Навіть русня пише, що усі заклики, звернення та інші листи від єпископату МП - це маячня. Тому й не вірять в те, що до чогось подібні акції призведуть у випадку із затриманням митрополита МП Боголепа. МП все більше маргіналізується, при чому як самостійно, так і за допомогою державних інститутів. Затримання (мобілізація) митрополита як-ніяк другої православної церкви країни (хоча й під забороною) - це абсолютно прозорий жест, який показує, що кількість недоторканих (особливо після кейса із позбавленням громадянства Онуфрія) зменшується. Тому, навіть якщо цьому митрополиту й дадуть можливість відкупитися від ТЦК (саме дадуть, можуть й не дати), це вже створило такий непоганий прецедент, який показує куди і як далі планує рухатися держава у питанні заборони МП.

Не можемо сказати, що це якось нас лякає. Ні, наше суспільство вже давно вимушено мілітаризувалося і живемо ми, орієнтуючись у першу чергу на необхідність забезпечення безпеки, а не на якісь там "свободи віросповідання". Про які свободи можна говорити, якщо ми воюємо з країною, яка використовує МП в якості інструменту гібридної війни.

Все так, як має бути.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Румунське питання і ПЦУ

#церковнаборотьба

Що ми писали наприкінці 2024 року:

Румунське питання - ну супер важливе для розвитку ПЦУ і у будь якому разі треба брати належне. Або не пускати румунів на територію Буковини і домовлятися з ними про те, що румунські громади ніхто не образить, пообіцяти (а ми вже про це писали) їм надати можливість молитися румунською і пошукати для цього отців.

Або... ну офіційне і повноцінне визнання ПЦУ з усіма належними елементами - в ідеалі спіслужінні Предстоятелів Церков і щоб на службі цій були ті, хто відповідає за опіку над меншинами - владика Феогност і якийсь румунський владика, який відповідає за окормлення українськиїх парафій.

Що у своїй доповіді заявив митрополит Епіфаній учора:

Серед низки інших викликів сказане дотепер, зокрема, стосується намагань утворити в Україні румунську церковну юрисдикцію без згоди Православної Церкви України, що є прямим порушенням канонічних засад та підпадає під осудження етнофілетизму Великим Константинопольським Собором 1872 року.

Ми ще раз підкреслюємо ті принципи, які були не раз засвідчені в наших попередніх рішеннях: Православна Церква України готова і бажає надати для етнічних румун в Україні в рамках своєї юрисдикції такі ж права церковного самоуправління, які українці мають в Румунській Православній Церкві. Спроби утворити якусь юрисдикцію без урахування канонічних правил та норм Томосу про автокефалію принесуть не благо для українських румун, але лише поглиблять проблеми та розділення.
Якщо навіть на території Молдови, де немає мовного та етнічного поділу, попри всі здійснені за останні понад три десятиліття зусилля Румунського Патріархату продовжує існувати глибокий церковний поділ, то тим більше цей виклик є актуальним для України.
Ми як Церква не раз офіційно письмово засвідчили представникам Румунського Патріархату свою позицію. Тому очікуємо на конструктивні кроки з їхнього боку для налагодження діалогу і вироблення прийнятної для обох Помісних Церков та канонічно правильної моделі духовного піклування потребами румун в Україні.

На що треба подивитися в цьому контексті:

У вересні 2025 року Патріарх Варфоломій збирається відвідати США, 18 жовтня архонти Вселенського Патріархату вручають нагороду комраду України і ПЦУ Майку Помпео, а 26 жовтня Вселенський Патріарх планує відвідати Бухарест.
Останні пару місяців панувала атмосфера потенційних перемовин з РумПЦ щодо визнання ПЦУ. При чому атмосфера ця була якась дивна - паралельно зі спробами домовитися, виникали проблеми, пов'язані з питанням Буковини. Відтепер це питання класифікується предстоятелем ПЦУ в офіційній доповіді майже як зовнішня загроза - згадка про РумПЦ знаходиться в тому ж розділі, де описується боротьба проти російської агресії і руського миру.

Виходить, що обрали перший сценарій - захищати Буковину до кінця? Цікаво. Якщо так, то треба тримати стрій і бути послідовними. Перевзування зазвичай не шанується.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

В УПЦ (МП) усі рівні, але є рівніші - кому біда, а кому свято!

Лобстери, суп з перепелиними яйцями, червона риба, котлети з осетрових, ящики дорогого вина... і це ще не повний список страв, яким буде пригощати сірий кардинал «гонимої, бідної і багатостраждальної» УПЦ (ніби вже без МП) своїх гостей. Стіл в кращих традиціях Москви купєчєской!

Так, на 11 рік російсько-української війни, 23 липня керучий справами УПЦ (МП) митрополит Антоній (Паканич) влаштовує в Києві свято на честь себе улюбленого. У нього день ангела і нехай весь світ зачекає!

Дуже зручно: феофаніївська кухня, офіціанти з КДАіСу, чим ще зайнятись монашкам і семінаристам як не проявити любов до свого владики, прислужитися його гостям?

Тим паче, поки перший - предстоятель Онуфрій ніжиться в теплих ваннах Буковини, то якраз випадає шанс послужити другому. Ну а Антонію проявитися публічно в першому церковному кріслі в яке свого часу не встиг його запхати Янукович.

Серед топових гостей на святі - ватні подвижники митррополити Лука Коваленко і Феодосій Снігірьов, які будуть за розкішним столом в один голос переконувати єпископат УПЦ в необхідності канонічної єдності з кривавим Кирилом Гундяєвим і гаряче засудження митрополита Львівського і всєї однієї парафії Філарета Кучерова та всю Одеську митрополію за "рух" до змін в УПЦ. Бо для цього «феодосіївського лукоморʼя» Бога немає поза Русскім міром! Церковні сусаніни десятиріччями вперто тягнуть всю паству в московські болота.

При цьому, як стверджують експерти, реальних змін в УПЦ не передбачається, але як писав Орвел, віра в те, що вітряк має бути побудований буде керувати "автокефалістами" ще довго. А як кажуть у народі: дурень думкою багатіє…

Торжество Антонія Паканича є справжнім бенкетом під час чуми. Бо рядові священники просто голосять про проблеми з якими зіштовхнулася УПЦ завдяки твердолобому промосковському курсу керівного тандему Онуфрія-Антонія.

Храми забирають, люди відвертаються, священників і монахіа мобілізують, авторитет Церкви катастрофічно зменшується. Але всі ці проблеми низів геть не хвилюють керівництво, яке завдяки фінансовим статкам і гарантіям путінської Москви, продовжує грати в кремлівську вірнопідданість. Вони впенено, під щвуки балалайки, ведуть церковний корабель на скелі, знаючи, що лише в них є рятівні кола, а на інших байдуже - нехай стають мучениками за «царя і отєчєство». Чому не відзначити все це розкішним святкуванням?

Утім свято, яке влаштовує Антоній мало б бути тривожним дзвіночком і для Онуфрія. Воно демонструє, що він є лише бутафорною ширмою, а не особою, яка справді на щось впливає. Виходить, що великий монах Онуфрій Березовський потрапив у незручне становище, де він потрібен лише своїм племінникам та іншим родичам, які тримаються на авторитеті блаженного старця і стануть нікому не потрібними відразу після виїзду свого родича з України.

Р.S. Усіх православних московського розливу запрошують 23 липня 8.00 на службу в храм Агапіта Печерського. А вечеря, сніданок, обід, вечеря - монастир у Феофанії. Збирайтеся та рушайте хресними ходами привітати владику Антонія. Гулять, так гулять.

Михайло БЛАГОВОЙЧЕНКО

Пару цікавих моментів з інтерв'ю Тараса Антошевського з д-ром Геннадієм Целковським

...Для ПЦУ, яка не може переконати румуномовні парафії переходити в її вікаріат, спеціально для них створений, погодитися на існування структури РумПЦ, за умови визнання з боку Бухареста, буде “меншим злом”, ніж впиратися. Але з іншого боку, це піти на “втрату” канонічної території, навіть якщо громади ПЦУ будуть існувати в перемішку з румунськими громадами. І не факт, що перейдуть лише румуномовні громади, бо на Закарпатті місцеві лідери сепаратизму погрожували вже, що швидше перейдуть до когось іншого, ніж до ПЦУ.

Отже, що тоді робити? Які кроки, на Вашу думку, є оптимальними для держави і ПЦУ?

Гадаю, що ПЦУ та Вселенський Патріарх ще не вичерпали всі аргументи для РумПЦ щодо визнання ПЦУ та згоди румун на те, що румунський вікаріат в ПЦУ є достатня структура для румуномовних громад. Але не забуваємо, що ці 130 громад в УПЦ, тому згода РумПЦ ще не призведе автоматично до їх переходу до вікаріату всередині ПЦУ. Відповідно, держава має натиснути на УПЦ в той момент, коли з'явиться передумови реалізації ідеї румунського вікаріату ПЦУ через домовленість з РумПЦ (залишу за дужками світоглядне питання, чи потрібно тиснути державі на УПЦ).

Відповідно, ідея повернення історичних земель присутня імпліцитно в румунському суспільстві та політиці. Тому РумПЦ не вигадує нічого нового, вона просто реалізує цю “реконкісту” в Україні, Молдові, Сербії.

Перед Румунською Патріархією стоять цікавіше завдання — переглянути рейтинг потужностей (не канон) диптиху. Для неї Україна з Росією — це епізод боротьби за вплив в православному світі, аніж в Румунії. Зв'язуватися з правими політиками Патріархії в цілому не з руки, а ось давати “пограти” в праву політику архиєпископу Томіському та консервативному крилу можна. Тому для Патріархії в цілому український трек боротьби за 130 громад та РумПЦвУ це частина перевлаштування православного світу в контексті незавершеності Кіпрських інтенцій.

Україні потрібно збільшувати в рази наукові, гуманітарні, освітні зв'язки українців з румунами, переходити на середню ланку взаємодії.

Я оцінюю РумПЦвУ як складову іредентизму: "раптом Україна посиплеться, міжнародна спільнота погодиться з розчленуванням України та дасть дозвіл Угорщині та Румунії зайняти відповідні землі” — сидить глибоко думка в голові будь-якого, не тільки правого, політика.

Аргументи РумПЦ щодо невизнання ПЦУ:
в Україні дві Церкви;
ПЦУ створена як політичний проект;
Ми не хочемо дуже сваритися з Москвою;
ПЦУ створена на основі неканонічної Церкви;
Патріарх Варфоломій діяв одноосібно, не соборно.

Претензії Румунії до влади України:
українська влада не реєструє релігійну організації РумПЦвУ;
румунські парафії примушують переходити в ПЦУ;
захоплення представниками ПЦУ храмів, де служать румунською мовою;
в ПЦУ створено фіктивний румунський вікаріат, до якого ніхто не увійшов;
українська влада упереджено ставиться до румунської меншини, не враховує їх освітні, культурні та релігійні потреби тощо.


Цікаво. Ми справді можемо розраховувати, що при такому важкому становищу відносин у церковному, а виходить що не тільки церковному, а ще й в міждержавному сенсі, усі проблеми можна буде розв'язати за допомогу Константинополю, бо Патріарх має таємні механізми впливу на РумПЦ, як стверджує пан Целковський? Почитайте інтерв'ю повністю, ми мабуть не так дивилися, але щось нам здається, що якщо РумПЦ зараз так зручно для себе інтегрувалася в політичні процеси, які відповідають інтересам як правих так і лівих(центристів), то рецепт із тиском Фанару водночас із налагодженням співпраці в гуманітарних ініціативах, враховуючи таку величезну купу претензій як до ПЦУ, так і до влади....ну то таке. Тим адекватніше виглядає ідея не віддавати Буковину Румунії, а тримати її для ПЦУ.

Спостерігаємо, що тут сказати.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Присвячуючи багато часу дописам про боротьбу за нашу духовну незалежність, інколи критикуючи методи цієї боротьби, але завше підтримуючи ідею, ми час від часу наполягаємо на тому, що боротися треба не тільки в духовному, а ще й в історичному контексті. Треба відстоювати правду, навіть в тих речах, про які нібито усі вже забули. У нас вже було декілька дописів, де ми розповідали про стан справ історичних будівель, які знаходяться під опікою церкви (УАПЦ/ УПЦ КП/ПЦУ). Там не все так весело, як би нам хотілося і насправді є над чим працювати, але саме розголос у цих речах є найкращим союзником - після розповсюдження хоча б теоретично хтось щось таки почне робити.

Крім того, ми писали про історичну пам'ять нашого народу, яка зберігається завдяки історикам-ентузіастам. Саме завдяки, здавалося б, не самим актуальним репортажам, в нас є можливість дізнатися про те, як боролися за Україну сто років тому наші предки, ті, хто зберіг і передав ідею Єдиної Соборної України наступним поколінням.

Вважаємо дописи про це одним з наших обов'язків, аби хоча б трішечки, але зберігалася пам'ять про нашу спадщину та культуру, яку радянські кати знищували протягом 70 років.

Сьогодні познайомимо Вас із новим матеріалом Суспільного, який вийшов пару тижнів тому. Історія соратника Євгена Коновальця, командира чоти Українських січових стрільців і військовика Української галицької армії Юліана Гоїва, уродженця Снятина на Івано-Франківщині, якого розстріляли у 1937 році в Харкові.

29 квітня 2025 року Національна комісія визнала його реабілітованим.

Це — перший січовий стрілець з Івано-Франківської області й один з небагатьох в Україні, якому повернули чесне ім’я вже в роки незалежності.

Дуже радимо подивитися.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Предстоятель ПЦУ зустрівся з Послом України в Польщі

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 22 липня 2025 року провів у своїй резиденції зустріч з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Польща Василем Боднаром.

Під час розмови сторони обговорили суспільно‑політичну ситуацію в Україні та світі, міжнародну адвокацію задля посилення підтримки нашої держави в умовах російської агресії, а також підтримку за кордоном українських вимушених переселенців й інші актуальні питання, що становлять взаємний інтерес.

Окрім того, на знак визнання дипломатичної діяльності Предстоятель Православної Церкви України відзначив Василя Боднара орденом святого великомученика Юрія Переможця.
___________

Дозволимо собі трішки похвалити митрополита Епіфанія, особливо враховуючи той факт, що в останні часи в ПЦУ активізувалися підкилимні рухи, які хочуть його скинути. Ми в них нікого не підтримуємо, просто констатуємо їхню наявність.

До початку каденції новообраного президента Польщі Кароля Навроцького залишилося два тижні (6.08). Враховуючи його неприкриту українофобію, а також провокації польських ЗМІ, які влаштовувалися на тлі нібито поганого виступу українського посла Боднара на заходах, присвячених "волинської трагедії", опікуватися вірними в Польщі буде якщо не трудніше, але напевно точно не легше. Тому в принципі мета зустрічі владики Епіфанія з послом зрозуміла. До влади в країні, де станом на зараз живе майже мільйон українців (і це тільки тих, які виїхали з 22 року), приходить відкритий ксенофоб, який іменує себе консерватором і теоретично може впливати на служіння Капеланської Місії ПЦУ, яка частково користується храмами РКЦ.

Сподіваємось, що митрополит Епіфаній про щось там домовився. Та й на пана Боднара розраховуємо, - якщо втратити вплив на біженців, частина з них просто відвернеться від церкви, а інша піде шукати Господа в інших конфесіях. І якщо це буде УГКЦ - це ок. А якщо РКЦ і тим більше ППЦ(МП)?

Тим більше, що й у Вселенського Патріарха допомоги не попросиш, там на служіння ПЦУ за кордоном звичайно вимушені дивитися скрізь пальці, але все ж таки Томос то це порушує (ми таку позицію не підтримуємо і виступаємо за перегляд Томосу). І противників таких ось "вільностей" там не бракує.

Тримайте стрій. Питання архіважливе.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Чи вартуватиме гра свічок?

З одного боку, тут із не дуже шанованим нами "Веселим попом" не можна не погодитись: це справді крінж, про який, мабуть, і говорити зайво, бо жодного відкриття тут немає. РпцвУ як інституція - це ніколи не про Христа.

З іншого боку, бачимо як дії влади знов і знов створюють умови для створення образа мучеників із рпцвУ та її ієрархів, і через це - для мобілізації вірних в Україні та за кордоном на підтримку ідеологем русмиру. Ані до Бога, ані до України.

Скажемо так: навіщо із таким галасом позбавляти громадянства, якщо далі за цим не буде жодних реальних наслідків? Йдеться, до речі, не тільки про обмін або депортацію, для яких ще треба довести підставу, за законом іноземні громадяни мають отримувати погодження ДЕСС на здійснення релігійної діяльності в Україні. І ДЕСС у такому дозволі пану Березовському цілком може відмовити. Тоді він або не зможе правити Служби Божі (і, можливо, також виконувати адміністративні функції в рпцвУ), або порушить законодавство і це вже буде підґрунтям для його висилки.

Звичайно, зрозуміло, що подальші практичні кроки потребують певного часу, але принцип такий, на нашу думку. Одне позбавлення громадянства значним чином не вплине на ставлення вірних рпцву до свого священновладдя, з різних причин - мабуть, тільки на прихильників Софійського братства, а також Пінчука, Пальчука, Шевчик та інших Агафангелів, які й без того "ані наші, ані ваші", більш турбуються про власне обличчя, сидячи на двох стільцях, ніж про те, щоб бути справжніми патріотами Батьківщини (котрих, можливо, вже зовсім небагато залишилося під омофором Онуфрія).

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Невже таки почули?

Раптом хтось не бачив

«Боротьба з корупцією — наш європейський вибір, вимога Героїв Небесної сотні, Майдану, Революції гідності, яка заклала моральні основи для розвитку сучасної Української держави».

Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму традиційному зверненні у 180-й тиждень повномасштабної війни, яку російські злочинці ведуть проти мирної української землі.

Предстоятель висловив жаль щодо ухвалення цього тижня закону 12414, який обмежує — а можливо, й скасовує — незалежність інституцій, покликаних боротися з корупцією.

«Корупція, — наголошує він, — це злочин проти України, це моральна диверсія проти нашої держави, її обороноздатності та стійкості народу. Це рішення сколихнуло сумління християн і відповідальних громадян. Воно створило небезпечну соціальну напругу, підірвало довіру народу до влади, а міжнародних партнерів — до України».

https://www.tg-me.com/news_ugcc/5073

⁠16 липня (29 липня) церква відзначає пам’ять святих отців IV Вселенського Собору

Четвертий Вселенський Собор, на якому були присутні 630 єпископів, відбувся 451 року в місті Халкідоні за часів імператора Маркіана (450–457).

Ще за життя імператора Феодосія II (408–450) 448 року Євсевій, єпископ Дорілейський, доніс Собору на предстоятеля одного зі столичних монастирів архимандрита Євтихія, який через непомірну ревності проти згубної для душі єресі Несторія впав в іншу крайність. Він став стверджувати, що в Ісусі Христі людське єство під час іпостасного з’єднання було повністю поглинуте Божественним, внаслідок чого втратило все, властиве людській природі, окрім лише видимого образу. Отже, після з’єднання в Ісусі Христі залишилося лише одне єство (Божественне), яке у видимому тілесному образі жило на землі, страждало, померло та воскресло. Собор засудив лжевчителя.

Бажаючи заспокоїти Церкву, Феодосій дозволив скликати Четвертий Вселенський Собор 449 року в Єфесі. Цей собор у літописах Церкви затаврований ім’ям “розбійницького”. Діоскор, поставлений від імператора головою собору, володарював диктаторськи, вживаючи погрози і явне насильство. Євтихій був виправданий, а святитель Флавіан засуджений.

Вселенський Собор був призначений на 451 рік. Патріарх Константинопольський, святий Анатолій (пам’ять 3 липня), головував на Соборі. Діоскор з першого засідання був позбавлений місця між присутніми, а на третьому засуджений з усіма своїми прихильниками. Усіх засідань Собору було 16. Святі отці одностайно виголосили анафему на єресь Євтихія. На підставі послань святителя Кирила Александрійського і папи Льва Великого отці Собору вирішили: “Наслідуючи святих отців, усі згідно повчаємо сповідувати одного і Того самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві й досконалого в людстві, істинно Бога, істинно Людину, Того самого з розумної душі й тіла, Єдиносущного Отцю за Божеством і Того самого єдиносущного нам за людством, в усьому подібного до нас, окрім гріха, народженого раніше віків від Отця за Божеством, а в останні дні заради нас і заради нашого спасіння від Марії Діви Богородиці за людством, одного і Того самого Христа, Сина Господнього, Єдинородного, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, так що з’єднанням анітрохи не порушується відмінність двох єств, тим паче зберігається властивість кожного єства і з’єднується в одну Особу й одну Іпостась, — не на дві особи розсічуваного або розділюваного, а одного і Того самого Сина, Єдинородного, Бога Слова, Господа Ісуса Христа, як у давнину пророки навчали про Нього та як Сам Господь Ісус Христос навчив нас, і як передав нам Символ отців”.

У двох останніх засіданнях Собор виклав 30 канонів щодо церковної ієрархії та дисципліни. Собор також затвердив постанови не лише трьох попередніх Вселенських Соборів, а й Помісних: Анкірського, Неокесарійського, Гангрського, Антіохійського та Лаодикійського, які відбулися в IV столітті.

@orthodox_news

Це що за таке?!

Суд дозволив Чернігівській єпархії УПЦ безоплатно користуватися Єлецьким монастирем

Залишити позов Національного заповідника "Чернігів стародавній" без задоволення, тим самим дозволивши Чернігівській єпархії УПЦ й надалі безоплатно користуватися низкою споруд на території комплексу Єлецького монастиря.

Таке рішення ухвалив Господарський суд Чернігівської області 28 липня, передає Суспільне.

За словами директорки заповідника Наталії Ребрової, чи подаватимуть вони апеляційну скаргу – буде відомо після оприлюднення повного рішення суду.

Суддя Господарського суду Чернігівської області Андрій Сидоренко зачитує: "Господарський суд вирішив позов Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» до управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про зобов’язання повернути майно та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення залишити без задоволення".

@orthodox_news

Київська митрополія Української Православної Церкви (в єдності з  МП) повідомила Державну службу України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) про неповернення із закордонного відрядження свого клірика протоієрея Максима Шевченка, 18.12.1987 року народження. Ця подія викликає питання щодо відповідальності керівництва УПЦ, зокрема митрополита Антонія (Паканича). За інформацією з наших джерел, саме…

https://df.news/2025/07/30/kliryk-upts-iakyj-opikuvavsia-hromadoiu-u-nimechchyni-ne-povernuvsia-v-ukrainu-u-dess-pryzupynyly-rozhliad-klopotan-vid-mytropolii-upts/

Знов про румунів... (перепрошуємо за багато букв)

Частина перша

#пцу #церковнаборотьба #вартопрочитати

Ось вийшла така стаття відомої норвезької правозахисної організації у царині релігійної свободи Forum18. Ось що з цього приводу прийшло на думку та сформулювалось.

Ми не можемо гарантувати канонічні права ПЦУ як Помісної православної церкви через наші закони. Ми як держава не можемо відмовити в реєстрації релігійних громад та об'єднань закордонних православних церков на теренах країни, якщо вони не порушують законів, зокрема не підпорядковуються центру в країні-агресорі. На жаль. Навіть якщо це суперечить національним інтересам, наприклад зі зміцнення територіальної цілісності та протидії загрозам сепаратизму. Отже, про духовну єдність та канони - зайве говорити.

При цьому ПЦУ звинувачують в тому, що вона є "державною церквою", і це дещо стримує та ускладнює захист її інтересів чиновниками та заважає тому щоб законодавчо закріпити її статус як єдиної Помісної православної церкви України, як це є згідно з Томосом об автокефалії та Статутом ПЦУ (див. п. 4. “Членами Православної Церкви України є усі православні християни цієї країни незалежно від їхньої національності.”, держ. реєстрація Статуту вже свідчить про те, що на думку експертів це не суперечить чинному законодавству). Аби взагалі не треба було ухвалювати окремі закони стосовно інших православних юрисдикцій - більше або менше, але фактично небажаних. Це здавалося б кінцевим розв'язанням зазначеної проблеми з реєстрацією закордонних канонічних юрисдикцій - через таке пряме, чесне та гідне рішення суверенної держави.

Щобільше, нещодавно голова профільного комітету ВРУ Микола Княжицький, кажучи про кадрову проблему ПЦУ, пропонував надати їй статус та фінансування, подібні до тих, які має в Греції Елладська православна церква, котра там розглядається як частина державного апарату.
Тобто, по суті, треба змінити або роз’яснити Конституцію України, в якій нічого не йдеться про взаємини держави з релігією, крім положень Ст. 11 (“Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.”) та змінити ст. 5 Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, аби без зайвого та нав'язаного сорому зробити ПЦУ державною церквою, в ліпшому сенсі цього словосполучення - визнаним інституціональним втіленням православ'я як державної конфесії.

Див. продовження 👇🏻

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

​​Знов про румунів... (продовження)

Частина друга (див. початок)

#пцу #церковнаборотьба #вартопрочитати

Втім, навіть у такому разі, відмовляти в реєстрації православних громад інших юрисдикцій все одне не зможемо. Навіть у тій самій Греції конкурент державної ЕПЦ – старостильний Хризостомовський синод (Церква істино-православних христиан Греції), - таки був зареєстрований) у 2004 році (хоча й в формі некомерційної асоціації).

Крім того, попри те, що зараз більшість вірників належать саме до ПЦУ, законодавче закріплення державницького значення за нею (або прямо за православ’ям як конфесією в її особі) колись може стати перешкодою на шляху об'єднання Київського християнства, омріяного не менш за об'єднання православних.
Якщо ж обмежитись закріпленням Помісного статусу та лише ексклюзивним визнанням православної інституціональності ПЦУ – можуть постати питання про втручання у внутрішні канонічні питання Церкви. Це також відімкне скриньку Пандори, бо, наприклад, мусульманська спільнота в нас теж не має єдиного організаційного втілення та поділена між кількома Духовними управліннями.

Разом із тим, маємо уважно стежити за розвитком подій навколо судових тяжб щодо реєстрації старостильної православної церкви в Болгарії. Там, попри секулярний за основним законом характер держави, влада, переживши власний церковний розкол в 1990-х рр., зараз намагається підтримувати монополію Болгарського патріархату, що перебуває у євхаристичному спілкуванні з Константинополем та більшістю автокефальних церков, на право юридично називати себе православною церквою.

Також маємо приклад "єпархій Нових земель", котрі, залишаючись у юрисдикції Вселенського патріархату, зокрема беручи участь у Синодах, були передані ним у тимчасове підпорядкування ЕПЦ якраз з огляду на державне законодавство Грецької Республіки (включно з отриманням фінансування з бюджету країни на поточну статутну діяльність).
Тобто РумПЦ могла б створити власну церковну структуру, але передати її до складу ПЦУ. Однак це знов таки вимагає визнання ПЦУ та встановлення офіційних контактів між церквами. Ну й все ж таки, беручи до уваги національний аспект, не виключає збереження сепаратистських настроїв та етнофілетизму.

Є також досвід Естонії, де фінансування релігійних організації здійснюється з держбюджету через Раду церков. При цьому розподіл коштів визначає цей орган, але в діалозі та з врахуванням побажань уряду, тобто в держави залишається певний важіль впливу. На приклад, церкву мп позбавили фінансування, бо домовились із Радою церков, просто поставивши це умовою для виділення бюджетного фінансування Раді взагалі.
Така собі сіра, але працююча схема: якщо релігійна громадськість, всі церкви-члени Ради погоджуються, те й гаразд. Чи в нас не так із забороною рпцву, коли ВРЦіРО легітимізує ухвалений закон про захист Конституційного ладу в суспільстві та перед міжнародними партнерами? Ось на кшталт цього, тільки відповідальність розподілена більш формалізовано.

Так чи інакше, впевнені, що це питання може мати кардинальне рішення, і його варто шукати, аби свого часу знайти.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Заради помсти пробрався до рашкі, звичайно ж... 😂

#відчитачів #пцу

Щось подібне вже було, ми попереджали... 😡
Виглядає так, що очищення від бруду відкладається 😞

Що ж, "немає нічого нового під Місяцем" 😑

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Керівництво ПЦУ знов збирається до Лондону за обміном нетрадиційного досвіду?

Джерела в митрополіі грецької ПЦУ розповідають, що руда балаболка Євстратій Зоря вже готує Епіфанію Думенку поїзду до Лондона для зустрічі із цією «архієпископинею» Черрі Ванн. Вона відкрита лесбійка – єпископка.

Це буде подано, як визнання ПЦУ збоку християнського світу…

Черрі Ванн є патронкою мережі Open Table, яка підтримує ЛГБТІК+-християн та їхніх союзників. У біографії вказано, що вона живе з цивільною партнеркою та двома собаками. У Церкві Уельсу одностатеві шлюби не дозволені, однак священникам можна перебувати в цивільних партнерствах. Із 2021 року діє дозвіл на благословення таких союзів – найближчим часом його мають переглянути або продовжити.

Нагадаємо, що Епіфаній Думенко та Євстратій Зоря вже зустрічалися в Британіі з архієпископом Англіканської церкви, який підтримує одностатеві шлюби та представників ЛГБТ.

Що й казати, солодка парочка Твікс: Епіфаній і Євстратій у випадку чергової поїздки до керівництва Англіканської церкви, може запозичити багато нового та нетрадиційного. Чого б не поїхали в таку «паломницьку» подорож - віряни заплатять!

Чи захоплювала УГКЦ чужі храми?

#пцу #угкц #церковнаборотьба #вартопрочитати #відчитачів

Цього тижня хотіли прокоментувати суперечку між ПЦУ й УГКЦ, що розгорілася на "Духовному Фронті України" навколо критики "державної церкви" з боку Блаженнішого Святослава.

Мусимо нагадати о. Григорію Петрущаку та всім іншим, що унаслідок насильницького витіснення УГКЦ із західноукраїнських земель було закрито або перейменовано на православні 3040 греко-католицьких парафій, 2959 храмів, 48 монастирів, ліквідовано Богословську греко-католицьку академію, дві семінарії, 9900 нижчих та 380 середніх католицьких шкіл. І звичайно, не всі перейшли на нелегальне положення, і навіть з тих, хто виховувався або брав участь у Таїнствах підпільно, не всі зупинили ходити до храмів із вивісками рпц.

Велика кількість саме проукраїнських громад на заході країни, вже не кажучи про історичну приналежність культових споруд - це колишні греко-католики, яких було примусили перейти у православ'я, і значна частина яких долучилася до автокефального руху, що "по дивному збігу обставин" піднявся на теренах України саме в той час, і "чомусь" отримав найбільшу підтримку саме в західних областях.
Наприклад, навіть у 2010 році найбільша концентрація громад УПЦ КП спостерігалася у Київській, Тернопільській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях. Своєю чергою, 65,5% громад УАПЦ теж знаходились у трьох галичанських областях.

Ініціативний комітет із відновлення Української Автокефальної Православної Церкви в Україні почав діяти в Києві 15 лютого 1989 року, а її відродження було проголошене) Собором священників і мирян у Львові 22 жовтня 1989 року. Але саму УГКЦ було легалізовано тільки 1 грудня 1989 року.
Отже, чи не варто українським православним панотцям спершу замислитись над питанням, чи свої православні храми почали використовувати їхні структури в період свого утворення, або ті, що належать українській католицькій церкві?

Закиди, що греко-католицька Церква не повертала собі храми рпцву просто не відповідає дійсності. Так, 29 жовтня 1989 року католицька громадськість звільнила від мп Преображенську церкву у Львові, 20 грудня того ж року увійшла до Свято-Воскресенського кафедрального собору в Івано-Франківську, який незабаром повернули УГКЦ.

Ба більше, ще бувши екзархом МП в Україні митр. Філарет (Денисенко) намагався використовувати тезис про "уніатську загрозу" в перемовинах із мАсквою щодо незалежності рпцву під його першоієраршим омофором, зокрема на архієрейських соборах рпц 9-11 жовтня 1989 року та, вже як очільник "упц мп", 25-27 жовтня 1990 року.

Постає питання, чи не керівництво православних церков, пізнавши роль адмінресурсу протягом десятиріч легального функціонування під радянською владою з одного боку та відчувши "вітер змін" з іншого боку, намагалося встигнути захопити собі від мп якомога більше культових споруд, що історично належали українцям-католикам?

Чи не варто було б всім дослухатися до заклику патр. Варфоломія щодо глобального союзу совісті, спільного свідчення та внутрішньої єдності у прагненні до гідності, любові та справедливості та просто зрозуміти, що захоплювати храми не можна нікому ні за яких обставин. Вже тільки з тієї причини, що це не богоугодна справа. І сенс не в тому кому належить культова споруда, не в "Іншому". Сенс в тому, як власне я можу собі дозволити вчинити, а що є негідним, виходить за рамки моїй совісті та імперативів моєї церкви.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв