Не всякий з вас, очевидно, є художником-оформітєлєм. Але за допомогою бійців Трійки можна оформить трохи художеств.

Здійснюємо донатну діяльність на голови москалям при посрєдствє дрона

Мета: 70 000.00 ₴

Збір є офіційним затвердженим збором БФ «Підтримай Третю штурмову».

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9ar4DV2QLU

💳Номер картки банки
4441 1111 2202 8453

Дивлячись на продуктивну 7-годинну зустріч/гру президента Фінляндії з Трампом, раптом ловиш себе на думці: от би хтось довів до Офісу президента, що пора вчитися грати в гольф.

Пишуть товариші європейці: договір по копалинам з Штатами, який ніхто ще не бачив у новій редакції, кабальний і колоніальний. Як Бельгія в Конго. Але, звісно ж, вони не згадуватимуть, як вкладалися в гранти в Україні, щоб убити ядерну генерацію до повномасштабки.

Дочекався. Порше знов планує випускати танки

А ось зараз буде зовсім інша політика, цікавіша. Вона фактично й так шла. Але коли людина, котра писала стратегію стримування та протистояння з Китаєм та Віссю, коли всі ще фанатіли по Байдену, займає ключовий пост – то все стає інакшим.

Колбі: економічна стратегія США проти Китаю

Елбрідж Колбі – один із головних архітекторів стратегії стримування Китаю. За останні п'ять років він сформулював чітку та жорстку економічну доктрину для США.

В її основі лежить проста ідея: економіка, торгівля та промисловість нерозривно пов’язані з національною безпекою. Тож для Колбі мита, експортний контроль і обмеження інвестицій – не просто інструменти торговельної політики, а засоби великодержавної боротьби.

Він послідовно виступає за «вибіркове розмежування» з Китаєм у ключових секторах. Від мікрочипів до акумуляторів, від ШІ до біотехнологій. Ці заходи, на його думку, необхідні для відновлення власної індустріальної бази США. Важливо вже зараз зменшити залежність від китайської економіки.

Тому він прямо заявляє: якщо Китай домінуватиме у глобальній промисловості, США опиняться на другорядних позиціях – і це вже не просто питання економіки, а питання виживання стратегічного порядку.

При цьому Колбі виступає саме за цілеспрямовані, а не хаотичні мита. Він усвідомлює ризики для споживача. І все ж наполягає, що стримування Китаю вимагає жертв та дисципліни.

Китай використовує економіку як важіль політичного домінування. США мають використати економіку як інструмент стримування. Ось у чому полягає стратегія Колбі.

Саме тому він підтримує навіть знищення критичної інфраструктури (наприклад, фабрик TSMC на Тайвані), якщо вони опиняться під загрозою захоплення Пекіном.

Ще Колбі точно не плекає ілюзій щодо санкцій. Він вважає, що вони можуть бути корисним доповненням, але не зупинять Китай у разі рішучої атаки. Економіка важлива, лише коли вона підкріплена силою. Економічна політика має йти у зв’язці з військовою, а не підміняти її.

Варто окремо додати, що свого часу про подібне також писав і Ніл Фергюсон. Той ще у 2023 році застерігав, що війна за Тайвань призведе до катастрофічних наслідків для світової економіки.

На думку Фергюсона, у разі війни за Тайвань США та Китай опиняться у стані неядерного, але економічного MAD – взаємно гарантованого знищення.

Через глибоку фінансову й торговельну інтеграцію між двома державами, збройний конфлікт викличе обвальний колапс ринків, знецінення активів, розрив ланцюгів постачання й потужну глобальну рецесію.

Це, на його думку, є головною причиною, чому обидві сторони досі уникають прямого зіткнення – страх перед взаємною економічною катастрофою стримує сильніше, ніж ракети.

Тільки Фергюсон пропонує дипломатичне врегулювання та уникнення конфлікту будь-якою ціною. Мовляв, щоб зберегти інтеграцію економік США та Китаю. І в цьому ключова відмінність від Колбі.

Бо Елбридж, навпаки, вважає інтеграцію вразливістю. Він переконаний, що ставка на «економічний ефект стримування» – це ілюзія. І чим довше США відкладають болісне економічне розмежування з Китаєм, тим тяжчим і дорожчим буде зіткнення.

Стратегія мит і реіндустріалізації – це не провокування війни. Більше сприймається як спроба відтягнути її та зробити безглуздою в очах Пекіна.

Фергюсон боїться війни як катастрофи. Колбі готується до неї, як до реальності – такої, що поки виходить контролювати, але вже не вийде уникнути.

Джерела:
https://themarathoninitiative.org/2024/05/america-must-face-reality-and-prioritise-china-over-europe/
https://www.newstatesman.com/ns-interview/2024/07/elbridge-colby-i-am-signalling-to-china-that-my-policy-is-status-quo
https://www.datacenterdynamics.com/en/news/trumps-undersecretary-of-defense-for-policy-repeatedly-said-tsmc-fabs-should-be-destroyed-if-china-invades-taiwan/
https://americancompass.org/rebuilding-american-capitalism/productive-markets/why-china-matters/
https://www.tabletmag.com/sections/news/articles/elbridge-colby-nomination-donald-trump
https://www.bloomberg.com/opinion/articles/2023-09-10/war-over-taiwan-would-be-a-financial-disaster-for-us-and-china
https://www.armed-services.senate.gov/imo/media/doc/colby_apq_responses1.pdf

Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.

Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.

При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.

Embrace the suck

Коли говоримо про злив України з боку США – забуваємо, що рівень підтримки Європою прямо залежить від рівня підтримки США. Варто лише було трохи похитати єнергоринок, як європейці ВЖЕ говорять про невеличкі закупки газу з РФ. Ну ви знаєте. Та сама «остання цигарка», бо «вже ж кинув курити, ще раз покурю і все».

Як побороти бусифікацію?

Довоєнні навички дозволили побувати в різних сферах армійської ланки. І побачити, так би мовити, проблеми зсередини.

Так зникли самі по собі питання стосовно якості управління військом. Ну яка може бути якість, коли в управлінських структурах жорсткий некомплект по штату? Але суть не в цьому.

Ознайомлення з процесом дозволило побачити повну неефективність наявної системи призову. Повістки не діють взагалі. Їх ефективність на рівні статистичної похибки.

Врешті решт, це веде до екстраординарних рішень, щоб набрати хоч когось.

В нас цифровізація дозволила вирішувати питання відстрочок без явки у ТЦК. Так чому ж не ввести систему електронних повісток? Через оповіщення банків, мобільних операторів та інше.

За неявку вже після цього – карати блокуванням фінансових активів та подачею у розшук. Це як мінімум.

Такі зміни суттєво покращать ефективність комплектації війська. І зменшать явище бусифікації. Бо в цьому разі в бусік будуть йти лише ті, хто в офіційному розшуку, а не випадкові перехожі.