декларацією порозуміння». Перспективи, сподівання… Лише зрідка чулося: «Коли ж опублікують новий Статут? Чому й досі немає нової редакції Статуту?» Проте, це було для нас не важливим. А дарма…

«Та чи був хлопчик-то, може хлопчика-то й не було?» – висловлює сумнів один з героїв роману Максима Горького «Життя Клима Самгіна», коли починає сумніватися у словах Клима про те, що якийсь хлопчик потонув, провалившись під лід, коли катався на ковзанах. Можливо Клим просто вигадав цю дитину, оскільки знаходився у стресовому стані?
«А чи був хлопчик?» – говоримо ми, коли намагаємося висловити свій сумнів у чомусь.

А чи було рішення Собору щодо Статуту? Напевне, ніяких рішень і не було?..

Протоієрей Ігор Ковровський

Як може вчинити УПЦ, щоб дійсно довести несправедливість претензій до неї? Дуже просто.
1) опублікувати новий статут, де буде прописана автокефальний статус ПЦ. В полі православ'я не існує жодного іншого статусу, який був би "незалежний". Жодного - всі автономні і самокеровані "належать" до когось.
2) оголосити публічно вихід з усіх органів РПЦ і направити до РПЦ вимогу визнати автокефалію УПЦ, як помісної Церкви.
3) засудити захоплення єпархій УПЦ з боку РПЦ і призначити туди власних єпископів, відповідно, визнати російських єпископів там неканонічним.
4) засудити вчення "русского мира" і "богообраності Росії", яке часто фігурує в російськомовних церковних і довколацерковних виданнях, і публічно наголосити, що таке вчення є єретичним і хибним (див. про єресь "русского мира" та слова грецького експерта з канонічного права);
5) написати листи всім Предстоятелям помісних ПЦ з проханням прийняти нову церкву в спілкування;
6) запросити до примирення і взаємного визнання Константинопольський Вселенський патріархат та ПЦУ на основі формули "прощаємо і просимо прощення, визнаємо і приймаємо, без всяких передумов", а також започаткувати працюючий діалог щодо механізму возз'єднання православних конфесій в Україні

(c) Володимир Волковський

Коротко про значення сьогоднішнього рішення Конституційного суду стосовно УПЦ (aka "РПЦ в Україні").

Головне, що тут потрібно сказати - велика шана авторам закону 2018 року, який і розглядав Конституційний суд (із задоволенням затегаю одного з них - Sergey Vysotsky; повний список авторів тут: https://bit.ly/3G0cDoK).

Адже вони в критеріях підпорядкування української церкви закордонному керівному центру мудро й завбачливо прописали не лише те, що таке підпорядкування може бути передбачене статутом самої української церкви (звідти для маскування всі згадки можна прибрати, і УПЦ вже це зробила), а й те, що таке підпорядкування передбачене "у статуті (положенні) закордонної релігійної організації" (https://bit.ly/3C3DUpd).

І от хрін Онуфрій домовиться з патріархом Кирилом, щоби той прибрав зі статуту РПЦ (https://bit.ly/3VlNOJL) його десятий розділ, який має назву "Глава X. Украинская Православная Церковь" (https://bit.ly/3Vqm9av). А тут всі передбачені українським законом ознаки підпорядкування як на долоні.

Я, щоправда, не думаю, що це вже кінець цієї історії. "Святі отці" (але це не точно - і перше, і друге) ще будуть намагатися доводити, що вони не винні в тому, що там про їхнє підпорядкування пишуть в Москві, а самі себе вони вважають абсолютно незалежними (гадаю, і від Господа Бога також). Але сьогодні ми зробили потужний крок до такого кінця.

Амінь, товариші.

(с) Олексій Панич

Головоломка. Питання в зал. В рішенні РНБО від 1 грудня 2022 року щодо УПЦ МП йдеться про "проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом".

Мені видається, що Статут це не той документ, який може пролити світло на "церковно-канонічний" статус. Бо в Статуті можна написати багато чого, але це не впливає на канонічний статус. Масло-масляне про "самостійність і незалежність" це не більше ніж словесний камуфляж і не має відношення до канонів. Думаю, що після розпаду СРСР в кабінетах в Чістом пєрєулкє відбулась розмова про те як "узбагоїть хахлов" і придумали ці слова про "нєзалєжную нєзалєжнасть" чи "самастійную самастійнасть". Щоб баба Пріся могла відповісти бабі Гані, що вона ходить до "незалежної" УПЦ. Бабу Ганю і Прісю написане в Статуті може цілком задовільнити, але це не "церковно-канонічний" вимір. І ті бородаті дяді з УПЦ МП це насправді дуже добре розуміють. Щодо ознак автокефальної Церкви: мироваріння, вибір єпископів, то й тут, я думаю, межа з чим в Москві готові були б погодитись доволі широка: "Варіть собі все що вважаєте за потрібне..."

Але як бути з експертизою "церковно-канонічного" звʼязку? Які критерії оцінки застосовувати?

Згідно з рішенням Синоду Константинопольського патріархату у 2018 році всі православні єпархії України повернулись в склад Константинополя і пізніше була дана автокефалія ПЦУ. Всі єпархії, які не увійшли в ПЦУ, залишились у "підвішеному стані". Відповідно до цієї логіки єпархії УПЦ МП навіть не підлягають під закон про перейменування, бо їхній центр управління знаходиться в Києві. І це Синод і глава ПЦУ. Хоч вони його й не визнають, а продовжують підпорядковуватись митр. Онуфрію, який неканонічно узурпував собі владу предстоятеля.

З точки зору УПЦ МП, поки Константинополь не пішов на той крок він був "канонічним", а після вже ніт. В РПЦ своє бачення канонічного порядку...

Одним словом, якщо в рамках самої Православної Церкви (в однині) немає спільної канонічної платформи, то як можна провести таку експертизу?

(с) Анатолій Бабинський

Сьогодні офіційний представник УПЦ відмовився надавати докази чи документи, які б засвідчили відсутність зв'язку УПЦ із центром у країні-агресорі, заявивши, що пояснень по суті не даватиме через "відвід 4 членів експертної групи". Тут цікаво, що на тих же підставах він міг би дати відвід Президенту України, Верховній Раді, Кабінету міністрів, Конституційному суду, РНБО та всім іншим суб'єктам права в Україні. З таким само успіхом. Новину про свій відвід УПЦ опублікувало на сайті, див. коментар. Отже, і я можу опублікувати список питань, які були особисто у мене до представника УПЦ і на якій я щиро сповідався на відповіді - бо раптом би сталося чудо і вони знайшли що на ці питання відповісти у плані доведення, що вони є окремою від РПЦ церквою.
І перед питаннями останнє зауваження - у самій УПЦ МП є десятки професіоналів своєї справи, які не підтримують риторику УПЦ про досягнення повної самостійності, і тут нічого вже УПЦ не поробить. Ну і в цілому враження, що УПЦ МП сама знищує кожен раз простягнуті руки для отримання хоч якогось приводу ставитися до неї прихильно, отримати докази самостійності - залишається. Це організація, яка загострена виключно на конфлікти. Зокрема, сьогодні на зауваження що Вас ми вислухали, давайте Ви вислухаєте наш меседж до Вас і запитання, а вже далі захочете відповідати чи ні, Бахов відразу заявив, що відмовляється слухати питання, які є до УПЦ. Чи треба ще якогось свідчення про те, що це російська і ворожа Україні організація, якщо її представник претендує на те, щоб його почули, а вислухати що хочуть сказати йому не хоче? Так ведуть себе виключно представники північного сусіда, серед інших я такого хамства ніколи не бачив.
Питання до УПЦ, на які вона не дала відповіді:
1.УПЦ це інша Церква, ніж РПЦ?
2.Чи має УПЦ Томос про автокефалію?
3.Чи має УПЦ хоча б Томос про автономію у межах РПЦ?
4.Які помісні церкви визнають УПЦ як Церкву, що є відмінною від РПЦ?
5.Чи існує акт УПЦ про проголошення автокефалії?
6.Чи змінився статус УПЦ в результаті рішень Собору 27 травня 2022 року?
7.Чи відмінена ставропігія патріарха Московського стосовно Корецького монастиря?
8.Які дії вчинено у відповідь на перехід чотирьох єпархій УПЦ у пряме підпорядкування РПЦ?
9.Відсутність санкцій стосовно єпархій УПЦ, які перейшли у пряме підпорядкування РПЦ в який спосіб засвідчує, що УПЦ має самостійність відносно РПЦ?
10.Канони вимагають позбавлення усіх ступенів священства єпископів, які стали колаборантами негайно внаслідок виявлення самого факту колаборації. Як невживання передбачуваних канонами санкцій свідчить про самостійність УПЦ відносно РПЦ?
11.Чи існує хоча б один протест керівництва УПЦ спрямований до патріарха Кирила проти його теорії про те, що росіяни та українці один народ, проти його теорії, що українці це субетнос російського народу подібний до поморів чи сибіряків?
12.Які помісні православні Церкви визнають УПЦ хоча б як автономну церкву у складі РПЦ?
13.Хто з предстоятелів помісних православних церков поминає митрополита Онуфрія у своєму диптиху?
14.Чи існують повідомлення від УПЦ керівництву РПЦ відносно того, що УПЦ вже більше не є частиною РПЦ, але є самостійною автокефальною церквою?
15.Чи є заява митрополита Онуфрія до керівництва РПЦ про те, що він більше не постійний член Синоду РПЦ? Чи є заява митрополита Антонія до керівництва РПЦ про те, що він більше не тимчасовий член Синоду РПЦ?
16.Яким саме актом єпископат УПЦ повідомив керівництво РПЦ про колективний вихід із складу Архієрейського собору РПЦ?
17. Чи подана апеляція до Константинопольського патріарха щодо неканонічної анексії РПЦ чотирьох єпархій УПЦ?
18.Якими є санкції проти тих єпископів та кліриків УПЦ, що поминають патріарха Кирила як свого Предстоятеля?
19.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ входила в РПЦ як її частина після 1990 року?

20.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ зверталася в 1991 році до РПЦ з проханням про надання автокефалії?
21.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому в рішеннях Харківського собору УПЦ 1992 року містяться заяви про намір досягти автокефалії у майбутньому?
22.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ перед Архієрейським собором РПЦ 2000 року і Помісним собором РПЦ 2009 року УПЦ видавала заяви про те, що відмовляється від прохання про автокефалію 1991 року і просить залишити незмінним її статус як частини РПЦ, що користується правами автономії?
23.УПЦ визнана іншими помісними церквами як частина РПЦ чи хтось із помісних церков спілкується із УПЦ як окремою від РПЦ церквою?
Звичайно, було б цікаво почути від УПЦ відповіді на ці питання сьогодні-завтра, але думаю, що відповісти їм нічого. Але і сам відвід 4 членів експертної групи на засадах, що вони критикувати УПЦ можна вважати відводом всій нашій державі починаючи від Президента, бо він говорив те саме, ну і сама хамська манера, що ми їх мали б вислухати, а вони нас ні - це теж виклик, бо таке хамство в 21 столітті терпіти від УПЦ не знаю чому ми повинні. І Бахов це ще кращий представник, йому далеко до Паші Мерседеса. Але те, що варварське хамство російського православ'я стало їх суттю це у мене суб'єктивне враження. Ну а об'єктивні оцінки будуть в експертизі, там вже безпристрастно і лише факти, факти і факти. Бо ми все таки професіонали, а навіть у найкращих представників УПЦ як показав сьогоднішній ранок професіоналізму немає ні на грам, так само як і людської культури чи християнських чеснот.
П.С. Вони, до речі, дико безграмотні навіть у заяві та новині - немає "міжнародних релігієзнавців". ))). Але нехай би навіть долучили російських експертів, що УПЦ це РПЦ навіть вони скажуть ))).

(c) Юрій Чорноморець

о. Сергій Прокопчук із Сарненської єпархії УПЦ коментує інтерв‘ю єпископа Сільвестра Стойчева:
«Сказано правильно і професійно, але багато недоговорок і невідповідностей слів з діями. Наприклад, якщо українське питання можливо вирішити лише на всеправославному рівні, то чому такий діалог не ведеться, при тому - публічно?
Цей діалог неможливий без відновлення євхаристійного спілкування. Тут теж тормозіння.
Якщо хтось боїться самостійно озвучувати питання автокефалії, добре, нехай так, обережні наші. Але чому відкрито не засудити політику рпц і кіріла і не написати публічно заяви про вихід з структур рпц? УПЦ своїми діями показує свою прихильність до тлумачення канонів в стилі рпц. Ми постійно знаходимось орієнтирах і ціннісних координатах ворожої для України і українців рпц.
Все це та інше заставляє задуматись у щирості дій керманичів і породжує обурення духовенства і вірян, суспільства і влади.
Крім того, ми вбачаєм прояви узурпації церковної влади однією особою, або групою осіб в УПЦ. Повністю порушені механізми Соборності, коли у прийнятті рішень не враховується точка зору вірян, духовенства і навіть значної кількості єпископату. Така ситуація в управлінні УПЦ провокує конфронтацію в Церкві, суспільстві і країні.
Не може бути прийнятний лише один алгоритм дій для членів УПЦ: "моліться і спасайтесь, готуємось до гонінь і мучеництва, ми істинні, а всі відступники". Це - не адекватні дії керівництва УПЦ щодо ситуації, яка склалася. Такі посили може надавати хіба ігумен монастиря своїм послушникам, а не керівництво великої і авторитетної у світовому православії УПЦ своїм вірним. Та ще під час війни.
Добре, якби ці мої слова могли сприйняти відповідальні особи митрополії, як офіційне звернення одного з членів УПЦ. Бо ж добитися і достукатися до керівництва Церкви НЕМОЖЛИВО.
За звичай, очікуєш одну відповідь - заборону...»

До речі, нагадую Бахову, на які питання хотілося б почути відповіді від нього перш, ніж буде щось говорити про експертів взагалі та про мене зокрема.
23 питання Чорноморця
1.УПЦ це інша Церква, ніж РПЦ?
2.Чи має УПЦ Томос про автокефалію?
3.Чи має УПЦ хоча б Томос про автономію у межах РПЦ?
4.Які помісні церкви визнають УПЦ як Церкву, що є відмінною від РПЦ?
5.Чи існує акт УПЦ про проголошення автокефалії?
6.Чи змінився статус УПЦ в результаті рішень Собору 27 травня 2022 року?
7.Чи відмінена ставропігія патріарха Московського стосовно Корецького монастиря?
8.Які дії вчинено у відповідь на перехід чотирьох єпархій УПЦ у пряме підпорядкування РПЦ?
9.Відсутність санкцій стосовно єпархій УПЦ, які перейшли у пряме підпорядкування РПЦ в який спосіб засвідчує, що УПЦ має самостійність відносно РПЦ?
10.Канони вимагають позбавлення усіх ступенів священства єпископів, які стали колаборантами негайно внаслідок виявлення самого факту колаборації. Як невживання передбачуваних канонами санкцій свідчить про самостійність УПЦ відносно РПЦ?
11.Чи існує хоча б один протест керівництва УПЦ спрямований до патріарха Кирила проти його теорії про те, що росіяни та українці один народ, проти його теорії, що українці це субетнос російського народу подібний до поморів чи сибіряків?
12.Які помісні православні Церкви визнають УПЦ хоча б як автономну церкву у складі РПЦ?
13.Хто з предстоятелів помісних православних церков поминає митрополита Онуфрія у своєму диптиху?
14.Чи існують повідомлення від УПЦ керівництву РПЦ відносно того, що УПЦ вже більше не є частиною РПЦ, але є самостійною автокефальною церквою?
15.Чи є заява митрополита Онуфрія до керівництва РПЦ про те, що він більше не постійний член Синоду РПЦ? Чи є заява митрополита Антонія до керівництва РПЦ про те, що він більше не тимчасовий член Синоду РПЦ?
16.Яким саме актом єпископат УПЦ повідомив керівництво РПЦ про колективний вихід із складу Архієрейського собору РПЦ?
17. Чи подана апеляція до Константинопольського патріарха щодо неканонічної анексії РПЦ чотирьох єпархій УПЦ?
18.Якими є санкції проти тих єпископів та кліриків УПЦ, що поминають патріарха Кирила як свого Предстоятеля?
19.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ входила в РПЦ як її частина після 1990 року?
20.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ зверталася в 1991 році до РПЦ з проханням про надання автокефалії?
21.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому в рішеннях Харківського собору УПЦ 1992 року містяться заяви про намір досягти автокефалії у майбутньому?
22.Якщо Грамота 1990 року була томосом про те, що УПЦ є окрема від РПЦ Церква, то чому УПЦ перед Архієрейським собором РПЦ 2000 року і Помісним собором РПЦ 2009 року УПЦ видавала заяви про те, що відмовляється від прохання про автокефалію 1991 року і просить залишити незмінним її статус як частини РПЦ, що користується правами автономії?
23.УПЦ визнана іншими помісними церквами як частина РПЦ чи хтось із помісних церков спілкується із УПЦ як окремою від РПЦ церквою?

(c) Юрій Чорноморець

Є один дуже важливий аспект у всій історії з УПЦ МП, який дещо випадає з поля зору. Прикметно, що на захист цієї структури не стає жодна християнська конфесія України. А за ці роки між нами були вибудувані доволі добрі стосунки. Між католиками, православними, протестантами. Є маса перехресних знайомств і дружби. Звісно, що є непорозуміння, але все ж... Єдина конфесія, яка завжди тримала дистанцію - УПЦ МП. Мало того, що тримала відстань, вона ще й вела себе так ніби всі є у неї в гостях. І, що головне, як гості непрошені. УПЦ МП так і не змогла прийняти факту, що Україна поліконфесійна держава і це є її благом. Вона єдина з пострадянських країн (крім балтійців) зуміла ефективно боротись з метастазами тоталітаризму. Хоч могла легко перетворитись на другу Білорусь. І релігійне розмаїття України зіграло тут важливу роль. Певна міжконфесійна "конкуренція" (те чого так не приймали в УПЦ МП), це позитивна річ, це частина нашого суспільного імунітету від сповзання назад. Якби для УПЦ МП більш дорогими були стосунки з іншими християнськими конфесіями України аніж з "русским миром", то все могло бути по іншому... І тут не справа тому, що всі конфесії у нас "націоналістичні", а УПЦ МП "духовна" (тепер улюблений наратив). Останні відео різних архімандритів з 30-річним стажем свідчать, що ця "духовність" це повна псевдорелігійна маячня... зрештою, хто бував в книжкових магазинах в храмах цієї структури впродовж цих років бачив, що свою паству в УПЦ МП накачували третьосортним сурогатом, мʼяко кажучи. В якому до того ж російського націоналізму було куди більше ніж українського в храмах інших конфесій. Хіба, що в УПЦ МП вважають (як і їх бос), що російське=духовне... Проблема, що УПЦ МП (вийнятки, звісно, що є) не зуміла і не схотіла побачити в своїх співвітчизниках християн. Це все були сектанти, розкольники і т.п.. Хоча якби вона на це зважилась, то напевне вже давно не була б МП...

(c) Анатолій Бабинський

Митрополит Запорізький і всієї Новоросії Лука: "Я - столп и утверждение истины, а вы, смерды, будьте прокляты!".
Як це розвидніти? Новий метамфетамін завезли?

почему я не верю в отделение иерархии УПЦ от РПЦ.
Просто пункты.
1)Из лавок и библиотек изъяты книги с апологиями идей "русского мира" или хотя бы пропагандой царебожия?
знаю что НЕТ.
2) Храмы в честь царя Николая II, Матроны Московской, алмирала Ушакова переосвящены в честь украинских святых ?
НЕТ
3)Хотя бы иконы царя и всевозможных святых фронтперсон "русского мира" удалены из храмов?
НЕТ...
вот и всё.
Можно сколь угодно декларировать декларации, но как Спаситель сказал, -"по делам их узнаете их"
PS
Прямая ложь будто "УПЦ это миллионы верующих". Правящая корпорация религиозной организации не тождественна "всем верующим". А идеологическая политика правящей корпорации вовсе не является выражением мнений "всех верующих".
Так что уравнивать верующих посещающих храмы УПЦ и поведение иерархии УПЦ - просто ложь.

(c) Кирилл из Петербурга

МОЛИТВЕННИК и МЕНЕДЖМЕНТ. Наблюдая за УПЦ(МП) не перестаю поражаться КАК священноначалие смогло ВСЁ разрушить так быстро и так тотально! И это при максимально благоприятных изначальных условиях, при колоссальной поддержке отовсюду:
- президент(ы)
- премьер-министр(ы)
- минкульт
- СМИ и журналисты
- политики разных уровней
- паства
- спонсоры
- финансовые потоки
- инфраструктура в количественном и качественном измерениях
- международные связи
Большинство лиц изначально были искренними симпатиками, активными сторонниками и зачастую последователями УПЦ(МП), многие находились в оппозиции к конкурентам, часто весьма категорично. Однако при ближайшем знакомстве с УПЦ(МП) из сторонников и друзей «почему-то» превращались в противников.
У священноначалия УПЦ(МП) удивительный талант превращать друзей во врагов, настраивать против себя сочувствующих, собеседников и общество.
«Наш авва» и «молитвенник» Онуфрий с командой обязательно должны войти в учебники как пример менеджера делающего ВСЁ для разрушения структуры, вверенной в управление. Едва ли не все ключевые решения неминуемо приводили к разрушению организации и к ухудшению отношения к ней. Просто беспрецедентный КПД в разрушении организации, которой управляешь. Паровоз на всех порах мчится к обрыву, а машинисты продолжают давить на газ: насмешки и надменность, хамство и «быкование» переходят в угрозы и проклятия всем – властям, обществу и… законам логики и гравитации. Всех и всё готовы обвинить и проклясть, но не способны сделать хоть какие-то выводы. Не способны понять почему, направляя паровоз к обрыву, паровоз с грохотом упадёт, а не зависнет в воздухе. Вместе с тем увеличивается и восхищение талантливым машистом, усиливается приторный поток умиления и восхищения «нашим простым, но мудрым аввой-молитвенником». Способные критически мыслить и повлиять на события молчат. Св. Григорий Богослов говорил, что молчанием предается Бог. А мне кажется, что ещё чаще молчанием предаётся здравый смысл.
Взирая на этот, мчащийся к обрыву паровоз с пассажирами, мне искренне жаль порядочных епископов, священнослужителей и верующих этой церкви – будущих или нынешних жертв машинистов-молитвенников. В отличие от последних, у них нет катапульт с парашютами.

(c) Владимир Мельник

Сербский патриарх выступает ровно по лекалам своего старшего собрата, московского. Выступая вроде бы в защиту УПЦ, он своими речами делает все ровно наоборот - способствует максимальному негативу в адрес якобы защищаемых.
Тезисы Порфирия: УПЦ - единственная и неповторимая, каноническая и святая. ПЦУ говно, "не имеет даже элементарных атрибутов церковности", да и вообще их мало, и признавших их поместных церквей тоже мало и по штукам, и по числу верующих - короче, все говно.
Зато все в УПЦ - мученики и святые, включая епископат (наверняка и Паша Мерседес и прочие подобные).
Да и вообще (тут мы дали им просраться, они все говно - а вот теперь - поговорим о любви!) - мы за мир, за "русский мир", и с нами Христос, а все, кто против - те говно.
Ну, с таким подходом не удивляйтесь, что вас самих за говно держат и как говно выметают отовсюду.
***
"Украинская Православная Церковь, как это общеизвестно, является канонической и законной Православной Церковью в Украине, а вместе с тем и крупнейшей религиозной организацией в этой стране. Она признана всеми Православными Церквами в мире, а также всеми инославными Церквами и конфессиями, в то время как неканоническую раскольническую структуру, которая, хоть и называет себя Православной Церковью Украины, не имеет даже элементарных атрибутов церковности, признают всего-навсего четыре Православные Церкви, по численности своей паствы составляющие очень малый процент от общего числа верующих в православном мире.

Конечно, если бы численная диспропорция и была в пользу неканонической структуры, то есть не в пользу Церкви канонической, то на онтологическом уровне данное обстоятельство ничего бы не изменило, ведь Церковь — это Церковь, а нелегальная парасинагога может Церковью стать лишь через покаяние и каноническую процедуру, но никак не чьим-либо росчерком пера.

Украинская Православная Церковь вовсе не одна из «воюющих сторон», а живая и действующая Церковь Божия, пребывающая в единстве веры и литургическом общении с Русской Православной Церковью и другими Православными Церквами. Войны — как справедливые, так и несправедливые — ведут государства, а не Церкви. Само по себе обращение с Церковью как с врагом чудовищно, ведь к ней принадлежат верующие с обеих сторон трагического противостояния.

Церковь — всегда за мир. Она постоянно молится о мире и делает все, что в ее силах, чтобы дружба и любовь сменили вражду и ненависть между людьми. Церковь не делит людей на «своих» и «чужих», «сограждан» и «иностранцев». Во имя Бога, Который есть Любовь, Церковь стремится объять любовью и охватить пастырской заботой о спасении души и жизни всякого, кто нуждается в братской любви и помощи.

Наилучший пример такой позиции и поведения дает нам Украинская Православная Церковь — ее Первоиерарх, Его Блаженство митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий, ее епископат, священство, монашество и верный народ. Поэтому Сербская Православная Церковь с глубокой озабоченностью, скорбью и сострадательной братской любовью взирает на терпение святых (Откр. 14:12; ср. 1:9) в Украине, на притеснения, насилие и гонения, которые нынешняя украинская власть вершит против канонической Церкви, а тем самым и против большинства собственных граждан, учитывая тот факт, что речь идет о крупнейшей религиозной общине страны.

Гонения достигли кульминации буквально в последние дни насильным изъятием храмов в пользу псевдоцерковной раскольнической структуры, пользующейся статусом своего рода «государственной Церкви» и неформальной инквизиции.

Анонсирован и грядущий пик террора, задуманный в точности по сценарию советских гонений на Церковь, — изгнание двухсот пятидесяти монахов, а также свыше сотни преподавателей и студентов теологии из Киево-Печерской лавры, духовного истока и векового центра Святой Руси, Купели Крещения восточнославянского христианства и Православия в современных Украине, России и Белоруссии.

Киево-Печерская лавра со своими святынями является не только символом и центром Православной Украины и, шире, «русского мира» (как бы ни толковали этот термин), но и неиссякающим живоносным духовным источником для всего Православия. Более того, духовное и культурное достояние Лавры — исключительно важный и всем видимый элемент не только украинского и общерусского, но и мирового культурного наследия.

В свете этих фактов решение нынешнего государственного руководства Украины об изгнании митрополита Онуфрия, монашеской братии и Духовной академии из Лавры — не что иное, как синоним ужасающего государственного террора над Церковью, а также грубейшего нарушения ее основных прав, попрания как религиозных свобод, так и свободы совести в целом.

Поведение украинского государственного руководства свидетельствует, что его подлинной и, вероятно, конечной целью является уничтожение исторической памяти и всех следов первоначального Православия на Украине в целях изменения ее кода и исторической идентичности, которую Церковь в терпении и муках созидала, сохраняя на протяжении веков, от святого князя Владимира до наших дней.

Чувствуя и зная, что единственная существующая Православная Церковь на Украине во главе с митрополитом Киевским Онуфрием с храбростью и смирением несет свой крест, с надеждой восходя на Голгофу, Христову и свою собственную, мы уверены, что Распятый и Воскресший Господь — благодаря глубокой вере, прощению и любви ко всем, включая тех, кто стали ее врагами по своему собственному выбору, — подаст Своей Церкви силы выдержать все страдания, которые ей надлежит и которые она может вынести."

(с) Алексей Плужников

Важливо пам'ятати, що те, що відбувається з Московською православною церквою зараз в жодному разі не може трактуватись як порушення прав вірян чи гоніння на церкву з правозахисної точки зору. Немає жодної дискримінації цієї церкви чи вірян.

Московську церкву позбавляють привілеїв, якими вона користувалась попередні 30 років, використовуючи державну власність та свій статус для особистої вигоди та впливу на політику.

Ніхто не забороняє московським попам будувати свої нові храми і проводити там богослужіння. Так само, як це роблять всі протестантські церкви, які ніколи не отримували від уряду приміщень для відкриття храмів.

Це повідомлення дуже важливо транслювати на західну аудиторію, де проросійське лоббі розганяє тему утисків християн владою.

(с) Олександр Равчев