Інтерв'ю маріупольського історика Сергія Пахоменка про походження надазовських греків (урумів і румеїв), визначні події в історії нашого народу, наші рідні мови.

https://youtu.be/uJuFIViQxow?si=GiS21najeGfAK3kj

Разом з християнами (греками і вірменами) в 1778 році з Криму було вигнано 74.886 голів овець і кіз, 6.391 голів биків, корів і буйволів, 737 голів жеребців, кобил і мерінів, 13 голів верблюдів.

Караїмській хроніст, раббі Азарія бен Еліягу про виселених з Криму греків і вірмен, яких зустрів під час своєї поїздки до Російської імперії в 1779-1780 роках:

«...В ті дні, в місяці таммуз [липень] вирушив я до областей землі Московської, де довелося мені бачити в найплачевнішому стані ромеїв і амалекітян [переселених з Криму], босих, без крову і притулку, що до сих пір сидять на своїх підводах посеред поля, і ніде їм прихилити голови, тому що залишив їх генерал [Суворов] в полі. Він не виконав їхнього прохання, не дав тої землі, де вони хотіли поселитися, і хотіли вони повернутися до Криму, однак не могли, тому що не було на те дозволу влади. І почали долати їх хвороби від зміни клімату, і померло серед них 12 000 душ [число завищено Азарія] тому, що і вода Московії була нездоровою, не такою, як в Криму...»

Іще в 1898 році у своїй книзі "Керменчик (крымская глушь)" { http://www.krimoved.crimea.ua/bertye.html } історик, кримознавець Олександр Бертьє-Делагард назвав дії, які проводив у 1778-1780 роках російський уряд стосовно кримських християн, виселенням корінного населення півострова, для якого не знайшов жодної реальної необхідности. Можна здогадатися, що дослідник розцінював цю подію не інакше як злочин, вчинений російським урядом стосовно кримських християн, православ'я, давньої культури населення Криму та навіть власної (російської) історії. Наводжу уривок:

«...Минув іще десяток років і Крим цілком просто і спокійно було приєднано до Росії; але перед тим відбулась подія, що мала для нього найбільше, майже рокове значення: подія, що і нині залишається непоясненою, незрозумілою і залишеною без уваги, — я хочу сказати про поголівне виселення всіх християн з Криму на північні береги Азовського моря. Кому і для чого було потрібне це вигнання народу? На таке питання ми жодної відповіді до сих пір ніде не знаходимо. Кажуть іноді, ніби малось на увазі послабити татар; але після досвіду підкорення Криму ледве можна було без сміху говорити про татарську силу, а цілковите приєднання країни до Росії і тоді для всіх було простим питанням часу і російського бажання; воно могло зустріти перепону в політиці Заходу, але жодної в самому Криму. За таких умов, послаблюючи Крим, ми послаблювали самих себе, самі знищували свою головну опору, самі зводили сіль землі Кримської. Мені здається, що вся ця затія була однією з тих нещасних помилок, котрі засновані на невігластві дипломатичних канцелярій і котрими, не усвідомлюючи того, одна рука знищує те, що друга намагається приготувати. Іще в 1772 році Панін, тодішній вершитель закордонних справ, отримав листа з Криму від одного грецького архієрея Ігнатія, розцінив і сан його (митрополита) і прохання (підкоритися Синоду) простим обманом, прагненням до «поживки и снабдению», тому і доручив нашому резиденту в Криму дізнатися, які такі там християни, чи багато їх, чи є в них і скільки архієреїв? Так от якими були представлені канцелярії про найбільш насущне в ту хвилину, кричуще питання, що стосувалося того краю, де ми були господарями; ймовірно, з подібними свідченнями і був вирішений в 1778 році вивід усіх християн. Доручили цю справу Суворову, і Олександр Васильович повів її за своїм звичаєм: «глазомер, быстрота и натиск». Почавши всю справу ледве в травні, вже у вересні він доповів, що всі християни виселені, залишилось лише 288 осіб, та і ті тимчасово, до весни. Виходило понад 31.000 душ обох статей, уводячи скот, увозячи все майно, очистивши цілком всі церкви і все, що в них було, лишивши самі розвалини. Ледве половина переселенців уціліла, а очільник і влаштовувач переселення Ігнатій, останній митрополит Готійський і Кєфайський, вимушений був майже переховуватися від своєї пастви і писати Суворову і нашому резидентові: «Вы меня ввергли в глубину огня… я вас оставляю Божьему правосудию». Знелюднився і спорожнів гірський Крим; майже зникли вікові традиції садівницької і гірської культури, численні промисли і ремесла; а за п'ять років нам же самим замість заможних, населених дружнім і єдиновірним народом округ дісталось розорене пусте місце: на нього стали закликати всіляких іноземців, силою переводити російського мужика; але з цього нічого не вийшло. Не здогадались тільки повернути тубільців, що бідували в незнайомих їм степах; втім, 13 сімей було повернуто до Аутки, поблизу Ялти, завдяки тому, що Потьомкін полюбляв устриць, а в Криму не залишалось людей, що вміли їх ловити. Не лише в майнових началах втілилися втрати, ще більшими і глибшими були втрати духовні: з виходом християн ми втратили кращих посередників між собою і татарами, відсуваючи, можливо, назавжди, тоді, ймовірно, легкодоступну задачу повернення гірських татар знову до незабутої ними віри батьків, до християнства; лишивши їх без сусідів-християн, ми не лише посилили між ними, але і закріпили мусульманство остаточно.

Воістину несповідні долі Провидіння: сімнадцять столітть існувало християнство в Криму, проповідувало, долало, розповсюджувалось, зазнавало, зменшувалось, гинуло, та все ж уціліло — і було винищено остаточно, в корінь єдиновірним народом, що з'явився його спасителем і забув, що і він сам тут же в Криму добув Світло Христове. І так тоді все християнське очистили і до тла розорили, що у всьому Криму вціліла єдина церківка Георгіївського монастиря (поблизу Севастополя), хоч і спустошена, побзаблена книг, ікон, різниці; та і вона тому вціліла, що її не захотів покинути 80-річний монах, росіянин, що понад 60 років пробув у монастирі до виходу християн. А коли кілька різноплемінних християн зібралося в Бахчисараї, то, щоб добути їм священника, сам хан Шагін-Ґерай наказав силою захопити що випадково заїхав на південний берег з Анатолії. Уже в наші дня знадобилась ледь не апостольська проповідь, щоб почати відновлювати священні храми і здавна святі місця Криму. Виходили християни з гіркими риданнями, бігали, ховалися в лісах і печерах, мало того, приймали мусульманство, аби тільки залишитися в рідній землі. В Нижньому Кєрмєнчіку є сім'я Пападимитрія, що веде свій рід від біженця, який залишився, старого насельника; а у Верхньому Кєрмєнчіку і до сих пір знають шість сімей, що зтатарились тоді. Для нас все це давнішня історія; але в глушині Кєрмєнчіка це ще живі питання, що нещодавно були, всім знайомі, що тяжким слідом залягли в народній пам'яти. Та воно і зрозуміло. В наших умовах життя ми ледве зуміємо навіть і уявити собі цей страшний переворот; все зникло, всі звичаї, всі свята, всі сусіди, вся земля змінила господарів, населення з'явилось нове, уряд став докорінно інший. Цим усім той час і міцний в народній пам'яти, що частково зберегла нам старі традиції і давні назви. Я не раз говорив про давні церкви і називав, в ім'я чиє вони були; можливо, читачеві вже спадало на думку: чи правда це, звідки ми знаємо такі подробиці? Знаємо все це від татарського населення, яке порівняно нещодавно ще було християнським; воно пам'ятає назви урочищ за іменами церков, іще більше пам'ятає престольні дні і, дивна справа, часто пам'ятає при цьому не ім'я, а в який день святкують святому. Це пояснюється тим, що завжди було широке святкування престольних днів, які вважалися ледве не головними святами в році. В ці дні збирались цілі ярмарки, з'їжджались рідні і знайомі, влаштовувались скачки і боротьба, що і до сих пір складає постійну, майже щоденну, розвагу сільської молоді; не мудра річ, що ці дні міцно закарбувались в народній пам'яти...»

Друзі, ми радіємо, що цей пост про надазовську літераторку ми мали змогу підготувати разом з родиною героїні нашої публікації.

Отже, слово Ользі, доньці першої урумської поетеси Донецького Надазов’я:

“Кірікія Іванівна Хавана  — сучасна надазовська поетеса, берегиня рідної культури й натхненниця багатьох поколінь. Людина великої душі, що десятиліттями присвячує своє життя служінню культурі, освіті, мовам та традиціям надазовських греків.

Кірікія Іванівна — приклад незламного духу, щирої любові до рідної землі та мови. Її життя — це служіння культурі та своєму народові. Вона продовжує творити, надихає нові покоління, лишаючись джерелом мудрості, добра й духовної краси”.

Разом із Ольгою сьогодні ми розповідаємо про життя цієї прекрасної та талановитої надазовської грекині та її творчість урумською мовою надазовських греків. 


#womenhistorymonth
#місяцьжіночоїісторії

Допис в Інстаграмі

Допис у Фейсбуці

Багатир. Великоновосілківська громада. Волноваський район. Донецька область.

"На червоному щиті постає срібний атлет, що тримає на плечах золотого бичка, супроводжуваний вгорі золотим меандром."

Як тільки почалася друга фаза редизайнів донецьких гербів, то я все намагався взятися за Багатир. Перший мій варіянт вийшов дуже "грецьким" і мені хотілося від цього відійти. Також хотілося відійти від негеральдичного брунатного кольору бичка і те, що бичок виглядає як зменшена копія корови. Не знаю чи вийшло краще. Можливо, це не остання спроба🫠🫠🫠

Сьогодні Україна разом з усім прогресивним людством вшановує пам'ять про загиблих під час Другої світової війни.

Цей день має особливе значення і для надазовських греків, адже кожна надазовськогрецька родина, так само як кожна українська родина, зберігає гіркі спогади про зруйновані долі та зламані життя - молоді та квітучі гілки колись великих родинних дерев.

Надазовські греки, найбільш чисельна та унікальна спільнота греків України, вже понад 240 років компактно проживають на півдні Донецької області, поблизу українського узбережжя Азовського моря.

Ще напередодні Другої світової війни надазовські греки зазнали значних втрат під час спеціальної операції НКВС проти грецького населення СРСР у 1937-1938 роках. Тоді було розстріляно понад 5000 надазовських греків, переважно чоловічої статі, серед яких також були найяскравіші представники інтелігенції.

Спогади старшого покоління надазовських греків про Другу світову війну сьогодні оживають історіями з фашистської окупації: ми згадуємо про розстріли мирного населення, примусовий вивіз молодих людей на роботу до Німеччини. Також кожна надазовськогрецька родина має тих, хто зник безвісти або загинув на фронті. За наявними даними, понад 25 тисяч надазовських греків брали участь у боротьбі проти фашистського нашестя. Вони, в основному, були призвані до складу радянської армії у вересні 1943 року, після звільнення Донеччини від німецько-фашистських загарбників. Надазовські греки довели свою відвагу у битві за Мелітополь, де загинуло понад 20% призовників з їх числа.

Після звільнення Києва та Мелітополя призовники (з числа надазовських греків) у листопаді 1943 року були заслані до Гур'єва, Казахської РСР, на будівництво нового нафтоперегонного заводу. У Казахстані надазовські греки були змушені важко працювати у нелюдських умовах, без доступу до прісної води та гідного харчування. Надазовські греки успішно виконали військове завдання, проте ціна цього трудового подвигу часів Другої світової війни була високою - тисячі людей загинули в степах Казахстану від чисельних хвороб, зокрема дизентерії.

Російська імперія колись позбавила надазовських греків їхньої прабатьківщини - Криму, здійснивши наприкінці 18-го століття насильницьке переселення (депортацію). Сьогодні Росія знову позбавляє надазовських греків їхньої малої батьківщини - Донецького Надазов'я. З 2014 року, вже більше 10 років, надазовські греки є жертвами сучасного нацизму - рашизму. Через війну Росії проти України зараз майже всі надазовські грецькі села на Донеччині перебувають в окупації, деякі з них зруйновані майже вщент. Ця жорстока сучасна війна на території Європи, у 21-му столітті, крім численних людських втрат та зруйнованої інфраструктури, також ставить під загрозу існування унікального етносу України - надазовських греків.

Сьогодні ми знову підкреслюємо важливість підтримки України зарубіжними партнерами. Щоб пам'ять про Другу світову війну не була марною, ми маємо зробити все можливе, щоб відновити суверенні кордони України та щоб ця ганебна війна Росії завершилася справедливою перемогою України, яка також стане перемогою всієї Європи.

Світла пам’ять всім загиблим за світ вільний від нацизму!

________
Правління ГО "Надазовські греки: уруми і румеї"

❗Якщо ви хочете дізнатися більше про феномен фейків та їхній вплив на свідомість людей, долучайтесь до нашої нової лекції ❗

Поговоримо про важливі речі:

🔹 яку роль у досягненні цілей гібридної війни відіграють інформаційномедійні технології,
🔹 чи здатні вони формувати публічну думку та впливати на соціально-політичні процеси,
🔹як дотримуватися кібергігієни,
🔹на прикладі фейків про культуру Маріуполя доведемо, що пропагандистські кампанії та маніпуляція інформацією є основними інструментами в руках держави-агресора,
🔹 висвітлимо потребу в розвитку механізмів захисту від фейків, зокрема через підвищення медіаграмотності та створення систем верифікації інформації.

📆 Лекція відбудеться 16 травня 2025 року, о 15:00.

👤Спікерка: Ольга Хроненко, співробітниця Маріупольського краєзнавчого музею, доцентка кафедри культурології Маріупольського державного університету.

🔗Щоб долучитись до лекції, будь ласка, зареєструйтесь за посиланням

📧 Покликання на підключення буде розіслано зареєстрованим учасникам додатково.

Сьогодні в Україні вшановують пам'ять жертв політичних репресій. Кожна родина надазовських греків зберігає пам'ять про рідних, яких несправедливо, безпричинно звинуватили і засудили до смерти, таборів, заслання... Світла пам'ять всім і кожному, хто розділив цю страшну долю!

Більше в дописі на сторінках ГО "Надазовські греки" у Фейсбуці та Інстаграмі.

Ілюстрація Анастасії Пономарьової.

Друзі, із великою радістю повідомляємо, що на запрошення Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) ми долучаємося до II Всеукраїнської виставки "КРИМ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА".

Експозиція “ТОХМА” презентує орнаменти, що побутували у надазовських греків (урумів і румеїв) - нащадків кримських переселенців.

Ця виставка має на меті познайомити всіх охочих з частиною культурної спадщини надазовських греків, що повʼязує Крим і Донецьке Надазовʼя. Це зв’язок, що сягає корінням у глибину віків!

Наша команда ГО «Надазовські греки» вдячна за партнерство та підтримку цієї ініціативи Маріупольському краєзнавчому музею @muzey_mariupol.

Запрошуємо всіх охочих зареєструватися та долучитися до офіційного #відкриття виставки у художньому музеї НАОМА вже цієї середи, 21 травня 2025 року о 12:30.

🔈Важлива організаційна інформація.

Для відвідування виставки на період її дії з 21 травня по 06 червня просимо заповнити цю форму і обрати дату (включно з відкриттям 21.05.2025 р. о 12.30).

Разом з Марією Тахтаміровою мали честь представити ГО "Надазовські греки" і рідні мови надазовських греків у спільному привітанні Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського та представників нацменшин і корінних народів України у зв'язку з відзначенням Дня міжнаціональної злагоди і культурного розмаєття.

У кожного з нас – свій голос, та сердце маємо одне! Україна у нас також одна, другої Батьківщини надазовські греки не мають!

https://youtu.be/496eJ9Qzi58?si=HyAWYr7KaWjUDSJc

День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття 2025
https://youtube.com/watch?v=oEZ_PW125AA&feature=shared