Forwarded from Cyril Hovorun
У возникшего вокруг Лавры кризиса много имен. Одно из главных - митрополит Онуфрий. Он харизматическая фигура, но именно его харизматичность по сути заменила в УПЦ и соборность, и каноничность. Когда хочет, он дает народу высказаться и повлиять на решения этой церкви. Тогда становится возможным «собор» в Феофании, который в строгом смысле не был собором, а некоей формой соборности, которая была ситуативно установлена митрополитом Онуфрием. Он дал ход соборности настолько и в той форме, в которой сам посчитал нужным. Что уже противоречит идее соборности. Каноничным в УПЦ принято считать то, что таковым считает он. Например, он решил принять неканоничное решение о разрыве отношений с Константинополем et al., и все приняли это как нечто каноничное. Он принимает решения на основе собственных ощущений, которые считает вдохновением. А его упрямство многие считают стоянием в истине. В результате незыблемыми кажутся позиции митр. Павла, несмотря на то, что вся церковь, уже, кажется, кричит о его неадекватности (хотя крик этот больше утробный, не выходящий за пределы внутренних дискуссий). Но митр. Онуфрий так не считает, и церковь продолжает кричать. Митр. Павел сейчас главный спикер от УПЦ и продолжает в этом качестве разрушать остатки ее авторитета, потому что так решил митр. Онуфрий и никто другой.
В истории Церкви всегда был антагонизм между харизмой и порядком. Все ее институты: соборность, каноны и т.д., были созданы, чтобы установить между ними баланс. Митр. Онуфрий этот баланс серьезно пошатнул. И стал, на мой взгляд, одной из главных причин кризиса в и вокруг УПЦ.
Кстати, митр. Онуфрий одним из первых покинул Лавру, не дав ни семинарии с академией, ни лаврской братии инструкций как действовать. Чем-то это напоминает историю про наемника, который оставляет свои овцы.
В истории Церкви всегда был антагонизм между харизмой и порядком. Все ее институты: соборность, каноны и т.д., были созданы, чтобы установить между ними баланс. Митр. Онуфрий этот баланс серьезно пошатнул. И стал, на мой взгляд, одной из главных причин кризиса в и вокруг УПЦ.
Кстати, митр. Онуфрий одним из первых покинул Лавру, не дав ни семинарии с академией, ни лаврской братии инструкций как действовать. Чем-то это напоминает историю про наемника, который оставляет свои овцы.
Нагадаю, що ці питання були офіційно надіслано кожному єпископу УПЦ МП. Не відповів не один.
Пора нести відповідальність.
Сьогодні є 10 питань до керівництва УПЦ. Чітка та задокументована відповідь на них моментально б зняла напруження у суспільстві на у відносинах держави та церкви.
1. Який статус має Українська Православна Церква на цей час? Вона визнає себе повністю автокефальною, автономною чи самокерованою частиною у складі якоїсь Помісної Православної Церкви? Просимо офіційно розтлумачити це, оскільки іншого статусу, окрім автокефалії, автономії чи самокерованих частин та структурних підрозділів інших Помісних Церков, у православному канонічному праві не існує.
2. Чи підтверджує Священний Синод рішення про повний вихід УПЦ зі складу РПЦ? Якщо так, які саме офіційні документи засвідчують цей вихід? Просимо оприлюднити копії таких документів.
3. Чи надсилав Священний Синод Української Православної Церкви до Синоду РПЦ офіційну заяву чи акт про повний вихід зі складу РПЦ? Просимо оприлюднити копії таких документів.
4. Чи вийшли Предстоятель та інші ієрархи УПЦ офіційно зі складу Синоду, Архієрейского та Помісного соборів, Міжсоборної присутності та інших церковно-канонічних органів РПЦ? Якщо так, просимо оприлюднити копії заяв до Синоду РПЦ про офіційний вихід (а не просто тимчасове «припинення» участі) єпископату УПЦ зі всіх керівних органів РПЦ.
5. Чи вважає Священний Синод УПЦ рішення Архиєрейського Собору РПЦ від 25-26 жовтня 1990 року, яким визначається обов’язковість благословення московським патріархом новообраного Предстоятеля УПЦ (п. 3) та обов’язковість постійного членства Предстоятеля УПЦ за посадою у складі Священного Синоду РПЦ (п. 8), такими, що втратили чинність? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких офіційних документів, які підтверджують це.
6. Чи вважає Священний Синод УПЦ такими, що втратили чинність, ті пункти грамоти московського патріарха Олексія ІІ від 28 жовтня 1990 року, де проголошується канонічна залежність УПЦ від РПЦ і визначається, що УПЦ з’єднана з іншими Помісними Православними Церквами саме через зв’язок з РПЦ і має керуватись рішеннями Архієрейських Соборів РПЦ? Грамота патріарха Олексія ІІ ставить УПЦ у приховану залежність від РПЦ, а нова редакція «Статуту про управління УПЦ» стверджує таку залежність згадкою цієї грамоти у п. 1 Статуту. Якщо Священний Синод УПЦ вважає ці пункти грамоти нечинними для себе, то просимо оприлюднити копії таких документів, які підтверджують це.
7. Чи вважає Священний Синод УПЦ таким, що втратив для неї чинність, «Статут РПЦ», зокрема його розділ Х, який визначає підпорядкованість УПЦ стосовно РПЦ та її керівних органів? За цей статут у 2017 році одностайно голосували ієрархи УПЦ як члени Архієрейського Собору РПЦ. Якщо Священний Синод УПЦ вважає більше нечинним для себе схвалений ними «Статут РПЦ», то просимо оприлюднити документи, які це підтверджують, зокрема, офіційне рішення та лист до Синоду РПЦ.
8. Чи надсилав Священний Синод УПЦ мирні грамоти до Предстоятелів усіх Помісних Православних Церков про вихід УПЦ зі складу РПЦ і чи розпочинав з іншими Помісними Церквами переговори про визнання повної автокефалії УПЦ та врегулювання свого канонічного статусу? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких документів.
9. Чи засуджує Священний Синод УПЦ заяви московського патріарха Кіріла про підтримку й обґрунтування війни росії проти України, а також пропаговану ним фундаменталістську ідеологію «русского міра», яка за всіма ознаками носить єретичний і неправославний характер? Ми всі чекаємо не просто на формальну, мовчазну чи невизначену «незгоду», а саме на засудження на офіційному церковному рівні в УПЦ цих заяв та ідей як неправославних
Якщо Священний Синод УПЦ справді їх засуджує, просимо на підтвердження цього оприлюднити офіційні документи.
10.
Пора нести відповідальність.
Сьогодні є 10 питань до керівництва УПЦ. Чітка та задокументована відповідь на них моментально б зняла напруження у суспільстві на у відносинах держави та церкви.
1. Який статус має Українська Православна Церква на цей час? Вона визнає себе повністю автокефальною, автономною чи самокерованою частиною у складі якоїсь Помісної Православної Церкви? Просимо офіційно розтлумачити це, оскільки іншого статусу, окрім автокефалії, автономії чи самокерованих частин та структурних підрозділів інших Помісних Церков, у православному канонічному праві не існує.
2. Чи підтверджує Священний Синод рішення про повний вихід УПЦ зі складу РПЦ? Якщо так, які саме офіційні документи засвідчують цей вихід? Просимо оприлюднити копії таких документів.
3. Чи надсилав Священний Синод Української Православної Церкви до Синоду РПЦ офіційну заяву чи акт про повний вихід зі складу РПЦ? Просимо оприлюднити копії таких документів.
4. Чи вийшли Предстоятель та інші ієрархи УПЦ офіційно зі складу Синоду, Архієрейского та Помісного соборів, Міжсоборної присутності та інших церковно-канонічних органів РПЦ? Якщо так, просимо оприлюднити копії заяв до Синоду РПЦ про офіційний вихід (а не просто тимчасове «припинення» участі) єпископату УПЦ зі всіх керівних органів РПЦ.
5. Чи вважає Священний Синод УПЦ рішення Архиєрейського Собору РПЦ від 25-26 жовтня 1990 року, яким визначається обов’язковість благословення московським патріархом новообраного Предстоятеля УПЦ (п. 3) та обов’язковість постійного членства Предстоятеля УПЦ за посадою у складі Священного Синоду РПЦ (п. 8), такими, що втратили чинність? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких офіційних документів, які підтверджують це.
6. Чи вважає Священний Синод УПЦ такими, що втратили чинність, ті пункти грамоти московського патріарха Олексія ІІ від 28 жовтня 1990 року, де проголошується канонічна залежність УПЦ від РПЦ і визначається, що УПЦ з’єднана з іншими Помісними Православними Церквами саме через зв’язок з РПЦ і має керуватись рішеннями Архієрейських Соборів РПЦ? Грамота патріарха Олексія ІІ ставить УПЦ у приховану залежність від РПЦ, а нова редакція «Статуту про управління УПЦ» стверджує таку залежність згадкою цієї грамоти у п. 1 Статуту. Якщо Священний Синод УПЦ вважає ці пункти грамоти нечинними для себе, то просимо оприлюднити копії таких документів, які підтверджують це.
7. Чи вважає Священний Синод УПЦ таким, що втратив для неї чинність, «Статут РПЦ», зокрема його розділ Х, який визначає підпорядкованість УПЦ стосовно РПЦ та її керівних органів? За цей статут у 2017 році одностайно голосували ієрархи УПЦ як члени Архієрейського Собору РПЦ. Якщо Священний Синод УПЦ вважає більше нечинним для себе схвалений ними «Статут РПЦ», то просимо оприлюднити документи, які це підтверджують, зокрема, офіційне рішення та лист до Синоду РПЦ.
8. Чи надсилав Священний Синод УПЦ мирні грамоти до Предстоятелів усіх Помісних Православних Церков про вихід УПЦ зі складу РПЦ і чи розпочинав з іншими Помісними Церквами переговори про визнання повної автокефалії УПЦ та врегулювання свого канонічного статусу? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких документів.
9. Чи засуджує Священний Синод УПЦ заяви московського патріарха Кіріла про підтримку й обґрунтування війни росії проти України, а також пропаговану ним фундаменталістську ідеологію «русского міра», яка за всіма ознаками носить єретичний і неправославний характер? Ми всі чекаємо не просто на формальну, мовчазну чи невизначену «незгоду», а саме на засудження на офіційному церковному рівні в УПЦ цих заяв та ідей як неправославних
Якщо Священний Синод УПЦ справді їх засуджує, просимо на підтвердження цього оприлюднити офіційні документи.
10.
Чи засуджує Священний Синод УПЦ незаконну анексію Синодом РПЦ цілої низки єпархій та парафій УПЦ на окупованих росією українських територіях та чи засуджує Священний Синод УПЦ прикрі факти колабораціонізму серед окремих єпископів і священників УПЦ? Якщо так, просимо оприлюднити офіційні документи про це.
Якщо ж на ці питання не має відповіді, то держава та єкспертне релігійне середовище праві - УПЦ все ще продовжує бути частиною РПЦ на території України та продовжує її політику.
З цими питаннями духовенство УПЦ публічно звернулося до свого керівництва ще 2 місяці тому. Відповіді на жаль не прозвучало.
(c) Юрій Чорноморець
Якщо ж на ці питання не має відповіді, то держава та єкспертне релігійне середовище праві - УПЦ все ще продовжує бути частиною РПЦ на території України та продовжує її політику.
З цими питаннями духовенство УПЦ публічно звернулося до свого керівництва ще 2 місяці тому. Відповіді на жаль не прозвучало.
(c) Юрій Чорноморець
ПРАВОСЛАВИЕ - ЕВАНГЕЛИЕ = 0
Ректор Киевской духовной академии архиепископ Сильвестр написал открытое письмо Вселенскому Патриарху. В нем он почти прямо указал, что все притеснения канонической церкви происходят по вине Патриарха Варфоломея.
Я не понимаю, в чем смысл писать такое письмо.
А также удивляюсь, после того как ты прекратил евхаристическое общение с кем-то, почему обращаешся к ним, не примирившись предварительно, по писанием. (Мат. 5:24)
Происходящее в религиозной сфере в Украине действительно печально и трагично. Невозможно оправдать или потворствовать насилию.
Только мне не кажутся справедливыми обвинения в адрес действий Вселенского патриарха.
Он пригласил всех к братскому, объединительному пиру. Однако многие на его призыв не ответили и отказались ехать. Тогда патриарх послал собрать найденных на дорогах и площадях...
На самом деле приговор над УПЦ МП был сделан еще в 1991 году, когда украинская элита решила пойти по пути независимости. А "своя" церковь является одним из главных ее атрибутов, по крайней мере, со времен болгарского царя Симеона Великого.
Сколько раз болгары восстанавливали свою государственность, столько раз создавали самостоятельную церковь - православный аналог cuius regio, eius religio задолго до 1648 года. Вот почему у нас когда-то было две "болгарские" церкви одновременно - одна только по названию (Αχρηδας καί πάσης Βουλγαρίας), стоящая далеко от царской власти, а другая - де-факто, хотя и не именовавшаяся "болгарской", а просто Терновской.
От нас эта тенденция постепенно проникла сначала в Сербию, а через столетия - и в Россию (царство хочет патриаршества).
На мой взгляд, именно по этой причине, в отличие от всех других бывших социалистических стран, в Украине не было реституции церковного имущества. Просто украинское государство никогда не считало УПЦ МП своей церковью, независимо от формально дружественньιх отношений, и соответственно считало недопустимым оставлять церковное имущество в руках иностранного религиозного учреждения.
В этом, в этом-то тайном источнике поддержки, секрет выживания украинского раскола (УАПЦ, УПЦ КП), в отличие от развалившегося болгарского.
То, что мы наблюдаем сегодня, — это выполнение решения 1991 года. Видимо, наступил "благоприятный момент".
На самом деле, это связано с болью, с разлукой, с драмой.
Но строители современной украинской государственности не тронутся етом.
Так, как это не тронуло "строителей современной Болгарии", которые в 1906 году грубо изгнали братию Бачковского монастыря и сожгли собор в Поморье, а в последующие годы - сожгли все церкви в городе Мельник и монастырь «Святого Иоанна Крестителя» близ Сереса. И на ето список не исчерпан.
Действительно мучительно смотреть на драме УПЦ, но подписавшие в ее поддержку письмо болгары лицемерно плачут о "гонении на православие" - у них до сих пор чернила на руках от пепла в Сересе, Драме и Южном Причерноморье.
(c) Архимандрит Никанор
Ректор Киевской духовной академии архиепископ Сильвестр написал открытое письмо Вселенскому Патриарху. В нем он почти прямо указал, что все притеснения канонической церкви происходят по вине Патриарха Варфоломея.
Я не понимаю, в чем смысл писать такое письмо.
А также удивляюсь, после того как ты прекратил евхаристическое общение с кем-то, почему обращаешся к ним, не примирившись предварительно, по писанием. (Мат. 5:24)
Происходящее в религиозной сфере в Украине действительно печально и трагично. Невозможно оправдать или потворствовать насилию.
Только мне не кажутся справедливыми обвинения в адрес действий Вселенского патриарха.
Он пригласил всех к братскому, объединительному пиру. Однако многие на его призыв не ответили и отказались ехать. Тогда патриарх послал собрать найденных на дорогах и площадях...
На самом деле приговор над УПЦ МП был сделан еще в 1991 году, когда украинская элита решила пойти по пути независимости. А "своя" церковь является одним из главных ее атрибутов, по крайней мере, со времен болгарского царя Симеона Великого.
Сколько раз болгары восстанавливали свою государственность, столько раз создавали самостоятельную церковь - православный аналог cuius regio, eius religio задолго до 1648 года. Вот почему у нас когда-то было две "болгарские" церкви одновременно - одна только по названию (Αχρηδας καί πάσης Βουλγαρίας), стоящая далеко от царской власти, а другая - де-факто, хотя и не именовавшаяся "болгарской", а просто Терновской.
От нас эта тенденция постепенно проникла сначала в Сербию, а через столетия - и в Россию (царство хочет патриаршества).
На мой взгляд, именно по этой причине, в отличие от всех других бывших социалистических стран, в Украине не было реституции церковного имущества. Просто украинское государство никогда не считало УПЦ МП своей церковью, независимо от формально дружественньιх отношений, и соответственно считало недопустимым оставлять церковное имущество в руках иностранного религиозного учреждения.
В этом, в этом-то тайном источнике поддержки, секрет выживания украинского раскола (УАПЦ, УПЦ КП), в отличие от развалившегося болгарского.
То, что мы наблюдаем сегодня, — это выполнение решения 1991 года. Видимо, наступил "благоприятный момент".
На самом деле, это связано с болью, с разлукой, с драмой.
Но строители современной украинской государственности не тронутся етом.
Так, как это не тронуло "строителей современной Болгарии", которые в 1906 году грубо изгнали братию Бачковского монастыря и сожгли собор в Поморье, а в последующие годы - сожгли все церкви в городе Мельник и монастырь «Святого Иоанна Крестителя» близ Сереса. И на ето список не исчерпан.
Действительно мучительно смотреть на драме УПЦ, но подписавшие в ее поддержку письмо болгары лицемерно плачут о "гонении на православие" - у них до сих пор чернила на руках от пепла в Сересе, Драме и Южном Причерноморье.
(c) Архимандрит Никанор
Forwarded from Кривая Планка
А знаєте, чому неможливе Великодне перемир'я на російсько-українському фронті? А тому що йдуть гоніння на УПЦ. Таку заяву зробив перший заступник голови комітету держдуми з міжнародних справ Олексій Чепа (мовою оригіналу):
«Я понимаю, что это большой праздник для всех верующих людей, что много и среди военнослужащих обеих сторон верующих, и, естественно, верующие хотели бы отметить этот праздник. Кто будет договариваться? С кем договариваться? С Украиной? С [президентом Украины Владимиром] Зеленским? Я не думаю, что это возможно, учитывая, что Зеленский делал в Киево-Печерской лавре. Это святое место для всех православных. Все действия направленны на раскол церкви — это было и до специальной военной операции».
Тут питання до проводу УПЦ:
1. Ви розумієте, що особливості вашого "кризового менеджменту" чреваті великою кров'ю? Люди за них будуть розплачуватись життями? Я особисто не дуже вірю в ці всі релігійні перемир'я, але тут вже важливі причини відмови з російської сторони: "знищують нашу проксі". Інших причин політичної відмови "віруючим по обидві сторони фронту" спокійно відсвяткувати Великдень - немає.
2. Ви розумієте, що Росія вас захищає абсолютно свідомо і цілеспрямовано, щоб знецінити всі ваші примітивні спроби позбутися підпорядкованості РПЦ? Патріарху Кирилу не обов'язково проводити засідання синоду, щоб погрожувати карами за "підготовку розколу" або проголошувати нікчемність собору УПЦ від 27.05.2022. Є купа непрямих позацерковних засобів підтвердити ваш канонічний зв'язок з РПЦ, наприклад, Радбез та Держдума РФ. Але вони це зроблять так, що вам самим буде мало місця. Дешевше було виконати вимоги Закону про перейменування: УПЦ б залишилась без певної кількості своїх послідовників, але б не поставила себе всю на межу погромів.
3. Ви розумієте, що УПЦ з самого початку готували бути плацдармом нападу на Україну, і "всі цілі церковної спецоперації будуть виконані"? Коли до вас дотумкає, що УПЦ - це "шахід", церква-смертник, обвішана вибухівкою з дистанційно керованим детонатором?
4. Ви розумієте, що ваш інтелект не дозволяє ані зберегти церковну структуру, ані повернути пошану в суспільстві, ані уникнути кривавих сценаріїв - те, що називається "викрутитись" або "переграти"? Ви розумієте, що зробили церкву знаряддям маніпуляцій з боку людей, на порядки більш розумних та цинічних, аніж навіть ви самі? І що ці шахи вам не по зубах? І що виставити своїх адептів "позаземною цивілізацією", яку чіпати - табу, бо буде апокаліпсис, теж провальна ідея?
5. Ви розумієте, що на цьому кораблі хтось вас спеціально терпляче збирав 30 років - не для того, щоб УПЦ запевняла, що "я не такая, я чекаю трамвая"? Ніхто вам продинамити годувальника не дасть.
«Я понимаю, что это большой праздник для всех верующих людей, что много и среди военнослужащих обеих сторон верующих, и, естественно, верующие хотели бы отметить этот праздник. Кто будет договариваться? С кем договариваться? С Украиной? С [президентом Украины Владимиром] Зеленским? Я не думаю, что это возможно, учитывая, что Зеленский делал в Киево-Печерской лавре. Это святое место для всех православных. Все действия направленны на раскол церкви — это было и до специальной военной операции».
Тут питання до проводу УПЦ:
1. Ви розумієте, що особливості вашого "кризового менеджменту" чреваті великою кров'ю? Люди за них будуть розплачуватись життями? Я особисто не дуже вірю в ці всі релігійні перемир'я, але тут вже важливі причини відмови з російської сторони: "знищують нашу проксі". Інших причин політичної відмови "віруючим по обидві сторони фронту" спокійно відсвяткувати Великдень - немає.
2. Ви розумієте, що Росія вас захищає абсолютно свідомо і цілеспрямовано, щоб знецінити всі ваші примітивні спроби позбутися підпорядкованості РПЦ? Патріарху Кирилу не обов'язково проводити засідання синоду, щоб погрожувати карами за "підготовку розколу" або проголошувати нікчемність собору УПЦ від 27.05.2022. Є купа непрямих позацерковних засобів підтвердити ваш канонічний зв'язок з РПЦ, наприклад, Радбез та Держдума РФ. Але вони це зроблять так, що вам самим буде мало місця. Дешевше було виконати вимоги Закону про перейменування: УПЦ б залишилась без певної кількості своїх послідовників, але б не поставила себе всю на межу погромів.
3. Ви розумієте, що УПЦ з самого початку готували бути плацдармом нападу на Україну, і "всі цілі церковної спецоперації будуть виконані"? Коли до вас дотумкає, що УПЦ - це "шахід", церква-смертник, обвішана вибухівкою з дистанційно керованим детонатором?
4. Ви розумієте, що ваш інтелект не дозволяє ані зберегти церковну структуру, ані повернути пошану в суспільстві, ані уникнути кривавих сценаріїв - те, що називається "викрутитись" або "переграти"? Ви розумієте, що зробили церкву знаряддям маніпуляцій з боку людей, на порядки більш розумних та цинічних, аніж навіть ви самі? І що ці шахи вам не по зубах? І що виставити своїх адептів "позаземною цивілізацією", яку чіпати - табу, бо буде апокаліпсис, теж провальна ідея?
5. Ви розумієте, що на цьому кораблі хтось вас спеціально терпляче збирав 30 років - не для того, щоб УПЦ запевняла, що "я не такая, я чекаю трамвая"? Ніхто вам продинамити годувальника не дасть.
возражаю архим. Кириллу Говоруну
+++
Одна из основ любой общественной науки это умение различать норму и эксцесс, Норму- Так всем желательно поступать и эксцесс - так не должно быть, но так случилось.
Архимандрит Кирилл допустил сравнение идеологии "русского мира" и преступлений за которые предусмотрены кары в канн. 1395 §2 ККП; ст. 6 §1, 1е SST, (преступления сексуального характера) которые случались в Католической Церкви, это сравнение совершенно неправомочно.
+++
Начиная с того, что до февраля 2022 года ни один из сторонников идеологии "русского мира" УПЦ не скрывал своих взглядов, и более того открыто пропагандировал их. Так же сторонники идеологии "русского мира" имели все возможности используя служебное положение оказывать открытое давление на своих критиков.
Чем знаменит собственное Павел Лебедь.
Так что в УПЦ (МП) идеология "русского мира" это не позорное секретное преступление, совершившие которое отрицают и скрывают это, а одна из идеологий публичного характера, которую сами ее носители даже считают ключевым нормативизирующим признаком православия.
Эта идеология именно это тот яд, который несет в себе УПЦ (МП).
Далее Архимандрит Кирилл утверждает, что юридическая ликвидация УПЦ (МП) - " не решит проблемы".
Это несколько не верно.
Лишение управленческих структур этой организации статуса юридического лица конечно не "волшебная палочка".
Но из того что поезда - не телепортация, никак не следует будто нет смысла ездить поездами.
Лишение управленческих структур статуса юр лица,- создают условия при которых адепты идеологии "русского мира" будут лишены доступа к административным ресурсам и существенно ограничены в возможности пропагандировать свои взгляды.
+++
Лишение статуса юр- лица управляющей организации - вовсе не обозначает преследования простых верующих. Напомню, что в отличие от РФ, в Украине совершение религиозных обрядов возможно и без регистрации в качестве юр лица.
То есть граждане исповедующие религию УПЦ (МП), даже ярые адепты "русского мира" не потерпят никакого ограничения своих конституционных прав.
Верить как хотят и молится в соответствии со своей верой им никто не помешает.
Наконец иерархия УПЦ (МП) может провести юридическую реорганизацию, публично осудить идеологию "русского мира", исключить из управленческого аппарата наиболее ярких и одиозных проповедников этой идеологии, (NB ! чего принципиально НЕ делается) и вновь получить государственную регистрацию в качестве нового юридического лица.
К чему ее очевидно и пытается стимулировать государственная власть.
И наконец.
Идеология "русского мира" это всего лишь идеология. Она не коренится в испорченной природе как сексуальное извращение. Сбросить ее с церковного корабля за борт, дело довольно не сложное, хотя и достаточно трудное. Тут действительно достаточно отстранить от административных ресурсов и предать каноническому наказанию её активных проповедников.
То есть это проблема которая действительно решается путем административного регулирования.
(c) Кирилл Из Петербурга
+++
Одна из основ любой общественной науки это умение различать норму и эксцесс, Норму- Так всем желательно поступать и эксцесс - так не должно быть, но так случилось.
Архимандрит Кирилл допустил сравнение идеологии "русского мира" и преступлений за которые предусмотрены кары в канн. 1395 §2 ККП; ст. 6 §1, 1е SST, (преступления сексуального характера) которые случались в Католической Церкви, это сравнение совершенно неправомочно.
+++
Начиная с того, что до февраля 2022 года ни один из сторонников идеологии "русского мира" УПЦ не скрывал своих взглядов, и более того открыто пропагандировал их. Так же сторонники идеологии "русского мира" имели все возможности используя служебное положение оказывать открытое давление на своих критиков.
Чем знаменит собственное Павел Лебедь.
Так что в УПЦ (МП) идеология "русского мира" это не позорное секретное преступление, совершившие которое отрицают и скрывают это, а одна из идеологий публичного характера, которую сами ее носители даже считают ключевым нормативизирующим признаком православия.
Эта идеология именно это тот яд, который несет в себе УПЦ (МП).
Далее Архимандрит Кирилл утверждает, что юридическая ликвидация УПЦ (МП) - " не решит проблемы".
Это несколько не верно.
Лишение управленческих структур этой организации статуса юридического лица конечно не "волшебная палочка".
Но из того что поезда - не телепортация, никак не следует будто нет смысла ездить поездами.
Лишение управленческих структур статуса юр лица,- создают условия при которых адепты идеологии "русского мира" будут лишены доступа к административным ресурсам и существенно ограничены в возможности пропагандировать свои взгляды.
+++
Лишение статуса юр- лица управляющей организации - вовсе не обозначает преследования простых верующих. Напомню, что в отличие от РФ, в Украине совершение религиозных обрядов возможно и без регистрации в качестве юр лица.
То есть граждане исповедующие религию УПЦ (МП), даже ярые адепты "русского мира" не потерпят никакого ограничения своих конституционных прав.
Верить как хотят и молится в соответствии со своей верой им никто не помешает.
Наконец иерархия УПЦ (МП) может провести юридическую реорганизацию, публично осудить идеологию "русского мира", исключить из управленческого аппарата наиболее ярких и одиозных проповедников этой идеологии, (NB ! чего принципиально НЕ делается) и вновь получить государственную регистрацию в качестве нового юридического лица.
К чему ее очевидно и пытается стимулировать государственная власть.
И наконец.
Идеология "русского мира" это всего лишь идеология. Она не коренится в испорченной природе как сексуальное извращение. Сбросить ее с церковного корабля за борт, дело довольно не сложное, хотя и достаточно трудное. Тут действительно достаточно отстранить от административных ресурсов и предать каноническому наказанию её активных проповедников.
То есть это проблема которая действительно решается путем административного регулирования.
(c) Кирилл Из Петербурга
Любую организацию полностью характеризует ее политика наград и наказаний.
просто факты.
1) Иерархия УПЦ не карает клириков которые сотрудничают с оккупационной властью, совершают преступления предусмотренные МГП. Например не лишен сана и даже не запрещен ни один из попов задержанных СБУ и обменянных в процессе "обмена" пленными (то есть по мнению властей РФ они были "взяты в плен" т.е. являлись комбатантами).
2) Иерархи УПЦ подвергли каноническим карам клириков писавших письмо с требованием осудить "патриарха" Гундяева В.М.
думаю выводы очевидны.
Никакой УПЦ - не существует, существует только РПЦ в Украине.
(c) Кирилл Из Петербурга
просто факты.
1) Иерархия УПЦ не карает клириков которые сотрудничают с оккупационной властью, совершают преступления предусмотренные МГП. Например не лишен сана и даже не запрещен ни один из попов задержанных СБУ и обменянных в процессе "обмена" пленными (то есть по мнению властей РФ они были "взяты в плен" т.е. являлись комбатантами).
2) Иерархи УПЦ подвергли каноническим карам клириков писавших письмо с требованием осудить "патриарха" Гундяева В.М.
думаю выводы очевидны.
Никакой УПЦ - не существует, существует только РПЦ в Украине.
(c) Кирилл Из Петербурга
«Частково вагітна»
Архієпископу Сільвестру (і всім, хто довіряє його судженню) хочу нагадати, що так зробив Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. - задекларував автокефалію, але не проголосив її, натомість звернувся до Москви.
Однак при цьому Собор 1-3 листопада 1991 р. ЧІТКО І ЯСНО в документах зазначив своє ставлення до необхідності автокефалії.
Навіть «Харківський собор» 1992 р. задекларував, що буде надалі щось там робити для досягнення «канонічної автокефалії».
Нічого подібного «Собор у Феофанії» не зробив. Він нібито «задекларував намір бути автокефальною» фактично лише через видалення згадок про звʼязок з МП зі Статуту. Самого ж декларування бажання бути автокефальними у Феофанії не сталося - це є лише ТЛУМАЧЕННЯ вл. Сільвестра, а не факт.
Адже «новий Статут» УПЦ - МПвУ ДОСІ ніде в УПЦ - МПвУ офіційно не опублікований. А м. Онуфрій за рік так і не надав і своїм, і зовнішнім пояснення - що ж було зроблене у Феофанії і яке значення тих рішень.
Положення ПЦУ про управління, прийняте Архієрейським Собором, було опубліковане того самого дня, коли і ухвалене - 23.05.23. А в УПЦ - МПвУ її нібито «новий Статут» - досі засекречений. Тобто він нібито є, але з точки зору канонічного права його - нема. Бо не має сили НЕ ОГОЛОШЕНИЙ закон.
Собор УПЦ 1991 р. Офіційно звернувся до РПЦ щодо автокефалії. Натомість «Собор у Феофанії» НІКУДИ не звернувся щодо цього. Бо знав відповідь: Москва прокляне, а не дасть автокефалію - так вона зробила 1992 р. А Царгород автокефалію вже проголосив, і вл. Сільвестра та інших на Собор в Святу Софію запросив - вони цю автокефалію тоді відкинули і зараз відкидають. А іншої їм не проголосять.
По суті ж у своїй статті вл. Сільвестр визнав: те, що треба робити (єднатися в одну Помісну Церкву) в УПЦ - МПвУ не хочуть. Те, що там хочуть (а різні частини цієї юрисдикції хочуть протилежного - одні хочуть надалі бути з Москвою, інші - не хочуть) - реалізувати не здатні, бо неможливо бути «частково вагітною». Тому і висновок правильний:
якихось РІШЕНЬ від УПЦ - МПвУ очікувати - МАРНО. Вони вважають, що ВСЕ, що могли - вже вирішили. І тепер ОЦЕ безсилля і будуть святкувати, як якесь досягнення.
(c) Євстратія (Зоря)
Архієпископу Сільвестру (і всім, хто довіряє його судженню) хочу нагадати, що так зробив Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. - задекларував автокефалію, але не проголосив її, натомість звернувся до Москви.
Однак при цьому Собор 1-3 листопада 1991 р. ЧІТКО І ЯСНО в документах зазначив своє ставлення до необхідності автокефалії.
Навіть «Харківський собор» 1992 р. задекларував, що буде надалі щось там робити для досягнення «канонічної автокефалії».
Нічого подібного «Собор у Феофанії» не зробив. Він нібито «задекларував намір бути автокефальною» фактично лише через видалення згадок про звʼязок з МП зі Статуту. Самого ж декларування бажання бути автокефальними у Феофанії не сталося - це є лише ТЛУМАЧЕННЯ вл. Сільвестра, а не факт.
Адже «новий Статут» УПЦ - МПвУ ДОСІ ніде в УПЦ - МПвУ офіційно не опублікований. А м. Онуфрій за рік так і не надав і своїм, і зовнішнім пояснення - що ж було зроблене у Феофанії і яке значення тих рішень.
Положення ПЦУ про управління, прийняте Архієрейським Собором, було опубліковане того самого дня, коли і ухвалене - 23.05.23. А в УПЦ - МПвУ її нібито «новий Статут» - досі засекречений. Тобто він нібито є, але з точки зору канонічного права його - нема. Бо не має сили НЕ ОГОЛОШЕНИЙ закон.
Собор УПЦ 1991 р. Офіційно звернувся до РПЦ щодо автокефалії. Натомість «Собор у Феофанії» НІКУДИ не звернувся щодо цього. Бо знав відповідь: Москва прокляне, а не дасть автокефалію - так вона зробила 1992 р. А Царгород автокефалію вже проголосив, і вл. Сільвестра та інших на Собор в Святу Софію запросив - вони цю автокефалію тоді відкинули і зараз відкидають. А іншої їм не проголосять.
По суті ж у своїй статті вл. Сільвестр визнав: те, що треба робити (єднатися в одну Помісну Церкву) в УПЦ - МПвУ не хочуть. Те, що там хочуть (а різні частини цієї юрисдикції хочуть протилежного - одні хочуть надалі бути з Москвою, інші - не хочуть) - реалізувати не здатні, бо неможливо бути «частково вагітною». Тому і висновок правильний:
якихось РІШЕНЬ від УПЦ - МПвУ очікувати - МАРНО. Вони вважають, що ВСЕ, що могли - вже вирішили. І тепер ОЦЕ безсилля і будуть святкувати, як якесь досягнення.
(c) Євстратія (Зоря)
Ecclesiastical jurisdictions in Central Europe, ca. 1450
Central Europe was the meeting place of the two Christian worlds: Roman-rite Catholicism and Byzantine-rite Orthodoxy. In the centuries following the 1054 schism between Rome and Constantinople, the two branches of Christendom grew progressively apart until they were struggling as fierce enemies for control of their respective and each other’s flocks. That struggle, which became intimately involved with secular politics, was played out throughout much of Central Europe from the Baltic to the Adriatic and Aegean seas.
- source:
https://www.jstor.org/stable/10.3138/j.ctv9hvr64
Central Europe was the meeting place of the two Christian worlds: Roman-rite Catholicism and Byzantine-rite Orthodoxy. In the centuries following the 1054 schism between Rome and Constantinople, the two branches of Christendom grew progressively apart until they were struggling as fierce enemies for control of their respective and each other’s flocks. That struggle, which became intimately involved with secular politics, was played out throughout much of Central Europe from the Baltic to the Adriatic and Aegean seas.
- source:
https://www.jstor.org/stable/10.3138/j.ctv9hvr64
www.jstor.org
Historical Atlas of Central Europe: Third Revised and Expanded Edition on JSTOR
The third revised edition of this beautifully crafted full-color atlas covers the central third of the European Continent, from Poland-Lithuania in the north to...
Про що обмовився Римський Папа?
У відеозверненні до російської католицької молоді, оприлюдненому 25 серпня, папа Римський Франциск дослівно сказав таке:
"Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра І, Катерини ІІ, тієї імперії – великої, освіченої, (країни) великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої Матінки Росії, крокуйте вперед з цим. І дякую вам – дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами".
Прислухайтеся. Він не привів для російської молоді приклади російських святих - моральним авторитетом він поставив для них жорстоких диктаторів-імператорів Петра та Катерину.
Римський папа насправді з надією дивиться у бік москви, як столиці імперії. Адже, не даремно православна церква за часів диктатора царя Василя ІІІ охрестила москву третім Римом.
Перший Рим сьогодні перестав був центром світу, бо живе в демократичній та секулярній Європі. Ватикан зі своїми релігійними нормами і правилами почувається в ньому зайвим. Саме москва сьогодні претендує на роль "духовного центру світу" і протиставляє себе технократичному та "безбожному" Заходу. Риторика боротьби із "викликами сучасного світу" та мрії про відродження свого колишнього впливу зближують патріарха московського і папу римського.
За багато сторіч свого існування у різних імперіях церква звикла домінувати у суспільстві. Для більшості церковних бюрократів сучасний світ рівних можливостей чужий і незрозумілий. Вони не звикли працювати з людьми на рівних. Більшу частину своєї історії церковні структури вчилися вибудовувати чітку вертикаль влади і застосовувати цю матрицю у різних політичних системах. За багато сторіч свого життя церква накопичила величезний політичний досвід, який намагається впроваджувати росія, щоб домінувати у світі як "духовний лідер" супроти "безбожної Америки" .
У сучасному світі класичні церковні інститути для того щоб вижити мають кардинально змінюватися. Натомість церковні бюрократи намаються змінити світ під себе, повернутися до старого - величного, класичного, вічного... Саме до цього, відкидаючи прогрес як щось аморальне, прагне москва.
Усе це є в нинішній середньовічній імперії - росії. Папі, який живе в безбожній Європі, де до нього мало хто прислухається, можна лиш позаздрити такому благодатному грунту для побудови такої нової "священної третьоримської імперії", як росія. Папа з надією дивиться на цей "життєвий простір". Але чи може так бути вічно?
Патріарх кирило мав достатньо ресурсів, щоб бути світовим релігійним лідером, просувати російські імперські наративи і добиватися перетворення Москви у православний Ватикан. Ця ідея вперше виникла у Сталіна у 1948 році, який мав чіткий план побудуви Ватикану у Троїце-Сергієвій Лаврі. Саме із цією метою він наказав придворному архітектору Щусеву, який будував Мавзолей, реставрувати Лавру. Сталін знищував усі церкви, але понад усе любив абсолютну владу. Католицька вертикаль влади його приваблювала, як вабить вона й путіна, який розглядає церкву, як засіб для її втілення.
Саме цю "божественну ієрархію влади" втілив патріарх кирило в рпц. У внутрішній церковній политиці він послідовно та швидко обмежив реальне значення традиційних інститутів церковного керівництва – розпочинаючи з Помістного Собору і закінчуючи парафіяльними радами, акцентуючи увагу на створенні ефективної структури керування. Він налаштовував церковно-бюрократичний апарат по зразку імперського, так, щоб диктувати умови, які йому диктує імператор, на якого в свою чергу має вплив тільки Бог.
Ну ось, ми маємо класисний західний папізм російського розливу. Напевно не просто так духовний наставник патріарха кирила митр. Никодим (Ротов) вмер у Папи Римського на руках.
Однак симпатії до католицизму кирилла чисто адміністративно-політичного характеру – це, головним чином, захоплення системою авторитарної монархічної влади Ватикану і намір впровалити її не тільки в рпц, але й в росії.
У відеозверненні до російської католицької молоді, оприлюдненому 25 серпня, папа Римський Франциск дослівно сказав таке:
"Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра І, Катерини ІІ, тієї імперії – великої, освіченої, (країни) великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої Матінки Росії, крокуйте вперед з цим. І дякую вам – дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами".
Прислухайтеся. Він не привів для російської молоді приклади російських святих - моральним авторитетом він поставив для них жорстоких диктаторів-імператорів Петра та Катерину.
Римський папа насправді з надією дивиться у бік москви, як столиці імперії. Адже, не даремно православна церква за часів диктатора царя Василя ІІІ охрестила москву третім Римом.
Перший Рим сьогодні перестав був центром світу, бо живе в демократичній та секулярній Європі. Ватикан зі своїми релігійними нормами і правилами почувається в ньому зайвим. Саме москва сьогодні претендує на роль "духовного центру світу" і протиставляє себе технократичному та "безбожному" Заходу. Риторика боротьби із "викликами сучасного світу" та мрії про відродження свого колишнього впливу зближують патріарха московського і папу римського.
За багато сторіч свого існування у різних імперіях церква звикла домінувати у суспільстві. Для більшості церковних бюрократів сучасний світ рівних можливостей чужий і незрозумілий. Вони не звикли працювати з людьми на рівних. Більшу частину своєї історії церковні структури вчилися вибудовувати чітку вертикаль влади і застосовувати цю матрицю у різних політичних системах. За багато сторіч свого життя церква накопичила величезний політичний досвід, який намагається впроваджувати росія, щоб домінувати у світі як "духовний лідер" супроти "безбожної Америки" .
У сучасному світі класичні церковні інститути для того щоб вижити мають кардинально змінюватися. Натомість церковні бюрократи намаються змінити світ під себе, повернутися до старого - величного, класичного, вічного... Саме до цього, відкидаючи прогрес як щось аморальне, прагне москва.
Усе це є в нинішній середньовічній імперії - росії. Папі, який живе в безбожній Європі, де до нього мало хто прислухається, можна лиш позаздрити такому благодатному грунту для побудови такої нової "священної третьоримської імперії", як росія. Папа з надією дивиться на цей "життєвий простір". Але чи може так бути вічно?
Патріарх кирило мав достатньо ресурсів, щоб бути світовим релігійним лідером, просувати російські імперські наративи і добиватися перетворення Москви у православний Ватикан. Ця ідея вперше виникла у Сталіна у 1948 році, який мав чіткий план побудуви Ватикану у Троїце-Сергієвій Лаврі. Саме із цією метою він наказав придворному архітектору Щусеву, який будував Мавзолей, реставрувати Лавру. Сталін знищував усі церкви, але понад усе любив абсолютну владу. Католицька вертикаль влади його приваблювала, як вабить вона й путіна, який розглядає церкву, як засіб для її втілення.
Саме цю "божественну ієрархію влади" втілив патріарх кирило в рпц. У внутрішній церковній политиці він послідовно та швидко обмежив реальне значення традиційних інститутів церковного керівництва – розпочинаючи з Помістного Собору і закінчуючи парафіяльними радами, акцентуючи увагу на створенні ефективної структури керування. Він налаштовував церковно-бюрократичний апарат по зразку імперського, так, щоб диктувати умови, які йому диктує імператор, на якого в свою чергу має вплив тільки Бог.
Ну ось, ми маємо класисний західний папізм російського розливу. Напевно не просто так духовний наставник патріарха кирила митр. Никодим (Ротов) вмер у Папи Римського на руках.
Однак симпатії до католицизму кирилла чисто адміністративно-політичного характеру – це, головним чином, захоплення системою авторитарної монархічної влади Ватикану і намір впровалити її не тільки в рпц, але й в росії.
В християнській імперії ця система виглядала доволі просто - ось є заповіді Божі і Церква має їх впроваджувати в народ через державний апарат влади. А якщо цей апарат відсутній, то ця система не працює.
Через війну в Україні у світі відбуваються разючі зміни. На наших очах зникає остання із середньовічних імперій - росія. Церква має на це реагувати і називати речі своїми іменами, як це зробив у свій час президент Америки Рейган, назвавши срср "імперією зла". До речі він запозичив цей вислів у всесвітньо відомого католика - Д.Р. Толкіна із його роману "Володар Перснів". Але церковні бюрократи всього світу не раді перемінам, бо їм і при старій владі не погано жилося. Хоча сьогодні вже для всіх очевидно, що мовчки відсидітися не можливо.
В Україні війна, гинуть люди, росіяни чинять насилля і переступають через усі норми людської моралі. Російська церква зухвало усе це благословляє, секулярний світ засуджує війну яку розв'язала росія, а Папа "по-християнськи" підтримує росію.
Переважна більшість церков світу або проковтнула язика або висловлюється дуже поверхово, мовляв ми за мир тільки відчепіться від нас.
Але, як кажуть у народі, немає лиха без добра. Ігнорування війни церковними "верхами" пробудило "низи". Християни усього світу об'єдналися щоб допомагати українцям.
На церковних бюрократів усе це не має ніякого впливу і навряд чи матиме. Їх ці люди не обирали і вони перед ними не відповідальні. Їх поставили на посаду і вони виконують вказівки свого керівництва. Під час війни вони піклуються, як би не втратити свого теплого місця, бо ж хто його знає, хто переможе.
Тваринний страх паралізує сумління бюрократів. Вони сидять на місці, вказівки ж "зверху" не було щоб називати зло - злом. Вони будуть брехати своїм парафіянам про вірність церкві, переслідуючи власні інтереси і підставляючи під удар справедливого суду мирян і рядове духовенство. Бюрократія – це живучий соціально-політичний механізм, що перемелює людський матеріал для власного виживання.
Війна в Україні відкрила разючу прірву між людьми і духовенством у церквах. І це властиво не тільки російському православ'ю, про що й свідчить підтримка Папою росії. Він не тільки не засудив агресії росії проти України, а ще й докорив українців, мовляв "усі грішні, бо усі винні". Більше того, на запланованій ним минулорічній Хресній дорозі росіянин з українцем спільно несли хрест примирення.
Без чіткого засудження злочину росіян проти людства це виглядає як політична підримка католицькою церквою росії. І не дивно - бюрократії у всіх церквах споріднені і однаково потребують грошей на утримання фетишів своєї минулої імперської величі.
Частина мирян і духовенства католицької церкви засуджують папу. Але це не має особливого впливу на церковну політику.
Якщо у РПЦ мирян мають за ніщо, в УПЦ єпископат відверто їх ігнорує, то Ватикан прислухається до суспільної думки, але вирішує що правильно а що ні лиш маленька групка церковних бюрократів і вона має міцні над конфесійні зв'язки між собою. Бо їхня ціль - це влада.
Як на мене, то таке положення речей існуватиме доти, доки звичайні парафіяни не зрозуміють, що вони є такими ж як і єпископи або священники повноправними членами Тіла Христового - Церкви. Церкву й надалі будуть продавати бюрократи, якщо люди не візьмуть за неї відповідальність на свої плечі і твердо не скажуть церковним парторгам:
"Або ви будете називати речі своїми іменами і діяти згідно із сумлінням та Євангелієм, або залишитеся без пастви".
Голос церкви то не вислови церковних дипломатів, а думка і слово тої людини, яка дотримується заповідей її засновника Христа. Хто, як не Церква, має бути голосом сумління у світі?
Якщо церква мовчить, коли навіть каміння Бучі, Маріуполя, Гостомеля, Бородянки... кричить, значить вона мертва. І ті, хто в ній ще живий не має права мовчати, бо така церковна політика, яка провадиться сьогодні, кидає тінь на Христа.
Через війну в Україні у світі відбуваються разючі зміни. На наших очах зникає остання із середньовічних імперій - росія. Церква має на це реагувати і називати речі своїми іменами, як це зробив у свій час президент Америки Рейган, назвавши срср "імперією зла". До речі він запозичив цей вислів у всесвітньо відомого католика - Д.Р. Толкіна із його роману "Володар Перснів". Але церковні бюрократи всього світу не раді перемінам, бо їм і при старій владі не погано жилося. Хоча сьогодні вже для всіх очевидно, що мовчки відсидітися не можливо.
В Україні війна, гинуть люди, росіяни чинять насилля і переступають через усі норми людської моралі. Російська церква зухвало усе це благословляє, секулярний світ засуджує війну яку розв'язала росія, а Папа "по-християнськи" підтримує росію.
Переважна більшість церков світу або проковтнула язика або висловлюється дуже поверхово, мовляв ми за мир тільки відчепіться від нас.
Але, як кажуть у народі, немає лиха без добра. Ігнорування війни церковними "верхами" пробудило "низи". Християни усього світу об'єдналися щоб допомагати українцям.
На церковних бюрократів усе це не має ніякого впливу і навряд чи матиме. Їх ці люди не обирали і вони перед ними не відповідальні. Їх поставили на посаду і вони виконують вказівки свого керівництва. Під час війни вони піклуються, як би не втратити свого теплого місця, бо ж хто його знає, хто переможе.
Тваринний страх паралізує сумління бюрократів. Вони сидять на місці, вказівки ж "зверху" не було щоб називати зло - злом. Вони будуть брехати своїм парафіянам про вірність церкві, переслідуючи власні інтереси і підставляючи під удар справедливого суду мирян і рядове духовенство. Бюрократія – це живучий соціально-політичний механізм, що перемелює людський матеріал для власного виживання.
Війна в Україні відкрила разючу прірву між людьми і духовенством у церквах. І це властиво не тільки російському православ'ю, про що й свідчить підтримка Папою росії. Він не тільки не засудив агресії росії проти України, а ще й докорив українців, мовляв "усі грішні, бо усі винні". Більше того, на запланованій ним минулорічній Хресній дорозі росіянин з українцем спільно несли хрест примирення.
Без чіткого засудження злочину росіян проти людства це виглядає як політична підримка католицькою церквою росії. І не дивно - бюрократії у всіх церквах споріднені і однаково потребують грошей на утримання фетишів своєї минулої імперської величі.
Частина мирян і духовенства католицької церкви засуджують папу. Але це не має особливого впливу на церковну політику.
Якщо у РПЦ мирян мають за ніщо, в УПЦ єпископат відверто їх ігнорує, то Ватикан прислухається до суспільної думки, але вирішує що правильно а що ні лиш маленька групка церковних бюрократів і вона має міцні над конфесійні зв'язки між собою. Бо їхня ціль - це влада.
Як на мене, то таке положення речей існуватиме доти, доки звичайні парафіяни не зрозуміють, що вони є такими ж як і єпископи або священники повноправними членами Тіла Христового - Церкви. Церкву й надалі будуть продавати бюрократи, якщо люди не візьмуть за неї відповідальність на свої плечі і твердо не скажуть церковним парторгам:
"Або ви будете називати речі своїми іменами і діяти згідно із сумлінням та Євангелієм, або залишитеся без пастви".
Голос церкви то не вислови церковних дипломатів, а думка і слово тої людини, яка дотримується заповідей її засновника Христа. Хто, як не Церква, має бути голосом сумління у світі?
Якщо церква мовчить, коли навіть каміння Бучі, Маріуполя, Гостомеля, Бородянки... кричить, значить вона мертва. І ті, хто в ній ще живий не має права мовчати, бо така церковна політика, яка провадиться сьогодні, кидає тінь на Христа.
У часи духовної невизначеності церква має називати речі своїми іменами: зло - злом, а добро - добром. Коли вона цього не зробить сьогодні, то втратить свій авторитет у суспільстві надовго якщо не на завжди. Але головне інше - якщо у церкві панує брехня, значить Христос у ній не може довго перебувати, якою б вона не була канонічною. Історія знає багато прикладів падіння великих церков.
Серед усіх християнських церков світу лиш константинопольський патріарх Варфоломій та ПЦУ чітко і голосно називають росію агресором, засуджують московського патріарха та антицерковну пропаганду "російського міра".
РПЦ в росії - то імперська церква, так само як Ватикан у Римі. Ті християнські церкви церкви, які сформувалися у середньовіччі, то злебільшого ізольовані від зовнішнього світу маленькі імперії по типу Ватикану, які живуть самі в собі своїм "величним" минулим.
Вони не стільки служать людям, скільки за старою звичкою намагаються впливати на маси в інтересах своїх спонсорів. Головними спонсорами в минулому виступали імперії. Сформовані в імперіях бюрократичні церковні структури не змінювалися сотні років і сьогодні відверто дискредитують церкву. Але час бюрократії минає, бо вичерпано час тоталітарних імперій і останньої із них - росії.
Війна в Україні викрила нездатність церков чітко і швидко реагувати на виклики часу. Війна в Україні - то екзамен на людяність для усіх церков світу. Він визначить якою буде церква у майбутньому.
Війна в Україні пробудила сумління у християн всього світу. Війна в Україні нагадала про цінність людини за яку віддав Своє життя Христос.
Завдяки Україні усі християнські конфесії забули про "догматичні розбіжності" і об'єдналися в любові, щоб допомогти українцям, які постраждали від війни:
"По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою" ( Ін. 13, 35).
(c) Денис Таргонський
Серед усіх християнських церков світу лиш константинопольський патріарх Варфоломій та ПЦУ чітко і голосно називають росію агресором, засуджують московського патріарха та антицерковну пропаганду "російського міра".
РПЦ в росії - то імперська церква, так само як Ватикан у Римі. Ті християнські церкви церкви, які сформувалися у середньовіччі, то злебільшого ізольовані від зовнішнього світу маленькі імперії по типу Ватикану, які живуть самі в собі своїм "величним" минулим.
Вони не стільки служать людям, скільки за старою звичкою намагаються впливати на маси в інтересах своїх спонсорів. Головними спонсорами в минулому виступали імперії. Сформовані в імперіях бюрократичні церковні структури не змінювалися сотні років і сьогодні відверто дискредитують церкву. Але час бюрократії минає, бо вичерпано час тоталітарних імперій і останньої із них - росії.
Війна в Україні викрила нездатність церков чітко і швидко реагувати на виклики часу. Війна в Україні - то екзамен на людяність для усіх церков світу. Він визначить якою буде церква у майбутньому.
Війна в Україні пробудила сумління у християн всього світу. Війна в Україні нагадала про цінність людини за яку віддав Своє життя Христос.
Завдяки Україні усі християнські конфесії забули про "догматичні розбіжності" і об'єдналися в любові, щоб допомогти українцям, які постраждали від війни:
"По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою" ( Ін. 13, 35).
(c) Денис Таргонський
Очевидно, що папа, бажаючи підтримати російських молодих католиків, фактично підтримав сучасний російський імперіалізм. Адже його заклик "крокувати вперед" зі спадщиною "великої Росії Петра І, Катерини ІІ" є не чим іншим, як закликом... до участі російської молоді у війні проти України. Далебі, хто ж, як не Путін, зараз продовжує на українській землі імперську політику двох названих володарів Росії?!
Але тут є цікавіше питання.
От поставте себе на місце папи.
Йому хочеться сказати молодим російським католикам щось позитивне, і при цьому якось вкорінене в історії їхньої держави.
ОК, хай це буде не Петро І і не Катерина ІІ.
А хто?
Посилатися на декабристів чи народовольців - улюблених героїв російського минулого часів СРСР - папа не може: це було б сприйнято як заклик до бунту проти чинної російської влади.
А якщо згадувати не бунтівників, а власне представників російської держави - от кого там можна згадати, щоби похвала йому не була сприйнята з обуренням сусідами Росії?
В тім-то й річ, що нікого.
Навмання пальцем тицьнеш - якраз в імперця влучиш.
А казати прямим текстом - "розваліть, нарешті, свою злочинну імперію!" - це було б навіть гірше, ніж закликати їх продовжити справу декабристів чи народовольців. Та у папи навіть і тіні такої думки не могло промайнути.
Мораль: навіть папі інколи краще просто помовчати. Враховуючи історичну приреченість Російської імперії, дозволю собі запропонувати правило: de moribundum aut bene, aut nihil. А оскільки з bene вийшов напряг, залишається тільки nihil.
Dixi.
(с) Олексій Панич
Але тут є цікавіше питання.
От поставте себе на місце папи.
Йому хочеться сказати молодим російським католикам щось позитивне, і при цьому якось вкорінене в історії їхньої держави.
ОК, хай це буде не Петро І і не Катерина ІІ.
А хто?
Посилатися на декабристів чи народовольців - улюблених героїв російського минулого часів СРСР - папа не може: це було б сприйнято як заклик до бунту проти чинної російської влади.
А якщо згадувати не бунтівників, а власне представників російської держави - от кого там можна згадати, щоби похвала йому не була сприйнята з обуренням сусідами Росії?
В тім-то й річ, що нікого.
Навмання пальцем тицьнеш - якраз в імперця влучиш.
А казати прямим текстом - "розваліть, нарешті, свою злочинну імперію!" - це було б навіть гірше, ніж закликати їх продовжити справу декабристів чи народовольців. Та у папи навіть і тіні такої думки не могло промайнути.
Мораль: навіть папі інколи краще просто помовчати. Враховуючи історичну приреченість Російської імперії, дозволю собі запропонувати правило: de moribundum aut bene, aut nihil. А оскільки з bene вийшов напряг, залишається тільки nihil.
Dixi.
(с) Олексій Панич
Із надіслано у коментарях:
Важко не погодитись з Вами. Мене, власне, бентежить сама iдея, що в свiтi всi мають редагувати й пiдтягувати думки iнших пiд себе. Ми можемо бути iмперiaлiстами, або неоiмперiалiстами, монархiстами, демократами та будь ким i щиро вipuти, що саме нами обрана дорога добра i вона приведе нас до досягнень.
Вiд Франциска папи вимогають нажаль так, як не вимагають вiд себе.
Нас дратуе, що народи землi, у 21 ст вже свiдомо роблять кроки для побудови нових суспiльно полiтичних моделей, а хтось тягне всix за край одягу в часи Ялтинськоi або Мюнхенськоi конференцii, короче кажучи у минуле.
Проте маемо знати, що допоки вся свiтоаа спiльнота належним чином не усвiдомлять необхiднiсть змiн, а це не вiдбудеться легко й повiльно, примус та цькування нi дочого не призведуть. У свiтi не знатимуть Украiну i як iй болить, бо ми черговi зi своею вiйною i стражданнями.
У глобальному дiалозi краiн свiту, ще треба навчитись передавати свою iсторiю, свiй досвiд в такий спосiб, щоб це було важливо, зрозумiло й цikaво не тiльки нам, а й усiм iншим .
Так, папа Франциск вважае свою думку оригiнальною. Так, вiн навiв простий та зрозумiлий як на його рiвень та рiвень його слухача приклад : для молодi з РФ як i куди iм крокувати далi. Очевидно недосконалий, проте зрозумiлий для тих, хто не заглиблювався в iсторiю Украiни, майже нiким з них не вiдвiдуваноi i незнаноi. У Росii можливий так званий проевропейський вектор, а можливий вступ до зетштурму. Навiть цей вибip занадто умовний, щоб про нього говорити серйозно. Однак папи не мовчать. Особливо там, де ix постiйно питають.
Таке от послання. Ми вимогливi до папи Франциска, часто об'ективно й справедливо щодо свого болю, та геть не вимогливi до себе
Анастасiй Данилевський
Важко не погодитись з Вами. Мене, власне, бентежить сама iдея, що в свiтi всi мають редагувати й пiдтягувати думки iнших пiд себе. Ми можемо бути iмперiaлiстами, або неоiмперiалiстами, монархiстами, демократами та будь ким i щиро вipuти, що саме нами обрана дорога добра i вона приведе нас до досягнень.
Вiд Франциска папи вимогають нажаль так, як не вимагають вiд себе.
Нас дратуе, що народи землi, у 21 ст вже свiдомо роблять кроки для побудови нових суспiльно полiтичних моделей, а хтось тягне всix за край одягу в часи Ялтинськоi або Мюнхенськоi конференцii, короче кажучи у минуле.
Проте маемо знати, що допоки вся свiтоаа спiльнота належним чином не усвiдомлять необхiднiсть змiн, а це не вiдбудеться легко й повiльно, примус та цькування нi дочого не призведуть. У свiтi не знатимуть Украiну i як iй болить, бо ми черговi зi своею вiйною i стражданнями.
У глобальному дiалозi краiн свiту, ще треба навчитись передавати свою iсторiю, свiй досвiд в такий спосiб, щоб це було важливо, зрозумiло й цikaво не тiльки нам, а й усiм iншим .
Так, папа Франциск вважае свою думку оригiнальною. Так, вiн навiв простий та зрозумiлий як на його рiвень та рiвень його слухача приклад : для молодi з РФ як i куди iм крокувати далi. Очевидно недосконалий, проте зрозумiлий для тих, хто не заглиблювався в iсторiю Украiни, майже нiким з них не вiдвiдуваноi i незнаноi. У Росii можливий так званий проевропейський вектор, а можливий вступ до зетштурму. Навiть цей вибip занадто умовний, щоб про нього говорити серйозно. Однак папи не мовчать. Особливо там, де ix постiйно питають.
Таке от послання. Ми вимогливi до папи Франциска, часто об'ективно й справедливо щодо свого болю, та геть не вимогливi до себе
Анастасiй Данилевський
Дуже класну пропозицію до УПЦ сформулював Victor Tregubov , не можу не запостити. Це те, про що я теж говорю. Згрішив - покайся.
"Выйти и честно сказать прихожанам - ну да, мы вам врали. Каемся. Простите.
Когда мы рисовали из тогда-еще-УПЦ-КП, а позже из ПЦУ, еретиков, переходящих из которых надо перекрещивать - мы вам врали, это было антиканоническое заявление и антиканоническая практика, простите нас.
Когда мы рассказывали про "раскольника Варфоломея" - мы врали и клеветали, простите нас, грешных.
Когда не все, но многие из нас строили здесь Русский мир - мы ошибались, простите нас, грешных.
Когда мы разжигали ненависть к "безблагодатным раскольникам", когда присваивали себе духовную исключительность и единую каноничность, когда себя по икономии, а других по акривии - мы грешили, простите нас.
В этом же весь затык. В том, что сближение с ПЦУ заставляет вас признаться собственным прихожанам, что вы им лапшу на уши вешали доброе поколение. Не было бы этой проблемы - остальные бы решились по ходу сближения".
"Выйти и честно сказать прихожанам - ну да, мы вам врали. Каемся. Простите.
Когда мы рисовали из тогда-еще-УПЦ-КП, а позже из ПЦУ, еретиков, переходящих из которых надо перекрещивать - мы вам врали, это было антиканоническое заявление и антиканоническая практика, простите нас.
Когда мы рассказывали про "раскольника Варфоломея" - мы врали и клеветали, простите нас, грешных.
Когда не все, но многие из нас строили здесь Русский мир - мы ошибались, простите нас, грешных.
Когда мы разжигали ненависть к "безблагодатным раскольникам", когда присваивали себе духовную исключительность и единую каноничность, когда себя по икономии, а других по акривии - мы грешили, простите нас.
В этом же весь затык. В том, что сближение с ПЦУ заставляет вас признаться собственным прихожанам, что вы им лапшу на уши вешали доброе поколение. Не было бы этой проблемы - остальные бы решились по ходу сближения".
ТЕРПІТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ
Всю ситуацію навколо УПЦ можна звести до цієї граматичної проблеми: де у цьому вислові поставити кому?
Законопроект 8371 ставить кому після "не можна". До яких наслідків це призведе, якщо закон ухвалять в тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання?
Одразу скажу, чого точно НЕ станеться. Не буде такого, що УПЦ, під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не "для видимості", як зараз) розірве стосунки з РПЦ. Адже після такого кроку для УПЦ буде лише два варіанти і обидва категорично для неї неприйнятні:
1. Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства УПЦ, бо для них це "втрата обличчя": приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви. Ну от як це - вийде священник до своєї пастви і скаже: "Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ - безблагодатна і неканонічна церква, тобто насправді взагалі ніяка не церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ!"? В індивідуальному порядку деякі священники УПЦ до цього "дозрівають", але інституціонально (для керівництва УПЦ) та для більшості священства УПЦ таке неможливо.
2. Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з точки зору канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу церкви. Це перехід в "розкол", і УПЦ в такому разі буде вже не церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, "зібрання поряд"), а російською, ще жорсткіше, "самочинное зборище". Тобто те, чим, з канонічної точки зору, була "УПЦ КП" до отримання Томоса.
Тому УПЦ як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить.
Відповідно, у разі прийняття законопроекту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише два варіанти, залежно від того, такий закон (1) буде активно виконуватися, або (2) не буде активно виконуватися.
Якщо не буде активно виконуватися - це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на два напрями: держава буде тиснути на УПЦ (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроектом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу. Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.
Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. З іншого боку, УПЦ в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини, тощо, тобто перейде в статус "гнаної церкви"... дуже комфортний для російської пропаганди, а також для частини вірян УПЦ, які стануть "страждальцями за істинну віру". Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого подалі від України це засмутить (при тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів). Звісно, ієрархія УПЦ буде жорстко і агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут і який тепер вже бореться за саме своє виживання.
Ось і думайте, де ставити кому.
(C) Олексій Панич
Всю ситуацію навколо УПЦ можна звести до цієї граматичної проблеми: де у цьому вислові поставити кому?
Законопроект 8371 ставить кому після "не можна". До яких наслідків це призведе, якщо закон ухвалять в тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання?
Одразу скажу, чого точно НЕ станеться. Не буде такого, що УПЦ, під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не "для видимості", як зараз) розірве стосунки з РПЦ. Адже після такого кроку для УПЦ буде лише два варіанти і обидва категорично для неї неприйнятні:
1. Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства УПЦ, бо для них це "втрата обличчя": приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви. Ну от як це - вийде священник до своєї пастви і скаже: "Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ - безблагодатна і неканонічна церква, тобто насправді взагалі ніяка не церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ!"? В індивідуальному порядку деякі священники УПЦ до цього "дозрівають", але інституціонально (для керівництва УПЦ) та для більшості священства УПЦ таке неможливо.
2. Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з точки зору канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу церкви. Це перехід в "розкол", і УПЦ в такому разі буде вже не церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, "зібрання поряд"), а російською, ще жорсткіше, "самочинное зборище". Тобто те, чим, з канонічної точки зору, була "УПЦ КП" до отримання Томоса.
Тому УПЦ як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить.
Відповідно, у разі прийняття законопроекту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише два варіанти, залежно від того, такий закон (1) буде активно виконуватися, або (2) не буде активно виконуватися.
Якщо не буде активно виконуватися - це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на два напрями: держава буде тиснути на УПЦ (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроектом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу. Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.
Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. З іншого боку, УПЦ в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини, тощо, тобто перейде в статус "гнаної церкви"... дуже комфортний для російської пропаганди, а також для частини вірян УПЦ, які стануть "страждальцями за істинну віру". Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого подалі від України це засмутить (при тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів). Звісно, ієрархія УПЦ буде жорстко і агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут і який тепер вже бореться за саме своє виживання.
Ось і думайте, де ставити кому.
(C) Олексій Панич
До речі сьогодні річниця дуже тонкого використання Москвою Харкова проти України вже у часи незалежності. Повторили віджимання УНР в 1919.
32 роки тому Москва організувала у Харкові антиукраїнський православний архієрейський собор і скинула з посади предстоятеля УПЦ Філарета.
Філарет наприкінці 1991 року зібрав підписи усіх єпископів і звернувся з листом до партріарха московського про автокефалію. Це було рішення легального собору УПЦ у Києві у лаврі, все як треба.
На початку 1992 року Філарет ще раз зібрав підписи єпископів ( і нинішнього керівника УПЦ МП Онуфрія) і офіційно нагадав Москві про прохання.
Москва тобі прохання проігнорувала і організувала в Харкові 27 травня 1992 року ( бо в Києві не давала провести цей фокус влада і Кравчук) собор, щоб скинути Філарета. Що і зробили ще недавні підписанти про незалежність.
Київ тоді офіційно не визнав це зібрання на рівні постанови президії Верховної Ради і засудив.
Ну але вже як вийшло і шанс на автокефалію тоді втратили.
27 травня вже 2022 року через війну вже Онуфрій зібрав у Києві собор і нібито взяв курс від Москви. Але попросити про автокефалію, як в 1992 році, не наважився.
А дізнався я про цю історію детально ще за Януковича в 2010 році. Тоді до томосу було ще як до Києва рачки.
Але Партії регіонів було так незручно від старої позиції влади, що вони хотіли скасувати антимосковську постанову Ради 1992 року:)
Тут про все це писав ще на «Главкомі». Пару формулювань зараз не зовсім коректні, але загалом інформативно.
Зараз Харків вони просто зносять.
(c) Віталій Червоненко
https://glavcom.ua/publications/80134-regionaly-vzjalis-za-filareta.html
32 роки тому Москва організувала у Харкові антиукраїнський православний архієрейський собор і скинула з посади предстоятеля УПЦ Філарета.
Філарет наприкінці 1991 року зібрав підписи усіх єпископів і звернувся з листом до партріарха московського про автокефалію. Це було рішення легального собору УПЦ у Києві у лаврі, все як треба.
На початку 1992 року Філарет ще раз зібрав підписи єпископів ( і нинішнього керівника УПЦ МП Онуфрія) і офіційно нагадав Москві про прохання.
Москва тобі прохання проігнорувала і організувала в Харкові 27 травня 1992 року ( бо в Києві не давала провести цей фокус влада і Кравчук) собор, щоб скинути Філарета. Що і зробили ще недавні підписанти про незалежність.
Київ тоді офіційно не визнав це зібрання на рівні постанови президії Верховної Ради і засудив.
Ну але вже як вийшло і шанс на автокефалію тоді втратили.
27 травня вже 2022 року через війну вже Онуфрій зібрав у Києві собор і нібито взяв курс від Москви. Але попросити про автокефалію, як в 1992 році, не наважився.
А дізнався я про цю історію детально ще за Януковича в 2010 році. Тоді до томосу було ще як до Києва рачки.
Але Партії регіонів було так незручно від старої позиції влади, що вони хотіли скасувати антимосковську постанову Ради 1992 року:)
Тут про все це писав ще на «Главкомі». Пару формулювань зараз не зовсім коректні, але загалом інформативно.
Зараз Харків вони просто зносять.
(c) Віталій Червоненко
https://glavcom.ua/publications/80134-regionaly-vzjalis-za-filareta.html
ГЛАВКОМ
Регионалы взялись за Филарета
Регионалы открыто подыгрывают Москве, делая очередной удар по УПЦ Киевского Патриархата.