Продовжуючи тему про ню-метал не можу не виділити вплив таких команд як: Deftones, III Nino, Sevendust, Mudvayne, Chevelle і ще багато-багато інших. Аби не затягувати вас текстом просто прикріплю за традицією особистий плейлист, який з часом буду поповнювати.
https://open.spotify.com/playlist/3852qNdSgyrigNMaPf7ngu?si=E0G8mQsFQUaj9DjXBd9rLw&utm_source=copy-link&dl_branch=1

Тепер про метал можна не тільки читати! До того ж, українською. Я думаю, ви знаєте на скільки важливо підтримувати своє, щоб воно розвивалось і згодом його стало більше. Нарешті Droptape українізував канал, відзнявши крутезний ролик про Korn. Свою руку до редакції сценарію я теж приклала. Рекомендую підписатись від душі! Також по можливості поширте серед друзів. В планах багато цікавих ідей для втілення.

А ще чекніть коментарі русні під відео, бо то сміх.https://youtu.be/iRSQkmdvcjM

Музика лікує. Думаю, що з цим твердженням ви уже давно знайомі. Щоправда, вподобання тут у кожного свої. Ну і причини терапії бувають різні. Комусь вона допомагає відволіктись від проблем, прожити розрив стосунків, втрату близької людини і тд. В такі моменти плейлист може бути характерним та цікавим. Під час написання посту мене переповнюють не найкращі емоції, але музика завжди була моєю опорою. Іноді вона робить гірше і гіперболізує, але це лиш пришвидшує процес до спокою та здорового пофігізму. Після таких думок у мене виникло бажання проаналізувати, що у моменти відчаю я обираю послухати. Перше, що спало на думку - пошук нового. В періоди смутку, аби не зациклюватись допомагає відкриття нових гуртів. У багатьох людей певні альбоми асоціюються з певними людьми, що підсилює і затягує фрустрацію. Особливо, якщо ці люди несуть за собою якийсь болісний досвід для вас. Не грузніть на людях, у світі багато прекрасного! Будьте самодостатніми за любих обставин.

Якщо повернутись до власних вподобань у стані загострення менталки, хочу зразу зазначити, що це жанрово різна музика. Мене можуть переїхати потягом альбоми Katatonia, а потім меланхолійно качнути Nine Inch Nails, Deftones та Massive Attack. Також часто вдаюся до ностальгії. Перші два альбоми Linkin Park пробирають кожного разу. Cюди ж додам Lacuna Coil, The Cure, My Dying Bride та Alice in Chains.

Нерідко музика спонукає на зовсім інші від прослуховування речі. Сольний реліз Хеда Велча - Save Me From My Self пробудив у мені бажання ознайомитись з його автобіографічною книгою. Під час прочитання я вкотре запевнилась, що проблеми оточують навіть таких успішних і талановитих особистостей. Всі ми люди, всі ми у чомусь схожі.

Виникає думка, а чим же тоді відрізняється прослуховування в звичайні дні? Насамперед сприйняттям. У складні дні ми також чутливіші до мистецтва. Це відкриває шляхи для аналізу музики, або ж навіть себе через неї. Думаю, саме для таких випадків існують заморочені музиканти, що пишуть не альбоми, а цілі історії з посиланнями на різних філософів та науковців. Mastodon взагалі ледь не всю дискографію присвятили посиланням до романів, складних життєвих етапів, про які вони розповідають у своїх піснях. Як бачите, навіть тут є плюси. Не все так безнадійно.

Іноді не хочеться слухати абсолютно нічого і це теж нормально. Тиша дає перевести дух та повернутись з часом до звичної музики та життя загалом. Паузи – потрібна штука.

У висновку хочеться додати, що наші вподобання формують нашу особистість і впливають на те, як ми самовдосконалюємось. Шукайте себе через музику та лікуйтесь через її вібрації.

Мем в тему: Йонас Ренксе - шведський Шевченко. Гідні суперники в стражданні цього життя.

2021 не збирається здавати позиції, продовжуючи дарувати крутезні релізи! Сьогодні світ побачив новий альбом Thrice – Horizons/East, і якщо ви досі не були знайомі з цим прекрасним гуртом, то у мене для такого відступу знайдеться кілька слів. Почну з того, що американці грають якісний пост-харткор з додаванням альтернативного року, ембіенту та атмосферику. У своїй дискографії вони часто вдаються до простих, але дуже зрозумілих порівнянь по типу Fire & Water, Air & Earth та Major/Minor. Новий альбом є ніби продовженням цих уже відомих аналогій. Такі перепади настрою під час прослуховування дуже чітко вирізняють одні треки серед інших. Тобто обираючи щось з їхнього плейлиста ви точно знайдете запис під себе. Також не можу залишити без уваги реліз To Be Everywhere Is to Be Nowhere 2016 року, адже він, на мою думку, є одним із найуспішніших у дискографії. А ось останній Palms 2018-го мені, на жаль, взагалі не зайшов. Тут уже на ваш розсуд.

Повернімося до Horizons/East. Кожного разу після слабкого альбому ти просто не можеш не очікувати на хороший новий. Особливо, якщо гурт один із улюблених. На щастя, мої очікування абсолютно виправдані! Зарекомендувати альбом хлопці встигли ще синглами, кожен з яких мені дуже сподобався та запам’ятався. Той момент, коли під час першого прослуховування платівки зразу ж підспівуєш пісні, бо просто не можеш стриматись. Думаю, що це достатньо хороший показник.

Відкриває альбом пісня The Color of the Sky. ЇЇ я можу назвати повноправною прелюдією перед, мабуть, кращим треком релізу – Scavengers. Чуваки підглянули як випускали сингли Gojira і провернули ту ж саму аферу з собою. Дуже емоційний трек, що містить у собі впізнаваний риф та лірику. Драйв у поєднанні з легкою ностальгією та приємним відступом у вигляді соло.

Buried in the Sun взагалі викликав першу асоціацію з Tool. Дуже характерні мотиви навіяні уже давно знайомим гуртом. Оcтаннім часом багато команд вдаються до ностальгії за звучанням Tool. Мені подобається, що музика Thrice завжди приправлена пісочним звучанням та неповторною атмосферою. Забула сказати, що команда полюбляє у своєму звучанні клавішні акценти, які у цьому альбомі відкриває Northern Lights. Атмосферний приспів, підкреслені гітарні та барабанні елементи, що доповнюють романтичний настрій композиції.

Summer Set Fire to the Rain був випущений останнім синглом перед релізом. Дуже приємний трек, що закриває собою першу частину альбому. Насправді після цієї пісні хочеться поділити альбом за натроєм на літо/осінь. А цим треком поставити літню крапку у цьому році. Думаю, я ще не раз повернусь до диску за ностальгією літа.

Still Life починає собою другу частину платівки. Від неї справді уже починає віяти осіннім настроєм та меланхолією. The Dreamer зберігає та продовжує відповідний характер. Дуже спокійні пісні, що вганяють вас в глибини роздумів та апатичності. Robot Soft Exorcism додає до альбому легких ноток ембіенту. Охарактеризую цю пісню як радіо-френдлі, за її неквапливий мотив та запам’ятовуваний приспів.

Dandelion Wine збагачений нотами атмосферику з потужними відступами у відносно спокійному треку. Закриває альбом Unitive/East вдосталь наповнений акцентом на клавіші. В хорошому сенсі. Тут їх дійсно багато, і саме вони беруть на себе всю увагу неспішно ставлячи крапку на релізі.

Тепер про загальні враження. Альбом мені справді дуже сподобався, у ньому зберігаються уже давно знайомі шаблони, але все ж без новизни та експериментів не обійшлося. Найбільше з композицій все ж виділяються сингли, тут уже нічого не вдієш. Але хлопці змінюються та ростуть, що не може не тішити. Буду надіятись, що вони знайдуть свого слухача також серед вас! Впевнена, що ці харизматичні американці мають місце у вашому плейлисті і ви не пройдете повз дійсно хороший гурт.
https://open.spotify.com/album/6JLTZPPzQDKjv6zkenbZnc?si=vESMt4v6Td-NAi88gPSmRw&dl_branch=1

Новий альбом Rivers of Nihil вийшов ще у п'ятницю, а я тільки сьогодні його вперше послухала. Мушу визнати, що сингли Focus та Clean поставили дуже високу планку на альбом. Чи витримали вони її - тут уже кожен сам подивиться. З першого прослуховування зрозуміти цього точно не вдасться. Робота дуже відрізняється від попередньої за характером та атмосферою. Тут уже немає такого натиску та агресії, але це не означає, що реліз не качає. Дуже навіть. Мені подобаються спокійні мотиви, які різко та емоційно обриваються на качові партії. Під це визначення зразу хочу для вас виділити трек Episode. Хлопці грамотно зміксували меланхолію, психодел та прогресив. Дуже відслідковується їх поступовий перехід від дез-металу. Комусь такий крок не прийдеться до смаку, але я точно не бачу в цьому проблеми. Адже якщо ти граєш круто, яка різниця в якому жанрі? Тим більше, що вони не зроблять ніяких кардинальних змін, а привнесуть в звичний жанр нових фарб. Для мене це точно плюс. Альбом вартий уваги.
https://open.spotify.com/album/7IyzDICfW1Hi7QsnJolkiR?si=p_9XpNElT3WcqG0gCzAIMw&utm_source=copy-link&dl_branch=1

Меми - моє все.

2021 рік йде до свого логічного завершення, проте музичну вишеньку на торті ми ще встигнемо з'їсти. Маю надію, що неодноразово. Сьогодні нас вирішили почастувати вмілі "кулінари" металевого всесвіту і випустили свій восьмий альбом під назвою Hushed and Grim. Що ж, Mastodon, я скучила.

Мені завжди імпонував підхід цих музикантів, адже кожен диск містить у собі певну концепцію, яку ми поглинаємо через музику, лірику та загальний настрій альбому. Цього разу хлопці підійняли вічне питання неминучості смерті та породили нову інтерпретацію загробного життя, що являє собою ідею перенесення душі у серце живого дерева. У 2018 році від раку помер їхній менеджер, реліз присвячений його втраті та пам'яті.

У мене не було жодних ставок на альбом, адже до того я була ознайомлена лише з першим синглом Pushing the Tides. Все ж, зважаючи на те, що попередня робота була ще у 2017, новий альбом я чекала з нетерпінням. Не скажу, що Мастодонівці виправдали мої очікування, але в межах року цей диск називати жахливим не стану, альбом як альбом. Непогано, але нічим особливим не виділяється. Мені сподобались певні треки, але свіжість попередньої роботи Emperor of Sand абсолютно втрачена. Мені не вистачило наповненості звуку та вміло розставлених акцентів. В цілому, можу виділити: Pain with an Anchor, More Than I Could Chew, Skeleton of Splendor та Had It All. Усі сингли, на жаль, пройшли повз мене.

Якщо ж говорити про стилістику звуку, то хлопці, як і більшість гуртів з проговим началом схилились цьогоріч до психоделику. Мені це подобається, але якщо порівнювати з новим альбомом Rivers of Nihil - The Work, то не дожали. Набато більше у Мастодон мені сподобався сингл Forget by Neron, який став частиною саундтрека до коміксу DC - Dark Nights: Death Metal. Насправді, саме такого звучання хотілося від нового альбому Mastodon. Загальні оцінки інших джерел не зовсім сходяться з моїми, але цей канал висвітлює тільки моє бачення, з можливістю зворотньої віддачі та дискусії в коментарях.
https://open.spotify.com/album/5xnZl7sdxxIb4rkDcbD4IC?si=rl9fRlNISk6SrZguEnM2JQ

Porcupine Tree зробили анонс на 1 листопада. Останній альбом у них був аж у 2009. Цілих 12 років паузи, страшне. Вирішили йти слідом за Tool, хе-хе. Наразі достеменно не відомо, що це буде, інтригу хлопці тримають до останнього.
https://youtu.be/qvovXrifekg

Таки альбом! Porcupine Tree повертаються з новим синглом «Harridan» та анонсом альбому «CLOSURE/CONTINUATION», який має вийти 24 червня 2022 року. https://www.youtube.com/watch?v=AW5v4Ohxk5k&ab_channel=PorcupineTreeVEVO

Досить довго я висвітлювала тільки англомовну музику, пропускаючи повз своє українське. Причин на це не було, хороших виконавців у нас дуже багато, але як то кажуть, на все свій час. Сьогодні саме цей момент. За тиждень, 11 листопада, один львівський інді-фольк/лоуфай проєкт Доки є чим дихати випускає свій дебютний альбом під назвою Каріатиди. Диск натхненний до болю знайомими нам переживаннями дорослішання та жорстокості світу, крізь призму сублімації та прийнятті неминучого. Доповнюватиме альбом поезія Василя Стуса. Поки є випущені два сингли, то ж раджу ознайомитись та підтримати.
https://youtu.be/cuOlDwUL4C0

Зараз трошки розширюю свій слухацький діапазон, щоб метал не приїдався і не перетворювався на рутину. Паузи дуже потрібна та класна практика в усьому. Музику ця практика у мене теж не обійшла.

Після перегляду фільму Fallen Angels гонконзького кінорежисера Вонг Кар-Вайя, я проникнулась його естетикою та атмосферою і пішла шукати її в музиці. Ще раніше, коли я підсіла на дискографію Акіри Ямаоки спотіфай підкинув мені виконавця під назвою 2814, і я вподобала ці характерні азійські звучання. Сьогодні ж, шукаючи плейлист із саундтреками до фільму, я зачепилась поглядом за назву Hong Kong Express. Виявилось, що то один і той самий виконавець, але він публікує музику під різними нікнеймами. Думаю, якби Massive Attack жили у Гонконгу і робити музику зараз, то звучання у них було б саме таким.

Останній реліз Lucid To It, до речі, досить свіжий, бо вийшов на початку цієї осені. За жанром я би віднесла його до ембіенту та дрім-панку з досить похмурою атмосферою та характерними азійськими мотивами. Дуже зайшов трек Eternal Fire через його простий та запам'ятовуваний риф, а It's Not About You робить дуже смачний флешбек до дискографії уже згадуваних мною Massive Attack.

Під час прослуховування Lucid To It, по відчуттям я ніби дійсно сіла в гонконзький нічний експрес та неслася до кінечної станції на виході якої мене зустрінули б пусті задимлені вулиці та неонові вивіски й освітлення. Раджу ознайомитись. 
https://open.spotify.com/album/62gA7FeEz87120NivP3Hcv?si=-RBWTviTT96sIz2wzPkBGg&utm_source=copy-link

Хлопці з Cult Of Luna вирішили не тільки випустити альбом на початку року, а й встигнути шліфанути його новим синглом наприкінці. Усіх із першим днем зими, почніть його зі слухового пост-метал штурму!
https://open.spotify.com/track/25dw1ON5dplrkOIhMBt7fl?si=qNc09DGfSv-rUVooiHNvbw&utm_source=copy-link

Не знаю як ви, але я дуже тішусь коли бачу якісь фіти в металі. Особливо якщо це круті виконавці, як-от Джо Дюплантьє з Годжири. Таким чином можна навіть якийсь хороший гурт знайти, бо зараз тенденція фітування "великих з маленькими" дуже поширена, що круто.
https://open.spotify.com/track/0YyA97knsEX1T0j1dMVfPC?si=DiLlSvO4SGq0QCzLaojUSg&utm_source=copy-link

Дуже довго можна говорити про цьогорічні музичні релізи. Багатьом виконавцям карантин пішов на користь і вони випускали дуже хороші та свіжі роботи. Хтось повернувся після паузи в декілька років, чому я безмежно рада. Жанрово рік теж був різноманітним, хоч останнім часом я відчуваю як вони розмиваються і об'єднуються між собою. Все це свідчить про прогрес і розвиток - індустрія знову на перехідному етапі. Раніше такі процеси займали з десяток років, а зараз таке відбувається ледь не кожен рік. В цьому всьому тяжко зосередитись на чомусь одному, тому я вибрала тактику не розпилятись і слухати виключно ті жанри, які люблю. Зрідка додаючи до плейлиста щось нове. Слухати все я фізично не встигну, бо ще й старе наздогнати хочеться. І про все є бажання хоч частково вибудувати якусь думку, що я і роблю тут у себе на каналі.

Добре, це був маленький ліричний відступ, а тепер про релізи року, які я виключно для себе виділила і можу вам рекомендувати. Зразу попереджу, що не писатиму про кожен, бо їх справді багато, але якщо вам цікаво, то можете ознайомитись з моїми фаворитами в плейлисті, посилання залишу нижче.

Почну з невеличкого альбому The Raging River, який випустили на початку року у лютому Cult Of Luna. Дуже потужний пост-метал, хлопці з кожним альбомом розвивають та виводять жанр на новий рівень. Тримаю руку на пульсі.

В тому ж місяці релізнувся альбом Love In Death - Perfectly Preserved. Диск зарекомендував себе ще у далекому 2016 після випуску сингла Lo Lamento. Дуже крутий реліз, дуже крутий Хед Велч, хоч і кількість його вокальних партій зменшилась, мені досить імпонує "молодий" голос Джея Барейса. Якщо Korn уже давно не народжували нічого нового, то цей гурт є втіленням Ню-металу у 2021 році. Його новим продовженням.

Пізніше, уже на весні, релізнули довгоочікуваний мною альбом Gojira. І це той випадок, коли вони потрапили прямо в яблучко: спробували додати чогось нового не відходячи від свого звичного. У мене Fortitude точно входить в трійку улюблених. Перший музичний пост на каналі якраз був присвячений хлопцям.

Не можу також обійти стороною реліз Dark Nights: Death Metal Soundtrack, про який майже ніхто не говорить, але я особисто вам рекомендую взяти і послухати його, адже така велика кількість крутих виконавців на одному диску - це не те, що трапляється часто. Тут вам і Mastodon, і Chelsea Wolfe, HEALTH, Chino Moreno, Maria Brink, Rise Against і багато інших. Словом, дуже зайшов.

З музикою Perturbator я ознайомилась цього року вперше. А після цього з музикою synthwave жанрів. Для людини, яка любить всяку мракоту і неонуар для мене поріг входження був дуже низьким. Виконавець дуже виділяється серед інших представників, чим підкупає. Lustful Sacraments є мабуть самим загадковим альбомом в дискографії Perturbator.

Найпотужнішим і найжирнішим релізом серед моїх фаворитів став Where Fear and Weapons Meet гурту 1914. З ним може зрівнятист хіба Amenra - De Doorn цього року. Останнім часом мене обходить вся блек і дез сцена, але тут однозначно виняток. Трек з запрошеним вокалом Ніка Холмса - розрив. Пишаюсь хлопцями. Най так і продовжують далі.

Про платівку Trice - Horizons/East я писала, але якщо ви її не чули, ось вам і привід для ознайомлення. Нещодавно прочитала, як хтось довго проходив повз цей гурт, бо думав, що хлопці грають ню-метал. Я зразу зловила хі-хі, адже Trice можна порівняти з причесаними відмінниками серед цього жанру. Але якщо звернутись до ранніх робіт, то качнутись буде чим.

Whitechapel приємно здивували, особливо чистий вокал Філа. Kin наситив в собі весь попередній досвід, якихось моментів стало більше, якихось менше, але в цілому альбом дуже крутий і цікавий. Що обкладинка, що звучання - Tool на мінімалках. Чи максималках? Хе-хе.

Rivers of Nihil дуже круто доповнили себе психоделічністю у звучанні. Рифи й мотиви дуже швидко та легко закарбовуються в пам'яті. The Work доводить, що немає непоєднуваних жанрів в музиці. Будь-які експерименти - це круто.

https://open.spotify.com/playlist/3jM5X5YiVWKmAcmrEBiQ7U?si=-PyiwyiqS2eTgBgf3Q3wJQ&utm_source=copy-link

Усіх з новим роком💙